АВТОРЕФЕРАТ ДИССЕРТАЦИИ по праву и юриспруденции на тему «Правовые основы формирования и функционирования международного коммерческого арбитража в Украине»
КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Р Г Б ОЯ
) / / 1-і ‘-Л
ПРИТИКА ЮРІЙ ДМИТРОВИЧ
УДК 341.98
ПРАВОВІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ І ФУНКЦІОНУВАННЯ МІЖНАРОДНОГО КОМЕРЦІЙНОГО АРБІТРАЖУ В УКРАЇНІ
Спеціальність 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес, сімейне право, міжнародне приватне право
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Київ-1997
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі цивільного права Київського університету імені Тараса Шевченка.
Науковий керівник: Доктор юридичних наук, професор
Кузнєцова Наталія Семенівна завідуюча кафедри цивільного права Київського університету імені Тараса Шевченка.
Офіційні опоненти:
Доктор юридичних наук, професор Довгерт Анатолій Степанович, завідувач кафедри міжнародного приватного та митного права Українського інституту міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка.
' Кандидат юридичних наук, професор Комаров Вячеслав Васильович, проректор Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри цивільного процесу.
Провідна установа: Прикарпатський університет імені Василя Стефаника (м. Івано-Франківськ).
Захист відбудеться 25 грудня 1997р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.06 при Київському університеті імені Тараса Шевченка (252017, вул. Володимирська, 60, юридичний факультет).
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка (252017, м. Київ, вул. Володимирська, 64).
Автореферат розісланий “ " \Мл. 6^ул^>0-1997р.
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА. РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Інтенсифікація міжнародних комерційних зв’язків, зокрема в галузі міжнародної торгівлі, інвестування, фінансування, виробничої кооперації, яка спостерігається з початку 90-х років та яка зумовлена здійсненням державою широкого спектру ринкових економічних перетворень, вимагає щільного правового регулювання інституту міжнародного комерційного арбітражу, який забезпечує оперативне, об’єктивне та компетентне вирішення суперечок і розбіжностей, що виникають в процесі здійснення міжнародного економічного співробітництва. Чітке визначення порядку вирішення можливих спорів між сторонами різноманітних зовнішньоекономічних угод, і таким чином створення певних гарантій виконання сторонами своїх зобов’язань покликане сприяти розвитку на взаємовигідній основі економічних відносин між країнами. Перехід до нових форм та методів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності та міжнародного торгівельного співробітництва, принципи яких закріплені, зокрема у Заключному Акті Конференції по Безпеці та Співробітництву в Європі ( КБСЄ), підписаному в Хельсінкі 1 серпня 1975 року, Паризькій Хартії стосовно нової Європи, заключному документі Боннської конференції з економічного співробітництва в Європі, Генеральній Угоді По Тарифах та Торгівлі ( ГАТТ), викликав необхідність запровадження в Україні такого правового механізму, який би забезпечував вирішення міжнародних комерційних спорів шляхом арбітражу.
Інститут міжнародного комерційного арбітражу давно і широко застосовується у багатьох країнах світу, проте застосування його в Україні почалось лише з 1994 року, коли було прийнято Закон України “ Про міжнародний комерційний арбітраж”. Протягом останніх десятиліть українські вчені-правознавці майже не вивчали теоретичні аспекти заснування цього інституту і не пропонували оптимальні способи його застосування на практиці. Взагалі теоретичні наробки щодо цього інституту було зроблено радянськими вченими на підставі існуючої тоді нормативної бази та практики Зовнішньоторгової арбітражної комісії при ТПП СРСР, які, очевидно, не можуть в повній мірі задовольнити вимоги сьогодення. Саме тому вже перші спроби застосування Закону України “ Про міжнародний комерційний арбітраж”, який було розроблено на базі Типового закону Комісії ООН з права міжнародної торгівці (ЮНСІТРАЛ), показало, що розробники українського закону не в повній мірі пристосували положення закону до потреб саме українського зовнішньоторговельного обігу, не достатню врахували наробки української доктрини міжнародного приватного права. Відсутність у широкого кола юристів-практків розуміння правової природи міжнародного комерційного арбітражу, відсутність сталої судової та арбітражної практики шодо застосування згаданого закону, його недостатня узгодженість з іншими законодавчими актами та наявність в законі певних прогалин у правовому регулюванні тих чи інших питань викликали нагальну потребу у глибокому та детальному вивченні теоретичних проблем створення та діяльності міжнародного комерційного арбітражу в Україні, підстав для звернення до арбітражного способу вирішення спорів та підготовки на цій основі науково обгрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення Закону України “ Про міжнародний комерційний арбітраж” та щодо напрямків створення
відповідної судової та арбітражної практики. При цьому необхідно було забезпечити врахування як міжнародного досвіду, так і національної специфіки.
Ступінь наукової розробленості тематики проблем міжнародного комерційного арбітражу в Україні є досить низкою. Після прийняття Верховною Радою України у 1994 році Закону України “ Про міжнародний комерційний арбітраж” було опубліковано декілька наукових статей та праць з приводу правового регулювання міжнародного комерційного арбітражу вони не забезпечили створення цілісного наукового уявлення про основні аспекти цього важливого інституту. На цей час залишились поза увагою українських вчених проблеми правової природи міжнародного комерційного арбітражу як інституту аиі еепегіз. Відсутнє чітке визначення правового статусу міжнародного комерційного арбітражу в Україні. Ще неповно та недосконало досліджено питання видів арбітражних угод та умов дійсності арбітражної угоди. Практично недослідженими залишались проблеми нормативних підстави автономності арбітражних угод в сучасному українському законодавстві,
проблема розвитку принципу “компетенції компетенції”. Недостатньо вивченим є порядок розгляду спорів шляхом арбітражу різними арбітражними установами. Відсутні наукові рекомендації щодо вдосконалення механізму визнання та виконання арбітражних рішень.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження з теми “ Правові засади формування і функціонування міжнародного комерційного арбітражу в Україні” пов’язане із науковими розробками юридичного факультету та кафедри цивільного права Київського університету їм. Т.Шевченка, які здійснюються за науковими програмами та напрямками, затвердженими Академією правових наук України.
Частина дисертаційного дослідження використана в окремих наукових висновках і наукових програмах, розроблюваних колективом факультету.
Мета і задані дослідження. Дисертаційне дослідження має на меті комплексно, в поєднанні з аналізом міжнародно-договірних документів, існуючих в галузі міжнародного комерційного арбітражу, законодавства деяких країн світу, судової та арбітражної практики, вивчити правові питання створення, організації та діяльності міжнародного комерційного арбітражу, поглибити вивчення його правової природи, визначити його правовий статус в Україні. При цьому автор мав на меті особливу увагу приділити вивченню арбітражної угоди як необхідної підстави для розгляду спорів міжнародним комерційним арбітражем, вивчити нормативні підстави автономності арбітражної угоди. Особливе місце приділено визначенню оптимальних меж судового контролю за арбітражем у ракурсі принципу “ компетенції компетенції”.
Виходячи з цього завданнями наукового дослідження стали: аналіз діючого арбітражного законодавства України на предмет його повноти та відповідності потребам української правової дійсності; виявлення прогалин в законодавстві, що регламентує процедуру міжнародного комерційного арбітражу; аналіз основних міжнародних конвенцій, що регламентують міжнародний комерційний арбітраж, визначення їх співвідношення між собою і з національним законодавством; розробка теоретично обгрунтованих принципів застосування тих чи інших колізійних прив’язок під час визнання арбітражної угоди недійсною, обрання
з
закону, що застосовується до арбітражної угоди і таке інше; опрацювання конкретних пропозицій по вдосконаленню українського законодавства про міжнародний комерційний арбітраж.
Методологічною основою дослідження стали базові науково-теоретичні положення, властиві як загальній теорії держави та права, так і відповідним галузевим юридичним наукам, і насамперед цивільному, міжнародному приватному, цивільно-процесуальному праву. Було враховано і теоретичні розробки вітчизняних та іноземних вчених з основних питаїгь міжнародного комерційного арбітражу.
В основу дослідження зазначених проблем було покладено діалектичний метод з системно-структурним підходом до вивчення матеріалу та одержаних внаслідок цього висновків. Також застосовувались такі наукові методи: діалектичний, логіко-юридичний, системний, статистичний, історичний та порівняльно-правовий.
Нормативною базою дисертації є чинна Конституція України та інші законодавчі акти України та міжнародні договори України, і насамперед Закон “ Про міжнародний комерційний арбітраж”, Цивільний кодекс України, Арбітражно-процесуальний кодекс, Конвенція ООН про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, 1958 року, Європейська конвенція про зовнішньоторговий арбітраж 1961 року. В роботі використано міжнародно-правові документи, зокрема регламент ЮНСІТРАЛ, регламенти ЄЕК,-ЕКАДС, Типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародний комерційний арбітраж, двосторонні договори України. Поряд з цим було проведено порівняльний аналіз арбітражного законодавства та судової і арбітражної практики США, Великобританії, Канади, Франції, Німеччини, Швейцарії, Японії, Російської Федерації, Бразилії, Мексики, Тунісу, Польщі, Румунії. Також вивчалися арбітражні регламенти Міжнародного арбітражного суду Міжнародної торгової палати, Лондонського третейського суду, Арбітражного інституту Торгової палати м. Стокгольма, Американської Арбітражної Асоціації, Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України та при ТПП Російської Федерації.
Теоретичну основу дисертаційного дослідження склали роботи як сучасних вчених-юристів України, а також вчених країн СНД та іноземних вчених. Зокрема, М. Богуславського, М. Бріерлея, П. Браше , Є. Віноградової, А. Гавердовського, С. Ганака, Й. Гілліса Веттера, М. Гравеля, Р. Давіда, Г. Дмітрієвої ,В. Комарова, В. Кисиля, Ф. Клейна, А. Кейліна, С. Лазарева, Л. Лунца , X. Малуша, М. Миронова, А Маковського, І. Маришевої, О. Мінакова, М. Месжера, Н. Нестора, А. Піле, М. Приходько, 1. Побірченко , В. Позднякова, А Пилипенко, Д. Рамзайцева, М. Розенберга, Ж. Рубелен-Девіші, Ф. Рюселя, П. Сандерса, Дж. Сюісее-Хола, В. Семенова, Ж. Сталева, Є. Усенко, А. Фустукоса, П. Фушара, О. Хагланда, Б. Хейфена, 1. Хлестової, В. Щербини, В. Штейнера, К. Шмітггоффа, М. Шварца, К. Яічкова, Є. Якубовського.
Практична база дослідження. Дисертантом вивчена та узагальнена судова та арбітражна практика Вищого арбітражного суду України, Київського міського суду, Міжнародного арбітражного суду Міжнародної торгової палати, Зовнішньоторгової арбітражної комісії та Морської арбітражної комісії при ТПП СРСР, арбітражна та судова практика Італії, Франції,
США, Великобританії, Болгарії, Японії.
Автор у своїх висновках спирався на особистий досвід участі в засіданнях Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України та забезпечення примусового виконання іноземних арбітражних рішень.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає у тому, що у ньому розглядаються ті проблеми функціонування міжнародного комерційного арбітражу в Україні, які не знайшли ще достатнього відбиття у цивільній та спеціальній юридичній літературі України або взагалі розглядаються автором в перше. Зокрема, у комплексному дослідженні правової природа міжнародного комерційного арбітражу на базі українського законодавства, у проведенні порівняльного аналізу законодавчого регулювання міжнародного комерційного арбітражу та діяльності арбітражних інституцій зарубіжних країн з українським досвідом, у дослідженні арбітражної угоди з точки зору її цивільно-правової природи, у дослідженні розвитку принципу “ компетенції компетенції “ в українському законодавстві, у дослідженні проблем арбітражного процесу та розробці пропозицій щодо удосконалення порядку розгляду спорів шляхом арбітражу, в аналізі чинної нормативної бази з питань міжнародного комерційного арбітражу.
Досліджуючи ті чи інші правові аспекти міжнародного комерційного арбітражу, дисертант сформулював коло нових положень, які виносяться на захист:
- Наукове визначення поняття міжнародного комерційного арбітражу як способу вирішення спорів, його основних ознак - міжнародний та комерційний, висновок про те, що міжнародний комерційний арбітраж є за своєю природою змішаним інститутом, у якому органічно поєднуються договірні і процесуальні елементи.
- Висновок про наявність співвідношення територіального та національного критеріїв застосування Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року. Висновок про те, що правове значення арбітражних регламентів, розроблених міжнародними організаціями полягає у тому, що вони уявляють собою специфічну форму сприяння уніфікації арбітражної процедури. Положення регламентів мають факультативний характер.
- Висновок про особливості здійснення міжнародно-правових норм Нью-Йоркської Конвенції 1958 року в українському законодавстві, застосовуватиме положення Конвенції відносно арбітражних рішень, винесених на території держав, які не є учасниками Конвенції, лише на умовах взаємності. Обгрунтування розмежування сфер застосування положень Нью-Йоркської Конвенції 1958 року про визнання арбітражних угод та про виконання іноземних арбітражних рішень.
- Визначення поняття арбітражної угоди, висновок про наявність тенденції розвитку сучасних законодавств щодо рівного ставлення до різних видів арбітражної угоди. Обгрунтування положень про те, шо особлива правова природа міжнародного комерційного арбітражу зумовила появу специфічних умови дійсності арбітражної угоди — допустимість арбітражної угоди, правова природа арбітражу та автономний статус арбітражної угоди впливають на визначення закону, що буде застосовуватися до арбітражної угоди.
- Висновок про наявність нормативних підстав автономності арбітражних угод в
сучасному українському арбітражному законодавстві ( ст. 7 Закону України « Про міжнародний комерційний арбітраж», ст.1 Європейської конвенції 1961 р.). Отже, арбітраж повинен визнавати свою компетенцію на вирішення тих спорів, які сторони зобов’язались передати на його вирішення, в тому числі і спорів стосовно головного договору, до якого входить арбітражне застереження. Визнання арбітражним судом головного договору недійсним, таким, що втратило чинність, уявляє собою рішення ло суті майнового спору сторін, а не з приводу компетенції.
- Висновок про те, що законодавство України, що регулює міжнародний комерційний арбітраж передбачає різні юридичні наслідки припинення повноважень арбітрів в наслідок визнання арбітражної угоди недійсною та в наслідок перевищення її обсягу.
- Висновок про наявність лише двох способів наділення міжнародного комерційного арбітражу компетенцією: шляхом укладення арбітражної угоди та в разі наявності міждержавної міжнародної угоди, в який встановлюється компетенція арбітражу. Висновок про закріплення принципу “ компетенції компетенції ” в українському законодавстві в двох головних напрямках: порушення та здійснення арбітражного провадження не можуть бути припинені запереченням сторони шодо обсягу компетенції арбітрів; дії арбітрів, направлені на продовження розгляду спору, в разі наявності таких заперечень, не роблять арбітражне рішення незаконним.
- Висновок про необхідність існування судового контролю за арбітражем, який в той же час повинен бути законодавче обмежений.
- Висновок про те, що цивільне процесуальне законодавство країни - місця проведення арбітражу може застосовуватися у тій мірі, в якій воно є сумісним з характером та правовою природою арбітражного провадження.
- Висновок про необхідність вдосконалення законодавства щодо реального забезпечення можливості застосування забезпечувальних заходів судом на прохання сторони арбітражного процесу та сприяння суду у отриманім доказів.
Аналіз законодавчих та інших актів, практики їх застосування надав можливість зробити наступні пропозиції щодо удосконалення законодавства України про міжнародний комерційний арбітраж:
- Пропозиції про перенесення процедури оскарження постанови про компетенцію арбітражу на після арбітражну стадію.
- Пропозиція про внесення до Закону України “ Про міжнародний комерційний арбітраж” статті, яка б врегулювала можливість участі третіх осіб в арбітражному провадженні та текст цієї статті.
- Пропозиція про передбачення в законі можливості проведення попереднього підготовчого засідання арбітражного складу. На такому засіданні доцільно розглянути наступне коло питань: з’ясувати у сторін чи не бажають вони вирішити питання про правила арбітражної процедури, з’ясувати заперечення щодо підсудності справи арбітражному суду, запросити сторони про їх готовність до врегулювання спору, з’ясувати засоби щодо документальних доказів, вирішити питання мови, місця арбітражного розгляду.
- Пропозиція про доцільність доповнення Закону України “ Про міжнародниі комерційний арбітраж” статтею, яка б регламентувала процедуру заслуховування свідків.
- Пропозиція про необхідність прийняття закону, який би врегулював питаній визнання та виконання рішень іноземних судіз та арбітражів, який би запозичив відповідн положення Нью-Йоркської Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражнії: рішень та визначив правила процедури виконання іноземних арбітражних рішень.
- Пропозиції щодо процедури визнання і виконання арбітражних рішень, передбачено в проекті Закону України “ Про визнання та виконання рішень іноземних судів та арбітражів” визначення терміну попереднього розгляду клопотання Міністерством юстиції України збільшення терміну повідомлення сгягувача та боржника про час і місце судового розгляд; клопотання про примусове виконання арбітражного рішення, визначити загальний термії розгляду клопотання.
Практичне значення одержаних результате. Основним результатом дисертаційногс дослідження є побудова цілісної моделі правового інституту міжнародного комерційних арбітражу, визначення можливостей подальшого вдосконалення його застосування з українській практиці. Зокрема, у роботі вносяться пропозиції по удосконаленню нормативні» актів, які регулюють правове положення міжнародного комерційного арбітражу ; по зміст) Закону України “ Про міжнародний комерційний арбітраж” та проекту Закону України “ Пре визнання та виконання рішень іноземних судів та арбітражів”; по удосконаленню діяльності судів, арбітражних судів України по здійсненню судового контролю за арбітражем.
Висновки та пропозиції, що містяться у роботі, можуть бути використані при подальшому удосконалені законодавства України про міжнародний комерційний арбітраж, Крім того, висновки, викладені в роботі, можуть створити позитивний вплив на формування арбітражної та судової практики щодо визнання арбітражних угод недійсними, обмеження судового втручання до процесу арбітражу, тлумачення окремих положень міжнародних конвенцій.
Дисертаційне дослідження може бути корисним і при підготовці підручників та навчальних посібників для студентів юридичних вузів, а також при викладенні таких курсів , як “ Міжнародне приватне право”, спецкурсів “ Міжнародний комерційний арбітраж”, “ Основи підприємництва”.
Частина сформульованих у дисертації положень має дискусійний характер і може служити базою для майбутніх наукових досліджень.
Апробація результати дисертації. Основні положенім наукової роботи обговорювались на засіданнях кафедри цивільного права Київського національного університету ім. Т. Шевченка, викладені у публікаціях автора, використовуються у навчальному процесі під час проведення практичних занять з міжнародного приватного права. Одержані висновки використовувались дисертантом у його практичній роботі під час участі у розгляді спорів Міжнародним комерційним арбітражним судом при ТПП України, Київським міським судом, Арбітражними судами Київської області та м. Києва. Разом з тим, вони були застосовані при підготовці пропозицій автора, які були передані до Управління узагальнення практики
застосування законодавства Вишого арбітражного суду України з метою їх використання при розробці відповідних роз’яснень пленуму та президії Вищого арбітражного суду України. Окрім того, результати дослідження були викладені та обговорювались на міжнародному семінарі “ Міжнародний комерційний арбітраж”( Київ, 1996р.).
Структура дисертації зумовлена метою та завданням дослідження і складається із вступу, трьох розділів, які об’єднують дев’ять підрозділів та висновків, у яких викладені результати наукового дослідження і сформульовані відповідні рекомендації, переліку використаної літератури та нормативних актів. Обсяг дисертації - 180 сторінок; список використаних джерел - 153 найменувань.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі розкрито сутність, стан наукової проблеми та її значення, визначаються підстави для розробки теми, наведено мотивоване обгрунтування обраної геми дисертаційного дослідження, визначені предмет та об’єкт дослідження, мета і задачі дослідження, розкриваються наукова новизна та практичне значення одержаних результатів дослідження, викладаються основні положення, шо виносяться на захист, характеризується методологічна і теоретична база роботи та апробація результатів дисертації.
Розділ 1 “Правова природа та загальна характеристика міжнародного комерційного арбітражу” присвячена дослідженню правової природи міжнародного комерційного арбітражу, визначенню його поняття. У розділі дається детальна характеристика джерел міжнародного приватного права, шо містять норми, які регулюють питання міжнародного комерційного арбітражу, визначається правовий статус цього інституту в Україні.
У першому підрозділі розглядається загальне поняття міжнародного комерційного арбітражу як третейського суду. Зазначається про наявність подвійності визначення поняття арбітражу в літературі, з одного боку арбітраж визначається як орган, а з другого як спосіб вирішення спорів. Через визначення поняття автор проводить відмежування міжнародного комерційного арбітражу від подібних інститутів ( внутрішні третейські суди, міжнародний арбітраж, арбітражні суди). Автор виділяє певні ознаки, за якими визначаються два види міжнародного комерційного арбітражу: інституційний ( постійно діючий) арбітраж і арбітраж ad hoc ( або ізольований арбітраж) та виділяє переваги, які притаманні інституційному арбітражу з точки зору організаційних умов для швидкого вирішення зовнішньоекономічних спорів. Велику увагу дисертант приділяє визначенню правової природи міжнародного комерційного арбітражу, оскільки її з’ясування відкриває широкий шлях до уніфікації національних законодавств щодо визнання та виконання арбітражних рішень. В результаті грунтовного аналізу чотирьох теорій про правову природу арбітражу. “ договірної” ( “консссуальної”), “ процесуальної”, “ змішаної” та “ автономної” автор робить висновок про те, що арбітраж є інститутом змішаної природи, який органічно поєднує елементи договірного порядку за своїм походженням та елементи процесуального порядку за своїм юрисдикційним характером.
У другому підрозділі дається детальна характеристика міжнародних договорів, які
регламентують питання створення та функціонування міжнародного комерційного арбітражу, зокрема, Протоколу про арбітражні застереження від 24.09.1924р., Женевської конвенції про визнання і приведення до виконання іноземних арбітражних рішень від 26.05.1927р., Нью-Йоркської конвенції 1958р., Європейської конвенції про зовнішньоторговий арбітраж 1961р., Паризької угоди щодо застосування ст. IV Європейської Конвенції, Московської Конвенції 1972р., Вашингтонської конвенції 1965р. про вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами. Наводиться характеристика процесу уніфікації питань арбітражу у Латино-Американському регіоні. Автор досліджує відповідні положення двосторонніх договорів України щодо міжнародного комерційного арбітражу.
Значна увага приділяється аналізу Арбітражного регламенту Економічної комісії ООН для Європи ( Арбітражний регламент ЄЕК) , Правил міжнародного комерційного арбітражу Економічної комісії ООН для Азії та Дальнього Сходу ( Правила ЕКАДС) та Арбітражного регламенту Комісії ООН з права міжнародної торгівлі ( Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ).
Міжнародними юридичними колами робилися намагання розробити типовий закон, який би визначив правовий статус міжнародного комерційного арбітражу. Такі намагання завершилися успіхом прийняттям у 1985р. Типового закону про міжнародний комерційний арбітраж, який було підготовлено Комісією ООН з права міжнародної торгівлі. Цей закон став поштовхом для реформування на підставі типового закону національних законодавств Австралії, Канади, Нігерії, деяких штатів США, України, Російської Федерації.
Незважаючи на наявність досить великого кола міжнародних документів, які стосуються арбітражу, головним чином міжнародний комерційний арбітраж врегульовано нормами національного законодавства. Різноманітними за формою є законодавчі акти, шо містять норми про арбітраж: в деяких країнах ці норми містяться в цивільних процесуальних кодексах ( Франція, Румунія), в деяких — в законах про третейській суд ( Швеція, Фінляндія), а в деяких — у спеціальних законах про міжнародний комерційний арбітраж ( Україна, Росія). Окремо автор зупиняється на особливостях правового регулювання арбітражу у країнах з федеральним устроєм на прикладі Канади.
В багатьох випадках арбітражний розгляд не міг би відбутися без наявності спеціалізованих арбітражних установ, які здійснюють діяльність з розгляду спорів на підставі сво'іх регламентів. До таких інституцій, зокрема, належать Міжнародний арбітражний суд Міжнародної торгової палати, Лондонській міжнародний третейський суд, Американська арбітражна асоціація, Арбітражний інститут Стокгольмської торгової палати, регламенти яких досліджені дисертантом.
У третьому підрозділі автор досліджує особливості правового статусу міжнародного комерційного арбітражу в Україні. Україна при ратифікації Нью- Йоркської конвенції 1958р. про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень зробила заяву про те, що Україна застосовуватиме положення цієї Конвенції відносно арбітражних рішень, винесених на території держав, які не є учасниками Конвенції, лише на умовах взаємності. Це означає, що не виключна можливість виконання на Україні відповідно до правил Конвенції арбітражних рішень, які ухвалено в країнах, які не є учасниками Конвенції, але які встановлюють для
виконання рішень, які ухвалено на території України умови, які є не менш сприятливі ніж умови, встановлені у Конвенції. Конвенція не передбачає можливості обмеження застосування положень про визнання арбітражних угод в залежності від місця проведення арбітражу.
Автор робить висновок про те, що наведене зауваження до Конвенції, зроблене з боку України, стосується тільки “положень Конвенції, які відносяться до визнання і приведення до виконання іноземних арбітражних рішень”, і ніяким чином не стосується положень про визнання арбітражних угод. Отже, ці положення діють в Україні в тому обсязі, який встановлено ст. II Конвенції.
Особливу увагу автор присвячує дослідженню механізму здійснення арбітражної угоди згідно положень Європейської Конвенції про зовнішньоторговий арбітраж 1961р., яку ратифікувала Україна.
Основним законодавчим актом, шо регулює правовий статус міжнародного комерційного арбітражу в Україні є Закон України “ Про міжнародний комерційний арбітраж”, прийнятий Верховною Радою України 24 лютого 1994р. Цей Закон застосовується цо міжнародного комерційного арбітражу, якщо місце арбітражу знаходиться на території України. Однак, це не означає, що норми Закону не можуть застосовуватися у випадку, кати арбітраж відбувається за межами України і коли арбітрами або сторонами визнано цей закон, як такий, що застосовується до процедури арбітражу.
Перша стаття визначає обсяг компетенції Міжнародного Комерційного арбітражу в Україні, інакше кажучи, визначається коло спорів, які можуть бути передані за згодою сторін до міжнародного арбітражу.
В Україні на підставі Закону України “ Про міжнародний комерційний арбітраж” створено дві арбітражні установи : Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій Палаті України і Морську арбітражну комісію. Ці арбітражні інституції діють на підставі відповідних регламентів, які поєднують в собі норми статутного характеру, шо регулюють організацію цих судів і процедурні норми, які безпосередньо відносяться до арбітражного розгляду справи.
В разі, якщо сторони зовнішньоекономічного спору вирішать звернутися до арбітражу ad hoc, вони можуть або самостійно визначити правила арбітражної процедури, або вдатися до застосування таких широко відомих арбітражних правил як Регламент ЮНСІТРАЛ, Арбітражний регламент Європейської економічної комісії. Під час опрацювання проекту регламенту ЮНСІТРАЛ були враховані положення діючих міжнародних конвенцій, а також регламенти ЄЕК, ЕКАДС, РЕВ, а також регламенти різних щетитуційних арбітражів. Регламент містить процедуру призначення арбітрів, яка за будь-яких умов забезпечує призначення арбітрів і .таким чином, проведення арбітражного розгляду.
Регламент ЮНСІТРАЛ надає сторонам широкі можливості з обрання місця арбітражного розгляду, а також мови, яка повинна використовуватися судом при розгляді справи. Якщо ж сторони не дійшли згоди з наведених гогтань, арбітражний суд самостійно визначає місце проведення арбітражу, а також мову арбітражного розгляду з врахуванням суттєвих обставин арбітражного розгляду.
Розділ 2 “ Арбітражна угода як підстава розгляду спору міжнародним комерційним арбітражем”, в якому досить детально розглядаються цивільно-правові аспекти арбітражної угоди. Автор, виходячи із правової природи міжнародного комерційного арбітражу дає поняття арбітражної угоди, визначає види арбітражної угоди та умови її дійсності. Окремо автор зупиняється па теоретичних питаннях автономності арбітражної угоди та на визначенні нормативних підстав автономності в українському законодавстві. Автор також розглядає таку важливу характеристику арбітражної угоди як її обсяг.
У першому підрозділі автор досліджує два види арбітражних угод: арбітражне застереження та третейський запис. Арбітражне застереження та третейський запис являють собою незалежні види арбітражної угоди, для звернення до арбітражу достатньо наявність одного із них. Рівне ставлення до арбітражного застереження та третейського запису характерне для законодавств більшості сучасних розвинутих країн, для законодавства України та міжнародних арбітражних конвенцій. З цієї загальної тенденції є деякі виключення, які ми знаходимо у законодавстві країн Латинської Америки Аргентині, Бразилії, Венесуелі, але і в цих країнах проходять процес реформ законодавства в напрямку забезпечення рівного ставлення до різних видів арбітражної угоди.
Правова природа міжнародного комерційного арбітражу як складного правового явища, в якому поєднуються цивільно-правові та процесуально-правові елементи зумовлює наявність поряд з загальними умовами дійсності будь-якої угоди такої специфічної умови як допустимість арбітражної угоди.
Автор ретельно досліджує такі умови дійсності арбітражної угоди як законність змісту, праводієздатність фізичних та юридичних осіб до участі у арбітражній угоді, відповідність волі та волевиявлення сторін угоди, дотримання форми угоди, допустимість арбітражної угоди з точки зору діючого українського законодавства, в тому числі Закону України “ Про міжнародний комерційний арбітраж”, міжнародних Конвенцій, які містять положення про арбітраж та судової практики.
У другому підрозділі автор розглядає проблему автономності арбітражної угоди. Ця проблема полягає у співвідношенні договору і арбітражної угоди, яка до нього відноситься. Розв'язання цієї проблеми потребує відповіді на наступні запитання: чи впливає недійсність, з одного боку, договору на арбітражну угоду та, з другого боку, арбітражної угода на договір.
В юридичній літературі теоретично обгрунтовують визнання автономності арбітражних угод за допомогою трьох концепцій, які розглядають арбітражну угоду як а) презумпцію, б) результат застосування правил тлумачення, в) позитивну правову норму. Автор дотримується третьої концепції, яка розглядає автономність арбітражних угод як позитивну правову норму. Для обгрунтування цієї концепції слід виходити із власного предметного змісту арбітражної угоди.
Юридична самостійність арбітражної угоди відносно головного договору саме як норма права закріплена, перш за все, в статтях 7, 16 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" та у міжнародних договорах України, які
стосуються міжнародного комерційного арбітражу, зокрема, у Європейській конвенції 1961 р.
Національні закони більшості країн, в тому числі український, говорять про неї, як про окрему угоду - угоду сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів...” (ст.7 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж"), "арбітражну угоду" (наприклад, кн. IV французького ЦПК; п.2 “а" ст.1 Європейської конвенції 1961 р.; гл. 11 Типозого закону ЮНСІТРАЛ).
В третьому підрозділі другого розділу автор досліджує питання обсягу арбітражної угоди. До обсяг,' арбітражної угоди включається те коло спорів, яке сторони домовились передати на вирішення арбітрів. Інакше кажучи, перед арбітрами в процесі визначення ними своєї компетенції постає завдання з'ясувати, чи охоплює арбітражна угода той конкретний спір, який повинен стати предметом арбітражного розгляду, незалежно від того, чи є цей спір з приводу недійсності головного договору, чи спір стосується будь-яких інших спірних питань, виниклих між сторонами
Проблема визначення обсягу арбітражної угоди має приалююче значення, оскільки компетенція арбітрів, тоб то її правомочність на вирішення спору, напряму залежить від визначення сторонами арбітражної угоди кола спорів, щодо яких можливий арбітражний розгляд. Питанім обсягу арбітражної угоди досить щільно регулюється міжнародними конвенціями з арбітражу та українським арбітражним законодавством. Вивчення законодавства з цього приводу дає підстави автору зробити висновок про різні правові наслідки припинення компетенції арбітрів в наслідок недійсності арбітражної угоди і в наслідок перевищення її обсягу.
Розділ 3 “Діяльність міжнародного комерційного арбітражу в Україні з розгляду спорів, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших міжнародних економічних зв’язків присвячено дослідженню правовою регулювання процесу вирішення спорів міжнародним арбітражем. В розділі розглядаються питання компетенції міжнародного комерційного арбітражу на вирішення певного спору, критично оцінюється порядок розгляду спорів шляхом арбітражу. Окремо автор зупиняється на проблемі визнання та виконання в Україні національних та іноземних арбітражних рішень.
У першому підрозділі розглядаються способи наділення арбітражного суду компетенцією на розгляд певного спору. Автор виділяє два способи: шляхом укладення арбітражної угоди та в разі наявності міжнародної угоди, в який встановлюється компетенція арбітражу. Проблема правомочність арбітражу ухвалювати рішення про свою компетенцію з розгляду певного спору при наявності заперечень з боку сторін в юридичній літературі отримала назву “ компетенція компетенції”.
Принцип “ компетенції компетенції” досить довго проторював собі шлях у практику та нормативне регулювання різних країн. У міжнародному плані ствердженню принципу “ компетенції компетенції “ сприяла Європейська конвенція про зовнішньоторговий арбітраж 1961 р., яка відобразила думку великої кількості держав про шляхи вирішення зазначеної проблеми. Після цього, цей принцип знайшов відображення й ще у двох спеціальних арбітражних конвенціях : у ст. 18 Страсбурзької конвенції про єдино образний арбітражний закон 1966 р. та ст. 41 Вашингтонській конвенції про врегулювання інвестиційних спорів 1965
р., а також у всіх найважливіших міжнародних регламентах для арбітражу ай Ьос — ЄЕК (сі 18), ЄКАДВ ( п. З стЛ/І), ЮНСІТРАЛ ( п. 1 ст. 21), тау типовому законі ЮНСІТРАЛ (п. 1 сі 16).
На підставі огляду законодавчого розвитку принципу “компетенції компетекцй” авто] робить висновок про те, що цей принцип міцно увійшов у законодавство, арбітражну та судов практику більшості країн та здійснюється у двох головних напрямках. По-перше, порушенню та здійснення арбітражного провадження не можуть бути припинені однобічнш запереченнями сторони щодо підстав, обсягу компетенції арбітрів, які не зобов’язані прі виникненні таких заперечень припинити арбітражне провадження, а компетентні розглянути ї самостійно. По-друге, такі дії арбітрів не роблять подальше арбітражне проваджена незаконним. Обидва ці положення знайшли відображення у Законі України “Про міжнародник комерційний арбітраж” та у регламентах Міжнародного комерційного арбітражного суду прі ТПП України та Морської Арбітражної комісії при ТПП України.
Разом з тим, на думку автора під час інкорпорації в українське законодавство типовоп закону ЮНСІТРАЛ було б доцільно встановити інші правила ніж ті, що містяться в його п.. ст.16, та перенести процедуру оскарження постанови про компетенцію на після арбітражні стадію, що, до речі, зроблено у французькому та нідерландському ЦПК. Більш того формулювання в українському законі таких відмінних правил на зразок п.З ст. V Європейської конвенції ще раз підтвердило факт прихильності України положенням сформульованим у Конвенції та внесло б уніфіковане регулювання цього питання щодо сторін походженням із країн учасниць Конвенції, та країн, які не беруть у ній участі.
У другому підрозділі детально розглянуто порядок розгляду спорів міжнародник комерційним арбітражем. Принциповим положенням Закону України “ Про міжнародниі комерційний арбітраж” є гарантування можливості визначення правил процедури самим* сторонами. Таким чином, арбітражна процедура може встановлюватися самими сторонами поряд з цим, сторони можуть прийняти правила арбітражної процедури, які передбачаютьсг або регламентами міжнародних арбітражних інститутів.
Існуючий Закон України “ Про міжнародний комерційний арбітраж” досить щільне регулює процесуальні питання розгляду спорів міжнародним комерційним арбітражем. Однак і існуючому законі відсутня норма, яка б встановлювала можливість залучення третіх осіб де участі у арбітражному розгляді. На думку автора, з метою забезпечення повноти розгляді арбітражем спору до Закону слід внести статтю, яка б дозволяла участь третіх осіб.
Одразу ж після утворення складу арбітражу він стикається з кількома важливими завданнями процесуального порядку : по-перше, встановити межі своєї юрисдикції шляхом перевірки того, що угода про арбітраж є дійсною, що спір, переданий на вирішення арбітражу, за українським законодавством підлягає вирішенню у арбітражному порядку і що цей спір підпадає під дію арбітражної угоди; по-друге, переконатися у відсутності підстав для вшвода будь-кого з арбітрів, а також у тому, що вони були призначені у відповідності з процедурою, встановленою або передбаченою арбітражною угодою. Ці та деякі інші питання попереднього характеру, на думку автора, необхідно вирішувати піц час проведення підготовчої наради, яка
може бути проведена на ранній стадії арбітражного розгляду.
Український закон про арбітраж не регламентує процедуру заслуховування свідків, хоча, на думку автора, необхідно щоб процедура заслуховування свідків була у максимально можливому ступені врегульована в законі.
У третьому підрозділі розглядаються питання визнання та виконання арбітражних рішень, адже справжня ефективність арбітражу досягається у тому випадку, коли є можливість примусового виконання його рішень не тільки у тій країні, в яких їх ухвалено, але і за кордоном.
Із арбітражної угоди випливає зобов'язання сторін вважати для себе рішення арбітрів обов'язковим і добровільно йому підкорятися. Яюцо ж боржник ухиляється від виконання підтверджених, іноземним арбітражем обов'язків, виникає необхідність державного примусу, у зв’язку з цим і постає питання про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень.
Не дивлячись на відмінності у національних законодавствах, можна констатувати, що можливість примусового виконання іноземного арбітражного рішення передбачена практично у всіх країнах. Ллє механізм примусового виконання може суттєво відрізнятися.
Досить значний прогрес у сфері забезпечення ефективності комерційного арбітражу на міжнародно-договірній основі універсального характеру досягнуто завдяки Конвенції про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень, прийнятої на конференції ООН у Нью-Йорку !0 липня 1958 р. Конвенція у цілому не уніфікувала правил безпосередньо виконавчого провадження, передбачивши, що виконання буде здійснюватися "відповідно до процесуальних норм тієї території, де клопочеться про визнання та виконання" арбітражного рішення (ст. Ш),
і, таким чином, залишила встановлення цих правил, у частині, не врегульованій Конвенцією, на розгляд кожної країни-учасниці.
Звертаючись до законодавства України, що регулює питання виконання та визнання рішень арбітражних судів автор зазначає, що воно є недостатнім і по суті справи складається з декількох статей. Серед спеціальних статей, що регулюють визнання та виконання арбітражних рішень, можна назвати ст. 35 та 36 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", які повністю повторюють положення Нью-Йоркської Конвенції 1958 р. Нажаль, що в цьому законі відсутні статті, що містять конкретний порядок зверненім за виконанням рішення, термін такого звернення та й вказівку на компетентний орган, до якого потрібно звертатися за примусовим виконанням.
Враховуючи попередню законотворчу традицію українського законодавства, а також те, що положення про міжнародний комерційний арбітраж також зібрані в окремому законі, автор пропонує ухвалити Закон України "Про визнання та виконання рішень іноземних судів та арбітражів". До того ж проект такого закону у даний час підготовлено Міністерством юстиції України. Автор наводить ряд конкретних пропозицій до цього проекту щодо врахування в ньому відповідних положень Нью-Йоркської Конвенції 1958р., щодо встановлення конкретного строку попереднього розгляду Міністерством юстиції клопотання про примусове виконання арбітражного рішення, щодо збільшення терміну повідомлення про судовий розгляд клопотання.
Законодавство про виконання та визнання рішень міжнародних арбітражів, як відбулися в Україні, також потребує реформування в напрямку надання однакового режимі рішенням всіх міжнародних комерційних арбітражів, якщо місце арбітражу знаходилось ш території України, незалежно від того, чи це арбітраж ad hoc, чи це інституційний арбітраж.
ВИСНОВКИ
Аналіз законодавчих та інших актів, практики їх застосування, глибоке вивченні наукової літератури, порівняння спірних точок зору вчених з проблем дисертації дали авторі підстави дійти до відповідних висновків про те, то міжнародний комерційний арбітраж є зг своєю правовою природою “ змішаним інститутом”, який органічно поєднує договірні : процесуальні елементи; про наявність у сучасному законодавстві тенденції щодо рівногс ставлення до різних видів арбітражної угоди; про наявність специфічних умов дійсності арбітражної угоди; про наявність нормативних підстав автономності арбітражних угод j українському законодавстві. Зазначені вище підстави дозволили автору також зробити висновок про необхідність існування судового контролю за арбітражем, межі якого повинні бути законодавче визначені та сформулювати пропозиції, спрямовані на вдосконалення існуючого законодавства України, що регулює питання міжнародного комерційного арбітражу та пропозиції щодо формування судової практики .
Подальше вдосконалення чинного законодавства України про міжнародний комерційний арбітраж, прийняття нових законів можливе при умові всебічного врахування правової природи міжнародного комерційного арбітражу як третейського суду та положень міжнародних договорів про міжнародний комерційний арбітраж.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ
1. Притика Ю.Д. Деякі аспекти поняття міжнародного комерційного арбітражу і його застосування//Право України. - 1995. - №11. - С.36-39.
2. Притика Ю. Міжнародні арбітражні процедури в Україні та країнах Заходу (коротка характеристика)//Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України.
- 1995. - №3-4,- С.268-273.
3. Притика Ю. Межі судового контролю за міжнародним комерційним арбітражем//Право України. - 1997. - №10. - С.44-47.
АНОТАЦІЇ
Притика Ю.Д. Правові засади формування і функціонування міжнародного комерційного арбітражу в Україні.- Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес, сімейне право, міжнародне приватне право. -Київський університет ім. Тараса Шевченка, Київ, 1997.
Дисертацію присвячено вивченню питань формування та функціонування
міжнародного комерційного арбітражу в Україні. В дисертації вивчено правову природу міжнародного комерційного арбітражу як третейського суду, сформульовано узагальнююче поняття міжнародного комерційного арбітражу; зроблено ретельний аналіз правових засад створення та діяльності міжнародного комерційного арбітражу; визначено правовий статус міжнародного комерційного арбітражу в Україні. В роботі розглянуті питання арбітражної угоди; визначені та вивчені умови дійсності арбітражної угоди, проаналізовано арбітражну та судову практику щодо визнання арбітражних угод недійсними; доведено наявність нормативних підстав автономності арбітражних угод в сучасному українському законодавстві; розглянуто правові проблеми обсягу арбітражної угоди. Дана науково-правова оцінка розвитку принципу “компетенції компетенції” у законодавстві іноземних країн, законодавстві України та міжнародних договорах щодо міжнародного комерційного арбітражу; окреслено компетенцію міжнародного комерційного арбітражу в Україні. Зроблені рекомендації щодо вдосконалення правового регулювання процедури розгляду спорів міжнародним комерційним арбітражем, розроблено конкретні пропозиції до проекту Закону України “ Про визнання та виконаній в Україні рішень іноземних судів та арбітражів”, наведені інші рекомендації щодо вдосконалення діючого законодавства, яке регулює питання міжнародного комерційного арбітражу та формування судової та арбітражної практики.
Ключові слова: міжнародний комерційний арбітраж, арбітражна угода, умови дійсності арбітражної угоди, обсяг арбітражної угоди, компетенція міжнародного комерційного арбітражу, арбітражне провадження, визнання та виконання арбітражних рішень.
Притыка Ю.Д. Правовые основания формирования и функционирования международного коммерческого арбитража в Украине. - Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03. - гражданское право и гражданский процесс, семейное право, международное частное право. - Киевский университет им. Тараса Шевченко, Киев, 1997.
Диссертация посвящена исследованию вопросов формирования и функционирования международного коммерческого арбитража в Украине. В диссертации исследовано правовую природу международного коммерческого арбитража как третейского суда, сформулировано обобщающее понятие международного коммерческого арбитража; проведен тщательный анализ правовых оснований создания и деятельности международного коммерческого арбитража; определен правовой статус международного коммерческого арбитража в Украине. В работе рассмотрены вопросы арбитражного соглашения; определены и изучены условия действительности арбитражного соглашения, проанализирована арбитражная и судебная практика, касающаяся признания арбитражных соглашений недействительными; доказано наличие нормативных оснований автономности арбитражных соглашений в современном украинском законодательстве; рассмотрены правовые проблемы объема арбитражного соглашения. Дана научно-правовая оценка развития принципа “ компетенции компетенции” в законодательстве зарубежных государств, законодательстве Украины и международных договорах, касающихся международного коммерческого арбитража; очерчена компетенция
международного коммерческого арбитража в Украине. Сделаны рекомендации ш усовершенствованию правового регулирования процедуры рассмотрения споро! международным коммерческим арбитражем, разработаны конкретные предложения к проект Закона Украины “ О признании и исполнении в Украине решений иностранных судов j арбитражей”, приведены другие рекомендации по усовершенствованию действующей законодательства, регулирующего вопросы международного коммерческого арбитража > формирования судебной и арбитражной практики.
Ключевые слова: международный коммерческий арбитраж, арбитражное соглашение условия действительности арбитражного соглашения, объем арбитражного соглашения компетенция международного коммерческого арбитража, арбитражное производство признание и исполнение арбитражных решений.
Prytyka Yu.D. Legal foundations of formation and operation of the international commeicia arbitration in Ukraine. — Manuscript.
Dissertation for degree of the Candidate of Law in specialty of 12.00.03 — civil law and civi procedure, family law, private international law. Taras Shevchenko Kyiv University, Kyiv, 1997.
The dissertation is devoted to study of the matters of formation and operation of the intemationa commercial arbitration in Ukraine. In dissertation the legal nature of the international commercia arbitration as a court of referees has been studied, a generalizing conception of the intemationa: commercial arbitration has been set forth; a careful analysis of the legal grounds for establishing anc operation of the international commercial aibitration has been made; a legal status of the intemationa commercial arbitration in Ukraine has been determined. In the work the matters of aibitratior agreement have been considered; the terms and conditions of validity of the aibitration agreement haw been determined and studied, the aibitration and court practice regarding nullification of the arbitration agreements has been analyzed; availability of the normative grounds for self-sufficiency ol the aibitration agreements in the current Ukrainian legislation has been proven; the legal problems o1 arbitration agreement volume have been discussed. The scientific and legal estimation of developmenl of the «competence authority» principle in the legislation of the foreign states, legislation of Ukraine and international treaties regarding the international commercial arbitration has been made; a jurisdiction of the international commercial arbitration in Ukraine has been outlined. The recommendations concerning the improvement of legal regulation, procedure of examination of the disputes by the international commercial aibitration have been given, the specific propositions to the Draft Law of Ukraine «On recognition and performance the decrees and awards of foreign courts and aibitration courts in Ukraine» have been worked out, other recommendations regarding improvemenl of the legislation in force, which regulates the matters of the international commercial aibitration and the formation of court and arbitration practice have been given.
Keywords: international commercial arbitration, arbitration agreement, terms and conditions foi validity of the arbitration agreement, arbitration agreement volume, jurisdiction of the international commercial arbitration, arbitration proceeding, recognition and performance of the arbitration awards.
