АВТОРЕФЕРАТ ДИССЕРТАЦИИ по праву и юриспруденции на тему «Право наследования земли в Украине»
... , МВС України
1 ¡і ('п
1 ^ г‘ Університет внутрішніх справ
Зайцев Олексій Леонідович
УДК 347.65/.68+347.235
ПРАВО СПАДКУВАННЯ ЗЕМЛІ В УКРАЇНІ
Спеціальність 12.00.03. - Цивільне право і цивільний процес, сімейне право, міжнародне приватне право
АВТОРЕФЕРАТ на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Харків - 2000
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі цивільно-правових дисциплін Університету внутрішніх справ.
Науковий керівник - Кандидат юридичних наук, доцент Самой-
ленко Володимир Михайлович, доцент Чернігівського державного інституту економіки і управління
них наук, професор, Заслужений юрист України Ромовська Зорислава Василівна, професор кафедри цивільного права і цивільного процесу Львівського національного університету ім. І.Франка;
Кандидат юридичних наук, професор, член-ко-респондент Академії правових наук Сибільов Михайло Миколайович, професор кафедри цивільного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
са Шевченка (кафедра цивільного права).
Офіційні опоненти - Народний депутат України, доктор юридич-
Провідна установа - Київський національний Університет ім. Тара
Захист відбудеться “_1_” грудня 2000 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.64.700.03 при Університеті внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27.
Вчений секретар Спеціалізованої вченої ради
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена процесом корінних змін в системі відносин власності, побудови в Україні розвинутого громадянського суспільства, де головна мета держави -служіння людині. Життєвий простір людині не уявляється поза рамками землі. Оголосивши в Україні конституційний принцип верховенства права, законодавець повинен створити нове цивільне та земельне законодавство, яке б відповідало вимогам до українського суспільства і було б інтегровано з загальноєвропейськими нормами та принципами. Тільки цивільне право містить правовий механізм для належного функціонування економіки незалежної Україні. Тому від прийняття нового Цивільного Кодексу (надалі ЦК) - “економічної конституції” залежить ефективність ринкових реформ в Україні, направлених на конкретний результат - благо людини, її комфорт у громадському суспільстві, та в забезпеченні змоги владнати свої життєві проблеми і питання, навіть дріб’язкового характеру.
Одним із основшіх і найдавнішніх інститутів цивільного права є інститут спадкового права, який покликаний врегулювати перехід належних людині прав та обов’язків у разі її смерті. Спадковому праву присвячували свої праці видатні російські, радянські і українські науковці. Але революційна зміна відносин приватної власності в останній час зумовила новіш виток розвитку та вдосконалення норм спадкового права. Це пов’язано з тим, що в радянський період ігнорувався приватний інтерес окремої особи, не існувало навіть терміну “приватна власність”. В перші роки радянської влади була зроблена спроба навіть взагалі скасувати інститут спадкування шляхом прийняття відповідних Декретів. Але накопичене за жття майно не зникає у разі смерті свого власника, воно все одно повинно комусь належати і приймаючи закони не можна нехтувати тисячолітнім досвідом розвитку людської цивілізації. Тому саме інститут спадкового права зберігся, хоча законом були вилучені із цивільного обороту найбільш вагомі та цінні речі - земля та інші природні ресурси, які стали виключно об'єктом державної власності, зникло поняття нерухомості, навіть житло здебільшого стало знаходитись у державній власності. Земельні ділянки можна було отримати тільки у тимчасове користування на невизначений термін і навіть це обмежене право “де юре” не спадкувалось.
Відродження категорій спадкового права, об’єктом яких виступає земля та нерухомість, в Україні розпочалося з прийняттям Земельного Кодексу України, Закону України "Про власність", та інших актів, з якими в цивільний обіг повернулось право приватної власності та інші речеві права на землю (право довічного користування землею, іпотека та ін.).
Мета аналітичної частішії дисертації полягає у виявлені історичних та загальних тенденцій розвитку права приватної власності на землю, права спадкового володіння землею та права спадкування землі в Україні, розробці рекомендацій щодо здійснення особою прав на землю у разі смерті її власника;
Усунент недоліків і протиріч у чинному цивільному та земельному законодавстві, спрощенню та поліпшенню механізму регулювання тих відносин, де об’єктом є земля.
Сьогоднішня практика як критерій істинності наукових досягнень свідчіть про низку неузгодженостей та недоліків в чинному цивільному і земельному законодавстві, що заважають реалізовувати суб'єктивні права спадкодавців і їх спадкоємців. По-перше, це стосується цивільного законодавства, оскільки єдиною реакцію законодавця на включення земельних ділянок до складу спадщини стала відміна ст.563 ЦК України. З цього часу у науці йде слушна (доречна) полеміка стосовно суб'єктів права спадкування землі, їх правового становища, прав та обов'язків. Про актуальність проблеми свідчить вал питань практичного характеру та відповіді на них в центральних та інших виданнях, в тому числі стосовно прав особи на земельну ділянку та про її спадкування. Непорозуміння, здебільшого, виникають завдяки відсутності єдиного нормативного акту, який би регулював відносини, пов’язані з спадкуванням землі і існуванню багатьох підзаконних актів (здебільше Указів Президента України), які тільки побічно направлені на розв’язання цієї проблеми. Навіть Конституція України, яка є актом прямої дії не в змозі остаточно вирішити цю дилему.
Така ситуація призводить до невпевненості та нерозуміння особою прав, що їй належать. Це, в свою чергу, не дозволяє створити належні умови для розвитку громадянського суспільства та захисту прав і свобод кожної особи. Тому, на наш погляд, потрібно провести велику роботу по систематизації та удосконаленню вже прийнятих законів і, як найшвидше, створенню нових, в першу чергу - Цивільного та Земельного кодексів. Але проводити цю роботу треба не шляхом “кавалерійських атак”, а пошуком надійного теоретичного підгрунтя. Для цього треба дослідити історію розвитку інститутів, пов’язаних з спадкуванням землі, оскільки земельним ділянкам на протязі тривалого часу були притаманні особливості щодо знаходження цього об’єкту у приватній власності, кола суб’єктів права власності, певних обмежень при виборі спадкоємців. Все це пов’язано з виключним значенням землі у житті окремої людини і усього суспільства взагалі. Тому розгляд питань спадкування землі вимагає окремого дослідження у зв'язку з необхідністю встанов-
з
лення особливого правового режиму правовідносин з землею. Усе це свідчить про безумовну актуальність досліджень у даній галузі.
Отже, вибір теми дисертаційного дослідження був зумовлений відсутністю належного правового регламентування інстиіугу спадкування землі, а також відсутністю достатнього висвітлення у вітчизняній науковій літературі даних проблем. Це викликало потребу проведення комплексного дослідження наявних проблем спадкування землі та практики застосування норм, що регулюють ці відносини, особливо у зв'язку з необхідністю прийняття нового Цивільного та Земельного кодексів України.
Ступінь наукової розробленості проблеми. Монографічні дослідження питань інституту права приватної власності на землю та її спадкування, як частини спадкової маси, у вітчизняній цивільно-правовій літературі практично не проводились. Але в дисертації використовується широке коло сучасних публікацій в періодичних виданнях, раніш опубліковані наукові роботи, в яких тим чи іншим чином автори торкались окремих аспектів предмету дисертаційного дослідження.
Найбільш повно та глибоко питання власності на землю та спадкування землі розглядались представниками дореволюційної російської цивілістики, такими як: ДІ.Мейер, Ґ.Ф.Шершеневич, К.П.Победонос-цев, Є.В.Васьковський, Ю.Гамбаров. їх роботи відрізняються певною фундаментальністю, неупередженістю, порівнянням з нормами римського приватного права.
В часи існування Радянської влади приватна власність на землю була скасована, тому це питання в науці навіть не підіймалося. Норми, що регулювали спадкові відносини достатньо широко розглядалися і аналізувалися науковцями того часу в працях Б.С.Антімонова, КО.Гра-вє, Д.Н.Генкіна, І.Б.Новицького, Н.В.Рабіновіча, В.І.Серебровського, використані автором, звісно за умовою певного ідеологічного “фільтру”, оскільки спадкові інститути в Україні залишаються без суттєвих змін вже майже 40 років.
Найбільш вагомий вплив на порядок викладення матеріалу та його аналіз в дисертаційному дослідженні викликала низка робіт сучасних вчених України, особливе місце серед яких займають монографії О.В. Дзе-ри “Розвиток права власності громадян в Україні” та М.В. Шульги “Актуальные правовые проблемы земельных отношений в современных условиях” та їх інші робота.
Однак в дисертації не можна обійти використання ідей та висновків щодо питань прав власності на землю і спадкування в Україні таких авторів як: Ч.Н.Азімова, В.І.Аццрейцева, Н.С.Кузнецової, О.А.Підопри-гори, О.А.Пушкіна, З.В.Ромовської, В.М.Самойленко, А.П.Сергєєва,
В.І.Сємчиика, М.М.Сибільова, Є.О.Суханова, Ю.К.Толстого, Є.О.Харі-тонова, Ю.С.Червоного, Я.М Шевченко, Р.Б.Шишки, В.І.Янчука.
Заслуговують уваги підготовлені і захищені кандидатські де розглядалися окремі сторони правовідношення спадкування землі в Україні. М.Б.Гончаренка котрий в дослідженні “Речеві права на нерухомість” розглянув питання статики - особливості знаходження землі, як об’єкта права власності та інших речевих прав у громадянина. В.Ю.Чуйкової -“Правові питання спадкування за заповітом” присвяченій особливостям динаміки - переходу прав на різні види прав та майна за заповітом.
Між тим, створені попередниками наукові праці не охоплюють весь спектр відносин по спадкуванню землі в Україні, а розвиток ринку землі, особливо в останні два роки, та відповідних галузей законодавства вимагає адекватного аналізу та узагальнення існуючих теоретичних розробок, норм чинного і перспективного законодавства.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до комплексної цільової програми “Правові проблеми здійснення майнових та особистих немайнових прав в умовах ринкової економіки” (номер державної реєстрації 0186.0.070867). постанови Верховної Ради України з розробки та прийняття нового ЦК України, плану науково-дослідних робіт Університету внутрішніх справ на 2000 рік.
Об'єктом дослідження виступають концептуальні положення науки щодо інститутів права власності та спадкування землі в Україні, особливості функціонування цього правового інституту, його принципи та значення.
Предмет дослідження - система суспільних відносин та система нормативних актів, що регулюють спадкування землі, їх практичне застосування, відповідна судова та арбітражна практика; спеціальна вітчизняна і зарубіжна наукова література, в якій досліджуються проблеми інституту спадкування землі та його значення.
Мета і завдання дослідження. Мстою наукового дослідження є комплексний аналіз, обгрунтування і внесення конкретних пропозицій щодо вдосконалення законодавства, яке регулює відносини після смерті власника земельної ділянки, а також теоретичний аналіз зазначених правовідносин. Завданнями дослідження було пізнання гносеологічних коренів приватної власності на землю, визначення та існування особливостей, пов’язаних із знаходженням земельної ділянки у приватній власності; визначення та обгрунтування особливостей спадкування земельної ділянки після смерті її власника; встановлення недоліків правового регулювання спадкування земельної власності з урахуванням світової практики та історичного досвіду; внесення пропозицій щодо удосконалення законодавства про право спадкування землі в Україні.
Методологічна основа дослідження. Спадкові правовідносини, об'єктом яких є земля, досліджуються в роботі з використанням історичного методу: тобто із урахуванням їх історичного розвитку, починаючи з римського приватного права, цивільного права дореволюційної України та Росії, цивільного права радянського періоду, а також деяких моментів спадкування землі в розвинених зарубіжних країнах. На перший погляд, занадто історичний підхід зумовлений тією багатою нормативною “скарбницею” правил щодо права приватної власності і права спадкування землею, що залишились в Україні з дореволюційних часів та період>т революційних змагань. Тому проаналізувавши ті схеми спадкування землі, що вже колись існували на території України, та виділивши з них позитивні моменті, ми опануємо оптимальні конструкції, які дійсно будуть на довгі часи служити кожній людині і суспільству взагалі. Методологічну роботу було також проведено за допомогою загальноприйнятих методів наукового пізнання - історико-правового, що проявилось особливо у першому розділі при дослідженні історичних аспектів встановлення права приватної власності на землю та її спадкування у певних часових відрізках українського бутгя (хронологічний) та зв’язку з іншими процесами (систематичний), аналізується аналогічні інститути ряду країн (порівляльно-правовий метод) і виявляються їх сучасні елементи (аналітичний метод), системного, хронологічного, функціонального, аналітичного, порівняльно-правового та інших засобів наукового пізнання, а також положень і висновків юридичної науки. Нормативну базу дисертаційного дослідження складають: нормативно-правові акти України і зарубіжних країн, проекти Цивільного та Земельного кодесів.
Теоретична основа дослідження Теоретичною базою для висновків, зроблених у дисертації, були праці видатних дореволюційних вче-них-цивілістів: Г.Ф.Шершеневича, Д.І.Мейєра, та вчених-юристів радянського періоду: Б.С.Антімонова, К.О.Гравє, Д.Н.Генкіна, І.Б.Новиць-кого, Н.В.Рабіновіча, В.І.Серебровського та ін., сучасних вчених України та Російської Федерації: Ч.Н.Азімова, В.І.Андрейцева, О.В.Дзери,
Н.С.Кузнецової, О.А.Підопригори, О.А.Пушкіна, З.В.Ромовської, В.М.Са-мойленко, А.П. Сергеева, В.І.Семчика, М.М.Сибільова, Є.А.Суханова, Ю.КТолстого, Є.О.Харітонова, Ю.С.Червоного, Я.М. Шевченко, Р.БЛІиш-ки, В.І.Янчука та інші.
Емпіричною базою дослідження було чинне законодавство, законопроекти, судова практика і публікації в науковій та періодичній пресі.
Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше здійснено комплексний аналіз правовідносин спадкування землі в Україні та отриманні автором наукові результати, які є невідомими для наукового співтовариства у порівнянні зі станом наукової розробленості цієї проб-
леми в Україні. Ступінь новизни - удосконалення раніш відомих наукових положень та отриманні нових результатів стосовно спадкування землі в Україні.
Проведене дослідження дозволило дисертантові сформулювати наступні положення та висновки, що виносяться на захист:
1) як і інші суспільні відносини, що підлягають нормативному регулюванню, інститут спадкування землі не зникає, а лише трансформується в залежності від економічної та соціальної політики державного уряду;
2) відстоюється теза про те, що земля, незважаючи на свій статус специфічного об’єкта права (одночасно виступає як предмет і засіб виробництва) все ж таки повинна бути об’єктом цивільного права. Удосконалено визначення землі як об’єкта приватної власності і пропонується відповідна редакція до проекту ЦК України;
3) виявлені недоліки та суперечності чинного цивільного законодавства про власність, особливо при регулюванні майнових прав на землю фізичних осіб, та права спадкування землі їх спадкоємцями;
4) виходячи з принципу рівності правоздатності фізичних осіб та відсутності реторсій у приватній сфері зроблено висновок, що право власності на землю та право спадкового володіння землею повинно розповсюджуватись на громадян інших країн та осіб без громадянства;
5) виходячи з приватного характеру власності на землі селянського (фермерського) господарства, вважаємо її суб’єктом повинен бути громадянин, який організовує селянське (фермерське) господарство, що повністю відповідає юридичній природі приватної власності на землю в господарстві;
6) пропонується розширити коло спадкоємців, що мають право на одержання певного майна в натурі особами, що ведуть спільне з заповідачем селянське (фермерське) господарство і доповнити проект ЦК наступним положенням - особи, що ведуть спільне з заповідачем селянське (фермерське) господарство, мають переважне право на отримання частки земельної ділянки, яка є їх спільною власністю з заповідачем;
7) робиться висновок про необхідність введення в спадкове право для осіб, що сумісно ведуть селянське (фермерське) господарство субін-стигуту сумісного заповіту (по аналогії з заповітом подружжя);
8) відстоюється теза про те, що існуюча методика оцінки землі при визначенні розміру спадкової маси не відповідає реаліям сьогодення і запропоновано при оцінюванні землі треба виходити з її ринкової вартості, як гаранту майнових прав фізичних осіб;
9) виходячи з принципу цільового використання земельної ділянки сингулярним спадкоємцем пропонуємо внести у Закону України “Про власність” та проект ЦК України наступне положення - набувши право приватній власності на земельну ділянку особа та її спадкоємці, повинні використовувати належні їм ділянки згідно з цільовим призначенням останніх.
На цих засадах пропонується внесення конкретних пропозицій що до змін норм чинного законодавства, проектів Цивільного та Земельного кодексів.
Теоретичне та практичне значення дисертаційного дослідження. Теоретичне значення роботи полягає в тому, що дослідження містить в собі комплексну характеристику правового регулювання відносин спадку землі й тим самим формують теоретичну основу для подальших законодавчих перетворень. Практична значимість полягає в тому, що на підставі проведеного дослідження дисертантом були надані конкретні пропозиції у Верховну Раду України до проекту ЦК України, які прийняті до уваги. Основні положення роботи можуть бути застосовані при підготовці навчально-методичної літератури для студентів юридичних вузів, в навчальному процесі при читанні лекцій і проведенні практичних занять з курсу "Цивільне право України", практичній діяльності землевпорядними установами, нотаріальними конторами.
Частіша положень і деякі висновки наукової праці носять дискусійний характер, що в подальшому може бути підставою для наступних наукових досліджень.
Особистий внесок здобувана. Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою, першим в Україні спеціальним дослідженням інституту спадкування земельної власності, що виконана на монографічному рівні. Окремі питання досліджуються вперше.
Апробація та впровадження результатів дослідження. Дисертація була неодноразово обговорена та рецензована на засіданнях кафедри цивільно-правових дисциплін Університету внутрішніх справ МВС України (м. Харків). Її положення доповідалися на науковій конференції присвяченій пам’яті ОАПушкіна, 21.05.1999 р., у м. Харкові. Зауваження та пропозиції до проекту ЦК України направлені у робочу групу з підготовки ЦК України. Результати проведеного дослідження використовуються у навчальному процесі під час проведенім лекцій та практичних занять з курсу цивільного права України, та під час консультування відвідувачів громадської приймальні Народного депутата України
О.М.Бандурки.
Публікації Основні висновки та теоретичні положення роботи висвітлені в п’яти наукових статтях.
Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження і складається із вступу, двох розділів, що включають вісім підрозділів, висновків до кожного підрозділу та загального висновку, а також списку посилань на джерела та списку використаної літератури (який складається із 180 найменувань). Обсяг рукопису 181 сторінки машинописного тексту.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обгрунтовується актуальність теми дослідження, визначена мета, предмет, об’єкт, зокрема методологія дослідження, його теоретичне і практичне значення, сформульовані основні положення та результати дослідження, що виносяться на захист, визначена наукова новизна одержаних результатів, характеризується апробація та публікація результатів дослідження.
Розділ 1. Законодавство про розвиток право спадкування землі в Україні в історичній рстроспективі. Складається з п’яти підрозділів, присвячених історико-правничому аналізу формування і розвитку інституту спадкування землі в Україні. З’ясовується процес становлення і визначається юридична природа та значення спадкування земельної власності з погляду на історичні традиції та законодавчі акти, що існували в Україні з середини XII століття.
Історичний аналіз розвитку інституту спадкування землі в Україні зумовлений тим, що це, по-перше дозволяє більш детально з’ясувати природу досліджуваного явища, по-друге, сучасні суспільні відносини повертаються до приватно-правових засад, які вже існували в минулому. Ф.Енгєльс вказував, що “цивільне право санкціонує існуючі при даних обставинах нормальні, економічні відношення між окремими особами”, тому чинне законодавство лише відтворює ту систему норм по спадкуванню землі, яка вже колись існувала в різномаїтті багатого історичного досвіду Української держави. Зрозуміло, що використання правових норм з минулого України, знання установленостей та української ментальності, після грунтовного аналізу та переопрацювання - це запорука формування дійсно суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави України (ст.1 Конституції України).
Підрозділ 1.1: Значення землі у життєдіяльності людини, необхідність встановлення її правового режиму.
Земля завяеди мала особливу самостійну та основну цінність, що і відрізняє її від інших об'єктів цивільних правовідносин. В силу своїх природних властивостей земля забезпечує можливість життєдіяльності усієї
людської спільноти. Головна цінність землі як ресурсу полягає в тому, що вона є: основним національним багатством (ст. 14 Конституції України), виступає як засіб виробництва (посівні площі, сади, пасовища, ліси та ін.), є об'єктом правочинів із нерухомістю; основою жіптя і діяльності народів, що мешкають на відповідній території; визначеною територіальною категорією, та в інших якостях. Така багатоаспектність значення землі припускає концентрацію навколо її різноманітного роду інтересів - держави, суб'єктів господарської і підприємницької діяльності та, в першу чергу, фізичних осіб - землевласників і землекористувачів.
Це особливе ставлення до землі спонукає нас до необхідності визначити статус землі як об’єкта цивільних прав, взагалі, і як частини спадкової маси, зокрема, згідно з принциповими та істотними особливостями, що належать виключно земельним і спадковим відносинам. Легальної дефініції землі та права спадкування земельної власності чинні нормативні акти не містять, а використовується термін “земля” як синонім до поняття “земельна ділянка”, що не сприяє єдності теорії, а ще більше практики.
Спроба позбутись цього недоліку в проекті Земельного кодексу не досконала і не відповідає Конституції України та науковим висновкам. З огляду на вищенаведене, на наш погляд, п.п.2,3 ст.4 проекту Земельного кодексу треба змінити і викласти в наступній редакції:
П.2. Земля - частіша довкілля, нерухомий шар земної кори, який характеризується псиною просторовістю і рельєфом, є основою ландшафту, розташована над надрами, вкрита грунтовим покривом, рослинністю і водами. Земля знаходитися під особливою охороною держави.
П.З Земельна ділянка - це розташована над надрами частина поверхні земного грунту з установленими межами, індішідуально-вшначена в просторі за певним місцерозташувашіям, розміром, характеризується певним якісним етапом, цільовим призначенням, з визначеними щодо неї правами та обов’язками. Далі за тестом.
Особлива охорона приватної земельної власності з боку держави втілюється в наступних засадах: гарантіях права приватної власності на землю при наданні і реалізації цього права громадянами виключно відповідно до закону; непорушності права приватної власності; захист прав усіх суб’єктів права власності; забезпечення захисту та непорушності права приватної власності на землю у разі смерті її власника шляхом спадкового правонаступництва.
Тому спадкові правовідносини щодо земельної власності займають достойне місце в системі майнових відносин цивільного права. І тради-
ційне розуміння місця спадкоємних правовідносин в системі цивільного права є виправданим і більш науково обгрунтованим:
• По-перше, ці правовідносини характеризуються тим, що воші витікають у зв’язну з спеціальним юридичним фактом - смертю громадянина.
• По-друге, виникнення з цього факту спадкоємних правовідносин характеризується тим, що у відповідності з ними право власності на майно померлого ще не виникає.
• По-трете, це право на прийняття спадку може виникати незалежно від волі спадкодавця, якщо спадкування здійснюється і по заповіту.
Відповідно, спадкоємні правовідносини дійсно представляють собою такі майнові відносини, якими замикається коло даних відносин, що регулюються цивільним законодавством.
Підрозділ 1.2 Законодавство про спадкування землі в Україні в період формування української національної держави. В період з 1783 по 1806 роки поряд з формуванням незалежної національної держави України їде багатограний процес створення національної нормативної бази. І серед цивільно-правових норм особливо важливе місце займали правила, що регулювали право власності на землю та відношення по спадкуванню землі.
Правовою базою цих інститутів виступило звичаєве право українців, яке бере свій початок з Литовського статуту 1566 року, який, в свою чергу, був більш пізньою рецепцією положень римського приватного права. Але це була часткова і похідна рецепція, оскільки процедура набуття права власності на землю і її спадкування мала свої характерні риси. Основним засобом придбання землі стала заїмка земель, яка була широко розповсюджена на території Гетьманщини і Слобожанщини, особливо в другій половині XVII - протягом XVIII століття. Закріплення такої землі здійснювалось на основі норм звичаєвого права і без спеціального юридичного оформлення. Відсутність документів, які засвідчують право власності на земельну ділянку, певним чином обмежують право заповідальних розпоряджень, але соціально-економічні засади розвитку подвірного землеволодіння та спадкування землі і не передбачали встановлення широкого кола спадкоємців. Спадкування відбувалось по схемі - від батька до сина. Всі інші спадкоємці викликались до спадкування лише у разі відсутності у померлого синів.
З 27 березня 1654 року почалось формування національної державної політики, спрямованої на закріплення правового власницького статусу української шляхти, шляхом встановлення певних гарантій на збереження шляхетських вільностей, прав та привілей, стосовно володіння землею та її спадкування. У той же час, в системі українського законо-
давства, почалося формування документального підтвердження закріплення права власності на землю. їх місце займали акти гетьманської і місцевої воєнно-адміністративної влади, що видавалися в формі універсалів, ордерів, листів, декретів, грамот.
Перехід земельних володінь українських феодалів у спадщину контролював царський уряд і земельна власність переходила за правом спадкування до спадкоємців тільки чоловічої статі за умови продовження військової служби. Спадкування відбувалося не тільки за законом, а і за заповітом. Почались визначатись певні обмеження як при спадкуванні за законом, так і для заповідальних розпоряджень. До форми заповіту ставились ряд вимог, від яких залежав зміст юридичного складу для виникнення прав та обов’язків у спадкоємців. Кінцеву крапку у визначенні інституту спадкування землі поставив Указ “Про єдиноспадкування” 1714 р., оскільки головною підставою переходу та набуття права власності при спадкуванні земельної ділянки продовжував залишатися закон. Право спадкування землі належало виключно синам, як головним першосуб’єктам спадкування нерухомості за законом, при відсутності заповіту, землю успадковував старший син (за принципом майорату).
Підрозділ 1.3: Законодавство про спадкування землі в Україні в складі Російської імперії. Перша половина XIX століття була останнім періодом, коли продовжували офіційно існувати елементи української правової системи та національних юридичних норм, що визнавались Російсь-кбю імперією. З 1840 по 1842 роки на території України, що підпорядковувалась Росії, був введений в дію “Свод законов Российской империи”.
Право власності козаків на землю поступово обмежувалось, але це не стосувалось права переходу землі до спадкоємців у разі смерті власника земельної ділянки. Заборонявся продаж землі, що належала козакам на правах власності, але не заборонялось встановлювати заповідальні розпорядження щодо земельної власності.
Маніфест від 19 лютого 1861 року “Про скасування кріпацького права” приймався з наступних міркувань: по-перше, Маніфест повинен був врегулювати право власності на землю, а вже по-друге, скасовував кріпацьку залежність селян-кріпаків від землевласників і встановив статус “тимчасово-зобов’язані”. Основними результатами реформи 1861 року було те, що присадибна земля належала на праві спадкового володіння кожному з членів общини, спадкувалась вона членами родини спадкодавця, що мешкали разом з ним. Спадкоємцями за заповітом могли бути лише члени общини; орна земля розподілялася між членами общини за кількістю або робітників, або душ. Вона не спадкувалась, а належала на праві сумісної власності всім членам общини. Сінокоси,
підлягали такому ж режиму наслідування як і орна земля, з тією різницею, що скошене сіно могло ставати спільною власністю. Вигони не підлягали переділу, а знаходились в загальному користуванні громадян.
Особливими формами спадкового володіння землею виступали “имущество родовое” - нерухоме майно, що було набуте шляхом спадкування за законом або за заповітом, але лише спадкоємцями за законом.
Скасувати такі безперспективні форми власності на землю, які загалом не передбачали спадкування землі, була призвана Аграрна реформа 1906 р. Однак суттєвих змін у спадкових відносинах вона не принесла, оскільки земля, що була отримана селянами, переходила не в їхню власність, а у власність сільської общини. Селянин лише безстроково володів наділом з громадської землі, причому за умови щорічного земельного переділу. Залишилися і обмеження спадкоємців - жінок перед спадкоємцями чоловічої статті.
У той же час існувала певна національна політика царського уряду, спрямована на регулювання відносин спадкування землі. Оскільки при захопленні земель переслідувались певні економічні, воєнні, а також політичні цілі, то і виконання цих питань було покладено на різні національні групи: німців, болгар, греків. При переселені їх на територію України земельні ділянки надавались їм здебільшого на праві спадкового володіння або у власність. Окремою соціальною групою виділені євреї, оскільки ніяких привілеїв вони не отримували, але й несли ще тягар громадянських обмежень, в тому числі і в праві власності на землю.
Підрозділ 1.4. Законодавство про спадкування землі в Україні в період (революційних змагань) боротьби її за національну незалежність. Формування інститутів права власності та спадкування землі соціалістичного періоду на Україні набуло деяких особливостей, пов’язаних з метою відокремлення території України від Росії та утворення незалежної держави.
Право власності на землю чи користування землею виступало в ролі головного важеля, цінності, яку Україні та її народу, селянам у різні часи пропонували за досить короткий час з лютого 1917 року до початку 1921 року шість політичних і державних урядів: Тимчасовий уряд з Центральною радою, УНР, Гетьманат, Директорія, Врангель, УРСР. Земля кожного разу виступала останнім аргументом, щоб отримати підтримку від найбільшого прошарку населення - землекористувачів, селян. Щодо спадкування взагалі і спадкування землі зокрема, то основними принциповими рисами раннього радянського спадкового права, що збереглись і надалі, були:
По-перше - право спадкувати мали тільки ті особи, що були тісно пов'язані зі спадкодавцем за його життя. Проте принцип визнання права спадкування за законом лише за обмеженим числом найбільш близьких до спадкодавця осіб залишався в соціалістичному цивільному праві незмінним. По-друге - визнання за подружжям права спадкування на тих же підставах, як за дітьми, тобто визнавалося рівноправність громадян різної статі у правоздатності. По-трете - до спадкоємців за законом були віднесені брати і сестри, батько і мати, дід і бабка, онук і онучка, які були рівноправними за спадковою правоздатністю. В-четверте - спадкові відносини рівною мірою поширювалися і на відносини спільної власності - сім’ї, однак класифікувавши ці сім’ї на міські, сільські і на селянські подвір'я, законодавець встановив однакове регулювання відносин власності цих різноманітних випадків. В-н’ятє - підкреслювався трудовий характер майнового спадкоємства після смерті громадянина. Це цілком пояснювалося тієї метою, що ставило перед собою законодавство, оскільки власність з приватної, почала перетворюватись в особисту. В-шосте - було визначено, яке право отримається спадкоємцями. Судова практика прирівняла «право користування і розпорядження» спадковим майном до права власності. В подальшому у цивільних кодексах союзних республік про «право користування і розпорядження», що виникає в спадкоємців, і не згадується.
Підрозділ 1.5 Законодавство про спадкування землі в Україні в часи існування Радянської влади (1921—1991 роки). Формування інституту спадкування землі у Радянській державі почалося з встановлення певного режиму користування землею - сервітутів за обробляючими їх “трудовими господарями”, які продовжували існувати як стара форма землекористування. При закріпленні наділів виходили з того, щоб в подальшому позбавити землекористувачів права володіння землею та перейти до колективних форм землекористування. На цій концептуальній основі на законодавчому рівні не передбачалась можливість спадкування земельних ділянок В радянські часи навіть відокремлювалося право власника будівлі від землі, на якій ця будівля побудована. Легально не були встановлені сервітути, які б дозволяли спадкувати право користування земельної ділянки під будівлею. В двадцятих роках було скасоване поділення приватної власності на рухоме і нерухоме майно.
Кардинально були змінені і спадкові відносини.
Під час окупації України в роки Великої вітчизняної війни була здійснена спроба введення приватної власності на землю і її епатування. Але вона не була реалізована повною мірою, оскільки цивільне законодавство, що покликане регулювати звичайні, повсякденні відносини під час війни себе не проявляє в повному обсязі.
Після перемоги у війні була прийнята низка законів, спрямованих на зміну положень інституту спадкування - розширено коло спадкоємців за законом і за заповітом, встановлено три черги спадкоємців, введена, так звана, “обов’язкова частка”, відновлена спадкова трансмісія. Але земельні ділянки де-юре були виключені з цивільного обігу. Таке ігнорування приватного інтересу окремої фізичної особи, на наш погляд, і викликало кризу соціалістичної системи господарювання.
Глибокий аналіз існуючої донедавна системи господарювання - це запорука уникнути тих соціальних катаклізмів, які пережила Україна, винайти належний підхід до пошуку реального землекористувача і землевласника та забезпечити за допомогою спадкових норм гарантії непорушності їх прав на землю, навіть у разі їх смерті.
У розділі 2 “Право приватної власності на землю і її спадкування за новим законодавством України” досліджуються підстави набуття права спадкового володіння землею і права приватної власності на землю, проблеми спадкування земельної власності та засоби їх вирішення шляхом поліпшення чинного законодавства та законопроектів.
Підрозділ 2.1. Право приватної власності на землю і право спадкового володіння землею. Встановивши право приватної власності на землю, законодавець, на наш погляд, не врахував всю багатогранність цього інституту права. Визнаючи пріоритет екологічних інтересів над економічними, пропонуємо змінити назву і текст ст.9 проекту Земельного кодексу і викласти його в наступній редакції: “Право власності на земельну ділянку - це визнане законом право, яке закріплює належність конкретної земельної ділянки, як елементу екосистеми суб’єкту і визначає коло належних йому прав власника, а також обов’язків, стосовно цієї власності”.
Виходячи з принципу цільового використання земельної ділянки сингулярним спадкоємцем пропонуємо внести у Закону України "Про власність” та проект ЦК України наступне положення - при набутті права приватної власності на земельну ділянку особа та її спадкоємці, повинні використовувати належні їм ділянки згідно з цільовим призначенням останніх.
На підставі аналізу теоретичних положень і загального спрямування розвитку законодавства можемо зробити висновок, що приватна власність на землю - це належне виключно громадянам України право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками згідно з цільовим призначенням останніх.
Чинне законодавство детально регламентує правовий режим земельних ділянок, що знаходяться у власності або спадковому користуванні
громадян України. Слушно, що право користування землею повинно належати не тільки громадянам України. Це не повинно бути їх прерогативою, тому право спадкового володіння землею повинно розповсюджуватись на громадян інших країн та осіб без громадянства. Але сільськогосподарське користування землею в межах визначених законом -це прерогатива виключно громадян України.
Таким чином, іноземні громадяни та особи без громадянства, отримали б право мати земельні ділянки лише на умовах користування за договором з власником землі (найму, оренди) чи на підставі інших речевих прав (право користування землею - ст.7 ЗК України). При цьому для земель сільськогосподарського призначення треба встановити конкретні мінімальні терміни землекористування. Якщо мова йде про будівлю чи споруду, до них повинно переходити і право постійного користування тією земельною ділянкою, на якій вона розташована (оскільки право власності на об’єкт нерухомості певним терміном не охоплюється).
Випадки довічного володіння, з огляду на сучасні концепції речевого права землекористування, повинні відноситися до речевих прав, оскільки існує лише в рамках абсолютних відносин. За своєю юридичною природою довічне (спадкове) користування є сервітутом - правом обмеженого користування чужими речами (майном) певною мірою.
Підрозділ 2.3. Спадкування землі фермерського (селянського) господарства. Земля як елемент чи складова частіша спадщини (спадкової маси) селянського (фермерського) господарства характеризується рядом специфічних ознак. По-перше, це сама діяльність осіб засновників і одночасно власників селянського (фермерського) господарства.
Для забезпечення неподільності наділу землі, наданого для ведення селянського (фермерського) господарства пропонуємо розширити коло спадкоємців, що мають право на одержання певного майна в натурі особами, що ведуть спільне з заповідачем селянське (фермерське) господарство та доповнити ст. 1520 проекту ЦК наступним пунктом:
П.6. Особи, що ведуть спільне з заповідачем селянське (фермерське) господарство, мають переважне право на отримання частки земельної ділянки, яка є їх спільною власністю з заповідачем.
Виходячи з приватного характеру власності на землі селянського (фермерського) господарства, на нашу думку є доцільним, щоб суб’єктом відносин був громадянин, який організовує селянське (фермерське) господарство. Це відповідає юридичній природі приватної власності на землю в такому господарстві. Необхідно залишати особам, що сумісно ведуть селянське (фермерське) господарство можливість сумісного заповіт. В цьому заповіті співвласники б мали змогу вирішувати долю всієї землі,
що надана їм для ведення селянського (фермерського) господарства, одним клином і у випадку смерті останнього з власників землі.
Питання про спадкоємців за заповітом тісно пов’язане з питанням про свободу заповідальних розпоряджень. Тому автором запропоновано розширити коло спадкоємців, що мають право на одержання обов'язкової частки особами, що ведуть спільне з заповідачем селянське (фермерське) господарство і доповнити ст. 1481 Проекту ЦК наступним пунктом: “Особи, що ведуть спільне з заповідачем селянське (фермерське) господарство, мають право па отримання обов’язкової частки земельної ділянки, яка с їх спільною власністю з заповідачем”.
Підрозділ 2.4. Приватизація земельних ділянок. Приватизація землі в України - це засіб знайти ефективного власника і повисиги віддачу землі. Але важливо, щоб приватизація землі, яка йде спонтанно і є по суті квазіприватизацією, сприяла розвитку малих форм підприємництва у сільському господарстві, а не стала проміжним етапом для подальшої переприватизації землі на користь тих осіб, в руках яких зосереджені знаряддя обробки землі. Приватизація майна радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, створених на базі колгоспів без викупу державою їх майна, здійснюється шляхом перетворення їх за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) у відкриті акціонерні товариства з наступною безоплатною передачею майна працівникам підприємств засновників. Але така приватизація мало враховує реалі великомасштабного сільськогосподарського виробництва.
Одним з етапів приватизації є оцінка землі. Однак існуюча методика оцінки - не відповідає реаліям сьогодення. Тому, на наш погляд, при оцінюванні землі треба виходити з її ринкової вартості, як гаранту майнових прав фізичних осіб.
Після приватизації земельної ділянки власники не можуть, протягом шести років з часу набуття права власності, продавати або іншими способами відчужувати належну їм земельну ділянку, крім передачі її у спадщину за законом або заповітом. Таке правило, на нашу думку, хоча і спрямоване на попередження спекулятивних правочинів. Воно суперечить основним канонам права власності хоча і на короткий час, але обмежує право особи, наприклад, на пересування, бо фактично прив’язує її до землі.
Підрозділ 2.5 Паювання землі сільськогосподарських підприємств і спадкування землі Конституція України, проекти Цивільного та Земельних кодексів відмовляються від терміну “колективна власність”, виходячи з того, що мова повинна йти про “спільну часткову або спільну сумісну спільну власність”. Тому, за нашою думкою, щодо юридичних осіб доцільно вживати термін “приватна власність юридичної особи”.
За проектом ЗК України земельна частка (пай) - це не виділена в натурі частка земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення, що обліковується в умовних (кадастрових) гектарах та має грошове визначення.
Тому Указ Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва”, на наш погляд, треба доповнити: “При виході з сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства кожний ного член отримує безкоштовно у приватну власність свою частку землі (пай) у натурі (на місцевості), що засвідчується державшім актом на право приватної власності на землю”. Тим самим ми б підкреслили абсолютність права власності на землю, та захистили права спадкоємців та осіб, що при виході з підприємства не встигли виділити земельний пай в натурі.
У висновках сформульовані найбільш важливі тукові та практичні результати, одержані в ході дисертаційного дослідження, а також рекомендації, щодо подальшого удосконалення правового регулювання інституту права приватної власності, права користування землею та спадкування землі в Україні, зокрема, у новому Цивільному та Земельному кодексі України та в інших ’законодавчих актах.
За темою дисертації опубліковані наступні роботи:
1. Зайцев А.Л. Законодательство Украины о наследовании // Бизнес информ. - 1996. -№ 22. - С. 16—19, № 23. - С. 16—19.
2. Зайцев О.Л. Місце земельних ділянок та інших об’єктів приватної власності у складі спадщини. Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених. - Харків: Ун-т внутр. справ, 1997. -
С. 171—174.
3. Зайцев О.Л. Заповідальні розпорядження за діючим законодавством та шляхи їх подальшого удосконалення // Вісник Університету внутрішніх справ. Випуск 6: Харків 1999. - С. 259—261.
4. Зайцев О.Л. Проблеми землекористування у Північному Причорномор’ї та Криму в XVIII—XIX ст. // Вісник Університету внутрішніх справ. Випуск 7. Частина 1: Харків 1999. - С. 41—47.
5. Зайцев О.Л. “Право приватної власності на землю і право спадкового володіння землею іноземних громадян та осіб без громадянства” // Науковій збірник Національної академії внутрішніх справ України. Випуск 2: Київ 2000. - С. 107—112.
Зайцев О.Л. Право спадкування землі в Україні. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03. - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. - Університет внутрішніх справ. - Харків, 2000.
Дисертація присвячена комплексному дослідженню правовідносин спадкування землі в Україні, необхідність якого викликана стрімким розвитком ринкових відносин, що сприяють докорінним перетворенням в системі власності. В першу чергу це обов’язкове забезпечення непорушності переходу права власності на землю від спадкодавців до їх спадкоємців, шляхом приведення чинної нормативної бази у відповідність з історичним вітчизняним та міжнародним досвідом.
Особливості виникнення і розвитку права спадкування землі в Україні поетапно досліджуються з часів формування незалежної Української держави включаючи існуюче вітчизняне цивільне законодавство.
Аналіз чинного українського законодавства, судової практики та наукової цивілістичної літератури, дозволив дисертанту сформулювати теоретичні висновки та конкретні пропозиції щодо вдосконалення та застосування правових норм, які регулюють правовідносини спадкування землі в Україні.
Ключові слова: земля, право власності на землю, право спадкового володіння землею, приватизація земельних ділянок, паювання землі сільськогосподарських підприємств, спадкування, спадкування землі, спадкодавець, заповідач, спадкоємець, спадкування землі фермерського (селянського) господарства.
АНОТАЦИИ
Зайцев А.Л. Право наследования земли в Украине. - Рукопись.
Диссертация на соискание учёной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03. - гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. - Университет внутренних дел. - Харьков, 2000.
В диссертации комплексно рассматриваются правоотношения по наследованию земли в Украине. Необходимость в этом вызвана бурным развитием рыночных отношений и тем, что они оказывают содействие коренным преобразованиям в системе собственности. В первую очередь, это обязательное обеспечение незыблемости перехода права собственности на землю от наследодателей к их наследникам, путем приведения действующей нормативной базы в соответствие с историческими украинскими нормами и международным опытом.
Особенности возникновения и развития права наследования земли в Украине поэтапно исследуются со времен формирования независимо-
го Украинского государства, включая существующее отечественное гражданское право.
Анализ действующего украинского законодательства, судебной практики и научной цивилистической литературы, позволил диссертанту сформулировать теоретические выводы и разработать конкретные предложения относительно применения и усовершенствования правовых норм, регулирующих правоотношения по наследованию земли в Украине. Целью диссертационного исследования является всесторонний анализ действующего законодательства, судебной и арбитражной практики как Украины так и зарубежных стран. В работе исследованы и подвергнуты анализу основные концепции и позиции дореволюционных ученных цивилистов, современных исследователей этих вопросов в научных деятелей в Украине и зарубежье. Определенна юридическая природа земли как объекта гражданских правоотношений. Земля органически входит в наследственную массу. Выделены и рассмотрены основные способы наследования земли исходя из возможных оснований приобретения земли. С целью устранения недостатков правового регулирования, исходя из богатства национальной исторической практики наследования земли внесены конкретные предложения по совершенствованию законодательства регулирующего наследование земли в Украине.
Ключевые слова: земля, право собственности на землю, право наследственного владения землей, приватизация земельных участков, пае-вание земли сельскохозяйственных предприятий, наследование, наследование земли, наследодатель, завещатель, наследник, наследование земли фермерского (крестьянского) хозяйства.
Zaitsev O.L. The right of inheritance of the land in Ukraine. - Manuscript. Dissertation to compete for the degree of Candidate of Law. Speciality 12.00.03. - Civil Law and Civil Procedure; Family Law; International Private Law. - University of Internal Affairs. - Kharkiv, 2000.
The dissertation is a complex research of the relations concerning the inheritance of the land in Ukraine. The necessity of such work is caused by a rapid development of the market-free relations, which promotes fundamental transformations in the system of property. First of all, it is an obligatory guaranteeing of the inviolable transition of the right of landed property from owners to heirs through a thorough reconstruction of the current legislation in accordance with the historical Ukrainian and international experience.
The peculiarities of the origin and development of the right of inheritance in Ukraine have been examined gradually since the formation of independent Ukraine, including the national current civil law.
Analysis of the current Ukrainian legislation, legal practice and scientific civil literature helped the author of the dissertation to make theoretical conclusions and some concrete proposals concerning the use and improvement of the legal standards, which regulate the legal relationships of inheritance of the land in Ukraine.
Key words: the land, the right of landed property, the right of hereditary ownership of the land, privatisation of the land, the share of the land of agricultural enterprises, inheritance, inheritance of the land, the owner, the testator, the heir, inheritance of the land of a farm.
Відповідальний за випуск доцент С.О.Сліпченко.
_______________________ Р___________________________________
Автореферат “Право спадкування землі в Україні”
Підписано до друку 30.10.2000. Папір офсетний. Формат 60x84/16 Друк офсет. Умовн. друк. арк. 0,85 Обл.-віщ. арк. 1,25 Замовл. № 58 Дільниця оперативної поліграфії факультету права та підприємництва Університету внутрішніх справ 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 79/2 e-mail: root@lawtaker.kharkov.ua http: www.lawtaker.kharkov.ua
