АВТОРЕФЕРАТ ДИССЕРТАЦИИ по праву и юриспруденции на тему «Исполнение иностранных арбитражных решений»
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА Г І ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН
Цірат Геннадій Артурович
УДК 347.736
Виконання іноземних арбітражних рішень
Спеціальність: 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі міжнародного приватного та митного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор
Довгерт Анатолій Степанович, завідувач кафедри міжнародного приватного та митного права, професор Інституту міжнародних відносин
Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Штефан
Михайло Йосипович, професор Київського Національного університету імені Тараса Шевченко, кафедра правосуддя юридичного факультету
кандидат юридичних наук, доцент Гусєв Євген Володимирович, юридична фірма Сквайр, Сандерс і Демпсі Л.Л.П., (м. Київ), консультант
Провідна установа: Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого (м. Харків).
Захист відбудеться 20 квітня 2000 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.06 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60.
З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.
Автореферат розісланий 20 березня 2000 р.
Вчений секретар /у
спеціалізованої вченої ради Д.26.001.06 Боднар Т.В.
Загальна характеристика роботи
Актуальність та ступінь дослідження тематики дисертації.
Кардинальні зміни, що сталися наприкінці 80-х - на початку 90-х років в політичному і економічному житті СРСР, а потім і незалежної України, призвели до фактичного та юридичного демонтажу системи зовнішньої торгівлі, яка будувалася за принципом «монополії держави на зовнішню торгівлю» і існувала більш ніж шістдесят років. В результаті цих змін всі суб’єкти підприємництва одержали можливість самостійно брати участь в міжнародних торгових відносинах. Наслідком цього стало значне зростання кількості спорів, які виникають з зовнішньоекономічних контрактів.
Перед вітчизняними підприємцями та їх іноземними контрагентами виникли проблеми ефективного вирішення цих спорів шляхом застосування такого інституту, як міжнародний комерційний арбітраж. У зв’язку з цим постали питання правового врегулювання в Україні всіх правовідносин, які виникають у цій сфері, і, перш за все, тому, що ці правовідносини не були належним чином врегульовані законодавством СРСР.
За роки незалежності в Україні прийнято закон «Про міжнародний комерційний арбітраж», створено два постійно діючих арбітражних інститути: Міжнародний комерційний арбітражний суд та Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України, з’явилося декілька наукових робіт з питань міжнародного комерційного арбітражу.
Разом з тим, в цій сфері залишається ще багато прогалин. За винятком дисертаційного дослідження Юрія Притики з правових засад створення та функціонування міжнародного комерційного арбітражу в Україні на сьогодні немає інших теоретичних робіт з питань міжнародного комерційного арбітражу. Видані в останні роки посібники носять суто описувальний та популяризаторський характер, хоча і це є дуже важливим.
Залишилось багато питань ще не вирішених законодавством. Наприклад, суди при визнанні та виконанні іноземних арбітражних рішень керуються Указом Президії Верховної Ради СРСР 1988 року, який є досить недосконалим і не відповідає вимогам сьогодення.
Інститут виконання іноземних арбітражних рішень в Україні, як і в колишньому СРСР, начебто є старим і відомим, але в дійсності, це не так. Пояснення цього парадоксу в тому, що незважаючи на те, що і Україна, і СРСР підписали і ратифікували Нью-Йоркську Конвенцію 1958 року ще у 1960 році, до 1988 року в
національному законодавстві СРСР та Української РСР не було нормативного акту, яким би положення Нью-Иоркської Конвенції були імплементовані. До початку 90-х років в СРСР не було практики примусового виконання іноземних арбітражних рішень, а, з точки зору, теоретичного вивчення, цьому інституту було присвячено одну дисертацію у 1962 році та декілька наукових робіт та статей, практичного, одного автора - С.Н. Лебедева.
В системі правил міжнародного комерційного арбітражу ключову роль відіграє інститут виконання арбітражних рішень і, в першу чергу, виконання іноземних арбітражних рішень. В тісному зв’язку з цим інститутом знаходяться такі інститути міжнародного комерційного арбітражу, як відвід арбітражного суду з непідсудності, відвід державного суду з непідсудності та скасування арбітражного рішення. Всі ці інститути є формою контролю, що виконують державні суди по відношенню до міжнародного комерційного арбітражу. Дослідженню цих інститутів, правових засад їх існування та функціонування, правовим зв’язкам між ними присвячена ця дослідницька робота.
Автор дисертаційного дослідження ставив за мету на основі вивчення доктрини міжнародного комерційного арбітражу, нормативних актів, які діють у цій сфері і, перш за все, міжнародних конвенцій, внутрішнього законодавства України і інших країн, судової практики, із застосуванням методу порівняльно - правового аналізу, визначити правову природу арбітражного рішення, правові засади визнання та виконання іноземних арбітражних рішень в різних країнах і, перш за все, в Україні, а також правові зв’язки між дійсністю арбітражної угоди та дійсністю арбітражного рішення та його спроможністю бути виконаним.
Автор поставив перед собою такі завдання:
■ вивчити різні науково-теоретичні підходи щодо природи міжнародного комерційного арбітражу, в цілому, та таких його важливих інститутів, як виконання арбітражних рішень;
■ дослідити законодавство України та діючі міжнародні конвенції, які регулюють такі інститути, як відвід арбітражного суду з непідсудності, відвід державного суду з непідсудності та скасування арбітражного рішення в їх зв’язку з інститутом виконання арбітражних рішень;
■ дослідити практику застосування найважливіших міжнародних Конвенцій з питань міжнародного комерційного арбітражу і, перш за все, з питань виконання іноземних арбітражних рішень;
з
■ дослідити практику застосування законодавства України та інших країн з питань виконання на їх території іноземних арбітражних рішень;
■ з’ясувати основні тенденції щодо застосування судами різних країн положень Нью-Йоркської Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року;
■ розробити пропозиції щодо удосконалення законодавства України з питань виконання рішень третейських судів, як внутрішніх, так і іноземних.
Тема дисертаційного дослідження має тісний зв’язок з програмами науково-дослідницької роботи кафедри міжнародного приватного та митного права Інституту міжнародних відносин і, перш за все, з темою «Правове регулювання зовнішньоекономічних відносин», яка спрямована на вивчення закономірностей розвитку та сучасного стану основних інститутів цивільного та цивільного процесуального права, в тому числі, інституту міжнародного комерційного арбітражу, а також на розробку і впровадження спеціальних навчальних курсів для студентів Інституту.
Предметом дослідження є правові відносини, які виникають при розгляді спорів в міжнародному комерційному арбітражу, що регулюються міжнародними конвенціями та внутрішнім законодавством, участю державних судів у вирішенні питань щодо компетенції арбітражного суду та скасуванні винесеного арбітражного рішення, а також правові відносини, що виникають при визнанні і виконанні іноземних та внутрішніх арбітражних рішень.
Об’єктом дисертаційного дослідження є теоретичні засади інституту виконання рішень третейських судів, загалом, та виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу, зокрема, а також міжнародні конвенції, які діють в цій сфері, законодавство України, Російської Федерації, Німеччини, Англії про міжнародний комерційний арбітраж та практика судів багатьох країн по розгляду справ з виконання іноземних арбітражних рішень.
Методологічною основою дисертаційного дослідження стали діалектичний метод зі системно-структурним підходом до вивчення матеріалу, а також порівняльно - правовий метод та метод міжгалузевого підходу. Автор вивчав інститут виконання арбітражних рішень в його взаємодії з цивільним та цивільно -процесуальним правом, а також, застосовуючи історичний метод, автор дослідив етапи становлення цього інституту, його розвиток та закріплення в міжнародно-правових актах, національному
законодавстві різних країн, науці та здійснив порівняльно - правовий аналіз цього інституту права.
Теоретичну основу дисертаційного дослідження склали наукові роботи як українських вчених, що досліджують визначену тематику, серед яких Довгерт А.С., Кузнецова Н.С., Комаров В.В., Мережко О.О., Побірченко І.Г., Штефан М.Й., так і російських, включаючи радянських, вчених, зокрема Богуславського М.М., Кейліна О.Д., Корецького В.М., Крилова С.Б., Лунца Л.А., Лебедева С.Н., Матвеева Г.К., Мінакова О.І., Перетерського І.С., Позднякова B.C., Рамзайцева Д.Ф., Рубанова А.А., Садікова О.М., Хлестової І.О., Маришевої Н.І.
Для написання дисертації важливим підґрунтям стали наукові дослідження вчених Брагінського М. І., Братуся С.Н., Городіського М.Л., Гусєва Є.В., Дмітрієвої Г.К., Довгерта А.С., Дрижчаної О.Г., Зикіна І.С., Іоффе О.С., Корецького В.М., Кулагіна М.І., Маковського А.Л., Наришкіної Р.Л., Притики Ю.Д., Разумова К.Л., Розенберга М.Г., Сліпачук Т.В., Хейфеца Б.С.
У роботі над дисертацією автором використані наукові публікації іноземних дослідників з теорії і практики застосування інституту виконання іноземних арбітражних рішень, серед яких роботи Д. Ашера, О. Бєлоглавека, А. Ван ден Берга, М. Вольфа, С.Ганака, Джудітта Кордеро Мосса, Р. Джуровіча, П. Норта, Д.Паульсона, Л. Раапе, Д. Рівкіна, Ж. Сталева, К. Хобера, М.Хьюлетта-Джеймса, Дж. Чешира та інших.
Нормативною базою для проведення дослідження стали Конституція України, Закони України “Про міжнародний комерційний арбітраж” та «Про виконавче провадження», Цивільний процесуальний та Арбітражний процесуальний кодекси України, Женевський Протокол про арбітражні застереження 1923 року, Женевська Конвенція про виконання іноземних арбітражних рішень 1927 року, Нью-Йоркська Конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року, Європейська Конвенція про зовнішньоекономічний арбітраж 1961 року, Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про визнання і виконання в СРСР рішень іноземних судів та арбітражів» 1988 року, Роз’яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/57 від 17.02.1997 року «Про виконання рішень третейських судів» та інші. Дисертант з метою здійснення порівняльного аналізу вивчив законодавство про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень таких
іноземних країн, як Федеративна Республіка Німеччина, Російська Федерація, Англія, а також практику державних судів багатьох країн з питань виконання на їх території арбітражних рішень і, зокрема, Австралії, Англії, Гонконгу, Італії, Російської Федерації, Сполучених Штатів Америки, Швейцарії, Франції, Японії та деяких інших країн.
Наукова новизна дослідження та його результатів полягає у виявленні концептуальних правових засад функціонування інституту визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, в його зв’язках з такими інститутами міжнародного комерційного арбітражу, як відвід арбітражного та державного судів з непідсудності та скасування арбітражного рішення.
Отримані теоретичні висновки дозволяють, на наш погляд, вирішувати багато правових питань щодо визнання та виконання в Україні іноземних арбітражних рішень. Ці висновки можуть бути використані при удосконаленні законодавства України про міжнародний комерційний арбітраж.
Дослідження доктрини, законодавства України, ФРН, Російської Федерації, міжнародних конвенцій, судової практики різних країн дозволило дисертанту сформулювати та обгрунтувати нові наукові положення щодо інституту виконання іноземних арбітражних рішень та пов’язаних з ним інших інститутів міжнародного комерційного арбітражу, які виносяться на захист:
1. Арбітражне рішення - це остаточне, належним чином оформлене ставлення арбітражного (третейського) суду до спору, який він розглядав на підставі арбітражної угоди, та до вимог, які були заявлені сторонами. В арбітражному рішенні третейські судді вирішують всі процесуальні та матеріальні питання, що виникли у зв’язку з розглянутим спором. Винесенням арбітражного рішення припиняється розгляд справи по суті і припиняються повноваження (мандат) третейського суду щодо розгляду цього спору.
2. За своєю правовою природою рішення третейських судів не можуть прирівнюватися до рішень державних судів. Останні є актами органів публічної влади держави, а рішення третейських судів, різновидом яких є міжнародний комерційний арбітраж, є актами специфічних юрисдикційних органів, створених на основі волевиявлення сторін спору (арбітражна угода) - суб’єктів цивільно - правових відносин і тільки для вирішення певного спору.
3. Незважаючи на те, що арбітражне рішення є остаточним воно може бути предметом оспорювання з питань дійсності арбітражної угоди та належного процесу в державному суді країни місця винесення арбітражного рішення, або в країні, закон якої застосовувався до арбітражної процедури. Ці суди можуть скасовувати арбітражні рішення, що, як загальне правило, є підставою для відмови у визнанні та виконанні таких рішень в будь-який країні.
4. Правовою основою для визнання та виконання в Україні іноземних арбітражних рішень є закон України “Про міжнародний комерційний арбітраж”, Нью-Йоркська Конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року (Україна є учасником цієї конвенції з 1960 р.), в яких юридично закріплена обов’язковість арбітражних рішень, незалежно від країни, на території якої вони були винесені.
5. У виконанні іноземного арбітражного рішення може бути відмовлено тільки при наявності однієї з підстав, спеціально передбачених законодавством країни місця виконання та міжнародними угодами. Цей перелік є вичерпним - його не може бути розширено.
6. Рішення державного суду однієї країни про відмову у виконанні на її території арбітражного рішення має силу тільки на території цієї країни. Воно не носить преюдиціїного характеру для державних судів інших країн, в силу чього арбітражне рішення, у виконанні якого було відмовлено в однієї країні, може бути виконане в інший країні.
7. На рівні міжнародно-правового регулювання виконання іноземних арбітражних рішень, вирішуються лише деякі питання, зокрема, зафіксовано перелік підстав для відмови у виконанні та перелік документів, що надсилаються до компетентної влади країни місця виконання. Всі інші правові питання (компетентна влада, строки, процедура розгляду справ та інші) мають вирішуватися законодавством країни місця виконання.
8. Міжнародний комерційний арбітраж як правове явище, не можна зрозуміти та пояснити з позиції тільки якої-небудь однієї галузі права. Він містить в собі елементи цивільного права (арбітражна угода), цивільного процесу (оскарження та виконання арбітражних рішень), міжнародного приватного права (колізійні норми, уніфіковані міжнародно-правові норми матеріального характеру). Для вивчення цього правового явища необхідно застосовувати міжгалузевий, системний підхід. Тому, реформування українського законодавства, що регулює міжнародний комерційний арбітраж, повинно йти шляхом
розробки і прийняття цілого комплексу нормативних актів різного рівня, пакетом. Одним із важливих напрямків реформування законодавства України про міжнародний комерційний арбітраж є створення єдиного режиму виконання в Україні рішень міжнародних третейських судів, незалежно від місця їх винесення.
На основі зазначених загальнотеоретичних висновків дисертантом запропоновані відповідні пропозиції щодо удосконалення українського законодавства про міжнародний комерційний арбітраж і, зокрема, тих нормативних актів, які регулюють питання визнання та виконання в Україні іноземних арбітражних рішень, а також виконання на території України рішень міжнародних комерційних арбітражів, які були винесені на території України.
Теоретичне та практичне значення результатів. Отримані результати, а також загальнотеоретичні та практичні висновки дисертанта можуть бути використані у процесі формування в Україні концепції міжнародного комерційного арбітражу, в цілому, та виконання арбітражних рішень, зокрема, в роботі над Проектом закону про третейські суди в Україні, при внесенні змін і доповнень до діючих нормативних актів, підготовки окремого Закону про визнання і виконання в Україні іноземних арбітражних рішень.
Дисертаційна робота може бути використана викладачами права у процесі підготовки навчальних посібників та методичних рекомендацій, а також викладанні курсів з цивільного права, міжнародного приватного права та міжнародного комерційного арбітражу.
Основні висновки будуть корисними у проведенні наукових пошуків у цій сфері.
Апробація і публікація результатів дисертаційного дослідження.
В процесі роботи над дисертацією, здобувач, прийняв участь в роботі над Проектом Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами клопотань про визнання і виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, прийнятих у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України». Були дані правові коментарі положень Проекту Постанови, а також зроблені зауваження та запропоновані зміни і доповнення до цього Проекту.
Основні теоретичні результати дослідницької роботи дисертанта апробовані у виступах на науково-практичних конференціях та семінарах. Тези виступів опубліковано.
Основні ідеї обговорювалися на засіданнях кафедри міжнародного приватного та митного права Інституту міжнародних відносин Київського університету ім. Тараса Шевченка.
Дисертантом розроблено програму навчального курсу «Міжнародний комерційний арбітраж», а положення дисертації використовуються при викладанні цього курсу. Основні висновки та результати дослідницької роботи знайшли своє відображення у п’яти публікаціях.
Структура дисертаційного дослідження зумовлена необхідністю послідовного викладення етапів арбітражного процесу, включаючи як винесення арбітражного рішення, так і “після арбітражних” етапів, пов’язаних із скасуванням арбітражного рішення та його визнанням та виконанням.
Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків та переліку використаної літератури. Загальний обсяг роботи 209 сторінок, в тому числі вступ - 8 стор., перший розділ - 34 стор., другий розділ - 134 стор., висновки - 8 стор., перелік використаної літератури - 22 стор.
Зміст роботи
У вступі автором дослідження обгрунтовується вибір теми, її актуальність та значимість, вказані методологічні основи дисертаційного дослідження, його мета, новизна досягнутих результатів, теоретична та практична значимість досягнутих результатів.
У першому розділі «Арбітражне рішення» автор розглядає основні теоретичні підходи щодо визначення поняття арбітражне рішення, вимоги до форми і порядку ухвали арбітражного рішення, а також інститут скасування арбітражного рішення. Основною метою цього розділу є визначення арбітражного рішення, як певного етапу арбітражного процесу та результату виконання арбітражної угоди, так і певного процесуального документу (акту), який породжує для сторін правові наслідки.
Ці питання розглядаються з застосуванням норм Регламентів деяких постійних арбітражних органів, національних і міжнародно-правових актів з питань міжнародного комерційного арбітражу. Автор дійшов до висновку, що ці вимоги, загалом, однотипні і стосуються, перш за все, форми і порядку підписання арбітражного
рішення, а також, частково, його змісту. Також розглядаються питання набуття арбітражним рішенням юридичної сили і визначення того моменту, з якого воно стає “остаточним” і “обов’язковим” для сторін.
Автор дає визначення поняття арбітражного рішення. Арбітражне рішення - це остаточне, належним чином оформлене ставлення арбітражного (третейського) суду до спору, який він розглядав, та до вимог, які були заявлені сторонами. В арбітражному рішенні третейські судці вирішують всі процесуальні та матеріальні питання, що виникли у зв’язку з розглянутим спором. Винесенням арбітражного рішення припиняється розгляд справи по суті і повноваження третейського суду щодо цього спору. Арбітражне рішення, яке набуло чинності, дає право сторонам спору звертатися до державного суду з клопотанням про скасування цього рішення та визнання і виконання цього рішення.
Розглянуті теоретичні підходи до визначення понять «іноземне арбітражне рішення» та «внутрішнє арбітражне рішення». Автором дано визначення «внутрішнього арбітражного рішення». Існування і юридичне закріплення поняття «іноземне арбітражне рішення» обумовлює необхідність існування поняття «внутрішнє арбітражне рішення». Автор вважає, що за своєю природою внутрішні третейські суди і міжнародні третейські суди, які частіше мають назву міжнародні комерційні арбітражі, - суть однакові правові явища і відрізняються один від одного тільки суб’єктним складом сторін спору, характером спірних правовідносин, тощо, що обумовлює різну сферу застосування цих видів третейських судів. У сфері міжнародного комерційного арбітражу третейські суди не поділяють на «внутрішні» та «іноземні», але розрізняють рішення таких судів на «внутрішні» та на «іноземні» в залежності від співвідношення між місцем винесення рішення та місцем його виконання. Автором було зроблено спробу, на теоретичному рівні, розглянути відмінності між іноземними арбітражними та внутрішніми арбітражними рішеннями.
В дисертації досліджено теорію та різні види нормативних актів, які регулюють відносно “новий” для українського права інститут скасування арбітражного рішення, що з’явився в законодавстві України в 1994 році. Проведений аналіз нормативних актів України дозволив зробити висновок, що скасування арбітражного рішення можливе лише в країні місця арбітражу і, як наслідок цього, в країні місця винесення арбітражного рішення. Інститут скасування арбітражного рішення в країні місця його винесення є формою контролю з боку державної судової влади за діяльністю міжнародного комерційного арбітражу. Виходячи з того,
що арбітражне рішення є остаточним щодо суті спору, скасування арбітражного рішення, як результат розгляду справи про його оспорювання, може бути ухвалене державним судом лише за наявності однієї із передбачених законом підстав, які стосуються питань дійсності арбітражної угоди або питань належного процесу, в широкому розумінні. Головним правовим наслідком скасування арбітражного рішення являється те, що воно не може бути виконане в країні винесення, що визнається належною підставою для відмови у визнанні і виконанні цього арбітражного рішення в інших країнах.
Другий розділ дисертаційного дослідження “Виконання арбітражних рішень " складається з двох глав.
В першій главі “Міжнародно-правове регулювання визнання і виконання іноземних арбітражних рішень" розглянуто історію становлення і розвитку міжнародно-правової уніфікації норм, що стосуються інституту виконання іноземних арбітражних рішень. Розглянути такі міжнародно-правові акти, як Женевський Протокол про арбітражні застереження 1923 року, Женевська Конвенція про виконання іноземних арбітражних рішень 1927 року та Нью-Йоркська 1958 року Конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень.
Проведений порівняльно - правовий аналіз положень цих конвенцій дозволив зробити висновок про те, що Женевська Конвенція 1927 року передбачає занадто багато вимог до арбітражної угоди та арбітражного рішення, а також покладає тягар доведення того, що арбітражне рішення та арбітражна угода відповідають вимогам Конвенції на сторону, на користь якої рішення було винесене. Невизначеність в цій Конвенції вичерпного переліку підстав, при наявності однієї з яких у виконанні іноземного арбітражного рішення може бути відмовлено, заважало формуванню єдиного підходу до виконання арбітражних рішень в різних країнах - учасницях цієї Конвенції.
Вказані недоліки було усунено в Нью-Йоркській Конвенції, що сприяло її широкому розповсюдженню. У процесі дослідження цієї Конвенції було виявлено існування двох режимів: загального та виключного (внаслідок застосування застережень, передбачених статтею 1(3) Конвенції), причому виключного режиму дотримуються більше половини держав-учасниць Конвенції.
Автором було проведено аналіз підстав для відмови у виконанні іноземних арбітражних рішень, які передбачені частиною першою статті V Конвенції. Було виділено три основні риси, які характеризують ці підстави. По-перше, цей перелік є вичерпним, наслідком чого є неможливість застосування будь-яких
інших підстав для відмови у виконанні. По-друге, жодна з цих підстав не передбачає перегляду арбітражного рішення по суті і як наслідок цього арбітражне рішення вважається «остаточним» щодо суті спору. По-трете, тягар доведення наявності цих підстав покладено на сторону, проти якої арбітражне рішення спрямоване і тому діє презумпція того, що рішення повинно бути виконане.
Аналізуючи зміст підстав, передбачених статтею У(1)(а) Нью-Йоркської Конвенції, автор робить висновок про те, що всі вони стосуються питань недійсності арбітражної угоди, але в тексті Конвенції ця підстава поділяється на питання, що стосуються право і дієздатності сторін арбітражної угоди та на питання, що стосуються інших умов дійсності арбітражної угоди. Питання дійсності арбітражної угоди тісно пов’язані з природою арбітражу як правового явища в цілому. Автором розглянуто основні підходи до визначення природи арбітражу і, як наслідок, природи арбітражної угоди і арбітражного рішення. Автор вважає, що більш обгрунтованою є «змішана» теорія. Вона враховує найбільшу кількість тих особливостей, які має арбітраж як правове явище, загалом, і, арбітражна угода, зокрема. Приходячи до висновку, що саме «змішана» теорія, більш ніж інші, відображає суть арбітражу як засобу вирішення спорів, арбітражна угода має вважатися видом цивільних угод і на неї повинно розповсюджуватися загальне вчення про договірні зобов’язання цивільного права, з певними виключеннями. В силу цього арбітражна угода це двох або багатосторонній акт (договір) суб’єктів цивільного права, в основі якого лежить свобода волевиявлення сторін, їх юридична рівність і інші особливості, властиві методам цивільно-правового регулювання. В силу цього, такі питання арбітражу, як право та дієздатність сторін арбітражної угоди, її дійсність, припустимість арбітражу і деяких інших можуть бути віднесені і регулюватися нормами цивільного права. Предметом арбітражної угоди є домовленість сторін про передачу певного спору на вирішення третейського суду і виключення компетенції державних судів. Таким чином, предметом арбітражної угоди є певні процесуальні питання, арбітражна угода має певні процесуальні наслідки, тому вважати її суто цивільно-правовою за предметом та об’єктом регулювання не можна.
Автором досліджені питання форми та порядку підписання арбітражної угоди в сфері зовнішньоекономічної діяльності, а також правові наслідки недодержання цих вимог. Незважаючи на те, що жоден з досліджених нормативних актів не містить прямої вказівки відносно того, що недодержання письмової форми арбітражної угоди повинно розглядатися як одна з підстав, по-перше, для
визнання арбітражної угоди недійсною, а по-друге, для відмови у визнанні та виконанні арбітражного рішення, все ж таки можна стверджувати, що відсутність письмової арбітражної угоди є підставою для визнання арбітражної угоди недійсною і, як наслідок цього, як підставу для відмови у виконанні арбітражного рішення, винесеного згідно до цієї арбітражної угоди.
Такі підстави для відмови у виконанні, як відсутність у арбітражного суду компетенції розглядати певний спір або вихід арбітражного суду за межі своєї компетенції, передбачаються статтею У(1)(с) Нью-Йоркської Конвенції. В широкому розумінні, питання компетенції полягає в тому, чи має даний склад арбітражного суду право, засноване на волі сторін спору, що відображена в арбітражній угоді, розглядати даний спір та чи підпадає даний спір під умови арбітражної угоди? У вузькому розумінні, питання компетенції арбітражного суду полягає в тому, чи віднесений до компетенції даного складу третейського суду розгляд того чи іншого питання під час розгляду спору? Відсутність у арбітражного суду компетенції розглядати спір в широкому розумінні є підставою для відмови у виконанні арбітражного рішення в цілому, а відсутність у арбітражного суду компетенції розглядати спір в вузькому розумінні, може призвести до відмови у виконанні лише частини арбітражного рішення, тоді як на виконання іншої його частини буде надано дозвіл.
Досліджуючи такі підстави для відмови у виконанні, як «неостаточність» арбітражного рішення, скасування цього рішення або його припинення компетентною владою країни його винесення
і, які передбачені статтею У(1)(е) Конвенції, та практики їх застосування, автор визнає, що скасування арбітражного рішення в одній країні має екстериторіальний ефект, так як запобігає його виконанню в будь-якій іншій державі - учасниці Нью-Йоркської Конвенції на підставі її статті У(1)(е). В протилежність скасуванню арбітражного рішення в країні його винесення, відмова у виконанні арбітражного рішення обмежена юрисдикцією, в межах якої суд однієї із договірних держав відмовляє в його виконанні і, відповідно, суди в інших договірних державах, в принципі, не пов’язані такою відмовою. Автор також розглядає правовий зв’язок положень статті IX Європейської Конвенції та положень статті У(1)(е) Нью-Йоркської Конвенції, які стосуються наслідків скасування арбітражного рішення.
Розглянуто підстави для відмови у виконанні іноземного арбітражного рішення, які стосуються публічного порядку країни виконання арбітражного рішення, і, які передбачені частиною 2 статті V Конвенції 1958 року. На відміну від підстав для відмови у
виконанні іноземного арбітражного рішення, зазначених у частині 1-ій статті V Конвенції 1958 року, для застосування підстав, вказаних в 2-ій частині статті V цієї Конвенції, по-перше, не вимагається заяви сторони про наявність таких підстав і, по-друге, на неї не покладається зобов’язання представлення доказів, що підтверджують наявність цих підстав.
Стаття У (2) Нью-Йоркської Конвенції, з одного боку, дозволяє суду країни, де запитується виконання арбітражного рішення, на свій власний розсуд, застосовувати підстави, передбачені цією статтею і відмовляти у виконанні цього рішення за наявністю цих підстав, з іншого боку, зобов’язує державні суди перевіряти арбітражні рішення на предмет їх «непротиріччя» публічному порядку цієї країни. Розглянувши підставу для відмови у виконанні, коли предмет спору не може бути предметом арбітражного розгляду згідно з законодавством країни, де запитується виконання арбітражного рішення, автор вважає, що цю підставу, незважаючи на те, що її в Конвенції виділено окремо, необхідно розглядати як складову публічного порядку. Питання визначення переліку спорів або кола правовідносин, спори з яких можуть, за згодою сторін, передаватися до розгляду в арбітраж, являється прерогативою публічної влади кожної держави і, в силу цього, є складовою частиною публічного порядку цієї держави.
Автор розглянув деякі аспекти співвідношення міжнародного публічного порядку та внутрішнього публічного порядку, в контексті його застосування при розгляді справ про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, а також деякі елементи міжнародного публічного порядку. До загальних основ міжнародного публічного порядку в сфері міжнародного комерційного арбітражу можна віднести, по-перше, неупередженість арбітра, по-друге, надання рівної можливості сторонам викласти свою позицію і, по-трете, наявність мотивувальної частини в арбітражному рішенні.
В Главі другій “Національно-правове регулювання визнання і виконання іноземних арбітражних рішень" досліджуються внутрішні нормативні акти України, Російської Федерації, Німеччини та інших країн, що регулюють правовідносини, які виникають при визнанні та виконанні на їх території іноземних арбітражних рішень.
Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» лише частково регулює процедуру виконання іноземних арбітражних рішень, передбачаючи перелік документів, які необхідно подавати для порушення справи про визнання та
виконання арбітражних рішень та підстави для відмови у визнанні та виконанні арбітражних рішень. В силу того, що в законодавстві України не врегульовано багато питань виконання іноземних арбітражних рішень, застосуванню підлягають норми Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про визнання і виконання в СРСР рішень іноземних судів та арбітражів» 1988 року.
В цій главі розглянуто процесуальні аспекти виконання як «іноземних», так і «внутрішніх» арбітражних рішень в Україні. До загальних принципів міжнародного комерційного арбітражу відносяться рівноправний режим для всіх сторін спору на всіх етапах його розгляду, у тому числі, і на стадії виконання арбітражного рішення. Тому не є логічним та послідовним встановлювати різні режими для виконання в Україні іноземних арбітражних рішень та рішень МКАС, МАК при ТПП України і інших міжнародних комерційних арбітражів, з місцем знаходження в Україні. Разом з цим, слід зберегти особливості виконання арбітражних рішень, винесених внутрішніми третейськими судами (арбітражами) у спорах між українськими юридичними особами, що виникли із внутрішніх комерційних відносин.
В діючому в Україні процесуальному порядку визнання і виконання як іноземних, так і внутрішніх арбітражних рішень не визначено багато важливих аспектів. Зокрема, існує правова невизначеність та правова незавершеність, норми «розпилені» по багатьох нормативних актах, деякі положення знаходяться в протиріччі з іншими. Все це робить необхідним провести систематизацію норм, які стосуються інституту виконання арбітражних рішень шляхом внесення змін і доповнень до діючого законодавства України. Невизначеність в нашій науці та законодавстві таких понять як «іноземне» та «внутрішнє» арбітражне рішення не дозволяє чітко і однозначно відокремити порядок виконання в Україні іноземних арбітражних рішень від порядку виконання в Україні внутрішніх арбітражних рішень.
Основні положення дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у таких публікаціях:
1.Цират Г.А. Цират А.В. Международный арбитраж как способ разрешения внешнеэкономических споров. Практичний посібник з додатками, загальним обсягом 367 стор. // К.: Довіра, 1997, Цірат Г.А.: Розділ 2-4, стор. 52-97, Розділ 6, стор. 110-120.
2. Цірат Г.А Виконання іноземних арбітражних рішень в арабських країнах // Актуальні проблеми міжнародних відносин: 36. наук. пр.-К.:КУ, 1998.-Випуск 7(4.1) С. 157-166.
Ъ.Щрат Г.А Арбітражна угода і умови її дійсності // Актуальні проблеми міжнародних відносин: 36. наук. пр. - К.: КУ, 1999. — Випуск 12 (Ч. И). - С. 112-124.
4. Цірат Г.А. Европейская конвенция о внешнеторговом арбитраже 1961 года - вопросы отмены арбитражного решения. // Вісник Київського Університету імені Тараса Шевченко, Міжнародні відносини, Випуск 12. - К.: КУ, 1999. С. 69-71.
5. Цірат Г.А. Виконання іноземних арбітражних рішень в Україні. //Вісник Київського Університету імені Тараса Шевченко, Міжнародні відносини, Випуск 14. - К.: КУ, 1999., С. 56-60
Цірат Г.А. Виконання іноземних арбітражних рішень. — Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. -Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ, 2000.
Дисертаційна робота присвячена дослідженню інституту виконання іноземних арбітражних рішень. Приймаючи до уваги тісний зв’язок арбітражного рішення з арбітражною угодою, на основі якої таке рішення виноситься, автор детально дослідив природу арбітражної угоди та умови її дійсності. В роботі досліджено інститут скасування арбітражного рішення як умови для відмови в подальшому визнати та виконати арбітражне рішення. Дослідження матеріалу проведено на основі міжнародних конвенцій, внутрішнього права України, Російської Федерації, Німеччини.
В роботі автор виклав здобуті теоретичні висновки та запропонував рекомендації для подальшого використання в процесі удосконалення законодавства щодо виконання іноземних арбітражних рішень в Україні.
Ключові слова: внутрішнє і іноземне арбітражне рішення; арбітражна угода; недійсність арбітражної угоди; відвід арбітражного суду; відвід державного суду; скасування арбітражного рішення; визнання і виконання арбітражного рішення; підстави для відмови у виконанні іноземних арбітражних рішень.
Цират Г.А. Исполнение иностранных арбитражных решений. - Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 - гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное
право. — Институт международных отношений Киевского национального университета имени Тараса Шевченко, Киев, 2000.
В первом разделе работы «Арбитражное решение» автор рассматривает основные теоретические подходы к определению природы арбитража, в целом, и арбитражного решения, в частности. Рассматриваются основные требования к форме и порядку постановления арбитражного решения, дается определение понятия арбитражного решения.
Рассмотрены теоретические подходы к определению понятий «иностранное арбитражное решение» и «внутреннее арбитражное решение».
Исследован институт отмены арбитражного решения, который был впервые закреплен в законодательстве Украины в 1994 году. Институт отмены арбитражного решения основывается на принципе допустимости судебного контроля за деятельностью международного коммерческого арбитража и является формой такого контроля. Надлежащее применение такого института возможно только в стране места вынесения арбитражного решения.
Второй раздел диссертационного исследования “Исполнение арбитражных решений” посвящен вопросам признания и исполнения иностранных арбитражных решений. Автором были рассмотренные основные нормативные акты, как международноправовые, так и внутренние, которые регулируют отношения, возникающие при признании и исполнении арбитражных решений. Рассмотрены основания для отказа в признании и исполнении иностранных арбитражных решений. Одним из главных оснований для отказа в признании и исполнении арбитражного решения является недействительность арбитражного соглашения, в широком понимании. Исследованы теоретические подходы к природе арбитража, в целом, и арбитражного соглашения, в частности.
В первой главе «Международно-правовое регулирование признания и исполнения иностранных арбитражных решений» рассмотрена история становления и развитие института исполнения иностранных арбитражных решений в международно-правовых актах и, прежде всего, в Нью-Йоркской Конвенции.
Проведен анализ оснований для отказа в исполнении, которые предусмотрены частью первой статьи V Нью-йоркской Конвенции. Были отмечены три основных черты, которые характеризуют эти основания. Первой чертой является то, что перечень оснований является исчерпывающим, второй - то, что ни одно из оснований статьи У(1) не предусматривает просмотра арбитражного решения по сути и, третьей - то, что бремя доказывания наличия этих
оснований возложено на сторону, против которой испрашивается исполнение данного арбитражного решения.
Исследованы вопросы формы и порядка подписания арбитражного соглашения в сфере внешнеэкономической деятельности, а также правовые последствия несоблюдения этих требований. Несоблюдение письменной формы арбитражного соглашения является основанием, во-первых, для признания арбитражного соглашения недействительным, а во-вторых, для отказа в признании и исполнении арбитражного решения, вынесенного на основе данного арбитражного соглашения.
Одним из оснований для отказа в исполнении, предусмотренным статьей У(1)(е) Нью-йоркской Конвенции является отмена арбитражного решения в стране места арбитража. Отмена арбитражного решения в стране его вынесения имеет экстерриториальный эффект, так как предотвращает его исполнение в любом другом государстве - участнике Нью-Йоркской Конвенции.
Основания для отказа в исполнении иностранного арбитражного решения, которые предусмотрены статьей У(2) Конвенции 1958 года, касаются вопросов публичного порядка. Для применения оснований, указанных в статье У(2) Конвенции, не требуется заявления стороны о наличии таких оснований и на нее не возлагается обязательство представления доказательств, которые подтверждают наличие этих оснований.
В Главе второй “Национально-правовое регулирование признания и исполнения иностранных арбитражных решений” исследуются национальные нормативные акты Украины, Российской Федерации, Германии, которые регулируют правоотношения, которые возникают при признании и исполнении на их территории иностранных арбитражных решений. Основное внимание уделяется регулированию этих правоотношений в Украине. В этой главе рассмотрены процессуальные аспекты исполнения в Украине как «иностранных», так и «внутренних» арбитражных решений.
Проведенное исследование позволило автору сделать вывод о необходимости серьезного совершенствования норм, регулирующих такие институты как институт отвода арбитражного суда по неподсудности, отвода государственного суда, правовых связей между этими институтами и институтом исполнения в Украине иностранных арбитражных решений. Робота по совершенствованию законодательства должна вестись, как в форме принятия нових нормативных актов об исполнении арбитражных решений, так и в
форме внесения изменений и дополнений в действующее законодательство Украины.
Ключевые слова: внутреннее и иностранное арбитражное решение; арбитражное соглашение; недействительность арбитражного соглашения; отвод арбитражного суда; отвод государственного суда; отмена арбитражного решения; признание и исполнение арбитражного решения; основания для отказа в признании и исполнении иностранных арбитражных решений.
Tsyrat G.A. Enforcement of the foreign awards. — Manuscript.
Dissertation on competition of a scientific degree of master of laws on a speciality 12.00.03 - civil right and civil procedure; the family law; the international private law. - Institute of the international relations of the Kiev national University by Taras Shevchenko, Kyiv, 2000.
The dissertation is devoted to research of an institute of the enforcement of the foreign awards, including the detailed analysis of the bases for the refusal in the enforcement. Considering close connection of the award with the arbitral agreement, on the basis of which such award was issued, the author investigated in details the nature of the arbitration agreement and terms of its validity. The institute of setting aside of the award as a condition for the refusal of the enforcement is investigated in the work. The research of materials is conducted on the basis of the international conventions, domestic laws of Ukraine, Russian Federation, Germany, England.
In work the author has stated the received theoretical conclusions and has offered the recommendations for their further use at the draft of a special legislation on enforcement of the foreign awards in Ukraine.
The key words: the internal and foreign award; the arbitration agreement; the tribunal clause; reject of arbitration court, reject of state court; invalidity of the arbitration agreement; set aside(cancellation) of the award; recognition and enforcement of the award.
