АВТОРЕФЕРАТ ДИССЕРТАЦИИ по праву и юриспруденции на тему «Предупреждение умышленных убийств аппаратами уголовного розыска»
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
МАТВІЙЧУК Віктор Васильович
; г в од
/ 6 И 12СЗ ■ '
УДК 343.9
Попередження умисних вбивств апаратами карного розшуку
Спеціальність 12.00.08 - кримінальне право і кримінологія;
кримінально-виконавче право
АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
ВЯуТЕІШ±-: У ‘ .
Робота виконана у Науково-дослідному інституті Національної академії внутрішніх справ України.
Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент
ПЕТРОВ Володимир Васильович, Міжвідомчий науково-дослідний центр з проблем боротьби з організованою злочинністю при Координаційному Комітеті по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України, головний науковий співробітник.
Офіційні опоненти:
- член-кореспондент АПрН України, доктор юридичних наук, професор ДАНЬШИН Іван Миколайович, Національна юридична академія ім.Я.Мудрого, професор кафедри кримінології (м.Харків);
- кандидат юридичних наук ЗАДОЯНИЙ Михайло Трохимович, Київський інститут внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ України, професор кафедри (м.Київ).
Провідна установа:
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького Національної Академії Наук України (м. Київ).
Захист відбудеться “сР ” 1998р. о ^ год.
на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 01.56.01 при Національній академії внутрішніх справ України (252035, Київ-35, Солом’янська пл.,1).
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України (252035, Київ-35, Солом’янська пл.,1).
Автореферат розісланий 1998р.
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат юридичних наук,
старший науковий співробітник В.і. Женунтій
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність дисертаційного дослідження. Серед багатьох проблем, що постають перед молодою українською державою, її юридичною наукою на сучасному етапі складних економічних та політичних перетворень особливе місце займає розробка питань, пов'язаних з охороною особи та забезпеченням дотримання прав і свобод громадян. “Людина, її життя і здоров’я, честь та гідність, недоторканість та безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.” - зазначено в ст. З Конституції України. “Кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави - захищати життя людини” (ст.27 Конституції України).
Побудова демократичної правової держави суттєво гальмується серйозним загостренням криміногенної обстановки, зростанням злочинності. Серед злочинів проти особи найбільш тяжкими є умисні вбивства. Особлива суспільна небезпека умисних вбивств полягає в тому, що вони завдають шкоди, яка не має відповідного еквіваленту - людина позбавляється життя.
Підвищена небезпечність умисних вбивств і, відповідно, необхідність особливої уваги до організації їх попередження та розкриття, обумовлені ще й наявною чіткою тенденцією зростання кількості цього виду злочинів.
Статистичні дані про умисні вбивства свідчать, що їх кількість з року в рік зростає. Так, у 1990 році їх зареєстровано 2823 (100%), у 1991 - 2902 (102,8%), у 1992 - 3679 (130,3%), у 1993 -4008 (142,0%), у 1994 - 4571 (161,9%), у 1995 - 4783 (169,4%), у 1996 -4896 (173,4%). В той же час стан розкриття умисних вбивств залишається поки ще незадовільним (в період до 1996 року - в межах 71,7% - 79,4%, лише у 1997 році розкриття вбивств досягло 82,0%).
На протязі останніх років, крім збільшення загальної кількості, зростає число умисних вбивств з проявами особливої жорстокості, громадян похилого віку та пенсіонерів. Жертвами умисних вбивств стають цілі родини. З’явились нові мотиви вбивств, пов'язані з боротьбою за розподіл сфер впливу між комерційними структурами, злочинними формуваннями, помстою рекетирів, приватизацією майна, посередницькою діяльністю, переслідуванням кредиторів тощо. Зазначені мотиви сприяли виникненню нового різновиду вбивць (кілерів), котрі виконують вбивства на замовлення за платню.Частіш за все жертвами цих злочинів стають підприємці, представники комерційних структур,
ділки тіньової економіки. При скоєнні вбивств на замовлення злочинці все частіше використовують технічні та спеціальні засоби, вогнепальну зброю та вибухівку.
Виходячи з викладеного, слід визнати, що боротьба з умисними вбивствами залишається у числі найважливіших завдань у діяльності органів внутрішніх справ.
Вивчення зазначеної діяльності органів внутрішніх справ, зокрема, апаратів карного розшуку, показало, що її ефективність ще не висока і рівень попередження та розкриття умисних вбивств, який вимагають нормативні акти, поки що не забезпечується. Це свідчить про те, що у практичній діяльності по попередженню вбивств існує коло питань, що потребують вивчення, наукового обгрунтування та вирішення.
Науковій розробці питань боротьби з насильницькою злочинністю і, у тому числі, з умисними вбивствами присвячені праці багатьох вітчизняних авторів і науковців з країн СНД. У своїх дослідженнях різним аспектам цієї складної і багатопланової проблеми приділяли увагу Александров Ю.В., Алексеев А.І., Антонян Ю.М., Бабаев М.М., Багрій-Шахматов Л.В., Бородін C.B., Глушков В.О., Данылин I.M., Жалінський А.Е., Закалюк
A.П., Карпець І.І., Коржанський М.Й., Кудрявцев В.М., Кузнецова Н.Ф., Лановенко І.П., Лихолоб В.Г., Михайленко П.П., Панов М.І., Побєгайло Е.П., Смітієнко В.М., Танасевич
B.Г., Тарарухін С.А., Тацій В.Я., Тузов А.П., Туркевич І.К., Яковлев О.М. та інші фахівці в галузі кримінології та кримінального права. Разом з тим проблема боротьби з умисними вбивствами у сучасний період в Україні свого кримінологічного дослідження ще не одержала, у тому числі розробка окремих питань, пов’язаних з діяльністю органів внутрішніх справ по попередженню умисних вбивств.
Таким чином, потреби практики та необхідність подальшого наукового дослідження питань сучасного стану, динаміки та структури умисних вбивств, особливостей осіб, що їх скоюють, причин та умов, які сприяють цим злочинам, а також сучасних факторів, що впливають на їх попередження апаратами карного розшуку визначають актуальність дисертаційного дослідження.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження передбачена планом науково-дослідних робіт Національної академії внутрішніх справ України. Окремі аспекти цього дослідження проводились на замовлення Головного управління карного розшуку МВС України авторським колективом НДІНАВСУ, членом якого був пошукувач.
з
Мета і завдання дослідження. Мето:« дисертації є дослідження кримінально-правової та кримінологічної характеристики умисних вбивств, аналіз причин та умов, які сприяють скоєнню умисних вбивств, а також визначення ефективності існуючих форм і методів кримінологічного попередження цих злочинів і розробка рекомендацій, спрямованих на їх удосконалення.
Відповідно до визначеної мети вузлові завдання є:
- дати кримінально-правову характеристику умисних вбивств та кваліфікуючих ознак, які викладені у ст. 93 Кримінального кодексу України;
- визначити кримінологічну характеристику умисних вбивств, а також особливостей особи вбивці;
- з'ясувати сучасні причини та умови скоєння умисних вбивств;
- визначити причини недоліків у діяльності апаратів карного розшуку по попередженню умисних вбивств;
- встановити характер і стан взаємодії апаратів карного розшуку з іншими підрозділами органів внутрішніх справ та з органами прокуратури по попередженню та розкриттю умисних вбивств;
- визначити заходи удосконалення існуючих та нових форм і методів взаємодії у боротьбі з умисними вбивствами;
- розробити методичні рекомендації та внести пропозиції, спрямовані на підвищення ефективності діяльності апаратів карного розшуку по попередженню та розкриттю умисних вбивств.
Методологічною основою дисертаційного дослідження є теорія наукового пізнання соціально-правових явищ, а також наукові принципи і концептуальні положення, розроблені спеціалістами в галузі соціології, кримінального права, кримінології, юридичної психології. У процесі дослідження використовувались традиційні методи: конкретно-соціологічний, системно-структурний, логіко-юридичний, порівняльно-правовий та інші методи досліджень.
Нормативну базу дослідження складають Конституція України, Закони України, постанови Пленуму Верховного Суду України, нормативно-правові акти МВС України, матеріали судово-прокурорської практики та діяльності карного розшуку МВС України, статистичні дані МВС, Мінюсту, Верховного Суду України, результати конкретно-соціологічного дослідження, проведеного НДІ НАВСУ з безпосередньою участю дисертанта.
Емпірічну базу дослідження становлять:
- статистичні дані МВС України про умисні вбивства та осіб, що їх скоїли, за період з 1990 по 1996 роки (за формою №1 “Про зареєстровані, розкриті та нерозкриті злочини” та формою №2 “Про осіб, що скоїли злочини”.);
- результати вивчення 395 кримінальних справ та матеріалів касаційного провадження по умисним вбивствам;
- результати анкетування 360 працівників апаратів карного розшуку і 205 слідчих прокуратури.
Використаний особистий досвід роботи дисертанта у карному розшуці.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні монографічним кримінологічним дослідженням проблем попередження умисних вбивств з урахуванням сучасних змін у соціально-економічній, соціально-правовій та інших сферах життя суспільства.
Новизна дослідження полягає у:
- комплексному дослідженні кримінально-правових, кримінологічних та організаційно-методичних питань попередження умисних вбивств;
- визначенні особливостей сучасних причин і умов, які сприяють скоєнню злочинів, які досліджуються;
- проаналізовані організаційно-правові форми діяльності апаратів карного розшуку по боротьбі з умисними вбивствами та основи їх взаємодії з іншими підрозділами органів внутрішніх справ та прокуратурою;
- розробці рекомендацій щодо удосконалення попередження апаратами карного розшуку умисних вбивств.
Підсумкові результати дисертаційної роботи дозволили обгрунтувати і винести на захист:
- пропозиції щодо внесення змін у диспозицію ст.93 КК України, п.”і” якої викласти у такій редакції: умисне вбивство, вчинене групою осіб;
- кримінологічну оцінку такого виду насильницьких злочинів, як умисні вбивства, небезпека яких для суспільства виявляється в їх зростанні, негативних якісних змінах, поширенні впливу на криміналізацію суспільства та свідчить про недоліки у попереджувальної діяльності апаратів карного розшуку;
- висновок, що діяльність апаратів карного розшуку по розкриттю умисних вбивств є одним з головних напрямів попереджувальної діяльності цих підрозділів поряд з іншими елементами попередження (профілактика - запобігання -припинення);
- результати аналізу законодавчого та відомчого нормативного регулювання діяльності апаратів карного розшуку щодо попередження умисних вбивств та пропозиції, які грунтуються на результатах проведеного дослідження, щодо удосконалення організаційно-правових основ цієї діяльності;
- рекомендації щодо удосконалення організаційно-правових основ взаємодії апаратів карного розшуку і прокуратури по попередженню, розкриттю та розслідуванню умисних вбивств, зокрема, доповнення Кримінально - процесуального кодексу України новою статею 119і “Слідчо-оперативні групи”, в якій передбачені питання створення слідчо-оперативних груп та організації їх роботи;
- пропозиції щодо удосконалення науково-методичного забезпечення діяльності апаратів карного розшуку по боротьбі з умисними вбивствами.
Практичне значення одержаних результатів. Основні положення дисертації мають як загально-теоретичне, так і спеціально-галузеве значення для науки кримінального права та кримінології, а також для попереджувальної діяльності органів внутрішніх справ.
Пропозиції автора щодо удосконалення чинної ст.93 КК України та доповнення КПК України новою статею 119і “Слідчо-оперативні групи” можливо урахувати у проектах Кримінального кодексу і Кримінально-процесуального кодексу України.
Вивчення практики діяльності апаратів карного розшуку по попередженню та розкриттю умисних вбивств дозволило визначити негативні фактори (недосконалість існуючої законодавчої бази, недоліки у діяльності апаратів карного розшуку тощо), що впливають на стан попередження та розкриття розглядаємих злочинів і зформулювати пропозиції щодо покращання цієї діяльності, які викладені у методичних рекомендаціях для співробітників карного розшуку.
Окремі положення дисертації можуть бути використані при викладанні курсу кримінології, для навчання слухачів системи юридичних вузів МВС України, для підвищення кваліфікації співробітників органів внутрішніх справ. ,
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження викладались на науково-практичній конференції за темою ’’Наукові розробки Академії удосконаленню практичної діяльності та підготовки кадрів органів внутрішніх справ”, проведеної в Національній академії внутрішніх справ України (1994 рік).
Дисертант у складі авторського колективу прийняв участь у підготовці “Методичних рекомендацій по організації розкриття умисних вбивств та інших тяжких злочинів проти особи”, які за вказівкою Першого заступника Міністра внутрішніх справ України надіслані для практичного використання в Управління карного розшуку УМВС України в областях (1995 рік).
Дисертант прийняв участь у вивченні судової практики в справах про умисні вбивства, за результатами якого Верховним Судом України підготовлено “Узагальнення судової практики в справах про злочини проти особи” (1993 рік). Матеріали узагальнення були використані при підготовці постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р. №1 “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я людини”.
Публікації. Результати дисертаційного дослідження знайшли відображення в 4 наукових публікаціях.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, що об’єднують десять підрозділів, висновків (169 стор.), списку використаних джерел (154), семи додатків (37стор.).
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обгрунтовується актуальність теми дослідження, визначається його мета і задачі, наукова новизна одержаних результатів, практичне значення результатів дисертаційного дослідження та їх апробація.
Розділ 1 “Кримінально-правова характеристика умисних вбивств” складається із трьох підрозділів і присвячений аналізу ознак складу злочину, передбаченого ст.ст,93 та 94 КК України.
У першому підрозділі “Об'єктивні ознаки умисних вбивств” розглядається суспільна небезпечність умисних вбивств, об'єкт злочину, ознаки об'єктивної сторони складу злочину. При цьому звертається увага на особливості, які дозволяють відмежувати умисні вбивства від інших злочинів, в результаті яких заподіюється смерть потерпілому. Врахування цих та інших ознак необхідно для розмежування вбивств і тих злочинів, які призводять або можуть призвести до смерті. Незаконне позбавлення життя іншої людини може бути вбивством, а може бути способом скоєння інших злочинів, або їх результатом, ознакою важливою або другорядною для цілісної характеристики всього злочину, для його кваліфікації. Схожість ознак важлива для кваліфікації, коли це ознаки одного й
того ж злочину. Не менш важлива і їх різниця, щоб виключити кваліфікацію одного злочину як іншого.
Аналізується необхідність з'ясування часу, місця, способів, знарядь скоєння вбивства та інших обставин для повного і всебічного вивчення події злочину і важливість встановлення цих ознак при попередженні та розкритті умисних вбивств.
У другому підрозділі ’’Суб'єктивні ознаки умисних вбивств” досліджується вина, мотив, мета та ознаки, що характеризують суб'єкта вбивств. Дисертантом проведено дослідження даних, які позитивно чи негативно характеризують особу винного (це відомості про ставлення до роботи, поведінку в побуті, про стосунки з потерпілим тощо), оскільки це необхідно як для вирішення питань індивідуалізації призначення покарання, так і для цілеспрямованості профілактичних заходів.
Автор дійшов висновку, що при встановленні змісту умислу слід виходити не тільки з характеру наслідків, а з усіх обставин події, які встановлюються під час розслідування кримінальної справи. На підставі отриманих відомостей робиться висновок про відмежування умисного вбивства від інших злочинів (наприклад, тяжких тілесних ушкоджень, внаслідок яких сталася смерть потерпілого). Визначальним при цьому є суб’єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій. Відмінність полягає у тому, що при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а у випадках заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, внаслідок яких сталася смерть потерпілого, ставлення до настання смерті проявляється у формі необережності.
Під час вирішення питання про спрямованість умислу винного, слід виходити із сукупності всіх обставин скоєного злочину і враховувати способи та знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій винного, а також попередню поведінку як винного, так і потерпілого, їх стосунки, характер дій винного після скоєння злочину.
Автор поділяє думку, що мотив, як спонукання людини скоїти певний вчинок, зокрема, мотив злочину, являє собою складний вольовий емоційний процес, який відбувається у психіці людини. У процесі виникнення рішення перемагає будь-який один мотив, котрий і визначає напрямок волі людини. Характерним при прийнятті злочинного рішення (формуванні умислу) і є перевага суспільно небезпечного мотиву над усвідомленням обов’язку. Тобто, мотив породжує умисел на скоєння злочину.
Дослідження питання формування на основі мотиву умислу та мети злочину є основою для висновку автора про послідовність профілактичної роботи і застосування різних форм попередження умисних вбивств. '
У третьому підрозділі “Умисні вбивства при обтяжуючих обставинах” розглядаються обтяжуючі обставини, які складають диспозицію ст.93 КК України, і поряд з іншими, автор докладно аналізує ознаки умисних вбивств, вчинених на замовлення та умисних вбивств, вчинених за попереднім зговором групою осіб та організованою групою.
Такий різновид умисного вбивства, як вчинене на замовлення, теоретикам і практикам був відомий задовго до його включення в якості обтяжуючої обставини до ст.93 КК. До середини 80-х років існували випадки вбивств на замовлення. Однак осіб, котрі б, спеціалізувалися на їх скоєнні не було. Ситуація стала помітно змінюватись на початку 90-х років. Саме в цей час в набираючому силу кримінальному світі з’явились особи, які зробили вбивства людей на замовлення прибутковим заняттям. Це явище стало реальністю з появою, по-перше, замовників, які здатні заплатити значні суми за реалізацію злочинного наміру, і, по-друге, осіб (інколи таких, що мають необхідний бойовий досвід), психологічно готових за гроші виконати будь-яке, саме брудне замовлення.
Раніше на практиці вбивства на замовлення кваліфікували за п.”а” ст.93 КК України. Того вимагав і Пленум Верховного Суду України у постанові “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини” від 1 квітня 1994 року, в якій зазначалось, що “за п.”а” ст.93 КК України слід кваліфікувати і вбивство на замовлення, коли винний, виконуючи волю іншої особи за одержану чи обіцяну грошову, майнову винагороду або з іншої матеріальної зацікавленості позбавляє людину життя. Дії організатора чи підмовника такого вбивства необхідно кваліфікувати за статтями 19 і 93 п.”а” КК, незалежно від того, яку мету він переслідував”.
Визначення вбивства на замовлення як окремої обтяжуючої обставини вимагає тлумачення особливостей кваліфікації цього різновиду злочину. Характерною рисою такого діяння є існування різних видів співучасників: замовника (організатора чи
підмовника) і виконавця. При цьому кваліфікація їх дій може мати певні відмінності. На погляд дисертанта, дії замовника вбивства повинні кваліфікуватись за ст.19 і п.”и” ст.93, а за наявності інших обтяжуючих обставин - і відповідним пунктом ст.93 КК
(наприклад, при замовленні вбивства двох або більше осіб - п.”г” ст.93 КК).
Скоєння вбивства на замовлення не обмежує мотивацію поведінки виконавця тільки майновою, грошовою або іншою матеріальною зацікавленістю. Замовник для залучення виконавця може використати примус, шантаж або інший психологічний вплив. У такому випадку дії виконавця слід кваліфікувати за п.”и” ст.93 КК і за наявності інших обтяжуючих обставин - відповідним пунктом ст.93 КК (наприклад, при використанні способу, небезпечного для життя багатьох осіб - п.”е”). Якщо при виконанні вбивства на замовлення виконавець керується мотивами отримання матеріальної вигоди, то його дії, крім того, слід кваліфікувати і за п.”а” ст. 93 КК України.
Отже, на кваліфікацію умисних вбивств, скоєних на замовлення, може впливати характер домовленості між замовником і виконавцем (спільне планування вбивства чи тільки обізнаність і покладання на виконавця щодо способу, часу та місця скоєння), умови виконання замовлення (розрахунки), особливості дій виконавця (ексцес виконавця). У кожному випадку необхідно ретельно досліджувати наявність тих чи інших ознак.
Автор поділяє думку М.Й.Коржанського щодо зайвості існування в одному пункті ст.93 КК України ознаки організованої групи і попереднього зговору у групи осіб.
У другому розділі “Кримінологічна характеристика умисних вбивств та осіб, що їх скоїли” досліджується сучасний стан розповсюдженості умисних вбивств, аналізуються кількісні та якісні показники, які характеризують ці злочини та осіб, що їх скоїли, а також причини та умови умисних вбивств.
У першому підрозділі “Кримінологічна характеристика умисних вбивств” розглянуті сучасний стан, динаміка та структура умисних вбивств та проаналізовані ознаки кримінологічної характеристики цих злочинів.
Вивчення статистичних даних про стан скоєння умисних вбивств в Україні за останні сім років показало, що їх число систематично зростало. В решті-решт, середньорічні темпи зростання цих злочинів по відношенню до базового показника склали приблизно 41,7%.
Аналіз даних про умисні вбивства за видами та мотивами дозволив зробити висновок, що за останні роки у динаміці та структурі умисних вбивств відбулися значні зміни:
- кількість умисних вбивств при розбійних нападах збільшилась у двічі, але їх питома вага серед усіх умисних вбивств, скоєних у досліджуємий період, не перебільшує 1,4-1,5%;
- кількість умисних вбивств поєднаних зі згвалтуванням та з хуліганських мотивів зросла незначно, але їх питома вага серед усіх умисних вбивств не перебільшує, відповідно, 0,4-0,5% та 1,41,6%;
- умисні вбивства на грунті ревнощів, сварок та інших побутових мотивів зросли на 57,6 %, але їх питома вага зменшилась з 31,3% до 28,5% (питома вага “побутових” вбивств складала у 1962 р. - 51,0 %, у 1975 р. - 68,8%, у 1980 - 53,0%);
- умисні вбивства матір’ю новонародженої дитини мають незначний ріст, але їх питома вага зменшилась з 1,4% до 0,6-0,7 %;
- кількість умисних вбивств за інших мотивів та підстав збільшились у двічі, а їх питома вага серед усіх вбивств збільшилась з 60,6% до 71,0%.
Дослідження показало, що переважна більшість умисних вбивств скоюється за умов неочевидності (в процентному відношенні кількість неочевидних вбивств в останні роки коливається в межах 59,7% - 64,0%), а також, що міське та сільське населення мають однакову криміногенну активність стосовно скоєння умисних вбивств.
За часом найбільше умисних вбивств скоюється в робочі дні тижня, у вечірній (з 18 до 24 годин - близько 55,4%) та нічний (з 0 до 6 годин - від 22,5% до 25,2%) період доби.
Під час вчинення більшості вбивств використовувалась різна вогнепальна зброя (рушниці, обрізи, пістолети), вибухові речовини та пристрої (гранати, шашки та саморобні прилади), ножі, молотки, сокири, бритви, інші колюче-ріжучі предмети. Так, наприклад, у Дніпропетровській області з використанням різної зброї скоюється до 43,9% злочинів, у Харківській - до 46,2%, а у Миколаївській цей показник досягає 79,9%. З застосуванням вогнепальної зброї у 1997 році скоєно 300 умисних вбивств, що становить 6,6% загальної кількості вказаних злочинів. Дослідження даних про скоєння вивчаємих злочинів групою осіб показало, що переважна більшість умисних вбивств скоюється одним злочинцем. Найбільш висока питома вага групової злочинної діяльності спостерігається при скоєнні вбивств при розбійних нападах (50,0% - 60,2%), а також з хуліганських мотивів (31,9% - 35,7%), а найбільш низька - при вбивствах на грунті ревнощів, сварок та інших побутових причин (9,7% - 11,2%), а також вчинених за інших мотивів (7,2% - 7,8%).
Порівняння наявних даних про скоєння умисних вбивств групою осіб з аналогічними показниками, які отримані кримінологами на початку 80-х років, дозволяє зробити висновок, що рівень групових вбивств у загальний кількості цих злочинів виріс майже у два рази (з 5,0% до 9,2% -9,3%), а по деяким видам (наприклад, поєднані з згвалтуванням) - в середньому у 5 разів.
У другому підрозділі “Кримінологічна характеристика осіб, що скоїли умисне вбивство” проаналізовані соціально-демографічні, кримінально-правові та інші ознаки, які характеризують злочинців.
Аналіз статистичних даних показав, що на протязі останніх років серед осіб, які скоїли умисне вбивство, більшість є повнолітніми (95%).
Серед вбивць кількість неповнолітніх (14-17 років) зросла у 1996 р. порівняно з 1990 р. на 86,2%, але питома вага їх серед усіх збивць не перевищує 5,0%; вікова група 18-24-річних зросла на 56,7%, проте їх питома вага не перевищує 19,5%; вікова група 25-ї9-річних зросла на 38,7%, але питома вага серед усіх вбивць має тенденцію до зменшення (у 1990 р. - 17,4%, а у 1996 р. - 14,8%); зікова група 30 років та старші зросла на 67,0% та її питома вага лає тенденцію до збільшення (у 1990 р. - 58,5%, а у 1996 р. ->0,0%).
Під час дослідження різних вікових груп винних у скоєнні /мисних вбивств, було помітно, що вони містять різні інтервали. З летою отримання найбільш об’єктивної характеристики юзподілення винних по різним віковим групам використані соефіцієнти, які показують співвідношення кількості вбивць та іисельність населення у кожній з вікових груп (були визначені 'акі коефіцієнти: 14-17 років - 0,6; 18-24 роки - 1,3; 25-29 років -,5; ЗО років та старші - 0,9). Найбільш криміногенною відносно коєння умисних вбивств визначена вікова група 25-29 років. До іналогічного висновку прийшли кримінологи, котрі аналізували [ані за 70-ті роки.
Переважна більшість умисних вбивств скоюється чоловіками.
$ той же час слід зауважити, що, якщо у 1990 році жінок серед усіх бивць було 9,6%, то в 1993 - 11,8%, в 1994 - 13,4%, в 1995 - 13,2%, в 1996 - 13,6%.
На фоні зниження питомої ваги робітників, селян, учнів івчальних закладів серед винних у вбивстві, спостерігається юстання частки працездатних, але не працюючих, безробітних, наліз даних про зайнятість осіб, що скоїли умисне вбивство, іідчить про те, що близько половини винних у вчиненні
вивчаємих злочинів не зайняті суспільно корисною працею (не працюють і не навчаються) і їх частка у загальній кількості вбивць продовжує зростати.
Зменшується чисельність винних, що вчинили вбивство у стані алкогольного сп’яніння (1990 р.-72,1%, 1996 р. - 59,1%).
Питома вага осіб, котрі раніше скоювали злочини (так званий кримінологічний рецидив), у загальному масиві винних у вбивстві має тенденцію до зниження. Якщо у 1990 р. частка таких осіб складала 37,2%, то у 1991 р. - 35,4%, у 1992 р. - 31,8%, у 1993 р.
- 29,9%, у 1994 р. - 27,7%, у 1995 р. - 24,1%, у 1996 р. - 24,3% (аналогічний показник у загальнокримінальній злочинності в середньому дорівнює 21,0%).
Серед вбивць, котрі раніше скоювали злочини, частка осіб, які раніше були тричі або більше разів засуджені, досягає в середньому 20,6%. Майже кожен десятий із раніше засуджених вчинив вбивство у складі групи, кожен двадцятий - раніше судимий за умисне вбивство, а кожен тридцятий був особливо небезпечним рецидивістом. Дві третини раніше засуджених винних у вбив лві за попередньою судимістю відбували покарання у місця* позбавлення волі (64,0%) і майже кожен п’ятий з них скоїв умисье вбивство протягом року після звільнення з закладу виконання покарання.
Дисертант розглядає особливості кримінологічної характеристики злочинців, що скоюють серійні вбивства з сексуальних мотивів, а також вбивства на замовлення.
У третьому підрозділі “Причини та умови умисних вбивств” розглядається злочинність, як соціальний феномен, що характеризує собою одну з граней життя суспільства, один з параметрів, що відображають стан життєдіяльності соціального організму на сучасному етапі історичного розвитку.
Сучасне суспільство має таку особливість, завдяки якій відбулась девальвація людського життя: міцно і надовго серед усіх верств населення закріпилась “установка на насильство”, під котрою слід розумити вияв цінностної орієнтації у формі соціально детермінованої схильності особистості до раніше визначеного відношення - позиції, до вибору насильства як засобу реалізації своїх інтересів та задоволення своїх потреб. Свідоцтвом чого може виступати стан тяжкої насильницької злочинності, криваві сутички на міжнаціональному грунті, релігійних поглядів, та почастішавші акти вандалізму, розборок між злочинними групами.
Серед обставин, які зумовлюють скоєння умисних вбивств дисертант розглядає безробіття, алкоголізм, пияцтво,
негаразди у побуті, побутову розпущеність, наявність в свідомості винних таких якостей, як жадність, здирництво, корисливість, наявні серйозні недоліки у виховній роботі, особливо серед молоді, безпокаранність хуліганських проявів, недоліки в діяльності установ виконання покарань по перевихованню осіб, які відбувають покарання, недостатню роботу органів внутрішніх справ з особами, звільненими з місць позбавлення волі, неналежну роботу по виявленню фактів незаконного виготовлення, зберігання і носіння холодної і вогнепальної зброї, неналежне реагування органів внутрішніх справ на факти погроз вбивством, переслідування жертви, а також приготування до скоєння злочину, недоліки в організації патрульно-постової служби міліції по охороні громадського порядку та безпеки громадян, недостатній рівень розкриття цих злочинів, а також інших тяжких злочинів проти особи.
У третьому розділі “Попередження умисних вбивств апаратами карного розшуку” досліджуються організаційно-правові основи діяльності апаратів карного розшуку по попередженню умисних вбивств, особливості загальних та індивідуальних профілактичних заходів та стан взаємодії апаратів карного розшуку з іншими підрозділами органів внутрішніх справ та органами прокуратури по розкриттю та попередженню умисних вбивств.
У першому підрозділі “Організаційно-правові основи діяльності апаратів карного розшуку по попередженню умисних вбивств” викладений аналіз законодавчих та відомчих нормативних матеріалів, які регулюють діяльність апаратів карного розшуку по боротьбі з умисними вбивствами, за останні двадцять п'ять років.
Дисертант вважає, що попередження умисних вбивств -/правлінський процес, який поєднує в собі ряд взаємопов’язаних організаційних функцій. Основними з них є: аналітична робота, шанування та контроль за виконанням намічених заходів, ззаємодія апаратів карного розшуку з іншими службами органу шутрішніх справ та слідчими прокуратури. У роботі на основі утриманих кримінологічних даних даються пропозиції та шсновки для прийняття управлінських рішень, спрямованих на /досконалення боротьби з умисними вбивствами.
Результати кримінологічного аналізу є джерелом для '.кладання плану та наступного здійснення заходів по усуненню нейтралізації, послабленню дії) причин та умов, котрі були іиявлені під час аналітичної роботи.
Дані проведеного дисертантом дослідження дають підстави для висновку про те, що цей план повинен вміщувати в собі організацію системи заходів щодо: а) пошуку та виявлення осіб, що скоюють насильницькі злочини, в першу чергу відпрацювання таких категорій осіб, як раніше засуджені за аналогічні злочини, бродяги, алкоголіки, психічно хворі, та особи, що ведуть паразитичний спосіб життя; б) осіб, які перебувають під адміністративним наглядом; в) взаємодії апаратів карного розшуку з іншими службами і підрозділами органів внутрішніх справ, а також з прокуратурою по попередженню та розкриттю умисних вбивств; г) діяльності по виявленню та вилученню холодної та вогнепальної зброї, що незаконно утримується у громадян; д) виявлення та усунення причин та умов, що сприяють скоєнню умисних вбивств та інших тяжких злочинів проти життя та здоров’я людей. Крім того, заходи по боротьбі з умисними вбивствами повинні узгоджуватися з взаємодіючими службами та підрозділами і передбачатися у спеціальних розділах роботи усіх суб’єктів взаємодії, а також особистих планах виконавців.
У другому підрозділі “Загальна профілактика” розглядається діяльність по здійсненню заходів загальної профілактики умисних вбивств, як ряд взаємопов’язаних етапів: а) збирання інформації, б) її узагальнення і аналіз, в) кримінологічне прогнозування та планування заходів, спрямованих на усунення причин та умов, які сприяють скоєнню вбивств, г) безпосереднє здійснення заходів попереджувального характеру.
Дисертантом визначені та розглянуті напрямки організації загальної профілактики умисних вбивств:
1.Виявлення і усунення (нейтралізація) обставин, які можуть обумовлювати скоєння вбивств;
2.Попередження реально можливих (в тому числі таких, що готуються) вбивств і переходу на злочинний шлях певних осіб;
3.Припинення скоюваних умисних вбивств;
4.Виявлення і усунення обставин, які вже сприяли скоєнню вбивств, та які можуть сприяти новим злочинам;
5. Попередження рецидиву.
У третьому підрозділі “Індивідуальна профілактика” на основі кримінологічної характеристики умисних вбивств та осіб, які їх скоюють, розглядаються заходи індивідуально-профілактичної роботи залежно від чотирьох основних стадій цієї діяльності:
Виявлення осіб, антисуспільна спрямованість особистості та поведінки котрих можуть сприяти саме вчиненню умисних вбивств.
1.Вивчення виявлених осіб з метою визначення їх сримінальної активності та криміногенності мікросоціальних шов.
2. Прогнозування можливості того, що антигромадська :прямованість їх особи найде свій прояв у вчиненні умисних ібивств.
3. Розробка цілеспрямованих та конкретних заходів ірофілактичного впливу на виявлену особу та на оточуюче її «кросередовище.
У четвертому підрозділі “Удосконалення організаційно-іравових основ взаємодії апаратів карного розшуку з іншими лужбами органів внутрішніх справ та прокуратурою у боротьбі з мисними вбивствами” викладені пропозиції, які грунтуються на налізі організаційних основ взаємодії певних апаратів, які ¡езпосередньо ведуть боротьбу з умисними вбивствами, ;ослідженні практики організації взаємодії апаратів карного •озшуку з іншими суб’єктами боротьби з умисними вбивствами, питуванні практичних працівників (360 оперуповноважених арного розшуку та 205 слідчих), вивченні та аналізі відповідних ормативних актів, регламентуючих роботу по боротьбі з мисними вбивствами, та криміногенної обстановки з подальшою озробкою планів окремих заходів, виконання котрих вимагає омплексного використання сил і засобів.
Серед пропозицій особлива увага приділяється взаємному бміну інформацією про осіб, що становлять профілактичний ітерес, а також виконанню на її основі разових доручень від шшх органів внутрішніх справ по виявленню зазначеного онтингенту; безпосередньому спілкуванню (з питань шляхів та етодів попередження та розкриття умисних вбивств) заємодіючих виконавців при застосуванні різних оперативно-озшукових заходів по конкретним справам; проведенню перативним складом карного розшуку інструктивних нарад та інять з співробітниками інших служб з питань боротьби з мисними вбивствами (навчання спеціальним методам опередження, діям по розкриттю умисних вбивств, застосуванню гхнічних засобів).
Питання організації взаємодії потребують подальшого іконодавчого урегулювання. Дисертант пропонує доповнити римінально-процесуальний кодекс України ст.119-1 “Слідчо-іеративні групи” і викласти її в такій редакції:
“Для забезпечення взаємодії оперативних апаратів зі гідчими при розкритті та розслідуванні справ, по яким не ггановлена особа, що скоїла злочин, створюються слідчо-
оперативні групи, до складу яких входять слідчі, оперативні працівники та інші фахівці.
Розслідування кримінальних справ по умисним вбивствам, по яким не встановлена особа, що скоїла злочин, вбивствам минулих років, провадження по яким зупинено на підставі п.З ст.206 КПК України, здійснюють слідчо-оперативні групи, створені на базі органів внутрішніх справ в обласних центрах, інших великих містах, на транспорті, як постійно діючі формування. Постійно діючі слідчо-оперативні групи проводять розслідування до моменту встановлення особи, яка скоїла злочин.
Один з слідчих, що входить до складу слідчо-оперативної групи призначається старшим, він приймає справу до свого провадження і безпосередньо керує діями слідчих та інших учасників слідчо - оперативної групи”.
У висновках викладені основні теоретичні підсумкові положення та практичні рекомендації, що виходять їз результатів дослідження, пропозиції щодо удосконалення кримінального та кримінально-процесуального законодавства, зокрема, внесення змін та доповнень до ст. 93 Кримінального кодексу та доповнення Кримінально-процесуального кодексу України ст. 119і, а також формулюються конкретні пропозиції щодо покращання діяльності по попередженню умисних вбивств.
Основні положення дисертації опубліковані в таких наукових працях автора:
1. Снігерьов О.П., Колошко І.М., Матвійчук В.В., Bacexa I.E. Попередження та розкриття умисних вбивств. Навчально-практичний посібник. — “Правник”— НАВСУ. — Київ, 1998. — 65 с.
2. Петров В.В., Матвійчук В.В. Деякі підсумки вивчення проблеми боротьби з умисними вбивствами //Наукові розробки Академії удосконаленню практичної діяльності та підготовки кадрів органів внутрішніх справ. — Київ, 1994, — С.199-202.
3. Матвійчук В.В. Попередження умисних вбивств //Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. — Київ, 1997. — №2. — С.205-216.
4. Матвійчук В.В. Деякі особливості кримінологічної характеристики умисних вбивств //Актуальні питання оперативно-розшукової діяльності та боротьби з організованою злочинністю. Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. Вип.6, Львів. — 1997, — С.161-168.
Матвійчук В.В. “Попередження умисних вбивств апаратами :арного розшуку”. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата эридичних наук за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право і римінологія; кримінально-виконавче право. Національна кадемія внутрішніх справ України.- Київ, 1998.
Досліджуються проблеми боротьби з умисними вбивствами, ірганізація попередження цих злочинів апаратами карного юзшуку у взаємодії з іншими суб'єктами попереджувальної [іяльності.
Ключові слова: умисні вбивства, особа вбивці, попередження мисних вбивств, апарати карного розшуку.
Матвейчук В.В. “Предупреждение умышленных убийств ппаратами уголовного розыска”. - Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата эридических наук по специальности 12.00.08 - уголовное право и :риминология; уголовно-исполнительное право. Национальная кадемия внутренних дел Украины.- Киев, 1998.
Исследуются проблемы борьбы с умышленными убийствами, ірганизация предупреждения этих преступлений аппаратами головного розыска во взаимодействии с иными субъектами іредупредительной деятельности.
Ключевые слова: умышленные убийства, личность убийцы, іредупреждение умышленных убийств, аппараты уголовного юзыска.
Matwichuk W.W. “The Prewention of Deliberate Murder by Criminal Investigation Department”. - Manuscript.
The dissertation for obtain of a scientific degree of the candidate if law in a speciality 12.00.08 - Criminal Law and Criminology; Criminal-corrective Law. National Academy of Internal Affairs of Jkraine.-Kyiv, 1998.
The problems of struggle with deliberate murder, organization the irevention of deliberate murder by criminal investigation department /ith co-operration with other subjekts prevention activity are analized.
Key words: the deliberate murders, the personality of murderer, he prevention of deliberate murders, criminal investigation lepartments.
Підп.до друку 05.06.98 Формат 60x84 1/17. Папір друк Друк офсетний Умов.Друк.Арк. 1,096
Тираж 100 прим. Зам N28p Безкоштовно
Віддруковано у типографіі видавництва "Преса України
