АВТОРЕФЕРАТ ДИССЕРТАЦИИ по праву и юриспруденции на тему «Проблемы судового усмотрения при применении уголовного законодательства Украины»
індекс УДК
343.21.
КАНЦІР Володимир Степанович
ПРОБЛЕМИ СУДОВОГО УГЛЯДУ ПРИ ЗАСТОСУВАННІ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ
Спеціальність 12.00.08 — Кримінальне право і кримінологія; кримінально-виконавче право
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
ЛЬВІВ —1998
індекс УДК
343.21.
КАНЦІР Володимир Степанович
ПРОБЛЕМИ СУДОВОГО УГЛЯДУ ПРИ ЗАСТОСУВАННІ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ
Спеціальність 12.00.08 — Кримінальне право і кримінологія; кримінально-виконавче право
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Видавництво “Світ” ЛЬВІВ —1998
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі кримінального права і процесу юридичного факультету Львівського університету ім. Івана Франка
Науковий керівник — доктор юридичних наук, професор
юридичного факультету Львівського університету ім. Івана Франка Грищук Віктор Климович Науковий консультант — доктор юридичних наук, професор
юридичного факультету Львівського університету ім. Івана Франка Рабінович Петро Мойсейович
Офіційні опоненти — доктор юридичних наук, провідний
науковий співробітник Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України Скибицький Василь Васильович,
кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального права і кримінології юридичного факультету Київського університету ім. Тараса Шевченка Лихова Софія Яківна.
Провідна установа — Національна академія внутрішніх справ України, місто Київ.
Захист дисертації відбудеться “18 “ травня 1998 р. о годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.05 у Київському університеті ім.Тараса Шевченка
З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Київського університету ім. Т.Шевченка (Київ, вул. Володимирська, 58). Автореферат розісланий 1998 р.
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат юридичних наук, доцент
Загальна характеристика роботи
Актуальність теми. Проведення в Україні сучасної ефективної кримінально-правової політики вимагає не тільки удосконалення законодавства, а й чіткого його застосування. Це висуває на передній план проблеми законності та правозастосовчого, зокрема, судового угляду.
Однак, якщо перша з них традиційно опинялася у центрі уваги пра-вознавців-теоретиків і практиків, й отримала належну розробку, то проблема судового угляду, в цілому, залишалася “в тіні”. Щодо неї у вітчизняній правовій літературі викладені лише загальні міркування. Це торкається і кримінально-судового угляду. Обмежений обсяг досліджень, їх фрагментарність, недостатня конкретність — так можна схарактеризувати підходи більшості вчених до інституту судового угляду при застосуванні норм кримінального права України.
Кримінальний закон, у якому в загальних формах закріплені найти-повіші ознаки складів суспільно небезпечних діянь певного виду, має абстрактний характер. Суд же розглядає конкретні діяння, в яких виявлені ознаки складу злочину і за наявності яких винному призначається передбачене кримінальним законом покарашія. Переважна більшість диспозицій кримінально-правових норм та абсолютна більшість їх санкцій мають відносно визначений зміст. Відтак перед судом виникає можливість і необхідність проведення, по-перше, процесу оцінки тих чи інших кримінально-правових (і не тільки таких) явищ, ознак, факторів; а по-друге, вибору із декількох законом дозволених правозасто-совчкх рішень тільки одного — законного, справедливого, доцільного й ефективного.
Усе це і породжує важливу та складну проблему — проблему судового угляду в кримінальному правозастосуванні. Досліджуване явище позначено у науковій юридичній літературі різними термінали (синонімами): судовий розсуд, судова дискреція, правозастосовчий судовий угляд. Тут видалось виправданим вживати термін “судовий утляд”. Оскільки такий угляд відбувається у процесі відповідної розумової, інтелектуальної діяльності суду, (або судді одноособово), тому прийнятними видаються також терміни “углядова діяльність” або “углядова процедура”.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота безпосередньо пов’язана із плановою науковою темою, яку розробляє кафедра кримінального права і процесу юридичного факультету Львівського державного університету ім. Івана Франка: “Проблеми вдос-
коналення кримінального і кримінально-процесуального законодавства та практики його застосування”.
Мета і задачі дослідження. Мета дослідження — встановити основні закономірності судової углядової діяльності при застосуванні кримінального законодавства. Для реалізації цієї мети потрібно вирішити наступні задачі:
— дослідити проблему в історичному аспекті, зокрема, з’ясувати попередні позиції вчених щодо судового угляду;
— обгрунтувати і запропонувати поняття та ознаки судового угляду;
— встановити загальні підстави судового угляду;
— виявити елементи та види судового угляду;
— визначити принципи судового утяду;
— проаналізувати підстави, роль і межі судового угляду в процесі кримінально-правової кваліфікації злочинних діянь та призначення покарання.
Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації викладені наступні нові положення, висновки й узагальнення, що виносяться на захист:
— удосконалено визначення та обгрунтування поняття судового уг-яяду;
— вперше сформульовано нормативно-правові підстави судового угляду;
— вперше розкрито співвідношення абсолютно і відносно визначених за змістом структурних елементів норм Кримінального кодексу України;
— вперше здійснено характеристику елементів судового утяду;
— вперше запропоновано класифікацію різновидів судового угляду;
— вперше визначено та обгруятувано поняття правотлумачного і правоконкретизаційного судового угляду;
—вперше з’ясовано критерії судового угляду в процесі застосування диспозиції кримінально-правової норми;
— вперше інтерпретовано поняття та характеристику критеріїв судового угляду при застосуванні санкції кримінально-правової норми;
— вперше встановлено характеристику і співвідношення тих обставин, які беруться до уваги судами при оцінці особи винного, винятковості обставин справи, розміру шкоди, завданої злочином потерпілому;
— запропоновано викласти у новій редакції статтю 39 КК України.
з
Відповідні пропозиції надіслано у Комітет правової політики і судово-правової реформи Верховної Ради України.
Практичне значення одержаних результатів. їх практична значущість полягає в тому, що викладені у дисертації положення та висновки здатні сприяти забезпеченню законності, обгрунтованості, доцільності й ефективності углядової діяльності суду при застосуванні кримінального законодавства. Зокрема, положення щодо структури угляду зорієнтують суд на необхідність врахування всіх елементів оглядової діяльності. Поданий алфавітний вказівник оціночних, таких, що вимагають судового тлумачення термінів і термінологічних зворотів КК України, — сприятиме уточненню випадків правозастосування, за яких судовий угдяд є необхідним. Певне орієнтуюче значення можуть мати для суддів і висновки щодо змістовної характеристики обставин, які на практиці беруться до уваги при оцінці особи винного, винятковості обставин при призначенні покарання нижче від найнижчої межі та визначенні розміру шкоди, завданої злочином потерпілому.
Апробація результатів дисертації. Загальні положення та висновки дисертації викладені у шести публікаціях, утому числі повідомлені на чотирьох науково-практичних конференціях: “Смертна кара проти прав людини” (Харків, 1994); “Організаційно-правові проблеми економічної безпеки України та кадрове забезпечення їх вирішення” (Львів, 1995); “Проблеми державотворення і захисту прав людини в України”: (Львів, 1996; 1997). Вони використовувалися при проведенні практичних занять зі студентами юридичного факультету Львівського державного університету ім. І.Франка з курсу кримінального права у 1994-1997,рр.
Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатку та списку використаних джерел. Повніш обсяг дисертації складає 175 сторінок, у тому числі 4 таблиці займають 3 сторінки, 1 додаток — 7 сторінок, список використаних джерел (усього 146) — 12 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У “ВСТУПІ” обгрунтовано акіуальність теми і стан її розробки, вказано на зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Визначено мету і задачі дослідження, наукову новизну одержаних результатів та їх практичне значення. Подано інформацію щодо апробації результатів дисертації та кількості публікацій.
Розділ 1 — “ДО ІСТОРІЇ ПИТАННЯ ПРО ПРОБЛЕМУ СУДОВОГО УГЛЯДУ”, — засвідчує, що угляд як соціальне явище виник разом із судовою системою, суддівською діяльністю. Він існує стільки, скільки і правосуддя взагалі. Теоретичне осмислення проблеми угляду розпочалося з часів перших буржуазних перетворень (кінець ХУІІ-ХУІІІ ст.). Це були ідеологи молодої буржуазії, політико-правові теоретики: Л.Монтеск’є,
Ч.Беккаріа, І.Бентам, А.Фейєрбах, ГВ.Ф.Гегель та інші. Ці європейські мислителі критикували не тільки устої феодальної монархії, а й систему правосудця. Остання грунтувалася на безмежному, не зв’язаному будь-яким законом, судовому свавіллі. Ушяд суду необхідно було поставити у законом визначені межі. Питання угляду правозастосувача розглядалося вченими того часу крізь призму недосконалості всієї державної та правової систем суспільства. Деякі ідеї, сформульовані мислителями того часу щодо меж судового угляду, встановлення для нього чітких, законом зумовлених критеріїв, а також заміни ряду оціночних понять у кримінальному законодавстві на формально визначені, залишаються актуальними і сьогодні.
У Розділі 2 — “ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СУДОВОГО УГЛЯДУ ПРИ ЗАСТОСУВАННІ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИХ НОРМ”
— розкривається зміст поняття та основні ознаки судового угляду, а також характеризуються засоби його здійснення. У першому підрозділі цього розділу “ПОНЯТТЯ І ПІДСТАВИ ПРАВОЗАСТОСОВЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ” наголошується на тому, що застосування кримінального закону — це складна, багатогранна діяльність, яка полягає у застосуванні судом кримінально-правової норми (забороняючого правила поведінки загального характеру, викладеного в абстрактній формі) до конкретного злочинного діяння. Іншими словами, під судовим застосуванням кримінально-правових норм розуміють у спеціально встановлених формах державно-владну,
творчо-організуючу діяльність суду щодо встановлення кримінально-правових приписів індивідуального характеру з метою вирішення кримінальної справи.
Застосування норм кримінального права можна вважати однією з форм їх реалізації, якщо зважити на те, що застосування однієї норми завжди відбувається у процесі реалізації інших норм ( причому не тільки матеріальних, а й процесуальних).
Об’єктом розглядуваної правозастосовчої діяльності є кримінально-правова норма. Однією із суттєвих властивостей останньої є ступінь визначеності її змісту. Такий ступінь визначеності змісту кримінально-правової норми якраз і породжує певну специфіку діяльності суду щодо її застосування, а також виявляє те, якою мірою, з яких питань суд може (і повинен) прийняти самостійне — у межах закону — рішення.
Так, абсолютно визначені кримінально-правові норми з вичерпною конкретністю і повнотою встановлюють: умови своєї дії, права та обов’язки адресатів, їх текст не містить оціночних понять і термінів, а міра впливу (покарання) гранично чітко визначена. Прикладом може бути стаття 257 КК України “Самовільне залишення поля бою під час бою або відмова під час бою діяти зброєю — карається смертною карою або позбавленням волі строком на п’ятнадцять років”. При застосуванні такої абсолютно визначеної за змістом норми суду не потрібно здійснювати процедуру оцінки тих чи інших кримінально-правових явищ та проводити вибір одного із декількох дозволених законом рішень. І навпаки, вся ця процедура має місце при застосуванні судом відносно визначених за змістом норм. Вони не містять достатньо повних, вичерпних вказівок (і як правило, це вказівки оціночного характеру) про умови дії, права та обов’язки сторін, і подають право суду самостійно вирішувати справу з урахуванням конкретних обставин справи. Так, стаття 97 КК України вказує: “Вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони, — карається позбавленням волі на строк до трьох років або виправними роботами на строк до двох років”. Суд, по-перше, повинен оцінити конкретні обставини справи, щоб дійти висновку про перевищення меж необхідної оборони; по-друге, вибрати із декількох запропонованих санкцією мір покарання — якусь одну.
Відносно визначені кримінально-правові норми можна поділяти залежно від способу виразу відносної визначеності їх змісту (точніше, їх елементів) на: альтернативні, факультативні, ситуаційні та оціночні.
Зміст елементів кримінально-правової норми-гіпотези, диспозиції та санкції характеризується різним ступенем визначеності. Можна стверджувати, що ступінь визначеності самої норми зумовлений ступенем визначеності її елементів.
Предметом правозастосування у кожному випадку є певний складовий елемент кримінально-правової норми. Один із них може бути абсолютно визначеним, інший — відносно визначеним. Саме відносно визначені за змістом елементи кримінально-правової норми створюють для суду можливість (і необхідність) вибору рішення при їх застосуванні. Така вибіркова діяльність суду і відображається поняттям судового уг-ляду.
Для того, щоб з’ясувати, наскільки поширеною є можливість (та й необхідність) суду вдаватися до угляду у процесі застосування кримінального законодавства, здобувачем було вперше здійснено аналіз елементів усіх норм Загальної та Особливої частини КК України (за станом на 01.12.97 р.) залежно від ступеня визначеності їх змісту. Внаслідок дослідження цих нормативних приписів було встановлено, що питома вага відносно визначених гіпотез становить 9 % їх загачьної кількості, питома вага відносно визначених диспозицій — 58 %, питома ьага відносно визначених санкцій — 98 %. Ці дані наочно характеризують ступінь поширеності підстав для судового угляду при застосуванні норм кримінального права.
Підрозділ 2 “ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ СУДОВОГО УГЛЯДУ’, передусім охреслює об’єкт та предмет дослідження. Об’єктом дослідження у дисертації виступає судовий упіяд при застосуванні норм кримінального права як комплексний, багатоаспекгний інститут кримінально-правового регулювання. Предметом досліджешія виступає специфіка застосування відносно визначених за змістом кримінально-правових норм, що відображається поняттям судового угляду. Коло питань, які охоплюються досліджуваною темою, достатньо широке. Автор обмежився розглядом тих, що мають найважливіше значення і є або суперечливими, або недостатньо висвітленими у правовій літературі. Беручи до уваги діалектичні методи пізнання соціальних та правових явищ і процесів, використано і такі наукові методи, як системний, порівняльний, логічний, історико-право-вий, структурний, тлумачення і конкретизація, а також контент-аналіз судових справ і стандартизоване інтерв’ю.
Науково-теоретичною основою дослідження слугували праці вчених-
правознавців присвячені загальнотеоретичним та галузевим аспектам правозастосовчої, у першу чергу углядової, діяльності. Зокрема, це роботи: С. Алексеева, В. Антропова, В. Бабаева, В.Баранова, А.Безіної, Є. Благова, А.Граніна, В.Грищука, ІО.Грошевого, Н.Вопленко, І.Дюрягіна, А.Екі-мова, П.Елькінд, М.Загряцкова, Т.Кашаніної, В.Карташова, В. Косовича, С.Краснояружского, М.Козюбри, К.Комісарова, В.Лазаренка, М.Маліко-ва, В.Манохіна, Я.Михаляк, В.Меиьшикова, П.Недбайло, А.Нечепурно-ва, А.Одарченко, М.Панова, А.Піголкіна, П.Рабіновича, В.Сіренко, Г.Тке-шеліадзе, Ф.Фаткуліна, О.Черданцева, Г.Шмельової та інших вчених.
Нормативно-правову основу дисертаційного дослідження склали: Конституція України, кримінальне, кримінально-процесуальне та інше законодавство України.
Емпіричну основу досліджегаїя насамперед складають матеріали судової практ ики. Ці матеріали становлять близько 500 кримінальних справ (у тому числі понад 100 справ розглянутих усіма районними судами м. Львова за 1991 -1996 рр.); близько 40 постанов Пленуму Верховного Суду України; результати інтерв’ю, проведеного автором із 15 суддями усіх районних судів м. Львова (1996-1997 рр.).
Після аналізу позицій ряду авторів щодо поняття судового угляду. дисертант обгрунтовує власну дефініцію зазначеного поняття. Також виз -начає елементи угляду та його види. На думку автора, судовий угляд — це дозволена кримінальним та кримінально-процесуальним законом, інтелектуальна діяльність суду, змістом якої є проведення оцінки кримінально-правових й інших явищ та здійснення вибору одного з декількох допустимих межами відносно визначеної за змістом кримінально-правової норми, варіантів правозастосовчого рішення для забезпечення законності, справедливості, доцільності та ефективності кримінально-правового регулювання.
Ознаками судового угляду є те, що:
— існує юридична дозволеність на проведеній углядової діяльності;
— дана діяльність полягає у низці розумових операцій правозастосу-вача;
— суд, виходячи із конкретних обставин справи, самостійно оцінює кримінально-правові та інші (наприклад, морально-звичаєві) явища;
— здійсшоється вибір одного із декількох допустимих відносно визначеною за змістом кримінально-правовою нормою варіантів індивідуально-владного рішення (вибірковість угляду);
— угляд спрямований на забезпечення законності, справедливості, доцільності й ефективності кримінально-правового регулювання.
Призначення угляду полягає у тому, щоб суд прийшов до прийняття законного, справедливого, доцільного та ефективного рішення у процесі застосування кримінально-правової норми відносно визначеного змісту.
Судовий угляд (як своєрідна розумова діяльність) може бути проаналізований з погляду на його складники-елементи. До них належать:
— підстава угляду — відносна визначеність змісту застосовуваної судом кримінально-правової норми, а точніше—її елементів: диспозиції, гіпотези та санкції;
— об’єкт угляду—це конкретне питання, яке може і повинен розв’язати суд у процесі застосування відносно визначених за змістом норм кримінального права;
— предмет угляду це одне із декількох дозволених такою нормою правозастосовчих рішень, що має відповідати певним вимогам, грунтуватися на певних критеріях;
— критерії угляду — це ті вимоги, засади, які змістовно обумовлюють вибір судом конкретного правозастосовчого рішення; іншими словами, це ті орієнтири, що “задаються” суду та впливають на такий його вибір при застосуванні відносно визначених кримінально-правових норм.
Система зазначених елементів углядової діяльності суду утворює механізм судового угляду. Знання і використання цього механізму набуває практичного значення, оскільки сприяє забезпеченню законності, справедливості, доцільності та ефективності такої діяльності.
Беручи до уваги різноманітність судового угляду, можна провести наступну його класифікацію.
За елементами застосовуваної кримінально-правової норми розрізняємо: а) угляд при застосуванні відносно визначеної за змістом гіпот ези; б) диспозиції; та в) санкції.
Залежно від виду відносно визначеної за змістом кримінально-правової норми розрізняємо угляд при застосуванні кримінально-правових норм: а) альтернативних; б) факультативних; в) ситуаційних і г) оціночних.
Класифікувати судовий угляд можна і залежно від того, на якій стадії застосування кримінально-правової норми він має місце.
Далі, за особливостями “інструментів” угляду, тобто певних інтелектуальних операцій, якими опосередковується углядова процедура, розрі-
зняють угляд: а) правотлумачний, б) правоконкретизаційшш і в) право-деталізуючий.
Угляд можна розподілити також на правотворчий і правореалізацій-
ний.
У підрозділі З “З’ЯСУВАННЯ ЗМІСТУ (ТЛУМАЧЕННЯ) І КОНКРЕТИЗАЦІЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ НОРМИ ЯК ЗАСОБИ ЗДІЙСНЕННЯ СУДОВОГО УГЛЯДУ” вперше подано дефініцію поняття правотлумачного та поняття правоконкретизаційного судового угляду. Розглянуто питання підстав, ознак, об’єктів та проведено класифікацію цих двох різновидів углядової діяльності.
Правотлумачний судовий угляд — це своєрідний процес смислот-ворення на основі тексту кримінально-правової корми відносно визначеної за змістом, який полягає у виборі судом одного зі значень, що можливо надати її неоднозначним термінам. Підставою такого угляду є неоднозначність (оціночний характер) термінів, застосованих законодавцем у кримінально-правовій нормі.
Правоконкрешзаційішй угляд здійснюється судом шляхом зменшення логічного обсягу певного поняття, вжитого у кримшально-иравовій нормі, на основі розширення його змісту (тобто збільшення кількості ознак явища, яке відображається даним поняттям). Такий угляд полягає у виборі одного із можливих варіантів явищ певного виду, що охоплюються змістом конкретизовувакого поняття. У тих випадках, коли кримінально-правові норми за змістом є відносно визначеними і не подано їх офіційної нормативної конкретизації, суд зобов’язаний сформулювати (насамперед для себе) конкретне правило поведінки, без якого норма, що конкретизується, не може бути застосована до даної ситуації.
У Розділі З “МЕХАНІЗМ СУДОВОГО УГЛЯДУ ПРИ ЗАСТОСУВАННІ ПРАВОВИХ НОРМ ОКРЕМИХ ІНСТИТУТІВ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА”, аналізується судовий угляд, що має місце в процесі юридичної кваліфікації кримінально-правових діянь певного виду, а також при призначенні покарання.
У підрозділі 1 “ПРОБЛЕМА СОДОВОГО УГЛЯДУ ПРИ ЗАСТОСУВАННІ ДИСПОЗИЦІЇ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ НОРМИ” — розглядається процес юридичної кваліфікації судом злочинних діянь (описаних за допомогою оціночних понять). Хоча відшукання правової норми, яка підлягає застосуванню, здійснюється стосовно її гіпотези (це попередній етап юридичної кваліфікації), основна частина “кваліфікаційної” діяльності відбувається при застосувашіі диспозиції. І тоді, колії остання за змістом є
відносно визначеною, суд має — у певних рамках, — право на вибір кваліфікаційного рішення. Тобто, на кримінально-правове оцінювання діянь.
Далі, відповідно до поданої у 1 розділі характеристики механізму угляду, аналізуються основні його елементи у розглядуваному різновиді. Об’єктом угляду в процесі юридичної кваліфікації є кримінально-правова оцінка суспільно-небезпечного діяння та його наслідків, якщо вони у кримінальному законі описані відносно визначеними термінами. Як відомо, у багатьох випадках конкретна юридична кваліфікація злочинного діяння зумовлюється характером і розміром шкоди, завданої злочином. Здебільшого з’ясувати таку шкоду, не вдаючись до судового угляду, неможливо (коли “показники” шкоди відображені у законі відносно визначеними поняттями, термінами: “великі розміри”, “значна шкода”, “істотне пошкодження”, “особливо велика шкода”, “цінне майно”, “інші тяжкі наслідки”).
Отож, при оцінці судом суспільно небезпечних наслідків (у процесі кваліфікації злочиніе) предметом угляду є з’ясування (оцінка), яку шкоду (за її змістом та обсягом) спричинили суспільно небезпечні діяння.
З а таких умов особливого значення набуває обгрунтованість тих критеріїв, виходячи з яких суд має визначити розмір шкоди, заподіяної злочином.
Для того, щоб встановити, як і за якими углядовими критеріями на практиці суд визначає розмір матеріальної шкоди, завданої потерпілому, було застосовано два методи дослідження: а) стандартизоване інтерв’ю з суддями та б) контент-аналіз судових вироків. Перший метод полягав у тому, що головам районних судів міста Львова пропонувалося відповісти на таке запитання: “Які саме критерії та факти є основою для визначення судом розміру завданої потерпілому шкоди?” Відповіді опитуваних переважно збігалися і зводилися до наступних. Для визначення того, чи розмір шкоди є для потерпіюго значним, суд у судовому засіданні з’ясовує: матеріальне становище потерпілого, реальну' шкоду, заподіяну внаслідок викрадення речі у потерпілого, значущість викраденого для потерпілого; у суперечливих випадках призначається експертиза для встановлення вартості викраденого.
Другий метод полягав у порівнянні отриманих від суддів відповідей зі змістом матеріалів кримінальних справ. У більшості справ (54% загальної кількості розглянутих) оцінка судом матеріальної шкоди, завданої злочином, грунтується тільки на розмірі грошової суми, яку назвав потерпілий. Тому, як зазначається у дисертації, судова практика здебіль-
шого не враховує сукупність критеріїв, необхідних для правильної, адекватної оцінки розміру матеріальної шкоди.
Терміни, поняття, які фактично позначають одну і ту ж величину матеріальної шкоди (“значна”, “велика”, “істотна”), слід уніфікувати. Вживаний законодавцем у кримінально-правовій нормі термін повинен завжди мати один і той же смисл, а різні за змістом поняття не можуть позначатися одним і тим самим законодавчим терміном.
Оціночний характер мають також ті зазначені у диспозиції кримінально-правової норми обставини, які виключають суспільну небезпечність діяння. Таким є інститут необхідної оборони (стаття 15 КК України).
Оцінка судом меж необхідної оборони випливає з її правомірності, у тому числі з умов, пов’язаних із нападом. Заподіяння шкоди нападнику при необхідній обороні має відповідати умоЕам правомірності й виключати небезпеку та протиправність діяння. Ці умови належить з’ясувати й оцінити суду самостійно в кожному конкретному випадку. Він сам повинен провести оцінку характеру посягання.
Встановлення судом того, чи, реально існувало перевищення меж необхідної оборони, тобто завдання тому, хто посягає, шкоди, яка не відповідає небезпечності посягання чи обстановці захисту, — є ще одним об’єктом судового угляду в кожному конкретному випадку. Суто на угляд суду покладено визначення ступеня співрозмірності захисту із засобами посягання. Існують критерії, на яких повинен грунтуватися угляд суду при з’ясуванні того, чи дійсно шкода, завдана тому, хто посягає, явно нз відповідає небезпечності посягання чи обстановці захисту.
У підрозділі 2 “СУДОВИЙ УГЛЯД ПІД ЧАС ЗАСТОСУВАННЯ САНКЦІЇ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ НОРМИ” розглядається углядо-вий процес на кінцевому етапі застосування судом кримінально-правової норми. .
Правильна кваліфікація злочину ще не створює всіх необхідішх передумов для правильного визначення міри покарання: адже у чинному кримінальному законодавстві за переважну більшість злочинів встановлені відносно визначені за змістом санкції (у КК України таких 98 % серед усіх санкцій). Вони дають суду можливість на свій угляд обирати в межах зазначених законом, суворіше чи м’якше покарання. Тому тут аналізується судовий угляд, по-перше, у процесі встановлення (оцінювання) характеру і ступеня суспільної небезпечності діянітя. Від цього залежить результат вибору (в межах санкції кримінально-правової норми) міри
покарання. По-друге, розглядається углядова діяльність суду, яка здійснюється при оцінці особи винного. І, по-третє, та судова діяльність, яка має місце при встановленні пом’якшуючих і обтяжуючих відповідальність обставин злочину, сформульованих у законі за допомогою оціночних понять.
Підставою судового угляду при застосуванні санкцій кримінально-правових норм є те, що абсолютна їх більшість, як уже зазначалося, має відносно визначений зміст.
Об’єктами такого угляду буде оцінювання ступеня суспільної небезпечності злочинного діяння, оцінювання обставин, що пом’якшують чи обтяжують відповідальність (якщо вони в законі сформульовані за допомогою оціночних понять) і нарешті, оцінювання особи винного. Відтак предметом судового угляду буде встановлення відповідності міри покарання: а) характеру і ступеню суспільної небезпечності вчиненого злочину; б) особі винного.
Критеріями судового утяду у цих випадках є загальні, законом зазначені вимоги (загальні начала) призначення покарання. Це саме ті орієнтири для суду, які визначають зміст та межі його углядової діяльності.
Суд самостійно враховує характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, адже ознаки складу кожного конкретного діяння індивідуальні.
У роботі аналізується судовий угляд при застосуванні санкцій за злочини проти державної та колективної власності, проти індивідуальної власності громадян.
Об’єктом судового упхяду в даній ситуації є кримінально-правова оцінка судом розміру заподіяної потерпілому шкоди. Предметом угляду буде проведення правозастосувачем оцінки реально заподіяних злочином негативних наслідків, у тому числі розміру (тяжкості) конкретно нанесеної шкоди. Суд, не маючи жодноі'о права (крім передбаченого в законі) вийти за межі санкції кримінально-правової норми, під час призначення покарання повинен врахувати всі фактори суспільно-небезпечних наслідків.
Якщо при оцінці злочину суд виходить з критеріїв, достатньо диференційованих законом, то оцінка особи винного передана цілком на його угляд. При призначенні покарання суд аналізує, оцінює весь комплекс, усю сукупність різноманітних (можливо, і нетипових) обставин, які характеризують особу винного (це буде об’єктом судового угляду). При цьо-
му суд враховує всі кримінально-правові, соціально-демографічні та інші характеристики особи (предмет судового угляду). Для того, щоб з’ясувати, наскільки поширені ці характеристаки для углядової судової діяльності, автором узагальнено практику 75 кримінальних справ, із них ЗО — опублікована судова практика, а решту справ розглянуті районними судами міста Львова за період 1991-1996 рр. Внаслідок такого обстеження було встановлено, що при оцінці особи винного суд у першу чергу враховує властивості кримінально-правового характеру (54% від загальної кількості проаналізованих справ), а потім властивості соціально-демографічного характеру (відповідно у 46% справ).
Надаючи суду можливість оцінювати суспільну небезпечність особи винного, закон, однак, не допускає, щоб судовий угляд перейшов відомі межі. Вони визначаються, принаймні, двома орієнтирами. Перший пов’язаний із підставами кримінальної відповідальності (стаття З КК України), а другий — межами цієї відповідальності (стаття 39 КК України).
Було б доцільно, відтак, дет алізувати загальну вимогу закону (стаття 39 КК України) щодо поняття “особи винного”. Це могло б виглядати так: “При призначенні покарання суд враховує хапакгер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особу винного, у тому числі спосіб його життя в минулому і поведінку після скоєння злочину, а також обставини справи, що пом’якшують і обтяжують відповідальність”.
Пом’якшуючі й обтяжуючі відповідальність обставини, зазначені в кримінальному законі — це своєрідні критерії, якими повинен керуватися суд при призначенні покарання. Зміст більшості цих обставин викладений через оціночні поняття, категорії. Тому виникає підстава для судового угляду.
Суд, враховуючи виняткові обставши справи та особу винного, може призначити більш м’яке покарання, ніж передбачене законом (згідно зі статтею 44 КК України). На його угляд передана можливість оцінити ці обставини, як виняткові. Для того, щоб встановити, які саме обставини суд вважає винятковими, автором було проаналізовано близько пятидесяти кримінальних справ, розглянутих районними судами м. Львова впродовж останніх п’яти років (1991-1996 рр.). Виявилося, що найпоширенішими обставинами, які суд вважає винятковими є: притягненім до кримінальної відповідальності вперше, незначний розмір заподіяної шкоди; повне добровільне відшкодування завданих збитків, а також утримання
підсудним малолітніх дітей, людей похилого віку.
Наведені результати дослідження засвідчують види та поширеність тих фактів, у яких суд углянув винятковість і призначив покарання, нижче від найнижчої межі.
Із сказаного випливає такий висновок. Для переконання суду в тому що обставини справи є винятковими, слід виходити з наступного. Ті обставини, які є закономірними, типовими і поширеними при вчиненні даного виду злочину, не можуть вважатися винятковими. І навпаки, якщо вони не є закономірними, типовими і поширеними при вчиненні даного виду злочину, їх суд оцінює як виняткові у справі.
Елементний аналіз угляду при застосуванні санкцій кримінально-правових норм дає змогу краще обгрунтувати доцільність, законність, справедливість та ефективність обраних судом виду і міри покарання, перевірити правильність судового рішення з цього питання.
У “ВИСНОВКАХ”, що завершують дисертацію, наголошується на необхідності більш глибшого вивчення проблеми судового угляду. Вказано якими методами вирішувалися поставлені у роботі питання. Подано та обгрунтовано дефініцію поняття судового угляду, його ознак, елементів та видів. Визначено поняття правотлумачнсго та правоконкреткзаційко-го угляду. Також вказано на місце, підстави та межі судового угляду при застосуванні судом диспозицій та санкцій відносно визначених за змістом кримінально-правових корм.
Публікації. Результати дисертації опубліковані автором у брошурі, матеріалах конференцій та наукових статтях:
1. Канцір B.C. Кримінально-правові погляди видатних європейських мислителів XVIII-XIX сторіччя. — Львів: Світ, 1996. — 76 с.
2. Грищук В.К., Канцір B.C. Смертна кара і межі суддівського угляду. //Львівський інститут внутрішніх справ при Українській академії внутрішніх справ. Матеріали науково-практичної конференції “Організаційно-правові проблеми економічної безпеки України та кадрове забезпечення їх вирішення” 20-21 червня 1995 р. — Львів: Край, 1995. — С. 117-121;
3. Канцір B.C. Погляди видатних європейських мислителів XVII-XIX сторіччя на межі судової дискреції //Львівський державшій університет ім. Івана Франка. Юридичний факультет. Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні. Матеріали II регіональної наукової конференції (лютий 1996 року). — Львів: Друкарня Івано-Франківського
Комітету у справах преси та інформації, 1996. — С. 163-165;
4. Канцір В. С. Поняття та основні риси суддівського угляду // Львівський державний університет ім.Івана Франка. Юридичний факультет. Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні. Матеріали III регіональної наукової конференції (лютий 1997 року). — Львів: Друкарня Ів.-Франківського Комітету у справах преси та інформації, 1997.
— С. 276-279.
5. Канцір B.C. Професійна правосвідомість як фактор судово-углядо-вої діяльності у процесі тлумачення і застосування юридичних норм У/ Людина: становленій та розвиток. Філософські пошуки. Вил. 4. — Львів-Одеса: Когіто — Центр Європи. — 1997. — С. 266-269.
6. Каїщір B.C. Деякі питання судового угляду (розсуду) при застосуванні норм кримінального права України //Науковий вісник Чернівецького університету. Вип. 18. Правознавство. Збірник наук, праць.—Чернівці: ЧДУ, 1997. — С. 195-204.
АНОТАЦІЯ
Канцір B.C. Проблеми судового утляду при застосуванні кримінального законодавства України (Рукопис). Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 — кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право.
Львівський державний університет ім. Івана Франка. Львів, 1998.
Дисертація присвячена питанням судового угляду при застосуванні кримінально-правових норм. У роботі обгрунтована дефініція поняття судового угляду, підстави виникнення, а також його елементи, види та критерії. Проведено узагальнення судової практики. Сформульовано пропозиції та рекомендація для визначення чітких його меж у діючому законодавстві.
Ключові слова: судовий угляд, углядова діяльність, углядова процедура.
АННОТАЦИЯ
КАНЦИР B.C. Проблемы судового усмотрения при применении уголовного законодательства Украины (Рукопись). Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 —уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право.
Львовский государственный университет им. Ивана Франка. Львов, 1998.
Диссеритация посвящена вопросам судового усмотрения при применении уголовно-правовых норм. В работе обоснована дефиниция понятия судового усмотрения, основания возникновения, а также его элементы, виды и критерии. Проведено обобщение судовой практики. Сформулированы предложения и рекомендации для совершенствования процесса судового усмотрения, определения четких его рамок в действующем законодательстве.
Ключевые слова: судебное усмотрение, усмотренческая деятельность, усмотренческая процедура.
ANNOTATION
The dissertation presents a Thesis for a candidate of juridical sciences in the speciality 12.00.08. —the criminal law and criminology, criminal executive law.
Lvov State University after Ivan Franko, Lvov 1998.
The dissertation is devoted to the questions of court discretion in the use of criminal legal norms. The definition of conrt discretion conception, the base of origin and also its elements, kinds and criteria are substantiated in this work. The conrt practice generalisation has been carried out.
The suppositions and recommendations for the improvemeut of the conrt discretion process, the determination of its distinct frames have been formulated in the acting bill.
The key words are: conrt discretion, discretionary activity, discretionaiy procedure.
