АВТОРЕФЕРАТ ДИССЕРТАЦИИ по праву и юриспруденции на тему «Право граждан на землю в сельской местности.»
рірі^ьіитишдична академія України імені Ярослава Мудрого
1 О ФЕВ Й98
Вовк Оксана Миколаївна
ПРАВО ГРОМАДЯН НА ЗЕМЛЮ В СІЛЬСЬКІЙ МІСЦЕВОСТІ
Спеціальність : 12.00.06 — земельне право; аграрне право; екологічне право; ггр ігродоресурсове право
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Харків - 1997
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі аграрного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Міністерство освіти України
Науковий керівник —
Шульга Михайло Васильович кандидат юридичних наук, доцент
Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, доцент кафедри екологічного права
Офіційні опоненти:
Лядрейцев Володимир Іванович доктор юридичних наук, професор,
Київський університет імені Т.Г.Шев-ченка, завідувач кафедри трудового, земельного і екологічного права, декан юридичного факультету
Кулинич Павло Федотович кандидат юридичних наук.
Інститут держави і права імені В.М.Корецького Національної Академії наук України, старший науковий працівник
Провідна установа - кафедра аграрного , екологічного і трудового права Одеської державної юридичної академії
Захист відбудеться “ •'7&С ” о год. на
засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.02 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 310024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77 .
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (310024 ,м. Харків, вул. Пуш-кінська .77)
,Г /• г ґ;
Автореферат розісланий " ' ^ 199 (з.
А
Вчений секретар // > І
спеціалізованої вченої ради }ґ4у{,{Л І і*_______Сибільов М.М.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Проблема прав громадян на землю в сільській місцевості свого часу тою чи іншою мірою освітлювалася рядом авторів.які зробили істотний внесок до її дослідження і в подальше вдосконалення законодавства про землекористування громадян. Однак не всі питання, які виникають на практиці щодо цієї проблеми, знайшли своє відбиття у правовій літературі.З часом в законодавстві заявилися нові види прав громадян на землю в сільській місцевості: право на землю члена колективного сільськогосподарського підприємства (КСГП),право на землю для ведення особистого підсобного господарства (ст.56 ЗК України) та селянського (фермерського) господарства. Крім того,згідно з раніш діючим законодавством всі дослідження провадилися на фоні виключного права власності на землю, пріоритете громадських інтересів над особистими,часто з явною шкодою для останніх або з простим ігноруванням цих інтересів.
Виникнення нових об“екгивних обставин обумовило появу раніше невідомих теоретичних проблем,які потребують свого розвивання. Практика застосування чинного законодавства про права громадян на землю у сільській місцевості свідчить про необхідність його детального врегулювання.
Дисертація має за мету сприяти подальшому вдосконаленню земельно-правових норм з урахуванням принципових завдань, що стоять перед земельною реформою і становищем,яке історично склалося в практиці використання громадянами землі в сільській місцевості України. Таке вдосконалення повинно виражатися як у певному коригуванні діючих правових нор-м,так і в прийнятті нових, додаткових нормативних актів,які регулюють право громадян на землю в сільській місцевості.При цьому здається правильним виходити з двох найважливіших принципових положень:
а) чинне земельне законодавство повинно всіляко сприяти найбільш повному і раціональному використанню громадянами землі в сільській місцевості для виробництва продуктів харчування;
б) великі механізовані сільсько господарські підприємства,безумовно.є і повинні бути лідерами сільськогосподарського виробництва, особливо у зерновому господарстві,кормодобуванні та вирощуванні технічних культур.Тому необхідно віддавати переваг}' тим підприємствам, які утворюються на нових,дійсно демократичних кооперативних засадах, не протиставляючи їм, наприклад, фермерські господарства, які поки що тільки починають набирати належної сили, у зв“язку з там потребують цілковитої підтримки.
Земельна реформа в Україні має за мету’ перерозподіл земель, що дозволить створити умови для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, багатоукладної економіки, раціонального використання і охорони земель. ..
Особливої уваги при цьому заслуговує питання про право громадян на
землю в сільській місцевості, де вони у переважній більшості випадків ведуть своє підсобне сільське господарство. Питома вага останнього у виробництві продуктів харчування досить велика. Маючи у приватному секторі лише кожний 8-й гектар, наш селянин забрав на себе виробництво всіх трудомістких видів продукції: картоплі - 91, овочів - 73, молока та м“яса -50 -56 відсотків. Вагому' роль підсобні господарства можуть відіграти в освоєнні пустуючих земель, яких в Україні на січень 1997р. нараховувалося майже 4 млн. га.
Громадяни нерідко поліпшують землю, освоюючи нові земельні ділянки. які раніше не використовувалися, що особливо характерно для колективного садівництва та городництва. Усе це обумовлює велику практичну значимість належної регламентації прав громадян на землю в сільській місцевості.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами
Тема дисертаційного дослідження узгоджується з цільовою комплексною програмою “ Проблеми вдосконалення екологічного законодавства в умовах ринку” Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого №0186.0.070871.
Мета і задачі дисертаційної роботи полягає у комплексному аналізі законодавства щодо прав громадян на землю в сільській місцевості і в опрацюванні на його основі рекомендацій, спрямованих на вдосконалення земельного законодавства України, на більш ефективне його застосування.
Для досягнення цієї мети в процесі дослідження вирішувалися такі основні задачі дисертаційної роботи:
1. 3“ясувати особливості прав громадян на землю в сільській місцевост: і на цій основі сформулювати поняття окремих видів даних прав.
2. Уточнити поняття суб"єісга тих чи інших видів прав громадян на землю в сільській місцевості.
3. Здійснити аналіз законодавства, яке регламенту є правовий режим зе мель, що обслуговують житлові та інші будівлі в сільській місцевості, а та кож земель, які використовуються громадянами виключно для ведення підсоб ного сільського господарства.
4. Проаналізувати питання про права на землю громадян, які ведуті товарне сільськогосподарське виробництво,- членів КСГП та фермерів.
5. Внести пропозиції по вдосконаленню Земельного кодекс}' і доповнен ню його низкою норм, а також новими нормативними актами різного харак теру.
Об’єктом дослідження є земельне законодавство України,вітчизняи та інша правова література з питань землекористування громадян в сільські: місцевості.
Предметам дисертаційного дослідження є аналіз стану і практично
го застосування відповідного земельного законодавства.
Методологічна основа дисертації. Мета і задачі дисертації зумовили застосування в ній діалектичного, науково- матеріалістичного, порівняльно - правового, системно - структурного та іншіх методів наукового пізнання. Висновки і положення, що містяться в роботі, спираються на конституційні норми, аналіз земельного законодавства, досягнення земельно - правової, цивільно - правової науки, а також на матеріали земельних та адміністративних органів Харківської та інших областей України періоду 1991 - 1997рр.
Науково - теоретичною батю дослідження є юридична література України, Росії, інших республік колишнього Союзу РСР з питань землекористування громадян у сільській місцевості. Істотне наукове значення для дослідження проблеми мали роботи таких учених, як Аксеньонок Г.О., Ан-дрейцев В.І., Балезін В.П., Башмаков Г.С., Бичкова Ц.В., Вовк Ю.О., Ікон-ницька І.О., Кравченко С.М., Краснов МІ., Кулинич П.Ф., Мунтян В.Л., Погрібний О.О.,Середа І.О., Титова Н.І., Шульга М.В., Чуйков В.О., Янчук В.В., Янчук В.З., Ясинська Г.Ф. та ін.
Наукова повита одержанихрезультатів полягає в комплексному'дослідженні прав громадян на землю в сільській місцевості, в аналізі нормативного регулювання як раніш існуючих, так і тих прав, які виникли в умовах різних форм власності на землю і реструктуризації, яка відбувається в аграрному секторі.
Відповідно до одержаних внаслідок дисертаційного дослідження результатів автор виносить на розгляд та захист положення, які відповідають вимогам наукової новизни:
1. Доводиться, що право громадян на землю в сільській місцевості має свої особливості, які необхідно врахувати чинним законодавством.
2. Приводиться класифікація існуючих видів прав громадян на землю в сільській місцевості.
3. Формулюється поняття окремих видів прав громадян на землю в сільській місцевості.
4. Обгрунтовується, що найважливішою і визначальною правомочністю власника землі є право розпорядження нею, яке включає в себе і право відчуження земельної ділянки.
5. Аргументується необхідність роздільного регулювання в Земельному' кодексі прав і обов’язків власників землі та землекористувачів і пропону ється новий перелік цих прав та обов’ язків.
6. Обгрунтовується необхідність самостійного захисту як права конкретного цільового використання земельної ділянки, так і права володіння нею.
7. Аргументується пропозиція розглядати як суб’єкта права на землю не тільки особу, яка отримала відповідний титул на землю, але в ряді ви-
падків і сім’ю, господарство (двір) в цілому.
8. Пропонується записати в Земельному кодексі, що вилучення (викуп) землі можливо виключно для державних або громадських потреб.
9. Обгрунтовується правильність встановлення розмірів збитків, заподіяних власникові при вилученні (викупі) земельних ділянок, не спеціально створюваними комісіями, а судами.
10. Обгрунтовується необхідність прийняття низки нових нормативних актів, серед яких центральне місце повинно зайняти “ Положення про землі населених пунктів України”, яке регламентувало б правовий режим земель в тому числі і сільських населених пунктів.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає в можливості застосування зроблених у роботі теоретичних висновків і практичних рекомендацій у діяльності державних органів, які здійснюють функції по управлінню та розпорядженню земельними ресурсами, при розгляді земельних спорів, у навчальному процесі, в науково - дослідницькій роботі студентів, у процесі правового виховання населення.
Теоретичні положення дослідження можуть бути використані в процесі законотворчої діяльності, зокрема, при підготовці нової редакції Земельного кодексу України і низки доповнюючих його нормативних актів.
Особистий внесок здобувша. Наукові результати одержані здобувачем у процесі його безпосередньої особистої роботи і критичного осмислення наукових досліджень, на основі самостійного узагальнення земельних спорів та чинного законодавства України. При проведенні дослідження автор виходив з того, що не всі питання, що виникають у практиці відносно проблеми регламентації прав громадян на землю в сільській місцевості знайшли своє відображення в правовій літературі. Разом з тим з’явилися цілковито нові види прав громадян на землю в сільській місцевості: право на землю члена колективного сільськогосподарського підприємства, право на землю для ведення особистого підсобного господарства і селянського (фермерського) господарства.
Поява нових об’єктивних обставин обумовила виникнення раніше невідомих теоретичних проблем, які потребують свого розв’язанім. У ході дисертаційного дослідження основна увага була присвячена визначенню віїдії і особливостей прав громадян на землю в сільській місцевості.
Апробація результатів дисертації.
Основні положення і висновки дисертації обговорюватися на теоретичних семінарах кафедри аграрного права Національної юридичної академії України імен Ярослава Мудрого, доповідатися на Міждержавній наунзвій конференції' “Сучасн проблеми охорони земель” (Київ 1997р.)Ре:л тіьтати доаліджешш відображені у трьо> публікаціях.Теоретичні аспекти роботи використовувалися автором у процесі викладання навчального курсу “Аграрне право України'’, зокрема при проведенні снм-
інарських занять з таких тем. як “Правове регулювання селянських (фермерських) господарств". “Правове регулювання особистого господарства громадян”.
Пропозиції по вдосконаленню земельного законодавства, яке регулює земельні права громадян в сільській місцевості викладені дослідником у доповідній записці, направленій в Державній комітет України по земельних ресурсах.
Публікації.
Основні положення дисертаційної роботи опубліковано в 3-х наукових статтях і тезах наукової конференції.
Структура і обсяг дисертації.
Структура дисертації відбиває мету, завдання й основні напрямки дослідження. Робота містить вступ, чотири розділи, які об’єднують в собі 9 підрозділів, і висновки та список використаних джерел. Обсяг дисертації -159 стор.. список використаних джерел - 132 найменування.
Основний зміст роботи
У вступі обгрунтовуються акту альність теми дослідження, ступінь наукової розробки проблеми, мета й основні задачі дисертаційної роботи.
У першому роздіїі - “ Особливості та види прав громадян на землю в сільській місцевості” розглянуто особливості вказаних прав і проаналізовано їх існуючі види.
Автор дисертації розглядає й аналізує три особливості прав громадян на землю в сільській місцевості:
1. Громадяни в сільській місцевості використовують землю здебільшого для ведення підсобного сільського господарства, що відбивається на правовому режимі їх земельних ділянок.
2. У даному випадку нерідко має місце інститут вторинного землекористування, який як самостійний вид землекористування не передбачений Земельним кодексом.
3. За сучасних умов посутніми особливостями прав громадян на землю в сільській місцевості виступають відносно нова ціленаправленість підсобного сільського господарства громадян і суттєве підвищення його ролі у виробництві продуктів харчування. Йдеться про те. щоб. дотримуючись у круп-нотоварних господарствах високорентабельного рослинництва, поступово перекласти на плечі приватного сектора вирощення картоплі, овочівництво та тваринництво за системою пасовищного утримання, що найбільш рентабельно в даний час.
Дослідник доводить, що права громадян на землю в сільській місцевості треба розрізняти насамперед за видами їх правомочностей щодо використовуваної ними земельної ділянки. Остання може належати громадянам на праві приватної власності (що означає наявність у суб’єкта цього права правомочностей по володінню.користуванню та розпорядженню земельною
ділянкою) або ж на праві користування.
Право володіння землею означає фактичне господарське або інше володіння земельною ділянкою в натурі (на місцевості), яке має юридичне значення.
Право користування - це право безпосередньої експлу атації землі відповідно до її цільового призначення у своїх інтересах.
Право розпорядження являє собою право визначення в рамках закону юридичної долі земельної ділянки. Ця правомочність у повному обсязі належить тільки власшшові і не може бути повністю передана будь - кому без зміни самого суб“єкта права власності. Вона регламентується законо-м,здійснюється у рамках, встановлених ним, і тому не є абсолютно безмежною, що іноді розглядається як обов’язкова ознака “ вільної” приватної власності на землю.
В умовах земельної реформи в Україні право приватної власності на землю покликано і може відіграти позитивну роль навіть при наявності у громадян хтрава відчужувати землю. Приватна власність на землю дозволить громадянину відчувати себе повноправним господарем, значною мірою незалежним від органів місцевої адміністрації. Вона є неодмінною умовою реорганізації колишніх колгоспів і радгоспів у дійсно демократичні сільськогосподарські кооперативи та колективи, а також створення розвиненої мережі фермерських господарств, що є однією із основних цілей земельної реформи.
Від прав аіасників земельних ділянок посутньо відрізняються права землекористувачів, яким можуть належати тільки дві правомочності - право володіння (та й то не завжди) і право конкретного цільового використаній землі. Тому не можна погодитися з тим, що ст. 39 ЗК присвячена одночасно правам різних суб“єктів. Так, незрозуміло визначення права самостійного господарювання на землі, якщо існує обов“язок забезпечити використання її згідно з цільовим призначенням і умовами її надання (ст.40 ЗК). Насправді ж одним з найперших і найважливіших прав як власника землі, так і землекористувача є право на недоторканність земельної ділянки,непорушність її меж, що обумовлює необхідність самостійного захисту й охорони права володіння землею, про що слід було б прямо сказати в Земельному кодексі. Вказане право, як і право власності на вироблену сільськогосподарську продукцію,- це не земельна правомочність, а правомочність господарюючого суб“єкга. Не можна вважати правильним, що в ст. 39 ЗК йдеться не про право власності на будівлі та споруди, як це має місце щодо до посівів та посадок, а лише про право зводити такі будівлі та споруди.
Правомочність власників землі і землекористувачів повинна бути з вичерпною повнотою викладена в самостійних статтях Земельного кодексу. Те ж саме слід зробити і щодо обов'язків даних осіб. Так, для власника землі
сбов£'язок її ефективного використання має чисто декларативний характер, бо він сам визначає, з якою ефектівностю йому використовувати землю. Для землекористувача цей обов“язок має бути наповнений конкретним змістом, у зв“язку з чіп! закон повинен викласти поняття неефективного землекористування.
Важливим завданням законодавства є посилення гарантій прав власників земельних ділянок і землекористувачів. Особливо це важливо при вилученні (викупі) земель, допустимість якого можлива лише для державних або громадських потреб.
Автор дисертації вносить пропозицію дати законодавче визначення окремих видів використовуваних громадянами земельних ділянок з огляду' на їх цільове призначення.
У другому розділі “Право громадян на землю, яка обслуговує будівлі в сільській місцевості”, дослідник виходить з того, що центральне місце серед земель, які обслугову ють будівлі в сільській місцевості, належить присадибним земельним ділянкам.
Основне цільове призначення присадибної земельної ділянки- це обслуговування житлового будинку і зв“язаних з ним господарсько - побутових будівель і споруд. Разом з тим присадибна земля “ використовується під город. сад та інші потреби",(Роз’яснення Комісії Верховної Ради України з питань агропромислового комплексу і Державного Комітету України по Земельних ресурсах від 07.05.9.3р.(п,4). Дія більш чіткого формулювання цільового призначення цієї землі слід бу ло б додати:11..., зв“язані з обслуговуванням будівель і веденням підсобного сільського господарства”, що й записати в Земельному кодексі, де цільове призначення присадибної ділянки вказано не досить точно (див..наприклад, ст.6, 67 ЗК).
З огляду на основне цільове призначення присадибної ділянки суб’ єкгом права на неї має бути визнано громадянина - власника житлового будинку.
Присадибна ділянка надається громадянину у атасність для спорудження житлового будинку, долю якого вона в подальшому наслідує.
Практично здається доцільним вважати громадянина власником присадибної ділянки тільки після спорудження ним житлового будинку. До цього земля повинна надаватися в користування лише під забудівлю згідно з договором з місцевою Радою народних депутатів.
Відмінною рисою присадибної землі є те, що вона має безпосередньо обслуговувати житловий будинок. Якщо земля знаходиться окремо від останнього вона не може вважатися присадибною, хоч би і надавалась у зв'язку з маломірністю присадибної ділянки.
Площа землі під житловим будинком входить у загальний розмір присадибної ділянки. У зв’язку’ з цим виникає важлива практична проблема, яка заключається в тому, що навіть за порушення чинного законодавства не можна
вилучити присадибну землю без зносу житлового будинку. Д\ЛіаЄТЬСЯ. що такий знос повинно бути визнано правомірним за рішенням суду, якщо власник будинку допускає грубі і систематичні пору шення земельного законодавства.
Для обслуговування житлово - побутових потреб громадян у сільській місцевості призначені також прцквартирні та придомові земельні ділянки, про які Земельний кодекс не говорить.
Приквартирні земельні ділянки надаються на сім’ю квартиронаймача в багатоквартирних будинках на праві тимчасового користування для різних господарсько - побутових потреб. Такі ділянки можуть використовуватись і під город. З припиненням прав на квартиру припиняється і право користування цією ділянкою. Право громадян на користування землею у цих випадках регламентується спеціальними положеннями, які приймаються або місцевими Радами народних депутатів, або власниками багатоквартирних будинків.
З присадибними земельними ділянками близькі за своїм цільовим призначенням земельні ділянки, надані для спорудження дач, що служать місцем сезонного проживання, відпочинку й оздоровлення.
Для сільських жителів, які не мають індивідуальних будинків, у Земельному кодексі слід передбачити можливість одержання землі не тільки для спорудження дач, гаражів, але й будівель іншого призначення (господарських споруд для худоби, домашньої птиці).
Роїдії третій “Правовий режим ie.ue.ib, які призначені тільки для ведення підсобного сільського господарства”.
Громадяни в сільській місцевості можуть займатися не тільки сільськогосподарською, як фермери, але й несільсьшгосподарсьюю підприємницькою діяльністю. З цією метою можливі приватизація або оренда земельних ділянок несільськогосподарського призначення (Указ Президента України від 12 липня 1995р.) Цільове призначення земельної ділянки у даному випадку цілком і повністю залежить від характеру конкретної підприємницької діяльності громадян і розташування на земельнііі ділянці об’єктів господарювання.
До земель, призначених тільки для ведення підсобного сільського господарства громадян, належать землі для городництва, садівництва,тваринництва та інших потреб, для ведення особистого підсобного господарства (ст. 56 ЗК), а також службові земельні наділи.
Найбільш поширеною формою ведення громадянами підсобного сільського господарства є городництво. Між тим порядок використання землі для нього законодавство належним чином не регламентує. Закон не дає ні поняття городу, ні конкретного цільового призначеній землі, зайнятої ним. Практика виходить з того, що під городництвом розуміється тимчасове використання земельної ділянки для вирощування картоплі, овочів, баштан-
них культур або кормів для худоби.
Городництво може бути індивідуальним (сімейним) або колективним.
Для другого виду, на думку автора дисертації, було б правильним виробити Примірний (Типовий) статут городного товариства, яке буде виступати як первинний землекористувач.
Садівництво, як і городництво, може бути індивідуальним або колективним. Перше є новим видом використання землі громадянами в сільській місцевості, в зв’язку з чим воно потребує всебічної регламентації чинним законодавством. Закон повинен визначити конкретне цільове призначення відповідної земельної ділянки, яке було б відмінним від цільового призначення присадибної землі або землі, призначеної для обслуговування дачі.
Індивідуальний сад може виникнути яку результаті первинного надання землі під нього, так і у випадку приватизації земельної ділянки, яка раніше входила до складу земель садівницького кооперативу. Приватизація садової ділянки автоматично не виключає громадянина із складу' кооперативу, членство в якому він може зберігати.
У зв’язку з можливістю спорудження житлових та інших будівель на ділянках індивідуального садівництва ці ділянки практично нічим не будуть відрізнятися, крім своїх розмірів, від присадибних або ділянок під дачами, якщо закон не внесе будь-яких нововведень.
Для тваринництва і деяких інших потреб громадянам надаються в користування сінокоси і пасовища. Громадяни користуються сінокосами та пасовищами для худоби індивідуально (у складі сім і або двору) або колективно (загальним випасом або в тваринницькому товаристві). При цьому суб’єктом права первинного землекористування виступає фактично або сім’я в цілому (двір), або вказане товариство, де громадяни є вторинними землекористувачами.
Земельний кодекс нічого не говорить про тваринницькі товариства. Проте, оскільки йдеться про сільськогосподарське підприємство, причому колективне, думається, допустимо застосувати тут ст. 60,66 ЗК.На практиці надання сінокосів і пасовищ через обмеженість цих угідь на місцях здійснюється не окремим громадянам, а в цілому на кожний двір. Відповідно до ст. 59 ЗК розмір наданих у кожному окремому випадку земельних ділянок не повинен перевищувати для сінокосу та випасу худоби -1 та. З таким загальним нормуванням зовсім різних угідь погодитися не можна. Дисертант вважає правильним конкретне вирішення даного питання віднести до компетенції місцевих органів влади або територіальних громад, які будуть виходити з існуючих умов.
Додаткові земельні ділянки надавалися згідно з раніш діючим законодавством не тільки для виробництва продукції тваринництва, а й для вирощування на договірних засадах підприємствами й організаціями різних
сільськогосподарських культур: картоплі, квасолі, проса та ін.. Оскільки приведена практика давала цілком позитивні результати. її доцільно зберегти і в подальшому. Стаття 56 Земельного кодексу передбачає “ можливість надання громадянам у власність земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства”. Дана стаття викликає низку питань, які вимагають свого законодавчого вирішення. Земля для ведення особистого підсобного господарства може складатися з двох видів земель: тих. що знаходяться у власності громадян, і наданих їм тільки в користу вання (тимчасове ? безстрокове?). Між тим у статті встановлюється межа загальної площі таких земель, яга. як правило, не повинна перевищувати І га. Яке тут може бути співвідношення розмірів двох різних видів земель, невідомо. Допускається збільшення цієї норми до 2 га. але знову ж таки незрозуміло, за рахунок якого вцду земель, а також на якій підставі і чи в межах населеного пункту, чи за його межами. Не визначено конкретне цільове призначення розглядуваних земель, яке б принципово було відмінним від цільового призначення інших земель, які використовуються також для ведення підсобного сільського господарства (наприклад, городніх або садових).
Дисертант дійшов висновку, що було б правильно записати в законі, що землі в даному випадку можуть використовуватися під город, сад. сінокос і пасовище, але без обмеження їх розмірів, передбачених ст. 57.59 ЗК. а також для вирощування зернових і технічних культур.
Наявність у власності громадян присадибної ділянки не може, напевно, перешкоджати одержанню у власність і землі для ведення особистого підсобного господарства, але, звичайно, з урахуванням розмірів присадибної ділянки. яку має громадянин. Однак остаточне вирішення цього питання повинен дати закон, яким слід визначити саме поняття підсобного господарства громадян. При цьому, на думку дисертанта більш правильно говорити не про особисте підсобне, а просто про підсобне господарство громадян.
Для ведення підсобного сільського господарства деяким працівникам окремих галузей народного господарства надаються у користування ділянки, які до прийняття чинного земельного законодавства називалися службовими земельними наділами. Ці землі мали певні спільні риси свого правового режиму як з присадибними, так і з приквартігрними земельними ділянками. Земельний кодекс про такий вид прав громадян на землю навігь не згадує, хоча службові земельні наділи існувати (їм була присвячена глава 27 Земельного кодексу УРСР 1970р.), існують і, мабуть, будлть існувати і в подальшому.
Четвертий розділ “Права громадян на землю для ведення товарного січьськогосподарського виробництва”.
Займаючись товарним сільськогосподарським виробництвом громадяни здійснюють своє право на землю або ж у складі колективних сільськогос-
подпрських підприємств, їх кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або у складі селянського (фермерського) господарства. У цих випадках реалізація громадянами своїх прав на землю посутньо відрізняється від реалізації їх у складі, скаясімо, сім’ї або двору, що має місце при користуванні землею під город, сінокос або пасовище дія тварин, де окремий громадянин не виступає і не повинен виступати як самостійний суб’єкт прав на землю. Інакше постає справа з землями, переданими у колективну власність сільськогосподарським підприємствам та організаціям, у яких земля підлягає паюванню між їх працівниками, а також пенсіонерами, що не втратили членства в КСГП.
Наказом голови Державного комітету України з земельних ресурсів, Міністерства сільського господарства і продовольства України, Президента Української академії аграрних наук № 47 (172), затвердженої червня 1996 р. “Методичні рекомендації про порядок передачі земельної частки (паю) в натурі з земель колективної власності членам сільськогосподарських підприємств та організацій’", які в основном}’ заслуговують позитивної оцінки, але потребують, з точки зору автора цієї роботи, належного законодавчого оформленая.
Згідно з цими рекомендаціями, кожному членові сільськогосподарського підприємства, кооператива, товариства видається сертифікат на право приватної власності на земельну часто- (пай) з позначенням у ньому розміру частки (пая) в умовних кадастрових гектарах, а також у q:>oшoвoмy виразі. Кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, :ільськогосподарського кооперативу або акціонерного товариства має право Зез перешкод вийти з нього і одержати безкоштовно в приватну власність ;вою частку землі (пай) в натурі (на місцевості).
Землі колективного сільськогосподарського підприємства складаються 5 земель загального сільськогосподарського і несільськогосподарського використання. Другі не підлягають паюванню,бо саме землі колективного підприємства, про які говорить ч. 2 ст. 23 ЗК виступають об’єктами колективної власності. Перші ж розподілені на паї між членами колективного іідприємства, які є власниками землі, що знаходиться не у власності, а лише з користуванні колективу як самостійного суб’єкта права. Розпорядження такими землями повинно здійснюватися відповідно до ст.5 ЗК загальними іборами співвласників. Таким чином, це не яка - небудь особлива колектив-іа ф.орма власності на землю, а спільна власність громадян.
Дисертант дійшов висновку, що взагалі було б більш слушним визнати, по розпайована земля - це спільна часткова власність громадян - членів ;і л ьсько господарських підприємств або організацій.
Підприємство або кооператив можуть придбати у власність на своє ім’я
землю с і льс ь кого с гюдарс ь ко го призначення. Це має супроводжуватися відпо-' відним збільшенням земельного паю кожного члена підприємства або кооперативу. І навпаки, при вилученні земель розміри земельних паїв повинні зменшу ватися. Тому було б правильним, вважає автор роботи, щоб згоду на вилучення (викуп) землі для державних або громадських потреб надавав би не орган управління колективним підприємством, яке не є власником, а збори співвласників землі, до складу' яких входять і пенсіонери.
Поняття колективної власності на землю як особливої форми власності має тимчасовий характер і використовується виключно з метою роздержавлення земель. З завершенням реорганізації сільськогосподарського виробництва потреба у такому понятті відпаде. Зем ля сільськогосподарського підприємства буде складатися з двох видів приватної власності:
а)спільної(землі загального несільськогосподарського використання);
б) часткової (земельні паї).
В роботі окремо аналізуються положення Закону України “Про сільськогосподарську кооперацію”, які торкаються земельних прав громадян - членів сільськогосподарських кооперативів. Ст.8 Закону не пов’язує виникнення членських відносин в кооперативі з обов’язковою передачею земельної ділянки кооперативу. В той же час згідно з ч,2 ст.20 Закону члени кооперативу передають право користування належною їм земельною ділянкою кооператив}, як пайовий внесок у порядку, визначеному Земельним кодексом. На жаль, закон не вказує, про яку земельну ділянку йде мова (для ведення особистого підсобного господарства, присадибну, городну, або якусь іншу). Не визначено також, яким повинно бути користування землею що передається. На думку автора, в користування кооперативу може бути передана земля для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яку громадянин отримав, наприклад, внаслідок розпаювання земель, які знаходяться у колективній власності сільськогосподарських підприємств. Право власності на таку' землю повинно засвідчуватися Державним акгом на право приватної власності на землю. Щодо права користування землею, яка передана кооперативу, то воно з урахуванням характеру членських відносин не повинно бути тимчасовим. В той же час оформлення такого користування договором означає, що воно носить тимчасовий характер,Очевидно, доцільним є питання про можливість дострокового розірвання за ініціативою громадянинг договору, пов’язаного з припиненням права користування землею і внесенням у пайовий фонд замість земельної ділянки грошей або майна.
Щодо прав фермерів на землю у чинному законодавстві теж немає достатньої ясності. Так, переважна частина відповідного тексту Земельного ко дексу і Закону України “Про селянське (фермерське) господарство” дозво ляє думати, що суб’єктом таких прав є засновник господарства. У той же ча< названний Закон говорить про обов’язки фермерського господарства як влас
ника землі і землекористувача (ст. 11). У ст. 27 ЗК також говориться, що право користування земельною ділянкою припиняється у випадку припинення діяльності... селянського (фермерського) господарства,а не смерті його засновника, що означало б визнання останнього су б’єктом права на землю. На думку дисертанта, більш правильним слід вважати суб’єктом права на землю, яка використовується фермерським господарством, саме господарство, а не тільки його засновника. Згідно зі ст. 55 ЗК при переході у порядку продаж}- або дарування права власності на майно селянського (фермерського) господарства земля наслідує долю його майна. Думається, що такого правила слід додержуватися і при спадку ванні за заповітом.
Більш складним і потребуючим своєї спеціальної регламентації є випадок спадкування за законом. У ст. 19 Закот1 України “ Про селянське (фермерське) господарство” записано, що спадкування землі і майна селянського (фермерського) господарства здійснюється відповідно до земельного та цивільного законодавства. Однак недопустимість поділ}- фермерських земельних ділянок (ч. 5 ст. 52 ЗК) створює розрив у правовом}- режимі основного засобу виробництва - землі та іншого майна фермерського господарства.Не-допустимість подрібнення фермерських господарств,(а тільки нею можна пояснити наявність ч.5 ст. 52 ЗК) нічим не може бути пояснена, оскільки в умовах існування широких можливостей дійсно демократичного кооперування працівішків у сфері сільськогосподарського виробництва останнє посутньо постраждати не може.
У висновку дисертант підсумовує, що законодавча регламентація прав громадян на землю в сільській місцевості потребує подальшого вдосконалення. Вирішуватися це завдання повинно двома шляхами:
а) посутнім поліпшенням і доповненням відповідних статей Земельного кодексу як основоположного нормативного акта всього земельного законодавства, узгодивши при цьом}- деякі його норми з нормами Конституції України та Цивільного кодекс}’ України;
б) розробленням і прішняттям Верховною Радою та Кабінетом Міністрів цілої низки окремих нормативних актів, які регулюють право громадян на землю в сільській місцевості. Серед таких нормативних актів центральне місце повинно посісти Положення про землі сільських населених пунктів України’’. Це положення може бути прийнято як самостійний нормативний акт або у складі єдиного “ Положення про землі населених пунктів України”, що є більш доцільним, оскільки правовий режим земель усіх населених пунктів має бути єдиним.
Зміст та структура відповідної частини Положення,яке пропонується, може бути таким:
1. Склад земель сільського населеного пункту, порядок управління, розпорядження і користування ними.
2. Правовий режим земель присадибної забудівлі; дачні земельні ділянки.
3. Приквартирні, придомовіта інші земельні ділянки, які обслуговують будівлі в сільській місцевості.
4. Порядок зменшення, вилучення (викупу) для державних і громадських потреб земельних ділянок, зайнятих будівлями та багаторічними насадженнями.
Потребує поновлення регулювання земельних відносин, пов’язаних з веденням громадянами підсобного сільського господарства. З цією метою бажано було б прийняти єдиний і всеоб’ємлюючий нормативно - правовий акт, присвячений городництву та тваринництву громадян. Великі зміни, які відбуваються у сфері садівництва громадян, потребують майже цілковіггого перегляду існуючих правил і прийняття нового Типового статуту садівницького кооперативу.
Щодо проблеми урегулювання земельних відносин у сфері ведення селянського (фермерського) господарства,вважається за необхідне переглянути і відкорегу вати Закон України “ Про селянське (фермерське) господарство’’,а також прийняти спеціальний закон “ Про майнові відносини у фермерському господарстві”, який допоможе правильно розв’язати і майові і земельні проблеми цих господарств.
Усе це потребує, звичайно, великої, кропіткої і досить тривалої роботі наукових і практичних працівників, а також законодавчих органів. Одна* поставити її поза увагою правників, напевно, не можна.
Основні положения дисертації висвітлено у таких публікаціях автора:
1. Вовк О.М. До питання про суб’єкти, які здійсшоють право громадяї на землю в сільській місцевості/УПредпринимательство, хозяйство і; право. 1997,-№ 2.-С. 23-25.
2. Вовк О.М. Права громадян на землю в сільській місцевості //ПраЕ< України.-1997.-№6.- С.46-47.
3. Вовк О.Н. О субъектах прав граждан на землю в сельской местності // Нова Конституція України і проблеми вдосконалення законодавства Ук раїни: Темат. зо. наук, праць. - Харків: Нац. юрид. акад. України. 1997. - С 33-36.
4. Вовк О.Н. О защите земельных прав граждан в сельской местности /Современные проблемы охраны земель: Труды Межгосуц. научн. конфе ренции,- Киев Совет по изуч. произв. сил Украины. -1997 - ч. 1,- С.59-61.
Вовк О.М. Право громадян на землю в сільській місцевості. - Рукопис
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних нау к з спеціальністю 12. 00. 06 - земельне право; аграрне право; екологічне праве
природоресурсове право. Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. Харків, 1997 р.
Захищаються наукові положення з питань прав громадян на землю в сільській місцевості. Досліджуються поняття і особливості таких прав. Послідовно аналізується стан законодавства, яке регулює правовий режим земельних ділянок громадян, які обслуговують різні будівлі в сільській місцевості, а також використовуються для ведення підсобного і товарного сільського господарства; сформульовані рекомендації по подальшому вдосконаленню земельного законодавства.
Ключові слова: право на землю, земельне законодавство, підсобне сільське господарство, землеволодіння громадян в сільській місцевості.
Вовк О.Н. Право граждан на землю в сельской местности. - Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00. 06 - земельное право; аграрное право; экологическое право; природоресурсовое право. Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого. Харьков, 1997 г.
Защищаются наушые положения по вопросам регламентации прав граждан на землю в сельской местности. Исследуются понятия и особенности таких прав. Последовательно анализируется состояние законодательства, регулирующего правовой режим земельных участков граждан, обслуживающих различные строения в сельской местности,а также используемых для ведения гак подсобиого.так и товарного сельского хозяйства; сформулированы рекомендации по дальнейшем}.’ совершенствованию земельного законодательства.
Ключевые слова: право на землю, земельное законодательство, подсобное сельское хозяйство, землевладение граждан в сельской местности.
Vovk O.N. Citizen’s Right to Land in country-side.-Manyscript
The thesis for the Candidate of Legal science degree in the specialized field 12.00.06 - Land Law, Agrarian Law, Environmental Law, Natural Resourses Law.National Law Academy of Ukraine named after Yaroslav Mudriy - Kharkov 1997. ’
Thesis deals w ith Regulation of Rights of citizens to Land in countiy-side. In consecutive order it analyses the State of Legislation regulating Law regime of citizen plots of Land serving the different buildings in country-side and using as for subsidiary enterprises so commodity production of agricultural economy; the recommendations have been formulated in further perfection of the corresponding Legislation.
Key words: Right to Land, Land legislation, helper fanning, Landowning citizens in country’ - side.
