АВТОРЕФЕРАТ ДИССЕРТАЦИИ по праву и юриспруденции на тему «Теоретические и практические вопросы деятельности отделов специального учета учреждений исполнения наказаний»
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
,48 ОД
1 а СЕЙ
^МІ ІІСІ5 ІГОР СЕРГІЙОВИЧ
На правах рукопне
І
VГШ* 'ЗЛ'І о
іеоретичш та практичні ішгаиня діяльності відділів спеціального обліку установ виконання покарання
Спеціальність -12,00.08, - кшшінологш та коишнальнс правом
кшшшальпп-викоиавче появо
к Т\гггу*^г'г*>гіт> І гр
/\о і Огг>Фигл 1 дисертації па здобуття наукового ступеня кандидата юрвднчпих наук
Київ - 2000
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі кримінології Національної Академії внутрішніх справ України.
Науковий керішшк — кандидат юридичних наук, доцент Фарешок Сергій Якович, Київський інститут внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ України, начальник кафедри кримінально-виконавчого права (м. Київ).
. Офіційні опоненти:
1. Заслужений юрист України, доктор юридичних наук, професор Глушков Валерій Олександрович, Центр координації наукових досліджень системи вищих закладів освіти і наукових установ МВС України Йачальник центру (м. Київ).
2. Кандидат юридичних наук Богатнрьов Іван Григоровичі Чернігівське юридичне училшцс Державного департаменту України з питань виконання покарань, викладач (м. Чернігів).
Провідна установа:
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.
Захист відбудеться ЖСІЛ,и.Ж' 2000 р. о годині на
засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03. при Національній академії внутрішніх справ України (252601, Київ, пл. Солом"янська, 1).
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України (252601, Київ, пл. Солом"янська, 1).
Автореферат розісланий^ 2000 року.
Секретар спеціалізованої вченої ради, доктор юридичних наук, професор -—А.В. іщєнісо
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ.
Агстуальїіість теми дослідження. Наша країна зробила вибір на розбудову демократичної, соціальної, правової держави, на таку політику у сфері боротьби із злочинністю, яка б базувалася на принципах гуманізму і соціальної справедливості, і цс зумовлює необхідність перегляду багатьох аспектів у діяльності установ виконання покарання, які були сформовані в умовах адміністративно-командного механізму управління.
Однією з основних складових цісї проблеми с розробка і втілення в життя кримінально-виконавчої (пенітенціарної) доктрини. Адже саме в ній мають реалізуватися всі ті правові новели, які випливають з осалій життя та зобов’язань держави щодо дотримання положень міжнародних конвенцій, пактів, принципів, стандартів стосовно прав і свобод громадян, в тому числі і осіб, які перебувають в місцях позбавлення волі.
13 '7ттіт*г‘итаигі<т *ї1І.Ми П 1ТТ1 /'ГЧТІОТТЇ.МІЇТ РгЬ/'ПІ V тт/^пгігчппну
“ -VMJ.vi.vji. 1У1 і и. .......
структурах, особливо у виконавчій ланці, зростає необхідність у детальній проробці нормативного регулювання діяльності всіх правоохоронних органів, в тому числі і установ виконання покарання у вигляді позбавлення волі. Проте, діюча законодавча база, яка регламентує діяльність щодо виконання вироків суду' до позбавлення волі, є не досить досконалою. Особливо цю недосконалість відчувають у своїй діяльності відділи спеціального обліку установ виконання покарання1, які повинні забезпечувати дотримання вимог законності при прийомі, обліку та звільненні засуджених.
Статистичні дані свідчать, що спеціальні відділи УВП щорічно приймають із слідчих ізоляторів, ставлять на облік та документують (заводять особові справи) близько 80.0 тис. засуджених, близько 10.0
тис. переводять з одних установ до інших, більш ніж 70.0 тис. звільняють
Безумовно тип цей значний обсяг робіт ке дає підстав для порушень вимог законності, проте практика свідчить про зростання кількості порушень у направленні засуджених зі слідчих ізоляторів до установ виконання покарана, їх прийомі, обліку, веденні особових справ і, навіть, своєчасному звільненні з місць ув’язнення. Вказані недоліки є наслідком того, що діючі Виправно-трудовий кодекс та відомчі нормативні акта не вповній мірі регламентують цю багатогранну діяльність. Слід звернути увагу й па те, що існуючий досвід оптимізації роботи вказаних підрозділів сьогодні втрачає свій позитивний вплив на скорочення випадків порушення законності у зв’язку з тим, що віті не має необхідного нормативного закріплення.
1 В подальшому — спеціальні відділи, (спецвідділи) УВП.
В попередні роки різні аспекти оптимізації діяльності установ виконання покарання були предметом наукового вивченій правознавців: Анісімкова
B.М., Ахмадєєва О.О., Багрія-Шихматова Л.В., Бажанова О.І., Гальперіна Т.М., /(ровосєкова Г.В., Загороднікова В.Н., Зельдова С.І., Зубкова О.І., Комарнцького С.І., Курляндського В.І., Лихолоба В.Г., Мелеігг’сва М.П., Мінакова Ю. О., Міхліна О.С., Наташсва О.Є., ІІсркова І.М., Поздїшшсва
C.В., Пономарьова С.М., Ременсона О.А., Стручкова А.О., Фаренюка С.Я., Хохлова П.К., Шмарова І.В., але слід визнати, що проведені дослідження, торкаючись багатьох сторін функціонування цих установ, майже не зачіпшш сферу діяльності спеціальних відділів УВП.
ОтЖЄ, ТЄОрСТИЧІЇі і ПраКТИЧНІ ШІТаНЇІЯ ДІЯЛЬНОСТІ БКаЗсШИ.Ч БЇДЛІЛІБ УІЗІТ Є
актуальними і потребують дослідження з позицій кримінально-виконавчого, кримінального та кримінально-процесуального права.
1 ДОСи!ї/12К£їіМІ2. ЇУІСГІІ ДОСЛІДЖСНііН ІЮЛМГІіС у рОЗрООЦІ і
науковому обгрунтувашіі пропозицій щодо вдосконалення кримінально-виконавчого, кримінального та кримінально-процесуального законодавства і практичної діяльності спеціальних відділів УВП.
Ця мета обумовила визначення таких завдань:
— дослідження поняття, завдань і функцій спеціальних відділів УВП;
— вивчення та аналіз нормативно-правової бази функціонування та досвіду роботи спеціальних відділів установ виконання покарання щодо організації і забезпечення направлення засуджених із слідчих ізоляторів до УВП, а також переведення їх з одних УВП до інших; обліку і ведення особових справ на засуджених; звільнення засуджених з установ виконання покарання;
— визначення основних напрямків внутрішньої організаційної діяльності спеціальних відділів та планування їх роботи.
■— розробка па підставі дослідження змін і доповнень до діючого законодавства та організаційно-методичних рекомендацій щодо оптимізації діяльності УВП стосовно прийому, обліку, документування і звільнення засуджених.
Зв’язок роботи з науковими програмами і планами. Тема дисертаційного дослідження має безпосереднє відношення до здійснення в \ країні правової реформи та реформи органів державної виконавчої влади (створення Державного департаменту України з питань виконання покарань) згідно з новими умовами їх діяльності і розвитку, а також основними науковими напрямками та річними планами НДР Київського інституту внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ України відповідно Комплексної цільової програми боротьби із злічшшістю на 1996-2000р.р.
Основні висновки і положення дослідження базуються на аналізі кримінально-виконавчого, кримінально-процесуального, кримінального
законодавства України, пропозиціях, які містяться у проектах вказаних кодексів щодо оптимізації виконання вироків суду, підзакошшх актах, статистичних матеріалах, літературних джерелах.
Емпіричною базою дослідження є вивчення діяльності більш ніж 70 спеціальних відділів УВП України, а також досвід роботи спеціальних відділів УВП деяких країн СНД.
При підготовці дисертації було вивчено більш як 1000 особових справ засуджених, анкетовано близько 100 працівників спецвідділів УВП і використано також особистий майже 15-річкий досвід роботи дисертанта у системі установ виконання покарань України. Репрезентативність
ДОСЛІДЖЕННЯ, ЙОГО ДОСТаТНіИ ЧиСОБИй Та ГСОГрафїЧНКїІ ДіаПаЗСії ЗуМОоІІЛіІ
можливість висунення науково-обгрунтованих пропозицій щодо удосконалення діяльності УВП по забезпеченню законності при прийомі, ООЛІКу, ДОКуМСЇІТУВсШШ ТІЇ звільненні ЗііСуджСНИХ.
Наукова новизна даного дослідження полягає в тому, що вперше на монографічному рівні досліджені теоретичні і практичні аспекти, пов’язані з використанням і подальшим удосконаленням положень сучасного законодавства, відомчих нормативних актів і практика їх застосування у виконанні вироків суду.
Теоретичні положення і практичні рекомендації, що містяться у дисертації, поглиблюють знання про особливості діяльності спеціальних відділів УВП, спрямовані на удосконалення діяльності установ викотіапня покарання і в подальшому можуть буїи використані відповідними нормотворчими органами.
Найбільш значущими з числа теоретичних положень, висновків та пропозицій, що сформульовані в дисертації та виносяться на захист, с:
1. Теоретичне обгрунтування того, що правовою основою виконання вироків суду до позбавлення волі є зорієнтоване політикою у сфері виконання покарання кримінально-виконавче право, яке в даний час поєднує у собі матеріальні та процесуальні норми і які слід розглядати як дві групи окремих галузей права, їло в перспективі можуть знайти своє закріплення в самостійних законах.
2. Визначення сутності спеціальних відділів УВП та висновок про те, що вони с соціальними СЯСТСМЗЫИ, ДІЯЛЬНІСТЬ ЯКИХ М<1С ШТеграТЇЇВІІО-фуикцюнальнии Характер.
3. Висновок про те, що проблема направлення засуджених із слідчих ізоляторів до установ виконання покарання має вирішуватися в доповнення до діючих критеріїв з урахуванням їх психологічних особливостей, наявності спеціальностей та за допомогою ЕОМ.
4. Положення про те, що нормативне регулювання і порядок вирішення питань про переведення засуджених з одних УВП до інших того самого виду режиму, а також з УВП до слідчих ізоляторів, порядок прийому до
УВП громадян України, які були засуджені судами інших держав мають бути вилучені з відомчого нормативного регулювання і знайти максимально повне відображення в Кримінально-виконавчому . та Кримінально-процесуальному кодексах України.
5. Пропозиції щодо закріплення на законодавчому рівні підстав та порядку вирішення питань щодо надання засудженим права па короткострокові виїзди за межі місць позбавлення волі у зв’язку з винятковими особистими обставинами.
6. Обгрунтування доцільності введення до Кримінально-виконавчого та Кримінально-процесуального кодексів України методики обчислення
ДоТ ЗВіЛЬНСНйЯ ЗаСуДЖбНйХ. ЯКЩО СТрОК ПОКараІЇЇІЯ БКЗїїаЧСІІО Б рОКйХ, МІСЯЦЯХ І ДНЯХ.
7. Висновки щодо законодавчого закріплення підстав і порядку затримання звільнення ^йсуджсніїх я місцях позбавлення воді, якідо документи, які надійшли до установи, не викликають довіри та про механізм прискорення звільнення реабілітованих, а також щодо тимчасового утримання в УВП засуджених, які підлягають звільненню, але за станом здоров"я не можуть бути транспортовані до лікарень місцевих органів охорони здоров"я.
8. Пропозиції щодо удосконалення організації та методичних засад діяльності спеціальних відділів УВП.
Теоретичне і практичне значення результатів дослідження полягає в збагаченні теорії кримінально-виконавчого права низкою положень стосовно правових основ діяльності, пов"язаної з виконанням вироку суду до позбавлення волі, науковому обгрунтуванні пропозицій, спрямованих на вдосконалення кримінально-виконавчого та кримінально-процесуального законодавства, а також методичних рекомендацій щодо оптимізації практичної діяльності спеціальних відділів установ виконання покарання.
Положення дисертації можуть бути використані в навчальному процесі юридичних вищих закладів освіти при вивченні курсу “Кримінально-виконавче право”, при створенні відповідних підручників та навчальних посібників, зокрема для відомчої системи освіти по підготовці та підвищенню кваліфікації співробітників системи виконання покарань.
Самостійно здобуті автором дослідницькі матеріали і зроблені висновки Та ПрОПОЗИЦІі ПреДСТаБЛСКІ у дисертації ЩОДО ПИТсШЬ ДІЯЛЬНОСТІ, ПОЗ ЯЗаІІОІ з прийомом, обліком та звільненням засуджених, впроваджені в інструктивних документах Державного департаменту України з питань виконання покарань (довідка Держдепартаменту України з питань виконання покарань від 22.03.2000 р.№149/ШТ), а також у навчальний курс "Кримінально-виконавче право" та програму підвищення кваліфікацій працівників системи виконання покарань шляхом введення авторського спецкурсу "Правові та організаційні основи діяльності відділів спеціального обліку УВП".
Апробація результатів дисертації. Дисертація, а попередньо її окремі розділи, обговорювалися на спільних засіданнях кафедр кримінології Національної академії внутрішніх справ України та кримінально-виконавчого права Київського інституту внутрішніх справ. Окремі положення дослідження доповідалися на республіканських науково-практичних конференціях (1995, 1999, 2000р.р.), на семінарах практичних працівників установ виконання покарання МВС України (1992-1998).
Публікацій Результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у чотирьох одноосібних публікаціях автора, що опу бліковані в наукових фахових виданнях.
І рУк і у дпссишціі і owi Іі міі і viv То ЗііТЇДіїПІІЯМ 1 С'СїЗДЯСТЬСЯ З
вступу, трьох розділів, 7 підрозділів і висновків (всього 156 стор.), списку використаних джерел (195 найменувань) та додатків (25 стор.). Повний обсяг ЛІ
Основнші зміст роботи.
У вступі обгрунтовується актуальність теми, визначається мета і завдання дослідження, характеризується його наукова новизна, основні положення, що виносяться на захист, теоретичне і практичне значення результатів дисертаційної робота та їх апробація.
Розділ перший. “Правова природа діяльності відділів спеціального обліку установ виконання покарання” складається з двох підрозділів і присвячений висвітленню теоретичних основ виконання вироків суду до позбавлення волі, основних завдань та функцій вказаних відділів установ виконання покарання.
У першому підрозділі “Правові основи виконання вироків суду до позбавлення волі” досліджено погляди вчених на поняття кримінально-виконавчого законодавства, політику у сфері виконання покарань, а також взаємозв’язку' кримінально-виконавчого та кримінально-процесуального законодавства.
Автор підкреслює, що діюче виправно-трудове право, незважаючи на приписи кримінального та кримінально-процесуального кодексів щодо застосування покарапь декількох видів, розповсюджу ється лише на два з них: позбавлення волі та виправні роботи без позбавлення волі. Таким чином, є ШДСТЗБИ ДЛЯ ГХОСДХжІїлХіІЯ SC1X нормативів, які стосуються забезпечення виконання покарань, в єдиний комплекс, тобто кріаннальио-виконавче законодавство. Крім тего, діючий термін "виправно-трудова політика" і відповідна галузь права орієнтують залучення засуджених в першу чергу до праці при виконанні покарання. Між тим, попередня історія діяльності системи установ виконання покарання довела, що гіперболізація ідеї використання праці як основного важеля у перевихованні в значній мірі дискредитувала себе.
. Разом з тим, термін “кримінально->виконавча політика” є таким, що ще не викристалізувався, адже в Україні все ще діє Виправно-трудовий кодекс 1970 року (безумовно, з певними змінами та доповненнями) і тому більш обгрунтовано в цей перехідний період проведення правової реформи оперувати поняттям “політика в сфері виконання кримінального покарання”, оскільки воно найбільш повно відображає діяльність держави у даній сфері соціальної політики.
Автор підтримує думку про те, що закріплення єдиної політики в галузі боротьби зі злочинністю в нормах кримінального, криміншіьно-процесуального та кримінально-виконавчого права слід розглядати як
СТраТСГіЧНу ЛІНІЮ, ЯКа На їїСБпОМу ЄТаїїі ПСрСХОДйТЬ Б СіїСТСМу ТІСНО
пов’язаних між собою, але самостійних векторів, що мають єдину мету -боротьбу за торжество принципу законності у відправленні правосуддя та виконанні вироків суду. Загалом норми кримінально-виконавчого праЕа, маючи свій специфічний предмет регулювання, мають також тільки їм притаманний зміст: вони являють собою такі правила, які нормами інших галузей права не можуть бути передбачені. У зв’язку з цим постає питання про співвідношення в цій галузі права матеріальних і процесуальних норм. Автор доводить, що правовою основою виконання вироків суду до позбавлення волі є зорієнтоване політикою у сфері виконання покарань кримінально-виконавче право, яке в данний час поєднує в собі матеріальні та процесуальні норми, котрі слід розглядати в якості двох груп окремих галузей права, що в перспективі можуть знайти своє закріплення в самостійних законах.
У другому підрозділі “Задачі та функції відділів спеціального обліку установ виконання покарання” відзначається, що правові можливості забезпечення ефективності виконання покарання знаходять своє конкретне вираження в наявності правових інститутів і тенденцій їхнього розвитку, в чіткому визначенні не тільки правового регулювання статусу засуджених, але й процесу і механізму виконання вироків суду, тобто точно визначеної ппавозастосувальної діяльності адміністрації установ виконання покарання.
У зв’язку з тим, що акти застосування права у багатьох випадках є юридичними фактами, які впливають на кримінально-виконавчі правовідносини, слід розглядати діяльність адміністрації УВП і, зокрема, ДіЯЛімІІСТЬ 11 спеціального Відділу ЯК ТаКОГО, ВІД ДШ ЯКОГО у БЙріШЗЛЬКШ Г'ЛІрІ залежить основа діяльності всієї установи, а саме забезпечення законності у прийомі, обліку та звільненні засуджених.
Беручи як вихідне зазначеної задачі спеціальних відділів УВП, автор визначає такі їхні основні функції:
1. Забезпечення вирішення правових питань щодо законності прийому в установу виконання покарання осіб, засуджених до позбавлення волі.
2. Здійснення персонального та кількісного обліку засуджених.
3. Підготовка подання до суду матеріалів про умовно-дострокове звільнення засуджених, заміну покарання на більш м’яке, а також про переведення їх до інших установ виконання покарання.
4. Забезпечення вирішення правових питань щодо звільнення засуджених і відповідного їх документування, а також виконання законів про амністію та актів про помилування.
5. Переведеїшя засуджених з УВП в слідчі ізолятори згідно з розпорядженнями судів та органів слідства.
6. Оформлення та видача посвідчень встановленого зразка особам, які відбувають покарання в установах-поселеннях та засудженим, яким дозволено виїзд за меле і установи у зв’язку з винятковими особистими обставинами та здійснення контролю за їх поверненням до установи.
7. Участь у правовому вихованні засуджених, зокрема, з питань, які віднесені до компетенції спецвідділів.
8. Забезпечення, в межах компетенції і функціональних обов’язків, взаємодії з іншими службами установи та правоохоронними органами держави.
Отже, відзначаючи унікальну специфіку змісту діяльності, складність, иолуфункніональніеть та високий рівень продуктивно- творчих вимог до прийняття та організації виконання рішень, автор доходить висновку про те, що відділ спеціального обліку УВП •— це інтегративно-функціональна система, що призначена для забезпечення законності в діяльності установ виконання покарання щодо прийому, обліку та звільнення засуджених.
У розділі другому “Забезпечення законності при прийомі, обліку і звільненні засуджених” розглядаються питання правового регулювання та організаційно-тактичні задачі стосовно прийому та переведення засуджених, іхнього обліку та документування, а також звільнення з установ виконання покарання.
У першому підрозділі “Направлення, прийом та переведення засуджених” автор розглядає питання розподілу та направлення засуджених із слідчих ізолятоів до установ виконання покарання. Враховуючи специфіку дислокації установ виконання покарання на території нашої країни і тс, що направлення до них і переведення між ними засуджених суттєво зачіпають інтереси не тільки останніх, але й багатьох інших громадян, автор робить висновок, що воно не може вирішуватися лише відомчими нормативними актами системи виконання покарань.
Розподіл засуджених і направлення їх із СІЗО до УВП є важливою проблемою не тільки крішінально-виконавчого права, але й політики держави у сфері виконання покарання, яка має базуватися на принципах пріоритету загальнолюдських цінностей, примата праз людини над іншими державними та соціальними інтересами, гуманізму, милосердя, та зв’язку процесу ресоціалізації засуджених з національними і регіональними
культурними традиціями і соціально-економічними умовами. Мати своїми основними напрямками згуртування навколо пенітенціарних закладів всіх суб’єктів соціальної політики на основі спільності інтересів в захисті суспільства і, поряд з цим, відкритості та гласності в роботі установ виконання покарання.
Автор вважає, що для досягнення об’єктивної та дійової класифікації засуджених, має бути цільово задіяна психологічна служба, яка повинна стати основою для класифікації саме на стадії знаходження особи в слідчому ізоляторі, а прогресивна система відбування покарання мас знайти своє закріплення в Кримінально-виконавчому кодексі. Поряд з цим, автор вперше в Україні розглядає питання взаємозв’язку організації відбування покарання з архітектурними формами середовища, в якому воно здійснюється.
Крім цього, автор показує, що для оптимального вирішення проблеми розподілу засуджених з слідчих ізоляторів до УВП було б доцільним, якби воно здійснювалось з застосуванням електронно-обчислювальної техніки і з залучення для точного розрахунку не тільки відомостей про потреби установ в робочій силі, лімітів наповнення, стану оперативної обстановки, але й витрат на перевезення засуджених і їх конвоювання на автомобільному і залізничному транспорті.
Поряд з проблемою забезпечення законності при прийомі засуджених до УВП стоїть проблема організації щодо переводів засуджених між установами одного й того ж виду режиму та з УВП до СІЗО в розпорядження судових та слідчих органів.
В даний час є три основні підстави для переведення, що визначені діючим Виправно-трудовим кодексом, ііідзаконний нормативний акт (наказ ДДУ ПВП від 19.05.99р. №37), крім того називає ще чотири, т.з. "інші виняткові обставини". Таким чином, перелік “інших виняткових обставин” є більшим, ніж вказано в самому законі, що, безперечно, є некоректним відносно останнього.
Поряд з вказаними проблемами прийому та переводів засуджених в межах держави автор розглядає складну, і до цього часу не до кінця врегульовану проблему прийому до УВ11 громадян України, які були засуджені судами інших держав за скоєння злочинів на їхній території, але направлені для подальшого відбування покарання в Україну. Аналізуючи вказану проблему, автор вважає необхідним при розв’язанні цього питання обов’язково передбачити, що єдиним органом, який може вирішувати питання про прийняття для відбування покарання в Україні громадян нашої держави, що скоїли злочини на території інших держав і засуджені тамтешніми судами, має бути тільки Верховний Суд України, або за його дорученням, обласні суди. Адже саме ці суди повинні виносити ухвали про виконання вироків іноземних судів до позбавлення волі, а також вказує на
обов"язкові атрібути, які мають бути відображені в цих специфічних процесуальних документах.
У підрозділі другому "Облік і документування засуджених" розглядаються питання оптимізації персонального та кількісного обліку засуджених та документування виконання вироків суду до позбавлення волі. Вкзтгатено поняття персонального та кількісного обліку засуджених, а також об"єктивну необхідність законодавчого закріплення в Кримінально-процесуальному кодексі поняття і підстав кримінальної реєстрації живих осіб. Автор розглядає порядок обліку засуджених і доходить висновку про необхідність вести всі без виключення обліково-реєстраційні матеріали лише державною мовою (з метою недопущення помилок в персональному обліку).
Аналізуючи форми і порядок ведення кількісного обліку засуджених, автор вказує на їхню неповноту і вносить пропозиції щодо оптимізації процесу створення і ведення документів облік}' осіб, які вчинили злочини після звільнення з місць позбавлення волі (т.з. пенітенціарного рецидиву). Пропонується конкретні форми та порядок ведення такого обліку.
Досліджуючи основу персонального обліку — особові справи засуджених, автор доходить висновку про те, що в даний час на законодавчому рівні ще не вирішено ряд питань, від яких залежить виконання вироку суду:
— кримінально-процесуальний кодекс не передбачає обов"язку слідчого (суду) надсилати до особових справ осіб, які були неодноразово засуджені, вироки, ухвали, постанови стосовно попередніх судимостей і тому вивчення цих осіб в установах виконати покарання ускладнюється;
— значна частина касаційних інстанцій, своєрідно розглядаючи положення ст. 379 КПК, надсилає до слідчих ізоляторів не ухвали, а витяги з них, які не є законною підставою для виконання вироку суду. Автор пропонує вказати в ст. 379 Кримінально-процесуального кодексу, що витяг з ухвали касаційної інстанції є юридичною підставою для вирішення питання про переведення засудженого із слідчого ізолятора до установи виконання покарання в порядку, передбаченому ст. 20 Виправно-трудового кодексу України та ХСрМіІЇ, В ЯКІЇ И КаСаЦійНа ЇІІСТЛпЦІЯ Мас КаДІСЛЗТИ П СІЗО чи УВП копію касаційної ухвали для залучення її до особової справи засудженого;
— зважаючи на об'єктивну необхідність для адміністрації УВГІ відомостей про особистість заарештованого (для процесу його виправлення), а також з метою посилення ролі слідства в досягненні цілей покарання пропонується закріпити в Кримінально-процесуальному та Кримінально-виконавчому кодексах обов'язок слідчих МВС, СБУ і Прокуратури, після передачі кримінальної справи до суду, направляти адміністрації слідчих ізоляторів для залучення до особових справ обвинувачених повідомленім про особу заарештованого та інші обставини, які можуть мати значення для його виправлення;
— на даний час в системі виконання покарань існує досить повно розроблений і відпрацьований протягом багатьох років порядок реєстрації та документування факту смерті засуджених, який повинен бути кодифікований у новому Кримінально-виконавчому кодексі України, адже штучне надання цій проблемі будь-якої закритості створює в суспільстві підгрунтія для невірних, двозначних висновків стосовно діяльносгі установ виконання покарання;
— діючий порядок реєстрації шлюбів з засудженими досі не знайшов свого законодавчого регулювання і здійснюється згідно з нормативним документом Міністерства юстиції та МВС України, який було видано ще в 1977 році. Кодекс про шлюб та сім’ю України на даний час зостасляс поза розглядом питання про можливість розірвання шлюбу за ініциативою осіб, які знаходяться у місцях позбавлення волі. Автор вважає, що було б доцільним доповнити Кодекс про шлюб і сім"ю України порядком реєстрації шлюбів з засудженими, а також положенням про можливість розірвання шлюбу з ініціативи особи, яка засуджена на строк більше 3-х років і знаходиться в установі виконання покарання;
— до сфери діяльності спецвідділів УВП віднесено також ведення документації щодо надання засудженим дозволу на короткострокові виїзди за межі місць позбавлення волі у зв"язку з особистими винятковими обставинами, в тому числі у зв"язку зі смертю або тяжкою хворобою близького родича; стихійним лихом; крім того, засудженим жінкам, які мають дітей у будинках дитини при УВГІ — для влаштування дітей у родичів або в дитячих будинках. Проте діюча відомча нормативна база не дає відповіді на питання: які саме хвороби визнаються такими, що погрожують життю хворого, а також який обсяг матеріальних збитків слід вважати значним для сім’ї засудженого, чи можливе повторне (і скільки разів) надання засудженому дозволу на короткостроковий виїзд за межі місця позбавлення волі у зв’язку з тяжкою хворобою одного й того ж близького родича; які документи і від кого мають надійти до УВП щодо виїзду жінки для влаштування дитини у родичів; чи має право начальник відділу внутрішніх справ, на територію якого прибув засуджений у зв’язку з тяжкою хворобою близького родича, подовжити строк його перебування поза межами УВП у зв’язку із смертю цього родича; чи може установа виконання покараіпія у випадку, коли неповнолітній засуджений не мас родичів, які б могли його супроводжувати до хворого або померлого родича, відряджати для супроводу і нагляду за ним свого співробітника і за чий рахунок; які документи можуть бути підставою для прийому засудженого, що захворів під час короткострокового виїзду, до лікарні місць позбавлення волі, де він повинен лікуватися і звідки потім має бути направлений до УВП та багато інших. Не вдаючись до глибокого аналізу всіх названих проблемних питань, адже це виходило б за межі дослідження, автор вважає, що в проекті
Кримінально-виконавчою кодексу України ці проблеми повніші бути обов’язково вирішені і вносить щодо цього конкретні пропозиції;
— на спеціальні відділи установ виконання покарання покладено обов’язок здійснювати контроль за обгрунтованніспо тримання засуджених в УВП. Виконання цієї функції, з одного боку, передбачає контроль спецвідділу за наявністю відповідних документів в особових справах засуджених, а з іншого
— перевірку їхньої обгрунтованості за багатьма основними параметрами.
Вся ця багатогранна діяльність спеціальних відділів УВП щодо перевірки
практично всіх документів, з яких формується особова справа, спрямована на виявлення і подальшу ліквідацію найменших невідповідностей, які можуть викликати сумніви щодо обгрунтованості призначення та виконання вироків до позбавлення волі. Багаторічна практика свідчить, що основна маса недоліків виявляється, як не дивно, саме в судових документах, вироках, ухвалах, постановах. Спеціальні відділи установ виконання покарання постійно ведуть досить значну переписку з судами щодо усунення недоліків в судових документах, але не всі суди погоджуються з правом установи, яка виконує покарання, вказувати суду на допущену помилку.
Автор доводить, що вирок, після винесення його судом, стає найважливішим документом, на підставі якого адміністрація місця позбавлення волі об’єктивно має бути наділена правом апелювати до суду і вимагати від нього усунення всіх похибок і сумнівів, які заважають виконанню вироку. Автор також вважає, що Кримінально-процесуальний кодекс має законодавчо закріпити за установами виконання покарання право вимагати від суду усуненім дефектів в судових рішеннях, а також встановити граничні строки, в які вони мають бути ліквідовані.
Підрозділ третій “Звільнення засуджених з установ виконання покарання” присвячений розгляду порядку звільнення засуджених з УВП за підставами, передбаченими законом. В ньому дається аналіз ст. 111 Виправно-’грудового кодексу України "Порядок звільнення з місць позбавлення волі'1 і вказується на відсутність у законі регламентації порядку обчислення дата звільнення засудженій, строк відбування покарання яких визначено в роках, місцях і днях. Автор наводить методику таких обрахувань і пропонує доповнити частину 1 ст. 111 ВТК України таким: “При обчисленні строку роками, місяцями та днями вирахування точної дати закінчення строку проводиться в такому порядку: до дати початку строку покарання спершу додається кількість років, потім кількість місяців і, починаючи з наступного дня, відповідна кількість календарних днів”. Крім цього, автор розробив і пропонує “Калькулятор спеціальний механічний КСМ-1” для безпомилкового обрахування дати закінчення строків покарання; строку покарання на кожну конкретну дату; обчислювання 1/3, 1/2, 2/3, 3/4 строку покарання та дата, на які ці частини будуть відбуті. (Калькулятор апробовано
і запроваджено у діяльність УВП Дніпропетровської, Київської, Херсонської областей).
Досліджуючи правову природу умовно-дострокового звільнення, автор обгрунтовує висновок про те, що діюче законодавство має бути доповнене тлумаченням критерію “довів своє виправлення'’ (ст. 52 КК України) та узаконенням форм та вимог до основоположних документів (характеристик на засуджених), які подаються адміністрацією УВП до суду для вирішення питання про умовно-дострокове звільнення.
Стосоено звільнення за амністією в законі повинні знайти своє закріплення два принпипіальних положення: по-перше, про те, що застосування амністії не може погіршувати стану засудженого, а по-друге що повторне застосування амністії у вигляді звільнення можливе до однієї особи не раніше як через 10 років з дня попереднього застосування звільнення зз. амністією. Аналізуючи виконання актів про помилувзлця автор доводигь, що для точного і своєчасного їх виконання необхідно негайно привести и. 32 Наказу МВС України від 17.12.1992 р. №728 у відповідність до вимог ст. 111 ВТК України.
Практика свідчить, що на законодавчому рівні досі не вирішено проблему звільнення з місць позбавлення волі осіб, які на момент звільнення знаходяться у тяжкому стані і їх транспортування до лікарень територіальних органів охорони здоров’я небезпечне для їх життя. В даний час, згідно з наказом МВС та Міністерства охорони здоров’я України від 14 червня 1993 р. №160/140, якщо термінова відправка хворого, строк тримання якого в УВП закінчився, небезпечна для його життя, то за його згодою та за медичшім висновком він може бути залишений в окремій палаті медичної частини УВП, про що повідомляється прокурору та його родичам. Таке вирішення питання, безумовно, є гуманним, але воно має бути закріплено в кримінально-виконавчому законі (ст. 111 ВТК України). Про цей неординарний випадок має бути повідомлено не тільки прокурора, але й суд як інстанцію, що здійснює судовий контроль за виконанням вироку. Крім цього має бути вирішено питання й про ге, як діяти, якщо хворий засуджений за станом здоров я об єктивко не може висловити свою згоду (чи незгоду) на подальше утримування його в місцях позбавлення волі.
Також не вирішеною є й проблема з звільненням осіб щодо яких справа припинена і передається на новий розгляд, а міра запобіжного заходу змінена на непов’язану з позбавленням волі. Як правило, у таких випадках йдеться про підписку про невиїзд, але адміністрація УВП не входить до кола суб’єктів, які мають право відбирати підписку про невиїзд. Цю ситуацію, доречі не дуже рідкісну (наприклад, тільки протягом 1995-1999 років з установ виконання покарання у зв’язку зі змінами у вироках було звільнено більш тисячі осіб), молена було б вирішити, доповнивши ст. 148 КПК України положенням про те, що адміністрація місць позбавлення волі має
відбирати у звільшованого письмове зобов’язиення про своєчасне прибуття до того слідчого органу, якому доручено проведення слідчих дій і який застосує до нього новий запобіжний захід. Природньо, що в законі має бути встановлений термін (оптимально не більш 3 діб), протягом якого звільнений повинен з’явитися до слідчого.
У розділі третьому “Організаційні заходи забезпечення функціонування відділів спеціального обліку установ виконання покарання” розглядаються питання щодо основних напрямків внутрішньої діяльності та планування роботи цих відділів УВГІ.
У підрозділі першому “Основні напрямки внутрішньої організаційної діяльності відділів спеціального обліку УВІГ автор дослідив Ми і о дику розробки функціональних обовязків для працівників спеціальних відділів УВП і виявив три основних різновиди функціональних обов’язків, які рекомендує диференційовано застосувати на прзкіиці. і ігцший у відділах, де колектив фахівців ще тільки формується, а другий і третій — для досвідчених колєктнеів, причому останній може бути еталоном для інших.
Підрозділ другий “Планування діяльності відділів спеціального обліку УВП” містить аналіз існуючого стану планувати діяльності вказаних відділів УВП. Відзначається, що в даний час не існує нормативів, які б регулювали планування роботи цієї служби і пропонується оптимальна структура і форма поточних планів, а також методика їх розробки.
Аналізуючи стан проблеми забезпечення стійкого функціонування діяльності спеціальних відділів УВП в умовах екстремальних ситуацій, автор акцентує увагу на об”єктивній необхідності розробки планів дій з умовах, коли виникає необхідність в їх евакуації (як за наявності, так і у відсутності штатних працівників). Розкриває зміст і спрямованість заходів, які дозволяють оптимізувати діяльність спецвідділів УВП у вказаних обставинах.
У висновках висвітлюються теоретичні основи виконання вироків суду до позбавлення волі, основні завдання та функції спеціальних відділів УВП. Підкреслюється той факт, пдо поєднані в кріімінально-викон<шчиму праві матеріальні та процесуальні норми в перспективі мають знайти своє закріплення в самостійних законах. Також сформульовані основні пропозиції автора щодо проблем розподілу і направлення засуджених зі слідчих ізоляторів до установ виконання покарання, а також переведення їх з одних УВП до інших, з урахування їх психологічних особоливостей; прийому до УВП громадян України, які були засуджені іноземними судами за скоєння злочинів за межами нашої держави; вилучення з регулювання відомчими нормативними актами надання засудженим права на короткострокові виїзди за межі УВП; законодавчого закріплення порядку обчислення точних дат звільнення засуджених, а також звільнення осіб, яким міра запобіжного заходу замінюється на не пов'язану з позбавленням золі. Розроблені
рекомендації стосовно внутрішньої організаційної діяльності спецвідділів УВП щодо планування їх роботи та стійкого функціонування в умовах екстремальних ситуацій.
Основні положення дисертації відображені у таких публікаціях
автора:
Сергеев І.С. Шляхи оптимізацїі умовно-дострокового звільнення засуджених з УВП // Проблеми пенітенціарної теорії і практики: Бюлетень Київського інституту внутрішніх справ. - Київ, РВВ КІВС, 1998, №1(3), - с. 914.
Сергеев І.С. Організаційно-правові проблеми планування діяльності спеціальних відділів виконання покарання // Проолсми пенітенціарної теорії і практики: Бюлетень Київського інституту внутрішніх справ. - Київ, РВВ КІВС, 1999, №4, -с. 18-23.
Сергеев І.С. Проблеми своєчасного звільнення засуджених з установ виконання покарання // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України, 1999, №4, - с. 31-35.
Сергеев І.С. Про деякі аспект комплексного підходу до розробки проблем пенітенціарної архитеїсгури // Проблеми пенітенціарної теорії і практики: Бюлетень Київського інституту внутрішніх справ.— Київ, РВВ КІВС, 2000, №5, — с. 57-60.
Р.А. Калюжний, І.С. Сергеев. Актуальні засади побудови пенітенціарної доктрини та пенітенціарної політики // Проблеми пенітенціарної теорії і практики: Бюлетень Київського інституту внутрішніх справ.— Київ, РВВ КІВС, 2000, №5, —с. 6-11.
И.С. Сергеев, Т.В. Остапчук. ЭВМ в деятельности учреждений системы исполнения наїсазашія // Бюллетень по обмену опытом работы МВД Украины, 1992, №107, — с. 44-45.
Анотації
СєрГССБ І.С. Теоретичні Тії ІїраКТіІЧШ ПНТаїШЯ ДІЯЛЬНОСТІ ВІДДІЛІВ спеціального обліку установ виконання покарання. — Рукопис.
Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. — Національна академія внутрішніх справ України. - Київ, 2000.
Дисертація містить комплекс теоретичних і практичних питань, пов’язаних з забезпеченням законності в діяльності установ виконання похарання щодо прийому, обліку та звільнення засуджених. В роботі досліджуються проблеми удосконалення кримінально-виконавчого та кримінально-процесуального законодавства щодо підстав та порядку розподілу та направлення засуджених зі слідчих ізоляторів до установ виконання покарання, а також їх переведення між цими установами; прийому до УВП громадян України, які засуджені до скоєння злочинів за межами
держави; обліку засуджених; надання засудженим права на короткострокові виїзди з місць позбавлення волі; порядку точного обчислення дат звільнення засуджених та звільнення осіб, якім міра запобіжного заходу замінена на не пов’язану з позбавлення волі. Подаються рекомендації щодо оптимізації внутрішнього функціонування спецвідділів УВП.
Ключові слова: установи виконання покарання, відділи спеціального обліку, прийом, облік, звільнення засуджених.
Сергеев И.С. Теоретические и практические вопросы деятельности отделов специачьного учёта учреждений исполнения наказания. - Рукопись.
Диссертация на соискание учёной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 - уголовное право и криминология: уголовноисполнительное право. - Национальная академия внутренних дел Украины. -Киев, 2000.
Диссертация содержит комплекс теоретических и практических вопросов, связанных с обеспечением законности в деятельности учреждений исполнения наказания относительно приёма, учёта и освобождения осужденных. В ней рассматриваются теоретические основы исполнения приговоров суда к лишению свободы и отмечается, что в настоящее время уголовно-исполнительное право является в равной мере как материальным так и процессуальным. Наряду с этим большинство норм, которые регулируют процедуру исполнения наказания закреплены не в законе, а в подзаконных, еєдомствєішх нормативных актах, что существенно снижает их силу и влияние на достижение основной цели наказания — ресоциализации осуждённых.
Учитывая существующий уровень теоретической проработки этого вопроса, автор в качестве первого этапа достижения самостоятельности этими двумя группами норм вносит предложения о выделении в проекте нового Уголовно-исполнительного кодекса норм процессуального характера в отдельный раздел "Уголовно-исполнительное производство".
В работе анализируются основные задачи функционирования и взаимодействия отделов специального учёта учреждений исполнения наказания с другими службами и правоохранительными органами; отмечается специфичность и полифункциопалъиость этих отделов, а также то, что принятие и исполнение решений но многочиоленним вопросам их деятельности является теми детерминантами, которые обуславливают интегративно-функциональный характер их работы.
Анализируя систему не тральных и местных ^гчрсждеіти ксполпеїпш
d v гтпчиау гйитгчп о*лнГ\п г\ итл
iiuxiiuuitiui w jupj vumnuia vy
распределение осуждённых и направление их из следственных изоляторов в УВП является не только проблемой уголовно-исполнительного права, но и политики государства в сфере исполнения наказания, которая должна базироваться на принципах приоритета общечеловеческих ценностей, примата прав человека над другими социальными интересами, гумманизма, милосердия и связи процесса рессоциализации осуждённых с национальными и региональными культурными традициями и социально-економическими условиями, иметь своими основными направлениями
сплочение вокруг пенитенциарных учреждений всех субъектов социальной политики на основе единства интересов защиты общества и открытости деятельности учреждений исполнения наказания.
Отдельно анализируется вопрос роли психологической службы в распределении осуждённых из следственных изоляторов в учреждения исполнения наказания, а также необходимости разработки конкретной прогрессивной системы отбывания наказания и, в этой связи, проблемы архитектурных форм, в которых должен осуществляться процесс превенции и исправления. Приводятся основные требования, которым должны соответствовать архитектурные формы учреждений исполнения наказания. Одновременно с этим обосновывается объективная необходимость учёта промышленно-профессионального потенциала осужденных при распределении их по учреждениям исполнения наказания и использования для этого ЭВМ.
Наряду с проблемами распределения осуждённых из следстенных изоляторов в учреждения исполнения наказания анализирется до настоящего времени законодательно и точно не разработапая проблема приёма в УИН граждан Украины, которые были осуждены судами других государств за совершение преступлений на их территории, но направлены для отбывания наказания в нашу страну. Автор полагает, что единственным органом, который провомочен решить этот вопрос должен быть Верховный суд Украины или, по его поручению областные суды, ибо только он имеет право выносить определения об исполнении приговоров судов инострашгых государств в отношении граждан Украины. Указывает на обязательные атрибуты, которые должны найти своё отражение в этих важнейших и очень специфичных процессуальных документах.
Анализируя формы и порядок учёта осуждённых, автор вносит предложения относительно оптимизации учёта т.н. пенитенциарного рецидива, необходимости кодификации порядка регистрации факюв смерш осуждённых в учреждениях исполнения наказания и ведения всех учётнорегистрационных документов на государственом языке.
Автор анализирует вопрос о предоставлении осужденным права на краткосрочный выезд за пределы мест лишения свободы в связи с исключительными личными обстоятельствами и предлагает оптимальные пути решения конкретных проблемных ситуаций, ещё ке нашедших своего нормативного разрешения.
Исследуя основания и порядок освобождения осужденных из мест лишения свободы, автор предлагает дополнить ст. 111 ИТК Украины положениях™ о порядке исчисления сроков освобождения осуждешшх в случаях, когда срок наказания определён им в годах, месяцах и днях, и законодательно закрепить основания и порядок решения вопроса об освобождении больных осуждённых, которым транспортирование в больницы местных органов здравоохранения противопоказано по состоянию здоровья. В связи с отсутствием в настоящее время нормативов, регулирующих организацию планирования деятельности этих служб, предлагает оптимальную структуру и форму текущих планов работы и методику их разработки. Анализируя состояние проблемы обеспечения
стойкого функционирования деятельности отделов специального учёта учреждений исполнения наказания при екстремальных ситуациях, предлагает основные направления оптимизации их деятельности в этих условиях.
Клгечевие слппа: учреждения исполнения наказания, отделы
специального учёта, приём, учёт, освобождение осужденных.
Annotation
Sergeyev I.S. Theoretical and Practical Problems of Special Department’s Activities of Pena! Institutions, - Manuscript
Dissertation for taking Academic Candidate Degree in Law (speciality 12.00.08
- Criminal Law and Criminology; Penitentiary Law).- National Academy of Interns! Affairs of Ukraine. - rCiev, 2000.
The Dissertation is composed of the complex of theoretical and practical problems connected with providing legality in activities of penal institutions as for reception, registration and release of prisoners. In the thesis it’s researched the problems of improving criminal-executing and criminal procedure legislation on the grounds of separation order and placing of prisoners from piaccs of detention to prison facilities, and also, their moving between these institutions, reception of Ukrainian citizens to correctional institutions, who have been sentenced for committing crimes being abroad; registration of inmates; providing rights on short-term visits for prisoners from the places of commitment; date release order of convicted prisoners and as a preventive measure, releasing the persons whose sentences are not connected with deprivation of liberty.
Some recommendations concern optimization of internal regulations of special departments of penal institutions.
Key words: correctional institutions, special departments of correctional institutions, reception, registration, release of prisoners.
