АВТОРЕФЕРАТ ДИССЕРТАЦИИ по праву и юриспруденции на тему «Личные права и обязанности родителей и детей за семейным законодательством Украины»
КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
на правах рукопису
САВЧЕНКО ЛЕСЯ АНАТОЛІЇВНА
ОСОБИСТІ ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ БАТЬКІВ І ДІТЕЙ ЗА СІМЕЙНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ
Спеціальність: 12.00.03 - цивільне право, цивільний процес, сімейне право та міжнародне приватне Лраво.
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
КИЇВ- 1997
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі цивільного права юридичноп факультету Київського університету ім. Тараса Шевченка.
Науковий керівник : Дзера О.В., доктор юридичних наук, доцент.
Офіційні опоненти: Шевченко Я.М.. доктор юридичних наук,
професор, Заслужений діяч науки і техніки, член-кореспондент Академії правових наук.
' Кисіль В.І., кандидат юридичних наук,
доцент. '
Провідна організація: Національна Академія внутрішніх справ
‘ України.
Захист відбудеться “*£3" 997 р
о годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.01.01.44. пр
Київському університеті ім.Тараса Шевченка І 252017. вуд. Володимирськ 60, юридичний факультет/.
З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Київського університету ім.Тараса Шевченка.
Автореферат розісланий 997 ,
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат юридичних наук. Боднар Т.В.
доцент ‘
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. В умовах оновлення всіх сторін життя нашого суспільства велике значення надається охороні інтересів сім’ї і зокрема Конституція України зазначає, що " сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою". Кодекс про шлюб та сім’ю України в статті 1 визначає своїм завданням: " дальше зміцнення сімї та всемірну охорону інтересів матері і дітей", тому шо саме в сім'ї відбувається формування гармонійно розвинутої людини.
Захист сімї державою включає в себе економічну, соціальну допомогу, а також правову охорону сім' ї. Всебічний, в тому числі правовий захист сім' ї належить до актуальних проблем сьогоднішнього дня. Захист сім' ї державою - це заходи держави по зміцненню сім' ї як основи існування суспільства, по запобіганню різним негативним впливам на сім’ю, втручанню в життя сім’ї сторонніх осіб., •’ "
Турбота про підростаюче покоління хвилює не лише громадськість нашої держави, але і весь світ; що відображено в Конвенції про права дитини, яка була схвалена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року і набрала чинності для України з 27 вересня'1991 року.
Ратифікований Верховною Радою України, цей документ став невід'ємною складовою законодавства нашої держави. Фактом приєднання до Конвенції про права дитини та її ратифікацією Україна як суверенна держава взяла на себе відповідні зобов'язання по втіленню на своїй території принципів та засад, на яких повинні грунтуватися права дитини.
У Конвенції про права дитини зазначено, шо дитина в зв’язку з її фізичною і розумовою незрілістю потребує спеціальної охорони і гурботн, включаючи належний правовий захист як до, так і після зародження . Однак в Україні ше не створено повноцінного механізму для ітілєння в життя міжнародно-правових зобов'язань. передбачених
Конвенцією. Лише у 1995 році була розроблена Національна програма "Діти України". Але, у виконанні даної програми переважають загальні декларативні підходи на шкоду вирішення конкретних питань , і вон; вимагає посилити соціальну захищеність знедолених дітей.
Законодавство Українн. а саме: Кодекс про шлюб та сім'ю України в ст.61 визначає, що батьки мають право і зобов'язані виховувати своїх дітей піклуватися про їх здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток навчання, готувати їх до праці. Ця правова норма свідчить про розумінн ролі сім' ї. про відновлення пріоритету сімейного виховання підростаючог покоління з наданням державної допомоги сім' ї.
З прийняттям Конституції Українн 1996 року, входженням держави ринкові відносини, деякі норми Кодексу про шлюб та сім’ю України (дат КпШС України) 1969 року в значній мірі застаріли, стали правилами, які н мають соціальної цінності. У певних випадках вони вступають суперечність із запитами сучасного життя. '
В літературі недостатньо висвітлені питання особистих прав т обов'язків батьків і дітей, що свідчить про необхідність їх подальше .розробки, а також усунення існуючих прогалин в законодавчом регулюванні даного питання.
Крім того, за останні роки, глава 10 Кодексу про шлюб та сім'ї Українн "Особисті права та обов'язки батьків і дітей" зазнала суттєви змін. Практично до кожної статті цієї глави були внесені зміни доповнення, що наповнило її новим змістом.
Все це і обумовило вибір теми дисертаційного дослідження, яка актуальною і має науково-практичне значення.
Об'єктом дослідження є особисті права та обов'язки батьків і дітеі підстави їх виникнення, наслідки порушення батьками обов’язків п вихованню дітей та вирішення спорів між батьками про місце проживання виховання дітей.
Предметом дослідження є система нормативних актів, що регу-
юють шлюбно-сімейні відносини. а також аналіз діяльності :равозастосовчих органів (суду, органів реєстрації актів громадянського тану, органів опіки і піклування).
Мета і завдання дослідження. Основна мета роботи полягає у омплексному аналізі законодавства про особисті права та обов'язки іатьків і дітей, практики його застосування, а також у визначенні зридичної природи та специфіки даних прав і обов'язків. їх функцій у іегулюванні шлюбно-сімейних відносин, опрацюванні рекомендацій для іравозастосовчих і правотворчих органів та батьків.
Для досягнення поставленої мети автором визначені такі основні іавдання дисертаційного дослідження:
1) розкрити сутність батьківських прав і обов'язків, підстави їх виникнення, проблеми встановлення батьківства в добровільному і :удовому порядку та оспорювання батьківства;
2) охарактеризувати особисто-правовий статус дітей;
3) розглянути права і обов'язки батьків по .вихованню дітей, наслідки порушення батьками цих обов'язків та сутність спорів, що виникають між Затьками про місце проживання та виховання дітей:
4) проаналізувати законодавство України стосовно особистих прав та обов'язків батьків і дітей, підстав їх виникнення та спорів про дітей;
5) проаналізувати діяльність правозастосозчих органів України, зокрема суду, органів реєстрації актів громадянського стану, органів опіки і піклування, яка стосується питання особистих прав та обов'язків батьків і дітей, підстав їх виникнення та спорів про дітей:
6) дослідити певні зміни та їх доцільність, що внесені до КпШС України . які стосуються особистих прав та обов'язків батьків і дітей:
7) сформулювати конкретні пропозиції щодо вдосконалення національного законодавства у сфері особистих прав та обов'язків батьків і дітей.
Методологія і теоретична основа дослідження. Методологічною осно-
вою дисертаційного дослідження є діалектико-методологічний метод вив чення суспільних явищ і процесів. Важливе значення при розробці те мала концепція захисту і охорони прав дітей, яка викладена в Конвенції г права дитини.
У роботі використані також методи наукового пізнання, системног підходу, порівняльно-правового аналізу, логіко-юридичний, статистичні В дисертації аналізуються важливі конституційні положення, які мак відношення до проблем, що розглядаються: проведений аналіз чинне законодавства України.
Сформульовані в дисертації теоретичні висновки і практи> рекомендації спираються на праці вчених, які досліджували шлюбі сімейні правовідносини. Теоретичною основою дослідження ста висновки, які викладені у роботах і статтях з сімейного права: В.І.Боші Є.М.Ворожейкіна, О.Вінгловської, В.С.Гопанчука, О.В.Дзеї
Н.Т.Єршової, І.В.Жилінкової, С.П.Індиченка. Л.П.Короткової, В.І.Ки ля, А. Е. Косенка, Л.А.Кузьмичової, Н.С.Малеіна, В.Ф.Маслої
Г.К.Матвєєва. А.М.Нечаєвої, М.Т.Оридороги, А.І.Пергамент, З.А.Пц пригори, А.О. Пушкіна, З.В.Ромовської. В.А.Рясенцева, Н.В.Рабінові Г.М.Свердлова, К.К.Червякова, Я.М.Шевченко та ін.
Дисертантом була вивчена практика діяльності суду, орга реєстрації актів громадянського стану та органів опіки і піклування.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що на оснс узагальнення і аналізу судової практики, діяльності органів опіки піклування, органів реєстрації актів громадянського стану, досягнеї юридичної науки у дисертації по-новому висвітлюються, теоретичі обгрунтовуються, уточнюються положення, які виносяться на захист:
- про необхідність передбачити безпосередньо в законодавстві та: підставу виникнення батьківських прав і обов'язків . як усиновлення:
- про можливість добровільної подачі заяви про встановлені батьківства в період вагітності матері щодо дитини, яка ще не наро-
дплас і якщо є обставини, які дають підстави передбачати, що подання спілм ої заяви може бути неможливим в .майбутньому:
• про необхідність подальшої конкретизації підстав для судового встане влення батьківства ;
- іро розширення кола осіб, які можуть звертатися з позовом до суду про вст.іновлення батьківства:
- про відрахування строку позовної давності при оспорюванні батьківства(материнства) з моменту, коли особі, яка записана як батько (мати) в книзі записів народжень стало або повинно було стати відомо, що вона, не будучи батьком (матір’ю) цієї дитини, записана як така, в органах реєстрації актів громадянського стану:
- вноситься пропозиція про доцільність укладання цивільно-правової угоди між подружжям, що бажає мати дитину, і жінкою (донором), яка виносить і народить їм днтину;
- про необхідність вдосконалення законодавства щодо прізвища,
імені, по батькові дитини: ■
- про право батьків за їх бажанням у свідоцтві про народження дитини зазначати національність дитини, а також за бажанням особи вказувати ' її національність в паспорті:
- про право неповнолітньої дитини на належне виховання;
- про необхідність визначення в законі основних обов'язків батьків по вихованню дітей:
- про розширення кола осіб, які вправі звернутися за захистом прав і законних інтересів дітей до органів опіки і піклування в разі неналежного виконання батьками (одним з них) обов'язків по вихованню:
- про позбавлення батьківських прав осіб, які досягли шлюбного віку:
- про необхідність визначення переліку поважних причин, на підставі яких батьки можуть бути позбавлені батьківських прав при відмові взяти днтину з пологового будинку (відділення):
- про закріплення в законі переліку причин , які є підставою д відібрання дитини без позбавлення батьківських прав:
- про необхідність при вирішенні спорів про місце проживання діт враховувати їх бажання незалежно від віку.
Теоретичне і практичне значення дослідження полягає в тому, що виї новки і пропозиції, які містяться в дисертації, грунтуються на науковому аналізі правових норм і теоретичних положень, викладених у працях відомих вчених, що дає автору змогу виступити з рядом обгрунтованих наукового погляду пропозицій, спрямованих на вдосконалення сімейно законодавства.
Теоретичні положення і висновки та практичні рекомендації, що міс тяться в дисертації, поглиблюють знання про сутність особистих прав та обов'язків батьків і дітей, підстави їх виникнення, особисто-правовий стаз дітей, права і обов’язки батьків по вихованню дітей та наслідки порушен цих прав, вирішення спорів між батьками про місце проживання виховання дітей, .
Основні положення дисертації можуть бути корисними л підготовки підручників і навчальних посібників для студентів юридичн вузів, а також при викладанні курсу "Сімейне право".
Висновки дисертації можуть бути використані в процесі розроб нового Сімейного кодексу України, при розробці нормативних акт наприклад. Закону про дітей, та при удосконаленні чинного закої давства.
Висунуті в даній роботі положення можуть бути використані практиці організації роботи судів, органів реєстрації актів громадянське стану, органів опіки і піклування.
Частина сформульованих у дисертації положень носить дискусійнії постановчнй характер і може служити базою подальших наукої досліджень.
Апробація результатів дослідження. Результати проведеного науке
вого дослідження обговорювались на засіданні кафедри цивільного права Київського університету ім.Т.Г.Шевченка .
Висновки і рекомендації отримані в результаті розробки теми використовувались в навчальному процесі при читанні лекцій з курсу сімейного права на юридичному факультеті та фінансово-правовому коледжі Київського університету ім. Т. Шевченка.
Окремі положення дисертації знайшли своє відображення в навчальному посібнику " Сімейне право України", посібнику "Основи держави і права", статтях. Деякі моменти дисертації були викладені на науково-практичній конференції "Ідеологія державотворення в Україні: історичний досвід і сучасність" (м.Київ 1996 рік).
Структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох глав, які поділяються на параграфи, висновків та списку використаної літератури.
ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обгрунтовується актуальність теми дослідження,' визначаються об'єкт, предмет, мета і завдання дослідження, а також його методологічна і теоретична основа, формулюються положення, які виносяться на захист, розкривається теоретичне і практичне значення та апробація результатів дослідження.
В першій главі дисертації - " Сутність батьківських прав і підстави їх виникнення" досліджується суть батьківських прав і підстави їх виникнення, питання встановлення батьківства в добровільному і судовому порядку, оспорювання батьківства.
У першому параграфі - "Поняття батьківських прав і підстави їх виникнення " розкривається сутність батьківських прав і обов'язків, обгрунтовуються підстави їх виникнення.
Батьківські права є абсолютними правами, які виникають у батьків дитини в результаті її народження. В той же час батьківські права є одночасно і обов'язками батьків по вихованню дитини, тобто в резу-
льтаті органічного зв'язку батьківських прав і обов'язків по вихованню дітей, батьківські права є не тільки мірою можливої, але і мірою необхідної поведінки. Ця поведінка визначається тими вимогами, які держава ставить до виховання дітей. В зв'язку з цим. на наш погляд, важко погодитись з категоричним твердженням Нечаєвої А.М. про те. що держава взагалі не здійснює контролю за тим. як батьки виховують своїх дітей.1
Сутність батьківського права, як і будь-якого іншого абсолютного права, виражається в поведінці самої уповноваженої особи, а не в її вимогах певної поведінки від інших осіб.
Батькам надана свобода вибору тих чи інших засобів і методів досягнення поставленої мети виховання. Разом з тим, нездійснення батьками прав та обов’язків по вихованню, або здійснення їх всупереч інтересам дітей означає порушення ними обов'язків не тільки перед дітьми, а й перед державою і суспільством.
В юридичній літературі до особистих батьківських прав відносять:
1) право на виховання дітей;
2) право на визначення дитині імені, прізвища, по батькові;
3) право на визначення місця проживання дітей і відібрання дітей від будь-яких осіб, які незаконно їх утримують;
4) право на представництво і захист інтересів дітей;
5) право давати згоду на усиновлення своєї дитини іншою особою.
Всі ці самостійні права, в сукупності складають особисті батьківські права, що тісно взаємопов'язані.
В дисертації аналізуються підстави виникнення батьківських прав і обов’язків, оскільки в юридичній літературі це питання не знайшло єдиного висвітлення. Автор вважає, що визначення в законодавстві в якості єдиної підстави виникнення батьківських прав і обов'язків -
Нечаева А.М. Семья и закон.-М.-1980.- С.56.
походження дитини, засвідчене у встановленому законом порядку , не відповідає вимогам сьогоднішнього часу. І пропонує законодавчо закріпити усиновлення як підставу виникнення батьківських прав і обов'язків, тому що усиновлення (удочеріння) - це оформлене спеціальним юридичним актом прийняття в сім’ю неповнолітньої дитини на правах сина чи дочки. Отже .усиновителі фактично стають батьками даної дитини, що свідчить про виникнення батьківських прав і обов'язків.
В другому параграфі - "Встановлення батьківства в добровільному і судовому порядку" характеризуються порядок встановлення батьківства в добровільному порядку та порядок і підстави встановлення батьківства в судовому порядку, визначається коло позивачів в справах про встановлення батьківства.
і
За чинним законодавством встановлення батьківства можливе лише між особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі, і таке встановлення батьківства може проводитися в добровільному і судовому порядку.
Зазначається, що в разі не заперечення батьком дитини, яка народилася поза шлюбом свого батьківства, а мати не проти того, щоб даний чоловік був записаний , як батько народженої нею дитини, то походження дитини встановлюється шляхом подачі спільної заяви батьком і матір'ю в органи реєстрації актів громадянського стану.
Дисертант підтримує сформульоване в проекті Сімейного кодексу України1 положення, що при відсутності можливості особистого подання спільної заяви, кожен з батьків може подати окремі заяви, що нотаріально посвідчуються, в яких має бути підтверджено походження дитини.
Конвенція про права дитини вказує, що дитина потребує належного правового захисту як до, так і після народження, і тому в дисертації обгрунтовується положення про можливість подачі заяви для встанов-
1 Проект Цивільного Кодексу України. 25.08.96. Книга шоста.Сімейне право.
лення батьківства в період вагітності матері щодо дитини, яка і народилася, якщо е обставини, які дають підстави передбачати, що подані спільної заяви може бути неможливим в майбутньому. В проекті Сімейної кодексу України по іншому сформульоване дане положення. Автс вважає, що в даному випадку обов'язково потрібно зазначити, що повин існувати певні обставини, які дають підстави передбачати, що подані такої заяви може бути неможливо в майбутньому. Зокрема до такі обставин слід віднести тяжку хворобу батька, його майбутній тривалі від1 і'зд тощо.
Автор докладно розглядає підстави, які необхідні для встановлені батьківства в судовому порядку. Пропонується прийняти окрему постано Пленуму Верховного Суду України, в якій дати відповідні роз'ясненії щодо найбільш складних питань особистих відносин батьків і діте оскільки це важливі суспільні відносини. І в даній постанові дар визначення поняття спільного проживання. Дисертант погоджується точкою зору Ромовської З.В. що спільне проживання і ведення спільно господарства повинно існувати до народження дитини але не пізнії моменту зачаття і це також доцільно зазначити в запропоноваь постанові. Автор вважає, що при судовому встановленні батьківства підставі спільного проживання і ведення спільного господарства , народження дитини, необхідно встановити і таку обставину, як співжит матері дитини і відповідача в фізіологічному розумінні.
Беручи до уваги таку підставу встановлення батьківства, як утримання, потрібно мати на увазі, що спільне утримання дитини батькоі матір'ю визнається доказом, коли особа, яка надає утримання, усвідомлк що це її дитина і діє. як батько. Це положення доцільно було б зазначиті запропонованій постанові Пленуму Верховного Суду України.
Відзначивши дискусіііність питання про те, чи може факт утриманн; дитини родичами відповідача підтверджувати батьківство, дисертант ро-
бить висновок, що утримання дитинн близькими родичами відповідача також може бути одним з доказів, що підтверджує батьківство відповідача, якщо це утримання здійснювалося за його дорученням і за умови, що особисто він не міг утримувати дитину. Пропонується при встановленні батьківства ширше використовувати висновки геномної дактилоскопії. Дану експертизу проводить Головне бюро судово- медичної експертизи МОЗ України і її висновок на 99 % дає ствердну відповідь чи є дана особа батьком (матір’ю) дитини, чи ні. Тому в запропонованій постанові Пленуму Верховного Суду України потрібно вказати, що при встановленні батьківства потрібно використовувати висновки геномної дактилоскопії, яка проводиться за бажанням сторін чи за рішенням суду.
Визначаючи коло позивачів в даних справах ( один із батьків, опікун
(піклувальник) дитини, особа на утриманні якої знаходиться дитина, і сама
дитина, що досягла повноліття), автор погоджується із законодавцем, але
пропонує надати право прокурору звертатися до суду з. позовом про
і
встановлення батьківства в інтересах неповнолітньої дитини чи неповнолітньої матері. В даних випадках прокуратура буде здійснювати представництво інтересів громадян або держави. Дане положення доцільно було б передбачити у проекті Сімейного кодексу України.
У третьому параграфі - "Оспорювання батьківства" наголошується, що оспорювання батьківства можливе лише після реєстрації народження дитини в органах реєстрації актів громадянського стану, та досліджуються особливості оспорювання батьківства.
При застосуванні ст.56 КпШС України "Оспорювання батьківства (материнства)", постає питання про правильність її тлумачення. На перший погляд її зміст потрібно розуміти так. що оспорювання батьківства(материнства) можливе лише протягом року з моменту отримання особою відомосте!! про проведений запис в органах реєстрації
актів громадянського стану. На думку автора це правило сформульовано занадто вузько. Виходячи з тексту статті, чітко видно, що після того, як проншло декілька років після народження дитини, неможливо оспорити > батьківство (материнство).
Проект Сімейного кодексу України визначає, що строк позовної давності в даному випадку починає відраховуватись з моменту, коли особі стало або повинно було стати відомо про те, шо вона не є батьком дитини. Дисертант пропонує уточнити дане положення, зокрема вказати, що даний строк починає відраховуватись з моменту, коли особі стало або повинно було стати відомо про те, що вона, не будучи батьком (матір'ю) цієї дитини, записана як така, в органах реєстрації актів громадянського стану.
В житті зустрічаються випадки, коли чоловік дає письмову згоду на запліднення своєї дружини за допомогою донора чи штучно, або коли дружина дає письмову згоду своєму чоловіку на запліднення та народження дитини іншою жінкою (донором). На думку автора, при дачі згоди дружини на те, що дитину від її чоловіка може народити донор, потрібно укладати цивільно-правову угоду між жінкою (донором) і подружжям, що бажає мати дитину, з метою попередження претензій з боку донора щодо кровної спорідненості з дитиною в майбутньому та захисту прав донора і дитини. Це положення доцільно було б внести в проект Сімейного кодексу. Крім того, Пленум Верховного Суду України у своїй постанові повинен дати роз'яснення, що являє собою така цивільно-правова угода. Зокрема в цій угоді потрібно зазначити, що жінка (донор) буде запліднена, потім виносить дитину, народить її, а також, що вона відмовляється від будь-яких прав на днтину, які грунтуються на походженні. В свою чергу подружжя, для якого жінка (донор) народить дитину, повинні сплатити їй певну винагороду.
В ст.56 КпШС України визначено коло позивачів в справах про оспорювання батьківства(материнства) - особа, записана як батько або як
мати дитини в книзі записів народжень, або особа, яка фактично є батьком дитини, в разі смерті матері чи позбавлення її батьківських прав .
Автор пропонує надати право оспорювати батьківство вдові громадянина, який записаний батьком дитини, та його близьким родичам, якшо даним записом порушуються їх інтереси, і особа, що записана батьком дитини, бажала оспорити батьківство. Було б несправедливо позбавити цих осіб права в будь-якому випадку оспорювати незаконно проведений запне про батьківство, якщо ним порушуються їх майнові, а іноді й особисті інтереси, наприклад, зменшення спадкової долі, виникнення аліментного обов'язку. Введення даного положення в проект Сімейного кодексу забезпечило б права дани.х осіб.
Глава друга - "Особисті права та обов’язки батьків і дітей" присвячена розгляду питання щодо особисто-правового статусу дітей, зокрема визначенню прізвища, імені, по батькові дитини, її національності, громадянства, аналізуються права і обов'язки батьків по вихованню дітей, а також наслідки порушення батьками цих обов'язків.
У першому параграфі - "Особисто-правовий статус дітей" аналізуються такі особисті’ батьківські права, як право на визначення дитині прізвища, імені, по батькові, питання переміни громадянами України прізвища, імені, по батькові та питання визначення дитині національності і громадянства.
Кожна дитина має право на ім'я , це зазначено в Конвенції про права зитинн. де записано: "Дитина реєструється відразу ж після народження і з чоменту народження має право на ім'я".1
Ім'я особи складається з трьох складових елементів: власного імені 'імені в вузькому розумінні), по батькові, яке історично оформилося за іменем батька, а також прізвища, тобто родового імені, під яким дана сім'я батько або мати) відома в суспільстві.
Конвенція про права дитини// Право України,- 1993,- № 5-6.-С.57.
На сьогоднішній день існує цілий ряд словників, в яких вказан перелік особистих імен, але цей перелік не може вважатися вичерпним незмінним - особи вправі вибирати імена і не вказані в них. Часто вини* питання про можливість присвоєння дитині подвійного імені. На законодавство не містить вказівок про можливість присвоєння диті подвійного імені, обмежуючись лише загальною вказівкою, що ім'я диті визначається за згодою батьків. Тому пропонується законодавчо закріпи положення про можливість присвоєння дитині подвійного імені. .Якщс батька подвійне ім'я, то по батькові дитині присвоюється за одним із них вибір батьків. А при відсутності згоди між батьками щодо імені, батькові (коли у батька подвійне ім'я) даний спір на думку дисертаї повинні вирішувати органи опіки і піклування.
При розірванні шлюбу, або визнанні його недійсним, той з батьків, якого дитина залишилась проживати, вправі звернутися до органів опік піклування з проханням переміни прізвища неповнолітній дитині, законодавством, той з батьків, прізвище якого носить дити повідомляється про порушення клопотання про зміну прізвища дитин його думка поряд з іншими обставинами враховується органами опік піклування при вирішенні даного питання, виходячи з інтересів дитини.
Але, на думку автора.зміна прізвища дитини залежить від бажаї матері, яка порушує клопотання про зміну прізвища дитини. І тому п зміні прізвища неповнолітньої дитини потрібно мати згоду батька, г певних випадках, виходячи з інтересів дитини, той з батьків, прізви якого носить дитина, повідомляється про порушення клопотання про зм прізвища дитини, і його думка поряд з іншими обставинами може 63 врахована органами опіки і піклування.
На практиці зустрічаються випадки, коли мати (батьки) залий дитину в пологовому будинку, або просто підкидає дитину, то і? по батькові і прізвище дитині визначають головний лікар пологове будинку або інші особи (старша акушерка, адміністрація дитячих буді
ків). Автор пропонує закріпити в постанові Пленуму Верховного Суду положення про те. що дітям, які залишаються без піклування батьків і не усиновлені, прізвище, ім'я, по батькові повинна визначати держава в особі районної (міської) державної адміністрації. Дане положення підтвердило б турботу держави про дітей, закріплену в Конституції.
В певних випадках громадяни України можуть змінювати прізвище, ім'я, по батькові. Законодавство передбачає випадки, коли не допускається переміна прізвищ, імен, по батькові. Автор вважає, що в зв'язку з тим, що в Україні людина є основною цінністю, то такої перешкоди для зміни прізвища, імені, по батькові, як заперечення з боку органів внутрішніх справ не повинно бути.
Значне місце в даному параграфі присвячено вивченню питання національності та громадянства дітей. На сучасному етапі збільшується чисельність міжнаціональних шлюбів. В зв’язку з цим важливе місце займає питання визначення національності дитини. У КпШС України не має ніяких положень про національність дитини. 'Автором пропонується за бажанням батьків в свідоцтві про народження дитини зазначати її національність, а також за бажанням особи вказати її національність в паспорті. Якщо батьки мають різну національність, то дитина набуває національності батька або матері за згодою батьків, а при відсутності згоди батьків спір вирішується органами опіки і піклування.
В другому параграфі -" Права і обов'язки батьків по вихованню дітей" розкривається зміст права батьків по вихованню дітей, аналізуються обов’язки батьків по вихованню дітей.
При всій багатогранності різних за суттю і призначенням суб'єктивних прав особливе місце належить тим. що слугують вихованню підростаючого покоління. Завдяки їх здійсненню вирішується проблема формування повноцінної особистості майбутнього громадянина. Виконання цього завдання складає основну функцію сім'ї, є предметом особливої уваги суспільства.
Оновлення законодавства про сім'ю і сімейне виховання дітей, висуваї проблему удосконалення правових норм про відповідальність за неналежні виховання неповнолітніх. 1 тому в ст.61 КпШС України необхідно чітке вказати, шо "батьки несуть основну відповідальність за виховання дітей” Введення такої норми буде відповідати ст.18 Конвенції про права дитини Це доповнення доцільно було б внести і в новий Сімейний кодекс України.
В законодавстві зміст права на виховання не розкривається. Авто] погоджується з точкою зору тих вчених, які вважають, що недоцільно неможливо дати визначення поняття "право на виховання", бо не можи; чітко окреслити його межі - це зумовлено тісним переплетінняї правомочностей, що включаються в нього, з іншими батьківськимі правами (наприклад з правом на спільне проживання чи спілкування батьками).
Звертаючи увагу на існування правомочностей громадянина я батька, які випливають із його права на виховання, не можна не сказат: про те, як багато значить і для батьків, і для дитини можливіст безпосередньої участі дорослих у вихованні неповнолітніх. В нашій держаЕ в силу зайнятості обох батьків значну роль відіграє заочне сімеин виховання. Ось чому проблема меншої зайнятості жінки-матері в сфер суспільного виробництва належить до найбільш важливих і актуальний Так, Конституція України визначає, що "рівність прав жінки і чоловік забезпечується: ... створенням умов, які дають жінкам можливіст
поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи наданн оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям".
. На думку дисертанта, у КпШС України потрібно ввести статтк присвячену обов'язкам батьків по вихованню дітей, а зміст її повині визначати реалії сьогодення. В даний час. у зв'язку із зміною суспільних.
моральних, правових орієнтацій в державі, основна увага приділяється вихованню дітей сім'єю, а не суспільством. Стаття 64 КпШС України не дає прямого визначення, поняття прав і обов'язків по вихованню і навчанню дітей, а вказує, шо здійснення цих прав проводиться відповідно до Закону України "Про освіту".
Закон України "Про освіту" у статті 59 визначає обов'язки батьків по навчанню і вихованню дитини, але, по-перше, .тут ототожнюються обов'язки по вихованню і навчанню, по-друге, до переліку обов'язків віднесені ті. які не можуть носити обов'язкового характеру (наприклад, шанобливе ставлення до народних українських традицій і звичок), по-третє, вони носять суто декларативний характер.
На думку автора, поняття "обов'язку по вихованню" більш широке, ніж поняття "обов'язку по навчанню", і зокрема, в обов'язок по вихованню входить обов'язок по навчанню.
На сьогоднішній день дитина не знає, які обов'язки мають батьки шодо її виховання, і тому вона не може звернутися до органів опіки і піклування за захистом своїх прав та інтересів. Крім того, цих обов'язків не знають органи опіки і піклування, і тому належним чином вони не можуть захистити інтереси дитини. І звичайно, окремі батьки в повній мірі не розуміють своїх обов’язків по вихованню дитини, а іноді просто ігнорують їх виконання. Ось чому автор вважає, що потрібно чітко визначити в законодавстві обов'язки батьків по вихованню дітей. Всі обов'язки вказати неможливо, але автор пропонує виділити найбільш загальні обов'язки, які повинні враховуватися при вихованні кожної зитинн. Так. батьки зобов'язані: дбати про фізичне та психічне здоров'я іитинн: виховувати повагу до особистості людини. її прав та основних :вобод на основі незастосування насилля: вчити дитину дотримання снуючих законів, не допускати втягнення дитини в злочинну і анти-'ромадську діяльність: виховувати ставлення до праці як єдиного джерела юбробуту: захищати в державних та інших органах, суді законні інтереси
своїх дітей. При здійсненні своїх обов'язків по вихованню батьки та інш особи, що їх замінюють, повинні поважати гідність дитини, н застосовувати насильницьких методів виховання. З точки зору дисертант; зазначення в новому Сімейному кодексі України даних обов'язкі: забезпечить право неповнолітньої дитини на виховання.
В ст.61 КпШС України зазначається.шо при неналежному виконана батьками (одним з них ) обов'язків по вихованню, або при зловживань батьківськими правами, діти вправі звернутися за захистом своїх прав т інтересів до органів опіки і піклування.
З аналізу роботи органів опіки і піклування можна зробит висновок, що жодна дитина не зверталася за захистом своїх прав т інтересів до даних органів, тому що неповнолітня, а тим більше малолітн дитина не завжди розуміє, належно чи неналежно виконують батьки свс обов'язки по вихованню, чи зловживають батьківськими правами.
В зв'язку з цим пропонується розширити коло осіб, які б могл звертатися за захистом прав і інтересів дітей від їх імені до органів опіки піклування. Тобто потрібно надати право іншим особам і установам, яки стало відомо про порушення прав неповнолітніх на виховання, звертатис до органів опіки і піклування. .
У третьому параграфі - "Наслідки порушення батьками обов'язків по вихованню дітей" розглядаються такі сімейно-правові санкції, 5 позбавлення батьківських прав і відібрання дітей без позбавлені батьківських прав, а також умови поновлення батьків в батьківські
>
правах і повернення дітей, відібраних без позбавлення батьківських прав.
Наша держава здійснює контроль за реалізацією батьками права на виховання дітей. Найсуворішою мірою сімейно-правової відповідальності батьків за неналежне виконання чи невиконання обов'язків по вихованню дітей є позбавлення цих осіб батьківських прав. Автор аналізує підстави позбавлення батьківських прав. Особлива увага зосереджена на такій
підставі позбавлення батьківських прав, як відмова без поважних причин взяти дитину з пологового будинку (відділення). Дане положення існує і в проекті Сімейного кодексу, але. на погляд автора, воно є недосконалим. При вивченні досвіду роботи органів опіки і піклування, роботи суду можна зробити висновок, шо положення статті 70 КпШС України про позбавлення батьківських прав осіб, які відмовились без поважних причин взяти дитину з пологового будннку, [1Є діє. .
Ця частина статті потребує вдосконалення, тому що, жодна жінка, яка без поважних причин залишила дитину в пологовому будинку, не була позбавлена батьківських прав. І тому потрібно у запропонованій постанові Пленуму Верховного Суду України закріпити перелік поважних причин, внаслідок яких жінка (чи подружжя) може відмовитися взяти дитину з пологового будинку (відділення). Такими причинами слід було б вважати стан здоров'я матері чи дитини, але. ні в якому разі матеріальне становище чи житлові умови. Якщо не існує цих поважних причин, то батьків або одного з них в даному випадку потрібно позбавляти батьківських прав і стягувати з них аліменти на утримання дітей, як це передбачено законодавством. А в разі усиновлення дитини , на думку дисертанта, потрібно стягувати аліменти на дитину на депозит органу опіки і піклування.
Автором пропонується позбавляти батьківських прав лише осіб, які досягли шлюбного віку.
Дисертант вважає, що частина 1 ст.71 КпШС України, яка визначає коло позивачів в справах про позбавлення батьківських прав потребує уточнень, зокрема, щодо надання такого права державним і громадським організаціям. На основі вивчення судової практики можна зробити висновок, що на сьогоднішній день до суду з позовом про позбавлення батьківських прав в інтересах неповнолітніх дітей звертаються лише прокурори, органи опіки і піклування, служби в справах неповнолітніх відділів внутрішніх справ. Тому автором підтримується позиція проекту
Сімейного кодексу, який визначає, що позивачами у даних справах можу бути організації, які відповідно до правових актів здійснюють обов'яз: щодо охорони прав та інтересів неповнолітніх.
Проект Сімейного кодексу визначає, що позбавлення батьківські прав не позбавляє дітей будь-яких інших прав, які їм належать. Але і думку дисертанта, це не повинно стосуватись усиновлених дітей.
. Сімейне законодавство з метою захисту інтересів дітей передбачає лише позбавлення батьківських прав, а і можливість відібрання дітей батьків без такого заходу. В КпШС України передбачено судо відібрання дітей без позбавлення батьківських прав, якщо залишен: дитини у осіб, в яких вона перебуває, небезпечно для неї.
Суд може прийняти рішення про відібрання дитини і передачу її : опікування органів опіки і піклування незалежно від позбавлен батьківських прав, щоб забезпечити інтереси неповнолітнього, йо нормальне виховання. Здійснити відібрання дітей без позбавлення баї ківських прав можна лише тоді, коли дитина знаходиться в небезпеці. А тор пропонує закріпити перелік причин, внаслідок яких виникає небезпе: для дитини. Під такими причинами слід розуміти хворобу батьків, зі тяжких сімейних обставин, недосягнення батьками шлюбного віку.
Зазначається, що, оскільки позбавлення батьківських прав є крайн засобом, що застосовується до батьків, якщо інші засоби не вплинули : них. то судами більше повинна застосовуватися ст.76 КпШС України, я передбачає відібрання дітей без позбавлення батьківських прав, а не ст. даного кодексу, якою регулюються питання позбавлення батьківських пра Автором досліджуються питання поновлення в батьківських права: повернення дітей, відібраних без позбавлення батьківських прг Підкреслюється, що поновлення в батьківських правах допускається лише випадку, якщо діти не усиновлені і якщо цього вимагають інтереси дітей, а також коли не тільки відпадуть всі ті умови і причини, які стали підста-
вою позбавлення батьківських прав, але іі повернення дитини в сім'ю батьків не порушить її інтересів.
Законодавство передбачає можливість негайного відібрання дитини від батьків чи інших осіб на вихованні яких вона фактично перебуває на підставі рішення органу опіки і піклування, з наступним зверненням до суду з позовом про позбавлення батьків або одного з них батьківських прав чи про відібрання дитини. Але можуть бути такі випадки, коли обставини, що послужили підставою для прийняття рішення органами опіки і піклування про негайне відібрання дитини можуть відпасти до винесення судом рішення по суті спору (під час розгляду справи або навіть ше до звернення органів опіки і піклування до суду з позовом) і тому виникає питання про повернення дитини батькам. Але ці випадки не врегульовані законодавством і відповідно пропонується законодавчо закріпити такі положення: " Якщо ще до звернення до суду органів опіки і піклування відпадуть підстави для відібрання дитини, то орган опіки і піклування може прийняти рішення про повернення дитини батькам. В разі ж коли відпадуть такі підстави під час розгляду справи судом, то суд закриває справу провадженням, і дитина підлягає поверненню батькам."
Третя глава - "Спори про дітей" присвячена розгляду спорів, які виникають між батьками з приводу місця проживання та виховання дітей.
В першому параграфі - "Вирішення спорів між батьками про місце проживання дітей" дисертант аналізує практику діяльності суду та органів опіки і піклування по питанню вирішення спорів, які виникають між батьками про місце проживання дітей.
Спір про дитину - це спір про те. є чи відсутнє уданої особи право на виховання дитини, чи правильно це право здійснюється, або про те. у кого із вихователів повинна проживати дитина.1
Як правило, спори про дітей виникають між батьками тоді, коли
'Рясенцев В.А. Семейное право.- М.- 1971. - С.188.
вони проживають окремо, знаходячись в шлюбі чи розірвавши шлюб. Загальні принципи вирішення спорів про місце проживання дітей завжди однакові: ці спори вирішуються, виходячи з інтересів дітей і з урахуванням їх бажання, якщо дитина досягла десяти років. Робиться висновок про те. що справи про передачу дитини від одного з батьків до іншого, як правило, дуже складні, бо в даному випадку зачіпаються інтереси дитини, психіка якої може зазнати моральної травми, зачіпаються інтереси батьків, кожен з яких займає протилежну позицію, ускладнене встановлення об'єктивних доказів, на підставі яких можна зробити висновок про реальні стосунки в сім' ї. Таким чином , суд повинен об’єктивно і прискіпливо вивчити всі матеріали справи і винести рішення, яке повною мірою відповідало б інтересам дітей.
Прихильність дитини до одного з батьків, так само як і прихильність . одного з батьків до дитини, як правило, є основою належного виховання і нормального розвитку особистості дитини. У зв'язку з цим суди повинні надавати великого значення з'ясуванню бажання дитини, з ким із батьків вона бажає проживати, до кого вона більше прихильна. Дисертант вважає, що вказівка закону на вік . при досягненні якого потрібно з'ясовувати думку дитини, обмежує суд при вирішенні цього питання і порушує праве дитини вільно висловлювати свої погляди з питань, що зачіпають її інтереси. І тому, на думку автора, правильним є положення ст. 1359 проекту Сімейного кодексу України, в якому не вказується вік дитини, але передбачається, що спір вирішується судом з урахуванням інтересів дітей їхнього бажання.
В другому параграфі - "Вирішення спорів про виховання дітей" автор аналізує спори, які виникають між батьками з приводу виховання дітей Зазначається, що в більшості випадків розбіжності поглядів батьків н; питання виховання дітей вирішуються в сім’ї. У випадку розбіжносте! між батьками з питань виховання дітей, розгляд даних спорі здійснюється органами опіки і піклування. Робиться висновок, що і
основному органи опіки і піклування при розгляді спорів між батьками про виховання дітей, виносять рішення, яке задовольняє батьків. У тих випадках, коли один з батьків не виконує рішення органів опіки і піклування, то останній, а також кожен з батьків вправі звернутися за вирішенням спору до суду.
Завершується дисертація "Висновками", в яких сформульовані теоретичні висновки, що резюмують результати проведеного дослідження, а також сформульовані пропозиції, які спрямовані на вдосконалення сімейного законодавства України щодо особистих прав та обов’язків батьків і дітей.
Основні положення дисертації відображені у таких публікаціях.
1 .Сімейне право України: Навчальний посібник.- Київ: «Вентурі» 1997,- 12д. а. (вспівавторстві -2.5д. а.).
2,Основи держави і права. Посібник.-Київ.-Наукова думка.-1996. 9 д. а.(в співавторстві - 4,5 д. а.).
. 3. Деякі проблеми позбавлення батьківських прав і правове стано
вище покинутих дітей//Науковий вісник Української академії внутрішні: справ України,- 1997.-№1,- 0.46 д. а.
4.Деякі питання сімейного права в світлі нової Конституції України// Ідеологія державотворення в Україні : історія і сучасність. Матеріали нау ково-практичної конференції 22-23 листопада 1996 року.- Київ, 1997,- С.302 303.
5.Права і обов'язки батьків по вихованню дітей//Право України. 1997,- № 5,- 0.2 д. а.
Savchenko L.A. Private Rights and Duties of Parents and Children by Family Law of Ukraine.-Manuscript.
Dissertation for tiie degree of Candidate of Law, speciality 12.00.03 - Civil Law. Family Law, Civil Procedure. International Private Law. Kiev Shevchenko State University. Kiev. 1997.
The dissertation deals with private rights and duties of parents and children, basis for their origin, questions of determining the paternity on voluntary grounds and on court procedure, disputing the paternity and children's place of residente and education. Analysis is given to the legislation of Ukraine and activities of the legislative bodies: the court, the civil registration, the bodies of children's custody and care, questions concerning private rights and duties of parents and children. Suggestions are made and substantiated as to improving Family Law of Ukraine, which deals with private rights and duties of parents and children.
Савченко Jl.A. Личные права и обязанности родителей плетей за се.мейны.м законодательством Украины.-Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03.-гражданское право, семейное право, гражданский процес, международное частное право.Киевский университет нм.Т.Шевченка.Киев. 1997.
В диссертации рассматриваются личные права и обязанности родителей и детей, основания их возникновения, установление отцовства в добровольном и судебном порядке, оспаривание отцовства, споры между родителями о месте жительства и воспитании детей. Анализируется законодательство Украины, деятельность правоприменительных органов: суда, органов регистрации актов гражданского состояния, органов опеки и попечительства по вопросам личных прав и обязанностей родителей и дегей. Вносятся и обосновываются конкретные предложения по совершенствованию законодательства Украины по вопросам личных прав и обязанностей родителей и детей.
Ключові слова: особисті права та обов'язки, встановлення та оспорювання батьківства, позбавлення батьківських прав.
