АВТОРЕФЕРАТ ДИССЕРТАЦИИ по праву и юриспруденции на тему «Право граждан на занятость и формы его реализации условиях становления рыночной экономики»
Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого
і 5 С ¿1
? ' ■' о- *
•і і..,, і. _
Маркіна Тетяна Георгіївна
УДК 349.2
І.Мсс
ПРАВО ГРОМАДЯН НА ЗАЙНЯТІСТЬ ТА ФОРМИ ЙОГО РЕАЛІЗАЦІЇ В УМОВАХ СТАНОВЛЕННЯ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ
Спеціальність 12.00.05 - трудове право; право соціального забезпечення
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Харків-2000
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі трудового права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти України.
Науковий керівник - Барабаш Олександр Тихонович,
професор кафедри трудового права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого
Офіційні опоненти: Ротань Володимир Гаврилович, доктор
юридичних наук, професор Таврійського Національного університету імені В.І. Вернадського;
Зуб Ігор Володимирович, кандидат юридичних наук, завідуючий відділом з проблем соціального та господарського законодавства Науково-експертного управління Секретаріату Верховної Ради України
Провідна установа - Університет внутрішніх справ
Міністерства внутрішніх справ України, м. Харків
Захист відбудеться 2000 р. о -(А/гоа. на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д64.086.03 в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого, за адресою: 62424, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 62424, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.
Автореферат розісланий “ _ 2000 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради П.І. Жигалкін
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. В умовах становлення ринкової економіки, формування приватної власності, ринку праці особливої уваги набуває створення належних правових, економічних і соціальних передумов зайнятості населення як основи для реалізації права на працю. Це пов’язано передусім з тим, що процес переходу від планової економіки до ринкової, що відбувається в Україні, викликав низку гострих соціально-економічних проблем, вирішення яких потребує кардинальної зміни багатьох традиційних уявлень про зайнятість населення, форми і механізм сприяння їй.
Економічні реформи не тільки не розв’язали, а, навпаки, надзвичайно загострили проблему зайнятості за рахунок поширення безробіття і серйозних труднощів, які виникли у процесі працевлаштування багатьох громадян нашої країни. У зв’язку з цим зростає роль держави як гаранта зайнятості населення, що, в свою чергу, вимагає найактивнішого і водночас послідовного, оперативного і, звичайно, своєчасного застосування фінансово-економічних і правових важелів та інструментів, широкого розвитку в цілому правової науки, її інститутів, у тому числі й інститутів трудового права.
Ефективна реалізація державою цієї соціальної функції можлива лише за умов постійного дослідження ефективності функціонування правового механізму регулювання процесу зайнятості населення, що дасть можливість виявити ті сегменти відносин зайнятості, які не врегульовані чи в недостатній мірі врегульовані чинним законодавством. Адже для вирішення проблеми зайнятості населення необхідні нові нетрадиційні підходи і принципово інші правові, соціально-економічні, організаційні умови. І все це можливе лише з урахуванням результатів наукових досліджень правотворчої, правозастосувальної і правоохоронної діяльності відповідних державних і недержавних органів у сфері відносин зайнятості.
Слід зазначити, що деякі проблеми, пов’язані з правовим регулюванням відносин зайнятості, в певній мірі піддавалися науковим розробкам. Зокрема, цо висвітлення різних аспектів цієї проблеми звертались такі дослідники як B.C. Венедиктов, О.М. Волкова, І.В. Зуб, С.О. Іванов, Р.І. Кондрат’ьєв, Ю.П. Орловський, О.С. Пашков, З.К. Симорот, П.Р. Стависький,
4.П. Стадник, К.П. Уржинський, Н.М. Хуторян та ін. У працях цих авторів розглядаються методологічні і теоретичні засади правового регулювання підготовки, розподілу та використання кадрів, висвітлюються питання ірацевлаштування, форми зайнятості.
З прийняттям нової Конституції України, створенням національної іравової бази для регулювання суспільних відносин помітно активізувалась науково-дослідна робота юристів з названої проблематики, про що свідчать
публікації у наукових журналах і матеріали наукових конференцій. Зміст права на працю в умовах ринкової економіки, проблеми його реалізації, роль державної служби зайнятості як інструменту соціального захисту населення знайшли своє відображення у статтях і виступах на конференціях таких науковців як А. Грабелько, А. Комаренко, І.М. Львовська, О.Г. Огородник, Л.В. Самарай та ін.
Свідченням уваги українських юристів до вивчення правових аспектів зайнятості є дисертація А.Ю. Бабаскіна “Актуальні проблеми правового регулювання зайнятості населення в Україні”, яка була захищена в березні 1997 року в Київському державному університеті. В цій роботі автор досліджує деякі аспекти цієї проблеми, аналізує стан зайнятості окремих категорій населення, обгрунтовує необхідність і доцільність розвитку трудової міграції молоді України за її межі. Проте поза увагою автора лишились питання саме теоретико-методологічного обгрунтування відносин зайнятості як різновиду суспільних відносин.
Разом з тим, слід також взяти до уваги й те, що відбувається безперервний процес набуття чинності основоположних законів, які становлять юридичну базу для вирішення проблеми зайнятості населення нашої країни. У зв’язку з цим існує проблема постійного дослідження як ефективності прийнятих законів з точки зору їх відповідності суспільним відносинам у сфері зайнятості, так і правозастосувальної практики.
Актуальність проблеми зайнятості, наукове та практичне значення обумовили вибір теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами. Дисертація виконана на кафедрі трудового права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого у відповідності з комплексно-цільовою програмою № 0186.0.070864 “Проблеми удосконалення гарантій права на працю в умовах ринкової економіки на 1996-2000 роки.”
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є аналіз ефективності функціонування правового регулювання відносин зайнятості і розробка конкретних пропозицій щодо вдосконалення правотворчої, правозастосувальної і правоохоронної діяльності відповідних державних і недержавних органів у сфері зайнятості.
Для досягнення цієї мети вирішувались такі основні задачі:
■ здійснити теоретико-методологічний аналіз права на працю як передумови права на зайнятість;
■ проаналізувати співвідношення права на працю і права на зайнятість;
■ з’ясувати зміст, дати визначення і характеристику понять “зайнятість”, “зайняті громадяни”, “безробітні”, ’’підходяща робота” як юридичних категорій;
з
■ визначити сутність гарантій реалізації права громадян на зайнятість;
■ проаналізувати складові і ознаки правового статусу безробітного як юридичної категорії;
■ проаналізувати стан зайнятості населення України в умовах становлення ринкової економіки, конституційного визнання приватної власності і свободи підприємництва з точки зору реалізації права індивіда на працю;
• дати характеристику процесу працевлаштування як правового інституту трудового права;
■ з’ясувати ефективність державного регулювання зайнятості шляхом різних правових механізмів працевлаштування.
У зв’язку з цим, об’єктом дисертаційного дослідження є відносини, що складаються між громадянами України, особами без громадянства та підприємствами, установами і організаціями різних форм власності з приводу реалізації права на зайнятість.
Предмет дослідження складають правові та організаційні основи іайнятості населення України і його захист від безробіття, а також юридичні 'арантії з боку держави щодо реалізації громадянами права на працю.
Методологічну і теоретичну основу роботи становлять положення іагальної теорії держави і права, трудового права, діалектико-матеріалістичні іринципи пізнання суспільних явищ. Зокрема, використовувались сторичний, формально-логічний, порівняльний, системний та інші методи іізнання, а також юридичні методи аналізу і тлумачення правових явищ.
Нормативною базою дисертаційного дослідження є Конституція /країни, документи Міжнародної організації праці, діюче законодавство /країни з питань зайнятості.
Теоретичні висновки і практичні рекомендації значною мірою іазуються на основі вивчення правозастосовної практики у сфері трудових іравовідносин, що складає • емпіричну базу цього дисертаційного іослідження.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в ому, що в ньому здійснено спробу дати системний аналіз проблем правового іегулювання зайнятості працездатного населення в Україні з точки зору іеалізації громадянами права на працю і запропоновані конкретні іекомендації щодо вдосконалення правотворчої, правозастосувальної і іравоохоронної діяльності відповідних державних і недержавних органів у фері відносин зайнятості.
Основними положеннями дисертаційного дослідження, які визначають ого наукову новизну і виносяться на захист, є:
. Позиція автора щодо співвідношення понять “право на працю” і “право на зайнятість”. На думку автора, зайнятість - це природний стан людини,
який не завжди означає, що вона зайнята суспільно-корисною працею. Зайнятість являє собою необхідні соціальні рамки, в яких проходить праця. А працю, в свою чергу, можна вважати субстанційним компонентом зайнятості.
2. Обгрунтування необхідності внесення до Кодексу законів про працю України норми про свободу праці.
3. Обгрунтування пропозиції щодо формування окремої галузі права, за допомогою якої регулювалися б відносини зайнятості.
4. Пропозиція щодо визначення поняття “зайнятість” як юридичної категорії. Автор вважає, що визначення цього поняття, яке міститься в Законі України “Про зайнятість населення” не відображає повною мірою структуру суспільних відносин у сфері зайнятості, що мають регулюватися державою, а тільки називає окремі ознаки зайнятості.
5. Обгрунтування пропозиції про внесення до Кодексу законів про працю норм щодо письмової форми відмови у прийнятті громадянина на роботу на його вимогу як однієї з умов посилення правового захисту в процесі реалізації його права на працю; матеріальної відповідальності посадових осіб за необгрунтовану відмову в прийнятті на роботу.
6. Обгрунтування пропозицій про внесення змін в окремі статті Закону України “Про зайнятість населення” і доповнення його новими нормами, які стосуються понять “підходяща робота”, “частково безробітний” тощо.
7. Формулювання автором визначення поняття “працевлаштування” як правового інституту, основною функцією якого є сприяння зайнятості населення.
8. Точка зору автора щодо закріплення на законодавчому рівні норм, які б більш повною мірою захищали права жінок на зайнятість у нових економічних умовах. На думку автора, Україна може використати міжнародний досвід, який полягає у наданні роботодавцям, що створюють для жінок нові робочі місця, певних дотацій і пільг.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що сформульовані автором положення, висновки та рекомендації можуть бути враховані в процесі правотворчої, правозастосувальної ї правоохоронної діяльності щодо вдосконалення правового механізму регулювання відносин зайнятості, в процесі реформування трудового законодавства, зокрема при підготовці нового Трудового кодексу України та відповідних нормативно-правових актів.
Результати дослідження можуть бути використані у навчальному процесі в юридичних учбових закладах при викладанні курсу ‘Трудове право”, а саме під час проведення семінарських та практичних занять, при
читанні лекцій, підготовці навчальної, довідкової і методичної літератури та у науково-дослідницькій роботі студентів, на курсах по підготовці і підвищенні кваліфікації працівників центрів зайнятості, а також при розробці науково-практичних коментарів та методичних рекомендацій.
Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана й обговорена на кафедрі трудового права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Бачення автором окремих аспектів досліджуваної геми викладене також у виступах “Права і обов’язки безробітного громадянина” і “Правове регулювання працевлаштування” на науково-практичних конференціях, які відбулися в Українській академії банківської справи (квітень 1998 р. і березень 1999 р., м. Суми).
Публікації. Основні теоретичні положеній роботи знайшли відображення в статтях, які були опубліковані у Республіканському міжвідомчому науковому збірнику “Проблеми законності”, а також у журналі :<Предпринимательство, хозяйство и право».
Стаття “Правовий статус безробітного” була опублікована в ‘Юридичному віснику України”, й відповідно до підсумків “50 найкращих івторів року” відзначена як актуальна наукова публікація.
Структура роботи. За своєю структурою дисертація складається із зступу, трьох розділів, десяти підрозділів, висновків і списку літератури 142 найменування), обсяг роботи - 177 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У Вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність, стан швчення, формулюються мета і завдання, теоретична база, положення, які шносяться на захист, теоретичне і практичне значення, основні форми іпробації.
Перший розділ “Основні напрямки державно-правової політики у :фері зайнятості населення” присвячено теоретичному обгрунтуванню ролі іержави та и інститутів у забезпеченні права громадян на працю. Для цього івтор вдався до аналізу деяких юридичних понять, що відбивають >егульовані державою відносини зайнятості.
У першому підрозділі “Право на працю як передумова права на айнятість” автор аналізує погляди вчених-правовиків щодо юридичної ірироди права на працю. Справа в тому, що одна група юристів вважає його іуб’єктивним правом, інша - елементом правоздатності, третя - визнає право іа працю лише по лінії трудового права. У цьому зв’язку автор підкреслює, цо суб’єктивні права - це не складова правоздатності і не тільки елемент іравовідносин: вони можуть існувати саме як реальні права, що належать
громадянам поза правовідносинами, але реалізуються, здійснюються > правовідносинах.
Основним змістом суб’єктивних прав працівників, на думку автора, є конкретні можливості: поводити себе певним чином у праці; вимагати належної поведінки від роботодавця; користуватися матеріальними і духовними благами, а також загальними результатами праці колективу; отримувати захист в органах, які розглядають трудові спори у випадку порушення суб’єктивного права. Отже, суб’єктивне право на працю означає не просто можливість працювати, але й право вимагати від відповідних установ, посадових осіб надання роботи.
Погоджуючись з існуючими визначеннями об’єкта права на працю як будь-яку суспільно-корисну діяльність, що здійснюється в суспільному виробництві працівником, автор вважає за доцільне звернути увагу на більш широке тлумачення цього права. На думку дисертанта, сфера реалізації права на працю пов’язана сьогодні не тільки із суспільним виробництвом, але й з підприємницькою діяльністю, з будь-якою іншою діяльністю, яка не суперечить чинному законодавству України і пов’язана із задоволенням особистих і суспільних інтересів.
Тому до форм реалізації права на працю слід відносити не тільки діяльність у суспільному виробництві працівника за трудовим договором (контрактом), але й роботу виконавця за цивільно-правовими договорами, роботу творчих осіб (музикантів, художників, композиторів тощо), підприємницьку діяльність. Адже реалізація роду діяльності може здійснюватися і поза трудовим правом.
У другому підрозділі “Поняття і сутність права на зайнятість”, виходячи з того, що основним соціальним призначенням права на працю с забезпечення зайнятості, автор формулює власну позицію щодс співвідношення понять “право на працю” і “право на зайнятість”.
Поняття “право на зайнятість” ширше, ніж поняття “право на працю”.
Зайнятість і працю не можна ототожнювати. Суспільно-корисна праця ■ це завжди зайнятість, проте зайнятість не можна зводити лише до праці Зайнятість - це природний стан людини, який не завжди означає, що вонг зайнята суспільно-корисною працею.
Однак праця і зайнятість як економічні категорії органічне взаємопов’язані. Зайнятість являє собою необхідні соціальні рамки, в яки> здійснюється праця. А її, в свою чергу, можна вважати субстанційни\ компонентом зайнятості.
На основі проведеного порівняльного аналізу автор дійшов висновків:
а) поняття “право на зайнятість” ширше, ніж поняття “право на працю” а саме поняття “зайнятість” є більш ємним, ніж поняття “праця”. Саме том}
поняття “право на працю” значною мірою поглинається поняттям “право на зайнятість”;
б) якщо право на працю завжди означає і право на зайнятість, то під правом на зайнятість не завжди розуміється право на працю;
в) розглядаючи право на зайнятість, ми маємо на увазі, насамперед, ту його частину, яка співпадає з правом на працю;
г) зайнятість, на відміну від праці — це не тільки діяльність, але й відносини між людьми;
д) суспільні відносини зайнятості тісно пов’язані з трудовими відносинами.
Саме право на зайнятість як право на державну допомогу в одержанні роботи або необхідної професійної підготовки для цього сприяє реалізації громадянами права на працю (у ряді випадків - спочатку права на освіту) і в цьому значенні носить щодо останнього підпорядкований характер.
Отже, право на зайнятість і право на працю - хоча і взаємопов’язані між собою категорії, проте відмінні за своїм змістом і характерними особливостями.
У підрозділі автор аналізує місце і роль поняття “зайнятість” в системі категорій трудового права. .
Дисертант зазначає, що у відповідності із ст. 1 Закону України “Про зайнятість населення” зайнятість визначається як діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі. У даному випадку “зайнятість” трактується як “діяльність громадян”. Інакше кажучи, з економічної і юридичної точок зору зайнятість - це не просто діяльність людини, а така діяльність, яка, як правило, приносить їй доход, є основою матеріального існування. Проте слід зазначити, що таке визначення не уточнює, про яку саме зайнятість йдеться - трудову, навчальну чи іншу.
У зв’язку з цим автор вважає, що законодавцю в другій редакції слід було не звужувати поняття зайнятості, а включити до неї такі можливі форми зайнятості як виховання дітей, догляд за хворими, інвалідами тощо.
Здобувач пропонує визначення поняття зайнятості як не забороненої законом діяльності громадян, яка, як правило, приносить їм доход.
На думку автора, запропоноване визначення надало б можливість звертатися у відповідні органи зайнятості тому колу осіб, чия діяльність була б корисною як для окремих громадян, так і для суспільства в цілому.
У третьому підрозділі “Юридичні гарантії реалізації права на зайнятість” з’ясовуються призначення, службова роль, характерні ознаки такого правового явища як юридичні гарантії. Дисертант розділяє точку зору, що юридичні гарантії прав громадян - це сукупність спеціальних правових
засобів і способів, що складають правоохоронну діяльність державних органів, громадських організацій, визначену законами, за допомогою яких реалізуються, охороняються і захищаються права і свободи, припиняються й усуваються їх порушення, відновлюються порушені права.
Автор підкреслює, що головне призначення гарантій у сфері зайнятості полягає у тому, щоб сприяти безперешкодному здійсненню права на працю, розвитку ініціативи громадян, досягненню певних позитивних соціально-економічних результатів. Адже гарантія не є самоціллю, це лише засіб задоволення певних потреб, який сприяє зайнятості населення.
На думку автора, теоретичним обгрунтуванням юридичних гарантій можуть бути судження щодо питань свободи праці, які знайшли в останній час відображення в юридичній літературі. У свою чергу, всі норми КЗпП мають виходити з наявності свободи праці. У зв’язку з цим пропонується внести до КЗпП норму про свободу праці у такій редакції:
Ст.____“Свобода праці”
1. Згідно з Конституцією України кожний має свободу праці, вільний вибір роду діяльності відповідно до здібностей і професійної підготовки. Добровільна незайнятість не тягне застосування відповідальності.
2. Примусова праця допускається тільки за вироком суду або в умовах надзвичайного чи військового становища.
Аналізуючи чинне законодавство, що регулює сферу свободи праці і зайнятості, автор дійшов висновку, що поняття “свобода праці” як і поняття “право на зайнятість” сьогодні означають явища, які далеко виходять за межі лише того трудового права, що склалося за радянських часів як самостійна галузь права. Як складові прав людини “свобода праці” і “право на зайнятість”, а також відносини, пов’язані з реалізацією цих прав, входять до предмета регулювання багатьох галузей національної системи права України, що знаходиться в процесі становлення.
Четвертий підрозділ “Стан правового регулювання зайнятості” присвячено дослідженню ефективності державного механізму регулювання зайнятості. Автор виходить з того, що правове регулювання зайнятості - це сукупність правових прийомів і засобів, які чинять регулюючий вплив на відносини задоволення потреб працездатного населення у сфері суспільної і особистої праці, спрямованої на одержання заробітку (трудового доходу) або іншої винагороди, з урахуванням суспільних інтересів і на основі вільно сформульованого волевиявлення.
Сьогодні правове регулювання відносин зайнятості виявляється: по-перше, у відмові від принципу повної зайнятості; по-друге, в офіційному визнанні в країні безробіття; по-третє, у створенні нових органів
забезпечення зайнятості населення; по-четверте, в організації системи матеріальної підтримки безробітних.
Аналізуючи роль держави в реалізації громадянами права на працю, дисертант з’ясовує деякі недоліки ст. 2 КЗпП України, яка визначає основні напрямки діяльності держави у сфері зайнятості. У зв’язку з цим пропонується цю статтю викласти у наступній редакції:
“Право громадян України на працю, тобто на одержання роботи з оплатою не нижче встановленого державою мінімального розміру, включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, підготовку і підвищення трудової кваліфікації, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а також тбезпечує перепідготовку осіб, які мають потребу в цьому”.
Таким чином, право на зайнятість реалізується завдяки виконанню державою свого обов’язку. Воно здійснюється настільки, наскільки держава виконує свій обов’язок щодо забезпечення громадян зайнятістю.
Автор вважає, що в сучасних умовах необхідно посилити роль держави і правовому регулюванні зайнятості, що виявлятиметься у формуванні сардинальної державної соціальної програми зайнятості, а також у створенні цйового механізму сприяння зайнятості. Іншими словами, роль держави має 5ути визначальною, контролюючою і регулюючою, тому що тільки держава ідатна встановити і реально забезпечити певні гарантії у цій сфері.
Оскільки норми, за допомогою яких регулюються відносини зайнятості, «стяться в інститутах різних галузей національної системи, автор вважає за іоцільне порушити питання про формування єдиної галузі права для >егулювання відносин зайнятості. Що це дасть?
По-перше, в системі права з’явиться нова комплексна галузь права.
По-друге, легітимація нової галузі права розширить статус відповідної іауки, актуалізує наукову розробку проблематики зайнятості населення і [раці.
По-третє, поступово виникнуть вагомі підстави для створення нових іаукових підрозділів і навчальних дисциплін для підготовки спеціалістів ішрокого профілю у сфері трудових відносин.
По-четверте, і це головне, буде зміцнена наукова база для досконалення законодавства, яке регулює відносини зайнятості і трудової ;іяльності.
У п'ятому підрозділі “Правовий захист зайнятості громадян” озглядаються питання, пов’язані з відновленням порушеного права, иконанням юридичних обов’язків. Актуальність цих питань посилюється им, що з точки зору правого регулювання зайнятості населення захист прав
громадян повинен виявлятися, насамперед, у виконанні обов’язків роботодавцями, державною службою зайнятості стосовно як зайнятих, так і безробітних громадян. Однак, слід зазначити, що в нових економічних умовах обов’язки вказаних суб’єктів відносин зайнятості значною мірою обмежені і утворюють лише вузьке коло обов’язків державної служби зайнятості і роботодавців, що прямо не пов’язано з наданням роботи.
У зв’язку з цим автор у загальному плані характеризує особливе місце районного (міського) суду в системі органів із розв’язання трудових спорів. Захисна функція суду включає всю сукупність заходів: попередження порушення суб’єктивних прав, їх примусове поновлення і відшкодування майнових втрат і моральної шкоди, що були завдані працівникові через недотримання його законних прав.
Тому дисертант пропонує законодавчо закріпити за всіма громадянами право на звернення до районного (міського) суду у разі відмови в прийнятті на роботу, що буде сприяти реалізації трудових прав людини. Тут же наводиться нова редакція ч. 2 ст. 232 КЗпП: “Безпосередньо в районних (міських) судах розглядаються також спори про відмову в прийнятті ш роботу”.
Виходячи з цього, автор також пропонує в Кодексі законів про працк закріпити визначення поняття “необгрунтована відмова”: “Необгрунтованою відмовою вважається відмова в прийнятті на вакантну роботу, яка не пов’язана з діловими якостями працівника (його знаннями, досвідом кваліфікацією та іншими професійними якостями) або станом здоров’я, і результаті чого працівник незаконно позбавлений можливості здійсни» право на працю, надане йому діючим законодавством”.
З урахуванням цього у підрозділі містяться пропозиції щодс доповнення КЗпП України низкою статей, спрямованих на підвищенні юридичних гарантій громадян, які стосуються реалізації права на зайнятість Зокрема, автор пропонує закріпити обов’язок районного (міського) суд} розглядати позови громадян щодо необгрунтованої відмови в прийнятті н: роботу, встановити обов’язковість письмової форми відмови в укладенн трудового договору з громадянином. Є й інші конкретні пропозиції.
Розділ другий “Правовий статус безробітної особи” складається з двоз підрозділів, в яких розглядається зміст поняття “безробітний” й умови порядок визнання громадянина безробітним.
У першому підрозділі “Правовий статус безробітного як юридичні категорія” проводиться науковий аналіз Закону України “Про зайнятісті населення” стосовно відображення в ньому основних елементів правовоп статусу цієї категорії громадян. В роботі зазначається, що правовий статуї безробітного визначається правами і обов’язками, тобто виступає як мірі
можливої поведінки особи. Саме права і обов’язки визначають основу її соціальної ролі, хоча до них не зводиться увесь зміст правового статусу безробітного.
По-перше, для того щоб придбати певні блага, задовольнити свої законні інтереси, особа повинна мати властивості правосуб’єктності, тобто визнану законом здатність набувати права і нести обов’язки і можливість їх реалізувати своїми діями.
По-друге, для досягнення мети правового регулювання недостатньо проголосити ті чи інші права, визнати правомірними інтереси особи. Необхідно, щоб у законодавчому порядку було встановлено механізм, що дозволяє реалізувати статус як сукупність прав і обов’язків, захистити свої права, тобто передбачити спеціальні гарантії реалізації правових норм.
По-третє, реалізація прав і обов’язків неможлива без встановлення юридичної відповідальності посадових осіб за невиконання правових приписів.
На основі проведеного аналізу в дисертації формулюються деякі іропозиції щодо удосконалення окремих статей Закону України “Про іайнятість населення”.
У другому підрозділі “Юридичні умови і порядок визнання 'ромадянина безробітним” зазначається, що визнання незайнятої людини безробітною має важливе юридичне значення, оскільки у неї виникає :уб’єктивне право на сприяння з боку державної служби зайнятості щодо ірацевлаштування на підходящу роботу і на соціальні гарантії і компенсації, іередбачені законодавством України для цієї категорії громадян.
Для дослідження цього питання автор детально розглядає ознаки їезробітної особи: наявність у громадянина працездатності; відсутність іаробітку чи інших передбачених законодавством доходів; реєстрація особи в іержавній службі зайнятості; відсутність підходящої роботи; готовність ромадянина приступити до праці.
Для вдосконалення механізму визнання правового статусу безробітного івтор пропонує внести зміни і доповнення до діючого законодавства, [окрема, п. 1 ст. 7 Закону “Про зайнятість населення” доцільно, на думку івтора викласти у такій редакції:
“Підходящою вважається робота, яка відповідає освіті, професії спеціальності), кваліфікації працівника, враховує стан його здоров’я, вік, іиробничий стаж і досвід його попередньої діяльності, транспортну іоступність нового місця роботи, з гарантуванням оплати праці. За згодою ірацівника може бути запропонована така робота в іншій місцевості.”
До пункту 2 статті ЗО Закону “Про зайнятість населення” внести таке (оповнення:
“2. Виплата допомоги по безробіттю відкладається на строк до трьох місяців у випадку надання громадянину роботи тимчасового характеру”.
Статтю 9 Закону “Про зайнятість населення” пропонується викласти таким чином:
«Громадяни, які звернулися до державної служби зайнятості як особи, що шукають роботу, мають право на безплатну професійну орієнтацію, консультацію, підготовку, перепідготовку з наступною пропозицією службою зайнятості їм підходящої роботи».
Автор також вважає, що частину 1 пункту 2 статті 7 Закону “Пре зайнятість населення” доцільніше було б викласти у такій редакції:
“У разі неможливості надання громадянину роботи за спеціальністк протягом шести місяців безробіття, підходящою вважається робота, якг вимагає зміни професії (спеціальності) з урахуванням особистих побажані працівника, його здібностей, здоров’я і попереднього досвіду, доступних дл* нього форм навчання і потреб ринку праці в цій професії (спеціальності)”.
У підрозділі зазначається, що недосконалість чинного законодавстві породжує певні недоліки у відносинах безробітного і служби зайнятості Адже поки що залишається незрозумілим, приступить чи ні громадянин де запропонованої йому службою зайнятості роботи. Законом також ш визначено термін, протягом якого безробітний має приступити до роботі після пропозиції йому підходящої роботи. У зв’язку з цим пропонуєтьсі внести до Кодексу законів про працю таку редакцію статті:
Стаття________’’Безробітні”
Безробітними визнаються працездатні громадяни, які з незалежних від них причин не мають заробітку (доходу), зареєстровані в державній служб зайнятості як особи, які шукають роботу, готові та здатні приступити до неї з певний строк і яким ця служба не запропонувала підходящої роботи.
Готовим (здатним) приступити до роботи є працівник, який у сил; своїх фізичних і професійних здібностей може виконувати запропоновані йому підходящу роботу.
Рішення про визнання громадянина безробітним приймається службок зайнятості за місцем його проживання з восьмого дня після реєстрації і центрі зайнятості й пред’явлення необхідних документів.
Враховуючи те, що для перехідних економік характерною є наявністі часткового безробіття, автор пропонує закріпити в законодавстві це поняття “Частково безробітні - це громадяни, які перебувають в трудових відносина: із власником, але з незалежних від них причин працюють неповний робочиі день (тиждень) і мають неповний заробіток.“ Такий підхід буде сприяті
¡абезпеченню законодавчого регулювання праці та соціального захисту іастково безробітних.
У третьому розділі “Правове сприяння зайнятості населення” зозглядається ефективність функціонування правового механізму сприяння іайнятості.
Перший підрозділ “Працевлаштування як правовий інститут трудового ірава” присвячено теоретичному аналізу такого поняття як ірацевлаштування, його функцій, ролі в забезпеченні права громадян на ірацю.
Використовуючи характерні ознаки поняття “працевлаштування”, що інайшли своє відображення в літературі, автор пропонує дати таке наукове іизначення цього поняття: “працевлаштування - гарантія реалізації прав ромадян у сфері праці й зайнятості, яка являє собою спосіб сприяння забезпечення) зайнятості шляхом надання послуг державною службою айиятості та іншими уповноваженими органами щодо добору роботи й шаштуванню на неї з урахуванням інтересів громадян, роботодавців і іержави”.
Характеризуючи працевлаштування як правовий інститут автор азначае, що йому властиві такі ознаки: юридична єдність, яка визначається им, що норми права, які входять до складу цього інституту, регулюють чітко іизначене коло відносин з приводу добору і надання громадянам підходящої юботи; однорідність фактичного змісту, тобто відносини з приводу ірацевлаштування завжди носять троїстий характер, в них обов’язкова іаявність трьох суб’єктів: держави в особі служби зайнятості; особи, яка вертається за допомогою до державної служби зайнятості та роботодавця, -постерігається законодавча відокремленість, яка виявляється в наявності іизки нормативних актів, що регламентують виключно відносини по рацевлаштуванню.
Оскільки в системі працевлаштовуючих органів центральне місце алежить державній службі зайнятості, автор вважає за доцільне роаналізувати ефективність функціонування цієї служби, шляхи її досконалення.
У другому підрозділі “Правовідносини з працевлаштування” автор азначає, що саме у правовідносинах відбувається реалізація правових норм, агатьох суб’єктивних прав громадян у сфері зайнятості. Адже в центрі уваги рганізаційно-правового механізму працевлаштування і правовідносин по рацевлаштуванню знаходиться громадянин, який шукає роботу.
Правовідносини по працевлаштуванню між працевлаштовуючими рганами і громадянами виникають на підставі єдиного юридичного факту -вернення громадянина із заявою до відповідного органу (служби зайнятості
тощо) про сприяння в одержанні роботи. Зміст цих правовідносин включає ні тільки права і обов’язки сторін, але й конкретні дії органів працевлаштуванні в доборі підходящої роботи та направленні на неї громадянина. Громадянин будучи стороною таких правовідносин, має право вимагати від зобов’язано сторони (працевлаштовуючого органу) активних дій в доборі йом; підходящої роботи, а в разі її відсутності поставлення на облік, направленні на професійне навчання, або виплати допомоги по безробіттю відповідно д< чинного законодавства.
Мета правовідносин по працевлаштуванню - надання населеннн оперативного сприяння в доборі підходящої роботи, видача направлення ні підприємства для укладання трудового або учнівського договору. Том; нормальним завершенням таких правовідносин є наказ про прийнята громадянина на роботу.
Третій підрозділ “Державне регулювання зайнятості за допомогон різних правових механізмів працевлаштування” присвячено розгляду таки: видів працевлаштування: самостійне працевлаштування робітників, як втратили роботу; направлення в рахунок встановлених квот н; підприємствах, в установах, організаціях. Окремо аналізуєтьс: працевлаштування жінок, які мають дітей.
З урахуванням особливостей цих категорій автор формулює деяк пропозиції щодо вдосконалення правового механізму регулювання ї: зайнятості, пропонує внести зміни до окремих статей Кодексу законів прі працю України, аналізує правовий статус працівника, з яким розірвані трудовий договір у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці.
Враховуючи, що в ринкових умовах зменшуються можливості жіно: щодо працевлаштування, автор вважає за доцільне використовувап міжнародний досвід у вирішенні цієї складної соціальної проблеми закріпивши у відповідних нормативних актах додаткові гарантії для ціе категорії населення.
ВИСНОВКИ
У висновках дисертаційного дослідження стверджується, що сьогоди для регулювання відносин зайнятості необхідно зміцнити законодавч; основу, яка створила б справжню захищеність прав громадян. Соціальн захищеність прав громадян у сфері зайнятості особливо потрібна на першом етапі формування ринкових відносин, тому що ринок праці не створю рівних можливостей не тільки для реалізації права на працю, але й дл тривалого існування нових трудових відносин.
Вивчаючи й аналізуючи чинне законодавство про зайнятісті розглядаючи такі загальні поняття як зайняті й незайняті громадян!
іезробітні та інші, дослідник дійшов висновку, що право на добір підходящої юботи за допомогою служби зайнятості можуть мати не тільки безробітні ромадяни, але й особи, яких трудова діяльність не влаштовує.
З позиції трудового права автор визначає працевлаштування як іайважливіший елемент в системі зайнятості в нових економічних умовах, і [кий покликаний вирішувати такі завдання в даній сфері: допомагати громадянам у правильному виборі місця, часу й форми реалізації права на працю та права на вибір виду зайнятості; удосконалювати правову захищеність громадян у сфері зайнятості; сприяти роботодавцю незалежно від форми власності й виду господарювання в забезпеченні необхідними кадрами; сприяти раціональному вивільненню й перерозподілу робочої сили.
Розроблено конкретні пропозиції щодо вдосконалення правового егулювання зайнятості, зокрема: щодо встановлення адміністративної або матеріальної відповідальності посадових осіб, винних у необгрунтованих відмовах у прийнятті на роботу;
щодо встановлення додаткових гарантій не тільки при працевлаштуванні, але й при звільненні для найбільш уразливих у соціально-правовому відношенні осіб: молоді, жінок, які мають дітей віком до шести років, одиноких матерів, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, осіб передпенсійного віку та ін.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ
. Барабаш А.Т., Маркина Т.Г. К вопросу о понятии и правовом механизме обеспечения занятости населения. Проблеми законності. Вип. 38: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. ВЛ. Тацій. — Харків: Нац. юрид. акад. України, 1999.-213 с.-С. 102-105.
. Маркіна Т.Г. Правовий статус безробітного // Юридичний вісник України.
Інформаційно-правовий банк. - 1999.- № 17. - С. 30-31.
. Маркіна Т.Г. Окремі аспекти поняття зайнятості населення. Проблеми законності. Вип. 39: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. -Харків: Нац. юрид. акад. України, 1999. - С. 88-91.
, Маркина Т.Г. Занятые граждане как юридическая категория. Проблеми законності. Вип. 40: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. -Харків: Нац. юрид. акад. України, 1999. - С. 94-98.
, Маркіна Т.Г. Правовий захист прав громадян на зайнятість// Предпринимательство, хозяйство и право. - 1999. - № 12. - С. 37-39.
АНОТАЦІЯ
Маркіна Т.Г. Право громадян на зайнятість і форми його реалізації і умовах становлення ринкової економіки. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних науі за спеціальністю 12.00.05 - трудове право; право соціального забезпечення.
Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого Харків, 1999.
Рукопис є дослідженням на монографічному рівні питань ефективност функціонування механізму правового регулювання відносин зайнятості, щі включає правотворчу, правозастосувальну і правоохоронну діяльністі відповідних державних і недержавних органів.
У роботі з урахуванням положень Конституції України проаналізовані зміст, основні напрямки і форми державно-правової політики у сфер зайнятості населення в умовах становлення ринкової економіки, рівень обсяг її законодавчого забезпечення.
Сформульовані пропозиції щодо удосконалення відносин зайнятості запропоновані зміни до окремих статей КЗпП і Закону України “Прі зайнятість населення”, нові статті до цих законів.
Ключові слова: право на працю, право на зайнятість, правовий стату безробітного, правове регулювання зайнятості, правові гарантії зайнятості державна служба зайнятості.
АННОТАЦИЯ
Маркина Т.Г. Право граждан на занятость и формы его реализации условиях становления рыночной экономики. - Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридически наук по специальности 12.00.05 - трудовое право; право социальног обеспечения.
Национальная юридическая академия Украины им. Ярослава Мудрогс Харьков, 1999.
Рукопись является исследованием на монографическом уровн вопросов эффективности функционирования механизма правовог регулирования отношений занятости и на основании этого разработаш конкретные предложения по совершенствованию правотворческой правоприменительной деятельности соответствующих государственных негосударственных органов в сфере занятости.
В работе, с учетом положений Конституции Украинь проанализировано содержание, основные направления и формі государственно-правовой политики в сфере занятости населения в условия
гановления рыночной экономики, уровень и объем ее законодательного эеспечения; проведен методологический анализ права на труд как редпосылки права на занятость; раскрыто содержание, дано определение и арактеристика понятий «занятость», «занятые граждане», «безработные», подходящая работа» и др. как юридическим категориям; проанализированы гновные элементы и признаки правового статуса безработного лица; дана арактеристика процессу трудоустройства как правового института эудового права.
Сформулированы предложения в отношении усовершенствования гношений занятости, предложены изменения к отдельным статьям КЗоТ и 1кону Украины «О занятости населения», новые статьи к этим законам.
Ключевые слова: право на труд, право на занятость, правовой статус гзработного, правовое регулирование занятости, правовые гарантии шятости, государственная служба занятости.
SUMMARY
Markina T.G. Citizens’ Right of Employment and Forms of its Realization in erms of the Foundation and Development of the Market Economy. - Memo.
Thesis towards the degree of Candidate of Law, specialty 12.00.05. - Labor aw; Law of social security.
National Academy of Law of Ukraine named after Yaroslav Mudry, harkiv, 1999.
The memo is the monographic scientific research which deals with the roblem regarding the efficacy of functioning of the legal environment of the nployment relations. This mechanism includes law-making, law-applying and w-guarding activity of the corresponding state and public bodies.
Taking into account regulations of the Constitution of Ukraine the content, lain directions and forms of the state legal policy in the sphere of the citizens’ nployment in terms of foundation and development of the market economy have ;en analysed.
The level and the volume of the legal environment of employment have also :en analysed.
The thesis contains suggestions of the improvement of law-making, law-jplying and law-enforcing activity in the sphere of the employment relations. The ithor offers modifications to some articles of the Labor Code and of the Law of kraine “About the Citizens’ Employment”, new articles to these laws.
Key words: right to work, right of employment, legal status of the nemployed, legal regulation of the employment, legal guarantees of the ■nployment, the state employment service.
