АВТОРЕФЕРАТ ДИССЕРТАЦИИ по праву и юриспруденции на тему «Концепция западнорусского права и ее влияние на развитие украинской историко-правовой науки»
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В. М. КОРЕЦЬКОГО
Р Г Б ОД На правах рукопису
а
и
Бондарук Тетяна Іванівна
Концепція західноруського права та її вплив на розвиток української історико-правової науки
Спеціальність 12.00.01 - теорія та історія держави і права; ісюрія полі пічних та правових вчень.
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Київ-1995
Дисертацією є рукопис
Робота виконана у відділі історнко-політологічннх досліджень держави і права України Інституту держави і права їм В.М.Корецького Національної академії наук України
Науковий керівник кандидат юридичних наук,
старшин науковий співробітник , Усспко Ігор Борисович
Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор
Прозорова Наталія Сергіївна
кандидат історичних наук . Гуржій Олександр Іванович
Провідна організація: Університет внутрішніх справ
України (м.Хпрків)
Захист відбудеться 10 листопада 1995 р. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 016.29.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті держави і права ім.В.М.Корецького Національної академії наук України за адресою: 252001, м.Київ, вул.Трьохсвятительська, 4
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту
Автореферат розіслано 10 жовтня 1995року .
Вчений секретар р і
спеціалізованої вченої ради , У- Усенко І.Б.
Загальна характеристика роботи
Актуальність і ступінь дослідженості темапіки дисертації.
Проголошення державної незалежності України стало каталізатором багатьох позит ивних процесів у вітчизняному правознавстві. В тому числі після затяжної кризи почала виходити на новий виток свого розвитку українська історико-правова наука. Важливим показником її зрілості стало помітне зростання інтересу дослідників до наукознавчих проблем, до узагальнення і переосмислення творчих здобутків минулих поколінь істориків права. Такі дослідження допомагають відновити історичну тяглість наукових пошуків, яка тривали!! час була штучно перервана, реабілітувати ряд безпідставно знеславлених імен, повернути до життя забуті наукові ідеї і на цій основі забезпечиш вирішення головної задачі - створення неу-передженої об'єктивної картини історичного розвитку української державності і права.
В цьому зв'язку критичний аналіз наукового доробку правознавців, які належали до так званої школи західноруського права', видається корисним і ак туальним щонайменше в двох аспектах. По-перше, без цього неможливе усвідомлення наукових витоків наступних праць у галузі історії власне українського ("малоросійського") права як самостійного об'єкту досліджень, започаткованих М.ГІ.Василенком, М.Є.Слабченком, Д.П.Міллєром та їх учнями і послідовниками. (Найбільшого розвитку цей напрямок дістав у 20-х роках нинішнього століття в наукових дослідженнях очолюваної М.П.Василенком Комісії для виучування історії західноруського та українського права Всеукраїнської Академії наук). По-друге, праці вчених школи багаті фактичним матеріалом і оригінальними ідеями, мають непересічне значення для створення цілісної картини розвитку українського права. Адже західноруське право - право, поширене на українських, білоруських, частково литовських та російських землях упродовж їх входження до складу Великого князівства Литовського і Речі Посполитої (XIII - XVII ст.ст.), було генетично пов'язано з попереднім правом Київської Русі і наступним правом України-Гетьманщини. Фактично західноруське право є право України на певному етапі її історичного розвитку, але разом з тим - це право не тільки українців, а й ряду сусідніх народів. До того ж у багатьох працях представників школи спеціально досліджуються особливості державно-правового укладу київської, волинської, подільської та інших українських земель.
'В дисертації використовується як сипонім і термін "Київська історико-юридичиа школа", що також набув певного розповсюдження в літературі
З
Концепція, яку створюють фундаментальні студії М.Ф.Владимирського-Буданова, ФД.Леонтовнча, М.М.Ясинського, Г.В.Демчеика, О.О.Малиновського, М.О.Максимейка (їх загальна кількість становить близько 100 праць), тією чи іншою мірою дозволяє реконструювати державо- і правотворчі процеси, що проходили на і’ерені України протягом одного з найбільш сприятливих, на думку автора, періодів розвитку української державності. Але, водночас, за донедавно загальноприйнятої формаційної періодизації, і одного з найменш висвітлених відрізків вітчизняної історії.
Досліджувана концепція - досьогодні не тільки джерело знань про ті чи інші державно-правові факти і проблеми на українських землях, але і одна з небагатьох вірогідних версій цілісного історико-правового розвитку зазначених територій.
Хоча і не можна говорити про повне забуття наукової спадщини представників школи (їх імена подекуди зустрічаються в сучасних дослідженнях правового минулого, як і посилання на зібрані ними джерельні матеріали та висновки їх студій), спеціально аналізу творчості та з'ясуванню основних засад праворозуміння вчених школи присвячено обмаль праць. Це насамперед, некрологи на смерть М.Ф.Владимирського-Буданова і Ф.І.Леонтовича, написані О.О.Малн-новським та Ф.В.Тарановським, статті в біографічних словниках-Київського і Варшавського університетів, рецензії сучасників на їх праці. Першою, і на жаль, єдиною розвідкою, в якій, незважаючи на певну тенденційність і ідеологічні нашарування, зроблено спробу комплексно розглянути науковий наробіток школи, була стаття С.Г.Борисенока "Російське великодержавництво в концепції захід-норуського права"2. Детального аналізу зазнала праця М.Ф.Владимирського-Буданова "Обзор истории русского права"'» розвідці Б.Ба-бицькогоЗ . Чи не найбільшим сучасним внеском у розроблення даної проблеми є низка досліджень О.Ф.Скакун, присвячених творчості М.О.Максимейка і М.Ф.Владимирського-Буданова (причому постать останнього подавалось як у контексті розвитку політико-правових ідей на Україні, так і історіографічного аналізу його доробку)^.
' 2 Див.: Україна: Журн. циклу наук.іст. (ВУАН) - 1931. - №3. - С.88-145
3 Див.: Правоведение. -1961. - №2. - С.86-97
4 О.Ф.Скакун. Политическая и правовая мысль на Украине (1861-1917)-X.,1987.-143с.; Скакун О.Ф.Историческая школа права на Украине//Проблемы правоведения,-1988.-Вып.49.-С.46-51; Скакун О.Ф. М.Ф.Владимирский-Будаїюв як історик права України//Проблеми правознавства.-1974.-Вип.27.-С.134-142, Скакун О.Ф.Максимейко как историк права// Проблемы правоведенил.-1971.-Вып.21.-С120-128 та ін.
Протягом останнього часу працями І.Б.Усенка та Є.Г.Цнганкової введено в науковий обіг імена О.О.Малиновського і Ф.В.Тара-нопсі.кою^. Звернено також увагу на ті дослідження західноруського права, що здійснювались у Всеукраїнській Академії наук як логічне продовження праці, започаткованої М.Д.Іванішееим, М.Ф.Вла-днмирським-Будановнм та Ф.І.Леонтовичем6, Цими та деякими іншими студіями обмежується література по обраній темі дисертації.
Мета і основні завдання наукового дослідження. •
Метою цього дослідження є на основі аналізу творчого доробку М.Ф.Владимирського-Буданова, Ф.І.Леонтовнча, М.М.Ясинського, Г.В.Демченка, О.О.Малиновського, М.О.МаксимеІіка, розкріпи суть та науково-історичне значення концепції західноруського права, з'ясувати її вплив на розвиток української історико-правової науки.
Відповідно до цього в дисертації зосереджено увагу на виконанні наступних завдань:
- визначенні місця і ролі концепції західноруського права в загальному контексті розвитку історико-правової науки;
- з'ясуванні персональною складу школи та її ідейних і методологічних витоків, створенні біобібліографічних портрет ів вчених;
- окресленні основних моментів їх праворозуміння і дер-жаворозуміння;
-дослідженні поглядів вчених школи на конкретні державотворчі та правотворчі процеси зазначеного періоду;
- аналізі ступеня сприйняття основних положень концепції .за-хідноруського права наступними поколіннями дослідників.
Дисертант також мав на меті сприяння науковій і громадській реабілітації вчених, які створили концепцію західноруського права. Потреба у такій реабілітації, особливо на початку дослідження, була очевидною, оскільки М.Ф.Владимирський-Буданов і Ф.І.Леонтович згадувалися лише з вказівкою на "буржуазну обмеженість" їх поглядів, імена М.М.Ясинського і ГВ.Демченка як' політичних емігрантів взагалі принципово замовчувались, а О.О.Малиновськнй, який помер у ранзі академіка ВУАН, для відповідних "компетентних органів" все одно залишався колишнім контрреволюціонером, котрий заслужено провів біля п'яти років у виправних таборах (офіційно реабілітовано його було лише у 1993 р.) .
5 Див. напр.: Усеико І.Б., Циганкова Е.Г. Академік О.О.Малиновськнй // Правова держава. - Вип.2-3. - К., 1992. - С.188-220; Усенко І.Б. Академік Ф.В.Тарановський//Правова держава. - Вип.4,- К., 1993- С.130 -143 таін.
6 Юридична наука і освіта на Україні. -К„ Наук.думка,1992.-С.49-72 та ін.
Об'єкт і предмет дослідження
Об'єктом дослідження є наукова історнко-юридична школа західноруського права, а його безпосереднім предметом науковий доробок вченії* школи (М.Ф.Владимирський-Буданов, Ф.І.Леонтович, М.М.Ясинський, Г.В.Демченко, О.О.Малиновський, М.О.Максимейко).
З метою кращого висвітлення предмету дослідження у дисертації також аналізуються праці попередників школи (Г.М.Даниловіїч га М.Д.Іванішев); сучасників, які вивчали споріднені проблеми (М.К.Любавський, С.Л .Пташицький, С.О.Бершадський, І.О.Лінниченко, І.І.Лаппо, Б.В.Антоновнч, М.В.Довиар-Запольський, М.С.Грушевський, М.П.Дашкевич), а також вітчизняних вчених, які у подальшому тією чи іншою мірою розвивали ідеї школи (Ф.В.Тарановський, М.П.Василенко, С.Г.Борисенок, О.О.Добров,
A.Е.Кристер, 0-Я.Єфименк.о); та вплив висунутих ними ідей на подальший розвиток історико-правової науки.
. Окреме місце присвячено розгляду поглядів на ці проблеми у зарубіжній (переважно польській) історіографії, зокрема працям Т.Чацького, І.Лелевеля, Й.Ярошевнча, І.Онасєвича, Т.Нарбута,
О.Бальцера.
Методологічна і теоретична основа дисертації
В дисертації використано весь традиційний інструментарій істо-рико-правових та наукознавчих досліджень, що грунтується на очищеному від вульгарно-марксистських та інших перекручень діалектико-матеріалістичному філософському світогляді. Найчастіше автором застосовувались історико-порівняльний, предметно-хронологічний, системно-структурний, формально-юридичний та аналітичний методи.
Теоретичною основою дослідження насамперед стали фундаментальні положення, які містяться в працях представників ряду наукових спеціальностей (теоретиків і істориків права, наукознавців, істориків, політологів) С.С.Алексєєва, Б.Є.Бабицького, Б.В.Віленсь-кого, О.І.Гуржія, І.А.Емельянової, І.А.Ісаєва, М.Я.Купріца, С.А.Ла-зутки, Д.І.Луковської, В.Д.Мєсяца, Л.Г.Москвич, П.П.Музиченка,
B.Т.Пашути, В.І.Пічети, Н.С.Прозорової, В.О.Румянцева, О.Ф.Ска-кун, М.Ф.Спірідонова, М.М.Страхова, А.П.Ткача, І.Б.Усенка, Е.Г.Ци-ганховоі, Р.М.Шабульдо, Н.М.Яковенко, 1.ВагёасЬа, О.Сгегека, І.К'юіаІ-kowskiego, J.Ochшanskiego, Н.2.\Уізпега.
Джерельну базу дослідження склали наукові публікації представників школи та інших причетних до неї вчених, численні архівні матеріали, які зберігаються у фондах Інституту рукописів Центральної наукової бібліотеки ім.В.І.Вернадського НАН України, Центрального державного історичного архіву України в м. Києві,
Державного архіву м. Києва, а також у родинному архіві, що належн ії, нащадкам академіка ВУАІІ О.О.Малиновського.
Теорет ична і практ ична цінність дисертації полягає у т ому, що її положення і висновки дають змогу повернути до наукового обігу творчу спадщину вчених школи; заповнити прогалини в історико правовому знанні про державотворчі і правої ворчі процеси на терені України; використати зібраний і синтезований дослідниками матеріал для з'ясування витоків, а частково і перспектив розвитку сучасного українського права.
Більш глибоке вивчення золотого фонду української ісгорико-правової науки, введення до наукового обігу її теоретичних здобутків дає змогу не тільки зрозуміти минуле, а (і створити необхідне підгрунтя для побудови правової бази регулювання різноманітних суспільних відносин сучасності. Крім того, відродження закладених видатним» вченими наукових традицій, творче використання їх методологічного інструментарію безперечно збагатять історико-правону науку, піднімут ь її авторитет і ефективність.
Зокрема можна виділити такі сфери застосування результатів досліджень:
- науково-дослідну (для створення цілісної картини державноправового розвитку України);
- привстюрчу (для уточнення характеристики правового мен-талі іету та правосвідомості українського народу);
- навчальну (у процесі викладання курсів “Історія держави і права України”, “Основи держави і права”, а також історичної частини ряду курсів галузевих юридичних дисциплін).
Наукова новизна дисертації. Дисертація є першим монографічним дослідженням Київської історико-юридичної школи (школи захід-норуського права) та її доробку. В ні/і:
- вперше детально реконструйована концепція західноруського
права та зроблена спроба оцінити її вплив на подальший розвиток історико-правової науки; .
- дана нова сучасна оцінка методології школи та її творчих здобутків;
- переосмислено значення творчого надбання кожного з представників школи, фактично вперше проаналізовано наукову, біографію М.М.Ясинського та Г.В.Демченка, суттєво збагачено характеристику творчбсті інших представників цього наукового напряму.
На захист виносяться такі найбільш суттєві і нові наукові положення і висновки, які є результатом особистого наукового пошуку дисертанта
- формування школи західноруського права було обумовлене об'єктивними політико-ідеологічними та науково-теоретичними чинниками і припадає на другу половину XIX ст.;
г-$-чгь8.
1
- її представляють у першому поколінні М.Ф.Владимнрський-
Буданов та Ф.І.Леонтович, у - другому М.М.Ясннськиїі, Г.В.Демченко
О.О.Малиновський, М.О.Максимс/Іко?; .
- методологічною платформою школи був історико-порівнялі.ний метод з елементами соціологізму, що з урахуванням основних моментів їхнього праворозуміння дає підставу віднести вчених школи з деякими застереженнями до модифікованої історичної школи права в Україні;
- об'єктом дослідження школи насамперед було право, що діяло на київській, волинській і подільській землях до кінця XVII ст.;
- праці представників школи створюють своєрідну концепцію західноруського права, яка подає право, Що діяло на території Великого князівства Литовського, як таке, що має давньоруські витоки і продовжує правові ірадиції, сконцентровані у Руській Правді;
- наукові здобутки школи західноруського права були позитивно сприйняті наступними українськими правознавцями, зокрема стали підгрунтям досліджень, що провадились в Комісії для виучування історії західноруського та українського права ВУАН до поч. 30-х років.
Апробація, реалізація і публікація результатів дослідження
Результати роботи дисертанта знайшли відображення у його доповідях і виступах на засіданнях вченої ради Інституту держави і права НАН України і відділу історико-політологічних досліджень держави і права України названого інституту, доповідались на наукових конференціях "Українська державність: історія і сучасність" (Київ, 1993 р.), "Народ, нація, держава: українське питання у європейському вимирі” (Львів, 1993), "Правова система України: теорія і практика" (Київ, 1993). Основні положення дисертації викладені у 4 наукових публікаціях, знайшли часткову реалізацію в пропозиціях з питань подальшого розвитку української історико-юридичної науки, які подавались Інститутом держави і права НАН України до Президії НАН України.
Структура і обсяг дисертації. •
Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку літератури. Загальний обсяг праці 220 сторінок.
7 Автор залишає можливість доповнити зазначений перелік, оскільки ідеї школи поділяло і ряд інших учнів М.Ф.Владимирського-Буданова і Ф.І.Леонтовича, зокрема Ф.В.Тарановськнй і О.Я.Шпаков, але зазначені вище помітно вирізнялися своєю активністю в царині саме історико-юрндичних досліджень . .
Зміст роботи
У вступі висвітлюється актуальність і ступінь дослідженості тематики дисертації, формулюються її мета і завдання, визначаються методологічні та науково-теоретичні основи дисертації, її наукова новизна, теоретичне і практичне значення, характеризуються апробація, реалізація і публікація результатів дослідження.
У першому розділі ’'Історичні передумови зародження наукової школи західноруського, права та її найнидатніші представники'' проблема вивчення держави і права західноруських земель розглядається у контексті станонленння вітчизняної^ історико-юрндичної науки. Такий підхід видається виправданим, адже поява і розпиток даної концепції стали закономірним наслідком загальних процесів, які відбувались у правознавстві Російської імперії, результатом взаємного впливу ряду політичних, ідеологічних і суто наукових чинників. Тому аналіз історичних витоків концепції потребує попереднього висвітлення деяких особливосте/! становлення світової і вітчизняної історико-правової науки.
Процес усвідомлення необхідності застосуванння у вивченні правових явищ історичного і порівняльного методів, а згодом поява спеціальної іалузі правознавства - історико-правової, припадає в Росії на середину минулого століття. Оцінити Ного слід цілком позитивно,
а, за свідченням сучасників, він немало посприяв тому, щоб
8 3 огляду па відсутність у сучаснії! українськії! історико-правовіи науці усталеного понятійного апарату, ангор вважає за необхідне зробиш певні застереження стосовно деяких уживаних означень. Усвідомлюючи, що українське право отримало змогу відособитись лише після 1917 р., все ж видається можливим застосовувати термін "вітчизняний" і до попереднього історичного періоду, коли іШеїься про вчених, які працювали на етнічних українських землях і створювали підгрунті я майбутньої української науки. Разом з тим не викликає сумнівів те, що в Російській імперії регіональні університети були яскраво проросі/іськнми, такими, що ідеологічно обслуговували імперську політику. В дисертації водночас широко застосовується термін "західноруський" у тому значенні, в якому він використовувався вченими, котрі належали до досліджуваного наукового напряму, для позначення частини єдиною "руського" етнічного, соціального, державно-правовог о та іншого простору. При цьому вживання цього терміну, а також інтегрованого поняття "руський'' у сполученнях типу "Литовсько-руська держава', "руські князі", "руське право" тощо зовсім не означає, що автор є прихильником теорії про наявність єдиного руського народу з поділом на великоросів, малоросів і білорусів.
юриспруденція вийшла за рамки попереднього хибного уявлення про неї як "нижчу науку", "науку приказііих справ"9. ■
Серед чинників, які викликали до життя зазначений процес, насамперед треба назвати прогресуючий розпиток капіталістичних відносин, передумови якого закладались ще на початку XIX ст. Це потягло за собою переосмислення значення всього комплексу суспільних наук, і насамперед генерувало нові напрями історичішх і правових досліджень. Теоретичним підгрунтям суспільствознавчої науки за цих умов стала "ідеологія офіційної народності". її наріжними принципами проголошувались самодержавство, православ'я, народність, апелювання до яких з одного боку привертало увагу до історії, з другого ж - тримало цей процес в жорстких ідеологічнах лещатах.
Вибух інтересу до історії, піднесення джерелознавства, поява численних археографічних публікацій в свою чергу викликали інтенсивний розвиток історико-правових досліджень, оскільки найкраще збереглися і першими стали об'єктом вивчення саме пам’ятки державно-правового характеру. Потреба у таких дослідженнях посилилась і в світлі підготовки до видання "Полного собрания законов Российской империи" та "Свода законов Российской империи"
Головним чинником остаточного оформлення науки історії права стало поширення і сприйняття з певною модифікацією основних ідей історичної школи права, що тоді вже утвердилися у світовій науці (історичного підходу до права, системного аналізу матеріалу, органічного розвитку права, його зв’язку з правосвідомістю тощо).
Уявлення про хід історичного процесу на той час цілком вкладалося у схему Київська Русь - Московське кнзівство - Російська імперія. Західноруська ж історія, в тому числі правова, лишалася поза увагою російських науковців. Безперечний пріоритет у її дослідженні, починаючи з ХУ1 ст., належав польським вченим (М.Кромер, Б.Ленгніц, В.Стритуський, Т.Островський, Т.Чацький,
І.Лелевель, І.Онасєвич, О.Бальцерта інші). В російській науці початок студій західноруською права пов'язується з опублікуванням 1839 р. виступу міністра освіти М.М.Устрялова "Исследование вопроса, какое место в русской истории должно занимать Великое княжество Литовское", який був виразом офіційного бачення напряму розробки історії цих земель та водночас своєрідним соціальним замовленням.
Питання західноруського права опинились в центрі уваги як істориків, так і юристів, хоча більшість розвідок стосувалась лише політичної долі західноруських земель і мала помітне ідеологічне
9 Див.: ВлалимирскиН-Будамов М.Ф. Государство и народное образование в России ХУШ в. - Ярославль, 1874. - С.181. .
забарвлення. Ііпенсивні дослідження почалися з др. пол.ХІХ сг. (М.К.Любавський, І.І.Лаппо, С.О.Бершадський, І.О.Лінниченко,
С.Л.ПташнцькнІІ, М.В.Довнар-Запольський).
Спеціальне ж завдання по дослідженню західноруського права висувалось перед новозаснованим Київським університетом св.Володимира, який за задумами влади, повинен був стати "джерелом воскресіння руської народності в краї", що вважався польським. В університеті західноруська історія досліджувалась як "чистими" істориками (В.Б.Антонович, М.П.Дашкевнч, М.С.Грушевський), так і істориками права.
Серед останніх першість належала Г.М.Даниловичу. Його зацікавленість та заглибленість в дану тематику заклали початок традиції, що усталилася в подальших студіях.
Наступником Г.М.Даниловича і по університетській кафедрі, і за предметом досліджень був М.Д.Іванішев - видатний археограф і юрист, один з ініціаторів створення Київської Археографічної комісії. Крім досить плідної власної наукової діяльності, М.Д.Іванішеву. належить заслуга залучення до праці в цій царині М.Ф.Владнмирського-Буданова і Ф.І.Леонтовича, чий внесок в дослідження історії західноруського права дав підставу називати їх "фундаторами нової західноруської школи в історико-юридичній науці"'0 ); основні ідеї були підтримані і розвинуті новим поколінням вчених-юристів, учнів М.Ф.Владимирського-Буданова - М.М.Ясинсь-кнм, Г.В.Демченком, О.О.Малиновським, М.О.Максимейком. Свій внесок в розробку західноруського права зробив і учень Ф.І.Леонтовича Ф.В.Тарановський.
З огляду на те, що сьогодні імена згаданих вчених, за деяким винятком, мало відомі навіть фахівцям, а їх наукова спадщина майже не досліджувалась, цілком виправданого видається зроблена в дисертації спроба загальної характеристики доробку вчених, з'ясування їх'науково-методологічних поглядів, визначення моментів наступництва і розходжень між двома поколіннями вчених (М.Ф.ВладнмирськиП-Буданов, Ф.І.Леонтович - перше, М.М.Ясинсь-кий, Г.В.Демченко, О.О.Малиновський, М.О.Максимейко - друге), а також напрямів наукового пошуку.
Викладений матеріал дозволив не тільки відновити основні віхи творчого зростання згаданих вчених, становлення їх наукового світогляду, а і констатувати, що грунтовна професійна підготовка, визнання і слідування прогресивним методам досліджень, особистий
Ю Яковкин II. М.Ф.Владимирский-Будаиов //Журнал министерства народного просвещения. - 1916. - №2. - С.37
талант і щире захоплення цією проблемою історії права певним чином гарантували високий рівень їх студій.
Системному аналізу праць вчених щодо західноруського права присв'ячений другий розділ дисертації "Концепція західноруського права". Вивчення праць вчених школи дало можливість викласти цільну карміну їх бачення становлення і розвитку західноруської державності - суспільної о, державною ладу, правової системи, співвідношення впливу на них внутрішньою розвитку і зовнішніх привнесень. Особлива уваї а і у і приділялась механізму утворення Великого князівства Литовського, харакі еристиці правової о статусу основних верст в населення, державо- та право ї ворчих процесів на Ііоі о теремі. Окремо розглянуто питання про вплив концепції західноруського прана на подальший розвиток історнко-правової науки.
В дисертації підкреслюється, ідо за політичних обставин середини XIX ст., зростаючих домагань Польщі стосовно "західних територій", які мали досить авторитетне наукове підгрунтя (рядом вчених детально обгрунтовувалась віковічна належпісіь цих земель Польщі), російська історіографія мала запропонувати своє вирішення кардинальних питань, пов'язаних з утворенням Великого князівства Лн товської о.
Грунтовний аналіз новоутвореного державного організму з точки зору таких суттєвих елементів, як територія, етнічний склад населення, характер державної влади, власне механізм утворення, дозволив вченим школи зробити такі висновки: територіальна та етнічна перевага руських земель і населення, що становили 90 відсотків всього Великого князівства Литовського; політика "приязні", якої здебільшого трималися литовські князі з руським населенням; номінальний харак тер їх влади по відношенню до руських земель; збереження давньоруських традиціІІ адміністративно-територіального поділу та місцевого управління; значно молодші, порівняно з руськими, державницькі традиції литовців; сприйняття тією чи іншою мірою литовськими князями руської культури, релігії та мови дають підставу стверджувати, що держава, яка називалась Великим князівством Литовським, фактично з кінця ХІУ ст. стала Литовсько-руською державою.
Аналізуються також праці вчених школи, присвячені дослідженню соціального різвитку західноруських земель, на якому позначились як внутрішні процеси, так і польські впливи, що обумовило досить специфічний правовий статус основних верств населення. Надаючи найбільше уваги утворенню і розвитку шляхетського стану і визнаючи за ним особливе становище у сфері політичних, майнових і особистих прав, вчені вважали цей процес результатом еволюційного розвитку давньоруської аристократії та злиття з нею частково новоутвореного
служилого прошарку під тиском нових політико-соціальних умов. Аналіз складу і правового становища селян і міщан провадився вченими школи в контексті еволюційного розвитку общинної форми землеволодіня у напрямі наближення до особистої індивідуальної власності і ототожнювався з розкладом земської єдності і виділенням особливого стану - шляхти.
Загалом же суспільні відносини, що склалися в Литовсько-руській державі, визначалися М.Ф.Владнмирським-Будановим як феодальні вже з кінця ХУ ст„ "хоча терміни і взято з європейського права"! 1
Основними результатами розробки вченими школи проблеми державотворчих процесів, видаються насамперед періодизація державно-правового розвитку Литовсько-руської держави та її інституціонально-правова характеристика. Особливо цінним елементом презентованих студій, на думку автора, є еволюційний підхід до досліджуваних явищ. Так, в дисертації зроблено спробу узагальнити здійснений вченими аналіз основних рис і органів державної влади і управління протягом федеративно-князівського (до. поч.ХУ ст.), федеративно-земського (до поч. ХУІ ст.) та єдинодержавного (ХУІ ст.) періодів.12 Зокрема досліджувались правовий статус Великого князя Литовського, господарської (великокнязівської) Ради, місцевих і вального сеймів, урядів земських і двірних. Значна увага дослідниками приділялясь судовій системі Литовсько-руської держави та в її межах найяскравішому явищу в історії захід-норуського судоустрою взагалі - копно.му(громадському) суду.
В дисертації висвітлюються концептуальні погляди вчених школи Щодо західноруської правовової системи. Особливо пильну увагу вчені приділяли джерелам права, так як їх дослідження є "найбільш вірним засобом визначити національний, а саме руський характер права Великого князівства Литовського"^. В число цих джерел права вчені включали звичаєве право. Руську Правду, міжкнязівські договори, уставні грамоти, магдебурзьке право та Литовський Статут. Дисертант аналізує їх погляди на кожне з цих джерел.
Комплексного дослідження у працях вчених зазнали основні інститути кримінального права. Серед ннх поняття злочину і складу злочину, види злочинів, види і система покарань. Як узагальнюючий підсумок у дисертації услід за О.О.Малинопським подається визначення характерних рис кримінального права Литовсько-руської держави (пріоритетність інтересів потерпілого перед інтересами
11 ЦНБ НАН України. Інститут рукописів. - Ф.бО. - Спр.8. - Арк.12
12 Вказ. джерело. - Арк.Зб-37
13 Максимейко Н.А.Источники уголовных законов Литовского Статута. -
К., 1894. - С.8 .
держави при визначенні майнових покарань, принцип індивідуальності покарань, непопулярність тілесних покарань тощо).
За відсутності в західноруському праві чіткого виділення норм, які складають цивільне та сімейне право, висвітлення у працях вчених школи, а відповідно і в цій дисертації, зазнав лише ряд їх інститутів. А саме речове, зобов'язальне, спадкове право (зокрема досліджувалось коло суб'єктів та масив їх майнових прав).
Бачення вченнми школи розпитку державо- і право творчих процесів на терені Литовсько-руської держави поділяли і наступні покоління дослідників. Після Жовтневої революції 1927 р. дослідження проблем захі/шоруського права продовжила Комісія для виучування західноруської о і українського прана, заснована в січні 1919р. у системі Всеукраїнської Академії наук (голова з 1920р. акад.М П.Василенко). Творчі здобутки вчених школи, дозволили рухались вперед або, точніше, вглиб.поставлених проблем новому поколінню дослідників. (Певну наступність у роботі комісії забезпечували академік ВУАН О.О.Малиновськиіі та член-кореспонденг ВУАН М.О.Максимеїіко). Проте на початку 30-х років під приводом боротьби з буржуазними антинауковими поглядами, в число яких потрапила і теорія західноруського права, робота комісіі була згорнута. Автоматично, більш як на 60 років, припинилися і комплексні дослідження західноруської о права. Водночас про обізнаність сучасних науковців з дослідженнями .М.Ф.Влади-мирського-Куданова, Ф.І.Леонтовича, М.М.Ясииської о, Г.В.Демченка,
О.О.Малиновського, М.О.Максимеїіка свідчать часті посилання на їх праці. Присутні в сучасних дослідженнях і полемічні елементи відносно тих чи інших думок представників школи. Активно використовувався зібраний і оброблений ними джерельний матеріал. А після проголошення незалежності України в контексті загального інтересу до проблем історії національної юридичної науки намітилися паростки нового ставлення до ідей школи, про що вже (ішлося на початку авториферату. '
Дисертаційне дослідження завершується наступними основними висновками. .
1. Київська історико-юридична школа (школа західноруського права), яка об'єднала вчених-юристів М.Ф.Владнмирського-Буданова, Ф.І.Леонтовича, М.М.Ясинського, Г.В.Демченка, О.О.Малиновського, М.О.Максимейка, займала одне з чільних місць у дореволюційній історико-правовій науці Росії.
2. Персональні біобібліографічні характернепіки представників школи дають уявлення про фундаментальну наукову підгоїовк.у і високий професійний рівень названих істориків права.
3. Використання вченими історико-порівняльного. методу з елементами соціологізму дозволяло вести грунтовну розробку історико-прапошіх проблем.
4. Дослідження вчених школи у своєму комплексі дали змогу відтворити, як було зроблено спробу показати вище, відносно цілісну картину розвитку західноруського права, тобто права, яке було поширене на території Великого князівства Литовського та Речі Посполитої упродовж ХІУ-ХУІІ ст.
5. Концепція західноруського права, яка базується на досконало вивченому джерельному матеріалі, по-новому висвітлювала державний устрій і право Великого князівства Литовського, Здійснений аналіз дав змогу вченим визначити здебільшого руські витоки їх становлення і розвитку. А це зробило можливим називати цю державу Литовсько-руською.
6. Першочергове домінування руського елементу в князівстві
Литовському, зумовлене територіальною та чисельною перевагою руського населення, більшим, ніж у литовців державно-правовим, досвідом та, за висловом Ф.І.Леонтовнча, інстинктом державності у Великих князів Литовських, забезпечило йому чільне місце в наступному державно-правовому розвитку. .
7. Нові історичні умови, що формувались як під тиском зовнішній обставин (військова загроза з боку Ливонського і Тевтонського орденів на півночі, з боку Московського князівства на сході), так і в результаті власного розвитку Литовсько-руської держави та здебільшого польських впливів обумовили адаптаційні процеси та такі, що мали ознаки прямого запозичення.
8. Порівняна питома вага цих процесів оцінювалась вченими по
різному 14, хоча безсумнівно більш значннх змін зазнала публічно-правова сфера. .
14 Так, Ф.І.Леонтович та М.Ф.Владимирський-Буданов схилялись до останньої моделі в державно-правовому устрої і відповідно в державному праві (власне публічній сфері) та першої - в сфері приватній. Крім того, на співвідношення цих двох тенденцій мало свій вплив явище “кинутого у воду каміння” - коли польські впливи були більш відчутними у центрі держави і у литовських, ряді білоруських областях, і значно менше на її окраїнах. Тут, за визначенням Ф.Леонтовича і після Люблінської унії - цього своєрідного водорозділу в історії Великого князівства Литовського -продовжувало діяти місцеве (власне українське) право. Нове покоління представників школи - М.Ясинський, Г.ВДемченко обидва згадані чинники намагалися ув’язувати в єдиний комплекс органічного розвитку Литовсько-руської держави (Показовим в цьому відношенні є аналіз М.М.Ясинським генези судоустрою в Литовсько-руській державі).
9. В межах західноруської державності вченими школи висвітлювався ряд проблем власне українського права (права, що було поширене на київській, волинській, подільській землях у згадуваний період).
10. Однією з підстав для цього було те, що державно-правовий розвиток українських земель спочатку майже повністю автономний (Ф.І.Леонтович навіть вживав термін “київське", “волинське” право), і в подальший час досить довго зберігав давньоруські правові засади.
11. Фундаментальне висвітлення у працях вчених зазнав розвиток правової системи Великого князівства Литовського. Першочергова увага приділялась, зокрема характеристиці звичаєвого права, ус іавних грамот, Литовського Статуту.
12. В цьому світлі, уявляється, окремого дослідження вимагає з'ясування вірності тези, яку, наприклад, С.А.Лазутка. подає як “тенденційне уявлення про Руську Правду як основне джерело Литовського Статуту*5. Арг ументація вчених школи, огляд якої подавася вище, автору уявляється досить доказовою. Так, особливого значення набувас правовий аналіз визначної пам'ятки права -Литовського Статуту. Присутність і органічне поєднання в ньому руських правових засад з правом польським, німецьким та римським, надало йому своєрідної о синтетичного характеру. Водночас він став такою пам'яткою феодального права, яка в своїх ірьох редакціях зберігала руські правові традиції і і разом з тим послідовно відображала суспільні зміни.
13. Все викладене дає змогу твердити, що грунтовні праці Ф.І.Леонтовича, М.Ф.Владимирського-Буданова, М.М.Ясннською, Г.В.Демченка, О.О.Малиновського, М.О.Максимейка та інших дослідників, які орієнтувались на ідеї школи, привернули увагу до цієї, нової на той час, проблеми. Вони започаткували вивчення історії Великого князівства Литовсього, але водночас подекуди радикально відійшли від офіційно-охоронної версії “западнорусизма”, крайні прояви якого помітні у М.Й.Кояловича, більш помірковані - у М.К.Любавського. Об'єктивно існуюча загальноруська платформа досліджень вченнх зіграла, як уявляється, позитивну роль своєрідної гарантії від упередженості висновків про оригінальні риси західноруського права.
14. З огляду на вищезазначене, природнім етапом розвитку цих студій було сприйняття їх як базових в діяльності Комісії для виучування західноруського та українського права Всеукраїнської Академії наук. Певну наступність роботи Комісії забезпечували
Лазутка С. Академическое издание Первого Литовског о Ста гута// Первый Литовский Статут. Матер.респ.науч.конф. - Вильнюс, 1982.-С. 41.
академік ВУАН О.О.МалиновськиН та член-кореспондент ВУАН М.О.Макснмейко, які брали актнвну участь в її діяльності. Крім того, академік О.О.МалиновськиН як голова Комісії для виучування звичаєвого права, планував і спрямовував її роботу, в тому числі і в напрямі вивчення звичаєвого права як джерела права західноруського.
15. Особливий інтерес викликає присутнії) у ряді студій порівняльний аспект литовсько-руської і московської правових систем, що дозволяє з'ясувати оригінальні риси західноруської державності. А саме: першопочаткове домінування руського елементу у Великому князівстві Литовському; пріоритетне значення в ньому як об'єкту захисту прав особи (на противагу правам держави - в московському праві); широка участь населення в державному житті Литовсько-руської держави. •
16. Фактичне виключення з наукового обігу, починаючи з 30-х
років, праць представників Київської школи історії права і правознавчих комісій ВУАН позбавило українську історико-правову науку могутньої бази для дослідження даного періоду, що стало, одним із чинників майже повної відсутності, зокрема в юридичній науці, науково-аналітичних досліджень цього вельми цікавого і, на думку автора, одного з найбільш сприятливих для української державності періоду. ’
Основні положення дисертації викладені у таких працях:
1. Основоположники київської історико-юридичної школи (М.Ф.Владимирський-Буданов і Ф.І.Леонтович):- К.,1995. - 24 с.
2. Литовсько-Руська держава як етап розвитку української державності//Українська державність: історія і сучасність. - Мат. наук. конф. (січень 1993).-Київ: ІСДО, 1993. - С. 111-112.
3. Українська державність: історія і сучасність//Вісник ’АН України.-1993.-№7.-С.90-91
4. Школа західноруського права і проблеми сучасного кримінального права II Правова система України: теорія і практика - Тези наук, практ. конф. - К., 1993. - С.100-102.
Bondaruk T.I. Conception of weslrussian law and its influense on the development of Ukrainian history and law sciense.
The dissertation (manuskript) for obtaining a scientific degree of the candidate of sciences (law) on the speciality 12.00.01. - theory and history of political and legal studies “The V. M. Koretsky Institute of State and Law of the National academy of Siences of Ukraine, Kiev, 1995.
The dissertation is devoted to the investigation of the scientific works of M. F. Vladytnirsky-Budanov, F. 1. I.eontovich, M. W. Yasinsky, Y. V. Demchenko, I. A. Malinovsky, M. O. Maximejko. It is made a conclusion about the unity of views which were imbodied in original conception of westrussian law.
It is revealed the essence of the conception and its importance.
Бондарук 'Г. И. Концепция западнорусскою права и ее влияние на развитие украинско!1. историко-правовой науки.
Диссертация (рукопись) на соискание научной сіепени кандидата юридических наук на специальности 12.00.01 теория и история политических и правовых ученні). Институт государства и права им.
В. М. Корецкого НАН Украины. Киев, 1995 і-.
Диссертация посвящена исследованию научного наследия историков права М. Ф. Владимирского-Буданова, Ф. И. Леонтовича, М. Н. Ясинского, Г. В. Демченко, И. А. Малиновского, М. О. Мак-симейко.
Сделан вывод о единстве их взглядов, воплотившихся в оригинальной концепции западнорусскою права. Раскрыто содержание концепции и ее значение.
Ключові слова: історія права, юридична наука, Київський університет, західноруське право, Велике князівство Литовське.
Піди, до друку о<У. /О- 9? Формат 60 x 84'/^.
Папір друк. . Спосіб друку офсетний. Умови, друк, арк.с>,9з . Умови, фарбо-підб. 4,ОУ . Обл.-вид. арк. О .
Тираж «Ю . Зам. № •
Фірма «ВІПОЛ»
252(51, Київ, вул. Волинська, 60.
