АВТОРЕФЕРАТ ДИССЕРТАЦИИ по праву и юриспруденции на тему «Формирование правовой культуры студентов-юристов: теоретические и прикладные аспекты (на материалахдеятельности учебных заведений по подготовке младших специалистов)»
ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. ІВАНА ФРАНКА
ргв од
, •. 'Ь
і Ч. і "
Па правах рукопису
ФЕДИК Євген Іванович
ФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ СТУДЕНТІВ-ЮРИСТІВ: ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ
(на матеріалах діяльності навчальних закладів з підготовки молодших спеціалістів)
Спеціальність 12.00.01 — Теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових вчень, філософія права.
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Львів —1996
Львівський державші» університет імені Івана Франка
На правах рукопису ФЕДИК Євген Іванович
ФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ СТУДЕНТІВ-ЮРИСТІВ: ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ
(на матеріалах діяльності навчальних закладів з підготовки молодших спеціалістів)
Спеціальність 12.00.01 - Теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових вчень; філософія права.
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Львів - 1996
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі теорії та історії держави і права Львівського державного університету імені Івана Франка
Науковий керівник - доктор юридичних наук
Рабінович Петро Мойсейович
Офіційні опоненти - доктор юридичних наук
Зайчук Олег Володимирович
- кандидат юридичних наук Котюк Володимир Олександрович
Провідна організація - Інститут законодавства Верховної
Ради України
Захист відбудеться “ ^ 9М-Я. 1996 року о год.
на засіданні спеціалізованої вчене/і ради К. 04.04.16 у Львівському державному університеті імені Івана Франка (290602, м. Львів, вул.Університетська 1, кім. Г - 409).
З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського державного університету імені Івана Франка (м. Львів, вул. Драгоманова 5).
Автореферат розіслано “е^О 0'^?/^іФ96 року
Вчений секретар і і її
спеціалізованої вченої ради Ц І Г’.Г. Шмельова
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність і ступінь досліджеиості тематики дисертації. У сучасній Україні, як ніколи раніше, зростає роль професійних юристів в усіх сферах її життя, особливо ж у державотворчих і ринкотворчих процесах, у забезпеченні здійснення та охорони прав і свобод людини, її громадян. Свідченням цього є численні положення Конституції України, зокрема проголошення її правовою державою (ст. 1), визнання принципу вер<-ховенства права у суспільному житті (ст. 8), грунтовна регламентація з позицій конституційної законності діяльності всіх органів державної влади і місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 19 та ін.). Вперше фігура захисника прав людини і громадянина набула конституційного визнання (ст. 25, 59). Реалізовано ідею провідної ролі судової влади у правозахисті і гарантуванні законності (ст. 55 та ін.). Належна увага приділена й іншим правоохоронним органам, в яких теж покликані працювати юристи - прокуратурі (розділ VII), адвокатурі (ст. 59), системі досудового слідства (розділ XV, п. 9). Саме цим і зумовлене істотне зростання вимог до професіоналізму і правової культури українських юристів.
Проте власні потреби України у таких спеціалістах сьогодні не задовільняються. Особливо треба відзначити, що серед спеціалістів-юристів нині гостро відчувається потреба у молодших спеціалістах. Адже вони покликані забезпечити здійснення важливих виконавсько-правових функцій в управлінських, господарських, правоохоронних та інших органах і організаціях. Саме вони мають обіймати посади судових виконавців, секретарів судових засідань, інспекторів кадрових підрозділів підприємств і установ чи органів соціального захисту населення, помічників суддів, нотаріусів, адвокатів та ін. Від стану виконання молодшими спеціалістами-юристами своїх службових обов’язків, від їхньої правової культури значною мірою залежать кінцеві результати вирішення конкретних юридичних справ у різних сферах суспільного життя.
Про актуальність зазначеної потреби свідчить і те, що протягом останніх років в Україні відкрито значну кількість навчальних закладів (як державних, так і недержавних) для підготовки юристів саме такого кваліфікаційного рівня. Так, лише у системі Міністерства сільського господарства і продо-
вольства України у понад 15 сільськогосподарських технікумах та коледжах протягом 1990-1994 років було створено юридичні відділення, що готують молодших спеціалістів-юристів для потреб цієї галузі господарства (загальний щорічний їх випуск становить нині 750-800 осіб). Навчальні заклади такого спрямування є й у підпорядкуванні Міністерства освіти України та деяких інших відомств.
Проблеми формування належної правової культури професійних юристів привертали увагу вітчизняних науковців. У їхніх дослідженнях, у тому числі й дисертаційних, розглядались питання професійної правосвідомості, правової культури, етики та інших складових юридичного професіоналізму, механізм, шляхи й засоби його формування. Однак, по-перше, такі дослідження проводились здебільшого за умов існування командно-адміністративної системи в колишньому Союзі PCP, від яких істотно відрізняється нинішня ситуація в Україні, де відбуваються інтенсивні процеси власного державотворення й ринкотворення, утвердження прав і свобод людини, плюралізації політичних, економічних і духовно-ідеологічних явищ. По-друге, проблеми формування правової культури тієї частини юристів, які належать до молодших спеціалістів, окремо не досліджувались. По-третє, предметом минулих розвідок була, як правило, правова культура спеціалістів-юристів, а не правосвідомість майбутніх юристів - студентів юридичних навчальних закладів (і, зокрема, тих закладів, які готують молодших спеціалістів).
Недостатність наукових розробок із зазначеної проблематики, відсутність наукових узагальнень відповідної навчально-виховної практики не може не послаблювати ефективність підготовки у сучасних умовах молодших спеціалістів-юристів з належним рівнем правової культури.
Усе викладене й обумовлює, на наш погляд, своєчасність і актуальність цього дисертаційного дослідження.
Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом дослідження є правова культура студентів державних навчальних закладів, які готують юристів - молодших спеціалістів^ правовиховна діяльність цих закладів.
Предметом дослідження є закономірності і тенденцї формування належної професійно-юридичної правової культури зазначеної групи студентів та шляхи ефектнзації вказаної діяльності.
Мета і основні завдання дослідження полягають у тому, щоб, спираючись на напрацьовані раніше здобутки вітчизняного правознавства з проблем професійної культури та правосвідомості юристів (а також зважаючи й на його похибки та прорахунки, зумовлені колишніми соціально-політичними й ідеологічними умовами), з’ясувати особливості формування належної правової культури майбутніх молодших спеціалістів-юристів у навчальних закладах та сформулювати рекомендації щодо підвищення ефективності цієї роботи.
Для досягнення цієї мети є необхідним розв’язати наступні завдання :
- з’ясувати загальні закономірності формування професійно-юридичної культури та конкретизувати їх прояви стосовно сучасних умов державотворення в Україні, переходу її до ринкової економіки;
- дослідити специфіку правосвідомості контингенту студентів тих навчальних закладів, які готують молодших спеціалістів юридичного профілю;
- визначити шляхи й засоби формування такого рівня правової культури молодших спеціалістів у процесі їх підготовки, який максимально відповідав би сучасній моделі юриста;
- узагальнити та теоретично осмислити досвід навчально-виховної роботи відповідних, насамперед новостворених, навчальних закладів з підготовки молодших спеціалістів-юристів;
- сформулювати відповідні прикладні рекомендації, які могли б бути запроваджені у правовиховну практику згаданих (та, можливо, й інших) юридичних навчальних закладів.
Теоретико-методологічна основа дослідження спирається на принципи історизму та діалектичного взаємозв’язку об'єктивних і суб’єктивних факторів суспільного розвитку, зокрема розвитку суспільної й індивідуальної свідомості та культури (включаючи й правову), на визнання соціальної детермінованості державно-правових явищ. Це виходить з бачення наявності певних закономірностей формування й функціонування індивідуальної правової культури, які, проте, не можуть реалізуватись поза цілеспрямованою діяльністю учасників суспільного життя.
У процесі виконання цієї праці застосовувались такі загально-наукові підходи й методи соціального дослідження, як: системний, сходження від абстрактного до конкретного,
структурно-функціональний, конкретно-соціологічний, історичний та інші.
Науково-теоретичною базою дисертації слугували дослідження правової культури й правосвідомості (зокрема, професійно-юридичної), які виконувались О.В.Аграновською, С.С.Алексєєвим, В.Д.Бабкіним, П.П.Барановим, К.С.Бєль-ським, І.В.Беиедиком, А.Д.Бойковим, В.О.Бурмистровим,
Н.А.Бурою, В.В.Головченком, В.М..Горшеньовим, О.В.Зайчу-ком, В.П.Зеніним, Д.А.Керімовим, М.І.Козюброю, В.В.Копей-чиковим, М.В.Костицьким, В.О.Котюком, А.Ф.Крижанов-ським, В.М.Кудрявцевим, О.А.Лукашовою, М.І.Матузовим, Г.Д.Марковою, Є.В.Назаренко, А.Ф.Нікітіним, В.В.Оксамит-ним, М.П.Орзіхом, П.М.Рабіновичем, О.Р.Ратиновим, Р.К.Ру-синовим, В.П.Салышковим, Р.А.Сафаровим, О.П.Семітко, В.О.Семківим, С.С.Сливкою, М.Я.Соколовнм, О.В.Татаринце-вою, В.І.Темченком та ін.
Нормативно-інформаційними джерелами дисертації стали: Загальна декларація прав людини (1948 р.), Конвенція про права дитини (1989 р.), Стандарти незалежності юридичної професії Міжнародної асоціації юристів(1990 р.), чинна Конституція України, законодавство України (зокрема Закони України: „Про статус суддів“, „Про прокуратуру“, „Про адвокатуру“, „Про міліцію“, „Про освіту“, Указ Президента України “Про першочергові заходи, пов'язані з прийняттям Конституції України”), відповідні нормативні акти Міністерства освіти України та інших відомств. Використовувалась також нормативна навчально-методична документація юридичних навчальних закладів різного рівня, насамперед тих, які готують молодших спеціалістів.
Фактологічну базу дослідження становили опубліковані результати конкретно-соціологічних обстежень стану правової культури і правової свідомості юристів та студентської молоді, проведених різними дослідниками, а також виконаних автором (або за його участю) у деяких навчальних закладах України (зокрема, на юридичних відділеннях Західно-українського колегіуму (м.Львів), Львівського житлово-комунального технікуму, Кіцманського сільськогосподарського технікуму Чернівецької області, Чернівецького кооперативного технікуму, на юридичних факультетах Львівського та Чернівецького державних університетів). Всього було опитано 928 осіб.
Наукова новизна дисертації зумовлюється тим, що вона є першим монографічним дослідженням процесу формування у студентів державних юридичних навчальних закладів сучасної України, які готують молодших спеціалістів, належної професійно-правової культури.
Елементи наукової новизни вбачаються у таких основних положеннях і висновках дисертації, що виносяться на захист:
1. Визначальною ознакою високої індивідуальної правової культури, що дає підставу вважати останню відносно самостійним, якісно своєрідним соціальним явищем, є таке позитивне ставлення суб’єкта до права (законодавства), яке має безпосередньо й неодмінно зумовлювати його повсякденну беззастережно правомірну поведінку.
2. Повага до права в цілому як до визначної особистісної та соціальної цінності не є тотожна позитивному ставленню до кожної юридичної норми, що входить до складу всієї системи права. У цьому випадку критерієм високої правокультур-ності особи є дотримання нею навіть тих юридичних норм, до яких вона ставиться критично, причому дотримання саме з принципово-позитивних мотивів загальної поваги до права.
3. Істотно оновленими світоглядними засадами правового виховання в сучасній Україні мають бути: а) орієнтація на загальнолюдські цінності, насамперед на ті, що закріплені у Загальній декларації прав людини; б) відправним пунктом і теоретико-ідеологічною основою всієї роботи з правового виховання нині має стати Конституція України. Весь її пафос -українська державність на службі прав людини (ст. 3), верховенство права як основи суспільного життя (ст. 8) - здатний бути духовним джерелом могутнього впливу на правосвідомість кожного громадянина, усіх верств, груп, прошарків населення України. І цей вплив повинен використовуватись максимально; в) узгодженість правового виховання з сучасними державотворчими процесами в Україні; г) використання концепції правової держави, якою прагне стати Україна; д) департизова-ність правового виховання (тобто формальна незалежність від політичних програм., інших директивних документів будь-яких партій, громадських об’єднань) на основі визнання плюралізму ідеології (у тому числі релігійної та атеїстичної).
4. До складу обов’язкових властивостей професійної культури українського юриста сьогодні повинні включатись (крім
тих, які вже відзначались у літературі) наступні: глибоке усвідомлення цілей державно-юридичного регулювання в Україні в нинішній історичний період; розуміння підвищеного, можна сказати, „надзвичайного“ значення юридичної професії саме за сучасних перехідних умов державотворення й рин-котворення в Україні; досконале знання Конституції України, розуміння її історичної ролі; усвідомлене прагнення і практичні вміння як/найповніше втілювати у життя всі приписи нової Конституції України, які є нормами прямої дії (ч. З ст. 8), широко пропагувати її серед населення; позапартійність професійно-юридичної правової культури (що, проте, не означає її цілковитої деідеологізованості).
5. Своєрідною рисою правової культури досліджуваної частини студентів-юристів є її перехідність. Вона зумовлюється: а) їх психо-віковими особливостями (грань юності і морально-психологічного змужніння, настання соціальної зрілості), властивими періоду досягнення юридичного повноліття, коли юність вже завершується, а соціально-психологічна „дорослість“ повного мірою ще не настала; б) їхнім соціально-професійним статусом (коли вони ще не стали сформованими, „закінченими“ юристами, але, на відміну від інших своїх ровесників, вже мають певні зародки, початки професійно-юридичної правової культури, усвідомлену настанову на здобуття юридичної професії, готовність до сприйняття юридичних знань); в) перебуванням у специфічному мікро- та ме-зосередовищі (зокрема, інтенсивне їх спілкування з питань правознавства з наставниками, колегами свого навчального закладу та з інших юридичних навчальних закладів).
6. Умови правовиховного процесу та особливості організації й проведення правовиховної роботи в розглядуваних юридичних навчальних закладах відзначаються помітною специфікою, зміст якої виявлено й викладено у дисертації (систематичне вивчення реального рівня правосвідомості студентів та його динаміки, постійне уточнення їхніх профорієнтаційних цілей, зважаючи на різноманітність видів юридичної професії, та ін.).
Теоретична та практична значимість дослідження полягає у тому, що його результати можуть бути використані:
- у наступних загальнотеоретичних дослідженнях проблем індивідуальної правової культури, правової свідомості та правового виховання;
- для розробки рекомендацій з удосконалення законодавчого й іншого нормативно-правового регулювання відносин, пов’язаних із правовиховною діяльністю в сучасній Україні;
- у подальших конкретно-соціологічних дослідженнях рівня і динаміки правосвідомості, правової культури студентів юридичних та інших навчальних закладів (зокрема, ці результати певного мірою можуть виявитися корисними також і для удосконалення правовиховної роботи у вищих юридичних навчальних закладах ИІ-ГУ рівнів акредитації);
- для удосконалення навчальної та методичної документації юридичних навчальних закладів, які готують молодших спеціалістів (навчальні плани, програми навчальних предметів, типові плани правовиховної роботи та ін.).
Апробація і впровадження результатів дослідження. Положення і висновки дисертації знайшли відображення:
- в семи опублікованих наукових працях дисертанта;
- у доповідях і повідомленнях на таких науково-методичних та науково-практичних конференціях: І Всеукраїнська науково-практична конференція „Проблеми прав дитини в Україні“ (м. Львів, 1993 р.-); Всеукраїнська науково-методична конференція „Проблеми викладання цивілістичних дисциплін в університетах і юридичних вузах України“ (м. Івано-Франківськ, 1993 р.); Регіональна науково-теоретична конференція „Проблеми, стан і попередження підліткової злочинності“ (м. Калуш, Івано-Франківської області, 1994 р.); Наукова конференція викладачів, аспірантів та студентів юридичного факультету Чернівецького державного університету ім. Ю.Федь-ковича (1994 р.); Міжвузівська наукова конференція „Григорій Сковорода і сучасні проблеми відродження України“ (м. Івано-Франківськ, 1994 р.); III Всеукраїнська науково-практична конференція „Стан кодифікаційного процесу в Україні: системність, пріоритети, уніфікація“ (м. Львів, 1995 р.);
- у розроблених дисертантом нормативних навчально-методичних документах для ряду юридичних навчальних закладів з підготовки молодших спеціалістів. Ці документи були затверджені у 1991-1992 роках відповідними органами Міністерства сільського господарства і продовольства України (у потрібних випадках - за погодженням з Міністерством освіти України) і нині використовуються у зазначених навчальних закладах цього Міністерства;
- у процесі викладання автором на юридичному відділенні Івано-Франківського сільськогосподарського технікуму у 1986-1993 рр. та на юридичному факультеті Чернівецького державного університету (з 1993 р.).
Структура роботи зумовлюється особливостями авторського підходу у дослідженні обраної проблеми, які полягають у поєднанні її загальнотеоретичного аналізу з вивченням реального стану правової культури студентів (спираючись на статистичні та соціологічні дані) і розробкою практико-прик-ладних рекомендацій методичного характеру. Робота складається із вступу, трьох глав, до яких входять 11 параграфів, висновків, додатків та списку використаних джерел.
ЗМІСТ РОБОТИ
Глава 1. Правова культура особи (загальна характеристика). Її особливості у студентів-юристів.
Перший параграф глави присвячено розгляду сутності правової культури. Висвітлено найбільш поширені трактування цього поняття та подається їх критичний аналіз. Розглянуто питання про структуру та різновиди правової культури.
У другому параграфі розглядаються такі питання, як поняття індивідуальної правової культури, його співвідношення з суміжними поняттями та характеризується роль (функції) такої правової культури, її структура й різновиди. Після критичного аналізу висловлених у літературі поглядів щодо розуміння загального поняття правової культури та її різновидів і на основі чіткого розмежування поняття правової культури супільства, його соціальних спільностей, з одного боку, та поняття правової культури особи (індивідуальної правової культури), з іншого, автор приділяє основну увагу розгляду останньої. У дисертації підтримується досить поширена думка вчених про те, що правова культура особи є певним рівнем (станом), сукупністю певних характеристик її правосвідомості. Цей стан правосвідомості відзначається такими її властивостями, як повага ¡до права, знання права, позитивна настанова щодо повсякденної правомірної поведінки, а стан самої поведінки характеризується безумовною правомірністю (відповідністю вимогам юридичних норм)та соціально-правовою активністю;.
Така інтерпретація індивідуальної правової культури дає змогу визначити її співвідношення як з правосвідомістю, так і з правомірною поведінкою особи. Воно може бути відображено наступною схемою:
Кваліфікуючою ознакою належної правової культури, яка дає підстави вважати останню відносно самостійним, якісно своєрідним соціальним явищем, є таке позитивне ставлення суб’єкта до права (як до явища юридичного), яке має безпосередньо й неодмінно зумовити його повсякденну правомірну поведінку. Інакше кажучи, такою ознакою є беззастережно правомірна поведінка суб'єкта, яка спричинена саме загальною повагою його до права (а не чимось іншим, наприклад -не побоюванням за юридичну відповідальність в разі вчинення правопорушення). З цього положення випливають важливі висновки (зокрема. щодо правового виховання).
Погоджуючись з твердженням, згідно якого правова культура особи передбачає не тільки позитивні, але й критичні оцінки окремих законів, автор висловлює думку про те, що повага до права в цілому не є тотожною позитивному ставленню до кожного конкретного закону, до кожної його норми. Навіть при негативному ставленні суб’єкта до окремих законів не можна заперечувати наявності у нього належної правової культури за умови, що він, будучи переконаним у загальній особистісній та соціальній цінності права, готовий дотримуватись і такого закону, з яким не погоджується.
Класифікація індивідуальної правової культури здійснюється у дисертації за різними критеріями: за віком особи - правова культура неповнолітньої особи (за термінологією міжнародно-правових актів - дитини) та правова культура повнолітньої особи; за родом занять повнолітніх осіб - правова культура непрацюючої особи і правова культура працюючої особи (професійна правова культура). Остання, в свою чергу, поділяється на професійно-юридичну та професійно-неюридичну.
У третьому параграфі, після висвітлення поняття професійної правової культури, аналізуються її особливості у професійних юристів.
У дисертації висловлюються додаткові аргументи на підтримку положення про те, що до розглядуваної правової культури юриста належать:
- теоретично обгрунтована повага до права й переконаність у його соціальній та особистішій цінності; ’
- глибокі, фундаментальні юридичні знання;
- висока загальна культура й широка ерудиція, освіченість;
- високий рівень інтелекту й духовності;
- принципово вмотивована правомірна поведінка як у службовій діяльності, так і в повсякденному житті;
- висока громадянсько-правова активність.
Крім цього, до складу ознак індивідуальної професійної правової культури українського юриста мають входити ще й такі риси:
1) глибоке усвідомлення цілей державно-юридичного регулювання в Україні у нинішній історичний період;
2) розуміння підвищеного, можна сказати, “надзвичайного” значення юридичної професії саме за сучасних умов держа-вотвореня й ринкотворення в Україні;
3) усвідомлене прагнення і практичні вміння якнайповніше втілювати у життя всі приписи нової Конституції України, які є нормами прямої дії (ст. 8);
4) виважено-критичне ставлення до чинного законодавства
з метою його удосконалення; .
5) позапартійність професійно-юридичної правової культури (що, проте, не означає її абсолютної деідеологізованості);
6) вміння і навики правильно конкретизувати, витлумачити та застосувати чинні законодавчі та інші юридичні норми або, інакше кажучи, досконале володіння юридичною технікою (технікою юридичної роботи).
Змістом четвертого параграфу є розгляд так званої “моделі” юриста, її характеристика. Адже одним з кінцевих результатів правового навчання й виховання студентів юридичних навчальних закладів (зокрема тих, що здійснюють підготовку молодших спеціалістів-юристів) має бути належна професійна правова культура їхніх випускників.
Далі (у п’ятому параграфі) приділяється увага характеристиці правової культури студентів юридичних навчальних закладів з підготовки молодших спеціалістів. Узагальнення висвітлених у літературі результатів конкретно-соціологічних досліджень правової культури студентів та власних спостережень дисертанта дозволяють кваліфікувати таку правову культуру як перехідну. Ця „перехідність“ обумовлена, в основному, такими особливостями:
1) психо-віковими (вікова група, до якої, як правило, належать згадані студенти, припадає на період грані юності і морально-психологічного змужніння, настання соціальної зрілості, тобто на період досягнення повноліття, коли юність вже завершується, а психологічна „дорослість“ ще повною мірою не настала);
2) соціально-професійними (розглядувана категорія молоді ще не стала сформованими, „закінченими“ юристами, але, на відміну від інзиих своїх ровесників, вже має певні зародки, початкові навики професійної правової культури, усвідомлену настанову на здобуття юридичної професії, готовність до сприйняття спеціальних юридичних знань; фактично такий студент ще не позбувся „школярського“ сприйняття навколишньої дійсності і права, але вже входить у специфічний світ державно-правових явищ);
3) специфікою студентського мікро- та мезосередовища (інтенсивне спілкування з колегами по навчанню та з наставниками щодо питань правознавства і таке ж спілкування зі студентами-юристами інших навчальних закладів, навіть за межами міста).
Зазначені особливості обов’язково повинні враховуватися у процесі формування правової культури спеціалістів-юристів у навчальних закладах, аби її рівень був максимально наближений до бажаної моделі юриста. Між тим, як виявили виконані дисертантом (або з його участю) соціологічні дослідження правосвідомості зазначеної категорії студентів, уявлення останніх не є однозначними щодо моделей юристів різних професійних напрямків. Так, якщо найважливішими рисами суддів та прокурорів студенти назвали чесність і справедливість, то для адвокатів, слідчих та юрисконсультів - професіоналізм і чесність. Стосовно адвокатів та юрисконсультів значна роль відводиться такій особистісній рисі, як комунікативність.
Глава II. Правове виховання та його особливості у навчальних закладах з підготовки юристів.
У першому параграфі подається загальнотеоретична характеристика правового виховання, оскільки правове виховання студентської молоді не може не підпорядкуватись загальним закономірностям правовиховної діяльності. Розглядається загальне поняття правового виховання, з’ясовуються основні властивості, система, механізм цієї діяльності.
Правове виховання усіх категорій населення (у тому числі й студентів-юристів) в Україні здійснюється нині в умовах, які суттєво відрізняються від ситуації попереднього історичного періоду, і має виходити з радикально оновлених світоглядних засад. їх характеристиці тут приділено значну увагу.
Обгрунтовується положення про те, що визначальним орієнтиром - стрижнем усієї правовиховної роботи (як, до речі, і виховної роботи взагалі) повинні стати загальнолюдські цінності, у формування котрих зробив свій внесок і український народ. Для реалізації цієї засади варто взяти на озброєння гасло: „Корінням - в етнос, віттям - у світову культуру“. Відповідно до цього, правове виховання має спиратись на глибокі народні традиції, родинне виховання, народну педагогіку, а звернення до загальнолюдських цінностей допоможе вихованню молоді на кращих зразках світової культури. Серед таких цінностей безпосереднє використання повинні знайти всесвітньовизнані основні, права людини, що закріплені у Загальній декларації прав людини 1948 року та в інших фундаментальних актах всесвітнього співтовариства.
Відправним пунктом і теоретико-ідеологічною основою всієї роботи з правового виховання нині має стати Конституція України. Весь її пафос - українська державність на службі прав людини (ст. 3), верховенство права як основи суспільного життя (ст. 8) - здатний бути духовним джерелом могутнього впливу на правосвідомість кожного громадянина, всіх верств, груп, прошарків населення України. І цей вплив повинен використовуватись максимально.
Наступною світоглядною засадою є узгодженість правового виховання з сучасними державотворчими процесами в Україні. Причому в руслі правового виховання наголос треба робити на те положення, що Українська держава, згідно з її
Конституцією, має розбудовуватись як держава правова, в якій має діяти принцип верховенства права (ст. 1, 8).
До таких засад належить департизованість правовиховного процесу (тобто формальна незалежність його від програм, інших директив будь-яких політичних партій, громадських об’єднань). З цим пов’язано і визнання плюралізму, різноманітності ідеологій, які можуть бути покладені в основу законодавства держави (ст. 15 Конституції України). Серед них неабияке значення можуть відігравати й релігійні ідеології.
Реалізація наведених світоглядних засад дозволить, на думку дисертанта, переосмислити й переорієнтувати правове виховання в Україні відповідно до її сучасних потреб та умов.
Другий параграф присвячено характеристиці особливостей правового виховання студентів юридичних навчальних закладів (зокрема тих закладів, які готують молодших спеціалістів). Необхідною передумовою ефективності такого виховання є застосування охарактеризованих вище загальних положень, світоглядних принципів, системи та механізму цього процесу з урахуванням специфіки умов і об’єкта правового виховання.
Основні особливості правосвідомості цієї категорії молоді (у тому числі й особливості студентського мікро- та мезосере-довища) вже були з’ясовані у першій главі дисертації.
Щодо умов правового виховання, то до їх особливостей належать:
1) відносно короткий термін перебування студента в навчальному закладі (2-3 роки), що зумовлює необхідність підвищеної оперативності та інтенсивності правовиховної діяльності;
2) можливість залучення студентів-юристів до різних форм правової діяльності, насамперед до правовиховної роботи в межах їхньої освіченості;
3) наявність соціально-психологічної атмосфери, особливо сприятливої для сприйняття та засвоєння різноманітної правової інформації;
4) формування поваги до права та формування вмінь і навичок практичного використання правових знань;
5) постійне перебування студентів у позитивному правовому оточенні під цілеспрямованим інтенсивним правовиховним впливом та у щоденному правопозитивному спілкуванні.
Суттєвою особливістю сучасних умов правового виховання студентів-юристів є й те, що цей процес відбувається в період інтенсивного переходу до ринкових відносин в економіці. Саме впливом таких відносин можна, мабуть, пояснити те, що (як виявили результати згаданих вище авторських конкретно-соціологічних досліджень правосвідомості студен-тів-юристів) переважна більшість анкетованих хотіли б після закінчення вузу працювати адвокатами чи юрисконсультами, обслуговуючи економіко-правові потреби господарюючих суб’єктів.
Особливостями мети і завдань правового виховання розглядуваної категорії молоді є такі: 1) формування стійкого уявлення про те, що, як записано у Конституції України, людина, її права і свободи повинні бути головною цінністю суспільства і держави; 2) вироблення ставлення до Конституції України як до святині, котра втілює й усталює здобутки у розбудові української державності та забезпеченні прав людини й українського народу, який складають громадяни різних національностей; 3) прищеплення правильного розуміня високої значимості професії юриста в сучасних умовах, зокрема у справі захисту основних прав і свобод людини, законних прав та інтересів громадян; 4) формування у студентів науково обгрунтованих уявлень про властивості і риси правової держави, що має бути сформована в Україні, та готовності брати активну участь в її розбудові; 5) забезпечення глибокого засвоєння такого обсягу юридичних знань, який є безумовно необхідним для виконання відповідних професійно-юридичних функцій; 6) формування загальної і правової культури у майбутніх юристів на такому рівні, який максимально відповідав би моделі юриста; 7) прищеплення студентам - майбутнім юристам розуміння необхідності використовувати свої знання й навички для проведення правової пропаганди серед інших груп населення, для забезпечення правопорядку, законності, належного захисту законних прав та інтересів всіх учасників правовідносин.
. Ці обставини обумовлюють і відповідну організацію пра-вовиховного процесу в навчальних закладах з підготовки молодших спеціалістів-юристів. Її особливості повинні полягати, зокрема, у наступному:
- підбір до складу педагогічних колективів навчальних закладів таких викладачів-юристів, які були б здатні не тільки забезпечувати викладання потрібного обсягу знань з відповідних дисциплін, але й, крім цього, розуміли б необхідність та були спроможні використовувати правовиховні потенції юридичної освіти й забезпечувати належний морально-психологічний вплив на формування належної правової культури майбутніх юристів;
- необхідність постійного вивчення конкретно-соціологічними та іншими методами реального рівня правосвідомості студентів для врахування його при розробці та використанні диференційованих, найбільш дієвих і оптимальнх форм, засобів правовиховної роботи (результати деяких таких досліджень, проведених автором, або з його участю у декількох відповідних навчальних закладах м. Львова та м. Чернівців, наводяться у дисертації);
- комплексність правовиховного впливу на студентів (вона полягає, зокрема, в узгодженості правового виховання з іншими напрямками та видами виховної роботи у навчальному закладі, у використанні правовиховних можливостей кожного предмета навчального плану, в органічному переплетінні правового навчання з позанавчальними правовихов-ними заходами);
- поєднання правовиховної роботи -викладачів з активним залученням студентів до організації та проведення різноманітних правовиховних заходів у позанавчальний час;
- постійне уточнення профорієнтаційних намірів студентів, зважаючи на багатопрофільність юридичної спеціальності (результати авторських конкретно-соціологічних досліджень юридично-професійної орієнтації студентів наводяться у дисертації);
- врахування правовиховних результатів професійної діяльності юристів-випускників навчального закладу, беручи до уваги не тільки безпосередні (найближчі), але й віддалені наслідки цієї роботи (це вимагає, крім іншого, наукової розробки емпіричних показників правової вихованості як студентів, так і випускників).
Глава III. Нормативно-правові та організаційно-методичні аспекти правового навчання і виховання у навчальних закладах з підготовки молодших спеціалістів-юристів.
У першому параграфі розглядаються деякі аспекти організації та діяльності юридичних навчальних закладів з підготовки молодших спеціалістів, оскільки в останні роки в Україні інтенсивно йде процес відкриття нових юридичних факультетів, відділень у діючих неюридичних навчальних закладах. Він відбувається на фоні актуалізації потреби у підвищенні рівня правової культури всього населення. Відповідно до цього, на пропозицію Комісії Верховної Ради України з питань науки та народної освіти, автором, разом з науковим керівником, ще у 1992 р. було запропоновано ряд змін і доповнень до чинного Закону України “Про освіту”. Значна їх частина врахована при підготовці вказаного Закону, а окремі направлені до Кабінету Міністрів України для втілення у Програмі правової освіти населення України.
У зв’язку з відкриттям значної кількості нових юридичних відділень виникла необхідність розробити для їх діяльності відповідні навчальні плани і програми. Ці питання розглядаються у другому параграфі глави. Дисертантом, під час роботи на юридичному відділенні Івано-Франківського сільськогосподарського технікуму у 1991-1993 роках, було розроблено проект навчального плану для таких відділень та навчальні програші з теорії держави і права, етики і психології в роботі юриста, оскільки існуючі на той час навчальні плани і програші для середніх спеціальних юридичних навчальних закладів (технікумів, коледжів) перестали відповідати умовам і потребам часу; до того ж планів і програм, підготовлених в Україні, а не за її межами, ще не було взагалі. Названі документи були подані в Управління підготовки і перепідготовки спеціалістів Міністерства сільського господарства і продовольства України та, за погодженням з Міністерством освіти України, затверджені як типові.
Ефективність деяких положень цього навчального плану та навчальних програм (а також ряду інших висвітлених у дисертації авторських пропозицій щодо удосконалення діяльності з формування правової культури студентів-юристів) проявилась у тому, що з ними співпадають нині навчально-методичні документи ряду інших навчальних закладів з підготовки молодших спеціалістів.
Особливістю цього навчального плану є те, що весь його зміст (комплекс навчальних предметів, їх форми засвоєння і способи контролю, обсяг, послідовність) спрямований не тільки на забезпечення необхідного рівня професійних правових знань майбутніх юристів відповідно до вимог нинішнього часу, але й на їх належне правове виховання. Ще одна особливість документа полягає у тому, що згідно з концепцією ступеневого набуття професійної освіти, відображеної в Законі України „Про освіту“, молодші спеціалісти-юристн, належним чином підготовлені відповідно до цього навчального плану, можуть, на думку дисертанта, далі підвищувати свою професійну кваліфікацію на II чи ІІІ-му курсі юридичних факультетів університетів та юридичних інститутів. Ця можливість має реалізовуватись шляхом укладення договорів про співпрацю між технікумами (коледжами) й відповідними вузами (така практика зопочаткована, наприклад, між юридичним факультетом Київського університету ім. Т.Шевченка та Чернігівським юридичним технікумом, юридичним факультетом Прикарпатського університету ім. В.Стефаника та Івано-Франківським сільськогосподарським технікумом, Київським державним торговельно-економічним університетом та Коломийським (Івано-Франківська область) коледжем права і бізнесу).
Композиція предметів у навчальному плані дозволяє більш повно і ефективно використовувати міжтемні і мілспредметиі зв’язки для забезпечення поетапності й системності у правовому навчанні та правовому вихованні спеціалістів-юристів. Так, предмет „Етика і психологія в роботі юриста“, який має, в основному, правовиховне значення, запрограмовано для вивчення не на першому, як це було раніше, а на завершальному етапі навчання з тим, щоб його засвоєння стало своєрідним заключним акордом у правовиховній роботі навчального закладу.
Нарешті, треба нагадати, що з 1996-1997 навчального року до навчальних планів зазначених закладів (як, до речі, і будь-яких інших) має бути включено спеціальний курс з Конституції України, як того вимагає п. 6 Указу Президента України “Про першочергові заходи, пов”язані з прийняттям Конституції України”.
Оскільки навчальний процес є складовою частиною право-виховної діяльності, питанням його удосконалення присвячено третій параграф. Тут, по-перше, обгрунтовано необхідність
викладання юридичних дисциплін та інших суспільних дисциплін не в урочній, а у лекційно-семінарській формі (що було реалізовано автором у Івано-Франківському сільськогосподарському технікумі ще з 1986-1987 навчального року). Доцільність такої методичної новації згодом знайшла підтвердження в наказі Міністерства освіти України від 2 червня 1993 р. № 161.
По-друге, було запропоновано написання курсових та контрольних робіт, проведення колоквіумів, диференційованих заліків з дисциплін, з яких не'передбачено складання екзамену, а також розширення кількості предметів, що виносяться на екзамени. Ці пропозиції теж було реалізовано у новому навчальному плані.
По-третє, обгрунтовано ефективність використання запропонованої дисертантом своєрідної форми занять, яка органічно поєднує елементи діаюгу, дискусії, залікового уроку. Така форма активізації розумової діяльності студентів-юристів у процесі навчання була схвалена учасниками республіканського семінару викладачів правових дисциплін і рекомендована для використання (1992 рік).
По-четверте, обгрунтовується необхідність використання у навчальному процесі кодифікаційної бази законодавства.
У цьому ж параграфі висвітлюється питання практичного вивчення реального стану правової культури (правосвідомості) студентів-юристів протягом всього періоду їх перебування у навчальному закладі. Обгрунтовано необхідність включення в перелік службових обов’язків осіб, відповідальних за правови-ховну роботу, систематичне проведення соціологічних досліджень з вивчення реального стану правосвідомості, правової культури студентів-юристів. Обмірковуються організаційно-методичні аспекти таких досліджень і наводяться деякі їх результати та описується авторський досвід. Користь від таких систематичних досліджень полягає ще й у тому, що виникає можливість оперативного реагування на правоінформаційні та правовиховні запити і побажання студентів.
У четвертому параграфі розглядаються питання удосконалення позанавчальної правовиховної роботи. На основі авторського досвіду доводиться доцільність використання таких форм роботи студентського гуртка (дискусійного клубу правових знань), як дискусії, конкурси, ділові ігри, усні журнали,
правові змагання за тематикою, яка обумовлена змістом навчальних предметів, з постановкою й обговоренням проблемно-правових питань. Участь викладача у таких заходах обмежується позицією рівноправного співрозмовника, який, проте, ненав'язливо спрямовує їх хід у потрібне русло з метою поглибленні правових знань студентів та формування у них настанови на принципово правомірну поведінку.
Доводиться теза про значний правовиховний ефект відвідування студентами-юристами певних судових процесів, як в межах навчальної, так і позанавчальної правовиховної роботи. Підкреслюється важливість вибору судової справи для такого відвідування з врахуванням навчальної і виховної мети, попереднього ознайомлення викладача з її фабулою та характеристикою, детального обговорення зі студентами ходу й результатів судового процесу з участю судді, прокурора, адвоката чи експерта.
Однією з передумов ефективності позанавчальних право-виховних заходів є їх поетапне урізноманітнювання й ускладнення, які мають відповідати обсягу здобутих спеціальних знань студентів та зростаючому рівню їх правової культури.
Висновки дисертації вміщують основні підсумки і пропозиції, сформульовані в результаті дослідження, міркування щодо можливих подальших розвідок з проблем правової культури та правового виховання студентів-юристів (а також й інших категорій населення).
Основні положення дисертації відображено у таких опублікованих працях автора:
1. Закон України „Про освіту“: можливі уточнення // На шляху до правової держави. Тези доповідей і повідомлень Львівської регіональної науково-практичної конференції, -Львів, 1992. - Вип. 3. - С. 32-34.
2. З досвіду правовиховної роботи серед студентів Івано-Франківського сільськогосподарського технікуму // Право України. - 1993. - № 4. - С. 28-29.
3. До питання про принципи правового виховання в сучасній Україні // Ерліхівський збірник. Наукові статті викладачів, аспірантів та співробітників Чернівецького і Київського університетів. - Чернівці, 1994. - Вип. 1. - С. 223-229.
4. Г.С.Сковорода і питання правового навчання і правового виховання в сучасній Україні // Григорій Сковорода і сучасні
проблеми відродження України. Тези доповідей міжвузівської наукової конференції. - Івано-Франківськ, 1994. - С. 89-90.
5. Деякі проблемні питання підготовки юристів у сучасній Україні // Теоретичні та практичні проблеми розбудови правової держави в Україні. - Чернівці, 1994. - С. 46-47.
6. Кодифікаційна база законодавства в підготовці професійних правників // Стан кодифікаційного процесу в Україні:
\/ системність, пріоритети, уніфікація. Тези III Всеукраїнської науково-практичної конференції. - Київ, 1995. - С. 29-30.
7. До питання методики активізації розумової діяльності студентів у процесі вивчення цивілістичних дисциплін // Проблеми викладання цивілістичних дисциплін в університетах і юридичних вузах України. Матеріали Всеукраїнської науково-методичної конференції. - Івано-Франківськ, 1995. - С. 45-46.
АННОТАЦИЯ
Федык Е.И. Формирование правовой культуры студентов-юрнстов: теоретические и прикладные аспекты (на материалах деятельности учебных заведений по подготовке младших специалистов).
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 - теория и история государства и права; история политических и правовых учений; философия права. Львовский государственный университет им. И. Франко, - Львов, 1996.
В диссертации предпринята попытка, опираясь на закономерности формирования индивидуальной правовой культуры (в частности профессиональной юридической культуры) исследовать в свете общей теории правового воспитания современную практику подготовки юристов в государственных юридических вузах, готовящих младших специалистов. Впервые выявлена специфика правового сознания студентов-юрис-тов в таких учебных заведениях. Разработаны предложения по совершенствованию учебно-методической документации и воспитания студентов-юристов, направленные на обеспечение формирования надлежащей их правовой культуры.
SUMMARY
Fedyck E.I. The formation of the legal culture of the law students: theory and practice. Based on the materials on the education of junior specialists.
Candidate of Law degree (specialty № 12.00.01 - Theory and History of State and Law, History of Political and Legal Thought, Philosophy of Law) dissertation. Lviv State university named after
I.Franko. -Lviv, 1996.
Based on the regularities of the formation of the individual legal culture (and specifically professional legal culture). The author undertakes a general approach to the theory of law to study and analyze current practice in the legal education of the junior specialists in the institutions of higher legal education. At the first time the work demonsrates the specific of the legal consciousness of the law students in such institutions. The propositions on the subject of improvement of the education are developed in order to maintain a formation of an adequate legal consciousness of law students.
Ключові слова: правова культура, професійно-юридична правова культура, правове виховання студентів-юристів, юридичні навчальні заклади.