АВТОРЕФЕРАТ ДИССЕРТАЦИИ по праву и юриспруденции на тему «Правовые аспекты вексельного обращения в Украине.»
НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ ім. ЯРОСЛАВА МУДРОГО
-Єтї--------------------------------------------
І от
На правах рукопису
( ¡.;ЛМ
БЕРВЕНО
Сергій Миколайович
ПРАВОВІ АСПЕКТИ ВЕКСЕЛЬНОГО ОБІГУ В УКРАЇНІ
Спеціальність: 12.00.03 — цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Харків — 1997
Робота виконана на кафедрі цивільного права Національної юридичної акадс мії України ім. Ярослава Мудрого
Науковий керівник —
кандидат юридичних наук, МУСіЯКА
професор ВІКТОР ЛАВРЕНТШОВИЧ
Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, КУЗНЄЦОВА
професор . НАТАЛІЯ СЕМЕІІ1ВШ
кандидат юридичних наук, ТОВКУН
донент . ІГОРЬ МИКОЛАЙОВИ1
Провідна організація — Університет внутрішніх справ м. Харкова
Захист дисертації відбудеться « У (о » ГГ2-Х?0'£/Ч>Ла 997 р.
о У7. год. на засіданні спеціалізованої вченої рад1 Д 02.40.02 при Національній юридичній академії України ім. Ярос лава Мудрого (310024, Харків-24, вул. Пушкінська, 77).
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національно
юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого (310024, Хар
ків-24, вул. Пушкінська, 77).
Автореферат розіслано « /7?1997 р.
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради
М. М. СИБІЛЬОВ
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА POBOÍH
Актуальність теми дослідження в сучасний період визначається ¡шзкою факторів кредитно-розрахункового, нормативного та теоретичного порядку. У зв’язку з цим слід насамперед указати на те )собливе значення, яке надається в даний час державою формуван-по ринку цінних паперів, зокрема вексельному обігу.
Жоден з інструментів сучасного фінансового рпнку, крім, зви-іайно, самих ірошей, у всіх численних проявах їхніх економічних функцій не може зрівнятися своєю історією і значенням з векселем, ^аме операції з векселем на сьогодні є оптимальним способом вирішення багатьох проблем, пов’язаних з розрахунками між суб'єктами підприємництва. Поява у практиці господарської діяльності ієксєлів не є випадковим явищем, оскільки, як свідчать світовий досвід та історія розвитку фінансових систем, зиск від їх використання мають усі учасники вексельного обігу: державні органи, комерційні банки, виробники продукції та послуг. Ось лише деякі іереваги, пов’язані з використанням векселів: зменшується грошова ласа, що сприяє зниженню темпів інфляції; забезпечується контроль і боку Національного банку України та комерційних банків за вигнанням зобов’язань між суб’єктами господарських відносин; іродавеиь, приймаючи вексель, набуває документ, який можна )бернути Б гроші; покупець робить вексель формою комерційного кредиту; підприємства-суміжники отримують можливість здій-:нювати розрахунки, не вдаючись до послуг банків, що забезпечує ірискорення розрахунків, оборотність коштів, зменшує потребу в банківському кредиті тощо.
Різноманітність форм векселя дозволяє застосовувати його в таких фінансових операціях, як інвестиції з метою одержання прибутку, кредитування, залишання як застава, дисконтування, придбання продукції та послуг з відстроченням платежу в бюджет та н. При цьому вексель виступає досить прибутковим, ліквідним і іадійним фінансовим активом, що дозволяє інтегрувати інтереси шробників, фінансових інститутів і держави.
Вибір теми наукового дослідження зумовлений зростаючою рол-по векселів у розвитку ринкової економіки України і необхідністю здосконалення чинного законодавства, регулюючого їх обіг, що ірактично неможливо здійснити без всебічного розгляду правової ірироди векселя. В Україні втрачена традиція викладання век-:ельного права, що було характерним для дореволюційного періоду, (оли цій дисципліні присвячувалися солідні навчальні курси та іаукові дослідження, які стосувалися різних сторін вексельних пра-ювідносин. Без такої фундаментальної вексельно-правової підготовки знайомство з Положенням про переказний і простий вексель шявиться явно недостатнім для розуміння вексельного права і не
зможе розв’язати проблему введення грамотного вексельного обІї в Україні.
З метою широкого використання векселя між суб'єктами m подарської діяльності, об’єктивно виникла потреба наукового анал зу векселя як цінного паперу. Незважаючи на прийняття ціл< низки законодавчих актів, вексельне законодавство України і йог нормативно-методична база залишаються недостатніми для рег; лювання вексельних правовідносин і потребують подальшого удої коналення. Врахування цих обставин послужило підставою до ві бору теми даного дисертаційного дослідження.
Ступінь дослідженості теми дисертації. Вибір даної теми я предмета дисертаційного дослідження певною мірою обумовлени відсутністю достатнього висвітлення в юридичній вітчизняній л тературі питання вексельних правовідносин.
Правова природа векселя і в цілому правове регулювання вєї сельного обігу досліджувалися в опублікованих работах учениг цивілістів дореволюційного періоду і часів нової економічної пол тики в 20-ті роки. Цим питанням приділили увагу такі правникі як 'С. Барац. Н. Вавін, В. Гордон, А. Гуляєв, А. Добровольськиі Н. Миловндов, І. Табашников, В. Катков, А- Камінна, А; Федорої Г. ІІІершеневич, В. Черепахін, П. Цитович та ін.
Серед сучасних авторів, які висвітлювали цю проблему, елі назвати таких учених, як І. Красько, В. Кравченко, Ю. Лисенкої В. Ляшко, С. Симов’ян, В. Соболев.
Окремі питання вексельного обігу знайшли своє відбиття роботах науковців СНД — Ю. Балашова, М. Беляева, О. Волоховг О. Вишневського, П. Дробншева, Л. Єфимової, М. Єрпилової, В. Є; ронової, Д. Равкіна, Е. Крашенинникова, Н. Казанової, Д. Іванова А. Фельдмана та ін.
. Разом з тим в Україні до цього часу немає жодної фундамеь тальної роботи, присвяченої векселю, та й у наукових статтях йом; також приділяється надзвичайно мало уваги, що викликало необ хідність проведення комплексного дослідження наявних проблем теорії та практиці правового регулювання вексельного обігу, зиз начення його функцій та характерних рис.
Об’єкт і предмет дослідження. Дисертація являє собою комплек сне дослідження питань вексельного обігу в Україні. Конкретні розглядаються функції векселя: його абстрактність і формальність безумовність і грошовість зобов’язання; особливості «вексельне строгості»; функції і зміст індосаменту; взаємозв’язок учасникі вексельного обігу.
Предметом наукової роботи обрано правові питання вексельногі обігу, зокрема, поняття і юридична природа векселя, його передача характеристика прав та обов’язків учасників вексельного обі
?у, а такбж аналіз чинного законодавства України і зарубіжних криїн.
Мета і завдання дисертаційного дослідження полягає в комплексному аналізі існуючих законоположень щодо вексельного обігу і в опрацюванні на його основі рекомендацій, спрямованих на вдосконалення вексельного законодавства України, на більш широке й ефективне його застосування. Для досягнення вказаної мети були поставлені такі головні завдання:
— узагальнити і проаналізувати умови виникнення і становлен, ня векселя в ¡вторичному аспекті;
— дати характеристику юридичної природи векселя, а також Гюго функцій;
— дослідити основні права та обов’язки учасників вексельного збігу; _
— з’ясувати можливості та раціональні межі використання зарубіжного досвіду вексельного регулювання в Україні;
— розглянути основні теоретичні питання, що стосуються передачі векселя шляхом індосаменту, які не одержали достатнього висвітлення в науковій літературі;
— розробити пропозиції по вдосконаленню вітчизняного вексельного законодавства, окреслити перспективні й основні напрямки юзвитку вексельного обігу в Україні.
Методологічну основу дослідження складають діалектичний ме-од наукового пізнання, а також конкретно-наукові методи формаль-ю-логічного аналізу. Автор розглядає проблеми наукового регулю-зания вексельного обігу в Україні у взаємозв’язку з реалізацією існовних економічних інтересів його учасників. У роботі використані також методи наукового пізнання системного підходу до вивчення ісіх правових питань досліджуваної теми, порівняльно-правового іналізу, логіко-юридичний, статистичний та історичний. Інформаційною основою для дисертації послужили документи України і іарубіжних країн з проблеми, яка розглядається, джерела цивіль-юго законодавства, міжнародного приватного права, а також роботи відомих учених-юристів, економістів, у яких досліджуються жремі питання вексельного обігу, практичні матеріали арбітражно-
о суду України. Теоретичні висновки та практичні рекомендації ■рунтуються на загальних дослідженнях цивілістичної науки і працях учених-юристів: Азімова Ч. Н., Братуся С. М., Бобрової Д. В., "ордона М. В., Кузнєцової Н. С., Ландкофа С. Н., Луця В. В., Матвеева Г. К., Матвеева Ю- Г. Маслова В. П., Мусіяки В. Л., Іибільова М. М., Пушкіна О. А., Підопригори О. А., Ромовської 3. В., Халфіної Р. О., Шевченко Я. М. та багато інших.
Наукова новизна полягає у дослідженні найважливіших проблем іексельного обігу. Джерельна база, аналіз вексельного законодавства, практики його застосування, спеціальної літератури з дослід-
жуваної проблеми дали можливість сформулювати наукові поле ження, висновки та пропозиції, що й складають наукову навизн дисертаційного дослідження, а саме:
— узагальнено концепції історичного виникнення векселя т дана їм загальна юридична характеристика;
— сформульовано власне поняття векселя, охарактеризоваг його основні ознаки та функції;
— запропоновано розглядати вексель як односторонній догові): а не односторонню угоду (за винятком бланкового індосаменту);
— обгрунтовується векселездатність осіб, яка є різновидом за гальноцивільної дієздатності;
— доводиться, що оскільки вексель являє собою абстракт угоду, то при його аналізі слід враховувати існуючу взаємодії вексельних правовідносин з «покритою» ним основною угодою;
— розкривається поняття «вексельна строгість» як сукупніст особливостей векселя;
— проведено порівняльний аналіз векселя типу Женевської кой венції і векселя англо-американського типу, а також указано п відмінність між переказним і простим векселем за чинним законо давством України;
— сформульовано поняття індосаменту, вказані та охарактери зовані його функції, види, зміст і порядок здійснення передаточноп надпису па алонжі, вексельних дублікатах і копіях;
— вперше розглянуто правовий стан учасників вексельного обі гу, яких запропоновано поділити на дві групи: вексельнозобов’яза чі особи /і особи, які мають вексельні права (вексельноправомочні)
— па підставі проведеного аналізу існуючих законоположен висловлено низку конкретних пропозицій по їх удосконаленню, змі ні і доповненню з метою забезпечення повнішого і всебічного роз витку вексельного обігу.
Теоретична та практична значимість даної наукової работи по лягає в тому, що заповнюється значна прогалина в українськії юридичній науці з цікавої і важливої проблеми. Матеріали дисер тації надають можливості отримати досить цілісну уяву про век сельний обіг.
Практична цінність результатів дослідження визначається вне сенням пропозицій і сформулюванням висновків, які можуть буті використані для вдосконалення чинного цивільного законодавства Автор дисертації вважає, що реалізація цих пропозицій у закої дозволить суб’єктам господарської діяльності значно частіше вда ватися до використання векселів у товарно-грошових відносинах
Основні положення роботи можуть бути використані при під готовці підручників та навчальних посібників, методичних розро бок для студентів юридичних вузів, а також у викладанні курс; «Цивільне право України». Деякі сформульовані у дисертаці 4
оложення мають, звичайно, дискусійний характер і можуть послужити базою для подальшого наукового дослідження правових пробей вексельних правовідносин.
Апробація результаті« дослідження. Основні теоретичні поло-кения і висновки дисертації знайшли відображення у дев’яти пуб-ікаціях і обговорювалися на засіданнях кафедри цивільного права Іаціональної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого. Здійснена пробація деяких теоретичних рекомендацій щодо практики використання вексельного законодавства в розробці проекту Закону Ук-аїнп «Про вексельний обіг в Україні». Дисертантом сформульовані :оложепня і статті, які були запропоновані до проекту Цивільного одсксу України па робочому семінарі «Проект нового Цивільного одексу України», що організували Міністерство юстиції України, Українська Правнича Фундація, Інститут міжнародних відносин київського національного університету ім Т. Шевченка та Україись-ого центру правничих студій за фінансовою підтримкою програми 'АСІБ.
Матеріали дисертації використовуються у навчальному процесі курсу «Цивільне право».
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох юзділів, які охоплюють п’ять параграфів, заключної частини, що іхоплює висновки і пропозиції за результатами проведеного дос-іідження, списку використаної літератури та додатків.
ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ
У «Вступі» обгрунтовується актуальність обраної теми, розвивається стан наукової розробки проблеми, визначається мета, авдання дослідження, його методологічна і джерельна база, фор-іулюються положення, які виносяться на захист, вказується нау-;ова новизна і практичне значення роботи.
У розділі першому «Загальна характеристика векселя як цін-юго паперу» досліджується історичний розвиток векселя, його эридична природа та функції, а також піддаються грунтовному іналізу питання передачі векселя шляхом індосаменту.
У параграфі І «Історичне виникнення і розвиток векселя» ди-:ертантом уперше в науковій юридичній літературі розглянуто і ■загальнено концепції походження векселя, обгрунтовується єдина тістема поглядів, що зводяться до того, що виникнення векселя :лід розглядати в органічній єдності римського і середньовічного ірава. Під впливом правової культури взагалі і римського права ¡окрема, за певних обставин вексель почав активно розвиватися і середніх століттях нашої ери, особливо в Італії. Спростовується югляд, що вексель своїм виникненням зобов’язаний італійцям. От-ке, вексель не є винаходом італійців чи іншого народу (тобто він іе являє собою результат тривалого й абстрактного процесу мис-
лення якогось единого народу, а є продуктом збігу обставин).
Те, що у вексельній термінології залишилися сліди італійсько мови, ще не доводить, що на векселі «лежить знак італійськогс генія», а свідчить лише про те, що за історичних обставин цим засобом розміну грошей італійці користувалися набагато частіш« інших народів. А зважаючи на те, що вони були на той час най більш діяльними посередниками у сфері торгівлі, то цілком зрозу міло, що тут вони, так би мовити, задавали тон і як наслідок цьогс
— їх торговельні прийоми і термінологія набули домінуючого зна чення.
Автор дає характеристику трьом періодам розвитку векселя — італійському, французькому, німецькому, аналізує вексельне за конодавство дореволюційної Росії та періоду нової економічно політики СРСР (у 20-ті роки).
Незважаючи на те, що комерційне кредитування у відносина'з між соціалістичними організаціями було заборонено, а майнов відносини між громадянами або за їх участю мали особисто-спо живчий характер (у зв’язку з фінансовою реформою СРСР 1930 р.) все ж Союз PCP був змушений у 1936 році приєднатися до Женев ської конвенції (1930 p.). Основною причиною цього кроку булі зносини Радянського Союзу з іншими державами, коли доводилосі зважати на кредитну практику зарубіжних країн.
Дисертант розглянув в історичному ракурсі спроби уніфікаці національних вексельних законів, звернувши особливу увагу н; намагання Організації Об’єднаних Націй у 80-ті роки (за правод міжнародної торговлі — ЮНІСТРАЛ) розробити нову міжнарод ну конвенцію.
У параграфі 2 «Поняття, юридична природа та функції векселя:
відзначається дискусійність питання визначення поняття векселя Дисертант робить висновок про необхідність удосконалення зако нодавчого визначення і пропонує власний його варіант:
«Вексель — цінний папер, який регулює договірно-угодні відно сини векселездатних осіб, являє собою безумовно абстрактне, вис ловлене у встановленій формі одностороннє зобов’язання сплати ти певну грошову суму в строк векселедержателю або його пред ставникові і якому властива особлива «вексельна строгість». Ц визначення характеризує вексельні зобов’язання векселездатнн: осіб, як а) договірні чи угодні, б) безумовні, в) абстрактні, г) фор мальні, д) односторонні, е) грошові, ж) яким притаманна «век сельна строгість».
Дисертант дотримується позиції, що вексель являє собою де говір (не беручи до уваги бланковий індосамент) і підкреслю« що єдності погляду щодо цього питання учені-юріктн не досяглі У зв'язку з цим аналізуються теорії односторонньо-угодної концеп ції (теорія креації, теорія емісії, передачі чи поступки, теорія доб
росовісного покупця та ін.). Усі міркування представників теорії одностороннього волевиявлення та їх спори проміж себе також, як і з прихильниками договірної теорії, обертаються навколо одного основного питання: з якого моменту вексельні відносини слід вважати такими, що виникли. Прихильники договірної теорії дотримуються позиції обгрунтованості вексельних відносин з моменту прийняття векселя першим покупцем. Для представників односторонньо-угодної теорії питання про момент перфекнії (завершення) вексельних відносин означає:
а) з якого моменту слід вважати висловленою чи виявленою односторонню волю векселедавця або будь-якої зобов’язаної по векселю особи прийняти па себе вексельне зобов’язання;
б) які додаткові зобов’язання, що не порушують односторонньо-угодного характеру відносин, є необхідними елементами фактичного складу.
Автор, доводячи договірну теорію юридичної природи векселя, вказує на те, що вексельне зобов’язання встановлюється видачею і прийняттям векселя, причому ці два акти мають відбутися за згодою сторін, що й складає договір. Для цього передача векселя повинна бути здійснена з наміром встановити вексельне зобов’язання. яке передбачається, однак, у самому факті перенесення права володіння векселем. Договірна теорія заперечує можливість виникнення вексельного зобов’язання помимо волі як векселедержателя, так і векселедавця. До моменту прийняття будь-ким векселя вексельне зобов’язання! відсутнє, немає, по суті, ¡'векселя, а є тільки списаний аркуш паперу. Отже, договірний момент виявляється в тому, що векселедавець стає відповідальним перед векселедержателем в силу передачі останньому векселя-документа з наміром зобов’язатися перед векселедавцем. Дослідник звертає увагу, що фактичним врученням векселя першому векселедержателю не є: передача векселя в депозит; здача векселя па пошту чи іншій особі з метою наступної доставки векселедержателю, за винятком випадку, коли згода про такий спосіб передачі була досягнута між векселедавцем і першим векселедержателем; передача векселя в банк. .
Договірний характер простежується між векселедавцем, векселедержателем і акцептантом. Трасат, який заявив письмово, що він згоден здійснити в строк платіж по векселю і бере на себё дане йому трасантом вексельне доручення, тим самим укладає акцеитаційний договір з трасантом. Автор дійшов висновку, що вексельне зобов’язання як договір є консенсуальним, а не реальним. Права й обов’язки сторін по векселю виникають в момент досягнення угоди з усіх суттєвих умов зобов’язання. Настання цього моменту має особливість, зумовлену тим, що законодавець передбачає спеціальні вимоги до оформлення вексельного договору,
без дотримання яких укладення угоди не може бути визнано дійсним. Для визначення вексельного зобов’язання оплатним або безоплатним слід звернутися до конкретного змісту договору і правил закону, які його визначають. Оплатним визнається зобов’язання у випадку нарахування процентів по векселю, який підлягає оплаті строком за пред’явленням або у такий-то час від складання. Конструюючи вексельне зобов’язання як безоплатний договір, за яким майнове пред’явлення однієї сторони не обумовлює зустрічне майнове пред’явлення від другої сторони, не можна припустити стягування процентів по векселю зі строком платежу у такий-то час від складання або на визначений день. За розподілом прав та обов’язків вексельне зобов’язання як договір є одностороннім, бо з огляду умов його виникнення на векселедавця покладаються тільки обов’язки (зокрема, обов’язок сплатити борг) при відсутності будь-яких претензій, які б векселедавець міг би пред’явити до векселедержателя, а на останнього покладаються лише права (зокрема, право вимагати повернення суми).
У дисертації обгрунтовано аналізується чцнне вексельне законодавство України, регулююче векселездатність, яка на даний час в Україні ще не визначена, в чому криється чимала небезпека для нормального господарського обороту. Приведені дисертантом приклади підтверджують наявність в українському праві і в правозас-тосовчій практиці різноманітних підходів до розуміння векселе-здатності. Векселездатність пропонується розглядати як «здатність особи брати на себе вексельне зобов’язання або володіти вексельними вимогами». Отже, векселездатність може бути активною і пасивною. Активна векселездатність не має обмежень; вона співпадає зі здатністю особи до набуття прав по загальногромадських договорах. Обмежувати цю здатність немає ні потреби, ні будь-яких підстав. Під пасивною векселездатністю слід розуміти «здатність актом своєї волі брати на себе зобов'язання, яке випливає з векселя». Такими вексельними зобов’язаннями є видача векселя, передача векселя по надпису, акцепт, порука по векселю, посередництво Пасивна векселездатність (вексельна дієздатність) як здатність зобов’язуватись по векселях є спеціальною дієздатністю по відношенню до загальноцивільної як здатності самостійно зобов’язуватись по угодах. Питання про здатність придбавати векселя належить не до вексельної дієздатності, а до активної стороні векселєздатності.
Дисертант підкреслює, що характерною особливістю вексельного зобов’язання є його безумовність. Це означає, ідо (пропозиція (вексельний наказ) у переказному векселі й обіцянка в (простому векселі сплатити грошому (вексельну) суму не можуть бути обумовлені якимись сторонніми обставинами. Автор, однак, обгрунтовує що можна вважати допустимим наявність на лицьовій стороні 8
векселя позначок з вказівкою, наприклад, номера контракту, акредитива тощо, які є підставою видачі векселя, якщо вони не внесені до тексту вексельного зобов’язання про платіж , і не порушують безумовності вексельного зобов’язання. Такі застереження юридично нейтральні: вони не змінюють характеру взаємовідносин сторін по векселю, не дають ніяких додаткових прав вексельному кредитору і не обмежують відповідальності вексельного боржника.
■ На підставі фактичного матеріалу дисертант доводить, що вексель як абстрактна угода є відірваним від свого підгрунтя, визначити яке безпосередньо з самої угоди неможливо. Однак, існує взаємодія між вексельними правовідносинами і покритою ним основною угодою, і проводити, таким чином, принцип абсолютної абсрактності не кидається можливим. У зв’язку з цим автор пропонує розрізняти у векселі два моменти: момент формальної абстрактності і момент матеріальної абстрактності. Формальна абстрактність вказує на те, що вексель абстрагується тільки за своїм зовнішнім виглядом, але не по суті. По суті ж, він залишається зв’язаним з основною угодою і наслідує їх долю. Матеріальна абстрактність вексельного зобов’язання свідчить про те, що вексель є відірваним від основної угоди, яку він прикриває, не тільки за формою (текстом), але й за змістом. Цей розрив спостерігається у тих випадках, коли вексель, виданий як еквівалент основної угоди, потрапляє до рук такого векселедержателя, який пе брав участі в рсновній угоді. Новий векселедержатель виступає тут третьою особою, й основна угода для нього необов’язкова.
У даному науковому дослідженні дається загальна характеристика формальності вексельного зобов’язання й обгрунтовується «вексельна строгість», яку автор пропонує визначити як «сукупність особливостей векселя, які роблять становище вексельного боржника і вексельного кредитора більш сприятливим». Строгість векселя проявляється: у формальному, абстрактному, процесуальному характері; в матеріально-правовому аспекті; у незалежності зобов’язань, носієм яких є вексель; у тому, що за допомогою індосаменте вексель розширює коло відповідальних по ньому осіб, у векселездатності; у встановленні більш коротких строків для пред’явлення позовів по векселях.
Уперше в науковій вітчизняній юридичній літературі дисертант узагальнює функції векселя (переказ грошових коштів; кредит; платіжний засіб), дає їм правову характеристику, а на підставі аналізу українського законодавства пропонує перелік питань, що вимагають негайного законодавчого врегулювання.
У параграфі 3 «Типи, види векселя і порядок його передачі»
провадиться порівняльний аналіз векселя типу Женевської конвенції та векселя аигло-американського типу і вказується на істотні відмінності між ними.
Автор пропонує відрізняти переказний вексель від простого за своїм суб’єктивним складом, розпорядчим надписом векселедавця
і відповідальністю векселедавця у момент видачі векселя. На відміну від простого векселя у переказному вимагається позначення місця платежу чи місця проживання платника. Така вимога обумовлюється тим, що у переказному векселі місце його складання аж ніяк не може розглядатися як місце платежу подібно тому, як це діється щодо простих векселів. Якщо місце платежу не позначено, вказане у векселі місце проживання платника має вважатися місцем платежу по векселю.
У роботі порушується актуальне питання вексельного права — правове регулювання індосаменту. Автор розглядає юридичну природу та функції індосаменту: передаточну (трансферабельну),
гарантійну та легітимаційну. Передаточна функція полягає в тому, що індосамент переносить від індосанта до індосатора всі права по векселю. Гарантійна функція індосаменту проявляється в тому, що ^а допомогою передаточного надпису індосант не тільки пере-уступає невід’ємне своє право на одержання вексельної суми новому кредиторові, але й сам опиняється перед індосатором у становищі вексельного боржника, який в силу закона відповідає за акцепт
і платіж по векселю. Легітимаційна функція полягає в тому, що індосамент є способом установлення законного держателя векселя. Аналізується іменний і бланковий індосамент; останній не перетворюється в цінний папір на пред’явника. Відмінність полягає, по-перше, в тому, що векселі, випущені .в бланковий обіг, не забороняється в майбутньому передавати по іменному індосаменту, тоді як цього не .може бути з паперами на пред’явника; по-друге, держатель векселя з бланковим надписом може вважатися легітимованим векселедержателем тільки в тому випадку, коли інші індосаменти знаходяться між собою у нерозривному зв’язку.
У дисертаційному дослідженні вказується на те, що індосамент за своїм змістом буває інкасовим (передорученим) і заставним; дається їм правова характеристика. Автор наголошує на тому, що вексельний обіг створив особливі вексельноправові форми передачі вексельного зобов’язання і набуття прав, притаманних векселю, зокрема: іменний індосамент; заставний; інкасовий; бланковий; індосамент на пред’явника; індосамент, який усуває відповідальність індосанта за платіж по векселю («без обороту на мене»); індосамент, який усуває необхідність протесту векселя щодо даного індосанта («оборот без витрат»).
Дисертант обгрунтовує можливість передачі векселя за допомогою алонжа, який знаходиться в строгому юридичному зв’язку зі своїм векселем, а також узагальнює особливості іпдосамента на вексельних примірниках і копіях, ю
У розділі другому «Учасники вексельного обігу» розглядаються права и обов’язки суб’єктів вексельного обігу та їх правовий взаємозв’язок. Учасники вексельного обігу з використанням простого і переказного векселя можуть ібуги поділені на дві групи: а) вексельпозобов’язані особи і б) вексельноправомочні особи (їм належить разом з «нравом на вексель і право по векселю», тобто, право вимоги платежу).
У першому параграфі «Правовий стан осіб, зобов’язаних по векселю», дається юридична характеристика зобов'язань осіб вексельних правовідносин: 1) векселедавець — під час видачі векселя; 2) акцептант — під час акцепту векселя; 3) ремітент — у випадку здійснення індосації; 4) індосант — з моменту передачі векселя (за винятком випадків звільнення від відповідальності); 5) особнй платник — у випадку уповноваження по виконанню вексельних зобов’язань; 6) аваліст — у випадку поруки; 7) посередник — у випадку взяття посередництва.
Автор дисертації підкреслює, що згідно з чинним вексельним законодавством України, векселедавцем може виступати тільки юридична особа, яка є суб’єктом підприємницької діяльності. Дисертант обгрунтовує, то векселедавець може призначити себе платником, незважаючи нарізні думки науковців з приводу цього питання. Вексель, у якому особа векселедавця зливається з особою платника, за формою і конструкцією нагадує тратту (бо векселедавець тут прямо не вказує па свій обов’язок здійснити платіж, покладаючн його на платника). По суті ж, він є простим векселем, бо містить „вказівку лише па двох суб’єктів, один з яких виступає щодо іншого водночас і як векселедавець, і як платник. У тому випадку, коли векселедавець призначав платником по векселю себе, він створив не переказний, а простий вексель. Тому, незважаючи на /ге, що документ випускається у формі тратти, до нього не застосовуються постанови про акцепт.
Значну увагу дисертант звертає па можливість акцептації векселя декількома особами, чим допускається зазначення у тратті двох і більше платників. При цьому призначення платників у послідовному порядку вказувати не можна, тобто, адресувати наказ про сплату, наприклад, «товариству А, потім товариству Б». Вексель може бути адресовано декільком платникам тільки сумісно, тобто кумулятивно (наприклад: «прошу сплатити товариство А і товариство Б»), або тільки в альтернативній формі (наприклад: «товариству А або товариству Б»), тому що в таких випадках-не зменшуються солідарність і відповідальність платників.
Досить досконально автор розглядає обов’язок акцептанта — особи, яка проставила акцепт на переказному векселі й отже, взяла на себе зобов’язання платити по векселю.
У роботі досліджується правовий стан аваліста — особи, яка
дає вексельну поруку, вказуються і аналізуються суттєві відмінності аваля від загальноцпвільної поруки.
У другому параграфі «Правовий стан осіб, які володіють вексельними правами» дисертант дає обгрунтовану юридичну характеристику вексельноправомочним особам. До них слід віднести; 1) ремітента — до моменту здійснення індосації; 2) індосанта — у випадку оплати опротестованого векселя в порядку регресу; 3) особу з вексельними повноваженнями — у випадку одержання векселя по перепоручптельному індосаменту; 4) аваліста — у випадку оплати опротестованого векселя в порядку поруки; 5) посередника — у випадку оплати опротестованого векселя в порядку посередництва.
Автором наукової роботи досліджуються права посередника і мотиви виконання вексельного зобов’язання за регресних боржників. Розглядаються обставини, які не дозволяють застосовувати посередництво в сучасному вексельному обігу України, в зв’язку з чим пропонується урахувати викладені зауваження під час прийняття Закону України «Про вексельний обіг в Україні».
Посередником у вексельному обігу слід вважати залучення сторонньої особи (осіб), помимо безпосередньо вказаних осіб, до процедури акцепта чи платежу. Дисертант пропонує дві класифікації видів посередництва. З точки зору ініціативи призначення посередництва вирізняється, по-перше, посередництво за потребою (необхідне посередництво), коли посередник призначається раніше одним із зобов’язаних осіб на випадок можливого неакцепта або неплатежу, і, по-друге, добровільне посередництво, коли посередник вступає у вексельні правовідносини за власного ініціативою. З точки зору моменту вступу посередництва у вексельні правовідносини виділяється, по-перше, посередництво в акцепті і, по-друге, посередництво в платежі. Цим двом класифікаціям відповідають чотири варіанти посередництва: а) на випадок необхідності в акцепті; б) на випадок необхідності в платежі; в) добровільне с акцепті; г) добровільне в платежі.
Дослідник звертає увагу на те, що реалізація права регресу до зобов’язаних осіб у випадку неакцепту трасату передбачає обов’язкове звернення за акцептом до посередника з дотриманням процедури протесту при ЙОГО 'ВІДМОВІ лише в тому випадку, якщо посередник знаходиться на місці платежу. Таким чином, виникає ситуація, коли вексель може протистуватпся в пеакцепті двічі: коли надійшла відмова від акцепту з боку трасата і коли надійшла відмова з боку посередника.
Указується, що за чинним законодавством України право призначення посередника належить векселедавцю, індосантам і ава-■лістам. Однак автор дійшов висновку, що в простому векселі в ролі призначеного посередника векселедавець не може вказати себе. 12
Більш того, будь-яка інша зобов’язана особа також не може призначити посередником векселедавця і ось чому: а) якби векселедавець призначив себе посередником, це зразу створило б невпевненість у належній оплаті простого векселя, тому існує заінтересованість у платежі без усяких обмовок і без допущення посередників за основного боржника; б) проводячи аналогію обмеження у посередництві для акцепта (акцептант не може бути посередником), можна сказати, що векселедавець як основний боржник теж не може бути призначений посередником.
Дисертантом досліджується правове 'положення векселедержателя. При цьому звертається увага на те, що векселедержателем може виступати як фізична, так і будь-яка юридична особа. Автор підкреслює можливість позначення у векселі двох і більше вексе-ледержателів.
У висновку узагальнюються результати дисертаційного дослідження, конкретизуються теоретичні міркування автора, а також формуються пропозиції щодо вдосконалення вексельного законодавства України.
По темі дисертації опубліковані наступні роботи автора:
1. Бервено С. М, Вексель: його види і передача // Підприємництво, господарство і право—1990, № 5.—С- 8—:13-
2. Бервено С. М. До питання про векселездатність // Методологічні проблеми приватного права: 36. наук, праць.—Київ.—Акад. прав, наук України; Інститут приватного права і підприємництва, 1996. С. 163—168.
3. Бервено С. Н. Условия и порядок проведения эмиссии ценных бумаг // Биз-нес-Информ.—Харьков, 1994.—№ 7.—іС. 26—28.
4. Бервено С. Н.! ‘Порядок проведения эмиссии ценных бумаг // Бизнес-Ин-форм. Харьков, 1994—№ 8. С. 21—24.
5. Бервено С. Ну Особенности вексельного обращения ■// Бизнес-Информ.— Харьков, 1996,—№ 14,—С. 36—40.
6. Бервено С. Н., Соболев В. М. Роль института посредничества в вексельном
обороте // Бизнес-Информ.—Харьков, 1996.—№ 23.—С. 17—21. •
7. Бервено С. Н. Передача векселя (индоссация). Пробл. совершенствования укр. законодательства и повышение эффективности правоприменительной деятельности: Сб- науч- тр.—Харьков: Нац. юрігд- акад- Украины, 1997.
8. Бервено С.. Н. Посредник в вексельном обороте. // Юридическая практика,— Киев,—1996,—№ 17—18,—С. 9.
Бервено С. Н. Правовые аспекты вексельного обращения в Украине.
Диссертация в виде рукописи на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 — гражданское право и гражданский процесс; семейное право; 'международное частное право.—Харьков, Национальная юридическая академия Украины им. Ярослава Мудрого, 1997. _
На основании вексельного законодательства Украины рассматриваются юридическая природа векселя, его функции и возможность передачи векселя путем индоссамента. Анализируется правовое положение участников вексельного обращения. Сформулированы конкретные предложения по совершенствованию вексельного законодательства Украины.
S. N. Berweno. The legal aspects of bill handling in Ukraine.
The thesis for a PhD degree in Jurisprudence (manuscript). Speciality 12.00.03—civil law and civil procedure; family law; international private law. Kharkov, Yaroslav the Wise National Juridical Academy of Ukraine, 1997.
On the basis of the bill legislation the legal nature of a bill, its functions and the possibility to transfer the bill by means of indorsement have been investigated in the thesis, the legal status of the participants of bill handling has been analysed in the work. The propositions to improve the bills legislation in Ukraine have been formulfted.
Ключові слова: вексель, векселездатність, векселедатель, векселедержатель, платник, індосант, індосат, аваль, акцептант, трасант, трасат, ремітент, посередник, алонж.
