АВТОРЕФЕРАТ ДИССЕРТАЦИИ по праву и юриспруденции на тему «Прекарий в Римском праве»
КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
РГ8 ОЛ .
1 ї НОЯ 19Ь'Ь‘ и
На правах рукопису
ОНОФРЕЙЧУК Василь Дмитрович
ПРЕКАРІЙ
У РИМСЬКОМУ ПРАВІ
Спеціальність: 12.00.03 — цивільне право; цивільно-прецсеувальне право; сімейне право; міжнародне приватне правд
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Київ —1996
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі цивільного права Київського університету' імені Тараса Шевченка. •
Науковий керівник — Підопригора Опанас Андропович, доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук, заслужений працівник народної освіти України
Офіційні опоненти:
1.Пушкін А.А., Лауреат Державної премії України, Заслужений юрист України, доктор юридичних наук, професор
2 Тищик Б.Й., кандидат юридичних наук , професор
Провідна організація - Інститут держави і права ім. В.Корецького НАН України.
Захист відбудеться 996 року о
годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.01.01.44 при Київському університеті імені Тараса Шевченка.
З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці Київського університету' імені Тараса Шевченка ( 252017, Київ, вул.Володи-мирська, 60 ).
Автореферат розіслано “ 1996 року.
Вчений секретар спеціалізованої ради Кандидат юридичних наук, доцент Т. Боднар
л
1. ЗА I АЛЬ НА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження.
В останні роки значно зріс інтерес до римського приватного права. Поширилось йою вивчення у навчальних закладах, зросла зацікавленість у більш глибокому осмисленні окремих інститутів стародавнього римського права, з'явилось більше наукових праць
У 80-ті роки та в період переходу до ринкової економіки всі юридичні навчальні заклади і юридичні факультети університетів включили до навчальних планів нормативний курс "Основи римського приватного права". Активно почала видаватись навчальна література з римського приватного права . Видатною подією цього часу було видання частини основного джерела римського приватного права. Мова ¡іде про Дигестії Юстиміана, 26 книг яких були перекладені на російську мову видатним романістом і С. Перетерським1. Це видання побачило свіг через багато років після смерті вченого. Тільки подих перемін сприяв його опублікуванню.
Інтерес до вивчення римського привагного права, до дослідження його цивільно-правових проблем не згасав у країнах, в основі цивільного законодавства яких лежать засади і принципи римського приватного права.
Римське приватне право служінь взірцем для сучасного законодавства І це не випадковість. Сучасним юристам с чому повчитись у римського приватного права. Лебагато досягнень світової культури заслужило на гаку увагу як приватне право Стародавнього Риму. Сучасне цивільне законодавство багатьох країн гюки що не може зрів’ Див.: Дигесгы Юстиниана Избранные фрагменты в переводе и с примечаниями И.С. Переіерскою.-М.. 1984 .
НЯТИСЬ ІЛ чіткістю, досконалістю. довершеністю, ПОВНОТОЮ І всебічністю правового регулювання майнових відносин з римським приватним правом. Можна без перебільшення сказати, ідо рівень правової культури Стародавнього Риму в баї аіьо.х аспектах залишився неперевершеним і до цього часу. Глибина теоретичних узагальнень і висновків відомих римських юристів, їх мистецтво глибокого наукового аналізу, практичне застосування своїх висновків, оцінок і тлумачень залишаються еталоном для молодих юристів до цього часу.
Зазначені обставини зумовили вибір теми дисертаційного дослідження 3 багатьох цивільно-правових інститутів обрано пре-карій. як найменш досліджений, принаймні, у нашій вітчизняній романістиці. У досить багатій російській романістичній літературі немає досліджень, присвячених прекарію. Небагата такими дослідженнями і західно-європейська література. Між тим інститут прекарія служив римській юстиції протягом усієї історії рабовласницького Риму. Цей цивільно-правовий інститут виконував протягом тривалої історії римського цивільного права численні функції, кілька разів трансфор-муючись від однієї до іншої. До кінця недосліджені трансформування залишили помітний слід в історії римського цивільного права, проте і.\ передумови ше не вивчені, наслідки його застосування до кінця не виявлені, юридична природа викликає розбіжності у трактуванні.
Викладеними фактами зумовлюється актуальність дисертаційного дослідження. Чи потрібні подібного роду дослідження? Нам видасться, що реформування нашої економіки недостатньо забезпечене правовою базою. Весь час відчувається гостра потреба в законодавчому забезпеченні економічного оновлення. Його ефективність невисока, а науково-технічний рівень бажає бути кращим. Наявність цих проблем сумніву не викликає. Для створення законодавства високого су-
часного рівня необхідно глибоко знати історію права наших предків, в тому числі і далеких. Римське приватне право в наііширшому розумінні є тією скарбницею, звідки людство ще не все вичерпало.
Сутність досліджень теми дисертації.
В тій чи іншій мірі проблеми прекарія торкалися російські досліди ики-романісти Азаревич Д., Боголепов Н., Ефімов В.В., Грімм Д.Д., Катков М.М., Митюков А.К., Митюков К.А., Муромцев С.А., Г.А.Покровсысий, Хвостов В.І., Бокщанін А.Г., Кузищин В.І., Машкін М.А. та інші. Проте усі ці названі автори торкались прекарія в основному в межах навчальних курсів, за вийнятком роботи
І.А.Покровського "Право и факт в римском праве" (Київ, 1898).
Зазначена проблема не була обійдена увагою і з боку романістів Київського університеті’ Святого Володимира. Слід відзначити, шо в Універсіггеті Святого Володимира склалася потужна і висо-коавторітпна школа романістів. З початку заснування університету на юридичному факультеті була створена кафедра римського права, на якій було зосереджено вивчення, дослідження і викладання не тільки римського права» а й взагалі цивілістики.У своїх працях вчені університет)' також торкалися проблем прекарія. Серед них варто назвати чого ж І.А.Покровського, К.А.Митюкова, В.Д.Демченко, Д.Д.Грімма, А.П.Мшкезича (брата відомого польського поета), В.І. Сінайського, Л.Н. Казанцева та ін. .
В радянський період, як уже відзначалось, дослідженню проблем римського права приділялась недостатня увага. Але й тоді вий-
Ці -
шов ряд публікацій. Серед них, в першу чергу заслуговує на увагу колективна праця московських ьчених "Римське приватне право", ав-
- обгрунтуванні тези, що прекарій є не тільки формою похідного володіння чужим майном на безоплатній основі за певпих умов, а також виконував ряд інших правових функцій у формі забезпечення зобов'язань, контрактів, тощо і ці його останні функції недостатньо досліджені в романістичній літературі;
- аналізі різноманітних способів встановлення прекарних відносин, їх
змісту і правових наслідків, а також способів припинення прекарія і наслідків його припинення; '
- новому трактуванні інтерполяцій стародавніх текстів, здійснених кодифікаторами Юстиніана у світлі новітніх досліджень історико-правової науки XX століття в галузі романістики;
- виявленні характерних особливостей прекарних відносин в соціально-економічних умовах Римської імперії в період її розпаду;
- обгрунтуванні висновку про необхідність досконалого дослідження проблем прекарія для подальшого розвитку прекарннх відносин в Україні в умовах ринкової економіки і проведення кодифікаційних робіт в галузі цивільного законодавства в період розбудови держави України.
Дисертаційна робота спрямована на поглиблене вивчення ма-лодослідженого цивільно-правового інституту прекарія у стародавньому римському праві з метою глибокого наукового аналізу прекарних відносин в усій їх сукупності і виявлення його ефективності в нових соціально-економічних умовах сучасності.
Всі результати дисертаційного дослідження отримані автором в процесі самостійної особистої роботи на основі вивчення і узагальнення нормативно-практичної бази Стародавнього Риму і критичного осмислення наукових досліджень за період XX століття.
Теоретична і практична значимість дисертації полягає в тому, що її наукові положення, оцінки, висновки, пропозиції і рекомендації можуть бути використані в досить широкому діапазоні. Наукове осмислення прекарних відносин має, безумовно, важливе теоретичне значений для вдосконалення відповідних цивільно-правових відносин в Україні. Визнання права приватної власності в Україні викличе виникнення і прекарних відносин стосовно цієї власності. Між тим, пі наука цивільного права, ні цивільне законодавство України до цього не готові. Тому теоретичний аналіз прекарних відносин в римському цивільному праві може мати важливе значення І ДЛЯ науки цивільного права України, оскільки наша реальність зумовлює необхідність бути готовим до появи прекарних відносин
Наукове дослідження прекарних відносин може бути теоретичною базою для вдосконалення великої групи майнових відносин в сучасному цивільному праві, які складаються при наймі речей без оплати. Такі відносини в Україні досить поширені, і тому їх всебічне вивчення може мат« важливе значення для вдосконалення правового регулювання подібних відносин у сучасних умовах в Україні.
Римський прекарій відзначався досить високим рівнем правового регулювання, грунтовною легалізацією і абстрагованістю від своїх соціально-економічних умов, в яких він виник. В цьому полягає його практична спрямованість. Тому і дисертаційне дослідження має також гаку практичну спрямованість, оскільки досвід правового ре*
гулюаання прекарних відносин в тій чи іншій мірі може бути використаний в кодифікаційних роботах в Україні.
Результати дисертаційного дослідження передусім можуть бути використані і в процесі викладання курсу "Основи римського приватного права", де вивчається інститут нрекарія. .
Наукові положення, висновки, оцінки, пропозиції, одержані в результаті дисертаційного дослідження можуть бути базою дня подальших наукових пошуків, і не тільки в римському цивільному праві. Вони можуть бути платформою для наукових розвідок в галузі сучасного цивільного права, адже правове регулювання відносин найму в сучасному цивільному праві не відзначається свосю досконалістю. '
На тахист виносяться такі наукові положення, ацікаг, висновки, пропозиції і рекомендації
- цивільно-правовий інститут прскарія в стародавньому римському праві був не тільки однією з форм похідного володіння, а виконував значно ширші правові функції,
- прекарій із форми володіння чужим майном в період ранньої республіки поступово трансформує своє призначення і з часом перетворюється у багатоцільовий цивільно-правовий інститут, який широко використовувався у правовій практиці;
- вивчення прекарія в сучасних умовах вже не може проводитися лише тільки на підставі текстів з кодифікації Юстиніака без врахування їх інтерполяцій, без їх більш-менш однозначного тлумачення і без здобутків сучасної ісіорико-правової науки;
- помилкою багатьох дослідників було те, шо вони знехтували класичною теорією володіння і перетворили тримачів /детенторів/ прекарія у дійсних володільців, уповноважених користуватися володільницьким позовом;
- у німецькому і швейцарському цивільних кодексах володілець прекарія знаходився у такій самій сигуації як прекарист у Римі, проте тільки з точки зору охорони володіння; в інших відношеннях між
римським прекаристом і категорією рс«ье.5зогі ргесагі з сучасного права нічого спільного немає;
- володіння прекариста отримує пояснення історичного характеру, за яким воно виникло в епоху, коли римляни ще не визначили відмінностей між володінням і триманням ; прекарист був володільцем на підставі простого тримання наділу громадської землі, який йому виділявся;
- у класичному праві ирекарій змінює своє функціональне призначення, виступаючи у формі фідуціарної угоди, ручної застави, однією з умов договору купівлі-продажу;
- у класичному праві вже укладається прекарна угода, за якою фактична передача речі мала юридичним наслідком надання прекаристу фактичного володіння, просте тримання переходило тільки у виключних випадках;
- римські юристи класичного періоду недостатньо докладно і грун-
* . . товно розкрили характерні риси та сутність похідного прекарного володіння; Сабін, Требоній, Помпоній припускали володіння прекариста, але визнавали за власником також право володіння. Проте більшість римських юристів не визнавала теорії солідарного володіння;
- у сучасних дослідженнях римського права немає єдиної думки з приводу прекарного володіння;
- у класичному праві прекарист мав право на прибуток, одержаний у зв'язку з експлуатацією речі /плоди/, до відміни гірекарія з боку власника, проте прекарист не мав права на річ, виготовлену з речі, переданої у прекарне володіння;
- підстави припинення нрекарія у класичний період - відмова від пре-карія самим прекаристом, загибель речі, переданої у прекарій,
укладення між сторонами угоди про найм на річ, яка раніше служила предметом прекарія, смерть прекариста;
- висновок про те, що в класнчции період допускався перехід прекарія у спадок;
- у класичному праві ітрекаріум виступав як юридичний спосіб досягнення певних цілей як з нерухомим, так і з рухомим майном;
- у законодавстві Юстиніана проходить трансформація сутності пре-
карія в класичному праві, в наслідок чого прекарій перетворюється у безіменний контракт; .
- нововведення Юстиніана не досягло бажаного результату, а ще більш спонукало спори з приводу сутності і призначення.
' Апробація дисертаційної роботи і впровадження її результатів.
Основні наукові положення, оцінки, висновки, пропозиції і рекомендації відображені в опублікованих працях, у доповідях на наукових та науково-практичних конференціях.
Окремі наукові положення та висновки дисертаційного дослідження використовувались автором в процесі викладання навчального курсу "Основи римського приватного права" на юридичному факультеті Чернівецького державного університету ім.Ю.Федьковича.
• Дисертаційна робота обговорювалась на засіданнях кафедри конституційного права юридичного факультету Черівецького університету і кафедри цивільного права юридичного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка.
II. З М І с т роботи
У першому розділі дисертації “Поняття та характерні риси прекарія” розглядаються декілька версій поняття прекарія в римському праві. Класичним вважається визначення прекарія, яке дане в III столітті нашої ери Ульпіаном: “Прекарій є право володіння річчю на прохання бажаючого для користування нею на строк, який визнав за потрібне власник”.1 Тобто, на думку Ульпіана, одного з класиків дефініцій в римській юриспруденції, прекарій являє собою спеціальний юридичний акт, у відповідності з яким одна особа передає іншій певну річ у користування, зберігаючи за собою право в будь-який час вимагати повернення цієї речі. '
Виходячи з висловлень Ульпіана та інших юристів того часу, виявляються такі риси прекарія у римському праві.
Прекарій мав принципово безоплатний характер. Особа, шо отримала річ (прекарист), не зобов’язана була нічого оплачувати власнику з? користування нею. Прекарист не передбачав навіть будь-яких гарантій поверненій майна.
Прекарист мав право вимагати річ у будь-якої третьої особи, котра неправомірно заволоділа нею або іншим способом перешкоджала користуватися нею або робила замах на неї, могла отримати захист за допомогою так званого інтердиюу de precario (окрім, як у власника).
Прекарист ніс перед власником відповідальність за пошкодження речі тільки у випадку умисної вини або грубої необережності, що межувала з умислом. Але він також не мав права вимагати від власника відшкодування яких-небудь збитків, понесених у зв’язку з поліпшенням стану речі.
1 Ульпіан Д. 43.26.1 .р.
Предметом прекарія могли бути рухомі, нерухомі речі, права на речі. У ирекарій передавались тільки ті речі, які під час вжитку практично не знищувались.
Прекарій не передбачав встановлення будь-якого строку, бо право власника було настільки абсолютним, що ніяка угода не могла його обмежувати.
. Аналізуючи точки зору різних вчених (Екадда Ф., Ветера П., Жирара П.Ф., Майнза Ж., Кука Е., Совіньї Ф.К., Макелдея Ф., Ієрінга Р., Коліне Р., Мікулеску А. та інших) текста Дигеста, Кодексу Юс-тиніана, СентенціїПавла, Інституції Гая, автор пр.'ходить до висновку, що в Римі до Юстиніана прекарій був самостійним пр^човідношенням без рис контракту. Це один з видів похідного володіння.
В другому розділі ‘‘Походження прекарія і його застосуь'чня в докласичному праві” розглянуто основні існуючі версії походжен. я прекарія.
На думку відомого романіста Франка для усунення серйозних та невиправданих помилок, які породжує дарування, стародавні римляни застосовували прекарій. Той, хто бажав зробити благодійний внесок замість того, щоб передати беніфіціанту власність, обмежувався тим, що передавав право володіння, залишаючи за собою право повернути майно тоді, коли він цього захоче. Оскільки таке правовідношення використовувалось, головним чином, між родичами, прекарист, як правило, був спадкоємцем.
. Однак, термін “прекарій” і дарування (donatio) відрізняються, перш за все, етимологічно. Прекарій походить, за словами Ульпіана, від кореня preces в перекладі - прохати, прохання. Для виникнення прекарія було необхідне прохання з боку потенційного прекариста.
Donatio, datio походить від слова do ге і означає - давати. “Datio (дарування) - це надання, пряма передача права власності”1.
Дослідження текстів Ульпіана показує, що цей видатний римський юрист приділив більше уваги розмежуванню понять дарування і прекарія. На думку Ульпіана, дарування не може здійснюватись з умовою зворотного повернення речі.
В роботі наведені й інші докази необгрунтованості такої версії.
Значні розбіжності існують між прекарієм і даруванням mortis causa. Головна відмінність цих правовідносин полягає в тому, що дарування mortis causa може бути скасовано тільки дарувальником до його смерті. Прекарій міг бути скасований спадкоємцями власника.
Інша гіпотеза походження прекарія запропонована відомим німецьким романістом Ієрінгом. На думку Ієрінга, прекарій використовувався в Римі у сімейних правовідносинах разом з пекулієм. Пе-кулій надавався не еманципованим синам, а прекарій виконував аналогічні функції для манципованого сіша. Тобто, прекарій і пекулій встановлювали економічну залежність сшіів від paterfamilias.
Свою теорію стосовно походження прекарія сформулював німецький вчений Нібур. Він спробував продемонструвати, що походження прекарія пов’язане з передачею громадських земель патронами клієнтам.
На думку Нібура, матеріальним джерелом існування клієнтури був прекарій. Згідно цієї теорії прекарій є нічим іншим як безоплатною і своєрідною уступкою частини громадській земель, що надавались патроном своєму клієнту. Доказуючи свою правоту, Нібур наводить цілий ряд доказів історичного і юридичного характеру.
1 Бартошек М. Римское право. - М., 1989. - С. 98.
Теорію Нібура намагався -розвинути в своїх працях про володіння Савіиьї. З цісю точкою зору був згоден і Момзен. Ця гіпотеза покладена в основу дисертації. Слід визначити, що прекарій в стародавньому праві застосовувався тільки по відношенню до нерухомості. Розповсюдження прекарія на рухомі речі було допущене тільки в законодавстві Юстшгіана.
В третьому розділі “Застосування прекарія >’ класичний період” розглянуто проблеми юридичної природи прекарія в класичному праві.
В класичний період прекарій переважно використовувався як засіб узаконення фактичного стану. Частіше прекарій виступає як допоміжна угода між сторонам <. Те, що класичне право називало precarium, в дійсності було т'льки застосуванням старих правил до нових ситуацій.
В першому пар' . рафі цього розділу досліджується застосування прекарія у фідуціар’ їй угоді.
Фідуція (фіг /ціарна угода) належить до однієї з форм застави і одночасне перен сення «критського ирава власності на річ у формі манципації чи і iure cessio на довірену особу.
Згідно з поширеною в зарубіжній романістиці точкою зору фідуція зобов’язувала отримувача власності (фідуціарія) повернути її законному власнику за його вимогою, чи із закінченням певного терміну.
За твердженням Фелікса Сеніїа фідуція мала абстрактний характер, адже вона не розкривала економічного змісту операції, про яку сторони домовилися. Угода de fiducia, яку дебітор уклав із своїм кредитором, звичайно, давала йому можливість повернути майно, але з умовою - повернути борг. Виникає питання, які можливості оплати у
дебітора, який передав наділи землі, котрі міг 5и обробити, чи будинок, котрий міг би здати в найм? Не важко зрозуміти, що такий дебітор не мав жодної надії повернути борг. Фіктивна манципація остаточно закріпила майно за кредитором. Такий стан справ бус незручним не тільки для дебіторів, але і для кредиторів. В деяких випадках останні були б більш задоволені поверненням боргу', ніж отриманням права власності на річ, отримані як застава від дебітора.
Для усунення незручносте» римські юристи звернулись до норм, які регламентували інститути прекарія. Вони виявились можливими і оптимальними для того, щоб дебітор отримав у свого кредитора у безоплатне володіння речі, відчужені ним же згодом з угодою сіє йсіисіа. Дебітори поряд з кредиторами ставали похідними власниками. До нових правовідносин добре підходило правило відносно обмеженої відповідальності прекариста. Від тепер правила прекарія розповсюджувались також на рухомі речі.
В другому параграфі третього розділу моЪа йде про прекарій в договорах купівлі-продажу. Відомо, що римлян покупець не ставав власником речі внаслідок звичайної передачі майна. Передача речі продавцем не давала покупцю прав власності, якщо він не виплатив повністю вартість речі. Юліан стверджував, що цей принцип існував ще з часів Законів XI] Таблиць і започаткований природнім правом. Це правило має виключення: покупець міг стати власником внаслідок традиції без оплати вартості товару у тому випадку, якщо продавець відкривав йому кредит. Але це було не вигідно продавцю через можливу неспроможність покупця сплатити борг.
Римська юриспруденція почала використовувати правила прекарія у правовідносинах купівлі-продажу у кредит. В цих умовах продавець, що надавав покупцю кредит, не передавав йому право влас-
пості на майно, а тільки передавав у прекарне володіння. В цьому випадку продавець був захищений, бо він 'зберігав право власності і мав можливість повернута річ у 'випадку несплати покупцем. В такій ситуації сторони укладали додаткову угоду паралельно з договором купівлі-продажу.
.Застосований в цих правошдношешіях прекарій повністю втратив свій безоплатний характер, однак він не був рекуперовапим ad nuUim. ’
Третій параграф третього розділу прі свячений застосуванню прекарія в контрактах ручної застави (pignus). Реальний контракт ручної застави не мав би такого широкого застосування в римському праві, якщо б не знайшов в правилах прекарія ефективний засіб усуненая правових пезручіюстей. Дебітор, зберігаючи право власності на річ, оув позбавлений можливості користуватись річчю до сплати боргу. Але він був зацікавлений продовжити користуватись свосю річчю після укладення договору ручної застави. Для цього було тільки два способи: укласти з кредитором пакт de precarium, чи взяти в борг у кредитора заставлену річ.
З точка зору теорії неможливим було отримання в прекарій власної речі. Тільки після тривалих дискусій римські юристи допустили таку можливість, обумовлюючи, що в даному випадку дебітор отримував тільки просте гримання.
На практиці виникали труднощі, пов’язані з вибором інституту найму чи прекарія для застосування при укладанні договору ручної застави, адже прекарій і найм надавали сторонам різні переваги.
В роботі розглянуті випадки застосування при ручній заставі одночасно угоди de precario і договору найму.
В четвертому параграфі третього розділу досліджується питання застосування прекарія до безтілесних речей.
В кінці класичного періоду римські юристи припускали, що сервітут можуть бути предметом володіння. Прекарне володіння розповсюджувалось на право проходу через земельну ділянку сусіда на місце поховання, право прислоняти деревину до чужої стіни. Особисті сервітут також могли виникати внаслідок прекарія. Особа, що отримала сервітут прекарним способом, не отримувала право на чужу річ, адже прекарій міг бути припиненим з ініціативи власника. Сервітут, набугий по закону, договору чи внаслідок гради ції швидше належав певній конкретній речі, ніж особі.
Четвертий розділ роботи присвячений сутності прекарія в класичному праві.
В першому параграфі цього розділу розглянуто способи виникнення угоди de precario.
В більшості випадків угода de precario була допоміжною. Значить, в епоху класичного права прекарій був простим пактом, який захищався тільки за допомогою інтердикту. Як і будь-який інший пакт-, прекарій передбачав, в першу чергу, волевиявлення сторін. Автор вважає, що у стародавньому праві прохання (preces), про яке стверджував Ульпіан, могло бути головною передумовою для укладення угоди de precario. Функція, яку виконував прекарій у стародавньому праві вимагала обов’язкового існування цих прохань і пояснювалась характером правовідносин, які існували між клієнтом та пагро-ном. В класичному праві прекарій міг укладатись без наявності такого прохати.
. Розглянуто питання про можливість передачі на підставі прекарія речі особою, яка не с власником. Тексти Дігест свідчать про те,
що така можливість існувала. Для передачі у прекарій володіння чужої речі необхідно, щоб той, хто їі передає, мав цю річ у своєму розпорядженні за договором доручення, позики. ,
Другий параграф четвертого розділу присвячений правовим наслідкам прекарія. У класичному праві прекарна угода, за якою наступала фактична передача речі мала юридичним наслідком надання прекаристу володіння. У виключних випадках до прекариста переходило тільки просте тримання. В роботі розглянута можливість солідарного володіння. За основу прийнята точка зору відомого римського юриста Павла, який стверджував, що похідне володіння не могло бути солідарним. Володіння прекариста у будь-якому випадку до моменту скасування прекарія було так само законним (justa), як і володіння власника.
В роботі досліджуються різні теорії стосовно характеру володіння прекариста. Автор вважає найбільш обгрунтованою точку зору Савіньї, який стверджував, що прекарист отримував те володіння, яке надавав йому власник, прекарист здійснював володіння в якості представника власника. Однак ця теорія значно поширює роль прекариста, порівнюючи її з мандатом. В дійсності повноваження прекариста, особливо з точки зору судового захисту, були значно обмежені.
В третьому параграфі четвертого розділу розглянуто правові способи і порядок припинення прекарія.
Оскільки принцип скасування був його характерною рисою, прекарій припинявся з вимогою повернення речі власником. При цьому не мав значення факт, коли сторони домовлялись раніше про строк повернення речі - прекарист не міг вимагати дотримання цього строку.
Скасування прекарія не здійснювалось у чітко визначеній законом формі.
Відчудження речі власником було причиною припинення прекарія. Інші фактичні зміни також тягли за собою припинення прекарія.
Прекарій припинявся як з ініціативи власника, так і за волевиявленням самого прекариста, який міг повернути річ власнику достроково. Прекарій припинявся внаслідок загибелі речі, а також в зв’язку з укладенням між сторонами договору про найм речі, яка раніше служила предметом прекарія.
Не викликає сумнівів, що прекарій припинявся зі смертю прекариста.
Автором розглянуто питання про правові наслідки прекарія у випадку смерті власника, а також можливість переходу володіння до спадкоємців прекариста у випадку його смерті. Заперечуючи можливість застосування інтердикту de precario до спадкоємців власника, відомі юристи трактували закон на користь власника. З часом юриспруденція змінила своє ставлення до спадкоємців прекариста на користь останніх. Правовий режим для спадкоємців прекариста, запропонований Ульпіаном, означав можливість передачі прекарія у спадок.
П’ятий розділ дисертації присвячений дослідженню прекарія у законодавстві Юстиніана.
В першому параграфі цього розділу розглянуті інтерполяції текстів юристів класичного періоду-. .
Юристи, запрошені Юстиніаном для кодифікації законодавства, вважали за необхідне змінювати деякі положення законів. Ці зміни отримали назву інтерполяцій.
Перш за все, прекарій був поданий як договірне правовідношен- . ня. Юристи Юстиніана не змогли віднести прекарій ні до реальних контрактів, ні до консенсуапьних, оскільки вони були вичерпно викла-
дені а текстах класиків. Тому у законодавстві Юстиніана прекарій був віднесений до безіменних контрактів.
Виходячи з цього, прекарій крім інтсрдиктного захисту отримав захист цивільним позовом paescriptis verbis. Аналізуючи тексти докла-сичного і класичного періодів, автор робить висновок, що раніше прекарій не захищався цивільним позовом і не мав контрольного характеРУ-
В другому параграфі п’ятого розділу досліджуються особливості прекарія в законодавстві Юстиніана.
По-лерше, при укладенні прекарного контракту погодження волі сторін могло досягатись письмовим шляхом або через посланця.
По-друге, при укладенні прекарної угоди прекаристом міг виступати неповнолітній, що суперечить загальним принципам римського приватного права.
В імператорський період визначилась тенденція до ужорсточен-ня заходів стосовно прекариста, який відмовився повернути річ добровільно. У законодавстві Юстиніана повернення речі можна було добитись з допомогою сили. Був передбачен штраф для прекариста за відмову повернути річ в розмірі вартості самої речі.
У Висновках зазначається:
1. Прекарій склався у римському праві в стародавні часи, коли громадяни Риму мали право заняти для використання певні ділянки з громадських земель, названих possessio. Прекарій став наслідком уступки такої ділянки з громадської землі патроном своєму клієнту. Характерними рисами таких у ступок були безоплатність та можливість скасувати своє первісне рішення.
2. У класичному праві під назвою de precarium прекарій виступає як юридичний спосіб досягнення певних цілей як у галузі нерухо-
мого, так і в галузі нерухомого майна. Прекарій у класичному праві був угодою допоміжного характеру. Він знаходив застосування у правовідносинах de fiducie, при продажу у кредит, ручній заставі та у сервітутах. Прекарій стародавнього права та класичної епохи подібні тільки назвою та деякими головними правилами.
3. В епоху Юстиніана відбувається перевтілення прекарія у безіменний контракт, санкціонований позовом.
Основні положення дисертації викладені в таких публікаціях автора : .
1. Характерні риси прекарія у римському цивільному праві // Ерліхівський збірник. Вип. 1. - Чернівці, 1994.
2.Деякі аспекти формулярного процесу у Стародавньому Римі // Ерліхівський збірник. Вип.1. - Чернівці, 1994.
3.Інститут володіння в римському праві // Науковий вісник Чернівецького університету. Серія Правознавство. Вип.1. - Чернівці, 1996
