АВТОРЕФЕРАТ ДИССЕРТАЦИИ по праву и юриспруденции на тему «Криминально-правовая оценка применения огнестрельного оружия сотрудником милиции»
л п
и а
Міністерство внутрішніх справ України Університет внутрішніх справ
2 і №
Харитонов Сергій Олександрович
УДК 343.2
Кримінально-правова оцінка застосування вогнепальної зброї працівником міліції
Спеціальність 12.00.03 - кримінальне прано і кримінологія;
кримінально-виконавче право
Автореферат .дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Харків - 2000
Дисертація є рукописом
Робота виконана на кафедрі кримінального права і кримінології Універс ту внутрішніх справ МВС України
Науковий керівник - доктор__________юридичних наук, професор Баулін }<
Васильович, Національна юридична академія Укр імені Ярослава Мудрого, професор кафедри кри!і льиого права
Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, доцент Музика Анат
Ананьевич, Інститут держави і права ім. В.М. Кор
кого НАН України, старший науковий співробі
відділу кримінального права, кримінології і с устрою
кандидат юридичних наук, професор Осадчий В димир Іванович, Національна академія внутрії справ, начальник кафедри кримінального права
Провідна установа - Одеська державна юридична академія
л ' J aCJ ■
Захист відбудеться 2000 року о /¿- годині н
сіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.03 при Університеті внутрі справ МВС України (61080, м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 27).
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Університету внутрі справ (61080, м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 27). .
Автореферат розісланий “¿¿V’ 999 р.
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Конституція України встановлює, що Україна є правова держава. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діятилише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, чдо передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 15 Закону України “Про міліцію” передбачає:
Працівники міліції як крайній захід мають право застосовувати вогнепальну зброю у таких випадках:
1) для захисту громадян від нападу, що загрожує їх життю і здоров’ю, а також звільнення заложників;
2) для відбиття нападу на працівника міліції або членів його сім’ї, якщо їх життю або здоров’ю загрожує небезпека;
3) для відбиття нападу на охоронювані об’єкти, конвої, жилі приміщення громадян, приміщення державних і громадських підприємств, установ і організацій, а також звільнення їх у разі захоплення;
4) для затримання особи, яку застали при вчинені тяжкого злочину і яка намагається втекти;
5) для затримання особи, яка чинить збройний опір, намагається втекти з-під варти, а також озброєної особи, яка погрожує застосуванням зброї та інших предметів, що загрожує життю і здоров’ю працівника міліції;
6) для зупинки транспортного засобу шляхом його пошкодження, якщо водій своїми діями створює загрозу життю чи здоров’ю громадян або працівника міліції.
Забороняється застосовувати і використовувати вогнепальну зброю при значному скупченні людей, якщо від цього можуть постраждати сторонні особи.
Працівники міліції мають право використовувати зброю для подання сигналу тривоги або виклику допомоги, для знешкодження тварини, яка загрожує життю і здоров’ю громадян або працівника міліції.
Стаття 15-1 Закону України “Про міліцію” передбачає:
Працівник міліції має право оголити вогнепальну зброю і привести її у готовність, якщо вважає, шо в обстановці, яка склалася, можуть виник-
нутн пілстави для ЇЇ застосування. При затриманні злочинців чи правопорушників або осіб, яких працівник міліції запідозрив у скоєні злочинів чи правопорушень, а також при перевірці документів у підозрілих осіб, працівник міліції може привести у готовність вогнепальну зброю, що є попередженням про можливість її застосування.
______Спроба особи, яка затримується працівником міліції із вогнепальною
зброєю в руках, наблизитись до нього, скоротивши при цьому визначену ним відстань, чи доторкнутися до зброї, дають працівникові міліції право застосовувати вогнепальну зброю.
Правомірне застосування вогнепальної зброї працівником міліції виключає кримінальну відповідальність, тому що зроблений їм вчинок с суспільно корисним і позбавлений таких ознак злочинного діяння як його суспільна небезпека і кримінальна протиправність. Подібні вчинки в науці кримінального права іменуються обставинами, що виключають злочинність (суспільну небезпеку і протиправність) діяння.
Дослідженню обставин, шо виключають злочинність діяння, в науці кримінального права приділялася велика увага. їм присвячені кандидатські і докторські дисертації, монографії, посібники, статті, розділи підручників.
Значний внесок у розвиток теорії і практики обставин, що виключають злочинність діяння внесли Г.З. Анашкін, Л.А. Андреева, П.ГІ. Андрушко, 10.В. Баулін, О.І. Бахтєєва, Н.П. Берестовой, Є.В. Благов, Г.В. Бушу-єв, М.І. Блум, А.І. Бойко, С.В. Бородін, В.А. Владимиров, З.А. Впшинська,
I.A. Гельфанд, A.A. Герцензон, В.А. Глушков, 1.1. Горелик, В.Я. Григенча, М.С. Гринберг, П.С. Дагель, В.П. Діденко, М.Д. Дурманов, Н.І. Загородні-ков, С.Г. Келина, В.Ф. Кириченко, М.І. Ковальов, М.Й. Коржанський, В.Н. Козак, А.Н. Красиков, Г.С. Курбанов, Б.А. Куринов, М.Т. Куц, A.A. Мендельсон, В.Д. Меньшагін, В.І. Михайлов, A.B. Наумов, В.І. Осадчий, H.H. Паше-Озерський, A.A. Пионтковський, Е.Ф. Побегайло, _В.П. Ревін, A.I. Санталов, А.Б. Сахаров, I.I. Слутхький, Ю.В. Солопанов, I.C. Тишкевич, Ю.М. Ткачевський, B.I. Ткаченко, B.C. Трахтеров, К. Халиков, Т.Г. Шав-гулідзе, М.Д. Шаргородський, Е.А. Фролов, М.І. Якубович і ін.
Проте робот» зазначених авторів здебільшого стосуються тих обставин, що виключають злочинність діяння, і які передбачені кримінальним кодексом: необхідна оборона, крайня необхідність і затримання злочинця.
Проблема правомірного застосування вогнепальної зброї працівником міліції розглядалася лише в роботах В.П. Діденка, М.Т. Куца, B.C. Но-
вікова, В.І. Осадчого, Є.Ф. Побігайла, В.П. Ревіна, І.С. Тишкевича, М.І. Якубовича. Однак дана проблема розглядалася неповно, деякі важливі положення взагалі не ставились і не обговорювались, щодо деяких загальним питань висловлювалися спірні судження. Та й загалом дана проблема вирішувалася на старій нормативній базі. Після прийнята 20 грудня 1990 року Закону України «Про міліцію» виникла необхідність перегляду ряду положень, що стосуються правомірного застосування зброї працівником міліції, відмежування його від злочинної поведінки, а також визначення перевищення влади при застосуванні зброї. У даному законі проблемі застосування вогнепальної зброї працівником міліції присвячений цілий розділ.
Таким чином, логіка попередніх наукових розробок і інтереси практики, а також міжнародні правові зобов'язання України викликають нагальну потребу в кримінально-правовій оцінці застосування вогнепальної зброї працівником міліції.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження грунтується на основних положеннях Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки, затвердженої Указом Президента України від 17.09.96 р. №837/96, планах наукових досліджень Університету внутрішніх справ та плані кафедри кримінального права і кримінології.
Метою дослідясеннн є:
- дати кримінально-правову оцінку застосування вогнепальної зброї працівником міліції на основі сучасних поглядів на інститути кримінального права, на підставі вивчення кримінально-правової літератури за темою дисертаційного дослідження, аналізу судової практики;
- визначити поняття та підстави правомірного застосування вогнепальної зброї працівником міліції, його місце в системі обставин, що виключають злочинність діяння, а також кваліфікацію дій працівників міліції, що перевищили свою владу при застосуванні вогнепальної зброї.
Метою дослідження обумовлені наступні задачі:
-виявити соціально-правову природу правомірного застосування вогнепальної зброї працівником міліції як комплексного кримінально- та адміністративно-правового явища;
-визначити місце правомірного застосування вогнепальної зброї в системі обставин, що виключають злочинність (суспільну небезпеку і про-типравність) діяння;
-сформулювати поняття правомірного застосування вогнепальної зброї працівником міліції, його підстави і порядок застосування;
-визначити склад перевищення влади працівником міліції при застосуванні зброї;
- проаналізувати спірні питання кваліфікації перевищення влади працівником міліції пр_и застосуванні вогнепальноїзброї.
~ Методологічну основу дослідження становить: діалектичний метод пізнання соціально-правових явищ, відповідно до якого застосування вогнепальної зброї працівником міліції розглядається в єдності його соціального змісту та юридичної форми, а також наукові методи: логіко-семантичний, історико-правовий, системно-структурний, аксіологічний, соціологічний, порівняльно-правовий, інтегративний.
Дисертаційне дослідження грунтується на аналізі кримінально-правової літератури, робіт із загальної теорії права, філософії, психології, вивченні дореволюційного російського та іноземного законодавства, документів ООН, Ради Європи, матеріалів Страстбургського суду по правах людини.
В основу висновків і рекомендацій покладено результати аналізу 128 справ по застосуванню вогнепальної зброї працівниками міліції по Харківській області за період із 1992 до 1998 роки, в яких охоплені проблеми, які виникають на практиці.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що дисертація є першою у кримінально-правовій літературі України монографічною роботою щодо проблеми кримінально-правової оцінки застосування вогнепальної зброї працівниками міліції після набрання чинності Законом України «Про міліцію». Зокрема, у роботі:
- аргументовано доведено, що юридична природа суспільно корисних дій, пов'язаних із правомірним застосуванням вогнепальної зброї працівником міліції, має двояку природу - адміністративну і кримінально-правову. Така природа полягає в тому, що ці дії, з одного бокуг, носять яскраво виражений державно-владний характер, здійснюються в офіційному порядку від імені держави, що наділяє працівника міліції повноваженнями, зокрема, по застосуванню вогнепальної зброї. З іншого боку, правомірне
застосування зброї працівником міліції завжди пов'язане з заподіянням шкоди, насамперед, найбільш важливим цінностям - життю і здоров'ю людей, і тому вони являють собою самостійну обставину, шо виключає злочинність діяння і, отже, що виключає кримінальну і всяку іншу відповідальність за заподіяну при застосуванні зброї шкоду;
- вперше визначене місце правомірного застосування вогнепальної зброї працівником міліції в системі обставин, що виключають злочинність діяння, серед тих, що належать до видів виконання службового обов'язку, в основі якого лежать державно-владні повноваження;
- по-новому визначений підхід до характеристики зазначеної обставини через єдність і взаємозв'язок двох елементів - вчинку працівника міліції, пов'язаного з застосуванням зброї, і підстав для такого застосування;
- на відміну від прийнятого в науці підходу запропонований новий аналіз підстав застосування зброї працівником міліції, що характеризуються, на думку автора, чотирма ознаками - об'єктивністю за зовнішньою формою свого вираження, винятковістю за змістом, складністю за структурою і передбаченістю вичерпним способом в законі;
- вперше сформульовано склад правомірного застосування вогнепальної зброї працівником міліції, 'що складається з наступних п'ятьох елементів, які характеризуються певними ознаками: 1) суб'єкт застосування зброї; 2) його законна ціль; 3) об'єкт застосування зброї; 4) об'єктивна сторона застосування зброї; 5) суб'єктивна сторона при застосуванні зброї;
- по-новому визначено поняття перевищення влади працівником міліції із застосуванням вогнепальної зброї - як застосування ним вогнепальної зброї, якшо воно явно виходить за межі повноважень, передбачених ст. ст. 12, 15, 15-1 Закону України «Про міліцію»;
- на відміну від прийнятого в науці твердження сформульовано б видів перевищення влади працівником міліції із застосуванням вогнепальної зброї;
- но-новому розглянуте питання кваліфікації перевищення влади працівником міліції при застосуванні вогнепальної зброї;
- вперше сформульовано рекомендації щодо приведення у відповідність Закону України «Про міліцію» до статті 2 Європейської Конвенції «Про захист прав і основних свобод людини»;
- запропоновано нову редакцію статті 15 і 15-1 Закону України «Про міліцію», а також вироблено рекомендації щодо введення в проект КК
України нової статті стосовно застосування сили, спеціальних засобів і зброї спеціально уповноваженими особами.
Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, шо воно містить системний аналіз застосування вогнепальної зброї працівником міліції як обставини, шо виключає кримінальну відповідальність. Такий аналіз може бути використаний при дослідженні інших обставин^ шо виключають злочинність діяння.
Практичне значення дисертації полягає в тому, що її висновки і рекомендації можуть бути використані для удосконалення Закону України «Про міліцію», у роботі над проектом Кримінального кодексу України, у викладацькій роботі, а також при розробці правових посібників для працівників міліції.
Особистий внесок здобувана. Дисертація є самостійною науковою працею, результати якої отримано на підставі особистих досліджень автора. При цьому деякі питання висвітлено вперше, інші розглянуті по-новому з урахуванням сучасного розвитку науки кримінального права.
Апробацій результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження у вигляді пропозицій щодо вдосконалення Закону України «Про міліцію» були направлені в комітет Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності та боротьби з організованою злочинністю і корупцією. Висновки дисертаційного дослідження використовуються при проведенні навчальних занять з кримінального права в Університеті внутрішніх справ (м. Харків).
Публікації. Основні положення та висновки, сформульовані в дисертації, викладені автором у п’яти наукових публікаціях, три з яких опубліковані у фахових виданнях, передбачених Вищою атестаційною комісією України.
Структура дисертації обумовлена її метою і поставленими задачами. Вона складається з вступу, трьох розділів, які містять сім підрозділів, висновку і списку використаної літератури в кількості 150 джерел. Загальний обсяг роботи становить 170 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обгрунтовується актуальність теми, визначаються мета та основні завдання дослідження, теоретичне і практичне значення наукових
висновків, вказується методологічна основа роботи, формулюються положення, що виносяться на захист, а також подано інформацію про апробацію отриманих результатів.
Розділ перший - «Юридична природа дій працівника міліції по застосуванню вогнепальної зброї» починається підрозділом 1.1. «Застосування вогнепальної зброї працівником міліції як обставина, що виключає злочинність діяння». У даному підрозділі обгрунтовується, що подібні дії з одного боку є предметом адміністративного права. Адміністративна діяльність міліції носить чітко виражений державно-владний характер, здійснюється в офіційному порядку від імені держави, що наділяє їх повноваженнями по застосуванню спеціальних методів впливу на осіб. З іншого боку, не викликає сумніву той факт, що застосування працівником міліції зброї завжди пов'язано з заподіянням шкоди насамперед найбільш важливим цінностям суспільства - життю та здоров'ю людей, що, у свою чергу, охороняються кримінальним законом від відповідних злочинних посягань. Таким чином, подібно тому як необхідна оборона, крайня необхідність, виконання наказу та інші обставини, що виключають злочинність діяння, не байдужні для кримінального права, так і застосування зброї працівником міліції має кримінально-правову природу.
Викладене дало можливість зробити висновок, що правомірне застосування зброї має подвійну правову природу: адміністративно-правову - у тій частині, коли застосування зброї розглядається як частина адміністративної діяльності уповноважених посадових осіб виконавчої державної влади, та - кримінально-правову, коли застосування зброї розглядається як обставина, що виключає злочинність діяння. Далі визначається поняття правомірного застосування зброї працівником міліції як обставини, що виключає суспільну небезпеку і протиправність (злочинність) діяння, що характеризується п'ятьма ознаками. Першою ознакою є те, що воно (право- _ мірне застосування вогнепальної зброї) являє собою свідомий і вольовий вчинок працівника міліції у формі дії, викликаний визначеними підставами. Другою ознакою визнається підпадання правомірного застосування зброї працівником міліції під зовнішні ознаки перевищення влади при застосуванні зброї, передбаченого ч.2 ст. 166 УК України, що полягає в повному збігу ознак їхніх суб'єктів і об'єктів, а також у повному збігу фактичних ознак їхньої об'єктивної сторони. Третя ознака характеризує правову форму поведінки як здійснення працівником міліції своїх державно-
владних повноважень на застосування зброї. Четверта ознака визначає його соціальний зміст - правомірне застосування зброї працівником міліції за своїм соціальним змістом є суспільно корисним. І, нарешті, п'ята ознака пов'язана з визначенням кримінально-правових наслідків застосування вогнепальної зброї - така поведінка виключає злочинність діяння і, таким чином, виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду. Внхо-~дячи”~з—цього, сформульоване~пошггоГправомірного~застосування~зброї працівником міліції - це свідомий і вольовий, суспільно корисний вчинок працівника міліції по здійсненню своїх державно-владних повноважень, передбачених Законом України «Про міліцію», шо поля гас у здійсненні прицільного пострілу на поразку людини, що виключає суспільну небезпеку і иротиправність зробленого діяння та кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду.
У підрозділі 1.2. «Застосування вогнепальної зброї працівником міліції в системі обставин, що виключають злочинність діяння» підтримується погляд, відповідно до якого обставини, що виключають злочинність діяння, класифікуються на три групи, пов'язані з: 1) здійсненням суб'єктивного права (необхідна оборона, крайня необхідність тощо); 2) виконанням юридичних обов'язків (виконання професійних обов'язків, наказу або іншого розпорядження начальника тощо); 3) використанням державно-владних повноважень (виконання свого службового обов'язку, виконання закону тощо).
Виходячи з цього, визначається місце правомірного застосування зброї в системі зазначених обставин серед тих, що належать до видів виконання службового обов’язку, в основі якого є державно-владні повноваження.
Розділ 2 «Соціальна-правова характеристика застосування вогнепальної зброї працівником міліції» присвячений підставам і складу правомірного застосування зброї працівником міліції, а також співвідношенню Закону «Про міліцію» з Європейською конвенцією «Про захист прав і основних свобод людини». '
У підрозділі 2.1. «Вступні зауваження» приведені поширені в літературі засоби (прийоми) характеристики обставин, що виключають злочинність діяння, запропоновані A.A. Піонтковським, В.І. Михайловим, Є.В. Елаговим і Ю.В. Бауліним. Аналізуючи наявні в науці точки зору на дане питання, автор навів аргументи щодо характеристики застосування
зброї працівником міліції через взаємозв'язок вчинку та його підстав. Подібний підхід, по-перше, відповідає виробленому поняттю застосування зброї як обставини, шо виключає злочинність діяння; по-друге, він відображає реальний стан речей, коли спочатку виникає загроза правоохоронним інтересам, а потім відбувається вольовий акт по відбиванню цієї погрози - застосовується працівником міліції зброя; нарешті, запропонований підхід відповідає усталеній традиції, коли говорять про підстави застосу'-вання зброї, порядок її застосування тощо, а також законодавчій практиці.
У підрозділі 2.2. «Підстави застосування вогнепальної зброї працівником міліції» вказується, що такими підставами можуть виступати лише такі вчинки об’єктивної дійсності, що виправдовують змушене вчинення працівником міліції дій по застосуванню вогнепальної зброї відповідно до її цільового призначення. Базуючись на розроблених у науці кримінального права положеннях, дослідник стверджує, що ці вчинки об'єктивні за своєю природою, виняткові за своїм змістом, складні за структурою і вичерпно передбачені в законі.
Перша ознака підстави застосування вогнепатьної зброї працівником міліції містить у собі те, що ним може бути лише об'єктивна суспільно небезпечна поведінка людини. Друга ознака характеризує підставу застосування зброї з точки зору його соціального змісту - подібна поведінка повинна бути винятковою, тобто такою, що явно виходить за рамки більш-менш звичайної суспільно небезпечної поведінки, такою, яка б здатна була виправдати застосування саме вогнепальної зброї працівником міліції. Третя ознака аналізованих підстав - ситуативна, відбиває той факт, що працівник міліції вправі застосовувати зброю лише як крайній захід. Застосування зброї як крайнього заходу (крайньої міри) означає відсутність у даного працівника міліції в обстановці (ситуації), що склалася, реальної можливості досягти цілей, передбачених у законі, інакше, як змушеним застосуванням вогнепальної зброї. Ситуативна ознака підстав застосування працівником міліції вогнепальної зброї відбиває складігу їх структуру. Вона містить у собі наявність двох складових елементів, узятих у своїй єдності і взаємозв'язку, як-от: 1) наявність небезпеки правоохоронним інтересам (об'єктивної і виняткової) і 2) відсутність у працівника міліції в несприятливій обстановці, шо склалася, реальної можливості досягти законних цілей, пов'язаних з усуненням цієї небезпеки, інакше, як змушеним застосуванням зброї. Четверта ознака аналізованих підстав складається в
тому, шо їхній перелік передбачений тільки в законі і при цьому носить вичерпний характер.
Далі автор докладно розглядає кожну з 28 підстав застосування вог-непшіьної зброї працівником міліції, передбачених в ст. ст. 15 і 15-1 Закону України «Про міліцію».
У Підрозділі 2.3. «Склад правомірного застосування зброї працівником міліції» аналізуються-ознаки окремих-його елементів,-а також зв'язки--------
між ними. Першим таким елементом визнається суб'єкт, яким є фізична, осудна особа, шо досягла 18-літнього віку, що є працівником міліції і має право в силу виконання службових обов'язків зберігати, носити і застосовувати вогнепальну зброю. •
Ціль визначається як той уявний результат, якого намагається дося--гти працівник міліції, застосовуючи вогнепальну зброю. При застосуванні зброї у працівника міліції існує як мінімум дві цілі:
1) найближча - відведення загрози, звільнення заручників тощо;, і 2) віддалена (кінцева) - забезпечення охорони (захисту) соціальних цінностей. Досягнення найближчої цілі є засобом для досягнення кінцевої цілі.
Об'єктом правомірного застосування зброї є життя, здоров'я, тілесна недоторканність особи, якій працівник міліції змушено заподіює шкоду для досягнення законної суспільно корисної цілі. Щодо деяких об'єктів застосування зброї закон містить дві заборони: одна - абсолютна (забороняється застосовувати і використовувати вогнепальну зброю при значному скупченні людей, якщо від цього можуть постраждати сторонні особи), друга - відносна (забороняється застосовувати зброю у відношенні жінок із явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалідності і малолітніх, крім випадків вчинення ними групового нападу, що загрожує життю і здоров'ю людей, працівників міліції, або збройного нападу чи збройного опору).
Об'єктивна сторона являє собою процес правомірного заподіяння шкоди об'єкту, що розглядається із зовнішньої сторони. Вона складається із п’яти ознак, що характеризують: 1) діяння; 2) зміни в об'єкті вчинку, викликані даним діянням; 3) причинний зв'язок між зробленим діянням і результатом, що наступив; 4) своєчасність застосування зброї; 5) обстановку застосування зброї.
Аналіз ознак діяння дозволив сформулювати його як складну дію, ідо складається з ряду рухів, що чиняться працівником міліції з застосуванням зброї. Послідовність рухів характеризує складний порядок застосування вогнепальної зброї. При цьому Закон «Про міліцію» визначає, що даний порядок у визначених випадках повинний бути доповнений такою умовою, як попередження про застосування зброї.
Другою ознакою об'єктивної сторони застосування зброї є зміни в об'єкті вчинку. Якаю об'єктом вчинку є людина, такі блага, як її життя, здоров'я, майно, то можливі чотири варіанти наслідків застосування зброї:
1) створення реальної загрози зазначеним благам; 2) позбавлення людини життя; 3) нанесення їй тілесних ушкоджень, 4) знищення або ушкодження майна.
Третьою ознакою об'єктивної сторони застосування зброї працівником міліції є причинний зв'язок між зазначеними діями і шкодою, нанесеною об'єкту вчинку. Автор виходить із того, що основні положення про необхідний причинний зв'язок, розроблені в праві стосовно до правопорушень і засновані на вимогах діалектики, можуть бути поширені і на причинний зв'язок при застосуванні зброї, із відповідним коригуванням уживаних понять.
Четвертою ознакою об'єктивної сторони застосування зброї є своєчасність, що полягає в застосуванні її протягом того часу, поки існує підстава для цього. Оскільки підстава застосування вогнепальної зброї є скла-' дною і складається з двох елементів, то моментом виникнення її є: 1) виникнення небезпеки, передбаченої Законом України «Про міліцію», і 2) відсутність у працівника міліції іншої можливості її усунення, крім як застосувати вогнепальну зброю. У той же час моментом, що визначає припинення часу застосування зброї, є момент припинення існування хоча б одного з елементів, що складають конкретну підставу застосування зброї,' як-от: або зникнення небезпеки, або відповідна зміна обстановки, коли застосування зброї не є крайньою мірою.
Нарешті, п’ятою ознакою об'єктивної сторони застосування зброї є обстановка її застосування, тобто умови об'єктивної дійсності, при яких застосовується зброя. Автор виділяє два види обстановки застосування зброї - відносно сприятливу і несприятливу, що мас значення для визначення стану вимушеності застосування зброї і меж заподіяння шкоди.
Характеризуючі! психічну діяльність працівника міліції, дисертант використовує поняття суб'єктивної сторони, що характеризується інтелектуальним і вольовими моментами, тобто усвідомленням працівником міліції дії, що здійснюється з бажанням її вчинити.
Суб'єктивна сторона при застосуванні зброї працівником міліції характеризується тим, що працівник міліції усвідомлює: 1) підставу застосу-
— вання-зброї;-2) несприятливу обстановку захисту правоохоронних інтересів, що свідчить про вимушеність застосування ним вогнепальної зброї; 3) передбачає вчинення дій, пов'язаних із застосуванням зброї за її прямим призначенням; і бажає вчинення таких дій. Оскільки суб'єктивне сприйняття працівника міліції не завжди збігається з об'єктивною дійсністю, автор виділив декілька найбільш типових помилок працівника міліції при застосуванні зброї: ]) помилка в наявності підстави застосування вогнепальної зброї; 2) помилка у вимушеності застосування зброї; 3) помилка у своєчасності застосування зброї; 4) помилка в об'єкті заподіяння шкоди. Кримінально-правові наслідки даних помилок повинні визначатися з урахуванням правил про фактичну помилку, виходячи з того, чи є вона вибачною або не вибачною.
Також в цьому підрозділі автор аналізує статті 12 і 15 Закону України «Про міліцію» з огляду на те, чи відповідають їхні вимоги частині 2 статті 2 Європейської конвенції «Про захист прав і основних свобод людини» і доходить висновку, шо в цілому Закон України «Про міліцію» відповідає положенням Конвенції. Водночас дисертантом висловлено низку обгрунтованих зауважень і пропозицій. У зв'язку з чим автор запропонував нову редакцію статті 15 Закону України «Про міліцію» з урахуванням аналізу норм Конвенції.
Розділ 3 «Перевищення влади працівником міліції при застосуванні вогнепальної зброї» відкриває підрозділ 3.1. «Поняття і види перевищення влади працівником міліції при застосуванні вогнепальної зброї». У ньому автор формулює поняття перевищення влади працівником міліції, при застосуванні вогнепальної зброї - це застосування ним вогнепальної зброї, якщо воно явно виходить за межі повноважень, передбачених ст. ст. 12, 15, 15-1 Закону України «Про міліцію».
Далі дисертантом обгрунтовано і визначено такі види перевищення влади працівником міліції, при застосуванні зброї:
1) застосування зброї, якщо на те немає відповідних підстав, передбачених статтями 15, 15-1 Закону України «Про міліцію»;
2) застосування зброї у випадках, передбачених статтями 15, 15-1 Закону України «Про міліцію», проте не в якості крайньої міри;
3) застосування зброї без попередження, за умови, що працівник міліції був зобов'язаний і міг це зробити;
4) застосування зброї при значному скупченні людей, якщо від цього могли постраждати сторонні особи;
5) застосування зброї з незаконною метою;
6) застосування зброї у відношенні жінки з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку, осіб із вираженими ознаками інвалідності або малолітніх, якщо вони не чинять збройного або групового нападу чи збройного опору.
У підрозділі 3.2. «Кваліфікація перевищення влади працівником міліції при застосуванні вогнепальної зброї» обгрунтовує власне бачення питання кваліфікації перевищення влади. У кримінально-правовій науці існують декілька точок зору з приводу кваліфікації дій працівника міліції, що перевищили свої службові повноваження при застосуванні зброї.
Ряд авторів вважає, що працівник міліції, застосовуючи вогнепальну зброю, перебуває в стані необхідної оборони, затримки злочинця або крайньої необхідності і, виходячи з цього, дії працівника міліції, що перевищили межі дозволеної шкоди, необхідно кваліфікувати за статтями 97 і 104 КК України. Навпаки, дисертант доводить, що працівник міліції завжди перебуває у стані виконання службового обов’язку. І тому, по-перше, правовою підставою застосування зброї працівником міліції с не зазначені норми Загальної частини КК, а відповідні статті Закону України «Про міліцію», а, по-друге, сутність перевищення влади при застосуванні вогнепальної зброї працівником міліції полягас в порушенні працівником міліції свого службового повноваження, а не у виході за межі суб'єктивного права, як це має місце при необхідній обороні, крайній необхідності і затримці злочинця. Інакше кажучи, суб'єкт правомірної поведінки - працівник міліції - при перевищенні влади автоматично перетворюється в суб'єкта посадового злочину. Виходячи з цього, автор приходить до висновку, що перевищення влади працівником міліції прн застосуванні зброї необхідно кваліфікувати за ст. 166 КК України.
У висновку сформульовані основні результати дослідження та пропозиції й рекомендації шодо удосконалення чинного законодавства. Зокрема запропоновано статті 15 і 15-1 Закону України «Про міліцію» викласти у такій редакції:
Стаття 15. Застосування зброї.
Працівники міліції повноважні як крайній захід застосовувати зброю у таких випадках:
1) для захисту громадян від нападу, шо загрожує їх життю або здоров’ю, а також для звільнення заручників;
2) для відбиття нападу на працівника міліції, якщо його життю або здоров'ю загрожує небезпека;
3) для відбиття нападу на осіб, що знаходяться на охоронюваних об'єктах, у конвоях, жилих приміщеннях громадян, приміщеннях державних і громадських підприємств, установ і організацій, а також для звільнення охоронюваних об'єктів, конвоїв, житлових приміщень громадян, приміщень державних і громадських підприємств, установ і організацій у разі їх захоплення;
4) для затримання особи, яку застали при вчиненні тяжкого злочину проти життя, здоров'я або власності і яка намагається втекти;
5) для затримання особи, яка чинить збройний опір, намагається втекти з місць позбавлення волі або з-під варти, якщо вона перебувала там на законних підставах.
Працівники міліції мають право використовувати зброю у таких випадках:
1)для зупинки транспортного засобу шляхом його пошкодження, якщо водій своїми діями створює загрозу життю чи здоров'ю громадян або працівника міліції;
2)для подання сигналу тривоги або виклику допомоги;
3)для знешкодження тварини, яка загрожує життю і здоров'ю громадян або працівника міліції.
Забороняється застосовувати і використовувати зброю, якщо від цього можуть постраждати люди, що не беруть участь у вчиненні злочину.
Стаття 15-1. Гарантії особистої безпеки озброєного працівника міліції.
Працівник: міліції мас право оголити вогнепальну зброю і привести її у готовність, якщо вважає, що в обстановці, яка склалася, можуть виникнути підстави для її застосування.
При затриманні злочинців чи правопорушників або осіб, яких працівник міліції запідозрив у скоєні злочинів чи правопорушень, а також при перевірці документів у підозрілих осіб працівник міліції може привести у готовність вогнепальну зброю, що є попередженням про можливість її застосування.
Спроба особи, яка затримується працівником міліції з вогнепальною зброєю в руках, наблизитись до нього, скоротивши при цьому визначену ним відстань, або заволодіти зброєю, дають працівникові міліції право застосувати вогнепальну зброю.
Пропонується доповнити проект Кримінального кодексу України статтею 40-1 - «Застосування сили, спеціальних засобів і зброї спеціально уповноваженими особами», що може бути викладена, наприклад, у такій редакції:
«Не с злочином застосування сили, спеціальних засобів і зброї уповноваженими особами у випадках і в порядку, передбачених законами України».
За результатами дослідження автором опубліковано такі роботи:
1. Харитонов С.О. Застосування працівником міліції вогнепальної зброї - самостійна обставина, що виключає злочинність діяння // Актуальні проблеми с\"часної науки в дослідженнях молодих вчених. -
. Харків: Ун-т внутрішніх справ. — 1997. - Вип. 3-4. - С. 13-15.
2. Харитонов С.О. Про універсальність деяких статей Закону України “Про міліцію'’ // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених. - Харків: Ун-т внутрішніх справ. — 1997. — Вип. 3-4. - С.. 500-503
3. Харитонов С.А. Действие Закона Украины «О милиции» по кругу лиц// Бизнес информ. - 1999. - Вып. 11-12 . - С. 33
4. Харитонов С.А. Применение оружия работниками милиции (уголовно-правовая характеристика// Бизнес информ. - 1999. - Вып 1314,- С. 34-35
5. Харитонов С.О. Кваліфікація перевищення влади працівниками міліції при застосуванні вогнепальної зброї // Вісник Університету внутрішніх справ - 1999. - Вип 9. — С. 150 — 154.
Анотації
Харитонов С.О. Кримінально-правова оцінка застосування вогнепальної зброї працівниками міліції. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08. - кримінальне право та кримінологія, кримінально-виконавче право. - Університет внутрішніх справ, Харків, 2000.
У роботі досліджено проблеми застосування вогнепальної зброї працівником міліції як обставини, що виключає злочинність діяння. Визначено правову природу застосування вогнепальної зброї працівником міліції, проаналізовані ознаки та підстави її застосування. Запропоновано шляхи вдосконалення чинного законодавства.
Ключові слова: вогнепальна зброя, працівник міліції, перевищення влади, службовий обов’язок.
Харитонов С.А. Уголовно-правовая оценка применения огнестрельного оружия работниками милиции. - Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08. - уголовное право и криминология, уголовноисполнительное право. - Университет внутренних дел, Харьков, 2000.
В работе исследуется проблема применения огнестрельного оружия работниками милиции как обстоятельства, исключающего преступность деяния.
Сделан вывод, что правомерное применение оружия имеет двойственную юридическую природу: во-первых, административно-правовую, в той части, когда применение оружия рассматривается как часть административной деятельности уполномоченных должностных лиц исполнительной государственной власти; во-вторых - уголовно-правовую, когда применение оружия рассматривается как обстоятельство, исключающее преступность деяния.
Определены признаки правомерного применения оружия работником милиции, которыми являются: 1) сознательный1 волевой поступок в
форме действия, вызванный определенными основаниями; 2) подпадение этого поступка под внешние признаки деяния, предусмотренного уголовным законом; 3) правовой формой поступка является осуществление работником милиции своего государственно-властного полномочия; 4) по своему социальному содержанию поступок является общественно полезным.
Определено место правомерного применения оружия работником милиции в системе обстоятельств, исключающих преступность деяния среди тех. которые принадлежат к видам исполнения служебного долга, в основе которого лежат государственно-властные полномочия.
Проведено исследование всех оснований и состава правомерного применения огнестрельного оружия работником милиции, закрепленных в статьях 15, 15-1 Закона Украины «О милиции» и даны рекомендации по их совершенствованию.
Предложена своя формулировка превышения власти работником
милиции при применении огнестрельного оружия как такое применение им огнестрельного оружия, при котором оно явно выходит за пределы полномочий работника милиции, предусмотренных статьями 12, 15, 15-1 Закона Украины «О милиции».
Особое внимание уделено вопросам квалификации превышения власти работником милиции, сопряженного с применением огнестрельного оружия.
В конце работы формулируются основные предложения и рекомендации, направленные на совершенствование уголовного законодательства и улучшение правоприменительной практики правоохранительных органов.
Ключевые слова: огнестрельное оружие, работник милиции, превышение власти, служебный долг.
S. A. Kharitonov. Criminal and legal evaluation of the use of firearm by militia officials. - Manuscript.
Thesis for an Associate Professor’s degree in Law with the area of conce-tration 12. 00. 08. - criminal law and criminology, criminal executive law. -University of Interior Affairs, Kharkov, 1999.
The thesis deals with the problem of the legal provision of legality of the use of firearm by militia officials while executing their official duties. The legal nature of the use of firearm by militia officials is determined. Recommendations are made as to the improvements in the current criminal legislature.
Key words: use of firearm, militia officials,power abuse, duty.
