АВТОРЕФЕРАТ ДИССЕРТАЦИИ по праву и юриспруденции на тему «Защита трудовых прав граждан при создании и применении трудового договора в условиях формирования рынка»
Р Г Б ОД
УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ
На правах рукопису
Дріжчана Світлана Володимирівна
ЗАХИСТ ТРУДОВИХ ПРАВ ГРОМАДЯН ПРИ УКЛАДЕННІ І ПРИПИНЕННІ ТРУДОВОГО ДОГОВОРУ В УМОВАХ ФОРМУВАННЯ РИНКУ
12.00.05 - трудове право; право соціального убезпечення
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Харків-1994
Робота виконана в відділі трудового і цивільного права Інституту держави і права ім. В.М.Корецького Національної академії наук України. ■
Науковий керівник - кандидат юридичних наук Симорот З.К.
*
Офіційні опоненти:
Доктор юридичних наук, професор Прокопенко В.І.
Кандидат юридичних наук, доцент Гаврилов А.М.
Провідна організація - Львівський державний університет ім. І.Франка
Захист відбудеться 1994 року о______год. на
засіданні спеціалізованої вченої ради К 068.25.03в Українській державній юридичній академії (310024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77).
З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці академії.
• / -
Автореферат розісланий дС, "ІТ\!‘Д /я/Й 994 року
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат юридичних наук, доцент
С.Ф.Шумілін
У комплексі соціально-економічних прав особи будь-якої суспільно-еконо-лічної формації найбільш важливим є право на працю. З усіх форм діяльності шдини пріоритетною є трудова, оскільки лише в процесі реалізації правомочностей, що складають зміст права на працю, забезпечується добробут кожної іюдини, створюються умбви для повноцінного духовного розвитку особистості.
Необхідність у подальшій розробці теоретичних питань, пов’язаних із іахистом трудових прав громадян при укладенні і припиненні трудового договору, умовлена переходом до ринкових відносин, появою безробіття, викликаного короченням робочих місць і вивільненням значної частини працездатного вселення. Чимало положень трудового законодавства про захист прав громадян похи функціонування командно-адміністративної системи не відповідає учасним завданням і вимогам справедливості, не забезпечує органічної єдності вересів особи і суспільства в цілому. .
Правове забезпечення реалізації суб'єктами трудових правовідносин роголошеного Конституцією України права на працю за умови створення адійного механізму захисту - головне завдання трудового права і тих його іститутів, які покликані безпосередньо здійснювати реалізацію та захист судових прав.
В аспекті політичних і економічних перетворень, які відбуваються в країні, в дисертації зроблено спробу розглянути проблему захисту трудових зав громадян при укладенні і припиненні трудового договору.
В роботах минулих років проблеми, пов'язані з укладенням і припиненням >удового договору, знаходились у центрі уваги, і до них у різні часи звертались лександров М.Г., Астрахан Є.І., Бару М.Й., Бєгічев Б.К., Глазирін В.В., >нчарова Г.С., Голованова Є. А., Жигалкін П.І., Карінський С.С., Левіант-Ф.М., івшиць Р.З., Нікітінський В.І.,Орловський Ю.П.,Пашков О.С., Прокопенко В.1., -іморот З.К., СкобєлкінВ.М., Ставцева А.І. Праву на працю жінок та молоді шсвячені роботи Данченка М.І., Толкунової В.М., Шебанової А.І., Монастир-кого Є.О., Карпенка Д.О. та інших авторів. Захист права на працю в різних
аспектах досліджувався Волковою О.Н., Полуновим І.М., Радченком Філіпповим €.1. .
Не применшуючи значення наявних наукових праць, слід відзначити дослідження, спеціально присвячені комплексній розробці проблеми захисту дових прав громадян при укладенні і припиненні трудового договору в ук становлення державної самостійності України і переходу до ринку, щі проводились.
В даний час законодавче регулювання трудових відносин, у тому числ припинення має бути зорієнтоване на посилення захисту суб'єктів труде права. Це положення повинне рівною мірою стосуватися працівників усіх приємств, установ і організацій, незалежно від форми власності і виду діяльні
Посилення захисту трудових прав працівників при укладенні і припиі трудового договору слід здійснювати у трьох напрямах: удосконалення відпое го законодавства; створення системи державних органів, які б здійсню контроль за додержанням законодавства про працю; посилення судового за> трудових прав працівників.
Удосконалення законодавства - це, перш за все, розширення пер> категорій громадян, які мають право безпосередньо звертатися до суду в необгрунтованої відмови їм у прийнятті на роботу, і більш чітке регламентун припинення трудового договору за ініціативою власника або уповноваженого органу.
Створення системи державних органів контролю за додержанням за давства про працю є необхідним у зв'язку з численними випадками пору трудових прав працівників і відсутністю в структурі державних органів : відних ланок. . •
Необхідність посилення судового захисту трудових прав працівників тується на таких міркуваннях. По-перше, роль професійних спілок у за трудових прав працівників тепер значно зменшилась. Досить нагадати, що г нова профспілкового комітету про відмову дати згоду на звільнення працІЕ
вже не має вирішального значення: якщо звільнення здійснене власником або уповноваженим ним органом без звернення до профспілкового органу, суд припиняє провадження у справі, запитує згоду профспілкового органу і після її одержання або відмови дати згоду на звільнення працівника розглядає справу по суті; правова інспекція праці профспілок втратила повноваження органу, що здійснює контроль за додержанням трудового законодавства від імені держави. Державну ж інспекцію праиі ще не створено.
За цих умов тільки суд може захистити працівника. Цим пояснюється особлива роль судового захисту трудових прав громадян при укладенні і припиненні трудового договору в даний час.
Все вищевикладене зумовлює актуальність дослідження на обрану тему. Мета і завдання дисертації.
Мета дисертації - аналіз теоретичних і практичних аспектів проблеми захисту трудових прав громадян при реалізації ними права на працю, стану його правового забезпечення та розробка пропозицій по удосконаленню чинного законодавства про працю з даного питання в умовах переходу до ринкової економіки.
Мета дослідження вимагає вирішення таких завдань:
- розкрити поняття захисту прав громадян при укладенні і припиненні трудового договору;
- визначити форми захисту трудових прав громадян і обгрунтувати переваги їх судового захисту при укладенні і припиненні трудового договору;
- показати роль профспілок, органів прокуратури у забезпеченні захисту трудових прав громадян;
- виявити сучасні тенденції в реалізації громадянами конституційного права на працю, визначити це поняття з урахуванням переходу України до ринкових відносин;
- позначити проблему захисту трудових прав громадян при контрактній }юрмі трудових відносин;
- охарактеризувати сучасний рівень правових гарантій захисту права і працю громадян України, обгрунтувати необхідність посилення захисту прав ус громадян, а також додаткового захисту окремих категорій працівників п[ укладенні і припиненні трудового договору.
. Вирішення зазначених завдань дозволить виробити і сформулювати проп зищї, спрямовані на вдосконалення правового регулювання укладення і прип нення трудового договору в нових соціально-економічних умовах.
Методологічну і теоретичну основу роботи складають філософськ правова, економічна література, матеріали Міжнародної організації праці, закон давчі та інші нормативні акти про працю України.
В дисертації використані праці українських та зарубіжних вчених у гал} теорії права, трудового та інших галузей права. .
Широко використано практику Верховного Суду України, деяких районні судів у справах, що стосуються предмету дослідження, а також практика уш дення контрактів на ряді підприємств м. Києва.
Дослідження проводилися на основі логічного, системного та порівняльне методів.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній здійснене досл ження проблеми захисту прав громадян при укладенні і припиненні трудове договору в умовах нових економічних відносин.
На захист виносяться такі теоретичні положення і висновки:
- поняття захисту трудових прав громадян як діяльності компетентне органу або особи, передбаченої нормами трудового права, з метою забезпечен суб'єктивного права на працю у випадках, коли воно оспорюється або перешкоди для його здійснення; •
- висновок про необхідність посилення судової форми захисту трудои прав громадян при укладенні І припиненні трудового договору в зв'язку із змін ролі профспілок і органів прокуратури у справі захисту трудових прав праї ників;
- визначення оновленого поняття права на працю громадян України в
ловах перехідного періоду до ринку як права на вільний вибір роду діяльності, і отримання можливості заробляти собі на життя працею, яку громадянин льно обирає або на яку вільно погоджується; .
- визначення поняття необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу як амови за підставами, що не зазначені в законі, і висновок про необхідність ізширення категорій громадян, які мають право безпосередньо звертатися до ду в разі відмови у прийнятті на роботу, та надання такого права всім омадянам;
- теоретично-правовий аналіз суті трудових правовідносин, що виникають зв'язку з укладенням трудового договору, як відносин по застосуванню най-іної пращ на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форми асності;
- визначення договорів про працю як системи угод, заснованої на говірно-правовому принципі регулювання відносин між суб'єктами трудового ава, як філософських категорій цілого і частини, як родового поняття відносно говорів, які цю систему складають;
- конкретні пропозиції про внесення змін і доповнень до Кодексу законів э працю України та інші нормативні акти з метою вдосконалення норм, що 'ламентують порядок укладення і припинення трудових договорів.
Висновки і пропозиції спрямовані на посилення захисту трудових прав усіх >мадян, а також додаткового захисту окремих категорій працівників, що мають рищені гарантії реалізації права на працю, на вдосконалення трудового законо-¡ства України. Окремі пропозиції можуть бути використані в правозастосуваль-діяльності підприємств та в учбовому процесі з курсу трудового права. У іму полягає практична значущість дисертаційної роботи.
їдено в опублікованих працях автора, у виступі на Другій Всеукраїнській т<ово-практичній конференції "Профспілковий і робітничий рух в Україні в
Основні положення дисертації ви-
період становлення державності і ринкових відносин” (грудень 1992 р.). Окр пропозиції дисертантки по удосконаленню законодавства внесені до Верхов Ради України, Кабінету Міністрів та Міністерства праці України і використ при підготовці проектів нормативних актів.
Структура дисертації. Робота складається із вступу, трьох глав, містять сім параграфів, і висновку. До неї додано список використаних нормат них актів і літератури.
У вступній частині обгрунтовується актуальність теми, мета і завдаі дослідження, методологічні і теоретичні основи, наукова новизна і практи1 значення дисертації'.
Глава перша присвячена теоретичним аспектам регулювання захи прав громадян при укладенні і припиненні трудового договору.
У її першому параграфі розкриваються поняття і форми захисту п громадян при укладенні і припиненні трудового договору.
В системі гарантій прав та законних інтересів громадян важлива р належить юридичному захисту, через який досягається поновлення порушеї прав, запобігання та припинення дій, що порушують ці права.
Оскільки поняття "захист" і "охорона" в літературі нерідко ототожнююті автор, не погоджуючись з такою точкою зору, проводить розмежування ; термінів: "захист” має характер активної протидії будь-якому втручанню зовь "охорона" передбачає як захист, так і убезпечення того, що є об'єктом охороні
Необхідність у захисті трудових прав виникає у зв'язку із порушенням прав або зловживанням ними, невиконанням обов'язків. Тобто механізм праві го захисту включається тоді, коли необхідно усунути причину, яка перешкод реалізації суб'єктивних прав.
Аналізуючи різні точки зору, висловлені у науковій літературі з прИЕ визначення поняття захисту, дисертантка дійшла висновку про те, що найбі. повною і такою, що розкриває суть захисту, є позиція тих авторів, які роз
дають захист як сукупність матеріально-правової.і процесуально-правової сторін. З матеріально-правового боку акт захисту права полягає у вжитті заходів матеріального характеру щодо забов'язаної сторони, у констатації прав і інтересів відповідних суб'єктів.
З іншого боку захист прав здійснюється певними юрисдикційними органами у процесуальній формі, коли зацікавленим особам надається комплекс процесуальних прав, за допомогою яких забезпечується захист матеріального права. Обидві сторони взаємопов'язані, хоч кожна має свої особливості. Матеріально-правова сторона належить до трудового права і реалізується на підставі норм цієї галузі. Процесуально-правова сторона захисту складається із взаємовідносин юрисдикційного органу і зацікавленої особи та забезпечується шляхом виконання дій, передбачених нормами процесуального права.
Захист потрібний для того, щоб припинити правові порушення, поновити нормальні правові зв’язки та усунути негативні наслідки шляхом спонукання суб'єктів права до певної правової поведінки. Реалізація громадянами права на працю на кожному її етапі не виключає порушень суб’єктивних прав і необхідності забезпечення реалізації права на працю при укладенні і припиненні трудового договору. Дисертантка дійшла висновку, що захист трудових прав громадян при укладенні і припиненні трудового договору можна визначити як діяльність компетентного органу або особи, передбачену нормами трудового законодавства, з метою забезпечення суб'єктивного права на працю у випадках, коли воно оспорюється або є перешкоди для його здійснення.
Досліджуючи можливості реалізації суб'єктивних, у тому числі і трудових прав громадян, автор розрізнює два шляхи. Перший - це безконфліктне, безперешкодне їх здійснення. Цей шлях- зумовлений добровільним виконанням кореспондуючих обов'язків іншою стороною правовідношення, суворим додержанням законів. Важливим є додержання законодавства, що встановлює обсяг прав і обов'язків працівників, оскільки праця і її наслідки - джерело добробуту людини. .
Повністю уникнути порушень закону дуже складно, отже в процесі виникнення правовідносин порушення можливі. Таким чином, реалізація суб'єктивних прав забезпечується їх захистом, який полягає у поновленні цих прав. Цей шлях означає примусове виконання посадовою особою відповідних прав працівника.
Усунути негативні наслідки порушення трудових прав можливо лише швидким і повним їх поновленням.
Будь-яке порушене суб'єктивне трудове право, викликає воно відповідальність чи ні, повинне бути поновлене. Термін "поновлення" означає приведення до первинного або належного стану. Стосовно до права воно має інший зміст, що зумовлено двома обставинами. По-перше, поновити первинний стан не завжди буває можливим. По-друге, суб'єктивне право як засіб задоволення потреб не є щось застигле і ізольоване. Суб’єктивні трудові права існують у динаміці, і, реа-лізуючись у трудових правовідносинах, цим не вичерпуються, а породжують ряд інших. ’ . '
Уявляється, що захист порушеного суб'єктивного права передбачає не тільки поновлення первинного нормального стану, а й забезпечення такого стану, якого працівник міг би досягти у разі безперешкодного і своєчасного здійснення цього права. Поновлення як юридичний процес складається із сукупності різноманітних дій посадових осіб, юрисдюшійних органів. Ці дії перебувють у прямій залежності від ступеню порушення права.
Досліджуючи механізм захисту трудових прав громадян при укладенні і припиненні трудового договору, автор обгрунтовує висновок про те, що таки? захист має здійснюватись у певній формі, і тим самим підводить до висновку, ще під формою захисту трудових прав слід розуміти певний порядок такого захисту який здійснюється тим чи іншим юрисдикиінним органом в залежності від йогс правової природи.
Одним з критеріїв диференціації форм захисту є спірний та безспірниі характер примусового здійснення суб'єктивних прав. Захист суб'єктивного праві в безспірному порядку може відбуватися у межах матеріально-правового право
відношення і здійснюватися не юрисдикційним органом (державним або громадським), а безпосередньо сторонами правовідношення, без втручання компетентного органу, правомочного розглядати спір.
Загальною ознакою юрисдикційної форми захисту трудових прав, поряд з особливостями в організації, компетенції, в порядку розгляду справи, є те, що вона здійснюється органом, уповноваженим вирішувати такі справи; діяльність по захисту здійснюється в певній процесуальній формі; винесений ним правовоий акт є обов'язковим для виконання.
Стосовно трудового права процесуальна сторона захисту прав громадян передбачає певний порядок розгляду трудових спорів.
. Дисертантка відзначає, що захист порушених трудових прав працівників може здійснюватись певним юрисдикційним органом, під яким слід розуміти такий орган, який вправі приймати до свого провадження справи, які законом віднесені до його компетенції, і здійснює захист у певній процесуальній формі.
На думку дисертантки, основними формами захисту трудових прав громадян при укладенні і припиненні трудового договору є профспілкова, судова, прокурорська при домінуючій ролі судового захисту.
Обгрунтовуючи це положення, автор відзначає, що в складних економічних умовах профспілкові органи мусять повернути собі своє справжнє призначення -громадської організації, яка захищає інтереси працівника в умовах переходу до ринку. Концепція нового законодавства про профспілки повинна містити в собі принципово новий підхід до визначення функцій профспілок, їх місця і ролі, форм і методів роботи.
Захисна функція профспілок проявляється у контролі за додержанням чинного законодавства про працю, у нормативній вимозі погоджувати з профспілковим органом припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Оцінювати значення і роль професійних спілок як однієї з форм захисту трудових прав громадян при укладенні і припиненні трудового договору необхідно
в комплексі проблеми про роль профспілок у захисті інтересів людей праці і вдосконаленні законодавства про профспілки. Відмітною рисою зазначеної форми захисту, на думку автора, має стати громадський контроль, а також інші повноваження створюваних профспілками органів. Це будуть громадські формування без права прийняття обов'язкових рішень, на відміну від існувавших раніше приписів правових інспекцій, які були обов'язковими для власника, наприклад, у випадках поновлення на роботі. На погляд дисертантки, функцію нагладу та контролю за додержанням законодавства про працю повинні взяти на себе державні органи (інспекції), які слід утворити в системі Міністерства пращ України.
Серед форм захисту трудових прав громадян при укладенні і припиненні трудового договору автор виділяє і діяльність органів прокуратури, на які покладено вищий нагляд за точним додержанням законів про працю.
Функція захисту трудових інтересів громадян, що здійснюється органами прокуратури в порядку загального нагляду, виявляється в тому, що прокурор має право звернутися до суду з заявою про визнання незаконним правового акта органу, рішення або дії посадової особи, що порушує законні інтереси і права громадян. Він також має право звернутися до суду у випадку відхилення протесту в порядку загального нагляду або якщо протест не розглянуто у десятиденний строк. Проте фактично значення прокурорської форми захисту трудових прав зведене до мінімуму. Скарги на відмову в прийнятті на роботу в органах прокуратури - явище поодиноке.
Слід визнати, що поряд з іншими формами захисту трудових прав працівників судова є головною. Вона найбільш пристосована для вирішення спорів, що виникають між суб'єктами трудових правовідносин, а у суді їм забезпечується рівне становище у спорі (юридична рівність). ' -
Судова форма захисту трудових прав громадян, як ніяка інша, є найбільш дійовою, такою, що дозволяє цілком об'єктивно розглядати трудові спори і на стадії виникнення трудових правовідносин у випадку відмови у прийнятті на роботу, і при їх припиненні.
Дисертантка відзначає, що у 1991-1993 роках до Кодексу законів про працю України вже внесено ряд важливих норм, які розширюють компетенцію судових органів у галузі захисту трудових прав. Це, перш за все, віднесення до 'їх компетенції трудових спорів з питань поновлення на роботі значної категорії працівників, які до цього розглядались у порядку підлеглості. Нині судам надане право приймати рішення про поновлення на роботі і оплату всього часу вимушеного прогулу без обмежень будь-яким строком, якщо заява працівника розглядалася понад рік не з його вини (ст. 235 КЗпП України).
Значно розширені можливості впливати на власників і уповноважені ними органи, які допускають незаконні звільнення, переведення на іншу роботу, затримують виконання рішень суду про поновлення на роботі. По-перше, суди отримали право покладати на посадових осіб, винних у незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок відшкодувати власникові збитки, завдані в зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або ж часу виконання нижчеоплачуваної роботи у випадку будь-якого, а не тільки очевидного порушення закону, як це було раніше. По-друге, сума, що відшкодовується у таких випадках з винної особи, не обмежується його трьома посадовими окладами. Вона відшкодовується тепер у повному обсязі. Так само вирішується питання і при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Автор дійшов висновку, що рівень правового захисту громадян характеризується не тільки нормами трудового законодавства, які містять гарантії трудових прав громадян при укладенні і припиненні трудового договору, а й наданою законом можливістю здійснити захист порушеного суб'єктивного права у певній формі.
Чітке розмежування компетенції між різними органами щрдо розгляду і вирішення справ має важливе значення як для цих органів, так і для забезпечення своєчасного захисту інтересів і прав працівників при реалізації права на працю.
Особливої актуальності набуває можливість судового захисту права на працю для усіх громадян. Право працівника звернутися за захистом до компетентних
органів у зв'язку з неправомірними діями власника або уповноваженого ним органу, що порушують його провомочність у трудових правовідносинах, принаймні при укладенні і припиненні трудового договору, є складовою частиною загального права на захист. Зміст цього права конкретизується нормами, що входять до системи трудового законодавства.
Обгрунтування цієї концепції зумовило необхідність висвітлення кола питань, які розглядаються у другому параграфі, що носить назву "Реалізація громадянами права на працю і трудовий договір". Автор відмічає, що в умовах ринку, виникнення конкуренції робочої сили і, як наслідок, незайнятості деякої частини працездатного населення у виробництві, гарантія отримання роботи стає декларацією, а проголошене Конституцією України право на працю увійшло е явне протиріччя із реальними можливостями його здійснення.
Стан, що склався, вимагає внесення змін до Конституції України, зокрема у визначення права на працю з метою наближення його до реальних умов нових економічних відносин.
Вважається, що пщ правом на працю в період переходу до ринку сліз розуміти можливість громадянина вільно обирати для себе будь-який рід занять. Нагадаємо, що Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року визначає право на працю як право кожної людини на отримання можливості заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обрала, або на яку вона вільно погоджується (ст. 6).
Аналіз прийнятих останнім часом нормативних актів, що регулюють трудові відносини в нових умовах господарювання, на думку дисертантки, свідчить пре недостатньо повне і чітке визначення правових форм реалізації права на працю.
Так, ст. 2 КЗпП України "Основні трудові права та обов'язки працівників’ встановлює, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору на підприємстві, в установі, організації. В той ж час Закон "Пре підприємства в Україні” (ст. 15), прийнятий 27 березня 1991 року, визначаючи, що всі громадяни, які входять до трудового колективу, безпосередньо своєю пра-
цею беруть участь у його діяльності на підставі трудового договору (контракту, угоди), передбачає дію й інших форм, що регулюють трудові відносини.
Обгрунтовуючи свою позицію у питанні про те, чи є членство в організації чи товаристві юридичною підставою виникнення трудових правовідносин, дисертантка відзначає, що членство - лише передумова для реалізації права на працю, воно дає право вимагати надання роботи, встановлення взаємних прав і обов'язків, і з прийняттям у члени будь-якого формування трудові відносини ще не виникають. .
Автор аналізує поняття трудового договору, відзначаючи новизну його суб'єктного складу.
Нещодавно, при державній монополії на підприємства, установи, організації, порад з існуванням кооперативної власності, власності громадських організацій, не виникало питання про те, між ким укладається трудовий договір, оскільки таке право завжди надавалося працівникові і підприємству в особі адміністрації.
В даний час у зв'язку із прийняттям Законів України "Про власність", "Про підприємства в Україні", право працівника на вибір підприємства доповнюється правом обрати ту чи іншу форму організації пращ з різними формами власності.
На погляд автора, можна виділити такі форми застосування праці:
- праця на підприємствах, в установах, організаціях, заснованих на державній власності;
- праця на підприємствах, що є приватною власністю;
- праця в організаціях, заснованих на колективній формі власності.
Автор вважає за доцільне повернутися до законодавчої термінології
визначення сторін у трудовому договорі як "наймач" та "найманий працівник”. Така термінологія буд^ охоплювати усі можливі варіанти кожної із сторін при укладенні трудового договору. Власником підприємства,.установи, організації разом з державою може виступати трудовий колектив, члени кооперативу, збори акціонерів. Вони можуть становити сторону трудового правовідношення, що виникає між працівниками і вказаним суб'єктом. Тому у кожному конкретному випадку при
укладенні трудового договору необхідно з'ясувати, хто уособлює сторону, що має право укладати угоду. '
В цей історичний момент, коли знімаються всі обмеження в економіці, обумовлені переходом до ринкових відносин, з’являється можливість розкриття дійсного змісту поняття "найманий працівник” і "наймана праця", відпадає потреба маскувати характерні ознаки найманої праці з класових позицій. Необхідно констатувати, що наймана праця - це одна з форм реалізації права на працю, якій властивий добровільний продаж громадянином своєї робочої сили. На думку автора, при визначенні поняття "наймана праця” необхідно виходити з таких ознак:
1) виконання роботи за договором з наймачем для господарства цього наймача за умови надання працівником виключно своєї робочої сили, отже , за умови невикористання працівником, у свою чергу, найманої праці;
2) отримання прибутку від використання своєї робочої сили.
Вказані ознаки є основними для розмежування форм реалізації' права на працю. Де має місце трудовий договір, ми визнаємо існування найманої праці, її договірної форми. Наймана праця може використовуватись на будь-яких підприємствах. Умови використання найманої праці суворо регламентовані.
Удосконалення форм власності створює можливості для поглиблення і розширення права на вільну працю, творчу та ініціативну діяльність за обраним фахом на будь-якому підприємстві, в установі, організації незалежно від форм власності, виду трудової діяльності.
Працівникам усіх підприємств, господарських, підприємницьких формувань повинен бути забезпечений встановлений рівень гарантій здійснення трудових прав.
Суть сьогочасних трудових відносин - наймана праця, реалізована через трудовий договір, що становить юридичну підставу виникнення трудових правовідносин. В зв'язку з цим автор визначає місце трудового договору в системі договорів про працю. •
Якщо необхідно досягти угоди між визначеними суб'єктами трудових відносин, завжди використовується договір, колективний договір, угоди з питань
трудової діяльності, які і є договорами про працю.
На думку автора ці поняття співвідносяться як філософські категорії цілого і частини, що відбивають відносини між сукупністю предметів та елементів окремого предмету, і зв'язком, який поєднує ці предмети і приводить до появи у сукупності нових властивостей і закономірностей. Поняття договору про працю виступає родовим відносно окремих договорів про працю, що мають свої особливості (трудовий договір, контракт).
Договори про працю дисертантка визначає як систему угод, засновану на договірно-правовому принципі регулювання відносин між суб'єктами трудового права, що стосуються їх трудової діяльності.
Третій параграф присвячено проблемам захисту прав громадян при контрактній системі відносин. '
Контракт як правова модель реалізації трудових відносин, укладається в письмовій формі за обопільною згодою. При цьому мається на меті максимально можливе врахування інтересів сторін, що домовляються, за рахунок визначення їх взаємних основних і додаткових зобов'язань.
Автор відзначає, що в усіх нормативних актах, де йдеться про контракт, він визначається як особлива форма трудового договору. Таке визначення є у ч. З ст. 21 КЗпП України. У автора роботи це положення викликає певну незгоду, тому що визначення контракту як форми трудового договору, дається без урахування категорійних понять форма - зміст, рід - ввд. Вид і рід у логіці - основні поняття класифікації, що служать для відображення відносин між класами (явищами, поняттями): з двох класів той, що містить у собі інший, називають родом, а той, що міститься - видом. Родове відношення властиве категорії трудового договору. Отже, контракт вірніше було б визначити як вид, а не як форму трудового договору, адже форма - це спосіб існування і втілення змісту.
Визначивши контракт у такий спосіб, можна усунути суперечності у . положеннях закону, бо невірним є використання тієї ж самої категорії (форми) в одному випадку при визначенні поняття контракту (ч. З ст. 21 КЗпП України), а
в іншому - при розкритті способу подання цього ж поняття (ст. 24 КЗпП України), де вдеться про укладення контракту у письмовій формі.
Контрактом можуть бути встановлені будь-які умови, що стосуються найманої праці. На думку дисертантки, оскільки конктракт надає більші порівняно із звичайним трудовим договором можливості для встановлення взаємних прав і обов'язків, то ним можуть бути передбачені будь-які умови, за винятком тих, що погіршують становище працівника порівняно із законодавством про пращо. Якщо зменшення рівня гарантій у якійсь сфері трудової діяльності при згоді на це самого працівника компенсується більш суттєвими для нього пільгами, то не можна говорити про погіршення становища працівника порівняно з чинним законодавством, а отже, і про суперечність змісту такого контракту ст. 9 КЗпП України.
Одним з головних питань, що виникають при укладенні контрактів, є сфера іх застосування. З цієї проблеми немає єдиної думки, не дивлячись на те, що норма ст. 21 КЗпП України містить положення, за яким сфера застосування контракту визначається законодавством.
Автор стоїть на позиції вузької сфери застосування контракту. Сфера використання контрактної системи добору і розстановки кадрів має бути наближена до потреб часу. Проте така форма не повинна впроваджуватись насильно, принцип добровільності - необхідна умова її застосування. Слід зацікавити працівника в укладенні контракту пільгами та перевагами, яких не мають особи, що працюють за звичайним трудовим договором, а примушування певних категорій працівників працювати лише за контрактами - не що інше, як прояв відомих командно-адміністративних методів керування.
Слід погодитися з тим, що обмеження сфери застосування контракту певною мірою сприяє захисту трудових прав громадян.
Порівняно із звичайним трудовим договором, контракт охоплює ширше коло трудових, а також тісно пов'язаних з ними інших відносин. Це пояснюється підвищенням ролі індивідуально-договірної регламентації трудових та господарських відносин на основі угод її учасників.
Це стосується і розірвання контракту. При укладенні контракту сторони мають право самі вибирати і умови припинення його дії. Це положення також характеризує контракт як особливий вид трудового договору. Підставою для розірвання контракту може бути угода сторін, а також особливі додаткові підстави, передбачені самим контрактом.
Автор розглядає можливість забезпечення виконання договірних умов при укладенні контракту. Використання штрафів як засобу забезпечення виконання обов'язків при укладенні трудового договору відіграватиме роль захисту інтересів сторін, стимулом до незаперечного взаємного виконання договірних зобов'язань, у зв'язку з чим і пропонується закріпити таке положення в КЗпП України.
Глава друга присвячена захисту трудових прав громадян при укладенні трудового договору. В першому параграфі розкривається поняття і зміст гарантій при укладенні трудового договору. Автор визначає гарантії як сукупність закріплених у нормах права умов, знарядь та засобів, за допомогою яких забезпечується реалізація прав, а також їх охорона і захист, і підкреслює, що стрижень визначення - це забезпечення реалізації права на працю у сукупності з можливістю захисту певним способом. Тим самим виділяється організаційно-правова діяльність по застосуванню норм, спрямована на забезпечення безперешкодної реалізації суб'єктивного права.
. Розкриваючи суть волевиявлення сторін при виникненні трудових правовідносин, дисертантка аналізує випадки, коли допускається відмова в прийнятті на роботу. Встановлені у законі випадки обгрунтованої відмови в прийнятті на роботу з необхідністю вимагають визначення поняття необгрунтованої відмови в прийнятті на роботу, під якою автор розуміє відмову у випадках, не передбачених законом. ■
Особливого значення набуває мотивація відмови в прийнятті на- роботу. Пропонується законодавчо закріпити письмову форму відмови в прийнятті на роботу за вимогою громадянина, обов'язковість її обгрунтування, за винятком випадків, .передбачених законом або іншим нормативним актом. Письмова відмова в
прийнятті на роботу - це вже підстава для звернення громадянина за захистом порушеного права до компетентних органів, які мають право встановлювати у кожному конкретному випадку законність відмови та її мотивів. Таке положення сприятиме посиленню правового захисту громадян при реалізації ними права на працю. . .
Дисертантка, аналізуючи практику розгляду судами справ про відмову у прийнятті на роботу, обгрунтовує необхідність законодавчого закріплення за всіма громадянами права звернення до суду у випадку відмови у прийнятті на роботу. •
Визнання такого права за всіма громадянами буде сприяти створенню надійно діючого механізму захисту трудових прав при укладенні трудового договору.
У другому параграфі розкриваються особливості захисту деяких категорій громадян при укладенні трудового договору, а саме: вагітних жінок і жінок, що мають дітей, неповнолітніх, молодих спеціалістів, інвалідів, осіб, що звільнилися з місць позбавлення волі.
Принцип диференційованого регулювання трудових відносин є важливою гарантією реалізації права на пращо цих категорій працівників, неспроможних до рівної конкуренції в ринкових умовах. .
Особливе правове становище кожної із зазначених категорій працівників зумовлене віковими, фізіолого-анатомічними особливостями їх організму, сімейним станом, соціальним статусом, частковою або сталою втратою працездатності, в зв'язку з чим і визнається таким, що вимагає особливого захисту з боку держави. У нових соціально-економічних умовах, відмічає автор, цілком необхідним і виправданим є законодавче закріплення більш високого рівня правових гарантій для вказаних категорій працівників. Аналогічно вирішене і питання про-право на судовий захист у випадку відмови в прийнятті на роботу.
Розглядаючи особливості правового регулювання трудових відносин, що виникають при укладенні трудового договору, в якому стороною виступає кожна з зазначених категорій працівників, диссертантка аналізує спеціальні норми, що
містять у собі пільги та гарантії, які стосуються умов праці жінок, неповнолітніх та інших пільгових категорій працівників на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форми власності.
Обгрунтовується висновок про необхідність розширення змісту глави "Праця молоді" Кодексу законів про працю України. Дисертантка відзначає, що чинний Кодекс фактично містить статті, якими регулюються трудові відносини, пільги і гаранти, оплата праці, час відпочинку лише неповнолітньої категорії молоді (осіб, що не досягли 18 років). Розділ повинен встановлювати загальні права, обов'язки, гарантії молоді в цілому, особливості праці неповнолітніх, норми, що характеризують правове становище молодих спеціалістів. Тоді зміст буде відповідати назві розділу "Праця молоді".
Для молодих спеціалістів, підкреслює автор, має бути збережене правило, відповідно до якого їм при прибутті по направленню за розподілом, а також у силу договору про використання спеціаліста після закінченя навчального закладу, власник не вправі відмовити у прийнятті на роботу. Таку відмову молодий спеціаліст має право оскаржити до суду.
На осіб, звільнених з місць позбавлення волі, нарівні з іншими громадянами, що мають підвищені гарантії реалізації' права на працю, поширюється положення про можливість оскарження до суду відмови у прийнятті на роботу,, оскільки власник підприємства, установи чи організації забов'язаний укласти договір з такими особами у межах встановленої квоти. У випадку порушення даної вимоги застосовується санкція матеріального характеру.
Третя глава присвячена захисту трудових прав громадян при припиненні трудового договору.
У першому параграфі дається загальна характеристика умов та порядку припинення трудового договору як гарантії захисту трудових прав. '
На думку дисертантки, норми про припинення трудового договору повинні, з одного боку, характеризувати високий рівень трудових прав громадян, а з іншого - виступати надійним гарантом від незаконних звільнень.
Незважаючи на постійне звернення вчених-правознавців до проблеми припинення трудових правовідносин, у законодавстві, юридичній літературі, судовій практиці використовуються різні терміни, коли йдеться про звільнення працівника : розірвання і припинення трудового договору.
Зазначена проблема може бути предметом самостійного вивчення, тому у дисертації розглянуто лише кілька положень цієї великої теми. По-перше, припинення трудового договору, автор не протиставляє розірванню, а розглядає як родове відаосно видового. В основі припинення трудових правовідносин лежать юридичні факти, що поділяються на діі та події. Припинення трудових правовідносин в результаті дій - тобто свідомих дій людей, їх волевиявлення - можна відносити до звільнення. Припинення трудового договору в результаті юридичних подій відбувається незалежно- від волі людини (смерть, закінчення строку договору, вихід на роботу працівника, що раніше виконував цю роботу).
Далі, на погляд дисертантки, норми законодавства про припинення трудового договору, в першу чергу, повинні стати індикатором змін у розумінні свободи трудового договору, поєднання інтересів сторін договору.
В зв'язку з ідам особливої актуальності набуває така підстава припинення трудового договору, як угода сторін, адже в умовах переходу до ринкової економіки свобода трудового договору проявляється не лише у погодженні інтересів сторін прн укладенні договору, а й у досягненні обопільної згоди на припинення трудових правовідносин. За цією підставою можуть бути припинені трудові договори, укладені як на певний строк, так і на невизначений. Розгляд зазначеної підстави як "рятівної соломинки", тобто у випадках, коли неможливе розірвання трудового договору за якимись обставинами в однобічному порядку, по суті є невірним. •
У дисертації обгрунтовується висновок про те, що з появою нових форм організації виробництва, змінами у кадровій політиці підприємств, що працюють в умовах різноманітних форм власності, додержанням інтересів як працівників, так і власників, змінюється підхід до розв'язання питання про припинення трудового
договору. З'являється можливість вибору з урахуванням конкретних обставин будь-яких із встановлених у законі підстав припинення трудових правовідносин -за обопільним волевиявленням, в односторонньому порядку з ініціативи працівника або власника чи уповноваженого ним органу. Вибір підстави для припинення трудового договору вимагає врахування причин і мотивів у кожному конкретному випадку.
Переваги припиннення трудового договору за угодою сторін ні в якому разі не означають відмову від його розірвання в односторонньому порядку (при наявності для цього законних підстав) і підміну підстав для розірвання трудового договору за винні дії працівника (прогул, вчинення аморального проступку, несумісного з виконанням виховних функцій, тощо.) - угодою сторін.
Автор пропонує в новому трудовому кодексі передбачити статтю, в якій визначити угоду сторін як підставу припинення трудового договору в такій редакції: "Трудовий договір, укладений як на визначений, так і на невизначений строк, підлягає припиненню у випадку досягнення сторонами згоди про це, незалежно від того, хто виступає ініціатором його припинення. Угода про припинення трудового договору складається в письмовій формі і не може бути змінена в односторонньому порядку.
Договір підлягає припиненню в обумовлений згодою строк, про що власник або уповноважений ним орган видає відповідний наказ".
Автор аналізує встановлений обсяг прав і обов'язків сторін, порядок одностороннього розірвання трудового договору з ініціативи як працівника, так і власника або уповноваженого ним органу з позицій захисту прав і інтересів працівника. Головним принципом інституту звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу є принцип, згідно з яким працівник може бути звільнений лише на підставах, передбачених законом. Перелік таких підстав містять ст.ст. 40 і 41 КЗпП України. Невиконання порядку звільнення дає право працівникові звернутися до суду з позовом про поновлення на роботі.
Обгрунтовуючи ідею про те, що змінювати або обмежувати права громадян можна лише законом, дисертантка відмічає, що існують і застосовуються при розірванні трудового договору підстави, не закріплені в Кодексі Законів про працю України, а саме: припинення трудового договору із сумісником при прийнятті на займану ним посаду особи, яка не є сумісником, припинення трудового договору з працівником у зв'язку із закінченням строку виборної роботи і непереобранням його на цю посаду на новий строк, припинення трудового договору у звязку з порушенням правил прийняття на роботу, яке виникає, наприклад, у випадках : а) прийняття працівника на роботу, права виконувати яку він позбавлений за вироком суду; б) прийняття на роботу, пов'язану з матеріальною відповідальністю, осіб, засуджених раніше за крадіжку майна, хабарництво та інші корисливі злочини, якщо судимість не знята і не погашена; в) прийняття на роботу службовців, що є у близькому родстві або свойстві, якщо їх служба пов'язана з відношенням влади - підлеглості або пщконтрольності одного з них іншому (крім випадків, прямо передбачених постановою Ради Міністрів УРСР від 5 листопада 1980 року); г) прийняття на роботу випускників вузів, профессійних технічних навчальних закладав, а також випускників аспірантури (денна форма навчання) без відповідного направлення.
В зв'язку з цим пропонується доповнити чинне законодавство підставами відповідного змісту.
Автор вважає за необхідне відмовитися від звільнення працівників у зв'язку з досягненням ними пенсійного віку за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, що сприятиме гуманізації трудового законодавства в період переходу до ринку.
Особливості захисту трудових прав деяких категорій працівників у зв'язку з припиненням ними трудового договору розглядаються у другому параграфі.
В умовах формування ринку робочої сили, в зв'язку з технологічною реконструкцією виробництва молодому працівникові, жінкам, молодим спеціалістам
стає все важче конкурувати за рівнем професійної підготовки і відповідати зростаючим вимогам з боку власника підприємства.
Автор аналізує особливості припинення трудового договору зазначених категорій працівників, розглядає порядок і форму розірвання договору в аспекті гарантії прав громадян. Мається на увазі отримання згоди на звільнення неповнолітнього за ініціативою власника або уповноваженого ним органу від комісії у справах неповнолітніх та профспілкового органу, заборона на звільнення вагітних жінок та жінок, що мають дітей у віїді до 14 років або дітей-інвалідів, а також подальше працевлаштування їх у зв'язку з повною ліквідацією підприємства, отримання згоди загальних зборів колективу при звільненні члена ради (правління) підприємства.
Аналіз чинного законодавства і практики його застосування дозволив сформулювати ряд пропозицій, зокрема таких, що стосуються правового становища молодих спеціалістів.
По-перше, молодому спеціалістові після закінчення професійного або вищого навчального закладу і направлення його у встановленому порядку на роботу або при укладенні контракту, не може бути відмовлено в прийнятті на роботу; по-друге, припинення трудового договору в одноособовому порядку за ініціативою власника або уповноваженого ним органу протягом певного строку забороняється. Винятком є скоєння молодими спеціалістами винних дій, за які трудовим законодавством передбачене звільнення; по-третє, в нових умовах слід відмовитись від адміністративно-правових заборон на звільнення молодих спеціалістів за "власним бажанням" і перейти до економічних методів управління відповідними процесами. Можна було б передбачити, наприклад, що молодий спеціаліст, що не став до роботи за призначенням або звільнився за власним бажанням під час роботи за направленням, забов'язаний відшкодувати власникові витрачені на його навчання кошти у повному обсязі. Права, обов'язки, зобов'язання сторін та їх відповідальність можна було б передбачити у письмовій угоді (контракті) між молодим спеціалістом і власником підприємства,
установи, організації або уповноваженим ним органом, що приймає молодого спеціаліста на роботу.
Таким чином, дисертанткою робиться висновок про те, що захист трудових прав громадян при припиненні трудового договору полягає у забезпеченні юридичних гарантій від незаконних звільнень і порядку поновлення порушеного суб'єктивного права.
Встановлюючи судовий порядок захисту порушеного права при припиненні трудового договору, держава забезпечує встановлений мінімум правових гарантій
У заключній частині дисертантка формулює основні пропозиції', спрямовані на вдосконалення норм трудового законодавства, що регулюють захист прав громадян при укладенні і припиненні трудового договору.
Положення дисертації викладені у таких публікаціях:
1. Відмова у прийнятті на роботу: проблеми і пропозишї//Радянське право.
- 1991. - №6. - 34-36 с.
2. Аспекти правової природи контракту//Право України.- 1992.- № 8.10-13 с. Л •
3. Правові проблеми припинення трудових правовідносин в умовах ринку/Тези виступу на науково-практичній конференції "Правова система України: теорія і практика". - Київ. - 1993. - 265-267с.
Окремі положення дисертації використані в Концепції нового Кодексу України про працю, підготовленій в Інституті держави і права Національної Академії Наук України для державних органів (1994 р.).
