АВТОРЕФЕРАТ ДИССЕРТАЦИИ по праву и юриспруденции на тему «Депутаты от украинских губерний и городов в Государственной Думе Российской империи первого и второго созывов (1906-1907 гг.).»
& НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ
Киян Марина Шарифівна
Депутати від українських губерній та міст у Державній Думі Російської імперії першого та другого скликань
12.00.01— теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
«\/
імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО
УДК 340.0(09)
(1906-1907 рр.)
Харків — 1998
Робота виконана на кафедрі історії держави і права України та зарубіжних країн Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти України.
Науковий керівник — Академік Академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор Рогожин Анатолій Йосифович, професор кафедри історії держави і права України та зарубіжних країн Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Офіційні опоненти — Член-кореспондент Академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор Коїшлснко Олександр Любимович, заступник завідувача юридичного відділу секретаріату Верховної Ради України; Член-кореспондент Академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор Тодика Юрій Миколайович, завідувач кафедри конституційного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Провідна організація — кафедра теорії та історії держави і права Університету внутрішніх справ МВС України, м. Харків
Захист відбудеться годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 64.086.02 в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (310024, м. Харків, 24, вул.Пушкінська, 77)
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослав;. Мудрого за адресою: 310024, м. Харків, 24, вул. Пушкінська,77.
Автореферат розісланий « 98 р.
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради
1. Загальна характеристика роботи
Актуальність теми. Початок XX століття в історії Російської імперії позначився масштабними соціально-політичними процесами, які призвели до суттєвих змін у державному устрої та праві. Важливим елементом таких змін стало створення Державної Думи. З її появою розпочався суперечливий процес трансформації абсолютної монархії в конституційну, який тоді так і не завершився.
Історія держави і права України, українського національно-визвольного руху тісно пов’язана з історією Державної Думи. Діяльність депутатів від українських губерній та міст у Думі, як відзначав Д.І. Дорошенко, сприяла «...піднесенню духу українського громадянства, укріпленню віри в свою справу». їх промови з думської трибуни, вся атмосфера думської діяльності формували той «дух нової державності», про який писали сучасники, зокрема, М.П.Чубинський, у своїй праці «Украинская национальная идея и ее правовые постулаты». М.П.Чубинський, крім того, наголошував, що ця державність «повинна відмовитися від розподілу її підданих на привілейованих та непривілейованих та від трактування будь-якої з національностей, що мешкають у державі, лише як матеріалу для культурного зростання іншої».
Особливої уваги при цьому заслуговують перші два скликання Думи, котрі діяли у період відносної лібералізації суспільного життя. І хоча їх діяльність була нетривалою, саме вона яскраво висвітлила гостроту тогочасних соціальних проблем, намітила шляхи необхідних реформ. Серед депутатів від українських губерній і міст у цей період налічувалося чимало осіб, які не тільки значною мірою визначали хід обговорення питань у Думі, але й істотно впливали на суспільні настрої в країні. У цьому зв’язку можна назвати таких депутатів Державної Думи, як М.М.Ковалевський, М. А. Гредескул та інших. Саме в той час склалися основні норми та принципи, які визначили напрямки роботи цього органу політичної системи. Досвід організації та функціонування Державної Думи, безумовно, був використаний під час утворення і діяльності Центральної Ради, в чому велику роль відіграли депутати Державної Думи від українських губерній та міст. Тому вивчення діяльності депутатів від українських губерній та міст виводить на з’ясування комплексу питань історії
державотворення в Україні, і в цьому, передусім, полягає наукова актуальність дисертації. Але тема дослідження має не лише наукову, а й політичну актуальність та практичне значення, оскільки її висвітлення дозволяє показати одвічне прагнення українського народу до своєї державності, а досвід парламентської діяльності може стати корисним і в сучасних умовах.
Об’єктом дослідження є правовий механізм, який визначив створення та функціонування Державної Думи як представницької інституції, а також склад депутатів від українських губерній та міст у Державній Думі першого та другого скликань. При цьому маються на увазі дев’ять губерній (Волинська, Катеринославська, Київська, Подільська, Полтавська, Таврійська, Харківська, Херсонська, Чернігівська), які охоплювали більшу частину сучасної України і мали представництво у Державній Думі.
Предметом дисертаційного дослідження є визначення конкретної ролі депутатів від українських губерній і міст в організації і функціонуванні першого російського парламенту — Державної Думи першого і другого скликань, правових засад їх діяльності, основних напрямків роботи українських депутатів у законотворчому процесі парламенту, а також в його контрольній діяльності.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють увесь період існування Державної Думи першого та другого скликань (тобто квітень 1906р. — червень 1907р.). Однак, у разі необхідності (особливо з метою характеристики виборів та висвітлення підготовки основних правових документів), розглядаються події, які відбувалися дещо раніше.
Метою дисертаційної роботи є комплексний аналіз складу і діяльності депутатів від українських губерній та міст у Державній Думі Російської імперії першого та другого скликань. Для цього автор прагнув розв’язати такі завдання:
— охарактеризувати правові засади створення Державної Думи першого та другого скликань, приділяючи особливу увагу нормам представництва від українських губерній і міст та застосуванню закону про вибори на місцях;
— розглянути повноваження Думи відповідно до закону «Учреждение Государственной Думьі» та показати як трактували ці положення депутати від українських губерній та міст;
— проаналізувати соціальний і партійний склад українських депутатів, розглянути процес становлення та
з
діяльності української фракції в Державній Думі першого та другого скликань;
— охарактеризувати діяльність депутатів від українських губерній та міст з вирішення аграрного та національного питань, їх роль у забезпеченні рівності громадян, показати участь депутатів від українських губерній та міст у розробці відповідних законопроектів.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше в історіографії проблеми здійснена спроба комплексного дослідження правового механізму, який визначив організацію і діяльність Державної Думи, норми представництва в ній від українських губерній і міст та діяльність українських депутатів. '
Представництво від тих чи інших регіонів Російської імперії в Державній Думі кілька разів ставало об’єктом спеціальних досліджень. Однак робота далека від завершення. Це стосується й представництва від українських губерній та міст у Державній Думі першого та другого скликань. Хоча ми і маємо певну історіографію питання, комплексного дослідження відносно України, присвяченого зазначеній проблемі, досі не проведено. Це робиться вперше в дисертації, що пропонується.
Із залученням значного за обсягом нового матеріалу широко і повно показано специфіку виборчого думського законодавства по відношенню до українських губерній.
Повніше у порівнянні з наявною літературою висвітлено позицію українських депутатів щодо прав та повноважень Думи.
На основі нових архівних джерел охарактеризовано соціальну та партійну структуру українського депутатського корпусу, показані регіональні відмінності у складі депутатів.
Розглянуто основні напрямки діяльності українських депутатів Державної Думи першого та другого скликань у галузі аграрного законодавства, законодавства про громадянські права і свободи, вирішення національного питання; здійснено спробу оцінити ступінь їх участі у розв’язанні конкретних питань життєдіяльності держави, у розробці законопроектів.
Джерельну базу дисертації склали:
— законодавчі акти, які заклали підвалини створення та функціонування Державної Думи: «Положение о выборах в Государственную Думу», «Учреждение Государственной Думы», «Основные государственные законы» (див.: Полное
собрание законов Российской империи. — Собр. 3-є. — Т.25. № 27029. Т.26. № 27423);
— стенографічні звіти сесійних засідань Державної Думи та покажчики до стенографічних звітів (див.: Государственная Дума. Стенографические отчеты. [Первый созыв]: В 2 т. — СПб, 1906. — Т. 1—2; Государственная Дума. Стенографические отчеты. [Второй созыв]: В 2 т. — СПб, 1906.—Т. 1—2.);
— діловодна документація, яка накопичилася у процесі діяльності Державної Думи першого та другого скликань (основна її частина зберігається в Російському державному історичному архіві — РДІА, який знаходиться в Санкт-Петербурзі, ф. 1278, 1437,1544);
— матеріали про хід виборів та позадумську діяльність депутатів, що зберігаються у Державному архіві Російської Федерації (ДАРФ), який знаходиться в Москві (ф. 102), а також у фондах Центрального державного історичного архіву України (ЦДІА України) у м. Києві ( ф.442) та обласних державних архівах України, зокрема у Державному архіві Харківської області —ДАХО (ф.З, 52, 243, 985 та ін.);
— програми та інші документи, котрі характеризують діяльність політичних партій того часу, а також фракцій Державної Думи (див., наприклад: Нова Громада. — 1906. — № 4, 11; Товарищ. — 1907. — 1 июня та ін);
— матеріали мемуарного характеру, які належать як депутатам від українських губерній, так і іншим особам — учасникам відповідних подій (див., наприклад: Ковалевский М. Первая Дума и ее заветы// К десятилетию первой Государственной Думы (27 апреля 1906г. — 27 апреля 1916г.) — Пг., 1916.; Маклаков В.А. Вторая Государственная Дума (воспоминания современников). — Лондон, 1991);
— публіцистичні праці депутатів, а також інших осіб (див., наприклад: Гредескул H.A. Россия и ее народы. «Великая» Россия как программа разрешения национального вопроса в России. — Пг., 1916; Кузьмин-Караваев В.Д. Революционное выступление Думы и земельный вопрос. — СПб, 1907);
— матеріали періодичного друку, особливо часописи «Украинский вестник» і «Нова громада», газети «Громадська думка», «Южный край».
Методологічною основою дисертаційного дослідження є діалектичний метод. За його допомогою проблеми
становлення в Україні парламентаризму розглядаються не лише в контексті еволюції політичної і правової систем, а й у зв’язку з глибокими змінами в суспільній свідомості. Одночасно враховується й та обставина, що політичні і правові процеси підкорялися власним закономірностям, а традиції та новації нерідко виступали тут у більш антагоністичній формі, ніж в інших сферах суспільного життя. З-поміж спеціально-наукових методів у дисертаційній роботі застосовувалися переважно історико-генетичний, історико-порівняльний, статистичний та історико-системний.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що його матеріали можна використати в подальших наукових студіях з історії парламентаризму, під час читання вузівських курсів з історії держави і права, для написання навчальних посібників та підручників з історії держави і права України, а також з історії України в цілому.
Апробація дослідження. Основні положення і висновки дисертації апробовані автором на п’яти наукових та науково-практичних конференціях. За результатами досліджень автором опубліковано монографію, три наукові статті та дві тези доповідей.
Дисертацію обговорено на засіданні кафедри історії держави і права України та зарубіжних країн Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Структура роботи. Виходячи із завдань дослідження, дисертацію побудовано за проблемним принципом: вона складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, додатків, списку джерел та літератури.
II. Зміст роботи
У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються його мета та завдання, хронологічні рамки, наукова новизна, джерельна база та методологічна основа.
Перший розділ — «Державна Дума Російської імперії першого та другого скликань: історіографія проблеми». У ньому показано, що вивчення правового статусу Державної Думи Російської імперії першого та другого скликань почалося з моменту його визначення і початку функціонування Думи. Відомості «Указателя книги брошюр в Государственной Думе» свідчать, що з моменту утворення
б
Думи і до 1 липня 1912 р. вийшло друком не менше 425 праць, так або інакше присвячених Державній Думі.
Література початку XX ст. мала переважно партійно-публіцистичний характер. Оцінки самого факту створення Думи, її діяльності та значення залежали від того, якої політичної орієнтації дотримувався автор. У контексті досліджуваної теми значний інтерес становлять статті «Украинского вестника» та «Нової громади», присвячені діяльності саме українських депутатів. Особливістю літератури цього періоду є те, що чимало праць були написані колишніми депутатами Думи і, певною мірою, мають мемуарний характер (М.А. Гредескул, Г.Б. Іоллос, Т.В. Локоть, М.М.Ковалевський та ін.) Тоді ж з’явилися праці, в центрі уваги яких були юридичні та історико-правові аспекти діяльності Державної Думи (В.Гессен, П.І.Люблинський та ін.).
Світова війна, наступні революційні події та війна громадянська різко ослабили інтерес до думської проблематики. Негативне ставлення більшовиків до парламентських інститутів на довгий час визначило долю Державної Думи в радянській історіографії. Висловлювання типу «парламентський кретинізм», «буржуазно-парламентські бірюльки» та інші, які можна зустріти у працях В.І.Леніна, характеристика Думи в «Кратком курсе истории ВКП(б)» як «ширми, що прикривала язви царизму», не надихали дослідників на всебічний аналіз. Більшість праць радянського періоду з думської тематики присвячені партійній боротьбі в Думі, а також думським виборчим кампаніям. Втім, слід мати на увазі, що побіжно дослідники висвітлювали і ряд інших питань. Так, в деяких працях 20-х років, де характеризується думське законодавство, робляться спроби з’ясувати специфіку представництва регіонів. З середини 30-х років зросла увага дослідників стосовно виборів до Думи, звичайно, з метою «викриття її суті». Певне місце при цьому відводилося й Україні, але переважало прагнення розглядати події лише у «революційних центрах».
Ситуація дещо змінилася в цьому плані в 40-х — на початку 50-х років. До 50-річчя революції 1905 —1907 рр. вийшло друком чимало праць, у тому числі й присвячених історії Державної Думи. Однак оцінки та думки, які ми зустрічаємо в них, мало в чому відрізняються від попередніх.
На межі 50-х і 60-х років радянська історіографія Державної Думи позначилася новими підходами. Збірник документів, укладений Ф.І.Каліничевим, монографія С.М.Сідельникова «Образование и деятельность первой Государственной Думы» відрізнялися широтою джерельної бази, більш виваженим аналізом, різнобічним розглядом проблеми. Така тенденція дослідження проблеми у подальшому найбільш повно виявилася у працях Д.О. Колесниченко, В.В. Шелохаєва та інших. Серед робіт, написаних в історико-правовому плані, слід відзначити докторську дисертацію Ф.І. Каліничева «Государственная Дума в период первой русской революции (1905-1907 гг.)», захищену в 1969 р., кандидатську дисертацію B.C. Галікбарова «Законодательство царизма в борьбе против революции 1905-1907 гг.», захищену в 1977 р., монографію Н.І.Самойлової, Г.Б.Гальперіна,О.І.Корольова «Первая российская революция и самодержавие (Государственно-правовые проблемы)», яка побачила світ в 1975 р. та інші. '
Важливо підкреслити, що у 60-ті — 80-ті роки не лише зростає загальна кількість публікацій з історії Державної Думи, але й спостерігається зростання числа монографій, дисертацій, збірників документів. У певному розумінні підбили підсумок праці історіографічного характеру (Є.Д.Черменський, Р.А.Циунчук та інші.). Праці цих та інших авторів значною мірою зберігають свою цінність і сьогодні (хоча здебільшого це праці загальноісторичного, а не історико-правового характеру).
Однак діяльність українських депутатів лишалася не висвітленою, «розчиняючись» на фоні діяльності Думи. На думку одного із сучасних авторів — О.О. Коника — в цьому виявлялася настанова на «стирання граней» у національному і, навпаки, випинання їх у соціальному та партійному плані.
Серед нечисленних робіт цього періоду, написаних на українському матеріалі, заслуговує на увагу дисертація В.І. Михайлової «Наказы и приговоры сельских сходов первой Государственной Думе (на материалах украинских губерний)» (Дніпропетровськ, 1976.). Вивчаючи селянські накази до Державної Думи першого скликання, дослідниця не лише проаналізувала стан суспільної свідомості селянства України, виявила вплив на нього різних політичних партій
та груп, а й, по суті, охарактеризувала один з могутніх факторів впливу на українських депутатів.
У кінці 80-х — на початку 90-х років розпочався новий етап у вивченні історії Державної Думи Російської імперії. Зміна політичного режиму в СРСР, а потім і злам комуністичної системи дозволили дослідникам відійти від колишніх ідеологічних імперативів, інакше поглянути на цілу низку проблем. Фактором, який сприяв посиленню інтересу до історії парламентаризму, стала діяльність на нових засадах представницьких установ. На сьогодні цей інтерес втілився у серії статей, монографій, дисертаційних робіт. Зокрема, звертають на себе увагу докторська дисертація В.П.Крижанівського «Большевики и парламентаризм в России: историография проблемы» (К., 1991), кандидатські дисертації В.Г.Бабіна «Проблемы национальной школы в Государственной Думе I — IV созывов» (М., 1992), В.А.Патентова «Кадетские фракции в I и II Государственных Думах» (М.,1993), О.Г.Малишевої «Развитие конституционных идей и зарождение парламентаризма в России. I и II Государственные Думы» (М.,1994), монографія І.К.Кир’янова, М.Н.Лук'янова «Парламент самодержавной России. Государственная Дума и ее депутаты. 1906-1907.» (Перм, 1996) та ін. Під зовсім іншим кутом зору стала розглядатися й зарубіжна історіографія проблеми. Деякі із зарубіжних видань (в тому числі емігрантських) були перекладені й опубліковані (наприклад, праця В.В.Леонтовича).
Проголошення незалежності України створило сприятливі умови для відродження й збагачення національних традицій української історіографії. Одночасно, як відзначають дослідники, сам державотворчий процес потребує наукового обгрунтування, в тому числі і на основі уроків історії, здобутків історіографії. Свій внесок у цей процес роблять сьогодні й історики права, висвітлюючи основні етапи, закономірності та специфічні умови формування і розвитку соціально-політичного устрою та права України, боротьбу її народу за реалізацію ідеї української державності. Однак чимало актуальних питань залишаються невисвітленими, і серед них — діяльність представників від українських губерній та міст у Державній Думі Російської імперії. Втім деякі кроки в цьому напрямку були зроблені останніми роками ( В.І. Попик, О.О.Коник та ін.). Особливої уваги в даному контексті
заслуговує дисертація О.О.Коника, яка має безпосереднє відношення до теми нашого дослідження і відрізняється вельми змістовною історіографічною частиною. І все ж, слід визнати, що діяльність українських депутатів у Державній Думі перших двох скликань так і не набула всебічного висвітлення.
Таким чином, сьогодні можна відзначити такі етапи вивчення проблеми:
1) перше десятиріччя з початку функціонування Державної Думи, яке характеризується переважанням партійно-публіцистичних праць;
2) 20—30-ті рр., для яких характерні дослідження партійної боротьби в Думі та думських виборчих кампаній, концентрація уваги на подіях у «революційних центрах», «викриття суті Думи»;
3) 50-ті роки, коли зріс інтерес до ходу виборів у Думу на місцях, вийшли друком фундаментальні збірники документів та було захищено кілька дисертацій з думської тематики;
4) 60—80-ті рр., котрі характеризуються не лише зростанням числа публікацій з історії Державної Думи перших двох скликань, але й поглибленням досліджень, вивченням історико-правових питань;
5) кінець 80-х — 90-ті роки, для яких притаманні суттєва зміна оцінок історичного значення Державної Думи і поступове утвердження погляду на Думу як на парламент, розширене і поглиблене вивчення представництва в ній від українських губерній та міст.
Другий розділ — «Правові основи створення та функціонування Державної Думи першого та другого скликань».
Створення Думи в державному механізмі і політичній системі Російської імперії стало на той час одним з основних актів, здійснених правлячими колами для зміни соціально-політичної ситуації в країні. Цей акт викликав до життя серію правових заходів, які мали визначити правові засади створення та функціонування нової важливої державної інституції. У першому параграфі розділу аналізується виборчий закон, згідно з яким в Україні відбувалися вибори до Державної Думи. Вибори передбачалися багатоступеневі, не загальні й не рівні. Такий варіант виборів викликав критику з боку опозиційних уряду політичних сил, в тому числі й в Україні. Представники
інтелігенції, місцеві організації та установи вимагали введення загального виборчого права, розширення представництва від міст тощо. Під впливом такої критики відбулася певна еволюція виборчого законодавства. Але базові принципи електоратної системи залишилися незмінними. Право безпосереднього обрання депутатів від українських губерній одержали 1477 виборців (утому числі 576 від землевласницької курії, 576 — від селянської, 394 — від міських виборців).
За відносною більшістю тієї чи іншої категорії виборців дев’ять українських губерній можна класифікувати таким чином: п’ять «селянських» — Таврійська, Харківська, Чернігівська, Подільська, Київська; три «землевласницькі»
— Полтавська, Херсонська, Волинська; одна «міська» — Катеринославська. У порівнянні з іншими губерніями європейської частини Російської імперії звертає на себе увагу певна недовіра влади до українських селян (особливо показовим є приклад Полтавської губернії). Враховуючи настрої селян України, правлячі кола вирішили більше спиратися на землевласників та міську еліту.
Аналіз ходу виборів, проведений значною мірою на основі архівного матеріалу, переконує, що втручання адміністративної влади нерідко призводило до порушення навіть зафіксованих в «Положений о виборах в Государственную Думу» пунктів, не кажучи вже про свободу виборів яктаку. Порушення виявила, зокрема, й.перевірка прав депутатів, котра розпочалася з перших сесійних засідань. Слід зазначити, що при проведенні виборів місцева адміністрація керувалася не тільки особистим ставленням до виборщиків певної політичної орієнтації. Вже з серпня 1905 р. у губернії України з центру почали розсилатися відповідні циркуляри. Відсутність вільної агітації призводила до того, що, особливо в повітах, вибори ставали несвідомим актом, і лише у більш-менш значних містах була можливою передвиборна боротьба. Нерідко при цьому вона набувала характеру боротьби міжнаціональної, коли між собою змагалися не партії, а кандидати окремих національностей, не висуваючи будь-якої програми. Як видно з джерел контроль місцевої адміністрації за підготовкою та ходом виборів значно посилився під час виборів до Державної Думи другого скликання.
У другому параграфі «Правове забезпечення діяльності депутатів» аналізуються «Учреждение Государственной
Думьі» та інші правові акти, які визначили місце Думи в політичній системі та права депутатів, звертається увага на конкретні приклади боротьби українських депутатів за розширення прав Державної Думи. Широке коло документів (включаючи раніше не відомі або мало відомі дослідникам) доводить, що, використовуючи всі легальні можливості впливу як на уряд (через запити), так і на населення (звернення до виборщиків), українські депутати прагнули піднести роль Думи як представницького органу, нерідко йшли в авангарді цієї боротьби. Зробили свій внесок вони й у розробку регламенту, в ході якої виявили ті ж самі наміри — створити демократичний орган парламентського типу.
Третій розділ — «Склад депутатів від українських губерній».
У розділі аналізуються соціальні характеристики та партійна (фракційна) приналежність депутатів від українських губерній на основі даних довідкових видань і архівного матеріалу.
У першому параграфі «Соціальний склад» депутатський корпус аналізується за такими характеристиками, як вік, становість, соціальне походження, національність, освітній рівень. Результати цього аналізу такі: депутати від українських губерній та міст Державної Думи першого і другого скликань були дещо молодшими від своїх колег, якщо брати середні показники; при всьому розмаїтті станових та соціальних характеристик узагальнений соціальний портрет українських депутатів був більше «селянським» (за словами Ф.Матушевського, це були представники «справжнього демосу»); відповідно дещо нижчим був освітній рівень, у той же час, відсоток осіб з вищою освітою був майже таким, як і в цілому по Думі; за своєю національною приналежністю близько половини депутатів від українських губерній та міст визначили себе як українці, решта - як представники інших націй, втім, слід враховувати, що ці дані не зовсім відповідають дійсності, а значною мірою є відображенням русифікаторської політики уряду, політичної атмосфери в Думі.
У другому параграфі «Партійний склад» досліджується партійна (фракційна) приналежність депутатів. Таке вивчення за всіх типових рис, притаманних депутатському корпусу Державної Думи першого та другого скликань,
дозволяє зробити висновок про наявність серед українських депутатів більшої кількості представників радикальних і консервативних партій, ніж в цілому по Думі (особливо по Думі другого скликання). Це свідчить про більш глибокі соціальні антагонізми в українському суспільстві того часу, гострішу політичну ситуацію в Україні, ніж в інших регіонах.
Усвідомлення депутатами від України спільних завдань привело до створення окремої Української фракції. Однак за нетривалий час свого існування вона не встигла розгорнути свою діяльність. Документи свідчать, що організаційного оформлення Українська фракція досягла у Державній Думі другого скликання 25 травня 1907 p., коли 19 депутатів-трудовиків заявили про вихід із Трудової групи та створення окремої фракції, але вже через кілька днів Думу було розпушено.
, Четвертий розділ — «Основні напрямки діяльності депутатів від українських губерній та міст», присвячений характеристиці позицій українських депутатів у Державній Думі першого та другого скликань під час обговорення аграрного питання (§1), питання про громадянські права і свободи (§2) та національного питання (§3).
Аналіз стенографічних звітів Державної Думи першого і другого скликань, робота з архівними матеріалами (див., наприклад, РДІА. Ф.1278. Оп.1. (1 скликання). С.233. А.20-25) підтверджують, що одним з основних питань, навколо якого розгорнулася боротьба як у самій Думі, так і у стосунках Думи з урядом, стало аграрне питання . Із 38 засідань Державної Думи першого скликання йому присвячено 16. При його обговоренні з промовами та пропозиціями виступило 150 депутатів. Більш-менш значні промови з аграрного питання на сесійних засіданнях Думи першого скликання депутати від українських губерній виголошували 32 рази. Тобто із врахованих 212 виступів українських депутатів (а ця цифра охоплює не лише суто промови, а й виступи з пропозиціями та зауваженнями) «аграрним» був кожен сьомий виступ. Найбільшу активність при цьому виявили депутати Полтавської та Київської губерній. Ще більш наполегливо аграрне питання ставилось у Державній Думі другого скликання. Йому почали присвячувати два засідання щотижня, для виступів записалося 190 депутатів, пролунало ЗО промов українських депутатів (кожна п’ята).
Основою гострої дискусії стало питання про відчуження земель на користь селян. Тією чи іншою мірою цього питання торкалася більшість виступаючих. По суті, саме відношення до цієї проблеми поділило депутатів на консерваторів і реформаторів. Під час сесійних засідань у Державній Думі першого скликання за відчуження висловилося 16 депутатів від українських губерній. Однак за ступенем радикальності виступи відрізнялися і про одностайність думок не могло бути й мови. Як можливий засіб вирішення аграрного питання пропонувалося й переселення селян. Однак ця пропозиція не викликала особливої підтримки українських депутатів. При обговоренні шляхів проведення аграрної реформи виникло питання про створення Державного земельного фонду. Українські депутати в Думі вважали, що такий фонд має знаходитися в руках не центральних, а місцевих установ. Це можна вважати кроком до національно-територіальної автономії.
Серед важливих питань, які обговорювалися в Державній Думі першого і другого скликань, були питання про правове регулювання прав та свобод громадян. Особливу активність у постановці такого роду питань виявили депутати Державної Думи першого скликання. Як підтверджують архівні матеріали (РДІА ф. 1278. Оп.1 (1 скликання) С.225. А. 10-11. С.296. А.2-6,21-25, РДІА ф. 1544. Оп.1. С.2. А.278-301 та ін.),це стосується й депутатів від українських губерній. У Думі першого скликання вони виступили з цього питання більше 50 разів.
Вимога амністії пролунала вже у першому виступі від України — І.К.Заболотного. Паралельно з вимогою широкої амністії, а іноді й у тісному зв’язку, порушувалося питання про відміну смертної кари. В цьому депутати вбачали забезпечення одного з найголовніших прав людини — права на життя. Слід відзначити актуальність цієї проблеми і для сучасної суверенної України у зв’язку з розглядом питання про її вступ у Європейське Економічне Співтовариство. Максимальну кількість підписів у Думі першого скликання зібрав законопроект про рівність громадян (151 підпис, з котрих 35 належало українським депутатам).
" Чималого резонансу набуло обговорення питань про громадянські свободи. У дисертації доведено, що найбільшу активність під час'обговорення цих питань виярили
депутати-кадети. При цьому депутати-кадети від українських губерній були нерідко більш рішучими, ніж їхні колеги з інших регіонів. Менш жваво обговорення питань про громадянські права та свободи відбувалося у Державній Думі другого скликання, хоча це й не означало, що вони відійшли на другий план. На відміну від Думи першого скликання сильнішим було протистояння депутатів протилежних політичних поглядів.
У розділі увага приділяється також позиції українських депутатів щодо вирішення в Російській імперії національного питання. На думку дисертанта воно, на жаль, не зайняло серед обговорюваних в Думі питань центрального місця, хоча принципово депутати й висловилися проти національного гноблення. Але вже сама постановка національного питання на рівні загальноросійської установи означала крок на шляху до національного визволення України. Особливу роль у цій справі відіграло об’єднання українських депутатів на національному грунті через створення Української фракції. Як відомо, у Державній Думі першого скликання програму такої парламентської групи не встигли скласти, хоча на засіданні Українського парламентського клубу й велися жваві дебати з питань територіально-національної автономії. Одночасно із заявою про створення самостійної Української фракції в Думі було опубліковано програму фракції, де значне місце відводилось національному питанню.
Не претендуючи на політичне відокремлення від Росії та створення незалежної держави, депутати-члени фракції висловлювалися в програмі за «рішучу та безповоротну реорганізацію управління з точки зору національної та територіальної автономії» з наданням прав самовизначення та самоврядування. У Державній Думі першого скликання депутати М.С.Онацький, В.М.Шемет, П.І.Чижевський, в Думі другого скликання — Ю.А.Сайко та Є.К.Чигирик на всю країну заявили що те, що «Україна не тільки частина Держави, а ще й нація». Тоді ж пролунала ідея автономії України. Ці погляди частіше за все висловлювалися під час обговорення інших питань, перш за все аграрного та питання про громадянські свободи. Безправне становище народів Російської імперії стало об’єктом уваги головним чином у Державній Думі першого скликання , коли на протязі кількох засідань з порядку денного не сходило
питання про Білостоцький погром. Чимало українських депутатів виступало на захист прав євреїв та інших поневолених народів Російської імперії.
У висновках узагальнюються результати дисертаційного дослідження, визначаються питання, вивчення яких, на думку дисертанта, може сприяти подальшому висвітленню проблеми.
Основні висновки дисертаційного дослідження, які й виносяться на захист, полягають у тому, що створення Державної Думи стало засобом розв’язання гострої соціально-політичної ситуації в країні. Втім, роль цього представницького органу правлячі кола бачили як другорядну. Обмежені права Думи не дали їй можливості перетворитися на справжній парламент.
Консервативні політичні тенденції знайшли вияв у виборчому законі «Положение о выборах в Государственную Думу». Стосовно українських губерній це виявилось у недостатньому представництві від міст, наданні переваг землевласницькій курії і, одночасно, недовірою з боку правлячих кіл до українських селян. До того ж місцева влада робила все можливе, щоб запобігти обранню до Думи радикальних елементів.
Незважаючи на несприятливі умови виборів, до Державної Думи і першого, і другого скликань потрапило чимало депутатів, які стали в опозицію до уряду, повели боротьбу не лише за соціальні реформи, а й за права Думи.
Депутати від українських губерній та міст часто йшли в авангарді боротьби за розширення повноважень Державної Думи, що яскраво виявилося під час так званої «запитної кампанії», яка мала за мету досягнення впливу на політичний курс уряду, а також у намаганні встановити тісні стосунки з виборцями, піднести роль Думи в очах народу.
Значною мірою активність українських депутатів була зумовлена їх соціальними характеристиками: більш молодий вік, більш «народний» склад (з точки зору соціального походження, стану та освіти), єдність на національному грунті (близько половини депутатів від українських губерній назвали себе представниками української нації).
Одночасно можна констатувати наявність у середовищі українських депутатів більшого відсотка членів радикальних та консервативних партій, ніж в цілому по
Думі, що, однак, не завадило створенню самостійної Української фракції, мета якої полягала в тому, щоб виступати єдиним фронтом підчас обговорення українських проблем. ■ ■•
Головними питаннями, навколо яких розгорталася боротьба у Думі, та при обговоренні яких активну участь брали депутати від українських губерній, стали аграрне і національне питання, та питання про права і свободи громадян.
Основою дискусії з аграрного питання стала проблема відчуження земель на користь селян. Більшість українських депутатів висловилась за відчуження (хоча ступінь радикалізму в постановці цього питання був різним). Це дозволяє зробити висновок про те, що в аграрному питанні вони виступали як опозиційна уряду сила. При цьому слід врахувати, що депутати — члени Української фракції обстоювали ідею земельного фонду, й це відрізняло їх позицію з аграрного питання від позиції інших депутатів.
Депутати від українських губерній були вельми активні в ході розробки та обговорення законопроектів про права і свободи громадян. Головну роль при цьому відігравали депутати-кадети. Рішуча позиція українських депутатів у ряді випадків сприяла розробці більш демократичних законопроектів.
. Хоча національне питання не посіло центрального місця під час думських засідань, воно неодноразово порушувалося в ході обговорення багатьох проблем. Українські депутати в своїй більшості виступали серед тих, хто вимагав широких національних прав для всіх пригноблених народів Російської імперії. У програмних положеннях Української фракції, а також у виступах деяких українських депутатів вперше з трибуни загальноросійської державної установи пролунала вимога національно — територіальної автономії України.
Незважаючи на те, що діяльність Державної Думи першого та другого скликань не викликала очікуваних глибоких змін у державному устрої та законодавстві, обговорення зазначених питань сприяло залученню широких верств населення до активного суспільно-політичного життя, усвідомленню ним головних політичних вимог, у тому числі автономного самоврядування, що, в свою чергу, відкрило нові перспективи для соціальної та національно-визвольної боротьби в Україні.
Основний зміст дисертації викладено автором у таких публікаціях:
Кііяи М.Ш. Представительство от украинских губерний • в Государственной Думе Российской империи I и II созывов (1906 -1907 гг.). — X.: Основа, 1997. — 191с.
Киян М.Ш. Харківська депутатська група у 1-й Державній Думі // Актуальні пробл. сучас. науки в дослідженнях молодих учених. — Вип. 1: Матеріали наук, конф молодих учених Ун-ту внутр. Справ (15 листоп. 1996р.)
— X.: Ун-т внутр. справ , 1996. С.18—19.
Киян М.Ш. Депутаты 1 Государственной Думы от украинских губерний о женском равноправии // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітної історії: — X.: Харк.держ.ун-т, 1997. —С. 24—27.
Киян М.Ш. Депутатские запросы в Государственной Думе І и II созывов о событиях в Украине // Нова Конституція України і проблеми вдосконалення законодавства: Темат. зб. наук, праць. X.: Нац. юрид. акад. України, 1997, — С.161—166.
Киян М.Ш. Депутаты 1-й Государственной Думы (состав и деятельность).// Сб. кратких тезисов и докл. науч.-практ. конф. — X., 1993. — С.35—39.
Рогожин А.И., Киян М.Ш. Члены 1-й Государственной Думы от губерний Украины и их деятельность по защите прав человека // Сб. краткий тезисов докл. и науч. сообщ. науч.- практ. конф. по итогам НИР, выполн. проф.-преп.составом УЮА в 1992 г. — X., 1993. —- С. 36 —38.
Аннотации
Киян М.Ш. Депутаты от украинских губерний и городов в Государственной Думе Российской империи первого и второго созывов (1906-1907 гг.). — Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 — теория и история государства и права; история политических и правовых учений.
Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого, Харьков, 1998.
В работе рассматривается комплекс проблем, связанных с представительством от украинских губерний и
городов в Государственной Думе Российской империи первого и второго созывов, содержится характеристика правовых основ создания и функционирования этого органа политической системы, состава депутатов от украинских губерний и городов, основных направлений их деятельности.
Установлено, что спецификой отличались как нормы представительства от украинских губерний и городов, так и состав депутатов, а также основные моменты их думской деятельности; показана степень участия и суть позиции украинских депутатов при обсуждении вопросов о правах Думы, о путях осуществления важнейших социальных и политических преобразований.
Ключевые слова: Парламентаризм, Государственная Дума, думское законодательство, украинские депутаты, украинская фракция.
Киян М.Ш. Депутата від українських губерній та міст в Державній Думі Російської імперії першого та другого скликань (1906-1907 рр.). — Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 — теорія та історія держави і права, історія політичних та правових вчень.
Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Харків, 1998.
У роботі розглядається комплекс проблем, пов’язаних з представництвом від українських губерній у Державній Думі Російської імперії першого та другого скликань, міститься характеристика правових основ створення та функціонування цього органу політичної системи, складу депутатів від українських губерній та міст, основних напрямків їх діяльності.
Встановлено, що специфікою відрізнялися як норми представництва від українських губерній, так і склад депутатів, а також основні моменти їх думської діяльності, показано ступінь участі та суть позиції українських депутатів при обговоренні питань щодо прав Думи, шляхів здійснення важливих соціальних та політичних перетворень.
Ключові слова: Парламентаризм, Державна Дума, думське законодавство, українські депутати, українська фракція.
Kiyan M.Sh. Deputies from Ukrainian provinces and cities in State Duma of Russian Empire of the first and the second convocations (1906—1907). — Manuscript.
Thesis for a scientific degree of a candidate of law science, speciality 12.00.01 — theory and history of state and legal right; history of political and legal studies.
National Academy of law of Ukraine named after Yaroslav Mudry, Kharkov, 1998.
The subject of this paper is a complex of problem connected with representation of Ukrainian provinces and sites in State Duma of Russian Empire of the first and the second convocations and characteristics of legal basis for creation and functioning of political system institution, characteristics of deputies staff from Ukrainian provinces and cities, basis directions of their work.
It was established that both the forms of representations from Ukrainian provinces and deputies staff, as well as their basic work in Duma are specific. The extend of participation and positions of Ukrainian deputies at discussions of questions about Duma rights and social changes are displayed in this paper.
Key words: Parlamentarism, State Duma, Duma legislation, Ukrainian deputies, Ukrainian group.
