АВТОРЕФЕРАТ ДИССЕРТАЦИИ по праву и юриспруденции на тему «Обычное право запорожских казаков.»
іМцЇЬнаЧііна ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ 1 О ФЕВ №$ЄНІ ЯРослава Мудрого
ГРОЗОВСЬКИЙ Ігор Миколайович
УДК: 340.0 (09)
ЗВИЧАЄВЕ ПРАВО ЗАПОРОЗЬКИХ КОЗАКІВ
Спеціальність 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Харків - 1998
Дисертацією є рукопис
Робота виконана в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти України
Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор, Гончаренко Володимир Дмитрович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри історії держави та права України і зарубіжних країн
Офіційні опоненти: - доктор юридичних наук,
Копиленко Олександр Любимович, Секретаріат Верховної Ради України, заступник завідуючого юридичним відділом
- кандидат юридичних наук, доцент,
Зайцев Леонід Олександрович Університет внутрішніх справ, начальник кафедри теорії та історії держави і права
Провідна установа - Інститут держави і права імені В.М.Корецького Національної академії наук України, м.Київ
Захист відбудеться ... 1998 року о :ІН. годині
на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.02 при Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (310024, м.Харків, вул. Пушкінська, 77)
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (310024, м.Харків, вул. Пушкінська, 77)
Автореферат розісланий ... 1997 року.
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми досліджеппя. Проголошення незалежності України стало каталізатором багатьох позитивних процесів у вітчизняному правознавстві. Після затяжної кризи почала виходити на новий виток свого розвитку українська історико-правова наука.
В умовах відродження і поступового становлення основних державно-правових інститутів України зростає інтерес до поглибленого вивчення процесів державотворення і правотворення на українських землях у минулому, зокрема виникнення і функціонування звичаєвого права у запорозьких козаків.
Святкування 500-річчя виникнення запорозького козацтва на початку 90-х років XX ст. викликало посилену увагу науковців і громадськості до цього унікального явища світової історії. Одна із актуальних проблем досліджень козацтва - звичаєве право запорожців1. Звернення до цієї проблеми дозволяє розкрити одну із сфер функціонування козацтва як складного історичного феномену і разом з тим проаналізувати одне із першоджерел українського права.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертація виконувалася відповідно до комплексної цільової програми № 186.0.070872 "Актуальні проблеми історії держави та права України".
Стан наукової розробка проблеми. Звичаєве право запорозьких козаків малодосліджене, що обумовлюється особливостями попереднього політико-правового розвитку України.
Як відомо, після 1654 р. частина українських земель у складі Російської держави тривалий час зберігала певну автономію своєї правової системи. В умовах, коли, незважаючи на ряд спроб, кодифікацію українського права так і не вдалося провести, з санкції царського уряду майже півтора століття зберігали свою силу так звані “давні малоросійські права”. Це поняття, зокрема, охоплювало Литовські статути і деякі інші юридичні пам’ятки, які здебільшого були систематизованими записами найважливіших правових звичаїв. До звичаїв зверталися і у тих випадках, коли зуст-
1 Мицик Ю. Історія українського козацтва: Актуальні проблеми досліджень // Київська старовина. - 1992. - № 3. - С. 2-6.
річалися з прогалинами в писаному праві. Таким чином, роль звичаїв, з санкції влади піднесених на рівень звичаєвого права, в житті України була досить велика. Складову частину звичаєвого права на українських землях становило так зване “козацьке право” - сукупність правових звичаїв, більшість з яких виникло і оформилося в Запорозькій Січі.
Після того як самодержавство розтоптало державно-правову автономію України, звертання української інтелігенції до проблеми звичаєвого права мало не тільки історико-пізнавальне, але й певне політичне значення. Дослідження звичаєвого права розглядалося в колишній Російській імперії як прояв сепаратизму; а за часів радянської влади на правознавців, які вивчали ці питання, вішали ярлик “буржуазних націоналістів”. Все це у повній мірі стосується і проблем історії запорозького козацтва. Дослідники змушені були розглядати лише окремі питання: соціальні протиріччя в запорозькому товаристві, класову боротьбу, запорозьке військо як складову частину російської армії тощо.
Серед спеціальних робіт, присвячених безпосередньо звичаєвому праву запорожців, можна назвати статтю О.Д-ського "Система каральних заходів в Запорожжі", в якій автор детально розглядає систему покарань на території Запорозьких Вольностей, а також нариси М.Слабченка "Соціально-правова організація Січі Запорозької" та "Паланкова організація Запорозьких Вольностей", в яких проаналізовано соціально-правову й адміністративно-територіальну організацію Запорозької Січі.
У роботах з історії запорозького козацтва (В.Голобуцького,
А.Скальковського, Д.Яворницького та ін.) питання звичаєвого права розглядалися лише побіжно і фрагментарно. Крім того, в цих роботах є деякі неточності у висвітленні даної проблеми. Водночас зазначимо, що ці дослідження містять різноманітний фактичний матеріал щодо суспільно-політичного устрою Запорозької Січі, економічних та соціальних відносин у козацькій громаді, який було використано при написанні дисертації.
У монографіях, підручниках і навчальних посібниках з історії держави і права України мета вивчення звичаєвого права запорозьких козаків спеціально не ставилася. Тому це питання висвітлювалося дуже коротко або не порушувалося зовсім.
Звичаєвому праву інших народів колишнього Радянського Союзу присвячено ряд наукових робіт (В.О.Александрова, С.Л.Фукса,
з
А.Хайтлієва та ін.)- Матеріали цих досліджень були використані для порівняльного аналізу звичаєвого права запорожців з правовими звичаями інших народів.
Метою дослідження є розкриття суті, характерних рис та історичного значення звичаєвого права запорозьких козаків.
Відповідно до цього в дисертації зосереджено увагу на виконанні таких завдань:
- визначенні місця і ролі звичаєвого права запорозьких козаків у загальному контексті розвитку українського права;
- комплексному аналізі правових норм, які регулювали відносини цивільно- і кримінально-правового характеру, порядок судоустрою і судочинства у козацькому суспільстві;
- з’ясуванні взаємозв’язку литовсько-польського законодавства, зокрема Литовських статутів, і звичаєвого права запорожців;
- дослідженні впливу російського законодавства на “козацьке право” у період Нової Січі;
- порівнянні норм звичаєвого права запорозьких козаків із звичаєвим правом інших народів.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у запорозькому товаристві, а безпосереднім предметом - норми звичаєвого права, які регулювали відносини цивільно-правового (право власності, зобов’язальне право) і кримінально-правового (злочини, покарання) характеру, порядок судоустрою і судочинства в Запорозькій Січі.
З метою кращого висвітлення предмету дослідження у дисертації аналізуються також польсько-литовське, українське і російське законодавство, правові звичаї донських козаків, татар та ін.
Звичаєве право запорозьких козаків досліджується як сукупність правових звичаїв, які діяли на території так званих “Запорозьких Вольностей”.
Хронологічно рамки дослідження обмежені в основному періодом Нової Січі: 1734-1775 рр. Це пояснюється тим, що наявні архівні матеріали в основному стосуються лише цього, останнього періоду існування Запорозької Січі. Разом з тим в дисертації використовуються документальні матеріали ХУІ-ХУІІ ст. для того, щоб показати процеси виникнення і розвитку звичаєвого права запорожців.
Методологічною основою дисертації є теорія наукового пізнання соціально-правових явищ, сучасні уявлення теорії про державу і право. Водночас в дисертації використано традиційні методи історико-правових та наукознавчих досліджень: логіко-юридичний, історико-правовий, порівняльно-правовий, предметно-хронологічний, системно-структурний, соціологічний, аналітичний та ін.
Теоретичною основою дослідження стали положення, які містяться в працях представників ряду наукових спеціальностей (теоретиків і істориків права, наукознавців, істориків, політологів):
В.О.Александрова, О.О.Алексєєва, В.М.Баранова, Д.Ж.Валєєва,
В.О.Голобуцького, О.І.Гуржія, С.Л.Зівса, Р.З.Лівшиця, В.Д.Мєсяца, Г.І.Муромцева, П.М.Рабіновича, А.О.Скальковського, М.А.Супатає-ва, А.П.Ткача, С.Л.Фукса, А.Хайтлієва, В.М.Хропанюка, Л.В.Череп-ніна, Л.С.Явича, Д.І.Яворницького та ін.
Джерельну базу дослідження склали наукові публікації матеріалів, архівних документів з історії запорозького козацтва, а також спогади сучасників.
Незважаючи на наявність опублікованих джерел, тільки на їх основі неможливо всебічно вивчити проблему формування і функціонування звичаєвого права запорожців. У зв’язку з цим основна частина дисертації та її висновків зроблена на основі аналізу архівних матеріалів.
У Центральному державному історичному архіві України у м.Києві (ЦДІАК) матеріали, які відносяться до історії запорозького козацтва, знаходяться в основному у Ф.229 - “Архів Коша Нової Запорозької Січі”. Матеріали цього фонду охоплюють період від повернення Запорожжя з-під кримської протекції (1734 р.) до скасування Січі (1775 р.). Тільки окремі документи виходять за ці хронологічні межі.
Частина документів Коша Нової Запорозької Січі зберігається в Архіві Санкт-Петербурзького філіалу Інституту російської історії Російської АН у збірці А.О.Скальковського, Ф.200. У ЦДІАКу знаходяться мікрофільмокопії цих документів, які включено до Колекції мікрофотокопій (КМФ)-9, оп.2.
У ході написання дисертації було проаналізовано понад 200 справ вищезазначених фондів, які містять різноманітний матеріал щодо організації Війська Запорозького, адміністративно-політичного устрою, соціально-економічних стосунків, судочинства, побуту
козацтва, що дало змогу реконструювати норми звичаєвого права запорожців.
Для аналізу норм цивільно-правового характеру запорозьких козаків було використано різноманітні угоди, заповіти, реєстри майна, векселі і т.ін., а також окремі документи, присвячені природоохоронній тематиці.
В матеріалах січового архіву знаходяться різноманітні документи для аналізу норм кримінально-правового характеру, організації і діяльності козацького суду. Це, зокрема, матеріали розгляду окремих кримінальних і цивільних справ, протоколи допитів підозрюваних та свідків, вироки, рішення, різноманітні розписки, векселі, які розглядалися в суді як докази, тощо.
Більшість використаних архівних документів вперше вводиться в науковий обіг.
Відсутність спеціальних розробок проблеми виникнення, функціонування і змісту звичаєвого права запорозьких козаків обумовили вибір теми і паукову новизну дисертації, яка є першою спробою дослідження звичаєвого права запорожців в сучасній історико-правовій літературі.
В ній:
- детально реконструйовано основні норми звичаєвого права запорожців та зроблена спроба оцінити їх вплив на формування українського права;
- запропоновано нову сучасну оцінку суспільним відносинам у запорозькому товаристві, які регулювалися нормами звичаєвого права, взаємовідносинам Запорозької Січі з російським урядом;
- вперше проаналізовано норми цивільно-правового характеру з точки зору сучасної історико-правової науки;
- суттєво збагачено фактичний матеріал щодо норм звичаєвого права запорожців шляхом введення в науковий обіг нових, раніше не опублікованих, архівних матеріалів.
Теоретична і практична цінність дисертації полягає в тому, що в ній вперше в сучасній історико-правовій науці зроблено комплексний аналіз звичаєвого права запорозьких козаків. Це дозволило виявити деякі неточності при висвітленні питань форми “козацького права”, порядку землекористування на території Запорозьких Вольностей, характеристики окремих видів договорів тощо;
заповнити прогалини в історико-правовому знанні про правотворчі процеси на українських землях; використати зібраний і синтезований матеріал для з’ясування витоків, а, можливо, і перспектив розвитку сучасного українського права.
Зокрема, можна виділити такі сфери застосування результатів досліджень:
- науково-дослідну - для створення цілісної картини державноправового розвитку України;
- правотворчу - для уточнення характеристики правосвідомості українського народу;
- навчальну - у процесі викладання курсу “Історія держави і права України”, а також історичної частини ряду курсів галузевих юридичних дисциплін; при підготовці підручників, навчальних посібників, монографій та інших робіт.
Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки роботи розглядалися на кафедрі історії держави та права України і зарубіжних країн Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого, доповідалися автором на республіканській науковій конференції “Запорожжя в історії та культурі” (Запоріжжя, 1991), республіканській науково методичній конференції “Історія державності України: Проблеми вивчення у вузі” (Київ, 1992), міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій пам’яті проф.Федорова К.Г. (Запоріжжя, 1996), другій міжнародній науково-практичній конференції “Раціональне природокористування: системний аналіз у екології” (Севастополь, 1996). Окремі аспекти роботи використовуються автором у процесі викладання навчального курсу “Історія держави і права України” в Запорізькому інституті державного і муніципального управління.
Публікації.
Основні результати дисертаційного дослідження опубліковано в 5 статтях і 4 тезах доповідей конференцій.
Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, загальних висновків та списку використаних джерел. Обсяг роботи 175 сторінок, виключаючи список використаних джерел (213 найменувань), поданого на 17 сторінках.
ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обгрунтовано актуальність теми дисертації, вказано на зв’язок роботи з науковими програмами, розглянуто стан наукової розробки проблеми, визначені мета та завдання, об’єкт і предмет наукового дослідження, показано його методологічну та теоретичну основу, охарактеризовано використані джерела, визначено наукову новизну дисертації, показано теоретичне і практичне значення роботи, подано інформацію про апробацію і публікацію результатів дослідження.
У розділі І “Загальна характеристика звичаєвого права запорозьких козаків” розглянуті питання виникнення, періодизації, змісту, форми, характерних рис, історичного значення звичаєвого права запорозьких козаків.
У дисертації вперше в сучасній історико-правовій науці запропоновано визначення звичаєвого права запорозьких козаків як сукупності правових звичаїв, що діяли на території Запорозьких Вольностей в ХУІ-ХУІІІ ст., мали нормативний характер, обумовлювалися конкретно-історичними умовами існування козацького суспільства, допускалися або санкціонувалися верховною державною владою, а, в окремих випадках, навіть суперечили діючому законодавству.
Доведено, що матеріальною основою козацького права були специфічні суспільно-економічні відносини, які склалися в Запорозькій Січі, а юридичним джерелом - трансформовані норми давньоруського права, пристосовані до конкретно-історичних умов, норми звичаєвого права українського народу, а також різноманітні запозичення з правових норм і традицій сусідніх народів.
Розглянуто специфічні умови виникнення і розвитку звичаєвого права запорожців. Виходячи із змін в характері правових норм, запропоновано виділити в їх розвитку два періоди: 1) XVI - початок XVIII ст. - звичаєве право цього періоду мало військовий, публічний характер; 2) період Нової Січі (1734-1775 рр.) - правові но£ми стають знаряддям панування в руках козацької старшини, отримують розвиток норми приватного права. Більш детальна періодизація, на думку автора, неможлива через відсутність достатньої кількості джерел.
Зроблено загальний аналіз змісту і характерних рис козацького
права: домінуючої ролі “публічного права”, консерватизму, усної форми вираження правових норм (у більшості випадків), суворості, військового характеру правових звичаїв запорожців.
Встановлено, що причинами існування звичаєвого права переважно в усній формі були: відсутність гострого соціального конфлікту між козацькою верхівкою і рядовими козаками та формальних привілеїв козацької старшини, а значить і вимог зафіксувати їх (привілеї) у письмовій формі; зацікавленість козацької старшини і “стариків” у збереженні усного права; певний консерватизм правових звичаїв.
Разом з тим зазначено, що в період Нової Січі окремі норми звичаєвого права починають фіксуватися в письмовій формі. Зокрема, з середини XVIII ст. нормотворчим органом починає виступати козацька рада, яка приймає загальнообов’язкові рішення, що встановлювали права і обов’язки козацької старшини і рядового козацтва, порядок виборів старшини, відповідальність за-деякі види майнових злочинів і т.д.
Козацьке право було досить суворим. Навіть за просту крадіжку злодій, за звичаєм, підлягав страті. Але на практиці козацький суд, враховуючи різноманітні пом’якшувальні обставини (щиросердечне розкаяння, наявність малолітніх дітей чи несплачених боргів тощо), замінював смертну кару тілесними покараннями, передавав злочинців на поруки тощо.
Досліджено процеси взаємодії козацького права з правовими системами сусідніх держав (Речі Посполитої, Російської держави). Порівняльний аналіз звичаєвого права запорожців і польсько-литовського законодавства, зокрема Литовських статутів, дозволив зробити висновок про наявність деяких аналогій між ними. Вказано на ймовірні причини цієї подібності. Проаналізовано основні напрямки впливу російського законодавства на судову практику запорозьких козаків у XVIII ст.
На підставі аналізу джерел зроблено висновок, що звичаєве право запорозьких козаків мало важливе значення для функціонування українського права в XVI-XVПI ст., перших кроків до формування національної правової системи.
Розділ 2 “Цивільне право” присвячено аналізу норм цивільно-правового характеру (право власності, зобов’язальне право), а також норм природоохоронної тематики.
Встановлено, що суб’єктами цивільно-правових відносин були як окремі особи, так і їх колективи, а об’єктами - земля, мисливські та рибальські угіддя, ліси, сіножаті, корисні копалини, різноманітне рухоме і нерухоме майно та ін.
Важливе місце в цивільно-правових відносинах займало право власності на землю. Всі землі Запорожжя вважалися спільною власністю Війська Запорозького. Процес формування приватної власності на землю за часів існування Нової Січі не був завершений.
Норми звичаєвого права запорозьких козаків встановлювали чіткий порядок землекористування. В дисертації зроблено висновок про можливість виділення щонайменше двох категорій земель з різним правовим статусом: тих, що підлягали щорічному розподілу шляхом жеребкування, і тих, які передавалися власникам зимівників і слобід у довічне користування.
Зазначено, що право на свої землі запорожці отримали в результаті першого займу цих земель. Це право неодноразово визнавали своїми нормативними актами (універсалами та грамотами) литовські князі, польські королі та російські царі.
На думку автора, Запорозьке Військо можна вважати тільки номінальним власником своєї території. Фактично, з середини XVII ст. запорозькі козаки не виступають на міжнародній арені як власники своїх земель. Це право уособлювали в різні роки Литва, Польща, Туреччина, Росія.
У дисертації проаналізовано норми звичаєвого права запорожців, пов’язані з раціональним використанням і охороною природних багатств Запорожжя.
Козаками були встановлені чіткі правила користування лісами, рибальськими та мисливськими угіддями, а також відповідальність за порушення цих правил. Кіш Запорозької Січі регулярно надсилав паланковим полковникам накази, що впорядковували охорону природи, насамперед лісів. Створювалися спеціальні команди для боротьби із самовільними вирубками лісу. Окремі лісові ділянки передавалися під нагляд власникам зимівників і слобід.
Розвиток продуктивних сил і торгівлі в період Нової Січі зумовив високий рівень розвитку зобов’язального права. Джерела свідчать, що запорозьким козакам були відомі як зобов’язання, що виникали внаслідок заподіяння шкоди, так і зобов’язання з договорів.
Особа, яка заподіяла шкоду іншій особі, повинна була добровільно або за рішенням козацького суду відшкодувати потерпілому
збитки: повернути аналогічну річ або компенсувати ЇЇ вартість іншим майном чи грошима. Якщо правопорушник не мав власного майна, відшкодування могло відбуватися з майна куреня, до якого він був приписаний, або навіть за рахунок Коша.
У дисертації проаналізовано договори купівлі-продажу, міни, дарування, позики, підряду, особистого найму, постачання. Встановлено, що укладалися вони, як правило, в усній формі, за винятком договору позики. На думку автора, дискусійним є питання про встановлення високих процентів за позику. Зроблено порівняльний аналіз норм зобов’язального права запорозьких козаків і права Гетьманщини.
У розділі 3 “Злочини та покарання” аналізуються норми кримінально-правового характеру (злочини та покарання). При цьому було використано нові, раніше не опубліковані архівні документи.
Серед норм звичаєвого права запорожців найбільший розвиток отримали норми кримінально-правового характеру. Вони мали яскраво виражений публічний характер, захищали внутрішній устрій Запорозької Січі від злочинців, сприяли встановленню суворої дисципліни і субординації у Війську Запорозькому.
Автор зазначає, що у звичаєвому праві запорозьких козаків злочином у матеріальному розумінні вважалася дія, що спричинила шкоду та збиток життю, здоров’ю, майну, честі окремої особи або всього Війська Запорозького.
Козацьке право передбачало досить широкий перелік злочинів, які розподілялися, в залежності від об’єкту злочину, на декілька видів: військові; службові; проти порядку управління і суду, особи, власності, моралі.
Характерною рисою кримінального права запорожців була корпоративність. Саме тому найтяжчими злочинами вважалися убивство козака, а також злочини проти порядку управління і суду. Жорстокі покарання встановлювали для злодіїв і грабіжників, особливо, якщо мова йшла про крадіжки і пограбування січового або церковного майна.
Аналіз джерел дає підставу стверджувати, що покарання злочинців здійснювалося з метою відплати за скоєний злочин, відшкодування збитків потерпілому або козацькому товариству в цілому, перестороги іншим козакам утримуватися від злочинних
вчинків під загрозою смертної кари або суворих тілесних покарань. Покарання носили виключно публічний характер.
У Запорозькій Січі досить широко застосовували смертну кару як засіб швидко і без особливих витрат позбутися від злочинців. Порівняльний аналіз норм кримінально-правового характеру козацького права і Литовських статутів свідчить, що склади злочинів, за які була передбачена смертна кара на Запорожжі, в основному співпадали з аналогічними в Литовських статутах. Разом з тим, в Запорозькій Січі існував цілий ряд специфічних складів злочинів, пов’язаних з військовою організацією запорозького товариства, за які козацьким правом передбачалося винесення смертних вироків.
Запорозькі козаки застосовували різні види простої і кваліфікованої смертної кари. Під тиском російської влади сфера її застосування звужується. Страту злочинців все частіше заміняють іншими, переважно тілесними, покараннями. Все ж таки, незважаючи на заборону царського уряду застосовувати смертну кару місцевими органами влади, запорожці продовжували страчувати злочинців до останніх часів існування Запорозької Січі, переважно двома способами: повішенням і забиванням киями біля ганебного стовпа. Про застосування інших видів смертної кари в період Нової Січі документальних свідчень нами не знайдено.
Проаналізовано інші види покарань, передбачених звичаєвим правом запорожців: тілесні, майнові, ганебні, позбавлення волі, вигнання.
Встановлено, що серед тілесних покарань найчастіше застосовували болючі покарання. Особливо популярним було покарання киями біля ганебного стовпа. Воно поєднувало в собі публічність і жорстокість, а також передбачало участь усього козацького товариства у покаранні злочинців. Калічницькі покарання майже не застосовувалися запорожцями, оскільки вони суперечили основам організації козацького суспільства: каліка не міг виконувати основний обов’язок запорозького козака - служити у війську.
Зазначено, що майнові покарання застосовували, в основному, з метою відшкодування збитків потерпілої сторони, а також судових витрат. Наведено приклади, коли відшкодування за злочинця, який був козаком і не мав власного майна, відбувалося за рахунок куреня, до якого він був приписаний, або навіть за рахунок Коша.
У ході дослідження норм кримінально-правового характеру запорожців зроблено порівняльний аналіз цих норм із законодавством
Речі Посполитої та Російської імперії.
У розділі 4 “Судовий устрій та судочинство” розглядається широке коло питань організації і діяльності судової влади в Запорозькій Січі. ■
Аналіз судового устрою дозволяє зробити висновок, що суд не був відділений від адміністрації, тобто майже всі посадові особи Війська Запорозького, в межах своєї компетенції, виконували і судові функції. Найбільш складні справи розглядалися на козацьких сходках або радах. Існував базарний суд.
Практикувалися поїздки кошової старшини і окремих посадових осіб в паланки для розгляду справ на місцях. Проаналізовані архівні документи дають підставу для припущення, що, можливо, такі поїздки були традиційними.
Зазначено, що козацький суд мав декілька інстанцій. В окремих випадках дозволялося оскарження рішення нижчої інстанції до вищої.
Юрисдикції козацького суду підлягали особи, які проживали на території Запорозьких Вольностей. Сторонні особи, які здійснили злочини на території Запорожжя, передавалися, як правило, для присуду за місцем їх проживання. У свою чергу запорожці, що здійснили злочини за межами Запорожжя, передавалися для присуду в Січ, або ж Кіш направляв своїх депутатів для участі в розгляді справ за місцем перебування злочинця. Тобто норми звичаєвого права не встановлювали чіткого порядку, де повинен був відбуватися розгляд кримінальної справи - за місцем проживання злочинця, чи за місцем скоєння злочину.
З 60-х років XVIII ст. особливо небезпечні злочинці (грабіжники, бунтівники) передавалися для присуду російській владі. На думку автора, це свідчить про наростання соціальних протиріч в останні роки існування Запорозької Січі, про небажання або й неможливість козацької старшини власними силами приборкати рядове козацтво.
У запорозьких козаків не було чіткого поділу процесу на цивільний і кримінальний. Хоча вже намітилася тенденція розглядати цивільні справи в межах обвинувально-змагального процесу, а кримінальні - в межах слідчого.
В дисертації розглянуто основні стадії, характерні риси процесу, який був усним, здійснювався відкрито, розпочинався за позовом
зацікавленої сторони. Дізнання, попереднє слідство проводили, як правило, осавул, довбиш або інші уповноважені посадові особи. Доказами вважалися власне зізнання обвинуваченого, показання свідків, речові докази, висновки експертів. Важливе значення мали письмові документи: векселі, розписки тощо.
Під час допиту обвинувачуваних і свідків військовий писар вів протокол за установленою (традиційною) формою. У ході допиту застосовували тортури.
У ході розслідування справи складалися реєстри викрадених речей. Складалися також реєстри* майна обвинувачених. Це майно після розгляду справи в суді призначалося для покриття збитків скривдженої сторони, а також судових витрат.
Рішення козацького суду підлягало негайному виконанню. Виняток становила смертна кара, яку здійснювали, коли у наявності було декілька злочинців, з яких один страчував іншого.
Судові рішення й вироки виконували посадові особи (здебільшого осавул), козацьке товариство в цілому (при покаранні киями), інколи самі засуджені (якщо була призначена смертна кара).
З метою всебічного висвітлення предмету дослідження було проведено порівняльний аналіз норм процесуально-правового характеру запорожців і процесуального права Гетьманщини, яке діяло на українських землях в кінці XVII - XVIII ст.
ВИСНОВКИ
В результаті проведеного дисертаційного дослідження отримано такі основні результати:
1. На основі аналізу різноманітних джерел запропоновано визначення звичаєвого права запорозьких козаків, його періодизацію; охарактеризовано основні риси козацького права; встановлено його роль і місце в процесах формування і функціонування правових норм на українських землях у ХУІ-ХУІІІ ст.ст.
2. Вперше в сучасній історико-правовій науці проведено комплексне дослідження норм цивільно- і кримінально-правового характеру, а також норм, що регулювали судоустрій і судочинство на території Запорозьких Вольностей. Це дозволило усунути деякі неточності у висвітленні питань щодо форми козацького права, встановлення високих процентів за позику, застосування смертної кари в період Нової Січі тощо.
3. Проведено порівняльний аналіз основних норм звичаєвого права запорожців з правовими звичаями і законодавством сусідніх народів і держав. Вказано на подібність окремих правових норм; визначено причини цієї подібності.
4. Суттєво збагачено фактичний матеріал щодо норм звичаєвого права запорожців шляхом введення в науковий обіг нових, раніше не опублікованих, архівних матеріалів.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ
ДИСЕРТАЦІЇ
1. Грозовський І.М. Звичаєве право Запорозької Січі // Радянське право. - 1991. - № 10. - С. 58-60, 91.
2. Грозовський І.М. Тілесні покарання в Запорозькій Січі// Актуальні проблеми розвитку суспільної думки і практики управління: 36. наук, праць. - Вин.2. - Запоріжжя: Запорізьк. ін-т держ. і муніц. управління, 1996.- С. 125-132.
3. Грозовський І.М. Козацьке право // Право України. - 1997. -№ 6. - С. 76-80.
4. Грозовський І.М. Право власності на землю в Запорозькій Січі // Право України. - 1997. - № 8. - С. 62-65, 93.
5. Грозовський І.М. Феномен козацького права // Вісник Академії правових наук України. - 1997. - № 3 (10). - С. 121-130.
6. Грозовський І.М. Правові звичаї запорозьких козаків // Запорожжя в історії та культурі: Тези доп. і повід, респ. наук, конференції. - Запоріжжя: Запорізьк. держ. ун-т, 1991. - С. 7-8.
7. Грозовський І.М. Запорозька Січ - “християнська козацька республіка” // Історія державності України: Проблеми вивчення у вузі / Тези доп. і виступів на респ. наук.-метод, конференції 15-17 квітня 1992 p., м.Київ/. - Київ: Київськ. політех. ін-т, 1992. - 4.1. -
С. 20-23.
8. Грозовский И.Н. Смертная казнь в обычном праве запорожских казаков // Научно-практическая конференция, посвященная памяти проф. Федорова К.Г. (12-13 июня 1996 г.) / Тезисы докладов. -Запорожье: Запорожск. госуд. ун-т, 1996. - С. 13-16.
9. Grozovskiy I. Forest protection in Zaporizka Sich // Раціональне природокористування: системний аналіз у екології / Тези доповідей другої міжнародної науково-практичної конференції (Севастополь, 9-13 вересня 1996 p.). - Севастополь: Севастопольськ. держ. технічн. ун-т, 1996. - С. 12.
Грозовський І.М. Звичаєве право запорозьких козаків. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень. - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Харків, 1998.
Дисертацію присвячено комплексному дослідженню звичаєвого права запорозьких козаків. Проаналізовано норми, які регулювали відносини цивільно-правового (право власності, зобов’язальне право) і кримінально-правового (злочини, покарання) характеру, судоустрій та судочинство в Запорозькій Січі. Запропоновано нові підходи щодо характеристики змісту та форми козацького права, права власності на землю, окремих видів договорів.
Ключові слова: звичаєве право, запорозьке козацтво, право власності, зобов’язальне право, злочин, покарання, судоустрій, судочинство.
Грозовский И.Н. Обычное право запорожских казаков. - Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 - теория и история государства и права; история политических и правовых учений. - Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого, Харьков, 1998.
Диссертация посвящена комплексному исследованию обычного права запорожских казаков. Проанализированы нормы, регулирующие отношения гражданско-правового (право собственности, обязательственное право) и уголовно-правового (преступления, наказания) характера, судоустройство и судопроизводство в Запорожской Сечи. Предложены новые подходы относительно характеристики содержания и формы казацкого права, права собственности на землю, отдельных видов договоров.
Ключевые слова: обычное право, запорожское казачество, право собственности, обязательственное право, преступление, наказание, судоустройство, судопроизводство.
Grozovskiy I.N. The customary law of Zaporozhye kossaks. -Manuscript.
Thesis for a candidate of law degree by speciality 12.00.01 - theory of history of state and laws; history of political and legal doctrines. -National Law Academy of Ukraine named by Yaroslav Mudriy, Kharkov, 1998.
The dissertation is developed to a complex research of the customary law of Zaporozhye kossaks. Legal norms of civil-law (right of property, right in personam) and criminal-legal ( crimes and punishment) relations as well as court organisation and procedure in Zaporozhye Setch are analysed. New approaches concerning performance of content and form of kassaks' law, right of owneship to land and some types of the contracts are offered.
Key words: customary law, Zaporozhye kossaks, right of property, right in personam, crime, punishment, court organisation, court procedure.
