АВТОРЕФЕРАТ ДИССЕРТАЦИИ по праву и юриспруденции на тему «Правовое регулирование разрешения трудовых споров (конфликтов)»
^ і рг° ий ^ ^ 1 2 МАЇИЗМ
¡НСТИТ^Г^ЕРЖАВИ ТА ПРАВА ім. В.М.КОРЕЦЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ
УДК
349.222
СТАДНИК Микола Петрович
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИРІШЕННЯ КОЛЕКТИВНИХ ТРУДОВИХ СПОРІВ (КОНФЛІКТІВ)
Спеціальність 12.00.05 — трудове право; право соціального забезпечення
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Київ — 1998
Робота виконана у відділі цивільного і трудового права Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України
Науковий керівник— кандидат юридичних наук,
старший науковий співробітник Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України
ХУТОРЯН Наталія Миколаївна
Офіційні опоненти —доктор юридичних наук, професор,
проректор Університету внутрішніх справ ВЕНЕДИКТОВ Валентин Семенович
кандидат юридичних наук, завідуючий відділом соціальних проблем та підприємництва науково-експертного управління Секретаріату Верховної Ради України
ЗУБ Ігор Володимирович
Провідна організація — Хмельницький регіональний Інститут управління і права
Захист відбудеться •Р " МҐІОЇШ1998 р. о (О год. на засіданні спеціалізованої ради ¡X 26.001.Р6 при Київському університеті ім. Тараса Шевченка /252017, м.Київ, вул. Володимирська, 60/
З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Київського національного університету ім. Тараса Шевченка
Автореферат розісланий “."ІСІсґШІЛ. 1998 року
В чений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат юридичних наук, доцент
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Побудова демократичної правової держави неможлива без проведення економічної реформи, яка повинна створити базу для найбільш повного задоволення потреб народа України. Проведення ж радикальної економічної реформи, приватизація і роздержавлення підприємств, перехід від командно-адміністративних методів управління до економіко-стимулюючих вимагає насамперед реформування правової системи, особливо трудового законодавства, покликаного забезпечити баланс інтересів учасників трудових правовідносин.
Перехід від державної до приватної власності тягне за собою насамперед перегляд, перерозподіл певних повноважень, як працедавця, так і трудових колективів найманих працівників, причому частіше всього не на користь останніх. Це нерідко призводить до виникнення колективних трудових спорів /конфліктів/.
Конструктивне і реалістичне відношення до трудових конфліктів передбачає диференційований підхід до них і розв’язання правовими методами. Тому вироблення теоретичних положень по розв’язанню колективних спорів, створення правового механізму розв'язання і попередження виникнення колективних трудових спорів є одним з основних завдань при реформуванні трудового законодавства.
Заідеологізованість науки останніх десятиліть привела до висновку про те, ідо в нашому суспільстві відсутні об’єктивні причини і умови для виникнення протиріч, як всередині трудових колективів, так і між трудовими колективами і суспільством в цілому. По такому шляху розвивалося і трудове законодавство, в результаті чого інститут по розв’язанню колективних спорів не знайшов свого закріплення і розвитку ні в теорії трудового права, ні в законодавстві.
На Заході теорія конфліктів розробляється досить давно, у нас же вона мала свій розвиток лише в період НЕПа. В більш пізній період в силу об’єктивних історичних умов наукові дослідження в цій галузі були припинені, а законодавча база, яка забезпечувала розв’язання колективних трудових спорів демократичними методами, була скасована.
Існування єдиної загальнодержавної власності привело до того, що командно-адміністартивна система виконувала роль суспільного регулятора по попередженню і розв'язанню протиріч в сфері праці між трудовими колективами і працедавцем в особі держави. Командно-адміністративна система була одним із основних важелів соціалістичного управління в сфері економіки і праці,
тому трудові спори, які виникали, вирішувалися, як правило, не на користь трудових колективів.
Створення правового механізму по ефективному розв’язанню колективних трудових спорів, який враховував би особливості перехідного періоду до ринкових відносин, дозволить захистити права і інтереси як власника, так і трудового колективу. Введення процедури розв’язання колективних трудових спорів в правове русло буде сприяти розв’язанню колективних трудових спорів в найкоротші терміни, при найменших матеріальних та соціальних затратах.
Правова модель розв'язання колективних спорів повинна грунтуватися на світовій практиці розв’язання спорів, міжнародно-правових нормах, забезпечувати рівність сторін колективного трудового спору.
Виходячи з викладеного, в дисертаційній роботі зроблена спроба розробки правового механізме по розв’язанню і попередженню виникнення колективних трудових спорів.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є вивчення теоретичних і практичних проблем регулювання розв’язання і попередження виникнення колективних трудових спорів, створення правового механізму захисту прав і інтересів трудових колективів, розроблення пропозицій по формуванню законодавства по вказаному питанню в умовах економічної реформи.
Відповідно до цієї мети в дослідженні поставлені такі основні завдання:
- встановити правову природу колективного трудового спору, визначити предмет і коло суб'єктів досліджуваного соціального явища, розробити наукове визначення поняття колективного трудового спора /конфлікта/;
- піддати аналізу колективні правовідносини і на цій основі дати класифікацію колективних трудових спорів;
- визначити момент і причини виникнення колективних трудових спорів;
- здійснити теоретичне досл'щження механізме правового регулювання колективних трудових спорів, які виникають на підприємстві, установі, організації, розробити науково обгрунтовані пропозиції по його вдосконаленню;
- внести пропозиції по розробці механізма попередження колективних трудових спорів.
Методологічну основу дослідження складать основні положення матеріалістичної діалектики, як загального методу пізнання державно-правових проблем. Були використані також порівняльний, логічний,
з
системио-струюгурний, соціологічний, історичний, функціональний та інші методи пізнання соціальних процесів і явищ, а також юридичні методи аналізу і тлумачення правових норм.
Дисертаційне дослідження виконане на основі положень законів України, постанов Верховної Ради України та інших нормативних актів з питань, що стосуються вирішення колективних трудових спорів.
Нормативною базою дисертаційного дослідження є чинне законодавство України, законодавство зарубіжних країн, матеріали Міжнародної організації праці, а також міжнародно-правові акти.
Науковому осмисленню теоретичних і практичних проблем, пов’язаних з вирішенням колективних трудових спорів на сучасному етапі соціально-економічного розвитку України сприяли праці учених юристів: М.І.Бару, Я.І.Безуглої, В.С.Венедіктова, С.А.Голо-щапова, В.М.Догадова, В.і’.Жаркова, С.А.Іванова, І.Я.Кисельова, А.А.Клюєва, Р.У.Кондратьева, Л.І.Лазор, А.Р.Мацюка, І.В.Морбей-на, В.Миронова, А.Є.Пашерстника, О.І.Процевського, В.І.Проко-пенка, З.К.Симорота. В.І.Смолярчука, А.У.Ставцевої, В.Н.Толкуно-вої, Н.М.Хуторян та ряду інших авторів.
Теоретичні висновки і практичні рекомендації багато в чому базуються на основі вивчення практики розв’язання колективних трудових спорів законодавства України, що є юридичною базою вирішення колективних трудових спорів. Більш глибокому аналізу обраної теми сприяла також участь дисертанта в робочій групі комісії Верховної Ради України по підготовці проекту Закону України “Про колективні договори та угоди”, "Про порядок вирішення колективних трудових спорів /конфліктів/” і в підготовці наукових записок та зауважень до проектів інших законодавчих і під-законних актів України.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що вона є комплексним монографічним дослідженням правового регулювання розв’язання колективних трудових спорів на рівні підприємства, установи, організації і полягає в збільшенні і збагаченні наукових знань по проблемам правового регулювання розв’язання і попередження колективних трудових спорів.
У відповідності з цілями дослідження і поставленими завданнями на захист виносяться:
- наукове визначення поняття колективного трудового спору /конфлікту/ як неврегульованих розбіжностей, які виникають між трудовим колективом найманих працівників підприємства, установи, організації, їх структурних підрозділів і працедавцем з питань
встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці і виробничого побуту, укладення, зміни, виконання колективних договорів, різного тлумачення законодавства та інших нормативних актів;
- висновок про те, що розбіжності, які виникають між трудовим колективом і працедавцем, перетворюються в колективний трудовий спір тільки лише після проходження процедури безпосереднього примирення і врегулювання розбіжностей, на стадії виникнення процесуальних правовідносин;
- дана типологізація колективних трудових спорів, колективні трудові спори, виходячи з їх правової природи походження і рівня правового захисту прав і інтересів найманих працівників, класифікуються на:
колективні трудові спори, які виникають у зв’язку з порушенням прав /юридичні/;
колективні трудові спори, які виникають у зв’язку з реалізацією інтересів /економічні/;
- висновок про те, що по об'єкту колективні трудові спори виникають у зв’язку з порушенням прав і реалізацією інтересів трудових колективів найманих працівників в сфері:
- організаційно-управлінських відносин.
- нормотворчих колективних трудових відносин;
- правозастосовчих колективних відносин;
- правоохоронних відносин;
- розв’язання індивідуальних і колективних трудових спорів /конфліктів/ — процесуальних колективних відносин;
- висновок про те, що по суб’єктному складу колективні трудові спори класифікуються на:
спори, які виникають між трудовим колективом найманих працівників підприємства, установи, організації і працедавцем;
спори, які виникають між трудовим колективом найманих працівників структурного підрозділу підприємства, установи, організації /колектив бригади, дільниці, цеху, відділу, відділення, структурної одиниці/ і працедавцем;
- висновок про комплексний характер причин виникнення колективних трудових спорів— зовнішніх і внутрішніх негативних факторів економічного, правового, організаційного, соціального характера, які впливають як безпосередньо, так і опосередковано на виникнення колективних трудових спорів на підприємствах, в установах, організаціях, їх структурних підрозділах;
- висновок, що модель правового механізма регулювання вирішення колективних трудових спорів будується виходячи із
загальної класифікації колективних трудових спорів по їх правовій природі: по правах і по інтересах;
- порушене право трудового колективу захищається і поновлюється в примусовому порядку, колективні трудові спори, які виникають у зв’язку з реалізацією інтересів /економічні/, розв’язується через процедуру переговорів та примирення;
- пропозиції щодо вдосконалення правового та організаційного механізма попередження виникнення колективних трудових спорів:
а/ законодавче розмежування прав і повноважень трудового колективу, його органів, профспілок;
б/ закріплення в законодавчому порядку прав трудових колективів найманих працівників по управлінню підприємством;
в/ розширення прав. профспілок при здійсненні захисної функції щодо охорони трудових прав працівників;
г/ вдосконалення законодавства по захисту групових прав працівників;
д/ законодавче забезпечення договірного регулювання соціально-економічних відносин на галузевому, регіональному, державному рівнях;
ж/ необхідність створення організаційних структур по розв’язанню і попередженню колективних трудових спорів, наділених наступними повноваженнями: .
- здійснення контролю за виконанням генеральних угод професійними спілками, підприємцями;
- внесення пропозицій про призупинення або відміну дії рішень органів державного управління, професійних- спілок, об’єднань підприємців /працедавців/, а також підприємств, установ, організацій у випадку виникнення колективних трудових спорів;
- внесення пропозицій про притягнення до відповідальності посадових осіб, які не забезпечили виконання укладених колективних договорів, угод і рішень, які приймалися по їх виконанню;
- виконання контрольних функцій за дотриманням соціально-економічних умов праці і побуту працівників підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності і відомчої приналежності.
Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що висунуті теоретичні положення і практичні пропозиції дозволяють створити механізм розв’язання колективних трудових спорів /конфліктів/ на підприємствах, в установах, організаціях.
Теоретичні висновки і практичні пропозиції, запропоновані в дисертації, можуть бути використані:
1. Законодавчим органом і комісіями по вдосконаленню Закону України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів /конфліктів/” від 3 березня 1998 року та проекта Кодексе України про працю.
2. В практичній діяльності по створенню правового механізма розв’язання і попередження виникнення колективних трудових спорів в Україні.
3. Для викладання трудового права в ВУЗах.
Апробація роботи. Дисертація виконана, обговорена і рекомендована до захисту в відділі цивільного і трудового права Інституту держави і права ім. В.М.Корецького Національної Академії наук України. Основні висновки і пропозиції викладані дисертантом в 9 опублікованих автором друкованих роботах, в тому числі в двох колективних монографіях, науковій записці “Вдосконалення трудового законодавства у відповідності з Конституцією України”, яка направлена в Комітет по питанням праці і соціальної політики Верховної Ради України, а також використані при розробці проектів Закону України “Про колективні договори і угоди” та Закону України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів /конфліктів/”.
Структура роботи. Дисертація складається із вступу/ трьох глав, які мають вісім параграфів і списка використаних джерел.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У Вступі обгрунтована актуальність теми дисертаційного дослідження, визначаються предмет і мета дослідження, методологічні і теоретичні основи, наукова новизна дисертації, а також науково-практичне значення і основні положення, що виносяться на захист дані про апробацію результатів дисертаційного дослідження і структуру роботи.
В першій главі "Правова характеристика колективних трудових спорів’, яка складається з трьох параграфів, міститься аналіз теоретичного аспекту проблеми правового регулювання розв’язання колективних трудових спорів.
В першому параграфі *Поняття та види колективних трудових спорів /конфліктів/” основна увага приділена визначенню поняття колективного трудового спору, оскільки в нині діючому в Україні Законі Союзу PCP від 9 жовтня 1989 р. в редакції вщ 20 травня 1991 р. таке визначення відсутнє, а в Законі України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів /конфліктів/” вщ 3 березня 1998 p., поняття зводиться до того, що колективні трудові спори— це розбіжності, що виникли між сторонами щодо встановлення нових
або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; укладення чи зміни колективного договору, угоди; виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень.
Дисертант відзначає, що колективні трудові спори це не будь-які розбіжності, які виникають між трудовим колективом і працедавцем, а лише ті розбіжності, що виникли між сторонами і залишилися неврегульованими, а одна із сторін звернулася до протилежної з пропозицією створити примирну комісію по врегулюванню розбіжностей, які виникли між сторонами. Друга сторона спору не має права ухилятися від створення примирної комісії.
Розбіжності вирішуються шляхом безпосередніх переговорів між сторонами, а колективні трудові спори з дотриманням визначеної законодавством процедури в спеціальних органах.
Автором визначається момент виникнення колективного трудового спору /конфлікту/. Моментом виникнення колективного трудового спору /конфлікту/ є не просто відмова працедавця в задоволенні вимог трудового колективу, а звернення однієї з сторін до протилежної сторони з пропозицією про вирішення колективного трудового спору.
Фіксація моменту виникнення колективного трудового спору, що виникають у зв’язку з укладенням, змінами і виконанням колективних договорів, встановленням нових або змінами існуючих соціально-економічних умов праці та побуту проходить не одночасно. Моментом виникнення колективних трудових спорів у зв'язку з укладенням, змінами умов колективних договорів, соціально-економічних умов праці і виробничого побуту є момент виникнення процесуальних правовідносин між сторонами на стадії звернення однієї із них до протилежної з пропозицією про створення примирної комісії.
Моментом виникнення колективних трудових спорів, які виникають у зв’язку з невиконанням працедавцем умов колективного договору, соціально-економічних умов праці та виробничого побуту є момент отримання від роботодавця повідомлення про повну або часткову відмову в задоволенні вимог трудового колективу, або закінчення терміну встановленого для його отримання.
Аргументується пропозиція щодо законодавчого розширення підстав виникнення колективних трудових спорів у зв’язку з невиконанням працедавцем умов колективних договорів, встановлених соціально-економічних умов праці та виробничого побуту, з застосування норм діючого законодавства.
Розглянуто класифікацію колективних трудових спорів в залежності від виду колективних трудових правовідносин. У відповідності з загальною класифікацією колективних трудових правовідносин, колективні трудові спори класифікуються на спори в сфері:
- організації управління підприємством, установою, організацією;
- встановлення умов /норм/ праці;
- застосування діючого законодавства;
- контролю за дотриманням законодавства про працю;
- розгляду трудових спорів.
Дається визначення поняття колективного трудового спору /конфлікту/. Колективний трудовий спір — це неврегульовані розбіжності, що виникають між трудовим колективом найманих працівників підприємства, установи, організації, їх структурних підрозділів і працедавцем по питанням встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту, укладення, зміни та виконання колективних договорів, виконання законодавчих актів та інших нормативніх актів, а також їх тлумачення.
У другому параграфі "Суб’єкти та предмет колективних трудових спорів” значна увага приділяється встановленню суб’єктів колективних трудових спорів та визначенню його предмету.
Суб’єктами правовідносин по розв’язанню колективних трудових спорів є фізичні та юридичні особи, які наділені певними правами і які несуть обов’язки, пов'язані з виникненням, перебігом і вирішенням колективного трудового спору.
Далі розглянуто коло суб’єктів колективних трудових правовідносин по укладенню, зміні, виконанню колективного договору і коло суб’єктів по вирішенню колективного трудового спору. В даному питанні дисертант притримується думки про те, що коло суб’єктів по вирішенню колективного спору не повинно бути меншим ніж коло суб’єктів по укладенню, зміні, виконанню колективних договорів. Вноситься пропозиція про визнання стороною колективного трудового спору трудового колективу структурного підрозділу підприємства, установи, організації.
Аналізуючи точки зору, висловлені в юридичній науці, автор приходить до висновку, що суб’єктом колективного трудового спору є не уповноважений власником орган, а саме підприємство, установа, організація як юридична особа. Другою стороною колективного трудового спору виступає трудовий колектив підприємства, установи, організації та трудовий колектив структурного підрозділу підприємства, установи, організації. Дисертантом заперечується можливість визнання стороною колективного трудового спору трудові колективи ряду підприємств, установ, організацій і відповідних власників або уповноважених ним органів. Визнання колективів ряду підприємств, установ, організацій стороною колективного трудового спору виходить за рамки колективних трудових правовідносин і протирічить теорії трудових правовідно-
син. Розбіжності, які виникають при укладенні угод, їх зміні, виконанні повинні знайти своє вирішення за межами законодавства про порядок розв’язання колективних трудових спорів.
В роботі критично оцінюється пропозиція В.Миронова, щодо визнання групи працівників стороною колективного трудового спору, оскільки група працівників не є суб’єктом колективних трудових правовідносин, у зв’язку з цим вона не може виступати стороною колективного трудового спору. Основним критерієм встановлення відміності між трудовим колективом і групою працівників є те, що трудовий колектив має лише притаманні йому ознаки, які є характерними для трудового колективу: організаційну єдність, органи управління і цілосну систему управління.
В дисертації обгрунтовується необхідність законодавчого закріплення терміну “трудовий колектив найманих працівників", що надасть змогу більш ефективно захищати права трудових колективів найманих працівників, оскільки нинішня редакція законодавства цього поняття не містить, що ставить в нерівні умови найманих працівників і працівників-співласників підприємства /акціонерів/.
Автор детально зупиняється на характеристиці колективних трудових правовідносин, при реалізації яких може виникнути колективний трудовий спір. В дисертації робиться висновок, що правовідносини по розв'язанню колективних трудових спорів займають особливе місце в загальній системі трудових правовідносин, оскільки правовідносини по вирішенню колективних трудових спорів є всі інші колективні правовідносини, що входять в систему. Отже, правовідносини по розгляду колективних трудових, спорів є похідними від інших видів колективних трудових правовідносин.
У параграфі третьому “Причини виникнення колективних трудових спорів” виявлені і проаналізовані причини виникнення колективних трудових спорів, що слугує базою для їх усунення і таким чином попередженню самої можливості виникнення колективних трудових спорів.
В дисертації виявлені основні причиним — зовнішні фактори, які діють на макрорівні і стимулюють виникнення колективних трудових спорів /економічні, організаційні, правові/. Досліджені також причини, що діють на мікрорівні, тобто на рівні підприємства, установи, організації /неналежна організація і охорона праці, скрите безробіття та інші/.
Особлива увага приділяється дослідженню правових причин виникнення колективних трудових спорів.
Одна із причин колективних трудових спорів полягає у затягненні процесу реформування трудового права взагалі, а також у відсутності законодавчої бази, яка покликана розв’язувати проти-
річчя між працедавцем та трудовим колективом найманих працівників, зокрема.
Автор приходить до висновку, ідо під причинами колективних трудових спорів слід розуміти фактори зовнішнього середовища, які при взаємодії цього середовища і колективу формують у нього визначені /правомірні і протиправні/ вимоги, що пред’являються до працедавця, а також які при взаємодії з інтересами власника формуються у нього визначену /правомірну чи протиправну/ поведінку.
У другій главі дисертаційного дослідження “Порядок вирішення колективних трудових спорів", яка складається з трьох параграфів, розглянуто примирну та арбітражну процедури вирішення колективних трудових спорів. Пропонується правовий механізм їх врегулювання, виходячи з правової природи їх походження, розглядається питання правового регулювання розв’язання страйків.
У першому параграфі глави “Примирна процедура вирішення колективних трудових спорів” аналізується законодавча база та система примирних органів по розв'язанню колективних трудових спорів, їх компетенція. На основі аналізу міжнародно-правових норм, практики розв’язання колективних трудових спорів цивілізованих країн, дисертант прийшов до висновку, що примирна процедура розв’язання колективних трудових спорів повинна базуватися на принципах рівності сторін, демократичного формування примирних органів. Автором пропонується різний правовий механізм вирішення колективних трудових спорів, виходячи з правової природи їх походження /по правах та по інтересах/. Дисертантом зроблений висновок, що порушене право трудового колективу не може бути предметом розгляду в примирних органах. Вирішення колективного трудового спору, на думку автора, можливе на будь-якій з чотирьох стадій його врегулювання: безпосереднє проведення переговорів; залучення до переговорного процесу незалежного посередника; арбітрування в його різних видах; вирішення спору в Національній раді примирення і соціального партнерства.
Дисертантом вносяться пропозиції щодо необхідності законодавчого закріплення норми, у ВІДПОВІДНОСТІ з якою сторони повинні утримуватися від дій, які можуть порушити примирну процедуру.
Пропонується встановити відповідальність сторін колективного трудового спору за ухилення від створення примирної комісії та проведення примирної процедури по вирішенню колективного трудового спору.
З метою своєчасного розгляду колективного трудового спору в примирній комісії необхідно закріпити процесуальний порядок її діяльності.
У другому параграфі глави "Правове регулювання вирішення колективних трудових спорів трудовими арбігражами” дається класифікація трудових арбітражів, визначається їх компетенція та порадок вирішення ними колективних трудових спорів. В залежності від кола повноважень, якими вони наділяються, трудові арбітражі виконують як примирну, так і третейсько-судову функцію. В загальній класифікації арбітражі поділяються на добровільні та примусові. Разом з тим добровільні арбітражі мають певні ознаки примусових арбітражів. В тих випадках, коли сторони колективного трудового спору попередньо домовилася, що рішення арбітражу є обов'язковим для виконання, то рішення арбітражу підлягає виконанню в примусовому порядку у разі невиконання його сторонами добровільно.
Аргументується необхідність законодавчого закріплення процесуального порядку проведення засідання трудового арбітражу та участі в ньому представників сторін, пропонується розширити сферу дії добровільного трудового арбітражу по розгляду спорів з питань встановлення нових та зміни існуючих соціально-економічних умов праці та побуту.
У параграфі вносяться пропозиції щодо створення та визначення компетенції трудових арбітражів, які пропонується створювати при обласних судах та Верховному Суді України, для вирішення колективних трудових спорів, що виникають у зв’язку з порушенням прав трудових колективів.
У третьому параграфі глави ІІ “Правове регулювання вирішення страйків” на основі аналізу міжнародно-правових норм та теоретичних положень вирішення колективних трудових спорів дається визначення поняття страйку. Аргументується положення, у відповідності з яким трудовий колектив найманих працівників може застосовувати страйк не лише для посилення вимог і учинення тиску на працедавця шляхом повного або часткового припинення роботи, але й застосовувати страйк у тих випадках, коли трудовий колектив не згідний з вимогами працедавця.
Пропонується визначення поняття страйку. Так, страйк — це тимчасове, умисне, повне або часткове припинення роботи працівниками /невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов’язків на підприємстві, в установі, організації, в їх структурних підрозділах/. Страйк застосовується /коли всі інші можливості вичерпані/ у випадках, якщо трудовий колектив не згідний з вимогами працедавця, а також у зв’язку з відмовою працедавця задовольнити вимоги трудового колективу. Вносяться пропозиції законодавчого звуження підстав застосування страйку. На думку дисертанта, трудовий колектив найманих працівників підприємства, установи, організації може застосовувати страйк лише у випадках
виникнення колективних трудових спорів, які витікають у зв’язку з укладенням нового або зміною існуючого колективного договору.
Робиться висновок про те, що трудовий колектив не може застосовувати страйк по спорах, що виникають у зв’язку з порушенням прав трудових колективів. Право трудового колективу повинно бути захищене не шляхом припинення роботи трудовим колективом, а шляхом прийняття відповідного рішення юрисдикцій-ним органом.
Автор приходить до висновку, щодо законодавчого закріплення заборони застосування страйку і локауту під час проведення переговорного процесу по колективному трудовому спору. Критично оцінюється законодавче закріплення можливості застосування страйку у зв’язку з виникненням спорів, які не витікають з трудових правовідносин, хоча тісно пов'язані з ними.
Вносяться аргументовані пропозиції щодо обмеження застосування локауту та забезпечення судового контролю при його застосуванні.
Третя глава “Попередження виникнення колективних трудових спорів’ складається з двох параграфів.
У першому— “Правові, економічні і організаційні заходи попередження виникнення колективних трудових спорів” розробляється механізм попередження колективних трудових спорів. Аргументується позиція, що економічний механізм попередження виникнення колективних трудових спорів через приватизацію та роздержавлення буде ефективним лише за умови зростання ефективності діяльності суб’єктів господарювання. Вноситься пропозиція про створення в системі Кабінету Міністрів України спеціального органу по вивченню, контролю і прогнозу соціальних наслідків застосування системи банкрутства підприємств.
В дисертації розглядається порядок та механізм укладення Генеральної угоди. Пропонується на галузевому та регіональному рівнях укладати тарифні угоди, які були б базою для укладення колективних договорів на рівні підприємства.
Пропонується законодавче закріплення державного контролю за виконанням колективних договорів, аргументується пропозиція, щодо розширення колективно-договірного та посилення державного регулювання.
Автором вноситься пропозиція про розширення повноваження та прав Національної ради з соціального партнерства, надавши їй такі повноваження:
- здійснення контролю за виконанням умов Генеральної угоди органами державного управління, професійними спілками, підприємствами /працедавцями/;
- внесення пропозицій щодо призупинення або відміну дії рішень органів державного управління, професійних спілок, об’єднань підприємців /працедавців/, а також підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності в разі загрози виникнення колективних трудових спорів;
- внесенно пропозиції про притягнення до відповідальності посадових осіб, які не забезпечили виконання досягнутих угод і рішень, які були прийняті по виконанню цих угод;
- направлення в установленому порядку членів ради, експертів ради в об’єднання, на підприємства, в установи і організації незалежно від форми власності, відомчої приналежності для ознайомлення з виробничими і соціально-побутовими умовами.
Робиться висновок про необхідність наділення членів Ради певним колом повноважень.
У другому параграфі глави ІІІ "Забезпечення прав суб’єктів трудових відносин при виникненні колективних трудових спорів” розглядається весь комплекс проблем захисту прав учасників правовідносин при виникненні колективних трудових спорів на підприємствах, в установах, організаціях. Визначаєтсья коло суб’єктів правовідносин, права яких є найбільш уразливими при виникненні зазначених спорів, вносяться пропозиції щодо закріплення рівня їх прав і гарантій. ,
Автором аргументується необхідність встановлення рівнозначної відповідальності за порушення реалізації права на страйк та відмови участі в ньому. Дисертант не розділяє точки зору, про те, що за особами, які беруть участь у страйку не повинен зберігатися загальний та безперервний трудовий стаж. В параграфі вносяться пропозиція про встановлення відповідальності працедавця за блокування страхових та страйкових фондів працівників.
Пропонується ряд законодавчих обмежень щодо застосування локауту, зокрема, локаут не може бути застосований при виникненні колективного трудового спору у зв'язку з невиконанням умов колективного договору. Його можна застосовувати лише щодо колективного трудового спору, пов'язаного з укладенням та зміною умов колективного договору, який переріс у страйк, що загрожує банкрутству підприємства. Трудові колективи повинні мати право оскаржувати рішення працедавця щодо застосування локауту в судові органи.
Дисертант вносить пропозицію щодо забезпечення юридичних гарантій членів трудових абітражів, створених на добровільній основі.
Висновки
Аналіз законодавства, міжнародно-правових актів, практики застосування, вивчення наукової літератури, порівняльний аналіз спірних точок зору вчених з проблем правового регулювання розв’язання колективних трудових спорів дали автору підстави зробити певні висновки, про те, що: колективні трудові спори по своїй правовій природі походження класифікуються на спори, які виникають у зв’язку з порушенням прав трудових колктивів /юридичні/ та реалізацією інтересів /економічні/; про наявність в сучасному зарубіжному законодавстві тенденції розв’язання колективних трудових спорів в залежності від правової природи їх походження; про необхідність створення специфічного правового механізму захисту прав трудових колективів при виникненні колелктивних трудових спорів по правах; про законодавче закріплення примирної процедури вирішення зазначених спорів, які виникають у зв’язку з реалізацією інтересів; про доцільність впровадження в Україні примусових арбітражів по розгляду колективних трудових спорів; про законодавче закріплення рівних юридичних гарантій для працівників, які беруть або не беруть участь у страйку; сформулювати пропозиції щодо посилення контролю за виконанням колективних договорів, захисту прав трудових колективів найманих працівників; про необхідність формування національного законодавства по розв’язанню колективних трудових спорів.
Автореферат Стадника М.П. відбиває основний зміст його дисертаційного дослідження. Основні положення викладені в таких наукових працях:
1. Развитие демократических начал при разрешении коллективных трудовых споров. Раздел в коллективной монографии “Проблемы укрепления социальной справедливости в трудовых правоотношениях”. — Киев, 1993.—С. 117-138.
2. Перестройка и гарантии права на труд. Раздел в коллективной монографии “Законодательство о труде в условиях перестройки”. — Киев, 1991. —С. 6-27.
3. Теоретичні проблеми вдосконалення законодавства з питань колективних трудових спорів // Правова держава. — 1997. — Вип. 8. — С. 173-180.
4. Проблеми вдосконалення трудового законодавства на сучасному етапі /у співавторстві з Н.М.Хуторян, С.В.Дріжчаною, А.Ю.Ба-баскіним/ // Правова держава. — 1997. — Вип. 8. — С. 150. - 166.
5. Новий Кодекс України, яким йому бути? /у співавторстві з
З.К.Симоротом, Н.М.Хуторян, Є.М.Г риценко, А.Ю.Бабаскіним,
С.В.Дріжчаною, Т.С.Прокоповою/ // Правова держава. — 1995. — Вип. 6. — С. 165-178.
6. Правові проблеми розв’язання страйків // Правова держава. — 1993. — Вип. 4. — С. 109-115.
7. Правове регулювання розв’язання страйків // Право України. — 1992. — № 7. — С. 30-32.
8. Розгляд колективних трудових спорів трудовими арбітра-жами // Радянське право. — 1991. — № 3. — С. 28-31.
9. Ответственность при коллективном подряде в промышленности /в соавторстве с Н.Н.Хуторян/ // Советское государство и право. — 1990. — № 3. — С. 54-59.
Стадник М.П. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИРІШЕННЯ КОЛЕКТИВНИХ ТРУДОВИХ СПОРІВ /КОНФЛІКТІВ/
Дисертація у вигляді рукопису на здобуття вченого ступеня кандидата юридичних наук по спеціальності 12.00.05— трудове право; право соціального забезпечення. Київський університет ім. Тараса Шевченка, Київ, 1998.
Дисертація містить в собі теоретичні висновки і положення по питанню правового регулювання вирішення колективних трудових спорів на рівні підприємств, установ, організацій та їх структурних підрозділів. Обгрунтовується визначення поняття колективного трудового спору /конфлікту/, страйку. Дається класифікація колективних трудових спорів. Досліджується суб’єктний склад та предмет колективних трудових спорів, визначається момент їх виникнення. Пропонується правовий механізм вирішення та попередження виникнення колективних спорів, виходячи з правової природи їх походження. Вносяться рекомендації щодо змісту правових норм по врегулюванню вирішення колективних трудових спорів. Окремі результати дослідження впроваджені при підготовці зауважень та пропозицій до проекту Кодексу про працю України, проекту Закону України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів /конфліктів/".
Ключові слова: колективні трудові спори, конфлікти,
страйк, вирішення.
Стадник М.П. ПРАВОВОЕ РЕГУЛИРОВАНИЕ РАЗРЕШЕНИЯ ТРУДОВЫХ СПОРОВ /КОНФЛИКТОВ/
Диссертация в виде рукописи на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.05 — трудовое право; право социального обеспечения. Киевский университет им. Тараса Шевченко. Киев, 1998.
Диссертация содержит в себе теоретические выводы и положения по вопросам правового регулирования разрешения коллективных трудовых споров на уровне предприятий, учреждений, организаций и их структурных подразделений. Обосновывается определение понятия коллективного трудового спора /конфликта/, забастовки. Дается классификация коллективных трудовых споров. Исследуется субъектный состав и предмет коллективных трудовых споров, определяется момент их возникновения. Предлагается правовой механизм разрешения и предупреждения возникновения коллективных трудовых споров исходя из правовой природы их происхождения. Вносятся предложения относительно содержания правовых норм по регулированию разрешения коллективных трудовых споров. Отдельные результаты исследования внедрены при подготовке замечаний и предложений к проекту Кодекса о труде Украины, проекту Закона Украины “О порядке разрешения коллективных трудовых споров /конфликтов/”.
Ключевые слова: коллективные трудовые споры, конфликты, забастовка, разрешение.
Stadmk N.P. THE LEGAL REGULATION OF DECIDING COLLECTIVE LABOUR DISPUTES (CONFLICTS)
The thesis is in the form of manuscript to complete a scientific degree of candidate of legal sciences for the speciality 12.00.05 — right for labour; right for social maintance. Kiev University by T.G.Shevchenko. Kiev 1998.
The thesis contains the theoretical conclusions and statements about legal regulation of collective disputes on the level of enterprises, institutes, organisations and their departments. It is stated the motion of collective labour dispute (conflict), strike and the classification of labour dispute. It is researched the subjective structure and subject of collective disputes, defined the moment of its rising. It is proposed the legal mechanism of deciding and prevention the rising of collective legal disputes from the legal nature of their birth. It is proposed re-comendations to the context of legal norms for the regulations to decide collective labour disputes. Some results of researching are practices during the formation of the project of the Code of labour of Ukraine and the project Order of deciding of collective legal disputes (conflicts).
Keywords: collective labour disputes, conflicts, strike, deciding.
