АВТОРЕФЕРАТ ДИССЕРТАЦИИ по праву и юриспруденции на тему «Возмещение морального (неимущественного) вреда как способ заищиты субъективных гражданских прав»
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.МКОРЕЦЬКОГО
Шимон Світлана Іванівна
УДК 347.1.009.14(048)
ВІДШКОДУВАННЯ МОРАЛЬНОЇ (НЕМАЙНОВОЇ) ШКОДИ ЯК СПОСІБ ЗАХИСТУ СУБ’ЄКТИВНИХ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ
Спеціальність 12.00.03. - цивільне право; цивільний
процес; сімейне право; міжнародне приватне право
АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юрид ичних наук.
КИЇВ - 1998
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана у відділі цивільного та господарського законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України.
Науковий керівник: кандидат юридичних наук
ЧЕБЕРЯК ПЕТРО АРХИПОВИЧ, заступник директора Інституту законодавства Верховної Рада України з наукової роботи
Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор
ШЕВЧЕНКО ЯРОСЛАВНА МИКОЛАЇВНА,
завідуюча відділом цивільного та трудового права Інституту держави і права ім В.М.Корецького НАН України
доктор юридичних наук, академік АН вищої школи України ДЗЕРА ОЛЕКСАНДР ВАСИЛЬОВИЧ, професор кафедри цивільного права юридичного факультету Київського університету ім. Тараса Шевченка
Провідна установа: Львівський державний університет ім Івана Франка,
юридичний факультет (м.Львів).
0 / / <*°
Захист відбудеться «£^» 1998 р. о Н годині на засіданні спеціалізоваї
вченої ради Д 50.24.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня докго
юридичних наук в Інституті держави і права ім. В.М.Корецького Націонали
академії наук України за адресою: 252001, мКиЬ, вуя. Трьохсвятительська^.
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М.Корецького Національної академії наук України за адресою:
252001, м.Київ, вул. Трьохсвятительська^.
Автореферат розісланий « //»Л^УаІ998р.
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради
Кучеренко ІМ.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Відшкодування моральної щкоди як цивільно - правовий спосіб захисту особистих прав з’явилося в нашій правовій системі порівняно недавно. Норми про компенсацію моральної (немайнової) шкоди були розроблені і закріплені у законодавстві на початку 90-х років у зв’язку з прийняттям багатьох спеціальних законів, які регулюють найрізноманітніші відносини в суспільстві та захищають права громадян, а також із внесенням суттєвих змін в основні чинні цивільно-правові нормативні акти, і зокрема, в Цивільний кодекс Української РСР.
Новітність норм про відшкодування моральної шкоди, їх розпорошеність по різних законодавчих актах, відсутність термінологічної чіткості і визначеності у законодавстві зумовлюють суперечності у тлумаченні цього правового інституту навіть таким авторитетним органом, як Верховний Суд України.
Основні проблеми у правозастосувальній практиці пов’язані з тим, що у законі відсутнє єдине визначення поняття моральної шкоди, не визначений порядок та критерії оцінки такої шкоди і розмірів відшкодування (чинні правові норми містять неузгоджені між собою положення щодо розмірів компенсації моральної шкоди), не вирішене питання про сферу дії даного правового інституту (більшість судових ланок тлумачать його обмежувально).
Проблема компенсації моральної (немайнової) шкоди досконально не досліджувалася, спеціальних монографічних робіт не видавалося. Ці питання вивчалися лише частково, переважно з точки зору можливості і доцільності існування такого способу захисту цивільних прав у нашій правовій системі, в роботах із суміжною тематикою М.М.Агаркова, А.М.Бєлякової, С.Н.Братуся, Н.Д.Єгорова, Г.В.Єременко, А.І.Загоруль-ко, О.А.Красавчикова, М.С.Малєіна, В.О.Рясенцева, МЛ.Шімінової, К.Б.Ярошеїпсо та інших.
Оскільки питання теоретичного, законодавчого і правозастосуваль-ного характеру, пов’язані з компенсацією моральної шкоди, не піддавались докладному дослідженню, правовий інститут відшкодування моральної (немайнової) шкоди є новим для нашої правової системи, якій до недавнього часу була взагалі невідома дефініція моральної шкоди, остільки їх сучасний аналіз є надзвичайно важливим.
Мета дослідження полягає у комплексному аналізі чинної нормативно-правової бази, яка регулює відносини по відшкодуванню моральної
(немайнової) шкоди, виявленні основних, проблем, що виникають у право-застосувальній практиці, особливостей компенсації моральної шкоди як способу захисту суб'єктивних цивільних прав, розробці рекомендацій по вдосконаленню правових норм та механізму правового регулювання відшкодування моральної шкоди і практики його застосування.
У відповідності з метою визначені такі основні завдання дослідження: визначення основних етапів історичного розвитку правового інституту відшкодування моральної шкоди і теоретичного обгрунтування доцільності його правового регулювання у національному законодавстві;
. з’ясування правової природи компенсації моральної шкоди та її значення у цивільному праві;
докладний аналіз чинного законодавства про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, виявлення прогалин і суперечностей;
аналіз дискусійних питань проблеми відшкодування моральної шкоди; аналіз вітчизняної судової практики в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, виявлення основних проблем і труднощів у застосуванні чинних правових норм;
порівняльний аналіз способів вирішення проблеми відшкодування моральної шкоди у зарубіжних правових системах;
розробка і обгрунтування пропозицій і рекомендацій щодо удосконалення законодавчого (нормативного) регулювання та механізму застосування компенсації моральної шкоди.
Предметом досліджений в даній роботі є історичні пам’ятки джерел права, система нормативно-правових актів, що складають сучасний правовий інститут відшкодування моральної (немайнової) шкоди, судова практика та літературні джерела, в яких викладені теоретичні обгрунтування доцільності {недоцільності) та висвітлені інші проблеми цього цивільно-правового способу захисту суб’єктивних прав особи, а також правові інститути компенсації моральної шкоди в зарубіжних правових системах.
Об’єктом дослідження є суспільні правовідносини, у сфері яких виникають та вирішуються делікти, що спричиняють відшкодування моральної (немайнової) шкоди, сфера дії даного правового інституту, поняття моральної шкоди, критерії оцінки і визначення розмірів грошового відшкодування немайнової шкоди.
Методологічна та теоретична основа дослідження. В основу роботи покладені діалектичний, логічний, системний, аналітичний, порівняльний, статистичний, історичний методи наукового дослідження.
з
Теоретичні висновки, оцінки, практичні рекомендації, що викладені в дисертації, грунтуються на аналізі чинного законодавства, судової практики та загальних здобутках цивілістичної науки - на працях вчених-юристів : Д.В.Бобрової, А.С.Довгерта, Г.В.Єременко, В.К.Мамутова, В.Т.Нора, О.А.Підопригори, В.О.Плаксіна, П.М.Рабіновича, З.В.Ромовської, П.Р.Стависського, О.О.Шевченка, Ю.С.Шемшученка, К.Б.Ярошенко., М.М Агаркова, А.М.Бєлякової, С.Н.Братуся, О.С.Йоффе, А.Ю.Кабалкіна,
О.А.Красавчикова, Л.А.Майданика, М.С.Малєіна, І.А.Покровського,
Н.ЮіРассказової, В.О.Рясенцева, В.Г.Смірнова, О.О.Собчака, В.А.Тар-хова, П.Я.Трубнікова, Б.Утєвського, М.Я.Шімінової та інших.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що ця робота є першим докладним науковим дослідженням проблеми моральної шкоди та її компенсації на дисертаційному рівні. Вперше відстежено історичний розвиток та проведено комплексний аналіз даного правового інституту, розглянуто суть моральної шкоди з точки зору юридичної науки, філософії, психології, медицини, і подано визначення поняття моральної (не-майновоі) шкоди; вперше вироблено систему єдиних критеріїв, за якими оцінюється розмір заподіяної моральної шкоди і її грошової компенсації на підставі вивчення і аналізу судової практики в справах цієї категорії.
' У процесі дослідження розкриті і висвітлені суперечності законодавчого забезпечення, труднощі застосування відшкодування моральної шкоди як способу захисту суб’єктивних цивільних прав та зроблена спроба визначити шляхи їх подолання.
Основні положення дослідження, що виносяться на захист: історичним джерелом правового інституту відшкодування моральної шкоди є норми про ((безчестя» у дореволюційному законодавстві (починаючи зі збірника законів «Руська Правда»), які трансформувалися з розвитком суспільства;
дійсне призначення норм про відшкодування моральної шкоди - компенсаційне; -
в основі підходу до визначення поняття моральної шкоди полягає суб’єктивне сприйняття потерпілого;
поняття моральної шкоди фізичної особи слід визначати через «втрати, збитки, зменшення блага», як втрати немайнового характеру, спричинені моральними чи фізичними стражданнями, що виникли в результаті дій (бездіяльності), які посягають на належні особі від народження чи внаслідок закону права і блага;
поняття «моральна» і «немайнова» шкода фізичної особи є тотожними за змістом;
спірним є поняття моральної шкоди юридичної особи, щодо якої доцільніше застосовувати термін «немайнова»; немайнова шкода юридичної особи полягає у приниженні її ділової репутації;
компенсація моральної шкоди як спосіб захисту суб’єктивних цивільних прав має застосовуватися в усіх випадках заподіяння такої шкоди, незалежно від вказівки у спеціальному законі; ст.6 і ст.440-1 Цивільного кодексу є нормами загальної дії;
суд має прийняти до розгляду будь-яку справу про компенсацію моральної шкоди незалежно від звернення потерпілої особи з вимогами до відповідача в порядку попереднього досудового врегулювання спору;
доцільним є надати позивачеві у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди право вибору підсудності у всіх випадках;
з метою визначення ступеня і глибини моральних страждань потерпілого і оцінки моральної шкоди суд має розглядати справу у присутності позивача; у разі, якщо позивач через стан здоров’я чи з інших причин діє через представника, - суд призначає проведення судово-психологічної експертизи;
законодавче обмеження мінімальних і максимальних розмірів компенсації моральної шкоди є неправильним і порушує права потерпілих осіб;
будь-яка методика визначення розмірів компенсації моральної шкоди з установленням конкретних грошових сум суперечить самій суті такої шкоди, однак, можливим і необхідним є загальний підхід до визначення розмірів компенсації із збереженням достатнього простору для розсуду суду при вирішенні конкретної справи;
. суд має визначати розмір грошового відшкодування, оцінюючи моральну шкоду за системою єдиних критеріїв з1 дотриманням певних принципів;
розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумної втіхи потерпілого і не має призводити до його збагачення. ■
Теоретичне та практичне значення роботи полягає у можливості використання одержаних висновків та рекомендацій для удосконалення законодавства про відшкодування моральної (немайнової) шкоди та у правозастосувальній діяльності судів при вирішенні спорів за позовами про компенсацію такої шкоди._
Окремі положення, сформульовані в дисертації, можуть сприяти подальшому науковому дослідженню цієї проблеми. Результат» дослідження можуть бути використані в науковій та навчально-педагогічній діяльності, в учбовому процесі при викладеш» курсу «Цивільне право» або при підготовці відповідного розділу підручників, навчальних посібників.
Апробація, публікації та впровадження результатів.
Основні положення і висновки дослідження висвітлені в 7 публікаціях, викладені на двох науково-практичних конференціях : «Концепція розвитку законодавства України до 2005 року» та «Теоретичні та практичні питання реалізації Конституції України: проблеми, досвід, перспективи»; використані при розробці концепції розвитку законодавства України на період 1997-2005 роки та Орієнтовної програми законопроектних робіт в Україні на період 1997-2005 роки, що розроблені Інститутом законодавства Верховної Ради України; знайшли своє відображення у пропозиціях по вдосконаленню законодавства, що регулює даний вид правовідносин, та механізму його застосування, які викладені у поданнях до Верховного Суду України та в Комітет Верховної Ради України з питань правової політики і судово-правової реформи.
Структура дисертації визначена метою і завданням дослідження і містить вступ, чотири розділи, 3 таблиці, висновки, перелік посилань, список використаних джерел (всього 223 найменування). Повний обсяг дисертації складає 170 сторінок.
ЗМІСТ РОБОТИ .
У вступі викладена загальна характеристика роботи, що становить першу частину цього автореферату: обгрунтовується актуальність теми дослідження, характеризується його мета, завдання, предмет та об’єкт, описується методологія роботи, її теоретичне підгрунтя, наукова новизна, окреслюються положення, що виносяться на захист; зазначається на теоретичне та практичне значення, апробацію та впровадження результатів дослідження.
Перший розділ «Історичний розвиток норми про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» присвячений історичному аспектові розвитку інституту захисту немайнових благ людини, її гідності, та відшкодування шкоди немайнового характеру.
Як введення в тему описано передумови виникнення норм про відшкодування моральної шкоди у сучасному законодавстві України. Відзначається, що поява у правовій системі цього способу захисту суб’єктивних цивільних прав, спрямованого, передусім, на захист людської гідності, свідчить про наміри держави створити умови для захисту прав, свобод та інтересів людини і, зокрема, тих, які мають немайновий характер, не можуть бути прямо опосередковані у грошовій формі, але є соціальною цінністю.
До появи цих норм питання про відшкодування моральної шкоди розглядалося лише як теоретичне. Науковий інтерес до нього періодично
то зростав, то затихав, зокрема, у нерозривному зв’язку з дискусіями, що виникали в літературі з питання про значення особистих немайнових відносин у цивільному праві та включення їх (чи не включення) до предмету цивільно-правового регулювання.
Чільне місце в даному розділі дисертації посідає дослідження способів захисту немайнових благ людини в дореволюційному законодавстві, починаючи з джерел права часів княжої України-
Русі, де перший «руський кодекс» Ярослава Мудрого - збірник законів «Руська Правда» - вже передбачав відповідальність у вигляді виплати винагороди за безчестя з* вбивство родича, заподіяння тілесних ушкоджень, образу, пошкодження бороди та вусів j тлн.
Норми про «безчестя» трансформувалися з розвитком суспільства: вже в «Просторовій Прайді» та сучасних їй Княжих статутах, а також у нормативних актах більш пізнього законодавства, зокрема, в Судебниках 1497 p., 1550 p., Соборному уложенні 1649 p., Литовських статутах 1529, 1566, 1588 p.p., збірнику законів «Права, за якими судиться малоросійський народ» 1743 р. та інших, передбачалася виплата «безчестя» за образу не лише діями а й словом, при цьому виділялася образа кваліфікована й проста; закон дедалі поширював сферу застосування цих норм, включаючи до неї все більше коло правовідносин. -
Окремої уваги з точки зору предмету дослідження заслуговує право західноукраїнських земель у період Австрійського панування (1772-1918р.р.) і, зокрема, Загальне цивільне уложення Австрійської імперії 1811 p., в якому шкода тлумачилася як «всякий ущерб, причиненный кому-либо в имуществе, правах либо лице его»; відшкодування вважалося повним лише за умови, якщо компенсувало не тільки завдану шкоду, але й поширювалося на задоволення заподіяної образи; передбачалося відшкодування за заподіяний біль, за образу честі, за спотворення обличчя, яке оцінювалося настільки, наскільки могло перешкодити подальшому життєвому успіху.
За нормами Зводу законів цивільних Російської імперії розміри «безчестя» визначалися залежно від соціального стану потерпілого і характеру його взаємовідносин з винним, з’ясування яких повністю залежало від суду, що вирішував справу.
Аналізуючи дореволюційне законодавство автор доходить висновку, що закон припускав у певних випадках відшкодування немайнової шкоди у вигляді виплати «безчестя». Це були окремі норми, розміщені в різноманітних, розрізнених між собою нормативних актах, різних галузях права; в їх основу покладалася станово-класова належність потерпілого; не існувало загальної норми, яка б передбачала компенсацію шкоди
немайнового характеру, і, звісно, законодавство того періоду не знало терміну «моральна шкода», однак саме ці правові норми і є історичним джерелом сучасного правового інституту відшкодування моральної шкоди.
' Інститут «безчестя» був скасований новоутвореною державою Рад в 1917 р. і в радянський період проблема моральної шкоди не була вирішена в законодавчому порядку. Наукові спори про неї зводилися до визнання чи невизнання її в якості юридичного факту цивільного права, який породжує відносини відповідальності. Проте, окремому докладному дослідженню проблема моральної шкоди не піддавалася; висвітлення деяких питань, пов’язаних з нею, зустрічаються вчроботах із суміжною тематикою, аналіз яких дав підстави умовно виділити три напрямки. Прихильники одного з них відстоювали необхідність закріплення у законодавчому порядку правила про грошове відшкодування моральної шкоди у вигляді загальної норми. Вони надавали переважного значення її превентивній ролі, з чим автор дисертації не погоджується, стверджуючи, що для цивільно-правової відповідальності важливішою є компенсаційна функція.
З метою порівняння коротко розглядається вирішення проблеми відшкодування моральної шкоди в окремих зарубіжних країнах (Англії, Болгарії, Німеччині, Польщі, Угорщині, Франції).
Далі наводяться основні етапи розвитку норм про відшкодування моральної шкоди після прийняття закону Союзу РСР від 12 червня 1990 р. «Про пресу та інші засоби масової інформації» і в період становлення суверенної України. На сьогодні цей правовий інститут вбирає окремі статті Конституції України (32, 56, 152), ст.ст. 6, 7, 440-1 Цивільного кодексу та норми спеціальних законів, які регулюють певні види суспільних правовідносин, і передбачають право на компенсацію моральної (немай-нової) шкоди (ст. 12 Закону України від 12 травня 1991 р. «Про захист прав споживачів», ст.ст.1, 33, 34 Закону України від 16 квітня 1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність», ст.49 Закону України від 2 жовтня 1992 р. «Про інформацію» та ін.) , а також деякі норми підзаконішх нормативно-правових актів.
Аналіз чинного законодавства України про відшкодування моральної шкоди дає підстави автору дійти висновку, що цей правовий інститут перебуває в постійному русі і поступово удосконалюється, однак, численність правових нормі їх розпорошеність по різних законодавчих актах не тільки не сприяє єдиному застосуванню, але і породжує різночитання та колізії в правозастосувальній практиці.
У другому розділі «Поняття моральної (немайнової) шкоди» досліджується сама суть моральної шкоди, виходячи з необхідності дати
єдине тлумачення цього терміну у законі. З метою більш глибокого вивчення проблеми поняття моральної шкоди розглядається з точки зору юридичної науки, медицини, психології, філософії.
Моральна шкода є наслідком правопорушень, що посягають на людські цінності, які визнані нормами моралі і охороняються, поряд з іншими засобами, нормами права; вона спричиняється як порушенням майнових прав, так і зазіханням на немайнові права і блага.
До моральної шкоди, як зауважує автор, важко застосувати такий термін, як об’єктивність, бо встановлення самого факту її наявності залежить, перш за все, від суб’єктивної думки потерпілого. Суб’єктивність сприйняття полягає в основі поняття моральної шкоди фізичної особи, що визнається судовою практикою більшості розвинених країн та Європейським судом. Кожна людина індивідуально сприймає усі події і явища, які відбуваються у її природному і суспільному оточенні, і при цьому завжди" Відчуває певні позитивні чи негативні переживання. У випадках порушення її права вона усвідомлює себе об’єктом посягання, що зумовлює виникнення певних негативних емоцій, які миттєво оцінюються свідомістю і спричиняють страждання. Предмет страждань опановує увагою людини і підкоряє їм усю її діяльність. Внаслідок цього продовження звичайної буденної поведінки та колишнього способу життя стає неможливим.
В кожному окремому випадку негативні емоції, які переживає потерпілий, будуть різними за глибиною, силою, тривалістю, зовнішнім проявом і зумовленими ними наслідками. Часом вони досягають такого кількісного і якісного стану, що спричиняють зміни у найрізноманітніших сферах діяльності: втрату творчого натхнення (наприклад для людини творчої професії), нервове захворювання, депресію, втрату чи погіршення стосунків на роботі, вимушену зміну чи обмеження у виборі професії, втрату кар’єри, звичного кола спілкування, втрату чи погіршення стосунків у сім’ї і т.ін. Саме ці втрати, як вважає автор, і є власне моральною шкодою.
Чинне законодавство України, як слід дійти висновку внаслідок його аналізу, не містить загального поняття моральної шкода. Спроба визначити його зроблена в деяких спеціальних законах, зокрема, в ст.12 Закону України «Про охорону праці» та ст.1 Закону України «Про зов-нішньоекономічну діяльність», які можуть бути застосовані лише щодо конкретних видів правовідносин. Критично, як не зовсім вдале, оцінюється запропоноване авторами проекту Цивільного кодексу України у ст.23 визначення поняття моральної шкоди, яке хоча і досить докладно, однак розглядає моральну шкоду лише з точки зору можливих шляхів її заподіяння. '
Традиційно, зокрема і в законодавстві Російської Федерації, моральну шкоду тлумачать як фізичні та моральні страждання. Автор стверджує, що таке розуміння не відображає суті моральної шкоди, яка полягає не в самих стражданнях як таких, а в тих негативних змінах у способі життя потерпілого, які зумовлюються ними.
Як свідчить аналіз відповідних правових норм законодавства зарубіжних країн, інші правові системи не тлумачать поняття немайнової шкоди так широко, як це зроблено в Росії. Як правило, наявність такої шкоди має бути доведена і визнається судом, якщо мали місце тривалі страждання, що призвели до серйозних наслідків. Російські ж фахівці визнають моральною шкодою будь-яке порушення душевного стану, незалежно від наявності негативних змін у житті потерпілого, що призводить до фактичного визнання судами презумпції моральної шкоди, суть якої полягає в тому' що будь-яка фізична особа, щодо якої здійснені неправомірні дії, визнається потерпілою від моральної шкоди, якщо той, хто вчинив таке діяння не доведе протилежного.
Цей принцип негативно оцінюється в роботі і аргументовано доводиться, що він, хоча і полегшує захист прав потерпілого, проте, не узгоджується з нормами цивільного процесуального закону, суперечить суті моральної шкоди, наявність якої може встановлюватися лише у зв’язку з чітко висловленою думкою самого потерпілого, і, нарешті, безперечно призведе до того, що відшкодування моральної шкоди буде супроводжувати більшість судових справ, втративши своє дійсне компенсаційне призначення, і уподібниться штрафу за правопорушення. Однак, сам факт правопорушення свідчить лише про імовірність виникнення такої шкоди і не може бути підставою для стягнення відшкодування - має бути доведена її наявність.
Розглядаючи співвідношення понять шкоди немайнової і моральної, які в законодавстві України ототожнюються, автор вступає в полеміку з фахівцями, що Оспорюють таке ототожнення і розглядають поняття «немайнова» як загальне до «моральної» і «фізичної». В результаті аналізу поняття фізичної шкоди з точки зору психології і медицини, виходячи з того ,що фізичний біль фіксується остільки, оскільки потерпілий усвідомлює його, зроблено висновок, що і фізичні і моральні страждання це своєрідний психічний стан, бо негативні зміни в обох випадках відбуваються у психіці потерпілого. Отже, підстави для розмежування у шкоді немайновій - фізичної і моральної - відсутні, а тому правомірним видається визнати моральну шкоду, заподіяну громадянину, єдиним видом немайнової і застосовувати ці два терміни як синоніми.
В цьому розділі роботи розглянуто, як тлумачиться поняття моральної (немайнової) шкоди не лише у законодавстві, але й у теорії цивільного права, при цьому порівнюються визначення, розроблені науковцями різних історичних періодів (дореволюційного, радянського та сучасного), а також погляд на' проблему поняття моральної шкоди практичних фахівців Російської Федерації та України. Точку зору вітчизняних практиків, які визначають її як втрати немайнового характеру, автор оцішоє як більш наближену до істинного поняття і суті моральної шкоди, а також як таку, що узгоджується з етимологічним значенням слів «моральна» (пов’язана з духовним життям людини) і «шкода» (збитки, втрати, що є наслідком яких-небудь дій, вчинків).
На підставі проведеного дослідження виділено дві групи (види) моральної шкоди фізичної особи: немайнова, похідна від майнової (зумовлена фізичною шкодою або пов’язана із заподіянням майнових збитків) та немайнова первісно (суто немайнова, «чисто» моральна, не пов'язана ні з фізичною, ні з майновою шкодою).
Як підсумок, автор окреслює характерні ознаки та дає своє визначення моральної шкоди фізичної особи, яку розуміє як втрати немайнового характеру спричинені моральними чи фізичними стражданнями, що виникли в результаті дій (бездіяльності), які посягають на належні особі від народження чи внаслідок закону права і блага.
До розряду дискусійних віднесено проблему моральної шкоди юридичної особи. Закон наділяє юридичну особу як суб’єкта цивільних правовідносин відповідними немайновими правами, що пов'язані, більшістю, з її діловою репутацією, і припускає можливість виникнення і компенсації моральної шкоди. Полемуючи з практичним застосуванням даного питання деякими судами та прихильниками компенсації моральної шкоди юридичної особи, автор ставить під сумнів можливість існування цього правового інституту, що пов’язує з наступним. Моральна шкода зумовлюється фізичними і душевними стражданнями, які взмозі переживати лише людина і які несумісні з поняттям і структурою юридичної особи, що є утворенням колективним, організованим певним чином колективом людей - фізичних осіб, кожна з яких є носієм індивідуальних поглядів, моральних устоїв, має своє власне сприйняття реальності, світогляд, особливості психіки. їх об’єднання у професійній сфері не означає виникнення єдиного свідомого організму, наділеного психікою та іншими рисами, притаманними людській особистості. У випадку, якщо фізична особа страждає морально як керівник, службовець, спеціаліст, -вона вправі звернутися за захистом своєї ділової репутації індивідуально.
Автор не заперечує виникнення у юоридичної особи шкоди немайнового характеру і вважає за доцільне щодо неї застосовувати термін «немайнова» (але не «моральна») шкода, підкреслюючи, що вона полягає у приниженні її ділової репутації, тобто у зменшенні авторитету, престижу юридичної особи, формуванні негативної оцінки її як суб’єкта цивільних правовідносин з боку третіх осіб, суспільства в цілому. Водночас, така шкода призводить до зменшення кількості чи втрати контрагентів, ділових партнерів, споживачів, що зумовить виникнення майнової шкоди. У зв’язку з цим підкреслюється, що юридична особа може скористатися іншими, передбаченими цивільним законодавством способами захисту для повного відновлення своєї ділової репутації (спростування неправдивих відомостей, надсилання письмових пояснень третім особам, організація реклами виробів тощо). Одночасно проводиться думка про те, що доцільно було б переглянути розуміння збитків і враховувати, зокрема, додаткові витрати, необхідні для повного відновлення попереднього становища потерпілого (юридичної особи), наприклад, на організацію необхідної реклами, виставки промислових зразків і т.ін.
Третій розділ дисертації присвячений питанню, яке викликає найбільше ускладнень у правозастосувальній практиці - визначеншо розміру компенсації моральної шкода. Гострота цієї проблеми зумовлена тим, що вона не вирішена в законодавчому порядку, не розроблено офіційної методики розрахунку розмірів такої шкоди. Автор виділяє три основні моменти у вирішенні питання про розмір компенсації: форма відшкодування, мінімальний та максимальний розміри, критерії оцінки немай-нової шкоди та визначення розмірів відшкодування.
Чинне законодавство передбачає іншу матеріальну, окрім грошової, форму відшкодування, однак, з урахуванням судової практики і виходячи з того, що гроші є загальним еквівалентом і здатні задовольняти будь-які людські потреби, пропонується визнати єдиною грошову форму компенсації.
Аналізуючи норми чинного законодавства про мінімальний розмір компенсації моральної шкоди, автор зауважує на їх неузгодженість між собою та доходить висновку про недоцільність закріплення у законі мінімального чи максимального розміру такого відшкодування, оскільки, по-перше, щоб їх встановити необхідне об’єктивне економічне обгрунтування, яке є неможливим, бо душевні страждання, біль не мають еквіваленту. По-друге, законодавче встановлення мінімальних чи максимальних розмірів компенсації унеможливлює звернення за захистом свого права у випадках, коли потерпілий оцінить свої втрати нижче (вище)
зазначеного в законі чи іншому нормативному акті рівня. По-третє, відносність тих максимальних чи мінімальних розмірів, які вже встановлювався в законодавчому порядку у нашій правовій системі, створила можливість для необгрунтованого впливу на їх регулювання, зокрема з боку виконавчої влади, що негативно відобразилося на правах потерпілих осіб. На підставі цього пропонується надати можливість потерпілому чи суду визначати конкретну грошову суму у кожній справі, виходячи з вимог розумності, поміркованості і справедливості. '
Досить докладно розглянуті способи визначення розміру грошової компенсації моральної шкоди, що застосовуються в окремих зарубіжних країнах, зокрема, Болгарії (суд визначає розмір на свій розсуд по-справедливості), Франції (усе вирішує суддя на власний розсуд і будь-яке рішення неминуче буде довільним), США (враховується часовий підхід, оцінка втрати життєвих перспектив і т.ін). Окремо розглянуто досвід англо-американської правової системи, в якій особливо виділяються три загальнотеоретичні підходи - концептуальний (проводиться аналогія з майновою шкодою: кожна частина тіла має свою цінність), особистосний (залежність глибини страждань від особливості психіки потерпілого) та функціональний (призначається компенсація, що є достатньою для згладження страждань).
Детально аналізується методика визначення грошової оцінки моральної шкоди, розроблена Інститутом психології Академії педагогічних наук України та концепція російського фахівця А.Ерделевського, які критично оцінюються, як такі, що не відповідають вимогам закону та ■ самій суті моральної шкоди, та аргументовано доводиться їх недосконалість.
Розглядаючи, як вирішується проблема розміру відшкодування на практиці, автор виділяє певні тенденції у оцінці розміру і глибини власних страждань самими потерпілими. Ці дані автор для наглядності розміщує в двох таблицях, в одній з яких, зокрема, простежується пряма залежність розміру вимоги від посади потерпілого (посадової особи), що звертається з позовом у сфері захисту честі й гідності.
В роботі чіпсо виділені та докладно проаналізовані фактори, що можуть впливати на розмір моральної шкоди і її грошового відшкодування, які закріплені в законодавчих актах, визначені судовою практикою, називаються в юридичній літературі та окреслені самим автором. На підставі цього дається власне визначення і система єдиних критеріїв, що мають враховуватися потерпілим та судом при визначенні розміру відшкодування. До них віднесено: характер моральних
страждань (прості переживання, душевні страждання, психічні страждання, пов’язані з фізичним болем; а в останньому випадку - тяжкість ушкодження здоров’я (легке, середньої тяжкості, тяжке); вид психічних страждань (занепокоєння, нервозність; сором, приниження; страх, відчай); глибина моральних страждань (незначний душевний біль, значний, сильний, нестерпний, душевний біль руйнівної для здоров’я сили); істотність вимушених змін у житті потерпілого (неістотні, які можуть бути повністю або частково відновлені, та істотні, які неможливо відновити); тривалість негативних наслідків (короткочасні, тривалі, довічні); час, що минув з моменту виникнення моральної шкоди у випадках короткочасної або тривалої дії негативних наслідків; ступінь вини потерпілої особи у випадках ушкодження здоров’я (значення має лише вина у формі грубої необережності; форма вини відповідача ні розмір відшкодування не впливає); регіон поширення відомостей про події, що сталися (кількість обізнаних осіб);, спосіб поширення відомостей та ступінь зниження престижу, ділової репутації залежно від характеру професійної діяльності потерпілого у сфері захисту честі й гідності; суспільна небезпека ' правопорушення, що спричинило моральні втрати; матовий стан особи, яка заподіяла шкоду (чи не був він до заподіяння моральної шкоди, або чи не стане внаслідок її відшкодування вкрай скрутним (це правило не застосовується при однаковому майновому стані обох сторін). Передбачене ч.8 ст.203 Цивільного процесуального кодексу право суду вийти за межі заявлених позивачем вимог при вирішеїші спорів про відшкодування немайнової (моральної') шкоди не має застосовуватися.
Визначено також п’ять принципів, якими має керуватися суд: рівність (втраченого блага і того, яке може бути надбане), сумлінність, розумність, поміркованість та справедливість.
Встановлюється загальне правило: розмір компенсації моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумної втіхи потерпілого і не має призводити до його збагачення.
Четвертий розділ присвячений аналізу судової практики у цивільних справах про відшкодування моральної шкоди, з метою вивчення якої автором опрацьовано більше 300 справ, а також використані матеріали узагальнення практики розгляду судами України справ цієї категорії, що проводилися Верховним Судом України разом з обласними та Київським і Севастопольським міськими судами. Досить детально проаналізована як позитивна діяльність судів, так і недоліки, які допускаються судами. Матеріал викладається у тій послідовності, що передбачена процесуальним законодавством при розгляді справ; розгляд кожної стадії судового
провадження супроводжується власним коментарем, висновками та пропозиціями щодо удосконалення судового процесу.
Критично, як такий, що ставить у принизливе становище потерпілого, оцінюється встановлений законом обов’язковий досудовий порядок вирішення спорів окремої категорії. У зв’язку З ЦИМ ТЗ виходячи з вимог ст.ст. 8, 55, 124 Конституції України автор настоює на тому, щоб закріпити у цивільному процесуальному законі право особи в усіх без винятку випадках звертатися з вимогами безпосередньо до суду.
Внаслідок аналізу позовних заяв, які приймаються судами до розгляду, зроблено висновок, що обов’язковою повинна бути мотивувальна частина, зміст якої слід визначити у процесуальному законі: мають бути детально обгрунтовані вимоги потерпілого, визначено, які права порушені, які негативні наслідки мають місце, у чому саме полягають моральні втрати.
. Докази у справах цієї категорії автор розділяє на дві групи - перші покликані ствердити факт події порушення права, другі - спрямовані на ствердження наявності моральної шкода.
Автор пропонує судам у разі, коли виникають утруднення у визначенні глибини і ступеню фізичних чц моральних страждань, або коли сума заявленої вимоги на перший погляд явно не відповідає імовірній у даному конкретному випадку моральній шкоді, призначати (за своїм рішенням або за клопотанням позивача чи відповідача) проведення судово-психологічної експертизи. З метою забезпечення об’єктивності оцінки заподіяної моральної шкоди суд має розглядати справу у присутності позивача, а якщо той через стан здоров’я чи з інших причин діє через представника, - суд також призначає проведення судово-психологічної експертизи.
При розгляді справ цієї категорії у судів найчастіше виникали проблеми у визначенні строків позовної давності (у сфері захисту честі й гідності), розміру державного мита (суди помилково включають вимоги про відшкодування моральної шкоди до загальної ціни позову), визначенні розміру компенсації та сфери дії законодавства про компенсацію моральної шкоди.
Вирішуючи питання про сферу дії даного правового інституту суди, переважно, керувалися роз’ясненнями Пленуму Верховного Суду України, що дані у п.2 постанови № 4 від 31 березня 1995р. «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», і розглядали такі спори у випадках, коли право на компенсацію передбачене спеціальним законодавством. Автор доходить висновку про невиправдане
звуження Пленумом інституту відшкодування моральної шкоди, оскільки ст.6 та ст.440-1 Цивільного кодексу є нормами загальної, а не спеціальної дії, і оцінює самі роз’яснення як такі, що носять нормотаорчий характер і не відповідають загальному принципу повного відшкодування шкоди.
У зв’язку з цим критично оцінюються і ті норми проекту Цивільного кодексу України, в яких пропонується законодавчо закріпити цю хибну позицію Пленуму. Підкреслюючи новітнісгь та прогресивність принципових підходів до вирішення проблеми моральної шкоди авторами проекту взагалі, дисертант, водночас, критично оцінює деякі положення та пропонує свої варіанти формулювання окремих статей, розроблені на підставі проведеного дослідження.
У висновках викладені основні результати дисертаційного дослідження, на підставі яких окреслені положення, що виносяться на захист. Зазначається, що саме в процесі практичного застосування даного правового інституту реалізується відшкодування моральної (немайнової) шкоди як спосіб захисту суб’єктивних цивільних прав. Становлення правильної і єдиної практики судів можливе лише за умови внесення відповідних змін і доповнень до чинного законодавства; вирішення проблеми моральної шкоди в одному законодавчому акті, яким має стати новий Цивільний кодекс, та розробки рекомендацій по застосуванню цих правових норм. З цією метою Верховний Суд України має розробити загальшш підхід до визначення розмірів компенсації моральної шкоди, залишаючи при цьому достатній простір для розсуду суду; відповідні зміни
і доповнення слід внести до норм чинного законодавства та до проектів Цивільного та Цивільного процесуального кодексів України. Зазначені пропозиції підготовлені автором і викладені у відповідних поданнях до Верховного Суду України та до Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та судово-правової реформи.
- По темі дисертації автором опубліковані такі роботи :
1. Шкоду - відшкодовувати. II Віче. - 1996. - № 2.- С.40-44.
2. До питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди. // Інститут законодавства Верховної Ради України. Вдосконалення законодавства України в сучасних умовах. Збірник наукових статей. Вип.1. -К., 1996. - С.128-135.
3. Возмещение морального вреда. II Юридическая практика. -1996. -№ 13-
14 (23-24) - июль; № 15-16 (25-26) - август; №17-18 (27-28) - сентябрь.
4. До законодавчого регулювання відшкодування моральної шкоди. // Концепція розвитку законодавства України. Матеріали науково-практичної конференції. Травень 1996 року, м. Київ.- К., 1996. - С.282-284.
5. Цивільно-правові способи захисту конституційних прав людини (до поняття моральної шкоди).// Інститут законодавства Верховної Ради України. Конституція України - основа подальшого розвитку законодавства. Збірник наукових праць. Вип.2.- К., 1997.- С.268-275.
6. Коментар до ст.56 Конституції України (у співавт.) // В. кн. Коментар
до Конституції України.- К., 1996. - с.142. .
7. Відшкодування моральної шкоди в проекті Цивільного кодексу України. II Право України. - 1997. - № 10. - С.23-27.
АНОТАЦІЯ
Шіімоіі С.І. Відшкодування моральної (немаішової) шкоди як спосіб захисту суб’сктнвішх цивільних прав. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03.- цивільне право; цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. - Інститут держави і права ім. В.М.Ко-рецького НАН України, Київ, 1998.
Дисертацію присвячено проблемам правового інституту відшкодування моральної (немайнової) шкоди: досліджені його історичний розвиток, правова природа та значення у цивільному праві; проаналізовані чинні правові норми, основні проблеми судової практики; проведено порівняльний аналіз зарубіжного законодавства; досліджено суть і вдосконалено визначення поняття моральної шкоди; розроблено систему єдиних критеріїв оцінки моральної шкоди і визначення розміру відшкодування, а також рекомендації щодо удосконалення правового регулювання та механізму застосування компенсації моральної шкоди як реального способу захисту суб’єктивних цивільних прав.
Ключові слова: моральна (немайнова) шкода, відшкодування, розмір компенсації, захист суб’єктивних цивільних прав.
АННОТАЦИЯ
Шимоеі СИ. «Возмещение морального (неимущественного) вреда как способ защиты субъективных гражданских прав». - Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 - гражданское право; гражданский процесс; семейное право; международное частное право. - Институт государства и права им. В.М.Корецкого НАН Украины, Киев, 1998.
Диссертация посвящена проблемам правового института возмещения морального (неимущественного) вреда: исследованы его историческое
>азвйтие, правовая природа и значение в гражданском праве; проанали-!ированы действующие правовые нормы, основные проблемы судебной 1рактики; проведен сравнительный анализ зарубежного законодательст->а; исследована суть и усовершенствовано определение понятия мораль-ioro вреда, разработана система единых критериев оценки морального »реда и определения размера возмещения, а также рекомендации по ('совершенствованию законодательного регулирования и механизма применения компенсации морального вреда как реального способа защиты объективных гражданских прав.
Ключевое слова: моральный (неимущественный) вред, возмещение, эазмер компенсации, защита субъективных гражданских прав.
THE SUMMARY
Shymon S.I. «Reimbursement of a moral (non property) damage as a method a defence of subjective civil rights ». - Manuscript.
The dissertation for obtaining a scientific degree of the candidate of sciences (law) in speciality 12.00.03 - Civil Law; Civil Procedure; Family Law; International Private Law. - The V.M.Koretsky Institute of State and Law National Academy of Science of Ukraine, Kiev, 1998.
The dissertation is devoted to problems of legal institute of reimbursement af a moral (non-property) damage which are investigated its historical development, legal nature and significance in Civil Law: as well as the main problems of the judiciary practice, the comparative analysis of the foreign legislation; the essence and the definition of concept of a moral damage, the system of uniform criterion’s of an evaluation of a moral damage and definitions of a size of reimbursement. The definite proposals are given as to legislative regulation and mechanism of application competence of a moral damage as actual method of a defence of subjective civil rights.
Key word: moral (non-property) damage, reimbursement, size of indemnification, defence of the subjective civil rights.
