АВТОРЕФЕРАТ ДИССЕРТАЦИИ по праву и юриспруденции на тему «Организационно-правовые аспекты деятельности органов политической полиции Российской империи на Украине в середине XIX в.»
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ДЕр^КАВИ І ПРАВА ім. В.М.КОРЕЦБКОГО
\ в № «9»
ОМЕЛЬЧЕНКО Ірина Костянтинівна
УДК 321 (091) (4/9)
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ПОЛІТИЧНОЇ ПОЛІЦІЇ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ НА УКРАЇНІ В СЕРЕДИНІ XIX ст.
Спеціальність 12.00.01 — теорія та історія держави і права, історія політичних та правових вчень
АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Кіш -1997
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана у відділі історико-політологічних досліджеі держави і права України Інституту держави і права ім. В.М.Ю рецького Національної академії наук України
Науковий керівник доктор юридичних наук, професор БАБКШ Володимир Дмитрович
провідний науковий консультант Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України
Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор
ПРОЗОРОВА Наталія Сергіївна
професор кафедри теорії та історії держави і права Запорізького державного університету
кандидат юридичних наук ЧИСНІКОВ Володимир Миколайович доцент кафедри адміністративного права Національної академії внутрішніх справ України
Провідна установа Університет внутрішніх справ
МВС України, кафедра теорії та історії держави і права (м. Харків)
Захист відбудеться “ ^ ” (/ССС?^СИ^998 р. о ^ годині и засіданні спеціалізованої вченої ради Д 50.24.03 по захисту ді сертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних на> в Інституті держави і права ім. В.М.Корецького Національні академій наук України за адресою: 252001, м. Київ, вул. Трьохсв; тительська, 4.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці інституту. Автореферат розісланий и^_” ^^•'^^1998 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради ''" УСЕНКО І.Б
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність дослідження. Дослідження діяльності органів політичної поліції Російської імперії у контексті розвитку основних політичних сил українського суспільства та виникнення нового етапу національного вільнодумства видається надзвичайно важливим для характеристики політико-правової думки та стану забезпечення прав людини на українських землях у середині XIX ст. Звернення до цієї проблеми дає змогу не лише розкрити каральну сутність органів російської політичної поліції, але й краще усвідомити витоки ідеї державної незалежності України.
Слід звернути увагу, що останнім часом в засобах масової інформації набули певного поширення питання реанімації та пропаганди ідей російського неомонархізму. Думки про відтворення монархічної форми державного правління та її ідеалізація стають навіть політичною платформою деяких політичних сил. Ці тенденції посилюють актуальність всебічного і глибокого вивчення самодержавної монархічної влади в Російській імперії як історико-юридичного явища, зокрема її внутрішньої політики.
Особливий інтерес викликає аналіз розвитку державного апарату російського самодержавства, насамперед його каральних органів. Продовж свого існування російське самодержавство спиралося на систему політичної поліції і головними характерішми рисами його внутрішньої політики були поліцейська сваволя, пригноблення вільної думки, обмеження особистих та національних прав громадян. Наддержавний статус, якого набули органи політичної поліції у період царювання Миколи І, сприяв їхньому перетворенню у цей період на всеосяжну структуру, що узурпувала реальну владу в державі. І це було викликано прагненням утримувати єдину сильну самодержавну владу на величезній території, населеній багатьма народами різної національно-культурної належності.
Дослідження даної проблеми сприятиме усвідомленню небезпеки функціонування поліцейської держави, пригнічення прав та :вобод людини. Це має особливе значення для реалізації положень нової Конституції України та перетворення Української держави на правову.
Ступінь дослідженості проблеми. Соціально-політичне стано-зище України у складі Російської імперії на початку — в середині XIX ст. знайшло своє відображення у творах класиків української сторії М.Грушевського, Д.Дорошенка, М.Драгоманова, О.Єфи-менко, І.Крип’якевича, Н.Полонської-Василенко.
Багато праць як дореволюційних, так і сучасних дослідників ірисвячено розвитку російського самодержавства і, зокрема, ролі
особи імператора Миколи І в історичному процесі середини XIX ст. (Г.Балицький, М.Гершензон, Р.Зотов, П.Лакруа, В.На-заревський, М.Шильдер та інші). Роботи цих авторів можна поділити на дві групи — апологетів особи імператора і його правлікня (наприклад, Р.Зотов, В.Назаревський) та представники) критичного осмислення епохи (наприклад, Г.Балицький, М.Гершензон).
Цікавими джерелами для вивчення миколаївської епохи с окремі твори іноземних авторів — свідків подій, які сприймали російський суспільний лад та російське кріпосництво з точки зору громадян країн, вільних від будь-яких форм рабства. Найбільш відомою з них є праця фраіщузького письменника Астольфа де Кюстіна.
Новому етапу у розвитку вільнодумства у Російській імперії в миколаївську епоху та зародженню національної вільної думки цього періоду присвячені історичні та історико-юридичі дослідження таких авторів, як В.Віппер, М.Владимирський-Буданов, В.Гессен, Б.Глінський, С.Єфремов, Г.Казьмирчук, Г.Марахов,
О.Медушевський, В.Міяковський, О.Оболонський, Н.Прозорова, Г.Сергієнко, С.Симонов, Є.Скрипильов, Ф.Ястребов та праці деяких інших дослідників.
Проблеми розвитку органів політичної поліції Російської імперії знайшли своє відображення у роботах М.Варадінова, М.Гернета, П.Зайончковського, М.Єрошкіна, М.Лемке, Ф.Лур’є, Р.Мулукаєва, І.Оржеховського, О.Піджаренка, В.Розенберга та В.Якушкіна, І.Троцького, А.Чайковського, В.Чиснікова, М.Щер-бака, Д.Шинджикаиівілі, К.Федорова, О.Ярмиша (та деяких інших авторів).
Серед зарубіжних досліджень цієї тематики, автори яких приділяють особливу увагу, насамперед, рецепції інститутів і норм миколаївської епохи у сучасність та становленню поліцейської держави у Російській імперії, потрібно виділити роботи Д.Орловськи “Межі реформи: Міністерство внутрішніх справ у Російській імперії, 1802-1881” та Р.Пайпса “Старорежимна Росія”, а також роботи А.Гершенкрона, С.Монаса, М.Раєва, Х.Сетон-Уотсона, П.Сквайра та ін.
Інша важлива для даного дисертаційного дослідження проблема місця та значення Кирило-Мефодіївського таємного товариства у формуванні національного вільнодумства розглядається у працях Д.Багалія, М.Возняка, М.Грушевського, З.Гуревича, П.Зайончковського, Ю.Ковміра, І.Лисяк-Рудницького, Г.Марахо-ва, Ю.Пінчука та інших дослідників. Велику цінність також мають біографічні та автобіографічні твори М.Костомарова, П.Куліша,
з
а також спогади про них та інших учасників Кирило-Мефо-діївського братства.
Однак потрібно зазначити, що на даний момент практично відсутні спеціальні комплексні дослідження, які пов’язують якісно новий етап у розвитку національного вільнодумства на початку
— в середині XIX ст. з розвитком і діяльністю карального апарату Російської імперії цього періоду та вивчають тенденції їхнього взаємовпливу.
• Об’єкт і предмет дисертаційного дослідження. Об’єктом даного дослідження є організаційпо-правові аспекти діяльності органів політичної поліції Російської імперії з другої чверті XIX ст. до періоду буржуазішх реформ 1860-х рр. у контексті українського національно-визвольного руху цього періоду.
Предметом дисертаційного дослідження є діяльність III відділення Власної Його Імператорської Величності канцелярії (далі
— III відділеїшя) та Корпусу жандармів періоду царювання Миколи І, форми і методи їхньої діяльності по політичних справах середини XIX ст. (на прикладі матеріалів справи Украйно-:лов’янського товариства (Кирило-Мефодіївського братства)), а гакож відповідне законодавство Російської імперії, зокрема, закони про державні злочини.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з 1826 р. то 1855 р. (період царювання імператора Миколи І) й зумовлені гим, що саме у цей час закладалися організаційно-правові основи діяльності системи органів політичної поліції держави та розпо-іався новий етап національно-визвольного руху на українських !емлях у складі Російської імперії, пов’язаний насамперед з виник-іенням та діяльністю Кирило-Мефодіївського таємного товариства.
У дисертації з метою розкриття причин та наслідків окремих іосліджуваних подій використовуються також деякі матеріали, які шходять за межі окреслених хронологічних рамок.
Мета та основні завдання дослідження. Метою дисертаційного іослідження є розкритття взаємозв’язку та взаємовпливу між :піввідношенням основних політичних сил в українському :успільстві середини XIX ст. та діяльністю каральних органів ’осійської імперії на Україні у цей період.
Виходячи із вищезазначеного, автор дослідження ставив перед обою наступні завдання:
— визначити місце, роль та основні тенденції розвитку, а та-;ож дати характеристику діяльності органів політичної поліції ’осійської імперії у миколаївську епоху;
— дати оцінку правової основи діяльності апарату політичної [оліції Російської імперії у середині XIX ст.;
— визначити розстановку основних політичних сил в українському суспільстві після повстання декабристів;
— на прикладі однієї із найвизначніших політичних справ середини XIX ст., події якої безпосередньо відбувалися на Україні, розкрити методи та форми діяльності III відділення та Особливого корпусу жандармів.
Методологія дослідження. Дисертація написана на основі комплексного підходу до вивчення предмету дослідження. Використати філософських, загальнонаукових та спеціальних методів дослідження обумовлює єдність гносеологічного та історико-юридичного аналізу досліджуваного матеріалу. В дисертації використовується діалектико-матеріалістичний метод дослідження, загальна методологія теорії та історії держави і права. Поряд з філософськими, в роботі використовуються такі загальнонаукові методи, як метод історико-цивілізаційного підходу до вивчення предмету дослідження, метод раціональної критики та метод системного аналізу правових та історичних категорій і явищ. Крім того, дане дослідження здійснено на основі спеціальних методів, якими є метод історичного наступництва, порівняльно-правовий метод, а також метод формально-юридичного аналізу нормативних документів і юридичних фактів.
Джерельною базою дослідження є законодавчі акти Російської імперії, документи слідства у справі Украйно-слов’янського товариства (Кирило-Мефодіївського братства), розпорядження, укази Імператора Миколи І та інструкції, звіти III відділення, а також мемуари учасників Кирило-Мефодіївського таємного товариства. Значна частина цих матеріалів опублікована (переважно у виданнях XIX ст.), інша відклалася у фондах Центрального державного історичного архіву України та Інституту рукописів Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського. Ряд архівних матеріалів, використаних у дисертації, вперше вводиться до наукового обігу.
Наукова новизна дисертації полягає у:
— визначенні основних тенденцій виникнення та розвитку органів політичної поліції Російської імперії в досліджуваний період;
— теоретичному аналізі законодавства Російської імперії про державні злочини та його розвитку у зв’язку з наростанням соціального незадоволення та виникненням таємних організацій антиурядового характеру;
— аналізі форм і методів діяльності органів політичної поліції імперії взагалі та на прикладі конкретної політичної справи;
—- визначенні автором дослідження таких категорій, як вільнодумство, український панславізм, каральні органи;
— дослідженні політико-правових поглядів учасників Кирило-Мефодіївського таємного товариства, а також його програмних документів та діяльності як об’єктів політичного розшуку;
— виявленні взаємозв’язку розвитку вільнодумства з посиленням органів політичної поліції Російської імперії та вдосконаленням форм і методів їхньої діяльності.
На захист виносяться такі найбільш суттєві і нові наукові положення і висновки:
1. Головним чинником, який обумовив реформування апарату політичної поліції Російської імперії у другій чверті XIX ст., була активізація вільнодумства у країні після повстання декабристів. Діяльність органів політичної поліції імперії (III відділення та Корпусу жандармів) у середині XIX ст. в основному була спрямована на придушення виступів антиурядового характеру та на захист державної ідеології “офіційної народності”.
2. Компетенція III відділення та Корпусу жандармів була виз-
начена дуже широко та поєднувала в собі інформаційно-аналітичні функції щодо збирання та опрацювання інформації з практичними функціями щодо боротьби з порушеннями закону. У компетенції органів політичної поліції також перебувало здійснення нагляду за всією системою державних органів та суспільними настроями. .
3. Приблизно з другої чверті XIX ст. український національний рух вступив у стадію виникнення національно орієнтованих організацій та висунення вимог національного характеру, при-ішадом чого є діяльність Кирило-Мефодіївського таємного товариства — першої української організації політичного характеру. Український національний рух зазначеного періоду базувався на ідеології панславізму, який на українському грунті набув певних особливостей.
4. Внаслідок організаційних перетворень у системі внутрішньої безпеки імперії другої чверті XIX ст., органи політичної поліції стали основою та характерною ознакою російських) самодержавства і поступово набули ознак каральних органів. Найваж-швішою із цих ознак було використання у їхній роботі деяких :пецифічних, тільки їм властивих, репресивних форм і методів цяльності.
5. Справа Кирило-Мефодіївського таємного товариства є ірикладом політичного процесу періоду царювання Миколи І та тозасудової діяльності каральних органів Російської імперії, в псому повного мірою відбилися репресивні методи їхньої діяльності.
6. Після викриття Кирило-Мефодіївського таємного товариства в українському суспільстві спостерігається розшарування
інтелігенції та поділ її представників на прихильників ідеології уряду, з одного боку, та осіб, що стояли на позиціях вільнодумства — з іншого. У свою чергу, діяльність Кирило-Мефодіїв-ського братства створила передумови для виникнення у другій половині XIX ст. українофільства, представники якого продовжили боротьбу за національні права на більш високому рівні.
Теоретичне і практичне значення дисертаційного дослідження полягає у тому, що її положення дають змогу з’ясувати основні риси, напрямки, функції та методи діяльності органів політичної поліції Російської імперії середини XIX ст. та виявити основні тенденції розвитку національного руху та політико-правової думки на українських землях у складі імперії у цей час.
Положення та висновки дисертації можуть бути також використані у науково-дослідній роботі та навчальному процесі. Вивчення негативного досвіду перетворення спеціалізованих правоохоронних органів імперії на каральні органи та перебрання ними на себе функцій тотального контролю за державою і суспільством буде корисним у процесі створення правової бази діяльності сучасних правоохоронних органів. Наукові висновки дослідження сприятимуть вивченню досвіду державницької ідеї та гуманістичних традицій в українському суспільстві у галузі прав людини.
Апробація, реалізація і публікація результатів дослідження. Результати роботи дисертанта знайшли відображення у його доповідях на засіданнях відділу історико-політологічних досліджень держави і права України Інституту держави і права ім. В.М.Ко-рецького НАН України, у виступах на трьох наукових та науково-практичних конференціях, а також у лекціях з історії держави і права України та історії України на історичному факультеті Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова. Основні положення дисертації викладені у 4 наукових публікаціях.
Зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Тематика дисертаційного досліджеїшя пов’язана із кількома плановими темами, що розробляються у відділі історико-політологічних досліджень держави і права України Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. А саме, наукові здобутки дисертанта були використані у роботі над плановими темами “Юридична енциклопедія”, “Українське державотворення у динаміці взаємодії етно-історичних та правових факторів (історико-політологічне та політико-правове дослідження)” та іншими темами.
Тема дисертаційного дослідження була затверджена Вченою радою Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України в січні 1995 р.
Структура дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків і пропозицій та списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг праці — 185 сторінок.
ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі розкриваються актуальність і ступінь дослідженості тематики дисертації, визначаються об’єкт, предмет, хронологічні рамки дослідження, формулюються його мета і основні завдання, висвітлюються методологічні та науково-теоретичні основи дисертації, її джерельна база, наукова новизна, найбільш суттєві та нові наукові положення і висновки, а також теоретичне і практичне значення, характеризуються апробація, реалізація і публікація результатів дослідження і зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами.
У першому розділі “Організаційно-правові аспекти становлення і розвитку органів політичної поліції Російської імперії у першій половині XIX ст.” розкривається динаміка та основні етапи розвитку спеціальних органів політичної поліції Російської імперії від часів царювання Петра І до середини XIX ст.
Імператор Олександр І при реформуванні системи державної безпеки, як не раз відзначалося в літературі, намагався взяти за основу систему органів внутрішньої безпеки тогочасної Франції, за якої діяло декілька паралельних, незалежних одна від одної структур, що поставляли різнорідну оперативну інформацію, у гой же час контролюючи одна одну, допомагаючи цим главі держави зберігати певну самостійність у вирішенні питань державної безпеки.
В Росії ж прагнення “розділяти та володарювати” призвело до повного безвладдя у системі правоохоронних органів — водночас було створено велику кількість міністерств, комітетів, установ, ІЦО дублювали свої повноважеіпія та створювали підстави для виникнення боротьби за передаїшя компетенції від одного органу до іншого.
В дисертації робиться висновок про те, що надзвичайна цен-гралізованість системи державного управління у миколаївську гпоху створювала умови для придушення будь-якого вільнодумства у країні. У цьому уряд спирався на посилені органи внутрішньої безпеки, розміри і повноваження яких у Російській імперії середини XIX ст. були прямо пропорційні масштабам підозри, якою була охоплена правляча верхівка по відношенню до :вого ж народу.
Наслідком такої внутрішньої політики царату у середині XIX ст. стало посилення незадоволення діями уряду, загострення
ідеологічної боротьби, та, на противагу цьому, посилення каральних та репресивних функцій самодержавної держази, органи політичної поліції якої посіли провідне місце у бюрократично централізованому державному механізмі.
Каталізатором впровадження політичного терору та реформування системи державної безпеки стало повстання декабристів 1825 p., яке прискорило формування посиленого апарату політичної поліції, що прийшов на зміну існуючим за Олександра І тимчасовим органам — Комітету вищої поліції (1805 р), Комітету охорони загальної безпеки (1807 р.) та Особливої канцелярії (1810 р.).
Після грудневих подій 1825 р. уряд вжив ряд заходів, спрямованих на посилення державної та політичної безпеки. Головною із дій уряду у цьому напрямку було створення III відділення та Корпусу жандармів. Причиною створення III відділсішя стало те, що стара система поліцейського управління не забезпечила своєчасного розкриття таємного товариства декабристів. Для успішного рішення цього завдання з’явилася ідея створення органу нагляду, який, виконуючи ті ж завдання, що і його попередники, діяв би більш непомітно та більш централізовано.
III відділення відрізнялося від попередніх органів політичної поліції також тим, що мало воєнізований виконавчий орган — Корпус жандармів. У своїй діяльності III відділення та Корпус жандармів керувалися законодавством Російської імперії, яке відповідало інтересам феодальної держави.
Нова правова база діяльності органів політичної поліції імперії була створена у першій половині XIX ст. в результаті проведення систематизації російського законодавства.
У галузі кримінального права систематизація була більш масштабною, ніж у іїіших галузях права, та завершилася виданням “Уложення про покарання кримінальні та виправні” 1845 р. Система покарань, встановлена “Уложенням про покарання кримінальні та виправні”, та інші характерні ознаки цього акту, дають можливість оцінити його як кримінальний кодекс феодальної держави.
У Російській державі у період царювання Миколи І особливого значення набула боротьба органні державної безпеки проти політичних злочинів. За здійснення злочинів, спрямованих проти політичного ладу держави, “Уложення про покарання кримінальні та виправні” встановлювало рівні міри покарання незалежно від стадій злочину та ступеню співучасті. Уложення значно розширило перелік видів злочинів. Статті про політичні злочини в основному містилися у розділі третьому “Про злочини державні” та частково у четвертому “Про злочини та правопрушення проти
юрядку управління”. У наступних редакціях “Уложення про по-сарання кримінальні і виправні” було розроблено більш чітку сласифікаціїо державних злочинів.
В Уложенні була удосконалена систематизація складів зло-іинів проти порядку управління. Ці злочини визнавалися одними і найтяжчих злочинів, їм було присвячено четвертий розділ Уло-кення. Одшш із злочинів проти порядку управління, за вчинення кого призначалися тяжкі покарання — від смертної кари до задания та тілесних покарань — визнавалося створення різного юду таємних товариств та участь у них.
Розділ другий “Діяльність органів політичної поліції Росій-ької імперії в середині XIX ст.” присвячено основним тенденціям юзвитку III відділення та Корпусу жандармів, функціям та мето-(ам діяльності цих органів політичної поліції, а також основному іб’єкту їхньої діяльності на Україні — національно-визвольному >уху.
У дисертації підкреслюється, що система органів політичної [оліції, яка була створена за часів царювання Миколи І, мала у воїй організації ряд нових рис, але все ж таки залишала багато пільного із своїми попередниками — установами минулих часів: она намагалася тримати під своїм контролем майже все державне шття Російської імперії у всіх його проявах.
Атмосфера постійного стеження за суспільними настроями та [вв'язування єдиної державної ідеології була сприятливою для озвитку таємної поліції, розширення її функцій та удосконалення гетодів її діяльності, внаслідок чого поліція ставала тією силою, ка, охоплюючи усе життя нації, намагалася контролювати та гримувати виникнення і розповсюдження вільнодумства у імперії'.
Миколаївська система державної безпеки грунтувалася на сандармських дізнаннях. Спроби створення агентурної мережі на ередину XIX ст. були на стадії її започаткування. Поодинокими ули спроби притягнення громадян до негласного співробіт-ицтва.
Для системи органів політичної поліції імперії в першій поло-ині XIX ст. були характерні такі методи діяльності:
1. Зовнішні (по відношенню до суспільства): нагляд за грома-янами, іноземцями, державними органами, чиновництвом, астроями в армії та на селі з метою виявлення “неблагонадій-ості”; нагляд за підозрюваними, таємне вивчення документів та ерлюстрація; нагляд за друкованими виданнями; використання оносів;
2. Внутрішні (по відношенню до самих правоохоронних ор-інів): політичний контроль за діяльністю суду, поліції, армії і п.;
3. Специфічні методи: провокація та залякування; розшук підозрюваних; використання таємних агентів; адміністративне вирішеїшя політичних справ.
У другій половині XIX ст. цей перелік було розширено. Самі методи постійно удосконалювалися.
Органи політичної поліції загалом виконували завдання, поставлені перед ними царатом, щодо боротьби з молодим національним рухом та проявами вільнодумства, що тільки починали з’являтися в імперії.
Діяльність III відділення та Корпусу жандармів була направлена на боротьбу з революційним рухом, нагляд за прогресивними виданнями, контроль за політичними настроями та за всією системою правоохоронних органів імперії і носила каральний характер.
Органи політичної поліції імперії середини XIX ст. діяли набагато ефективніше, ніж їх попередники, і, в першу чергу, за рахунок штатної організації — розгалуженої та водночас добре зорганізованої та централізованої, а також за рахунок військової дисципліни. .
З іншого боку це зовсім не означає, що діяльність цих установ в кінцевому результаті була ефективною. Як і вся миколаївська система, вона характеризувалася застоєм, свідомою установкою на подавлешія усього нового, що вело що систему до краху.
Одним із пріоритетних напрямків у діяльності органів державної безпеки Російської імперії був постійний нагляд за діями та думками громадян і жорстке покарання будь-яких спроб вплив) на суспільну свідомість, що не відповідав державній ідеології Політичний терор з боку органів державної безпеки розвивався паралельно із виникненням та зміцненням політичної свідомості народних мас, появою вільнодумства і розповсюдженням йогс серед представників інтелігенції.
Підсумовуючи основні тенденції розвитку соціально-політичної ситуації на Україні в першій половині XIX ст., потрібне підкреслити, що воші були зумовлені рядом об’єктивних та суб’єктивних факторів. А саме — зростанням класових та національних протиріч у державі, що вело до виникнення та розповсюдження ідей соціального та класового самовизначення, а також поступового зростання національного самосприйняття провідних верств населення окраїн імперії, до яких належала і Україна.
Панування у державній ідеології теорії “офіційної народності’ та наростання класових та національних протиріч були причинами того, що приблизно з другої чверті XIX ст. український національний рух вступив у політичний етап свого розвитку, означений
іиникнєнням національно орієнтованих організацій та висуиен-шм вимог національного характеру.
Найбільш активними провідниками революційних ідей цього іеріоду були навчальні заклади. Студентство ставало основним [жерелом вільнодумства. В навчальних закладах цього періоду дійсню палися перші значні кроки революційного різиочин-[ицького руху, за якими слідувало створення антиурядових ор-анізацій.
Розвиток національної ідеї у першій половині XIX ст. вже був гов’язаний з діяльністю деяких таємних організацій та ма-онських лож. Ці організації використовували у своїй ідеології іею слов’янського відродження та об’єднання усіх слов’янських іародів, яка отримала назву панславізму.
Особливістю ідеології панславізму на українському грунті бу-
о поєднання ідей відродження та об’єднання слов'янських на-одів з ідеями федералізму та їхнього рівноправ’я. Найбільш начним провідником ідеї українського панславізму у середині [IX ст. стало Кирило-Мефодіївське братство.
Третій розділ “Боротьба російського самодержавства з україн-ьким вільнодумством середини XIX ст.” розкриває методи діяль-ості III відділення у розслідуванні справи першої політичної ор-анізації українського характеру — Кирило-Мефодіївського ратства.
У розділі характеризуються політшсо-правові погляди учас-иків Кирило-Мефодіївського таємного товариства, аналізуються ого програмні документи та робиться висновок про вплив ратства на розвиток національно-визвольних ідей на Україні.
Основні положення програмного документу братства — Книг буття українського народу” — свідчать про те, що мету юєї діяльності його члени передбачали досягти лише мирним ляхом, через поширення освіти. Слов’янську державу братчики івляли федеративним союзом. Питання, що вирішувалися на вні Союзу, повинні були розглядати Всеслов’янський собор або лов’янські збори, що складалися із представників кожної країни-іасішці федерації.
Важливими у показі еволюції ідей та поглядів членів Киршіо-[ефодіївського братства на майбутній державний та суспільний ід України є проекти “Начерків Конституції Республіки” Георгія ндрузького, в яких автор перейшов від ідеї обмеженої монархії > ідеї республіки, не відійшовши, однак, від планів утопічно-галістичного характеру. Третій, найбільш досконалий проект ікументу, укладений Г.Андрузьким, має основні ознаки політично документу, які повинен мати конституційний проект. Але юект не має ознак правового акту, за змістом більше відповідає
соціальній утопії, ніж конституційному проекту, яким його прийнято вважати.
Кирило-Мефодіївське братство стало об’єктом переслідування органами політичної поліції у березні 1847 р. У ході розслідування діяння засновників та членів Кирило-Мефодіївського таємного товариства кваліфікувалися як злочини проти порядку управління, тобто, як “неправомірні посягання на юридичний порядок, що існував у державі”.
У справі кирило-мефодїївців III відділенням були використані ті ж методи діяльності, які були характерні для їхньої роботи по політичних справах того часу (наприклад, по справі петрашевців). Вирішення справи у позасудовому порядку повністю відповідало характеру безгласної судової системи миколаївської епохи.
Cq)eд осіб, що проходили по справі Украйно-Слов’янського товариства (Кирило-Мефодіївського братства) був видатний український поет та мислитель Т.Г.Шевченко. Визнавши Т.Г.Шевченка особою, що не належала до товариства, але була винною по своїх власних злочинах, царський уряд вирішив якнайдовше ізолювати його для того, щоб запобігти реалізації революційно-ідеологічного таланту поета та запобігти його впливу нг маси.
Дисертаційне дослідження завершується наступними узагальненими основними висновками:
1. Органи політичної поліції були органічною невід’ ємнок частиною самодержавно-бюрократичного апарату, але на поча ток XIX ст. виникла гостра потреба заміни застарілої системи ор ганів державної безпеки на нову, більш відповідну часу т; політичній обстановці в імперії, що і було зроблено внаслідої створення III відцілешія Власної його імператорської величност канцелярії та Корпусу жандармів.
2. Компетенція III відділення була більш широкою в порів нянні з його попередниками, вона включала в себе не тільки зби рання інформації, але й активні дії щодо попередження та припи нення порушень закону. Щодо результативності діяльності III від ділення та Корпусу жандармів у середині XIX ст. можна в цілом; зробити висновок про її відповідність завданням, поставленго перед органами політичної поліції самодержавством, оскільки ; період царювання Миколи І практично не було відкрити виступів та повстань проти уряду.
3. Здійснення тотального контролю над суспільством значн ускладнювало професійну спеціалізацію імперських органі політичної поліції. Основні риси та методи діяльності системи д 1860-х рр. залишалися старими, характерними ще для XVIII ст.
4. Для системи органів політичної поліції імперії на початку — середині XIX ст. були характерні такі методи діяльності:
івніїпні (по відношенню до суспільства), внутрішні (по відно-еншо до самих правоохоронних органів), специфічні методи, до ;их належали методи провокації, використання таємних агентів
і ІІІ.
5. Внаслідок загострення соціальних та національних про-іріч у державі у період царювання Миколи І, особливого знання у цей період набула боротьба самодержавства проти )ЛІТИЧ1ШХ злочинів.
Відсутність чіткої кваліфікації ряду злочинів як державних за-їжала урядові та каральному апарату держави повною мірою [користовувати весь арсенал судових та судово-поліцейських ходів, а також застосовувати особливий порядок судочинства, редбачеїшй для так званої політичної злочинності.
6. Поєднання у межах компетенції III відділення та Корпусу шдармів функцій боротьби з революційним рухом, нагляду за югресивними виданнями і контролю за політичними настроями, також функції нагляду за всією системою правоохоронних ор-нів імперії пояснює визначення їх у даній дисертації як карапь-х органів.
7. Нормативно-правові акти, якими керувалися у своїй діяль-сті органи політичної поліції Російської імперії, можна поділити дві групи. До першої із них належать акти, в яких визначався авовіш статус цих органів, їхні права та обов’язки, структура, гани управління тощо. До другої групи належали правові акти, яких визначалися обов’язки органів державної безпеки щодо зкриття конкретних державних злочинів.
8. Нова хвиля вільнодумства викликала посилення апарату літичної поліції імперії. Каталізатором впровадження політич-го терору та реформування системи державної безпеки було встання декабристів 1825 р., яке прискорило формування вдо-зналеного апарату політичної поліції.
9. Середина XIX століття характеризувалася посиленням бо-гьби українського народу як за соціальні, так і за національні ава, що проявлялося у появі та активізації' національного ьнодумства. Український національний рух приблизно з другої фті XIX ст. вступив у політичну стадію свого розвитку, що 'тверджується завершенням формування у цей час національної елігенції та висуненням її представниками національно орієн-заних вимог.
10. Українське вільнодумство, орієнтуючись на ідеологію пан-івізму, використовувало також гасло рівноправ’я та прагнуло
до вільного та незалежного об’єднання слов’янських народів. ^ цьому полягала головна відмінна риса українського панславізму.
11. У центрі увага органів політичної поліції' імперії н; українських землях перебували навчальні заклади як джерела ви никнення вільнодумства, а також масонські ложі, гуртки. Іноді д< цього кола потрапляли також таємні організації, які існували н; ідеологічних засадах, відмінних від офіційних.
12. Ідеї українського християнського месіанізму та народноп демократизму, як основу своєї діяльності, використовувала перш; українська політична організація національного характеру -Кирило-Мефодіївське братство. При всій різниці інтересів і по глядів окремих членів Кирило-Мефодіївського таємного това риства здійснення мети своєї діяльності товариство передбачал досягти лише мирним шляхом, через поширення освіти, про щ свідчать основні положешія його програмного документу -“Книг буття українського народу”.
13. Важливими документом Кирило-Мефодіївського братств є проекти “Начерків Конституції Республіки” Георгія Андрузькс го, які, однак, мали утопічно-ідеалістичний характер.
14. Діяння засновників та членів Кирило-Мсфодіївськог таємного товариства кваліфікувалися як злочини проти порядк управління, тобто, як “неправомірні посягання на юридичний пс рядок, що існував у державі”. При провадженні справи орган політичної поліції використовували такі методи дізнання, як ві користання доносів, перлюстрація листування, нагляд за підозрк ваними та членами їхніх сімей, нагляд за друкованими виданням та сувору цензуру, а також заохочення прибічників державні ідеології. Справа Кирило-Мефодіївського таємного товариства прикладом політичного процесу періоду царювання Миколи І і позасудової діяльності органів політичної поліції Російські імперії.
15. Заідеологізованість органів політичної поліції Російські Імперії, відсутність гласності у їх діяльності, а також використані ними у роботі вищезгадуваних методів діяльності і виконання ні ми ряду функцій щодо контролю за суспільною свідомістю, і свідчить досвід Російської імперії, є небезпечним для кожної суспільства, несумісним з Конституцією правової демократичн держави і сприяє розвитку тоталітаризму. Це підтверджується т кож досвідом багатьох тоталітарних режимів у минулому і суча ності.
Основні положення дисертації були викладені автором в таких іаукових публікаціях:
1. Кирило-Мефодіївське братство як перша національна голітйчна організація на Україні // Держава і право: Щорічник гаукових праць молодих вчених. — 1. — К., 1997. — С. 11-19.
2. Соціально-політична ситуація на Україні в першій половині (IX ст. // Нова політика: Науково-публіцистичний журнал. — 997. — № 4. — С. 28-35.
3. Політичні права людини в Україні: історичний аспект П Лайбутнє правної системи в Україні: тези доповідей та наукових ювідомлень Міжнародної науково-практичної конференції моло-Ііхюристів (15-16 березня 1996р.). — К., 1996. — С. 17-19.
4. Виховання національної свідомості: історичний аспект /У іиховання національної свідомості у школярів: Матеріали Все-країнської науково-практичної конференції (8-9 жовтня 1996 р., Сиїв). — К., 1996. — С. 51-53.
АНОТАЦІЯ
Омельченко І.К. Організаційно-правові аспекти діяльності ор-анів політичної поліції Російської імперії на Україні в середині ЛХ ст. — Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата горничних наук зі спеціальності 12.00.01 — теорія та історія держави і рава, історія політичних та правових вчень. — Інститут держави права ім В.М.Корецького НАН України, Київ, 1997 р.
Дисертацію присвячено дослідженню проблеми становлення рганів політичної поліції Російської імперії у середині XIX ст. та озвитку українського вільнодумства цього періоду.
Зроблено висновок про каральну сутність системи органів олітичної поліції імперії та про виникнення політичного етапу эзвитку українського національного вільнодумства зазначеного гріоду.
Ключові слова: історія держави і права, політична поліція, III дділеїшя, Корпус жандармів, політичні злочини, вільнодумство, анславізм, Кирило-Мефодіївське братство.
АННОТАЦИЯ
Омельченко И.К. Организационно-правовые аспекты дея тслыюсти органов политической полиции Российской империи ш Украине в середине XIX в. — Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юриди ческих наук по специальности 12.00.01 — теория и история госу дарства и права, история политических и правовых учений. — Институт государства и права им. В.М.Корецкого НАН Украи ны, Киев, 1997 г.
Диссертация посвящена исследованию проблемы деятельносп органов политической полиции Российской империи в середин< XIX в. и развития украинского свободомыслия этого периода.
Сделан вывод о карательной сущности системы органов поли тической полиции империи и о возникновении политической этапа в развитии украинского национального свободомысли; указанного периода.
Ключевые слова: история государства и права, политическа: полиция, III отделение, Корпус жандармов, политические пре ступления, свободомыслие, панславизм, Кирилло-Мсфо диевско братство.
SUMMARY
Omelchenko I. К. Organizational and legal aspects of the activity о the political police bodies of the Russian empire in Ukraine in th middle of the 19 th century. — Manuscript.
The dissertation (manuscript) for obtaining a scientific degree о the candidate of sciences (law) on speciality 12.00.01 — theory am history of state and law; history of political and legal studies. — Th V.M.Koretsky Institute of State and Law of the National Academy о Sciences of Ukraine, Kyiv, 1997.
The dissertation is devoted to the investigation of the problem о the Russian empire political police bodies activities and development о Ukrainian national free-thinking of the period in question.
Conclusion about punitive nature of the system of imperial politics police bodies and about the origin of the political stage in developmen of Ukrainian national free-thinking of the indicated period is made.
Key words: history of state and law, political police, the Thin department, Gendarme corps, political crimes, free-thinking, pan Slavism, Cyrial-Mephody community.
