АВТОРЕФЕРАТ ДИССЕРТАЦИИ по праву и юриспруденции на тему «Принцип состязательности сторон и его реализация в судебной практике»
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М.КОРЕЦЬКОГО
І
НЕМИРОВСЬКА ОЛЕНА ВІЛЕНІВНА
УДК 347.9
ПРИНЦИП ЗМАГАЛЬНОСТІ СТОРІН ТА ЙОГО РЕАЛІЗАЦІЯ В СУДОВІЙ ПРАКТИЦІ
Спеціальність: 12.00.03. - цивільне право; цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Київ -1999
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Інституті законодавства Верховної Ради України
Науковий керівник - кандидат юридичних наук,
Чеберяк Петро Архипович
Офіційні опоненти — доктор юридичних наук, професор Пушкар Євген Георгійович,
Львівський державний університет їм. І.Франка, професор
кандидат юридичних наук, доцент Бірюков Іван Андрійович Національна академія внутрішніх справ України, професор
Провідна установа - Одеська державна юридична академія, кафедра
цивільного процесу, Міністерство освіти України, м. Одеса
Захист відбудеться " 2000 р. о " "
годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук при Інституті держави і права ім. В.М.Корецького Національної академії наук України за адресою: 01001, м. Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4.
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М.Корецького Національної академії наук України за адресою: 01001, м. Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4.
Автореферат розісланий 2000 р.''
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат юридичних наук
Кучеренко І.М.
Актуальність теми дослідження. Цілком закономірно, що в умовах, коли демократія, загальний рух до свободи, гуманізму отримали глобальний розвиток, відбувся і поштовх в розвитку права. Адже право по своїй природі пристосовано до сприйняття свободи, загальнолюдських цінностей, прав людини, є їх носієм.
Курс на становлення громадянського суспільства суттєво звужує публічно-правове регулювання і викликає послаблення втручання держави в сферу приватних прав громадян. Межа правового регулювання повинна визначатись ступенем свободи суспільства, де кожний член має достатньо можливостей для захисту своїх прав.
Характер цивільно-правових відносин визначають безпосередньо особисті майнові та немайнові інтереси суб'єктів цивільного права і тому, природно, питання про те, як реалізувати ті чи інші правовідносини, краще за все може бути вирішено самим суб’єктом правовідносин. Якщо розглядати правосуддя ж діяльність суду, спрямовану на захист суб'єктивних прав та законних інтересів громадян, то такий захист має бути гарантований обом сторонам.
У світлі тих змін, які відбуваються в суспільстві, змагальність слід розглядати не лише як демократичну засаду, а й як гарант дійсно неупередженого вирішення справи. Суть змагальності полягає в меті, якій служить процесуальна активність сторін. Вся система судового доказування має будуватись на змагальності, де взаємовідносини сторін визначає протиборство.
Суб'єктом доказування в процесі можуть і мають бути тільки сторони, а тому суд ні в якому разі не повинен за власного ініціативою збирати докази, самостійно формулювати факти, що можуть бути достатніми доказами для обгрунтування вимог сторони.
Разом з тим, абсолютизація змагальності не перетворить суд на стороннього спостерігача судового процесу. Суд повинен регулювати цей процес, сприяти сторонам, а найголовнішим є те, що за судом залишається його одвічний обов'язок - встановити істину, дати правову оцінку встановленим обставинам та застосувати норму матеріального права і після цього винести рішення.
Лише із закріпленням у Конституції України (ст. 126) основних засад судочинства змагальність отримала свій конституційний статус, хоча термін цей привертав увагу не одного покоління вчених-процесуалістів. Як складова системи принципів цивільного процесу, ця засада розглядалась у працях Авдюкова М.Г., Абрамова С.М., Боннера А.Т., Матієвського М.Д., Тертишнікова В.І., Треушнікова М.К. На дисертаційному рівні цей принцип
досліджували Тараненко В.Ф. (у 1968 р.), Євтодьєва І.А. (у 1983 р.) та Мамницький В.Ю. (у 1995 р.).
Однак, незважаючи на те, що він є загальновідомим, в нинішніх умовах кардинальних змін у соціально-політичному житті суспільства виникає потреба в його грунтовному переосмисленні з метою виявити зміст даного принципу. В етимологічному значенні термін "змагання" є формою соціальної діяльності, за якою учасники намагаються перевершити один одного в будь-чому.
Отже, в наш час нагальною є проблема розробки нової концепції змагальності як засади, стосовно до її втілення в природу цивільних процесуальних відносин, вирішення питань правозастосовчого характеру.
Цей принцип є досить складним правовим утворенням, а в даний час подальше теоретичне обгрунтування неможливе без з'ясування змісту окремих категорій, їх правильного усвідомлення, без введення нових понять, дослідження структурних зв'язків між окремими елементами. Звідси природним є і відставання в оновленні галузевого законодавства.
Виходячи з теоретичних позицій принцип змагальності поступово має трансформуватися з дозволяння на зобов'язання. Право подавати докази, активна процесуальна поведінка має стати не тільки забезпеченою законом можливістю, а обов'язком. Поряд з цим, будь-який обов'язок тільки тоді стає мірою належної поведінки, коли він забезпечується встановленими заходами відповідальності.
Отже, невиконання передбаченого цивільним процесуальним законом обов'язку не розглядалось як цивільне процесуальне правопорушення, але воно є таким по своїй суті. Такий інститут цивільної процесуальної відповідальності повинен бути присутнім в механізмі регулювання цивільного судочинства, оскільки тут стикаються дві сторони з протилежними інтересами. Невиконання обов'язку має тягти за собою застосування спеціального встановленого в законодавстві переліку конкретних заходів процесуальної відповідальності у вигляді санкцій.
Притягнення до відповідальності шляхом застосування конкретних видів санкцій є не лише покаранням за недисципліновану поведінку, а й мірою захисту інтересів протилежної сторони. Тому суть цивільної процесуальної відповідальності полягає в забезпеченні належної поведінки відповідно до вимог закону та невідворотності застосування санкцій при невиконанні приписів закону, тобто в разі ухилення від виконання вказаного обов'язку.
Актуальним є завдання створити систему цивільного судочинства, щоб її норми дозволяли в повній мірі захищати права та інтереси громадян, де гарантовані рівність всіх перед законом та судом, доступність судового захисту, неупереджений та компетентний судовий розгляд. Впровадження і послідовна реалізація принципу змагальності повинна спонукати учасників
з
цивільного судочинства до процесуальної активності, залишивши суду функцію застосування права.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є частиною загальної науково-дослідницької програми Інституту законодавства Верховної Ради України щодо розробки Державної програми розвитку законодавства України до 2002 р.
Мета та задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є детальне з'ясування суті принципу змагальності в цивільному процесі, теоретичне обгрунтування змін щодо його трактування, формулювання принципово нового поняття, визначення його дії в комплексному поєднанні з іншими принципами цивільного процесу, розробка механізму його реалізації, вивчення проблем застосування в практиці судочинства по цивільних справах.
Виходячи з цього були поставлені такі задачі:
- провести аналіз історичного розвитку принципу змагальності сторін у вітчизняному законодавстві;
- дати нове визначення принципу змагальності сторін цивільного процесу;
- дослідити зміст принципу змагальності сторін та розробити механізм його реалізації;
- розглянути взаємодію принципу змагальності сторін з іншими принципами системи цивільного процесуального права;
- вивчити досвід реалізації принципу змагальності в практиці судів України всіх інстанцій;
- внести конкретні пропозиції по вдосконаленню законодавства;
- сформулювати рекомендації по практичному застосуванню принципу змагальності.
Методологічна та теоретична основа дослідження. Методологічною основою виступають принципи історичного та діалектичного аналізу суспільних, зокрема правових, явищ. Використані такі методи науково-пізнавальної діяльності як історично-правовий, системний, аналітичний, порівняльний, логічний, статистичний.
Теоретична база дослідження грунтується на аналізі нормативних джерел, куди входять Конституція України, вітчизняне цивільне процесуальне законодавство, законодавство Російської Федерації, роз'яснення Пленуму Верховного Суду України та наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених, як теоретиків, так і процесуалістів: Абрамова С.М., Авдюкова М.Г., Алексєєва С.С., Боннера А.Т., Бутнєва В.В., Ванєєвої Л.А., Грибанова В.П., Гурвича М.А., Зайцева М.І., Клейнмана А.Ф., Комарова В.В., Курильова С.В., Мамницького В.Ю., Мельникова А.А., Молчанова В.В.,
Орлової Л.М., Пушкаря Є.Г., Резніченко І.М., Решетнікової І.В., Семенова В.М., Тараненка В.Ф., Тертишнікова В.І., Треушнікова М.К., Шакарян М.С., Штефана М.Й., Чечіної Н.О. та ін.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній розглянуто принцип змагальності як конституційно закріплену засаду судочинства; обгрунтовано новий концептуальний підхід до змагальності не як до права, а як до обов'язку, за невиконання якого має наступати відповідальність; проаналізовано чинне галузеве законодавство і внесено пропозиції щодо його вдосконалення; проведено грунтовне дослідження проблем, що виникають у процесі його практичного застосування.
На захист виносяться такі основні положення і практичні рекомендації, які становлять авторську концепцію принципу змагальності:
- історичний досвід свідчить, що змагальність як засада судочинства є ознакою дійсно демократичного ладу, коли послаблено втручання держави в сферу приватних інтересів громадян;
- змагальність у системі принципів цивільного процесу після прийняття нової Конституції є конституційним принципом, що перебуває у гармонійно взаємообумовленій єдності з іншими принципами цивільного процесу;
- принципом змагальності сторін в цивільному процесі є покладення на сторони обов'язку по доведенню обставин, на які вони посилаються в обгрунтування своїх вимог та заперечень;
- виконання сторонами обов'язку доводити обставини, на які вони посилаються в обгрунтування своїх вимог та заперечень, повинно забезпечуватись заходами цивільної процесуальної відповідальності, а ухилення від виконання сторонами вказаного обов'язку є цивільним процесуальним правопорушенням;
- як вид цивільної процесуальної відповідальності за невиконання зазначеного обов'язку слід застосовувати несприятливі процесуальні наслідки, зокрема відмову в задоволенні вимог через їх недоведеність, залишення заяви без розгляду, визнання факту відповідно встановленим або спростованим у випадку ухилення сторони від проведення експертизи та ін.;
- пред'явлення позову прокурором допустимо тільки для захисту інтересів держави;
- вносяться відповідні пропозиції щодо вдосконалення законодавства, а саме виключення з Цивільного процесуального кодексу України права суду виходити за межі позовних вимог та обов’язку суду перевіряти, на яких умовах відбулись примирення сторін, відмова позивача від позову, визнання стороною певного факту і лише
визнання позову відповідачем має прийматись судом з урахуванням
матеріально-правових підстав.
Практичне значення роботи полягає в розробці якісно нового поняття принципу змагальності сторін в цивільному процесі і відповідно механізму його реалізації. Результати даної роботи дають можливість послідовно втілити принцип змагальності в практику цивільного судочинства ж дійсно демократичну засаду.
Висновки і. пропозиції дослідження можуть бути використані для вдосконалення законодавства в ході розробки нового Цивільного процесуального кодексу України, при підготовці роз'яснень щодо застосування цивільного процесуального законодавства в постановах Пленуму Верховного Суду України, при застосовуванні нормативних положень у судовій практиці, науковій та навчально-педагогічній діяльності.
Апробація результатів дослідження. Основні висновки та положення дисертації були представлені на науково-практичних конференціях -"Державно-правова реформа в Україні" (листопад 1997 р., м. Київ), "Теоретичні та практичні питання реалізації Конституції України: проблеми, досвід, перспективи" (червень 1997 р., м. Київ), "Систематизація
законодавства в Україні: проблеми теорії та практики" (жовтень 1999 р., м. Київ).
Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у 6 статтях і 3 тезах виступів на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації. Мета та завдання дослідження визначили структуру дисертації, яка складається із вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел, додатку.
Загальний обсяг роботи становить 175 сторінок, з яких список використаних джерел (209 найменувань) займає 18 сторінок, додаток на 14 сторінках.
ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі викладена загальна характеристика роботи, що становить першу частину цього автореферату: обгрунтовується актуальність теми дослідження, аналізуються його мета, завдання, визначено предмет та об'єкт дослідження, теоретичні розробки, наукова новизна, сформульовано положення, що виносяться на захист; вказано на теоретичне та практичне значення, апробацію та впровадження результатів дослідження.
Перший розділ "Історичний розвиток принципу змагальності сторін" присвячений історичному аспекту розвитку змагальності як засади судочинства через призму його закріплення в законодавстві.
Прослідковано численні історичні пам’ятки, починаючи від стародавнього до сучасного чинного законодавства. На підставі аналізу цих джерел розглянуто процес еволюції цього інституту. Якщо в період дії Руської Правди процес мав змагальний характер, то потім відзначались періодичні відмови від змагального начала на користь так званого інквізиційного (слідчого).
У ході судово-правової реформи в другій половині XIX ст. і в науці, і в законодавстві було проголошено ідею змагальності, згідно з якою змагальний процес є самодіяльністю сторін, на які покладено відповідальність за повноту фактичного матеріалу, а суд лише оцінює подані сторонами докази. В перші пореволюційні роки запанувала теорія спрощення процесуальної форми, одним з проявів якої стала відмова від принципу змагальності як ознаки буржуазного права.
У Цивільних процесуальних кодексах УСРР 1924 р., 1929 р., та УРСР 1964 р. було формально закріплено головне правило змагальності - кожна сторона доводить ті обставини, на які вона посилається ж на підставу своїх вимог та заперечень. Поряд з цим, вирішальна роль у доказовій діяльності належала суду, а тому принцип змагальності фактично нівелювався, адже за судом було проголошено обов'язок, не обмежуючись поданими сторонами доказами, вживати заходи до повного, всебічного та об'єктивного з'ясування всіх обставин по справі і в разі необхідності збирати докази за власною ініціативою.
У результаті проведеного дослідження зроблено висновок, що змагальність не просто іноді поступалась слідчому характеру процесу, а є виключною ознакою демократичного устрою, коли держава не тільки не переслідує каральної мети, а більше того - намагається найменше втручатись в сферу приватних інтересів громадян, надає їм широкий спектр можливостей відстоювати свої законні інтереси.
У другому розділі - "Поняття принципу змагальності сторін" - автором на підставі значного масиву теоретичних досліджень розглядається розвиток цього інституту в науці цивільного процесуального права. В різні історичні періоди мала місце не тільки відмова від змагальності ж засади, а й різне її розуміння, звужений механізм реалізації.
Визнаючи змагальність ж ідеал для побудови моделі цивільного процесу, дисертант вважає, що при розробленні сучасної концепції принципу змагальності, визначенні його поняття та механізму реалізації слід враховувати як досвід дореволюційної науки, так і позитивні здобутки, що з'явились в правознавстві за радянських часів.
У працях видатних дореволюційних вчених-процесуалістів змагальне начало розглядалось як принцип законодавчої політики, завдяки якому права сторін переважають над обов'язками суду. Саме тоді, в кінці XIX ст. розвиток правової науки сягнув рівня, до якого нам слід ще тільки прагнути. В літературі того періоду значне місце приділялось дослідженню проблем судочинства, і зокрема змагальності.
За радянських часів принцип змагальності, після років загальної тенденції до спрощення процесуальної форми, заперечувався як буржуазний пережиток. Але згодом він, зберігаючи своє право на існування, проголошується галузевим принципом цивільного процесу. Поряд з цим змінюється його зміст, а відповідно і визначення. Принцип змагальності розглядається вже як поєднання ініціативи та самодіяльності сторін з ініціативою та активністю суду щодо виявлення всіх обставин справи і підтвердження їх доказами, що сприяють встановленню об'єктивної істини по справі.
Лише з часу початку демократичних перетворень у країні відроджується первісне розуміння змагальності. Змагальність як істинно демократична засада судочинства визначає характер взаємовідносин сторін, зобов'язує їх до активної процесуальної поведінки. Суд має залишитись поза межами їх змагання і лише деякою мірою брати участь у збиранні доказів.
Активність суду на цьому етапі доказової діяльності суперечить самій суті змагання сторін, яке є протиборством. Таким чином, виключення ініціативи, активної діяльності суду автоматично покладає на сторони не просто право змагатись перед судом, доводячи свої вимоги та заперечення, а й обов'язок, який вони повинні неодмінно виконати.
Автор обгрунтовує, що змагальність сторін як принцип не послаблює своєї дії і в непозовному провадженні. Це викликано не тільки конституційним закріпленням її як засади для всього судочинства, а й виходить з її трактування. Притягнуті до участі в справі особи можуть мати цілком протилежні інтереси, а отже будуть намагатись довести свою правоту перед судом. Змагальна модель судочинства навіть при відсутності спору про факт, однобічний характер справи, при виключенні активності суду, зумовить активну процесуальну поведінку учасників процесу.
В підсумку автор окреслює характерні ознаки та дає своє визначення принципу змагальності сторін цивільного процесу, який розуміє як положення, за яким на сторони покладено обов'язок по доведенню обставин, на які вони посилаються в обгрунтування своїх вимог та заперечень. При цьому діяльність сторін набуває характеру змагання, суттю якого є протиборство.
У цьому ж розділі автором наведено зарубіжний досвід закріплення в законодавстві принципу змагальності, де існують як абсолютно змагальні
моделі судочинства, так і слідчі. Зокрема, англійська, американська та канадська системи мають за основу побудови старі канонічні правила, де закріплено всі положення абсолютної змагальності. Разом з тим функціонує і так звана континентальна судова система країн Європи зі слідчою моделлю судочинства. Так у Франції, Германії, Італії судді самі займаються пошуком доказової бази, але їх ініціатива теж є обмеженою.
У третьому розділі - "Місце принципу змагальності сторін у системі принципів цивільного процесу" - автором наводяться різні думки стосовно критеріїв та кількісного складу системи принципів цивільного процесуального права України.
Принципи права взагалі прийнято розуміти як "начала", "ідеї", "засади", що закріплені в нормах права, і визначають його спрямованість, суть, скеровують розвиток та забезпечують функціонування. Виходячи з цих позицій принцип права є загальновизнаним, досить стійким, обов'язковим для застосування. Якщо розглядати принципи як єдність, то вони утворюють систему, яка функціонує цілеспрямовано, впливаючи на визначені суспільні відносини.
Для класифікації принципів використовуються різноманітні критерії, серед яких найбільш виправданим є форма нормативного закріплення. Закріплення в Конституції змагальності як засади пов'язано з тими змінами, що відбуваються в суспільстві. В свою чергу якісно новий зміст визначається новою формою закріплення, адже змагальність тепер переведено до розряду конституційних принципів.
Раніше, досліджуючи цей принцип, його можна було лише припускати, оскільки він був формально проголошений, але закріплення за судом обов'язку збирати докази за власною ініціативою в інтересах обох сторін виключало його дію. Тому розглядаючи його місце в системі принципів цивільного процесуального права, змагальність визначали як продовження диспозитивності, зводили до процесуальної рівноправності сторін. Обмеження дії диспозитивності також негативно впливало на змагальність.
Всі принципи цивільного процесуального права перебувають у взаємозв'язку, гармонійній єдності. Диспозитивні повноваження однієї сторони відображаються на аналогічних повноваженнях іншої, а принцип рівноправності забезпечується змагальною моделлю процесу, яка надає сторонам рівні можливості змагатися перед судом, реалізуючи свої диспозитивні права. Маючи рівні однакові процесуальні права, сторони несуть і однакові процесуальні обов'язки, зокрема обов'язок по доведенню обставин, на які посилається сторона в обгрунтування своїх вимог або заперечень.
Принцип об'єктивної істини, який прийнято вважати міжгалузевим, відображає головну мету судового процесу - встановити істину, і після цього, правильно застосувавши норму матеріального права, розв'язати спір між сторонами. Вимога встановлення об’єктивної істини відповідала активній ролі суду в процесі доказування, який мав доповнювати доказову базу по справі в разі її недостатності. За нового трактування саме принцип змагальності забезпечує повноту фактичного та доказового матеріалу, що є умовою досягнення істини, адже тільки сторони володіють найбільшим обсягом фактичного матеріалу.
З огляду на обмеження втручання держави в сферу приватних інтересів громадян змінюється і характер істини, яка встановлюється. Суд зможе з'ясувати дійсні обставини по справі тільки в тому обсязі, який буде повідомлений сторонами.
Отже, істина, яка встановлюється в змагальному процесі, є судовою. Разом з тим звільнення суду від обов’язку збирати докази за власною ініціативою є гарантією дійсно об'єктивного вирішення справи.
Кожний принцип, що входить до системи принципів цивільного процесуального права має своє місце, але внутрішній взаємозв'язок забезпечує їх спільну дію. Поєднані таким чином, вони доповнюють та розвивають один одного.
У четвертому розділі - "Механізм реалізації принципу змагальності сторін" - виходячи з теоретичних позицій автором обгрунтовується суть принципу змагальності, на підставі чого формується механізм реалізації змагальності в цивільному процесі.
Трансформація права в обов'язок подавати докази передбачає наявність певних заходів примушування. Отже виконання цього обов'язку має
забезпечуватись встановленням у законі конкретних санкцій цивільної
процесуальної відповідальності, що є окремим видом юридичної
відповідальності і покликана забезпечити виконання сторонами обов'язку діяти в межах, визначених правилами.
Виходячи з цього, до цивільної процесуальної відповідальності можуть притягатись лише суб'єкти процесуальних відносин. Вона виникає з моменту порушення цими суб'єктами вимог і застосовується виключно судом. Отже, до неї притягаються ті особи, які неналежним чином виконують свої процесуальні обов'язки, чия поведінка відхиляється від припису закону. Притягнення до цивільної процесуальної відповідальності є не лише мірою покарання за недисципліновану поведінку. Його слід розглядати і як захід захисту інтересів протилежної сторони. Специфічною ознакою цієї
відповідальності є презумпція вини.
Таким чином, невиконання обов'язку по доведенню своїх вимог та заперечень слід розглядати як цивільне процесуальне правопорушення, за що
встановлюється відповідальність - санкції. Серед санкцій цивільної процесуальної відповідальності стосовно змагальної моделі процесу найбільш дієвими є санкції особливого виду - негативні процесуальні наслідки. Такі наслідки є свого роду межами, що виключають зловживання протилежної сторони своїми суб'єктивними правами, коли вона використовує форму їх реалізації, яка виходить за рамки дозволеного законом.
Негативним процесуальним наслідком є прийняття несприятливого для тієї чи іншої сторони процесуально-правового акта, зокрема залишення заяви без розгляду, винесення рішення на користь протилежної сторони, відмова в задоволенні позову через його недоведеність, висновок про визнання факту для певної сторони встановленим або спростованим.
Особливого значення при реалізації принципу змагальності набувають презумпціями що є припущеннями, як матеріально-правові, так і процесуально-правові. Отже, матеріально-правова презумпція буде діяти доти, доки вона не буде спростована протилежною стороною. Це стосується, зокрема вимог про відшкодування шкоди, захист честі та гідності та ін.
Теж саме стосується і процесуально-правових фікцій, на підставі яких суд праві притягати до цивільної процесуальної відповідальності одну з сторін. Такі фікції мають застосовуватись до випадків неявки в судове засідання і неповідомлення при причини неявки, утримування доказу, ухилення від участі в проведенні експертизи. Застосовуючи вказані фікції суд вправі, зокрема визнати факт спростованим або встановленим, залежно від того, для чого призначалась експертиза.
Суд, призначаючи справу до розгляду залежно від матеріально-правових підстав має роз'яснити на якій стороні лежить тягар доказування певних обставин, і відтоді тільки від дій цієї сторони буде залежати встановлення цього кола фактів. Такий розподіл тягаря доказування самим безпосереднім чином буде впливати на активну поведінку сторони в процесі.
Поняття тягаря доказування було прийнято розглядати саме як обов'язок доказування, на відміну від права брати участь у доказуванні поза межами визначеного кола обставин. У змагальній моделі процесу тягар доказування доцільно розглядати в контексті звільнення протилежної сторони від обов'язку доказування.
Перехід від слідчого до змагального характеру процесу повинен супроводжуватись створенням спеціального процесуального механізму, який гарантуватиме захист прав кожного суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин. Адже відмова від активності суду в доказовій діяльності автоматично має покладати на сторони всю відповідальність за повноту доказової бази.
Рішення суду має виноситись тільки на підставі тієї доказової бази, що надана сторонами, в межах заявлених позовних вимог. Поряд з цим суд повинен вважати факт встановленим, якщо протилежна сторона його визнала, якщо вона ухиляється від проведення експертизи, для встановлення чи спростування якого вона була призначена.
Судом не повинні перевірятись підстави мирової угоди, відмови позивача від позову і досить обмежено, тільки стосовно матеріально-правових підстав, повинно перевірятись визнання позивачем позову. Усунення протиріччя між сторонами шляхом примирення відповідає суті судочинства і в цьому випадку суд не повинен перевіряти на яких умовах відбулось примирення між сторонами.
На думку дисертанта, неповне з'ясування обставин справи, допущене не з вини суду, а при пасивній поведінці однієї з сторін або навіть двох не може бути підставою для скасування рішення в суді касаційної (а згодом -апеляційної) інстанції.
Можливість подання нових (додаткових), а не тих, які суд відмовився прийняти, доказів в суд касаційної інстанції за чинним законодавством не спонукає сторони до активної процесуальної діяльності. Адже пошук і подання нових доказів буде мати місце вже після винесення негативного для сторони рішення судом першої інстанції.
Тому потребує перегляду вся концепція оскарження рішення в суді апеляційній інстанції. Поряд з цим слід передбачити можливість повторного звернення до суду з позовом, якщо позивачу було відмовлено в задоволенні позову в зв'язку з недоведеністю.
Відповідно до загальних змін у діяльності органів прокуратури потребує нового визначення поняття представництва прокурором інтересів громадян. Згідно із закріпленим у Конституції України положенням, представництво прокурором інтересів громадян не є лише поданням позовів та участю як представника в процесі.
По окремим категоріям справ участь прокурора як самостійного учасника процесу є доцільною. Але подання позову на захист інтересів громадянина грубо порушує процесуальну рівноправність сторін, суперечить реалізації принципу змагальності. Це має бути допустимим тільки для інтересів держави.
У п'ятому розділі - “Практика реалізація принципу змагальності сторін” - дано аналіз судової практики у цивільних справах по різним категоріям справам.
Емпіричною базою дослідження є проведений дисертантом аналіз судової практики та безпосередній досвід практичної роботи в якості судді районного суду. З цією метою було вивчено понад 200 справ у судах всіх інстанцій - Радянський, Старокиївський, Шевченківський районні суди м.
Києва, Київський міський суд та Верховний Суд України. Досить детально проаналізована діяльність судів, відзначено як позитивний досвід, так і недоліки.
Засоби відповідальності, встановлені в чинному Цивільному процесуальному кодексі України виявились зовсім недієвими для впливу на таку поведінку сторін, довели свою низьку ефективність. Але в проекті нового Цивільного процесуального кодексу України містяться ті ж самі заходи.
За результатами проведеного аналізу, дисертант вважає, що судова система ще не в достатній мірі готова до впровадження принципу змагальності. Звичайно, що чинне законодавство потребує суттєвого оновлення. Але зараз ще не можна говорити про фактичне закріплення в законодавстві принципу змагальності, відсутній чіткий механізм його реалізації. Поряд з цим, після внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України в 1996 р. слід відзначити, що були зроблені перші кроки щодо цього.
За час, що минув, вже є перший досвід, який, на жаль, неможна визнати позитивним. Судді за сталим розумінням продовжують збирати докази за власного ініціативою, не наважуються відмовляти в задоволенні позовів через недоведеність позовних вимог. Цьому сприяє як відсутність чітких роз'яснень в постановах Пленуму Верховного Суду України, так і позиція судів касаційної та наглядної інстанції.
Цими інстанціями на суд першої інстанції як і раніше, без огляду на ті зміни, що вже є в законодавстві, покладається обов'язок: перевірити доводи та заперечення сторін доказами, більш ретельно перевірити доводи сторін, з'ясувати доводи позивача та заперечення відповідача, перевірити обгрунтованість вимог сторін.
В цьому ж розділі дисертантом сформульовано пропозиції по внесенню змін та доповнень в постанови Пленуму Верховного Суду України щодо роз'яснень відносно впровадження принципу змагальності сторін в практику діяльності судів.
У висновках викладено основні результати дисертаційного дослідження, підсумки, на підставі яких окреслені положення, що виносяться на захист.
Зокрема, вказано, що органи правосуддя мають в своїй діяльності керуватися основними принципами права, які виражені в чинному законодавстві. Створення нової системи цивільного судочинства має відповідати вимогам доступності судового захисту, гарантувати рівність всіх перед законом та судом, право на неупереджений та компетентний судовий розгляд.
Чинне процесуальне законодавство відстає від рівню розвитку суспільства, сфера публічно-правового регулювання ще переважає над приватним. Впровадження в судочинство принципу змагальності сторін є показником рівних, достатніх можливостей всіх членів суспільства відстоювати свої інтереси, захищати суб'єктивні права.
Змагальна модель цивільного процесу є ідеальною для судочинства, оскільки спонукає сторони до правової активності, залишаючи суду лише функцію застосування права.
Заходи цивільної процесуальної відповідальності слід розглядати не лише як покарання однієї з сторін за невиконання припису закону, недисципліновану поведінку, а як міру захисту інтересів протилежної сторони.
Становлення практики судів стосовно впровадження принципу змагальності сторін можливе за умови внесення відповідних змін та доповнень до чинного законодавства, що має відбутись з прийняттям нового Цивільного процесуального кодексу України, відповідних роз'яснень в постановах Пленуму Верховного Суду України.
Автором викладено конкретні пропозиції відносно доопрацювання проекту нового Цивільного процесуального кодексу України.
У додатку міститься копія відповідного подання до Робочої групи по розробці проекту Цивільного процесуального кодексу України.
Список опублікованих праць:
1. Немировська О.В. Реалізація конституційного принципу змагальності сторін у цивільному процесі // Конституція України - основа подальшого розвитку законодавства. Збірник наукових праць Інституту законодавства Верховної Ради України. - К., 1997. - Вип. 2. - С. 261-267.
2. Немировська О.В. Удосконалення цивільного процесуального законодавства - неодмінна умова судово-правової реформи // Проблеми державно-правової реформи в Україні. Збірник наукових праць Інституту законодавства Верховної Ради України. - К., 1997. - Вип. 3. - С. 134-138.
3. Немировська О.В. Змагальність сторін у системі принципів цивільного процесу // Держава і право. Щорічник наукових праць молодих вчених. - К., 1998-1999.- Вип. 2,- С. 221-228.
4. Немировська О.В. Деякі питання систематизації законодавства в галузі цивільного процесу // Конституція України та проблеми систематизації законодавства. Збірник наукових праць Інституту законодавства Верховної Ради України. -К., 1999. - Вип. 5. - С. 276-281.
5. Немировська О.В. Змагальність: старе поняття, новий зміст // Право України. - 1999. - № 9. - С. 53-56.
6. Немировська О.В. На шляху оновлення цивільного процесуального законодавства//Право України. - 1999. - №11. - С. 70-73.
7. Немировська О.В. Змагальність сторін - конституційна засада судочинства в Україні // Матеріали науково-практичної конференції "Теоретичні та практичні питання реалізації Конституції України: проблеми, досвід, перспективи". - Харків, 1998. - С. 201-202.
8. Немировська О.В. Принцип змагальності та становлення нового цивільного судочинства // Матеріали науково-практичної конференції "Державно-правова реформа в Україні". - К., 1997. - С. 322-324.
9. Немировська О.В. Систематизація як шлях удосконалення цивільного процесуального законодавства. // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції "Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики". - К., 1999. - С. 499-502.
Немировська О.В. Принцип змагальності сторін та його реалізація в судовій практиці. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 - цивільне право; цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. - Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, Київ, 1999.
Дисертацію присвячено проблемам принципу змагальності сторін як конституційної засади судочинства: досліджено його історичний розвиток та чинне законодавство; проаналізовано суть та місце в системі принципів цивільного процесу; дано нове визначення поняття цього принципу; проведено порівняльний аналіз зарубіжного законодавства; розроблено новий механізм його реалізації; вивчено сучасну практику судочинства по цивільних справах; сформульовано рекомендації щодо удосконалення правового регулювання принципу змагальності в процесуальному законодавстві України.
Ключові слова: принципи цивільного процесуального права,
змагальність, судова практика.
Немировская Б.В. Принцип состязательности сторон и его реализация в судебной практике. - Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 - гражданское право; гражданский процесс;
семейное право; международное частное право. - Институт государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины, Киев, 1999.
В диссертации рассматривается принцип состязательности сторон в качестве конституционного начала гражданского судопроизводства. Проведенное автором глубокое историческое исследование закрепления этого принципа в законодательстве свидетельствует о его демократической природе. Отказ от состязательного характера судопроизводства в пользу следственного имел место в периоды наибольшего вмешательства государства в сферу частных интересов членов общества. Закономерным является полное соответствие процессуальных норм природе гражданского права, где каждый гражданин имеет достаточную меру свободу для реализации своих прав, защиты своих интересов. Действующее процессуальное законодательство уже давно не соответствует уровню развития общества.
В нынешний период становления новой системы правосудия следует исходить из начал справедливости, доступности судебной защиты, которые в состоянии обеспечить внедрение принципа состязательности в судопроизводство. Система судебного доказательства должна строиться на состязании, противоборстве двух равноправных сторон, оставляя суду функцию применения права.
Автоматическое исключение из активности суда доказательственной деятельности не в состоянии изменить привычное положение вещей. Стороны отныне не только имеют право доказывать свои требования и возражения, а законом на них возложена обязанность доказывать обстоятельства, которыми они обосновывают свои требования и возражения. Исходя из этого автором сформулировано новое понятие принципа состязательности сторон.
В диссертации рассматривается система принципов гражданского процесса как единство, где все составные элементы находятся во взаимосвязи. Если ранее состязательность являлась исключительно отраслевым принципом гражданского процесса, то в последствии сама жизнь обусловила признание состязательности в качестве начала для всего судопроизводства. Со времени принятия новой Конституции Украины в 1996 г. состязательность является конституционным принципом.
Такое изменение роли и места в системе принципов не могло не вызвать изменений в его понимании. До этого принцип состязательности фактически отождествлялся с равноправием сторон, являлся продолжением принципа диспозитивности.
Кроме того, включение в содержание состязательности активности суда в доказательственной деятельности рассматривалось гарантией достижения объективной истины. При правильном понимании
состязательности отпадает необходимость в таком смешении разных самостоятельных принципов. Кроме того, характер истины, которая достигается в состязательном процессе, тоже не может оставаться неизменным и отныне ее следует рассматривать как судебную.
Диссертантом, исходя из теоретических обоснований рассматривается суть состязательности и предлагается конкретный механизм ее реализации. Невыполнение обязанности доказывать свои требования и возражения следует расценивать как гражданское процессуальное правонарушение, в результате которого сторона должна привлекаться к гражданской процессуальной ответственности. Такая ответственность предусматривает наложение санкций определенного вида - отрицательных процессуальных последствий, которые являются наиболее действенными.
Переход от следственного к состязательному началу должен сопровождаться закреплением в законодательстве конкретного механизма по его внедрению в гражданский процесс. Решение суда должно выноситься на основании только тех доказательств, которые представлены сторонами и в пределах заявленных исковых требований, судом не должны проверяться основания отказа от иска истцом, мирового соглашения. Следует закрепить возможность для суда считать факт установленным или опровергнутым в случае уклонения стороны от проведения экспертизы.
В работе рассматриваются изменения в функциях прокурора в гражданском процессе. Закрепленное в Конституции представительство не следует сводить только к подаче иска в интересах гражданина. Представительство прокурором в процессе интересов одной из сторон грубо нарушает равноправие, противоречит самой сути состязательного процесса. Вместе с тем целесообразным является представительство прокурором интересов государства и участие в качестве самостоятельной фигуры в делах определенных категорий.
Проанализированная диссертантом судебная практика свидетельствует, что суды еще не готовы к внедрению состязательности в процесс. Этому препятствуют как отсутствие в законодательстве четкого механизма реализации состязательности, соответствующих разъяснений в постановлениях Пленума Верховного Суда Украины, так и позиция судов кассационной и надзорной инстанций. Именно эти суды продолжают возлагать на суды первой инстанции обязанность проверить доводы сторон доказательствами, выяснить доводы и возражения сторон.
В качестве выводов автором сформулированы конкретные предложения по обновлению гражданского процессуального законодательства, которое должно состояться с принятием нового Гражданского процессуального кодекса Украины.
Ключевые слова: принципы гражданского процессуального права, состязательность, судебная практика.
Nemirovska H.V. The Principle of Competitiveness of Sides and its Realization in Court Practice. - Manuscript.
The dissertation for obtaining a scientific degree of candidate of sciences (law) in specialty 12.00.03 - Civil Law; Civil Procedure; Family Law; International Private Law. - The V.M.Koretsky Institute of State of Law National Academy of Science of Ukraine, Kiev, 1999.
The dissertation is devoted to problems of principle of competitiveness of sides as a constitutional back ground of court procedure as to civil cases: studying of its historical development and acting legislation as to it; to analyzing of the meaning and place of it in the system of civil process principles; to finding a new definition of this principle; to comparative analysis of foreign legislation devoted to it; to searching a new mechanism of its realization; to studying of present practicc of a civil cases court procedure; to proposing recommendations as to improving a legal position and regulation of the principle of competitiveness in civil process legislation of Ukraine.
Key words: principles of civil procedure law; competitiveness, court practice of civil cases.
