АВТОРЕФЕРАТ ДИССЕРТАЦИИ по праву и юриспруденции на тему «Суперфиций в римском частном праве и его рецепция в современном гражданском праве Украины»
^ Ч'
л Національна академія наук України
^^Інститут держави і права ім. В.М.Корецького
Гонгало Рсгіна Францівна
УДК 347.2/.3
СУПЕРФЩІЙ У РИМСЬКОМУ ПРАВІ ТА ЙОГО РЕЦЕПЦІЯ У СУЧАСНОМУ ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ
Спеціальність: 12. 00. 03. - цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Київ - 2000
Дисертацією є рукопис
Робота виконана в Одеській державній юридичній академії Міністерства освіти України.
Науковий керівник:
доктор юридичних наук, професор Харитонов Євген Олегович, Одеська державна юридична академія, завідуючий кафедрою цивільного права.
Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України, Підопригора Опанас Андронович, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, професор;
кандидат юридичних наук, Севрюкова Інна Феліксівна, Інститут держави і права ім. В.М.Корецького Національної академії наук України, науковий співробітник.
Провідна установа:
Львівський державний університет ім. І.Франка, юридичний факультет, мЛьвів.
Захист відбудеться “?0” 'Чі? А\ІоМЛ 2000 р. о годині на
засіданні спеціалізованої вченої ради $.26.236.02. по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук при Інституті держави і права ім. В.М.Корецького Національної академії наук України за адресою: 01001, м.Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М.Корецького Національної академії наук України (01001, м.Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4).
Автореферат розісланий “Я&” _(МД/О^К£2000 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради А ,
кандидат юридичних наук ут~— _________ І.М.КУЧЕРЕНКО
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Процес кодифікації цивільного законодавства, що відбувається нині в Україні, пов'язаний з суттєвим оновленням поглядів на цивільне право, запровадженням інститутів раніше невідомих (або відомих та забутих) нашому законодавству. До таких інститутів, зокрема, відносяться права на чужі речі, поміж яких помітне місце належить суперфіцію.
Особливе значення суперфіцію в системі прав на чужі речі обумовлене, в першу чергу тим, що належне регулювання відносин щодо користування чужою земельною ділянкою для забудови є сьогодні складовою частиною вирішення такої важливої соціальної проблеми як забезпечення права громадян на житло. Якщо раніше житлову проблему планувалося вирішувати, головним чином, завдяки наданню громадянам житла у будинках державного та громадського житлового фонду, то тепер центр ваги перемістився на реалізацію цього права, в основному, зусиллями самих громадян - за рахунок розширення індивідуального житлового будівництва, придбання та оренду квартир в будинках що належать окремим організаціям і громадянам. Це, звісно, вимагає і стабільного права на земельну ділянку, на якій споруджено будинок. І якщо раніше ці питання вирішувалися в рамках стосунків між державою та землекористувачами, головним чином за допомогою адміністративних (публічно-правових) методів, в сучасних умовах виникла необхідність цивільно-правового регулювання даних відносин.
Проте чинному цивільному законодавству України такий інститут невідомий. Ситуація має змінитися з прийняттям нового Цивільного кодексу України, який містить низку норм, призначених регулювати дані відносини. Однак прийняття цього акту, як здається, не зможе повністю вирішити цю (як і деякі інші проблеми), оскільки внаслідок іншого підходу, який панував багато років, було перервано традицію у даній сфері, утворилася прогалина у тлумаченні і правозастосуванні, котру неможливо подолати шляхом лише введення декількох статей у Кодекс.
Отже, необхідним є поновлення у максимально повному обсязі уявлень про цей інститут, його генезу та характерні риси. Найбільш
ефективним шляхом до цього є звернення до римського приватного права, де вперше сформовано положення про суперфіцій. Саме там він набрав властивих йому рис і саме звідти було рецеповано його положення у сучасні системи приватного права, у тому числі, - в оновлюване цивільне право України.
До останнього часу питання суперфіцію у римському праві і рецепції його у сучасному праві залишалися практично не дослідженими, що очевидно, є результатом вже згаданої "перерваності" правової традиції. При цьому, якщо суперфіцій за римським правом ще був предметом "побічного” дослідження (наприклад, у працях, присвячених загальним питанням речевого права, правам на чужі речі тощо, а також більш чи менш детально висвітлювався у вітчизняних та зарубіжних підручниках і навчальних посібниках з римського приватного права), то стосовно цивільного права України цей інститут тривалий час залишався поза увагою дослідників і лише останнім часом згадки про нього (зазвичай, у вигляді короткої характеристики) з'явилися в окремих підручниках і загальних посібниках.
Названими обставинами і обумовлюється актуальність теми дослідження, а також доцільність проведення його в рамках дисертаційної роботи.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до напрямків досліджень Одеської державної юридичної академії "Проблеми розвитку держави і права України в умовах ринкових відносин" та за планом науково-дослідницької роботи кафедри цивільного права на 1995-2000 p.p. за. темою "Кодифікація цивільного законодавства в Україні. Рецепція римського приватного права".
Мета і задачі дослідження полягають в тому, щоб на основі вивчення генези та характерних рис суперфіцію за римським правом та з врахуванням принципових засад рецепції останнього, дійти висновків щодо можливості та ступеня запозичення даного інституту' цивільним правом України та перспектив запровадження його у практику.
Відповідно до цього перед автором постали такі завдання:
• встановити систему прав на чужі речі за римським правом;
• дослідити генезу інституту суперфіцію;
з
• вивчити зміст інституту суперфіцію у римському приватному праві класичного періоду та підстави розмежування його з подібними інститутами;
• проаналізувати ступінь дослідженості інституту суперфіцію у вітчизняній та зарубіжній романістичній та у вітчизняній цивілістиці;
• встановити сутність, форми та види рецепції римського приватного права як методологічного підгрунтя вдосконалення сучасного приватного права;
• окреслити значення запровадження інституту суперфіцію для вирішення житлової проблеми в Україні;
• проаналізувати концепцію регулювання речевих прав за проектом Цивільного кодексу України та ступінь рецепції в ньому положень римського права щодо суперфіція;
• розробити пропозиції щодо вдосконалення відповідних норм та тлумачення їх на практиці,
Об'єктом дисертаційного дослідження виступає інститут суперфіцію за римським правом та його рецепція в сучасному цивільному праві України.
Предметом дисертаційного дослідження є система правових норм римського права, сучасного цивільного законодавства України та проекту Цивільного кодексу України, присвячених суперфіцію, а також принципові засади рецепції римського приватного права у цивільному праві України.
Методологічну та теоретичну основу дисертації становить концепція циклічного розвитку Європейських цивілізацій, елементом котрих є приватне право з властивими йому інститутами. Це обумовлено тим, що саме вона дає змогу пояснити таке явище як рецепція римського приватного права і прогнозувати перспективи розвитку сучасного цивільного права. В рамках цього загального методологічного підходу використано діалектичний, конкретно-наукові методи: порівняльно-правовий, історичний, методи
порівняльного та структурно-системного аналізу.
Теоретичну основу дисертаційного дослідження склали праці відомих вітчизняних та зарубіжних фахівців у галузі римського та греко-римського права: Д.А.Азаревича, М.Бартошека, Д.Віншейда,
В.Володкевича, Г.Дернбурга, Г.Гамзи, І.Гороновича, В.К.Дрошкова,
М.Заблоцької, Я.Заблоцького, А.І.Косарєва, С.О.Муромцева, І.Б.Новицького, О.А.Підопригори, І.С.Перетерського, І.А.Покровського, М.Поленак-Акімсівської, І.Пухана,
С.О.Скріпільова, І.Фьольді, Є.О.Харитонова, В.М.Хвостова, а також таких відомих цивілістів як A.B.Венедиктов, Д.М.Генкін, М.В.Гордон, О.В.Дзера, А.С.Довгерт, О.С.Йоффе, А.В.Карасс,
Н.В.Кузнецова, С.Н.Ландкоф, У.Ма'гтеї, Д.Г.Мейєр, А.О.Пушкін, К.І.Скловський, Є.О.Суханов, Я.М.Шевченко, В.П.Маслов, Г.Ф.Шершеневич та ін.
Важливою складовою теоретичної основи дисертаційного дослідження стали також праці С.С.Алєксєєва, В.І.Андрсйцева, В.О.Бека, А.Г.Бокщаніна, О.М.Гуляєва, В.Дюранта, В.Модермана,
А.Дж. Тойнбі, О.Шпенглера, Ф.Ніцше, О.М.Штаєрмана, В.Яковця.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в українській юридичній літературі здійснено спробу дослідження римського інституту суперфіцію та його рецепції в цивільному праві України.
Відповідно в дисертації сформульовано основні положення та висновки, які виносяться на захист. До них, зокрема, належать такі:
1. Інститут суперфіцію сформувався в римському праві в результаті виникнення потреби в забезпеченні можливості стабільного користування чужою землею для зведення будівель. Спочатку він формувався на публічно-правових засадах, але з визначенням концепції римського приватного права поступово перетворився в інститут останнього.
2. Суперфіцій являв собою самостійний інститут речевого права, котрий за своєю сутністю та характерними ознаками істотно відрізнявся не лише від зобов'язального договору оренди, але й від інших видів прав на чужі речі.
3. Як інститут, спрямований на забезпечення інтересів учасників цивільно-правових відносин щодо користування чужими речами, суперфіцій був сприйнятий більшістю європейських систем приватного права у процесі рецепції римського приватного права незалежно від типу та видів останньої.
4. Оскільки концепція радянського цивільного права грунтувалася на запереченні прийнятності приватного права взагалі, і рецепція римського приватного права внаслідок цього відбувалася в
латентних формах, запозичення суперфіцію було теж прихованим, до того ж із сприйняттям початкових, нерозвинених його форм, що були характерними для ранніх періодів розвитку римського цивільного права.
5. Впровадження суперфіцію в радянське цивільне законодавство відбувалося не лише у формі прихованої рецепції його положень, але також як синтезу ідей римського, німецького та місцевого звичаєвого права.
6. На сучасному етапі розвитку цивільного права України, коли йдеться про фс'рмування його концепції як приватного права, виправданою є рецепція і духу римського приватного права, і окремих його інститутів, в тому числі, - прав на чужі речі.
7. Значення рецепції суперфіцію зумовлене і зростає в зв'язку з тим, що стійке, речеве право користування чужою земельною ділянкою (особливо в умовах плюралізму форм власності) є важливою складовою забезпечення права громадян на житло в його сучасному розумінні, коли зростає значення приватних видів власності на жилі приміщення.
8. В сучасному праві суперфіцій має трактуватися не лише як
право забудови ділянки жилими чи господарськими будівлями, а й охоплювати також: право прокладення шляхів, технічних
магістралей, зведення будь-яких споруд побутового, технічного та іншого призначення.
9. Суперфіцій у сучасному його трактуванні має характеризуватися такими рисами: довгостроковість (довічність), відчужуваність, здатність бути успадкованим, абсолютний характер захисту права суперфіціарія.
10. Сферу застосування суперфіцію в сучасному праві має бути поширено не лише на відносини за участю громадян та організацій, але й на відносини, обома учасниками яких є юридичні особи або держава та юридична особа.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що одержані результати, а також загальнотеоретичні і практичні висновки дисертанта можуть бути використані у процесі вдосконалення загальної концепції українського цивільного права щодо прав на чужі речі і вдосконаленні положень, які стосуються
інституту суперфіцію з врахуванням вищих досягнень у цій сфері римського приватного права.
Дисертаційна робота може бути використана викладачами та студентами при вивченні курсів "Основи римського цивільного права" та "Цивільне право", а також спецкурсів "Житлове право", "Рецепція римського приватного права і кодифікація цивільного законодавства в Україні" та ін.
Особистий внесок здобу вача. В науковій статті “Загальна декларація прав людини та законодавство України про право на житло” автору особисто особисто належить аналіз тенденцій та характеру розвитку права на житло в сучасних умовах.
Особистий внесок автора в статтю “Інститут суперфіцію у римському приватному праві та його рецепція у цивільному праві України” полягає в аналізі сутності інституту суперфіцію за римським правом і характер його рецепції в цивільному праві України. На основі аналізу праць науковців щодо розглядуваного поняття дисертант розкрив зміст інституту суперфіцію, а також дослідив тенденції та особливості розвитку цього інституту на сучасному етапі в Україні.
Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження були оприлюднені в ході ІІ-Ї (яка відбулася 23-24 лютого 1999 року) та ИІ-Ї (яка відбулася 28-29 лютого 2000 року) звітних наукових конференцій професорсько-викладацького складу і аспірантів Одеської державної юридичної академії.
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження знайшли відображення в 6 наукових працях, з них три статті у наукових фахових виданнях, три в колективних науково-практичних довідниках.
Структура дисертаційного дослідження. Структура дослідження зумовлена метою та завданням дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, висновку, списку використаних джерел (всього 212 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 152 сторінки, із них основного тексту - 134.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У першому розділі “Загальні положення рецепції римського приватного права” дано огляд праць з проблематики дисертаційного дослідження і визначено стан вивчення питань, що стосуються правових питань регулювання суперфіцію у римському праві та його рецепції у цивільному праві України.
З врахуванням теми та напрямків дисертаційного дослідження було проведено класифікацію праць науковців відповідно до мети та завдань, поставлених перед дисертанткою.
Оскільки у дисертації вузловими є три блоки питань - поняття та характеристика суперфіцію за римським правом, сутність рецепції інститутів римського приватного права, суперфіцій у сучасному цивільному праві України, огляд літератури було побудовано за цією схемою (з подальшою структуралізацією у випадку необхідності).
Аналіз літератури, присвяченої вивченню інституту суперфіцію у римському праві, показав, що його аналіз та виклад основних положень провадились, головним чином, в роботах загального характеру, присвячених речевим правам, історії римського права, викладу його основ тощо. В зарубіжній літературі було декілька спеціальних досліджень, насамперед, італійською мовою, в котрих достатньо глибоко охарактеризовано сутність цього інституту і особливості захисту прав учасників даних правовідносин.
Другу групу наукових досліджень, котрі має бути враховано у контексті загального напрямку дисертації, є праці, присвячені рецепції римського права та окремих його інститутів. Вивчення цієї літератури показало, що головну увагу дослідників було зосереджено на загальних питаннях рецепції. Зокрема, мають бути враховані праці
В.О.Бека, А.І.Косарсва, В.Модермана, С.О.Муромцева, Є.О.Хари-тонова, де під різними кутами зору розглядаються проблеми рецепції римського права, в тому числі, в Україні. Разом з тим, увагу згаданих та інших авторів практично не привертали питання рецепції окремих інститутів римського права, вплив останнього на формування сучасного цивільного законодавства України. Винятком є лише кандидатська дисертація В.В.Васильченка (1997 рік). Інші інститути у такому ракурсі не розглядалися.
Що стосується літератури з питань суперфіцію в сучасному цивільному праві України, то її аналіз свідчить про те, що вони практично не були предметом уваги науковців. Це пов'язано з тим, що тривалий час коло речевих прав було дуже обмеженим, і суперфіцій, як вид прав на чужі речі, було визнано лише у проекті нового Цивільного кодексу України. Тому згадка про нього і його характеристика з’явилися лише в навчальній літературі останніх років. Зрідка про нього йдеться у дослідженнях, присвячених іншим речевим правам.
На підставі вищезазначеного зроблено висновок про те, що коли суперфіцій, як інститут римського права, ще привертав увагу зарубіжних (більшою мірою) і вітчизняних (меншою мірою) дослідників, то питання його рецепції у цивільному праві України залишалось зовсім недослідженим.
Розглядаються такі питання як поняття, чинники та форми рецепції римського права, що має метою визначення методики дослідження.
Аналіз сутності та чинників рецепції права дозволяє зробити висновок, що методологічною основою дослідження має бути положення про циклічний розвиток цивілізацій, внаслідок чого рецепція римського права відбувається на кожному новому витку спіралі розвитку культури, елементом якої є приватне право.
Таке розуміння методологічного підґрунтя дисертаційного дослідження дає можливість обрати у якості провідних методів наукового аналізу матеріалістичний та ідеалістичний методи у їх ідеалістичному зв'язку. Цими ж міркуваннями зумовлене використання конкретно-наукових методів: порівняльно-правового, конкретно-історичного, структурно-системного аналізу.
Другий розділ “Суперфіцій за римським правом” складається з чотирьох підрозділів. У розділі розглядається система прав на чужі речі за римським приватним правом, походження та розвиток суперфіцію та проводиться його розмежування з подібними інститутами.
У підрозділі 2.1. “Система прав на чужі речі за римським правом” з'ясовується система прав на чужі речі за римським правом. Встановлюються чинники виникнення цих прав, їхні характерні риси та сутність.
У підрозділі 2.2. “Походження та розвиток суперфіцїю”
розглядаються питання походження та розвитку суперфіцію у Стародавньому Римі. Зокрема звертається увагу на те, що спочатку він формувався як інститут публічної оренди і мав усі ознаки інституту персональних позовів. Однак загальні тенденції розвитку римського права зумовили розвиток його у двох головних напрямках: з публічно-правових за своїм характером дані відносини поступово перетворилися у відносини приватно-правові, а договірне тимчасове користування чужою землею перетворилося на вид речевих прав.
У підрозділі 2.3. “Поняття та характерні риси суперфіцію за римським приватним правом” детально освітлюються поняття та характерні риси суперфіцію за римським приватним правом класичного періоду.
З врахуванням положень першоджерел суперфіцій визначається як безстрокове право користування чужою земельною ділянкою з метою зведення на ньому своєї будівлі.
Ці ж першоджерела, а також аналіз тлумачень їхніх положень в науковій літературі дозволяє визначити головні риси суперфіцію за римським правом, до яких належать: довічність користування, оплатність, можливість відчуження цього права або передачі його у спадок, перехід його разом з переходом основного права до іншої особи.
У підрозділі 2.4. “Розмежування суперфіцію та подібних інститутів” проведено розмежування суперфіцію з подібними інститутами. При цьому зазначається, що суперфіцій являв собою самостійний інститут речевого права, котрий за своєю сутністю та характерними ознаками істотно відрізнявся не лише від зобов'язального договору оренди, але й від інших видів прав на чужі речі, зокрема таких яі:< узуфрукт, ЬаЬіїагіо, емфітевзис.
Третій розділ “Рецепція суперфіцію у цивільному праві України” присвячений аналізу положень цивільного права України, котрі тією чи іншою мірою регулювали на різних етапах його розвитку відносини користування чужою землею з метою зведення на них будівель іншими особами (які не є власниками землі), а також вирішенню цього питання в новому Цивільному кодексі України.
У підрозділі 3.1. “Історія питання та чинне законодавство про використання чужих земельних ділянок для забудови” здійснено детальний правовий аналіз історії питання та чинного законодавства про використання чужих земельних ділянок для забудови в Україні.
Тут розглядаються генеза та чинники походження правових інститутів, що стосуються даних відносин, в українському праві. З врахуванням тієї обставини, що останнє тривалий час розвивалося у рамках цивільного законодавства Російської імперії, здійснено також аналіз ставлення до цього інституту в російському цивільному праві. При цьому звертається увагу на ту обставину, що суперфіцій у його класичному римському трактуванні праву Російської імперії не був відомий, оскільки при врегулюванні відносин такого роду визначальними зразками тут слугували рішення німецьких законодавців.
В процесі розгляду характеру розвитку правового регулювання чужих земельних ділянок для забудови в Радянській Україні з'ясовано також, що німецька цивільно-правова доктрина і надалі продовжувала справляти вплив на концепцію радянського цивільного права, що зокрема, знайшло відображення у нормах радянських цивільних кодексів, в тому числі Цивільного кодексу У PCP 1922 року, про право забудови.
Аналіз теоретичних підходів до вирішення цього питання і чинного цивільного законодавства показав, що ставлення до суперфіцію, як і до інших прав на чужі речі, є неоднозначним.
З одного боку, цей інститут, як такий, не закріплено у нормах чинного законодавства.
З іншого, - чинне цивільне законодавство України передбачає можливість надання землі у довічне користування для зведення жилого будинку, що за своєю природою є ні чим іншим, як публічно-правовою формою суперфіцію, відомою ранньому римському праву, коли відбувалося його формування на підгрунті публічної оренди.
Такий комплексний підхід, на думку дисертантки, пов'язаний з традиційно сформованим за роки радянської влади ставленням до рецепції римського приватного права. Оскільки концепція радянського цивільного права грунтувалася на запереченні прийнятності приватного права взагалі, і рецепція римського
приватного права внаслідок цього відбувалася в латентних формах, запозичення суперфіцію було теж прихованим (як права забудови) до того ж із сприйняттям початкових, нерозвинених його форм, що були характерними для ранніх періодів розвитку римського цивільного права.
Але, як зазначається далі, у підрозділі 3.2. “Передумови та чшшики розширення рецепції інституту суперфіцію у сучасному цивільному праві України”, ситуація останнім часом змінюється на краще.
На сучасному етапі розвитку цивільного права України, коли йдеться про формування його концепції як приватного права, виправданою є рецепція і духу римського приватного права, і окремих його інститутів, в тому числі, - прав на чужі речі.
У дисертації обгрунтовується положення про те, що значення рецепції суперфіцію зумовлене і зростає в зв'язку з тим, що стійке, речеве право користування чужою земельною ділянкою (особливо в умовах плюралізму форм власності) є важливою складовою забезпечення права громадян на житло в його сучасному розумінні, коли зростає значення приватної власності на жилі будинки та жилі приміщення.
Характеристиці змін, які відбуваються у галузі теоретичного обгрунтування можливості рецепції інститутів римського речевого права в цивільному праві України, присвячено підрозділ 3.3. “Формування концепції прав на чужі речі та суперфіцію у сучасному цивільному праві України”.
Тут розглянуто можливі підходи до створення інститутів, невідомих чинному цивільному законодавству України (або відомих, але відкинутих свого часу з ідеологічних міркувань радянськими законодавцями).
Зокрема зазначається, що правотворення у цьому напрямку можливо різними шляхами: рецепції, створення абсолютно нової концепції тощо.
Виявлено тенденції, що існують тут щодо формування концепції прав на чужі речі, в цілому, та суперфіцію, зокрема, і обгрунтовано висновок, що провідним принципом тут є рецепція положень римського права з врахуванням також власних традицій та тенденцій розвитку цивільного права у європейських країнах.
Виходячи з висновку про об'єктивну зумовленість рецепції низки принципових положень римського права про суперфіцій в процесі вдосконалення цивільного законодавства України і, разом з тим, зважаючи на необхідність враховування сучасних тенденцій розвитку цивілістики у цій галузі, у підрозділі 3.4. “Суперфіцій у проекті Цивільного кодексу України” проаналізовано аналізу норми, присвячені суперфіцію у проекті Цивільного кодексу України.
При цьому, звертається увага на ту обставину, що у сучасному праві суперфіцій має трактуватися не лише як право зведення на чужій земельній ділянці жилих чи господарських будівель, але й охоплювати також право прокладання шляхів, технічних магістралей, зведення будь-яких споруд побутового, технічного та іншого призначення.
З врахуванням положень проекту Цивільного кодексу України, а також теоретичних положень про суперфіцій, згаданих вище, сформульовано положення про те, що цей інститут у сучасному його трактуванні має характеризуватися . такими рисами як
довгостроковість (довічність), відчужуваність, здатність бути успадкованим, абсолютний характер захисту права суперфіціарія.
На думку дисертантки, сферу застосування суперфіцію в сучасному праві має бути поширено не лише на відносини за участю громадян, але й на відносини, обома учасниками яких є юридичні особи або держава та юридична особа.
Висновки. У заключній частині роботи у стислій формі викладено висновки, щодо причин виникнення, сутності та характерних ознак суперфіцію у римському праві, а також щодо ставлення до цього інституту і можливості рецепції положень про нього з римського права, формування його концепції та характерних ознак у цивільному праві України.
На підставі теоретичних досліджень та зроблених на їхній основі висновків запропонована уточнена редакція глави 33 проекту Цивільного кодексу України.
Зокрема, пропонується уточнити назву глави 33. Вона могла б називатися «Право користування чужою землею для зведення жилих будинків, нежилих будівель чи споруд (суперфіцій)».
Обґрунтовується також доцільність уточнення змісту та формулювань деяких положень ст. 422-425 проекту Цивільного кодексу.
Так, пропонується відмовитися від пункту 1 ст.422 Проекту, оскільки він лише характеризує одну з правомочностей власника.
Натомість у ньому варто викласти поняття суперфіцію:
«Суперфіцій полягає у наданні власником земельної ділянки (в цілому або її частини) фізичній або юридичній особі для використання шляхом будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель».
Пункт 3 ст.423 пропонується викласти у такій редакції:
«У разі припинення суперфіцію закінченням терміну договору про користування земельною ділянкою, укладеного на визначений строк, суд визначає термін дії нової угоди і умови користування суперфіціарієм земельною ділянкою на новий строк».
У ст.424 запропоновано внести такі уточнення:
Опустити підпункти 3 і 5.
Список опублікованих праць за темою дисертації:
1. Харитонов €!., Гонгало Р. Загальна декларація прав людини та законодавство України про право на житло // Юридический вестник. - 1998. - №4. - С.97-99.
2. Гонгало Р.Ф. Тенденции развития процессуальных гарантий права на жилище в законодательстве Украины // Актуальні проблеми держави та права: 36. наук, праць. - Одеса, 1998. - Вип.5. - С.311-314.
3. Харитонова О.І., Гонгало Р.Ф. Інститут суперфіцію у римському приватному праві та його рецепція у цивільному праві України // Актуальні проблеми держави та права: 36. наук, праць. -Одесса, 1999. -Вип.6. Частина II.-С. 147-152.
4. Гонгало Р.Ф. Глава 26. Наем жилого помещения; Глава 27. Безоплатное пользование имуществом // Гражданский кодекс Украины. Научно-практический комментарий. Учебно-практический справочник / Под общей редакцией Е.О.Харитонова. - Харьков: Одиссей, 1999. -С.448-451,451-461, 552-564.
5. Гонгало Р.Ф. Наем жилого помещения //Гражданское право. (Определения, понятия, законодательство) / Под ред. Е.О.Харитонова. - Харьков: Одиссей, 1998. - С.245-249.
6. Гонгало Р.Ф. Наем жилого помещения // Гражданское и семейное право Украины. Учебно-практический справочник / Под ред. Е.О.Харитонова.-Харьков: Одиссей, 1999.-С.336-339.
Гонгало Р.Ф. Суперфіцш у римському приватному праві та його рецепція у сучасному цивільному праві України. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. -Інститут держави і права ім. В.М.Корецького Національної академії наук України, Київ, 2000.
Дисертаційна робота присвячена дослідженню інституту суперфіцію у римському приватному праві та його рецепції у сучасному цивільному праві України. Автор аналізує перебіг виникнення та формування інституту суперфіцію, його головні риси за римським приватним правом, а також чинники та характер його рецепції у цивільному праві України. Проаналізована концепція прав на чужі речі та суперфіцію у сучасній українській цивілістиці, сутність і зміст відповідних норм проекту Цивільного кодексу України, зроблено пропозиції щодо вдосконалення редакції окремих положень проекту Цивільного кодексу, котрі стосуються інституту суперфіцію.
Ключові слова: суперфіцій, право забудови, права на чужі речі, речеві права, римське приватне право, рецепція римського приватного права, цивільне право України.
Гонгало Р.Ф. Суперфиций в римском частном праве и его рецепция в современном гражданском праве Украины. -Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 - гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. - Институт государства и права им. В.М.Корецкого Национальной академии наук Украины, Киев, 2000.
Диссертационная работа посвящена исследованию института суперфиция в римском частном праве и его рецепции в современном гражданском праве Украины. Автор анализирует ход возникновения и формирования института суперфиция, его главные черты в римском частном праве, а также факторы и характер его рецепции в гражданском праве Украины. Проанализирована концепция прав на чужие вещи и суперфиций в современной украинской цивилистике, сущность и содержание норм соответствующих норм проекта Гражданского кодекса Украины.
Структура исследования обусловлена целью и задачами исследования и состоит из вступления, трех разделов, которые охватывают 13 подразделов с выводами к каждому разделу, общего вывода и списка использованной литературы.
Во вступлении раскрываются сущность и состояние изучения научной проблемы и ее значимость, основания и исходные данные для разработки темы, обосновывается актуальность темы, сформулированы цель и задачи диссертационного исследования, обоснована новизна полученных результатов, охарактеризована их теоретическая и практическая значимость, апробация результатов исследования и положений, которые выносятся на защиту.
В первом разделе дан обзор трудов, касающихся проблематики диссертационного исследования и определено состояние правовых аспектов регулирования суперфиция в римском праве и его рецепции в гражданском праве Украины; раздел также посвящен рассмотрению таких вопросов как понятие, факторы и формы рецепции римского права, что имеет целью определение методики исследования.
Анализ сущности и факторов рецепции права позволяет сделать вывод, что методологической основой исследования является положение о циклическом развитии цивилизаций, вследствие чего рецепция римского права происходит на каждом
новом витке спирали развития культуры, элементом которой является частное право.
В разделе 2 «Суперфиций в римском праве» рассматривается система прав на чужие вещи по римскому частному праву, происхождение и развитие суперфиция и проводится его разграничение с подобными институтами. В частности, выясняется система прав на чужие вещи по римскому праву. Устанавливаются факторы возникновения этих прав, их характерные черты и сущность; рассматриваются вопросы происхождения и развития суперфиция в Древнем Риме; детально освещаются понятия и характерные черты суперфиция по римскому частному праву классического периода; проведено разграничение суперфиция с подобными институтами. При этом отмечается, что суперфиций представлял собой самостоятельный институт вещного права, который по своей сущности и характерным признакам существенным образом отличался не только от обязательственного договора аренды, но и от иных видов прав на чужие вещи, в частности таких как узуфрукт, ЬаЬкаЦ'о, емфитевзис.
Раздел 3 «Рецепция суперфиция в гражданском праве Украины» посвящен анализу положений гражданского права Украины, которые в той или иной степени регулировали на различных этапах его развития отношения пользования чужой землей с целью возведения на них зданий иными лицами (которые не являются собственниками земли), а также решению этого вопроса в новом Гражданском кодексе Украины. В этом разделе проведен детальный правовой анализ истории вопроса и действующего законодательства об использовании чужих земельных участков для застройки в Украине. Но на современном этапе развития гражданского права Украины, когда речь идет о формировании его концепции как частного права, оправданной является рецепция и духа римского частного права, и отдельных его институтов, в том числе, - прав на чужие вещи.
Анализу изменений, которые происходят в области теоретического обоснования возможности рецепции институтов римского вещного права в гражданском праве Украины, посвящен подраздел «Формирование концепции прав на чужие вещи и суперфиций в современном гражданском праве Украины». В нем
рассмотрены возможные подходы к созданию институтов,
неизвестных действующему гражданскому законодательству
Украины (или известных, но отброшенных в свое время с идеологических соображений советскими законодателями).
С учетом положений проекта Гражданского кодекса Украины, а также теоретических положений о суперфиции в диссертационной работе сформулированы положения о том, что этот институт в современном его трактовании должен характеризоваться такими чертами: долгосрочность (пожизненность), отчуждаемость,
способность быть унаследованным, абсолютный характер защиты прав суперфициария.
В заключительной части работы в краткой форме изложены выводы о причинах возникновения, сущности и характерных признаках суперфиция в римском праве, а также относительно отношения к этому институту и возможности рецепции положений о нем из римского праЕ;а, формирования его концепции и характерных признаков в гражданском праве Украины. На основании теоретических исследований и сделанных на их основе выводов предложена уточненная редакция главы 33 проекта Гражданского кодекса Украины, сделан ряд предложений по усовершенствованию редакции отдельных положений проекта Гражданского кодекса, которые касаются института суперфиция.
Ключевые слова: суперфиции, право застройки, права на чужие вещи, вещные права, римское частное право, рецепция римского частного права, гражданское право Украины.
Gongalo R.F. Superficies in the Roman Private Law as successional in the current Civil Law of Ukraine. - Manuscript
The dissertation for the degree of Candidate of Sciences (Law) on the speciality 12.00.03 -civil law and civil process; family law; international private law. - Institute of State and Law named after V.M.Koretsky of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2000.
The dissertation's subject - the investigation of the Superficies Instrument in the Roman Law and its effect on the current Civil Law of Ukraine. The author has made the corresponding analysis of the successional development process of the institution of the superficies, of
its main features related to the Roman Private Law and also of the sources and the character for its transaction into the civil law of Ukraine. There have been analysed the concept of the rights for the superficiary property in modern Ukrainian civicism, the nature and development of the corresponding norms and regulations regarding the Project of the Civil Code of Ukraine\ The anthor has made several proposals the proper redaction of certain provisions of the Project of the Civil Code of Ukraine related to the Superficies Instrument.
The key words: superficies, building estate, the right for superficiary property, rights of property, Roman Private Law, Civil Law of Ukraine.
