АВТОРЕФЕРАТ ДИССЕРТАЦИИ по праву и юриспруденции на тему «Идея многопартийности в украинской политико-правовой мысли и практике государственного строительства последней четверти XIX века - первой четверти XX века.»
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО
РГб од
На правах рукопису
1 5 ДЕК 1995
МУЗИКА Ірина Володимирівна
ІДЕЯ БАГАТОПАРТІЙНОСТІ В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЛІТИКО-ПРАВОВІЙ ДУМЦІ ТА ДЕРЖАВОТВОРЧІЙ ПРАКТИЦІ ОСТАНЬОЇ ЧВЕРТІ XIX ст. - ПЕРШОЇ ЧВЕРТІ XX ст.
Спеціальність 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних та правових вчень; філософія права.
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Київ - 1996
Дисертацією є рукопис
Робота виконана у відділі історико-полігологічних досліджень держави і права України Інституту держави і права ім.В.М.Корецького Національної академії наук України
Науковий керівник
Офіційні опоненти:
доктор філософських наук, член-кореспондент Академії правових наук України Мироиенко Олександр Миколайович
доктор юридичних наук, професор Прозорова Наталія Сергіївна
кандидат юридичних наук, доцент Неліп Михайло Іванович
Провідна організація:
Академія Служби безпеки України (м.Київ)
Захист відбудеться оі_грудня 1996 р. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 50.24.03 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті держави і права ім.В.М.Корецького Національної академії наук України за адресою: 252001, м.Київ, вул.Трьрхсвятительська,4
З дисертаціао можна ознайомитись у бібліотеці інституту
Автореферат розіслано ‘ -> листопада і 996 року
Вчений секретар
спеціалізованої вченої рада /- /-------------Усенко І.Б.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦЙ
Актуальність і значимість теми дисертації. Якісні зміни в житті нашого суспільства, що відбулися останніми роками, роблять особливо актуальним аналіз генези багатопартійності та її ролі у процесі формування і функціонування різних державних інститутів незалежної демократичної України, а також вивчення її впливу на стабільність, ефективність і рівень легітимності політичної системи.
Важливим параметром такого аналізу с осмислення і теоретичне узагальнення концептуальних політико - правових парадигм прихильників ідеї багатопартійності і практики їх втілення у державницьких змаганнях на зламі XIX - XX століть. Викликано це тим, що сьогодні, як і на початку століття, багатопартійність на етапі формування демократичного плюралізму в Україні виступає одним з найважливіших елементів державотворення, без якого неможлива розбудова демократичної соціальної правової держави. У ст.Зб Конституції України записано, що політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах і створюються з метою здійснення і захисту' прав і свобод громадян та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Таким чином держава визнала політичні партії невід'ємним елементом політичної системи, здатним реально впливати на формування владних механізмів шляхом міжпартійної боротьби. Ці положення Конституції України дають реальну можливість для створення нормальної, адекватної сучасним демократичним стандартам багатопартійної системи, шо передбачає взаємозв'язок і взаємозалежність партій, їх чергування біля влади, а головне - партійні ( партійнозалежні і партійнопідтримувані) структури законодавчої і виконавчої влади.
Завданнями створення такої багатопартійної системи обумовлений підвищений інтерес науковців, державних і політичних діячів, громадськості до ролі і місця багатопартійності у процесі державотворення, її історії та тенденцій еволюції. Після багаторічних обмежень і впадань у крайнощі історико - юридична наука почала виходити з кризи, про шо свідчить помітне зростання наукового інтересу до вивчення і переосмислення творчих здобутків і практики минулих поколінь. Такі дослідження мають можливість повернути до життя забуті ідеї, реабілітувати безпідставно знеславлені або забуті імена, заповнити прогалини в історико - юридичному знанні про державотворчі процеси на те-рені України і на цій основі досягти головної мети - створення неупе-редженої об'єктивної картини історичного розвитку української державності і політико - правової думки. Видається актуальною спроба дати нову сучасну оцінку творчому доробку вчених, шо прагнули відновлення української державності, без якої неможливе актуальне ос-
мислення витоків ідеї багатопартійності та її пов’язаності з кристалізацією державницької ідеї. Вивчення практики та історичного досвіду багатопартійності на українських землях дає можливість більш повно реконструювати процес українського державотворення та дещо нетрадиційно підійти до проблеми періодизації розвитку української державності на початку XX століття і дати нову характеристику етапам цього процесу з урахуванням фактору багатопартійності як однієї з необхідних ознак демократизації держави.
Рівень дослілженості проблеми. У вітчизняній і зарубіжній науці склались певні традиції і школи вивчення історії і теорії багатопартійності. Цій тематиці присвячено чимало праць юристів, істориків, політологів. Детально дослідили організаційну структуру політичних партій і вивели “залізний закон олігархії” М.Острогорський і Р.Міхельс. Вивченню феномеш політичної партії присвячені праці Дж.Блонделя, М.Вебера, С.Елдерсвельда, Р.Макрідіса, ДжЛа Паломбара, КЛоусона, Дж.Лейна. С.Єрссона. П.Меркля та інших, в яких з різними ступенями повноти досліджені історичні, соціально - економічні, політико - правові, ідеологічні та інші аспекти багатопартійності і розроблені методики підходів до визначення поняття політичної пар тії і окреслення головних функцій партій у державному механізмі. Багато уваги типології партійних систем і політичних партій як головних суб’єктів формування органів державної влади, приділено у працях К. фон Войме, В.Гулієва, М.Дюверже, О.Кірхгеймера, М.Марченко, Дж.Сарторі,
Б.Стародубського. ВЛкушика. інших зарубіжних та вітчизняних вчених.
Різних аспектів багатопартійності торкаються праці Ю.Бачинського, В.Винниченка, П.Гайдалемівського, Й.Гермайзе,
В.Дорошенка, Д.Дорошенка, О.Доценка, К.Левішького,
МЛозинського, О.Лотоцького. І.Мазени, С.Петлюри. М.Равича - Черкаського. А.Ріша, П.Феденка, П.Христюка. М.Шаповала. написані на початку століття , а також праці сучасних авторів Ю.Бориса, Дж.Бошика, П.Варгаткжа, Р.Вєтрова, Ю.Гайдалсмівського. І.Гошуляка, К.Гусєва, І-Лисяка - Рудницького, І.Майстренка, Ю.Охримовича, М.Панчука , В.Стрільця, В.Чирка, П.Шморгуна та інших. В багатьох працях авторами в основному приділяється увага розкриттю її соціальної і ідейної суті за рахунок аналізу концептуального і ідейного змісту і ефективності впливу ідеї багатопартійності на державотворчі процеси в Україні. Певні суттєві аспекти проблеми мають дискусійні і суперечливі тлумачення. В тому числі і окремі праці останнього періоду дешо тенденційні і не позбавлені ідеологічних нашарувань. Феномен багатопартійності у державотворчій практиці ще не піддавався комплексному дослідженню в нашій спеціальній літературі. Це не дозволяє повного мірою використати, зокрема, в юридичних працях, результати, досягнуті попередніми дослідниками.
Теоретичною основою дослідження стати положення . які містяться в працях ряду више зазначених фахівців, а також концептуальні здобутки сучасної теорії і історії держави та права, філософії, соціології та інших суспільних наук. Найбільш вагоме значення при ньому мати сучасні дослідження проблеми багатопартійності А.Білоуса, О.Гараня,
О.Копиленка, В.Кременя, І.Кураса, Р.Іванової (іванченко), ВЛигвнна.
О.Миронеігка, О.Скакун, В.Стріїьця та деяких інших авторів, працями яких власне обмежується література по обраній темі дисертації.
Методологічна основа дослідження. В дисертації використовуються філософські (загальнонаукові) і спеціальні методи, що забезпечують єдність гносеологічного, соціально - філософського і історико - юридичного аналізу концепцій багатопартійності в теоретичних моделях українського державотворення та державотворчій практиці останньої чверті XIX - першої чверті XX століть. Гносеологічний підхід спрямований на розгляд специфічної форми відображення і пізнання досліджуваного об'єкту, а соціально - філософський і історико - юридичний підхід -на розкриття його місіїя, значення і ролі в процесі державотворення та в формуванні владних органів держави у взаємозв'язку з іншими її інститутами. Соціально - філософське осмислення включає в себе аналіз процесу виникнення і розв’язання суперечностей, встановлення зв'язку програмних і концептуальних положень з об'єктивними тенденціями суспільного процесу, проекції програмної частини теоретичних моделей державотворення на реальні історичні процеси.
Дисертант виходить з пріоритету загальнолюдських цінностей, багатоманітності форм соціального прогрес)' і намагається подолати суперечності між принципами нового мислення і успадкованими від минулого стереотипами. Незважаючи на своєрідність і неповторність історичного процесу в його розгортанні у часовому просторі, держави перехідного періоду мають немало спільних рис. Це дозволяє виділити і проаналізувати основні напрямки і тенденції генези таких загатьноци-вілізаційнік компонентів як політичні партії, багатопартійні системи, багатопартійність і на цій основі розробляти проблеми історії і теорії політико - правових феноменів. Звідси важливість і необхідність більш глибокого осмислення, вивчення і об'єктивної оцінки досвіду Російської та Австро - Угорської імперій. Української Народної Республіки, Західно - української Народної Республіки і Радянської України, де ці елементи державотворення сягнути певного рівня розвитку або через збіг низки обставин не були достатньою мірою реалізовані. Використання порівняльного і ретроспективного методів аналізу дозволило дисертанту співставити ідеі і процеси у конкретних історичних умовах.
В дисертаційному дослідженні істотне значення мають методи системного і структурно - функціонального аналізу. Політико - правові явища і їх теоретична рефлексія розглядаються як складні утворення, виконуючі певні функції в більш загальній системі. Ці методи у поєднанні з порівняльно - історичним, формально - юридичним, порівняльно- правовим надати можливість виявити ту основу, завдяки якій все
суперечливе різноманіття інтересів політичних сил посідас свос місце в єдиному цілому - державі.
Джерельну базу дослідження склали наукові публікації вчених, численні архівні матеріали, які зберігаються у фондах Центрального державного архіву громадських об’єднань України та Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України.
Об’єктом дослідження с фундаментальні положення національної політико - правової думки стосовно ідеї багатопартійності та її втілення в державотворчій практиці України на зламі X1X - XX ст. Основну увагу' приділено аналізу концепцій та теоретичного доробку М.Драгоманова та І.Франка як ідейних лідерів українства досліджуваної епохи, а також програмним документам політичних партй та провідних політичних організацій того часу.
Предметом дослідження с концепції плюралізму політичних об’єднань і їх вплив на вироблення моделей українського державотворення . а також розкриття науково - історичного значення ідеї багатопартійності в політико - правовій думці та державотворчій практиці України останньої чверті XIX ст. - першої чверті XX ст.
Мета дослідження визначена з урахуванням актуальності обраної теми та рівня її наукової розробки і полягає в реконстуюванні процесу формування і становлення ідеї багатопартійності в українській полшіко-правовій думці останньої чверті XIX ст. - першої чверті XX століття та у найбільш повному, з урахуванням фактору багатопартійності, висвітленні та об’єктивному відтворенні складних і суперечливих процесів українського державотворення в досліджуваний період.
Відповідно до цього в дисертації зосереджено увагу на виконанні наступних завдань:
- дослідженні витоків ідеї багатопартійності в українській лолітико-правовій думці у її невідривності від державницьких, національних і демократичних ідей:
- розкритті тенденцій процесу розвитку багатопартійності як одного з головних інститутів державності та з’ясуванні ролі політичних партій у формуванні та діяльності органів державної влади;
- історико-юридичний аналіз поглядів М.Драгоманова. 1.Франка, Лесі Українки. Д.Донцова, М.Павлика, С.Подолинського,
О.Терлецького, О.Кониського, В.Антоновича, М.Грушевського. Махновського та ін., а також окремих політичних партій на завдання та роль багатопартійності в державотворчій практиці України розглядуваного періоду;
- з'ясуванні внеску' українських мислителів, громадських та політичних діячів у розвиток ідеї багатопартійності та її втілення на практиці;
- аналізі структури і генези багатопартійності від протопартійних утворень до багатопартійної системи і з’ясуванні залежності цього процесу від конкретних умов існування суспільства:
- оцінці характера і масштабів впливу політичних партій на державотворчі процеси в Україні досліджуваного періоду.
Дисертант також мав на меті з позицій об'єктивності та неупередженості оцінити теоретичну спадщину вітчизняних видатних мислителів стосовно багатопартійності і її ролі в українському державотворенні та з'ясувати значення їх доробку для розвитку сучасної української державності.
Наукова новизна дисертації. Дисертація започатковує у вітчизняній літературі монографічне дослідження історіі виникнення та розвитку ідеї багатопартійності в українській політико - правовій думці та державотворчій практиці. В ній:
- пропонується нетрадиційний підхід до дослідження процесу українського державотворення з урахуванням ролі і масштабу впливу фактору багатопартійності:
- зроблено спробу дати об'єктивну сучасну оцінку і неупереджений юридичний аналіз доробку названих више видатних українських вчених, громадських і політичних діячів у розвитку ідеї багатопартійності та її втіленні в українській державотворчій практиці;
- з’ясовано основні напрями і тенденції розвитку багатопартійності в умовах зміни суспільного ладу та становлення нової демократичної правової держави;
- визначено хронологічні рамки існування багатопартійності та ба-гатопартійної системи на українських землях останньої чверті XIX -першій чверті XX століть:
- введено до наукового обігу значний масив архівних джерел.
На захист виносяться такі найбільш суттєві і нові наукові положення і висновки, які с результатом особистого наукового пошуку дисертанта:
- виникнення ідеї багатопартійності в українській політико - правовій думиі нерозривно пов'язано з розвитком державницьких, національних і демократичних ідей:
- її першими носіями були М.Драгоманов, І.Франко.
С.Подолинський, М.Павднк, які стверджували, шо багатопартійність -необхідна умова існування демократичної держави;
- багатопартійність у досліджуваний період вітчизняної історії була одним з найважливіших, необхідних факторів українського державотворення. а політичні партії - його головним» рушійними силами, які відповідно до обстоюваних ними теоретичних моделей, визначали основні принципи і шляхи державотворення;
- процес формування багатопартійності на тсрені України відбувався в декілька етапів: протопартійності (i860 - ¡890 pp.), початкової багатопартвійності (1890 - 1905 p.p.). розвиненої багатопартійності (1905
- 1907 pp.). згортання багатопартійності (1907 - 1914 p.p.), пожвавлення багатопартійності (1914 -1917 p.p.);
- багатопартійна система як форма суспільного управління існувала в Україні з березня 1917 р. по квітень 1918 р. і з листопада 1918 р. по
квітень 1919 р. (в УНР) та з листопада 1918 р. по червень 1919 р. (в ЗУНР); формальні ознаки багатопартійної системи існували і в УСРР з 1917 по 1924 р.;
- в Україні в період революційної зміни суспільного ладу, в умовах хаотичного розпаду політичної і економічної систем, війни та господарської розрухи виявилась загальна тенденція будь-якої влада до обмеження сфери дії інститутів політичної демократії і, насамперед, багатопартійності, що невдовзі призвело до встановлення диктаторських режимів С.Петлюри та Є.Петрушєвича та партократичного режиму в УСРР;
- еволюція багатопартійності в УНР, ЗУНР та УСРР мала багато спільних рис і відбувалась за схожими схемами; багатопартійність спершу ставала ознакою демократизації суспільства і необхідним елементом державотворення, політичні партії виступали в якості провідних елементів політичної системи, а у підсумку' вони повністю або частково, добровільно або примусово передавали реальні владні повноваження іншим політичним структурам ( спеціальним органам влади чи органам диктатури).
Теоретична і практична цінність дисертації полягас у тому, шо її положення і висновки дають змогу по-новому оцінити творчу спадшішу вчених, мислителів, політичних діячів; заповнити прогатини в історико-юридичному знанні про державотворчі процеси на терені України: використати досліджений матеріал для з'ясування витоків ідеї багатопартійності. перспектив її розвитку та втілення в сучасному державотворенні.
Бііьиі глибоке вивчення проблеми, введення до наукового обігу її теоретичних здобутків дає змогу не тільки з'ясувати минуле, а й створити необхідне підгрунтя для побудови правової бази регулювання діяльності сучасних політичних партій як важливих елементів державотворення.
Зокрема, можна видігити такі сфери застосування результатів досліджень:
- науково-дослідну (для створення ціненої картини державноправового розвитку України);
- правотворчу (вироблення концептуальної моделі правового регулювання діяльності і зміцнення поки шо слабких партій в сучасній Україні):
- навчальну (у процесі викладання курсів “Теорія держави і права". “Історія держави і права України”. “Історія політичних вчень". “Політологія". “Соціологія’', а також історичної частини ряду курсів галузевих історичних дисциплін.
Апробація, реалізація і публікація результатів дослідження. Результати роботи дисертанта знайшли відображення у його доповідях і виступах на засіданні вченої ради Інституту держави і права НАН України і віддіту історнко-політологічних досліджень держави і права
України названого інституту, доповідались на наукових конференціях “До нової України - шляхом реформ” (Київ,1992), “Українська державність: історія і сучасність” (Київ, 1993), “Правова система України: теорія і практика” (Київ, 1993). Основні положення дисертації викладені у 10 наукових публікаціях, знайшли частково реалізацію в пропозиціях з питань подальшого розвитку української історико - юридичної науки, які подавались Інститутом держави і права НАН України до Президії НАН України.
Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку літератури. Загальний обсяг праці 230 сторінок.
ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обгрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, і предмет дослідження, показано рівень наукової розробки проблеми, проаналізовано джерельну базу , сформульовано мету і завдання дисертації, визначено її науково-теоретичні та методологічні основи, наукову новизну, теоретичне і практичне значення, охарактеризовані апробація, реалізація і публікація результатів дослідження.
У першому розділі “Ідея багатопартійності в теоретичних моделях українського державотворення останньої чверті XIX ст.” розглядаються витоки ідеї багатопартійності у вітчизняній політико - правовій думці, становлення і розвиток якої стало закономірним наслідком загальних процесів, що відбувались на українських землях в складі Російської та Авсгро - Угорської імперій, результатом взаємного впливу національно-державницького, соціального та низки інших політичних і ідеологічних чинників у їх складній взаємодії. Тому аналіз історичних витоків ідеї багатопартійності потребував попереднього висвітлення деяких особливостей становлення її у вітчизняній і світовій політико - правовій думці. Зокрема, у дисертації звертається увага на досить різні підходи до розуміння понять політична партія, багатопартійна система, багатопартійність і розкривається суть цих понять.
Підкреслюється, що у вітчизняній, як і у світовій, політико - правовій думці ідея багатопартійності не зразу посіла належне місце. Українське народовство 1860-х p.p. XIX ст. негативно ставилось до політичної боротьби. Так, колишні кирило-мефодіївські братчики М.Костомаров і П.Куліш вважали демократизм українського народу властивосте) його особливої моральної природи, яка є гарантом прогресивного суспільного розвитку. Виходячи з тези про моральний потенціал культури нації, вони протиставляли культуру політиці, вважаючи.
шо остання як діяльність, пов’язана з біологічно-матеріальними, економічними потребами людини, приречена до амфальносгі.
Пізніше “хлопоманів” на чолі з В.Антоновичєм, Т.Рильським, П.Чубинським, І.Кас’яненком та ін., шо 1861 р. увійшли до київської “Громади”, також приваблювала лише ідея розвитку і пропаганди національної мови, літератури і культури, яка грунтувалась на канонізованих положеннях теорії В.Антоновича про провідну роль нації та визначальну для способа життя кожної з націй ідею.
Дисертант, аналізуючи теоретичний багаж противників ідеї багатопартійності, зазначає, що революційні народники початку 1970-х p.p. XIX ст., виходячи з примату соціальної революції над політичною, вороже ставились до ідеї про необхідність боротьби за політичні і конституційні права і свободи в Росії.
В розділі наголошується, що серед вітчизняних мислителів вперше до проблеми багатопартійності звернувся М.Драгоманов - основоположник української вільної політичної думки, який довів, шо політичні партії як єдині організації, котрі ставлять собі за мету завоювання політичної влади є найважливішим невід’ємним елементом державотворення. М-Драгоманов, рішуче заперечуючи теорію позаполітичної культури П.Куліша. стверджував, що націями, народами в історичному розумінні цього слова не народжуються, в робляться. При цьому всякий новий порядок, на думку мислителя, виникає внаслідок боротьби інтересів, зовнішнім виразом якої є політичні організації. Дисертант, аналізуючи створену М-Драгомановим першу еволюційну концепцію національного відродження, засновану на принципах моральної політики, спиняється на її суттєвих відмінностях від ліберальних соціально-політичних доктрин і робить висновок, що вона є різновидом національної моделі соціалізму, який пізніше дістав назву демократичного, основною умовою створення якого є здійснення справжньої демократії у всіх сферах життя суспільства. Підкреслюється, що вчений вважав багатопартійність джерелом стабільності в суспільстві.
Зроблено висновок, що МДрагоманов розглядав заміну старого ладу новим як тривалий процес, в якому революція ( у розумінні збройних переворотів, конфліктів та громадянської війни) є лише одним, досить нетривалим етапом , який повинна заступити доба мирного розвитку конституційної демократії, зовнішнім виразом якої є багатопар-тійна система. Палкий прихильник парламентаризму, він пропонував саме багатопартійну систему як форму суспільного управління. М.Драгоманов розробив конкретну плюралістичну модель розвитку суспільства, засновану на концепції “конституційної держави” з федеративною формою устрою, стрижнем якої була ідея багатопартійності. Головну роль у побудові такої держави мали відіграти радикально - прогресивні політичні партії, побудовані за національно - класовою ознакою, добре організовані і дисципліновані. Концепція побудови всеросійських політичних партій як федерації однорідних за суспільно -політичними ідеями національних партій була розроблена і обгрунтова-
на в його фундаментальній праці “Историческая Польша и великорусская демократия”, виданій 1882 р. у Женеві і перевиданій у Києві 1918 р.
У дисертації досліджені і проаналізовані погляди однодумців і прихильників МДрагоманова, М.Павлика, С.Подолинського,
0.Терлецького, Д.Овсянико - Куликовського.
Співставляючи громадсько - політичні передумови утворення політичних партій на українських землях в складі Російської і Австро -Угорської імперій, дисертант дійшов висновку, що в Австро - Угорщині на той час склалися більш сприятливі умови для розвитку політичних інститутів, перехідних на шляху до буржуазно - демократичної форми влади (обмежений парламентаризм, легальна діяльність політичних партій) і, зокрема для створення політичних партій сучасного типу.
В тогочасній Галичині діяли дві впливові українські політичні сили
- народовці і москвофіли, аналіз ідеології і діяльності яких дозволив встановити їх дійсний вплив на політичний розвиток українців. Приділено увагу розгляду боротьби цих двох течій між собою та з новою суспільно-політичною течією - радикалізмом, ідейними натхненниками якої стали М.Драгоманов, М.Павлик, І.Франко.
В розділі детально проаналізовано умови виникнення та ідейно-теоретичні засади діяльності Української радикальної партії (УРП), створеної 4 серпня 1980 р. у Львові під початковою назвою Русько -українська радикальна партія. Розкол УРП, який стався внаслідок боротьби течій всередині партії, фактично поклав початок процесу формування політичного спектру українського суспільства у Східній Галичині і чітко окреслив головні його напрямки.
В дисертації підкреслюється, що визначну роль у формуванні прогресивно - демократичної частини спектру політичних сил на західноукраїнських землях у останній чверті XIX століття та у розробці їх ідейно - політичних доктрин відіграв І .Франко. Разом з О.Терлецьким і М.ПавЛиком він репрезентував революційно - демократичний напрям політичної думки, який протистояв клерикально - аристократичному (москвофілам) і буржуазно - демократичному (народовцям). Як і М.Драгоманов І.Франко вважав, шо демократичні перетворення в Австро - Угорській імперії можливі лише шляхом політичної боротьби, яку повинні здійснювати сильні “народові” партії, які на відміну від старих буржуазних партій мали бути масовими і до певного етапу боротьби -інтернаціональними. І.Франко вбачав необхідність у паралельному розвитку поряд з ліберальними партій радикально - демократичних та соціалістичних, без яких, на ного думку, був неможливий прогрес суспільства. Вважаючи багатопартійність основою демократії, без якого неможливе ані національне, ані соціальне визволення українського народу,
1.Франко робив все можливе для демократизації Австро - Угорської монархії. З цією метою він активно співпрацював з польськими та німецькими прогресивними рухами та партіями, виступав в ролі організатора та ідеолога нових українських партій: Русько - Української радикальної партії , Української сошал - демократичної партії Галнчи-
ни, Української національно - демократичної партії. У 1894 р. він зробив спробу утворити єдиний національний фронт, до якого мали увійти москвофіли, народовці і радикали.(І)
В дисертації зазначається, шо паралельно з захистом соціальних інтересів різних верств українського населення Галичини активна політична діяльність українських партій сприяла політичній соціалізації та консолідації українського народу на грунті усвідомлення національних цінностей та інтересів, розвитку національної культури, що врешті -решт розбудило могутній інстинкт народу - інстинкт національного державотворення.
В розділі відтворено складний процес формування спектру українських політичних сил Галичини, який закінчився оформленням консервативного крила: Католицького Руськонародного союзу (1899 р.) та Християнсько - Суспільного Союзу (1911 p.).
Висвітлені особливості формування багатопартійності на Наддніпрянській Україні, де цей процес йшов дещо іншим шляхом ніж у Галичині. У 1880 - 1890-х p.p. на цій території було створено близько ЗО політичних гуртків і протопартійних структур, а на початку XX ст. діяло близько 100 осередків студентських спілок, громад, братств.
Найбільш послідовні і обгрунтовані політичні вимога висували: гурток “Українських соціалістів - федералістів” (1883 - 1888 p.), “Братство тарасівців (1891 - 1893 p.p.), “Загальна українська безпартійна організація” (заснована 1897 p.), група “Українська соціал - демо-кратія”(1896 p.), “Група селянських робітників соціал - демократів Київської губернії” (др. пол. 1890-х p.p.), гурток соціал - демократів очолюваний Лесею Українкою і І.Стешенком (1893 - 1894 p.p.).
Дисертантом проаналізовано ідейну спадщину Лесі Українки, яка відіграла певну роль у процесі розвитку багатопартійності.
В розділі викладено результати аналізу програмних положень “Братства тарасівців”, Української національної партії, “Молодої України”, Революційної української партії, Української соціалістичної партії, Української соціал - демократичної робітничої партії, “Українського соціал - демократичного союзу” (“Спілки”), в яких висвітлено їх позицію щодо ролі і значення ідеї політичного плюралізму та її втілення в моделях державотворення, пропонованих цими партіями.
Досліджено і реконструйовано процес формування багатопартійності на українських землях в складі Російської імперії.
1. Див.: Листування І.Франка і М.Драгоманова. ВУАН. Комісія Західної України. Матеріали до культурної й громадської історії Західної України. - Т.1. - К.,1926. - С.455.
Прутик розділ дисертації “Багатопартійність - необхідний фактор державотворення в умовах кризи російського самодержавства” присвячено вивченню політичних партій як важливого інституту революційно -демократичного руху напередодні та під час революційних подій 1905 -1907 p.p., а також у періоди наступної політичної реакції та світової війни.
Дисертантом відтворено процес розвитку багатопартійності на етапі, коли політичні партії “прагнуть заснування нового типу держави” і свідомо, з історичною необхідністю утворюються для цієї мети.
У дисертації зазначається, що першим структурувалися соціалістичний та соціал - демократичний рухи. При чому паралельно українськім партіям активно розвивались і діяли загальноросійські. В розділі досліджені витоки і етапи їх розвитку.
Проаналізовано еволюцію поглядів соціал - демократів (УСДРП, “Спілки”, РСДРП та меншовиків) на роль і місце політичних партій у процесі державотворення. Приділено увагу розкриттю двох принципово різних підходів до побудови партії з точки зору національних інтересів пролетаріату. Проаналізовані програмні положення російських і українських соціалістів - революціонерів відносно концепцій побудови майбутньої держави зі справедливим соціальним ладом та місця і ролі у цих теоретичних моделях політичних партій.
Вивчені витоки ліберально - демократичного руху та його ідейно -теоретичні засади. Зосереджено wary на становленні та еволюції на українських землях Української радикальної партії, Української демократичної партії. Української демократично - радикальної партії , Конституційно - демократичної партії (кадети), Союзу 17 жовтня (октябриста).
Дисертантом проаналізовані передумови консолідації та еволюція правих політичних сил, які були представлені чорносотенними монархічними організаціями. Зокрема, “Союз русекого народа” був най-численнішої на Україні політичною партією. Підкреслюється, що Київ та Одеса стали найголовнішими, поряд з Москвою, центрами монархічного руху.
Результати дослідження дали можливість дисертанту зробити висновки. що в першому десятилітті XX ст. в Російській імперії ( і на Україні як її складовій) завершилося формування багатопартійності, існування якої визнавалося необхідною умовою тяжіння до становлення конституційної правової держави. Київ, поряд з Петербургом і Москвою, набув значення одного з трьох найголовніших політичних центрів імперії і, зокрема, відіграв провідну роль у оформленні найвпли-вовіших політичних течій: соціал - демократичної, есерівської
(народницької), монархічної. Проте процес формування багатопартійної системи ускладнився кількома обставинами: крайня - поляризація суспільства зробила неможливим компроміс між соціалістичною та буржуазно - демократичною політичними течіями, боротьба політичних
партій за владу почала витісняти на другий план завдання державотворення. На Україні цей процес значно ускладнювався національним питанням, відповідно до якого проходила лінія розмежування усіх без винятку політичних течій, різнились їх теоретичні моделі державотворення і політико - правова практика.
За ідеологічним критерієм політичні сили поділялись на прихильників класової диктатури і политичного плюралізму. Зокрема, послідовні демократи, прихильники політичного плюралізму ( кадети, українські радикал-демократи, народні соціалісти, меншовики) розглядали багатопартійність як необхідну умову становлення конституційної правової держави. їх політичні опоненти ( соціал - демократи, со-ціалісти-революціонери, монархісти) не бачили державницької перспективи в розвитку багатопартійності, негативно і упереджено ставились до політичних партій взагалі, вважаючи їх неминучим тимчасовим злом. Що ж до українських соціал - демократів і соціалістів - революціонерів, то обстоювання ними гасел демократичної перебудови Російської держави значною мірою грунтувалось на тезі, що за умови демократизації суспільства Україна швидше зможе розв’язати національне питання. Тобто демократизація була для них одним з засобів реалізації власних концепцій побудови майбутньої соціалістичної національної держави.
У розділі розглянуто спроби створення політичними партіями легітимної демократичної системи політичного представництва та їх результати. Співставляються моделі державотворення і концепції конституціоналізму різних політичних течій і партій, які обумовлювали їх ставлення до Державної Думи.______ ________________________
Дисертантом проаналізовані Основні Державні Закони, які визначали статус Державної думи і регламентували діяльність політичних партій, затверджені Миколою П 23 квітня 1906 р. з подальшими змінами. Досліджено тактику політичних партій у виборах та їх діяльність у Думі. Особлива увага приділена діяльності Українських думських громад та аналізу їх політичної платформи. Співставлено і проаналізовано під кутом зору концепцій політичного плюралізму конституційні проекти переусгрою Російської імперії, авторами яких були М.Грушевсьюий і М.Міхновський.
Зосереджено увагу на відтворенні існуючого на той час спектру політичних сил, що діяли на території України і класифіковано їх за кількома критеріями. Зроблено висновок, що процес розвитку багатопартійності, який до цього пройшов кілька етапів (протопартійності -60-80 p.p. XIX ст.; початкової багатопартійності - межа XIX і XX ст.), сягнув її розвиненої стадії.
Проаналізовано політику царського уряду, спрямовану на обмеження проголошеного Маніфестом 17 жовтня 1905 р. і ст.80 Основних Законів права утворення товариств і спілок. Ця практика була закріплена низкою указів, постанов і наказів уряду та окремих міністерств та відомств, якими заборонялось брати участь в політичних партіях і зборах державним службовцям, військовослужбовцям, студентам і учням,
суддям, нотаріусам та деяким іншим категоріям населення. Поворотним моментом визначено розпуск 3 червня 1907 р. Думи і впровадження 16 червня того ж року нового реакційного виборчого закону, що містив приховані положення, які фактично утруднювали участь у виборах небажаних для царського уряду політичних партій.
Дисертант дійшов висновку, що можливості становлення багато-партійної системи, яка почала складатися під час роботи II Думи, внаслідок третьочервневого перевороту і наступу реакції були зведені нанівець. Закінчився перший етап історії багатопартійності, який охопив кілька десятиліть на зламі віків.
Досліджено ідейно - теоретичні засади діяльності понад 20-ти політичних партій, що діяли на початку 1907 р. на Україні і класифіковано їх у залежності від ставлення до ролі соціального і національного в процесі розвитку суспільства. Такий поділ відбивав існуючі світогляди і репрезентував визначальні напрями політичної думки: соціально - класовий і національно-державницький. Співвідношення національного і соціального у політичних платформах згодом обумовило характер бага-топартійної системи та напрямок ії еволюції.
В розділі приділену увагу аналізу причин активізації правих політичних сил в роки реакції (чорносотенців, октябристів), які утворювали численні відділення загальноросійських і регіональні партії на Україні, шо продовжувала відігравати визначну роль в політичному житті країни.
Окрім того, розглянуто утворення і діяльність Товариства українських поступовців (ТУП), заснованого у вересні 1908 р.__________
Проаналізовано діяльність українських політичних партій на західноукраїнських землях під час світової війни. Підкреслюється, що завдяки Австро - Угорській конституції та новому виборчому закону, прийнятому у 1905 р., українські політичні партії одержали реальну можливість брати участь у формуванні вищих органів влади Австро -Угорської імперії та їх діяльності. Головна увага приділена вивченню ідейно-теоретичних засад політичної платформи та діяльності Головної Української Ради, згодом реорганізованої в Загальну Українську Раду, яка мала на меті стати найвищою репрезентацією всього українського народу під час війни. Інтереси українських земель у складі Російської імперії в ЗУР репрезентував Союз Визволення України.
Наприкінці розділу дисертант робить висновки, що протягом першого десятиліття XX ст. політичні партії стали єдиною реальною силою здатною протистояти самодержавству та творити нову конституційну правову державу. Але у зв’язку з тим, що революція в Російській імперії почалася “знизу”, її розвиток йшов за законом ‘‘маятникових коливань”, відповідно до чого втілення ідеї багатопартійності в державотворчій практиці імперії окреслилось у декількох пам’ятних віхах: 1) боротьба політичних партій за владу у процесі руйнування старої держави та набування ними правового статусу демократичного інституту держави і нової революційної легітимності при збереженні легітимності царського
режиму; 2) правове закріплення політичного плюралізму Маніфестом 17 жовтня 1905 р. та Основними Державними Законами, затвердженими 23 квітня 1906 p.; 3) третьочервневий переворот - відступ назад і репресії шодо політичної опозиції, згортання, а згодом і ліквідація політичного плюралізму за допомогою антидемократичного виборчого законодавства; 4) пожвавлення діяльності українських політичних партій під час світової війни і згуртування їх навколо ідеї національної держави. Перший досвід втілення ідеї багатопартійності в державній практиці Російської імперії завершився невдалою спробою перетворити Державну думу на представницький орган парламентського типу, який мав формуватись з представників політичних партй шляхом демократичних виборів. Та все ж думський етап розвитку багатопартійності мав вирішальне значення для завершення процесу формування політичного спектру на Україні. Політичні партії набули досвіду діяльності в умовах легальної опозиції. Найголовнішим же підсумком державницьких змагань політичних партій в Російській імперії 1905 - 1907 p.p. стало те, що царизм вже не міг існувати в колишньому “чистому” вигляді без Думи.
Головним же підсумком державницьких змагань українських політичних партій в Австро - Угорській імперії стала організація Загальної Української Ради, яка мала своєю головною метою створення соборної незалежної демократичної національної української держави, представляла загальнонаціональні інтереси на міжнародній арені і робила спроби добитись визнання ЗУР як репрезентанта українського національно - визвольного руху суб’єктом міжнародного права.
В розділі третьому “Становлення, розвиток на нищення багатопартійності в 1917-1920 p.p. у кордонах сучасної України” досліджено еволюцію багатопартійності і визначено роль політичних партій в державницьких змаганнях УНР, Української Держави, ЗУНР та
Української СРР.
В дисертації досліджено складний процес відновлення і подальшого розвитку багатопартійності після Лютневої революції 1917 р. Особливу увагу приділено аналізу поглядів та боротьбі течій всередині політичних партій. З’ясовані основні напрямки та тенденції еволюції багатопартійності в досліджуваний період.
Розглянуто діяльність партій по створенню партійнозалежних і партійнопідтримуваних структур державної влади в УНР, Українській Державі та ЗУНР та моделі державотворення окремих українських політичних партій: УСДРП, УСДРП “незалежних”, УСДРП -
”незалежних”(лівих), боротьбистів*, Української партії соиіалістів-революціонерів ’’центральної течії”, борбисгів, Української партії
* 3 березня 1919 р. - Українська партія соціалістів-революціонерів (комуністів), б серпня 1919 р. ЦК УПСР-комунісгів підписав угоду з ЦК УСДРП - “незалежних” (лівих) про злиття двох течій українського комунізму і створення Української комуністичної партії боротьбистів -УКП(б). '
соціалістів-федералістів, Української партії самостійників-соціалістів, Української демократично-хліборобської партії, Української федеративно-демократичної партії, Української народно-республіканської партії, а також загальноросійських партій: РСДРП, меншовтсів, есерів, кадетів, залишків Союза русского народа,”Союза Михайла Архангела” та деяких інших.
Дисертантом зроблено висновок, що вже на початку бересня 1917р. почав набирати розмаху процес розвитку багатопартійної системи, який тривав аж до гетьманського перевороту 29 квітня 1918 р. Цей процес відбивав характер багатопартійності в Україні, який був обумовлений напрямком еволюції конкретних політичних партій та течій. Не буде перебільшенням сказати, що серед інших факторів саме політичні партії відіграли головну роль у національному державотворенні та визначенні його принципів, заклали національно-правові та міжнародно-правові основи державного суверенітету України. Поштовхом для цього стало утворення Української Центральної Ради (УЦР). Етап формування багатопартійної системи розпочався від дня скликання Українського національного з’їзду, після якого політичні партії фактично взяли владу в свої руки.
Аналізується діяльність партій в УЦР і Генеральному Секретаріаті та їх реальний вплив на державотворчі процеси в Україні. Дисертант дійшов висновку, що саме за доби УЦР багатопартійність сягнула вищої відмітки свого розвитку - встановлення багатопартійної системи, що мала ознаки поляризованого плюралізму і завершилася формуванням коаліційних урядів УНР. Створена система мала свою характерну ознаку: складалася переважно з партій соціалістичної спрямованості, які об’єднались навколо ідеї побудови соціалістичної української держави. Саме ці партії стали безпосерніми учасниками і найголовнішими суб’єктами у процесі творення вітчизняної державності та визначення принципів її побудови. Проте багатопартійна система почала невдовзі швидко розпадатись. Така тенденція була обумовлена багатьма причинами. Об'єднуючий фактор - національна ідея в УЦР була гіпертрофо-вана і звела нанівець ідею соціальну, ідо викликало “зворотній” ефект і поклало початок кризі як багатопартійної системи в цілому, так і окремих партій.
У розділі досліджено еволюцію поглядів видатних ідеологів українського руху М.Грушевського і ВЛипинського стосовно ролі демократії і парламентаризму.
Проаналізовано процес становлення та еволюції багатопартійної системи в Західноукраїнській Народній Республіці (ЗУНР) та співставлено з аналогічним процесом в УНР доби Директорії. Результатами цього аналізу стали наступні висновки дисертанта: багатопартійність була іманентною ознакою революційно-демократичної держави перехідного типу, в якій політичні партії відігравали роль головних чинників державотворення. Процес її розвитку виявив певні тенденції, обумовлені об'єктивними законами розвитку суспільства на етапі демократизації
суспільних відносин. В умовах розпаду обох імперій, генеза багатопартійності в УНР і ЗУНР мала спільні риси і відбувалась за однією схемою.
В розділі проаналізовано еволюцію багатопартійності в умовах існування Радянської влади. В Радянській Україні багатопартійність відразу набула виразних тенеденцій до згортання, болючий процес якого тривав майже п’ять років і закінчився встановленням однопартійної диктутури КП(б)У в березні 1925 р. Юпочом до розуміння цього явища є питання про Ради, їх статус, засади формування та діяльності. Саме з цієї точки зору дисертантом проаналізовані політичні платформи і ідейно-теоретичні засади діяльності більшовиків, українських комуністів, есерів, меншовиків, а також засоби і форми політичноїх боротьби цих партій за владу та зі своїми політичними опонентами.
Співставлено погляди КП(б)У, РКП(б), меншовиків, борбистів (партія виникла з лівого крила УПСР в березні 1919 p.), УКП(б) на роль і місце партій в органах Радянської влади та можливість співробітництва між соціалістичними партіями. Проаналізовано тактику злиття партій та боротьбу течій всередині них.
Дисертантом зроблені висновки,шо багатопартійна система в УСРР припинила своє існування після ліквідації двох партій-конкурентів КП(б)У - боротьбистів і борбистів. На час існування УКП формально зберігались ознаки двопартійної системи. Після 1У Всеукраїнського з’їзду Рад почалось активне згортання багатопартійності взагалі. Як свідчать численні архівні документи, УСРР все більше почала набувати рис партократичної республіки.
У дисертації досліджено процес переміщення центру політичної боротьби в сферу ідеології, що спостерігався після ліквідації політичних партій та ізоляції їх окремих представників, який закінчився утвердженням політичного монізму.
В результаті дисертант дійшов висновну, що фактично в УСРР, яка почала своє існування в умовах багатопартійності, як і в УНР та ЗУНР, відмова від багатьох принципів демократії сталася під тиском необхідності негайного вирішення соціальних проблем, шо вимагали посилення державної влади і зміцнення державного апарату. Легітимність більшовицької партії базувалась на революційних принципах і дійсно спочатку віддзеркалювала волю значної частини населення України. Але після ліквідації багатопартійності, Ради, які повинні були стати органами управління “через трудящих” все більше набували рис органів управління “для трудящих”. Щойно створена революційно-демократична держава почала швидко вироджуватись в авторитарну партократичну державу, яка зберігала формальні елементи демократичного зовнішнього оформлення. Як показала невдала спроба демократизації форм і методів діяльності Рад та залучення мас до їх роботи, в умовах відсутності багатопартійності партократія була не взмозі відтворити нормальне функціонування механізмів суспільного життя і фактично відлучила народні маси від реального управління країною, шо відкрило шлях до встановлення сталінського тоталітарного режиму.
Дисертаційне дослідження завершується наступними основними висновками:
1. Виникнення ідеї багатопартійності в українській політико-правовій думці нерозривно пов’язано з розвитком української державницької ідеї. Роль і місце політичних партій та ставлення до них політичних сил обумовлювалось особливостями їх теоретичних моделей державотворення, в яких на той час поряд з соціальною ідеєю превалювали ідеї побудови демократичної конституційної держави, яка через політичні демократичні свободи гарантуватиме гуманістичний захист особистості.
2. Першим в українській політико-правовій думці до ідеї багатопартійності звернувся видатний вчений М.Драгоманов, який довів необхідність організованої політичної боротьби національно і соціально поневолених суспільних верств як єдино вірного шляху до побудови національної держави з прогресивним суспільним ладом. Ця боротьба повинна була здійснюватись федерацією національних політичних партій, об’єднаних за однорідними суспільно-політичними ідеями. М.Драгоманов, долаючи однобічність та упередженість попередників, розробив новий плюралістичний підхід до аналізу соціально-політичних явиш і запропонував конкретну плюралістичну модель розвитку суспільства, засновану на концепції “конституційної держави” з федеративною формою устрою, стрижнем якої була ідея багатопартійності. Палкий прихильник парламентаризму, він пропонував саме багатопар-тїйну систему як форму суспільного управління. Головну роль у побудові такої держави повинні були відіграти радикально-прогресивні партії, побудовані за національною ознакою.
3. Багато в чому з поглядами М.Драгоманова збігались погляди М.Павлика, С.Подолинського, Д.Овсянико-Куликовського,
0.Терлецького, які внесли помітний внесок у розвиток української політико-правової думки ¡.зокрема, ідеї багатопартійності.
4. Визначну роль у розвитку ідеї багатопартійності та у формуванні прогресивно-демократичної частини спектру політичних сил відіграв
1.Франко, який разом з М.Драгомановим, М.Павликом, О.Терлецьким
репрезентував новий напрям української полїтико-правової думки, вніс великий особистий вклад у розвиток багатопартійності та теорію і практику соціалістичного, соні ал-дем ократичн о го, радикально-
демократичного, національно-демократичного руху, став фундатором та ідейним натхненником багатьох політичних партій, вважаючи, що подальший суспільно-політичний розвиток неможливий без побудови громадянського суспільства, інтереси складових якого повинні відстоювати політичні партії.
5. Процес формування багатопартійності на терені України відбувався в декілька етапів: протопартійності (1880-1890 p.p.); початкової багатопартійності (1890-1905 p.p.); розвиненої багатопартійності (19051907 p.p.); згортання багатопартійності (1907-1914 p.p.); пожвавлення багатопартійності (1914-1917 p.p.).
На першому етапі М.Драгоманов своєю національно-державницькою концепцією, створеною багато в чому на фунті діяльності вітчизняних братств і громад та західної політико-правової теорії та практики, спростував доктрину позаполітичної культури М.Куліша і довів, що нову демократичну правову державу можливо збудувати лише за допомогою добре організованих політичних партій. Тобто висунув політичні партії в якості найголовнішого елементу державотворення, а багатопартійність головною ознакою демократичної держави. Цей етап завершився створенням перших політичних партій, які відчули себе реальною силою, здатною виступити на захист національних, соціальних та політичних прав свого народу та стали ініціаторами його державницьких змагань.
Другий етап, незважаючи на швидке заповнення політичного спектру та активну діяльність щойно створених політичних партій, можна назвати періодом латентної багатопартійності, під час якого політичні партії, що виникають як необхідний елемент державотворення, набувають правового статусу демократичного елементу держави та нової революційної легітимності.
На третьому етапі відбувається правове закріплення політичного плюралізму прийняттям Маніфесту 17 жовтня 1905 р. Поряд зі збереженням абсолютизму набуває легітимносгі щойно створена система політичного представництва. Процес революційної перебудови держави впритул підійшов до створення багатопартійної системи.
Протягом наступного етапу, який починається від третьочервнево-го перевороту 1907 р. і триває до початку першої світової війни, спостерігається згортання багатопартійності і ліквідація політичного плюралізму. Але попри першу невдалу спробу створення демократичної багатопартійної держави, політичні партії і у часи світової війни залишаються найважливішим необхідним інститутом суспільно-політичного життя Російської імперії.
На останньому етапі з початком світової війни провідні українські політичні партії Галичини і Буковини за участю Союзу Визволення України, що представляв інтереси українських земель у складі Російської імперії, створили міжпартійну організацію - Загальну Українську Раду у Відні, яка ставила собі за мету створення соборної незалежної демократичної української держави, репрезентувала загальнонаціональні інтереси на міжнародній арені і зробила спробу добитись визнання її як репрезентанта українського національно-визвольного руху суб’єктом міжнародного права. Організація відіграша важливу роль у процесі національного державотворення.
6. Найвищого рівня розвитку ідея багатопартійності сягнула за доби Української Центральної Ради і перших місяців існування Директорії та Української Національної Ради, де знайшла свої втілення в існуванні багатопартійної системи з березня 1917 р. по квітень 1918 р. і з листопада по квітень 1919 р. (в УНР) та з листопада 1918 р. по червень 1919 р. (в ЗУНР). Але в перехідному суспільстві в умовах хаотичного розпаду
економічної та політичної систем обох імперій, війни та розрухи політичні партії пішли на тимчасове обмеження сфери дії інститутів політичної демократії і, насамперед, багатопартійності, що невдовзі закінчилося встановленням диктатур С.Петлюри і Є.Петрушевича. Гене-за багатопартійності в УНР і ЗУНР мала спільні риси і відбувалась за схожими схемами: багатопартійність ставала ознакою демократизації суспільства і необхідним елементом державотворення, політичні партії виступали в якості провіяних елементів політичної системи, а у підсумку вони повністю або частково, добровільно або примусово передавали реальні владні повноваження іншим політичним структурам (спеціальним органам влади чи органам диктатури).
В УСРР. як і в УНР та ЗУНР, відмова від багатьох принципів демократії сталася під тиском необхідності негайного вирішення соціальних проблем, які вимагали посилення державної влади і зміцнення державного апарату'. Радянська Україні, яка почала свос існування в умовах багатопартійності. також досить швидко позбулася її. перейшовши до однопартійної системи, шо невдовзі переросла у диктатуру однієї партії.
7. Як показала державотворча практика в Російській і Австро-Угорській імперіях, УНР, ЗУНР, УСРР в період зміни суспільного ладу', що відбувається революційним шляхом, будь-яка легітимна влада (включаючи і владу самих партій) виявила тенденцію до згортання багатопартійності. Цей процес відбувався як добровільно (шляхом відмови від певних демократичних інститутів), так і силовими методами (заборона діяльності та ліквідація політичних партій) але завжди закінчувався встановленням моністичних авторитарних режимів. Причинами цього явішіа стали відсутність твердих демократичних переконань та недостатній рівень політичної культури правлячої еліти; різка поляризація суспільства, яка зробила неможливим конструктивне співробітництво політичних сил і надання іх діям раціонального цивілізованого характеру: відсутність механізмів запобігання зловживанню владою і її узурпації.
8. Сьогодні в Україні за умов досить нестабільної політичної та економічної ситуації можливе повторення гірких помилок минулого. В умовах нестабільності перехідного суспільства саме багатопартійна система може стати стабілізуючим фактором, запобігаючим різкій поляризації політичних сил та сприяючим прискоренню становлення та нормального функціонування громадянського суспільства. В цей період, коли численні, але слабкі політичні партії ведуть активну боротьбу за владу. необхідний особливий механізм, який контролюватиме ию боротьбу і спрямовуватиме у русло конструктивного співробітництва. Найважливіші компоненти такого правового механізму достатньо розроблені у концепціях поділу влади, правової держави, народного суверенітету та ін. Багатопартійність на сучасному етапі вимагає правової регламентації місця та ролі політичних партій в державі. Вбачається необхідним прийняття закону про партії, доповнення до парламентського регламенту, які не тільки б регулювали діяльність політичних партій та їх відносини з
суспільством і державою, а і покладали на правлячі партії відповідальність за здійснення їх політичного курсу.
Основні положення дисертації викладені у таких працях:
1. Демократія і диктатура: шлях від буржуазного парламентаризму до влади Рад // Правова держава. Вип.2-3,- К.,1992. - С. 163-і 70.
2. Проблема багатопартійності в перші роки радянської влади в Україні //Правова держава. Вші.5.- X., 1994,- С.307-316.
3. Політичний монізм і утвердження однопартійної системи на Україні II Закономірності процесу демократизації політико - правової системи України на етапі непу 1921-1927 p.p.- К.,1995,- Деп. в ДНТБ України. - N 418.- УК-95., С.ІОО-112.
4. Товариство українських поступовців //Етнонашональний розвиток України. Терміни, визначення, персоналії. - К.,1993. - С.107-108.
5.Українська комуністична партія //Там само. - С.112-113.
6.Українська партія сошалістів-федералістів//Там само. - С.116.
7.Українська радикальна партія //Там само. - С.1 ¡9-120.
8. Українські політичні партії та формування національної самосвідомості II Мала енциклопедія етнодержавознавства.- К..1996. - С.420.
9. Партії і влада: деякі сторінки з історії багатопартійної системи в
Україні //До нової України - шляхом реформ. Матер, наук, практ. конф. -К.,1993.-С.37-38. '
10. Проблема інституиіонаяізації політичних партій в Україні//
Правова система України: теорія і практика - Тезн наук. практ. конф. -К.,1993.-С.92-93. ‘
Muzyka I.V. The idea of the multiplicity of parties in the Ukrainian political and legal thought and in the practice of the state construction in the last quater of the XIX centerv - the first quater of the XX center)'.
The dissertation (manuskript) for obtaining degree of the candidate of sciences (low) on the speciality 12.00.01 - theory and history state and law; history of political and legal doctrines; philosophy oflaw.“The V.M.Koretsky Institute of State and Low of the National academy of Siences of Ukrain”, Kiev. 1996.
The dissertation is dedicated to the investigation of the problem of amerging and developing of the concepts of political pluralism. It elucidates the main historical and legal problems of the establishment and development of the multiplicity of parties in Ukraine, reproduces the integral picture of the historical development of the Ukrainian state.
Conclusions and proposals maid are directed at the stimulation of the further researches in this area and allow to establish the necessary legal basis for the regulation of the present activities of political parties in Ukraine.
Музыка И.В. Идея многопартийности в украинской политико -правовой мысли и практике государственного строительства последней четверти XIX века - первой четверти XX века.
Диссертация (рукопись) на соискание научной степени кандидата юридических наук по спецнатьности 12.00.01 теория и история государства и права; история политических и правовых учений: философия права. Институт государства и права им. В.М.Корецкого НАН Украины. Киев, 1996 г.
Диссертащи посвящена исследованию проблемы возникновения и развития концепций политического плюрализма, освешению основных историко-правовых проблем формирования и еволюции многопартийности. воссозданию целостной картины исторического развития украинской государственности.
Сделанные выводы и предложения направлены на активизацию дальнейших исследовании в данной области и дают возможность создания необходимой основы правовой базы регулирования деятельности современных политических партий.
Ключові слова: історія держави, юридична наука, багатопартійність. багатопартійні системи, політичні лартіі. політико-правові ідеї.
