АВТОРЕФЕРАТ ДИССЕРТАЦИИ по праву и юриспруденции на тему «Проблемы судовой подведомственности»
Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого
¡Гр5ічеі(^Д) Петро Михайлович 1 9 СЕН ЯМ
УДК 347.921.3
ПРОБЛЕМИ СУДОВОЇ ПІДВІДОМЧОСТІ
Спеціальність 12.00.03-цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Харків-2000
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі цивільного процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіт і науки України
Науковий керівник - кандидат юриді ічних наук, професор Комаров Вячеслав Васильович, проректор Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого Офіційні опоненти:
- доктор юридичних наук, професор ИІтефан Михайло Йосипович, професор кафедри правосуддя Київського національного університету імені Тараса Шевченка;
-кандидат юридичних наук, доцент Васильєв Сергій Володимирович, завідувач кафедри правознавства Маріупольського гуманітарного і неї тугу Донецького державного університету.
Провідна установа - відділ проблем цивільного, трудового та підприємницького права Інституту держави і права імені В.Ы. Корецького НАН України (м.Ки\в)
Захист відбудеться 2000 [і. о « />■- годині па
засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.02 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (61024, м.Харкш, пул. Пушкінська, 77)
З дисертацією молена ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77)
Автореферат розіслано у -СІ/ /7/¿--2000 р.
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради
Загальна характеристика роботи
Актуальність роботи. ГІрігйнятгя Конституції України є найбільшим досягненням в розвитку українського законодавства. Сучасний правовий розвиток проходіпь під впливом нових ідей і положень Конституції. До переліку найбільш фундаментальних положень Констіггуції відносяться положення про судову владу і правосуддя. В ет.55 Конституції України проголошено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, орі'аігів місцевого самоврядування, посадових і службовій осіб. Копсппущя України закріпила засади судової системи, яка будується за принципами тернторіальності і спеціалізації ( ст.125).
Спеціалізація судів пов'язана, зокрема, з ускладненням цивільного оборот}'; диференціацією нормативних приписів , а також судових процедур. В цьому' аспекті дослідження судової підвідомчості як самостійного інституту має теоретичне і прикладне значення.
При цьому розробка проблем судової підвідомчості набуває певного значення і в контексті, міжнародно-правових стандартів правосуддя. Стаття 8 Загальної декларації прав ліодшш наголошує, що кожна людяна має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй Конституцією чтг законом. В ст. 6 Європейської кого;едії з прав людини зазначено, що кожна людяна при визначенні я громадянських прав і обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
Із наведеного випливає, що судовий захист прав, які складають статус громадянина України, має пріоритетне значення. Судова влада покликана протидіяти зловживанням виконавчої влади, бюрократизму, надійно захищати права і свободи громадян. Це неможливе без чіткого визначення підвідомчості судам цивільної юрисдикції спорів і інших правових вимог.
Актуальність темп дослідження зумовлюється також потребами судової практики, оскільки при вирішенні питання про
прншштя заяв до розгляду судом виникають певні труднощі щодо застосування цивільно-процесуального інституту підвідомчості. Цим зумовлюється увага, яка постійно приділяється Верховні»! Судом України питанню судової підвідомчості.
Зв'язок роботи з науковими програмами Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Дисертацію виконано відповідно до плану науково-дослідницьких робіт кафедри цивільного пронесу в рамках Державної цільової комплексної програми “Проблеми вдосконалення організації та діяльності суду і правоохоронних органів в умовах формування соціальної, правової, демократичної держави" (державна реєстрація № 0186.0.09931).
Ступінь наукової розробленості проблеми. Теоретичні питання підвідомчості досліджувались в роботах Н.І.Авдєєнко, П.С. Дружкова, П.Ф.' Єлісєйкіна, В.Я. Музюкіна, Ю.К. Осіпова, С.М. Пелєвіна,Є.Г. Пушкаря, М.Й. Штефана, В.Н. Щеглова та інжіех авторів. Деякою мірою ці тггашія висвітлювались також у підручниках з цивільного процесу.
Мета та завдання дослідження. Метою дослідження є системний, аналіз інституту підвідомчості в цивільному судочинстві та формулювання теоретичних положень і практичних висновків, спрямованих на розвиток теорії цивільного процесуального права і удосконалення законодавства та судової практики. Мета дослідження зумовила такі завдання наукового пошуку:
- провести історшсо-правове дослідження інститут)' судової підвідомчості;
- дослідити шдвідомчость як інститут щшільного процесуального права:
-розробиш класифікацію судової підвідомчості;
- обгрунтувати критерії підвідомчості суду спорів і інших правових вимог.
Теоретична основа дослідження. Як теоретичну основу дослідження було використано праці названих вшце вченнх-процесуалістів, а також С.С. Алексеева, А.Т. Боннера, Є.В. Васьковського, М.А. Вікут, В.ГІ.Воложанша, М.А. Гурвіча,
А.А.Добровольського, І.М. Зайцева, С.А. Іванової, Д.А.Керімова,
з
В.В.Комарова, Н.І.Матузова, А.А. Мельншзва В.Я. Музюкіяа, Ю.К. Оеіпова, П.І. Радчеіша, І.В. Редіетиіїсової, Г. Рішдзюнського,
В.II. Сапупкова, Г.О. Світличної, В.І Тертиішгікова, Ю.М.Тодиш, І.В. Удальцової, М.В. Цвіка, Н.О.Чечшгої, Д.М. Чечота, М.С. Шакарян, В.М. Шерстюка, В.Н.Щегяова, К.С. Юдедьсона М.К. Юкова, В.В. Яркова таііі.
Методологічну основу дисертаційного дослідження складають використані автором історнко-правовшг, иорівняньно-правовпй, системний, структурно-фунщіональний. формально-логічшш та ішні загальнонаукові та спеціальні методи дослідження.
Нормативною базою дослідження є Конституція України, цітільїіо-ироцесуатьпе законодавство та інші нормативно-правові акта.
Емпіричною базою дослідження статш матеріали судової практики, хоча П аналіз ке був предметом спеціального дослідження, оскільки виходить за межі роботи. Воші використані тою мірою, якою вважалося за необхідне для формулювання наукових висновків.
Наукова новизна дисертаційного дослідження. В результаті дослідження проблемі судової підвідомчості в дисертації розроблено і сформульовано наступні теоретичні положення та висновки, що характеризують и наукову повизну і вішосяться па захист:
1.Внаслідок історико-правового дослідження законодавства, аналізу наукових джерел зроблений висновок про те, що підвідомчість є самостійним інститутом цивільного процесуального права, який має власний зміст. Сформульовано поняття судової підвідомчості як інституту цивільного процесуального права. Під ним розуміється сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, пов’язаних з вирішенням питання про віднесешія до віданпя суду їх спорів та інших правових вимог, що виникають між судом і суб’єктами, які звертаються за судовим захистом.
2.0бгрунтовується висновок про те. що об'єктивними факторами, які об' єднують норми цивільного процесуального права в інститут підвідомчості є предмет і метод правового регулювання, а внутрішня єдність цпх норм забезпечується принципами.
3. Досліджена сутність судової компетенції і її сиівзі,гщоніення з підвідомчістю. Робиться висновок про те, що
компетенція суду в цивільному процесі складається з: а) функція суду по здійсненню правосуддя в цивільних справах; б) предметів ведення, тобто об'єктів, на які поширюється судова влада; в) методів здійснення судом функцій по реалізації судової влади. Підвідомчість визначає кодо справ, на які поширюється компетенція, суду.
4.0бгрунтовуеться, що судова юрисдикція на відміну від підвідомчості - це специфічні правомочності суду, які спрямовані на здійснення правозастосоЕЧої діяльності в певній сфері правовідносин (цивільних, адміністратпвних, хфимінальшісх) шляхом розгляду і вирішення справ.
5. Сформульовані принципи інституту підвідомчості: виключність судової підвідомчості, спеціалізації судової підвідомчості і переважної підвідомчості правових спорів судам загальної юрисдикції.
6. Визначені види підвідомчості. Дане питання ставиться не відносно системи цивільної юрисдикції взагалі, а відносно судової ііідвідомчості при здійсненні правосуддя у цивільних справах. В залежності від умов, при наявності яких спір про право чи інша праЕОЕа вимога піддягають розгляду судами загальної юрисдикції, судова підвідомчість поділяється на загальну, альтернативи}', договірну, умовну і підвідомчість декількох пов' язатшх між собою вимог.
7.Доелідженкя: видів підвідомчості стало теоретичним концептом того, що правильніш: вибір виду підвідомчості забезпечує судову снецішшацшо. В залежності від подальшого законодавчого вирішення питання про спеціалізацію судової системи цей концепт може бути основою для диференціації цивільної юрисдіЕкції.
8.0бгрунтовується положення про те, що критерії, які закріплені в інституті судової підвідомчості, визначають вид цивільного судочішства, що має певне значення для обгрунтувагаїя структури проекту нового цивільного процесуального кодексу України. Спір про право є предметом судової діяльності в позовному провадженні та провадженні по справах, які виникають з адмішстративно-правовнх відносин, а інші правові вимоги -предметом судової діяльності в окремому судовому провадженні.
9.Аналізуються та уточнюються критерії підвідомчості суду правових спорів, які розглядаються в позовному порядку (спір про
право, характер спірної правовідносини, суб'єктний склад спірної правовідносини і відсутність випадків, коші вирішення таких спорів віднесено законом до відання інших органів).
10.В зв'язку з тіш, що позовне провадження - це спірне провадження, в якому сторони (позивач, відповідач) знаходяться в спірних матеріальних правовідносинах, відсутність спору про право, на думку дисертанта, повідана бути перепоною для розгляду справ в порядку позовного провадження. Вноситься пропозиція передбачиш можливість розгляду безспірних категорій позовних справ в порядку судового провадження по видачі судових паїсазів.
11. Внаслідок дослідження правової природи справ, що виникають з адміністративно-правових відносин, додатково обгрунтовується зроблений окремими вченими висновок про те, що в цих справах є спір про право та сторони з протилежними інтересами, тому провадження по справах, що виникають з адашгісіратпвно-правовпх відносин повинно розглядатись як позовне, але з відповідними процесуальними особливостями, які обумовлені характером спірних відносин.
12. Додатково обгрунтовано сформульований в юридичній літературі висновок про те, що охоронюваний законом інтерес, який є безпосереднім об'єктом судового захисту в справах окремого провадження це відображене в об'єктивному праві чи таке, що випливає з його смислу юридичне дозволяння, яке виражається в прагненні суб' єкта користуватись конкретніш благом, а у випадках, коші є до цього перешкода - звергатися за захистом до суду.
13. Формулюється та обгрунтовується положення , що
предметом судової діяльності в окремому' провадженні є
встановлення юридичних фактів чи станів, з якими норми права пов'язують виникнення, зміни чи припинення в заявника певних прав і обов'язків, а здійснюватися останні повинні поза рамками окремого провадження.
14.Внесені пропозиції щодо зміни деяких статей ЦПК, які направлені на вдосконалення інституту судової підвідомчості.
Теоретичне та практичне значення робота визначається новизною дисертаційного дослідження і можливістю її
використання для доопрацювання проекту нового ЦПК України.
Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані для вдосконалення програм навчальпого курсу “Цивільний процес’', а також спецкурсів “Арбітражний процес'’, “Особливості розгляд}7 окремих категорій цивільних справ” та інншх, а також у викладанні названих курсів і при підготовці навчальних посібників.
Особиста участь автора в одержанні наукових результатів, викладених у дисертації, полягає у визначенні предмету' паукового дослідження, що зумовило саму логіку наукового пошуку. Сформульовані в дисертації положення і наукові результати обгрунтовані на базі особистих досліджень і мають наукове і практичне значення. Автором наводяться теоретичні положення, сформульовані рекомендації щодо подальшого вдосконалення чішного законодавства. В дослідженні деякі питання автором поставлено вперше, інші - розглянуті по-новому з урахуванням змін в законодавстві.
Апробація результатів дослідження. Дисертацію виконано на кафедрі цивільного процес}' Національної юридичної академії Украішг імені Ярослава Мудрого.
Теоретичні висновки, сформульовані в дисертації, були висловлені і обговорені на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Законодавство про арбітражний суд: теорія та практика його застосування” (жовтень 1992р., Харків), Всеукраїнському науково-практичному семінарі “Судово-правова реформа: проблеми
господарського судочшіства” (травень 1995 р., Харків), на
міжнародному науково-практичному семінарі “Європейське цивільне процесуальне право" (вересень 1998 р., Харків), на науковій конференції молодих вчених та аспірантів, присвяченій 50-річющі Загальної декларації прав людніш (грудень 1998 р., Харків), на Всеукраїнській науково-прастрпнй конференції “Проблеми удосконалення цивільного законодавства України” (травень 1999 р., Харків).
Публікації. Основні положення дисертації викладено у трьох наукових статтях у фахових виданнях, одному навчальному посібнику та тезах наукових доповідей.
Структура роботи визначається її предметом, цілями та завданням дослідження. Вона складається з вступу, двох розділів, що мають шість підрозділів, висновків (156 стор.) та списку віскорнстшюї літератури (193 джерел).
Зміст роботи
У вступі обгрунтовуються актуальність теми дослідження, ступінь новизни робота, мета і завдання дослідження, особистий внесок автора в одержанні наукових результатів, викладених у дисертації.
Розділ перший “Поняття і види судової підвідомчості” присвячений історпісо-правсвому дослідженню судової підвідомчості, розкриттю понятгя судової підвідомчості як інституту цнвшьного процесуального права, її відмінності від судової компетенції, юрисдігкціі і класифікації судової підвідомчості.
У першому підрозділі “Поняття судової ПІДВІДОМЧОСТІ4 досліджується судова підвідомчість в контексті розвитку процесуального законодавства, починаючи з 1864 року.
У Статуті цивільного судочинства 1864 р. і в Австрійському статуті цивільного судочинства 1895 p., які діяли на території України, хоча сам термін '‘підвідомчість” не закріплювався, але передбачалось, що будь-який спір про право цивільне вирішувався в судових установах.
У ЦІЖ УРСР 1924 р. було закріплено правило, в силу якого до ведення народного суду в складі народного судді й двох засідателів піддягали всі справи, що виникали з цивільних правовідносин.
Як в Статуті цивільного судочинства 1864 p., Австрійському, статуті судочинства 1895 р., так і в ЦІЖ УРСР 1924 p., інститут судової підвідомчості не мав самостійного значення і ототожнювався з інститутом пі дсудності.
В Основах цивільного судочинства Союзу PCP та союзних республік 1961 р. вперше було вжито термін “підвідомчість’ і вказувалось, що судам підвідомчі справи по спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових і колгоспних правовідносин, якщо хоча б однією з сторін у спорі є громадянин, колгосп, міжколгоспне,
державно-колгоспне підприємство, організація чи їх об'єднання, за винятком випадків, коли вирішення таких спорів віднесено законом до відання адміністративних чи інших органів. В ннні діючому ЦЇЖ України1 інституту підвідомчості присвячена глава 3, статті 24-26, сг.236 і ст.254, де поняття підвідомчості закріплюється так же, як і в Основах цивільного судочинства Союзу РСР та союзних республік.
В науці цивільного процесуального права поняття підвідомчості трактується ло-рілному. Одні вчені визначають підвідомчість як коло спорів про право і інші матеріально-правові питання індивідуального значення, вирішення яких віднесено до відання тих чи інших органів держави, громадськості чи органів змішаного характеру (ІО.К. Осіпов, С.М. Пелєвін). Інші вчені вважають, що підвідомчість - це особливість юридичної справи, в силу якої вона підлягає вирішешпо відповідним органом (НЛ.Авдєєнко). Деякі визначають иідвідомшсть через компетенцію, вважають, що вона є частішою компетенції (В.І. Тертшшгіков), або підвідомчість ототожнюють з юрнсдикцією (М.Й. Штефан).
На думку автора, судову підвідомчість не можна визначати через ігапі правові явища, а тим більше ототожнювати з ними. Досліджуючи сутність цієї проблеми, автор дійшов до висновку, що підвідомчість ке може бути частиною компетенції. Зміст компетенції суду в цивільному процесі складається з а) функцій суду по здійсненню правосуддя в цивільних справах, б) предметів ведення, тобто об'єктів, на які поширюється судова влада, в) методів здійснення судом своїх функцш. Тому компетенція характеризує орган судової влади з точки зору його повноважень, ролі й призначення як органу правосуддя. За допомогою підвідомчості, вирішується питання про віднесення до відання суду спорів і інших правових вимог. Вона визначає коло справ, на які поширюється компетенція суду.
Не можна ототожнювати підвідомчість із судовою юрисдикцією, оскільки юрисдикція - це діяльність по здійсненню правосуддя, яке шляхом вирішення юридичних справ сприяє судовому здшснетпо прав і свобод громадян в державі, реалізації законності і справедливості в суспільстві (В.В. Комаров).
Далі ЩІК
На відміну від судової компетешцї і юрисдикції, судова підвідомчість - це самостійне поняття, яке має власний зміст.
На підставі викладеного, під судовою підвідомчістю слід розуміти коло спорів про право, які виникають із цивільних, сімейних, трудових, кооперативних. адміністратдано-правоБих і ііпшіх правовідносин, а також вимог про встановлення юридичних фактів і станів, вирішення яких віднесено на підставі загальних правій, встановлених цивільним процесуальним кодексом, до відання суду.
У другому підрозділі “Підвідомчість як інститут цивільного процесуального права” досліджується інститут підвідомчість з точки зору'Н сушіетної характеристики у системі цивільного процесуального права та як специфічного інституту'.
Автор заперечує, проти того, що підвідомчість є інститутом матеріального права (П.Ф.Єлісєйкін) чи міжгалузевим матеріально-правовим інститутом (П.С. Дружков). Норми права, які регулюють питання підвідомчості суду спорів і інших правових вимог, складають інститут цивільного процесуального права. Критерієм об'єднанім норм цивільного процесуального права в інститут підвідомчості є предмет і метод правового регулювання.
Предметом процесуального інституту підвідомчості являються відносили, які виникають між судом і особами, що звертаються за судовим захистом, пов'язані з вирішенням питання про прийняття до ведення суду спорів і інших правових вимог, про процесуально-правові наслідки недотримання правил про підвідомчість.
Інституту підвідомчості як і іншим інститутам цивільного процесуального права притаманний один і той же метод правового регулювання, який характеризується специфікою правового становища суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин, процесуально-юридичних фактів, засобів формування змісту правовідносин, процесуальшк санкцій і цивільної процесуальної форми (В.В. Комаров). Вказаний критерій визначає однорідність норм права, які складають зміст інституту судової підвідомчості.
Поряд з предметом і методом правового регулювання, які визначають належність норм цивільного процесуального права до інституту підвідомчості на думку дисертанта, внутрішня єдність цих
. ю
норм забезпечується також специфічними прїшшшаші цього інституту.
Структурна характеристика іиституту підвідомчості дозволила дисертанту видавші слідуючі його принципи: виключність судової підвідомчості, пршщіш спеціалізації судової підвідомчості і принцип переважної підвідомчості правових спорів судам загальної юрисдикції.
Виключність як принцип судової підвідомчості заключається у тому, що будь-які спори і інші правові бішош піддягають веденню виключно судам.
Принцип спеціалізації судової підвідомчості полягає в тому, що в залежності від характеру і суб'єктного складу спірних правовідносіш вирішешія спорів про право відаесено до ведеїшя того чи іншого спеціалізованого суду.
Принцип переважної судової підвідомчості спорів і інших правових вимог закріплений в ст.ст.55,124 Констшуції України та ст.4 ЦПК, із змісту яких випливає, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що вішшсають в державі і що усяка заінтересована особа вправі в порядку, встановленому законом, звернутись до суду за захистом порушеного або оспорюваного права чи охоронюваяого законом інтересу.
З урахуванням викладеного, на думку автора, судова підвідомчість, як інститут цивільного процесуального права - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов'язані з вирішенням питання про віднесешш до відання суду спорів і інших правових вимог, що виникають між судом і суб'єктами, які звертаються за судовим захистом.
У третьому підрозділі “Види судової підвідомчості” дається класифікація судової підвідомчості.
У дисертаційному дослідженні стверджується думка, що судову підвідомчість слід класифікувати за двома підставами: в залежності від судів, до ведення яких віднесено розгляд і вирішення спорів і інших правових вимог, і в залежності від умов, при наявності яких спір про право чи інша правова вимога піддягає розгляду судами загальної юрисдикції.
В залежності від судів, до ведення яких віднесено розгляд і вирішення спорів і інших правових вимог, її можна класифікувати на
підвідомчість загальним судам, арбітражним судам і Конституційному Суду' України.
В залежності від умов, при наявності яках спір про право та інша правова вимога підлягає розгляду судами загальної юрисдикції, судова підвідомчість класифікується на загальну, альтернативну, договірну, умовн>' і підвідомчість декількох зв'язаних між собою вимог.
Загальна підвідомчість означає, по-перше, що спір про право, який виникає з сімейних, цивільних, трудових, кооперативних. а з урахуванням ст.124 Конституції України і інших иравовідиосгаг підвідомчий суду, якщо хоча б однією з сторін у спорі є громадянин (ст.24 ЦГТК). По-друге, суду підвідомчі спори, що виникають з адаішстративяо-иравовіїх відносіш в справах, зазначених в ст. 236 Ц5Ж. По-третє, суду підвідомчі вимоги про встановлення юридичних фактів чи станів в справах окремого провадження, які зазначені в ст. 254 ЦПК. Таким чином, підставою загальної судової підвідомчості є характер правовідносин, суб'єктний склад спірних правовідносин і вимоги фізичних осіб про встановлення юридичного факту' чи стану.
Альтернативна підвідомчість має місце тоді, коли особа за властиві бажанням може звернутись з вимогою про вирішення справи як до суду, так і до інших органів цивільної іорнсдикціі. Такий вид підвідомчості встановлений чЛ от.25 ЦПК, яка закріплює, що у випадках, передбачених законом, цивільні справи можуть розглядатись товариськими і третейськими судами в порядку, передбаченому законом. Перелік цивільшіх справ, на які поширюється альтернативна підвідомчість, не може тлумачитись поширено. _
Договірною є гадвідомчість, яка визначається взаємним погодженням сторін. Так, у випадках, передбачених законом або міжнародними договорами, спори, що виникають з цивільних правовідносин, за згодою сторін можуть бути передані на вирішення Міжнародного комерційного арбітражного суду’ чи Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України (ч.2 ст.25 ЦПК).
Умовна - це гадвідомчість, яка передбачає, що спір про право чи будь-яка правова вимога підвідомча суду при наявності
встановленої законом умови. Так, відповідно до ст. 51 Земельного кодексу України і ст. 5 Закону України “Про селянське (фермерське) господарство” суд розглядає заяви про надання земельної ділянки громадянам, що виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, як у разі відмови районної, міської (в адміністративному підпорядкуванні якої с район) ради в наданні земельної ділянки, так і при її наданні в іншому розмірі чи місці, ніж вимагали громадяни у своїх заявах.
Як різновид судово! підвідомчості автором виділяється і підвідомчість декількох зв'язаних між собою вимог. Згідно сг. 26 І.ЩК при об'єднанні кількох зв'язаних між собою вимог, з яких одні підвідомчі суду, а ііпш - арбітражному суду, есі впмош підлягають розглядові у суді.
У розділі другому “Підвідомчість суду спорів про право і інших правових вимог” розглядаються проблеми підвідомчості суду7 спорів про право цивільне, вимог, що вігшасають з адагішстративно-правовіїх відносин і вимог про встановлення юрпднчшіх фактів і станів.
У підрозділі першому ПІДВІДОМЧІСТЬ Суду спорів про право цивільне” досліджуються критерії підвідомчості суду спорів про право, для яких харакгершш є юридична рівноправність сторін.
Стаття 24 ЦПК формушоє загальні правила (критерії) підвідомчості суд>' спорів про право.
Критерієм, при наявності якого суд позитивно вирішує питання про підвідомчість, є наявність між сторонами спору про право цивільне. Автор приділяє особливу увагу? питанню про поняття спору про право. Аналізуючи різні точки зору, днеертант вважає, що для спору про право в матеріально-правовому' відношенні характерним є наявність двох елементів: обставин, які створиш спірну ситуацію і неможливості для відповідної особи ЗДІЇіСШГШ свос суб'єктивне право. Процесуальне поняття спору про право дещо ширше матеріально-правового і включає також можливість звернення до суду, яка визначається підвідомчістю.
При визначенні підвідомчості суду окремих видів спорів береться до уваги також характер матеріальних правідносіш, з яких виник спір. Цей критерій, на думку автора, дозволяє відмежувати не тільки цивільну, адміністративну і кримінальну' юрисдикцію, але і
відмежувати вид шшільного судочинства, тобто вид судового провадження.
Аналізуючи різні судження вчених відносно підвідомчості суду безспіршгс правових вимог, а також судову практику з цього шианші, дисертант пря.ходш'ъ до висновку про доцільшсгь законодавчо передбачити можливість розгляду безспіряих категорій цивільних справ в порядку судового провадження по видачі наказів. До шн можна віднести внмопг про стягнення грошових сум або віггребувашіа майна, яш грунтуються на документах, що встаповлюють право, не оспорене боржником; про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей; про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові заробітної платні та деякі інші.
Критерієм визначення судової підвідомчості спорів виступає і суб'єктний склад спірних правовідносин: судам підвідомчі вимоги но спорах, що виникають із матеріальних правовідносин, якщо хоча б однією з сгорін у спорі є громадянин. У дисертації обгрунтовано положення про те. що громаддош-шдприемщ можугь звертатись за захистом свого порушеного права ж до арбітражного суд}', гак і до суд}’ загальної юрисдикції.
Обгрунтовується положення про те. що при визначенні судової підвідомчості потрібко керуватись законом, в якому міститься перелік винятків, коли вирішення спорів про право віднеесно до відання ішлих органів.
Дисертантом пропонується така редакція п. 1 ч. 1 ст.24 ЦПК:
"Судам підвідомчі: 1) вимога по спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових, кооперативних і інших матеріальних правовідносин, якщо хоча б однією з сторін у спорі є громадянин, за винятком вішадків, коші вирішення таких спорів віднесено законом до відання інших органів”.
У підрозділі другому “Підвідомчість суду спорів про право, що виникають з адміністративно-правових відносин” досліджено комплекс питань, пов'язаних з підвідомчістю цих спорів суду.
Досліджуючи предмет судової діяльності при розгляді справ, що виникають з адмітсгоатпвно-правових відносин, автор вважає, що загальним для всіх спорів цього виду' судошшств є те, що спір між громадянином - з однієї сторони, і державшім органом, юридичною чи посадовою особою - з іншої, виникає у зв'язку з здійсненням
останнім дій, що породжують адмішстративно-правові відносини, жі безпосередньо зачіпають права і охорошовані законом інтереси їх учасників. З цього робиться висновок про те, що незалежно від характеру спору, якщо він стає предметом судової діяльності, така діяльність може бути тільки позовною і питання про підвідомчість суду цих спорів повинне вирішуватись таким же чином, ж і в позовному провадженні.
Законодавче вирішення питання про підвідомчість суду спорів, що виникають з адміністративно-правових відносіш, на підставі методу' так званої “вибіркової підвідомчості”, тобто шляхом віднесення до ведення суду? окремих спорів, іцо виникають з констіггуційних, адагіністратіївіпк і фінансових правовідносин, на думку автора, не вирішують цю проблему. У дисертації обгрунтовується положення про те, що при вирішенні питання про підвідомчість суду спорів, іцо виникають з адмішстративно-правових відносин, повішен бути єдиний критерій: кожний громадянин вправі звернутися до суду, якщо вважає, що рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадовими чи службовими особами порушено чп оспорено його праЕо. Це правішо повинно бути передбачене в ст. 24 діючого 1ДЖ.
Дисертант пропонує п.2 ч.І ст. 24 ЦПК викласти в такій редакції:
“Судам підвідомчі: 2) спори, що виникають з конституційних, адміїїістратившіх, фінансових правовідносин, якщо хоча б однією з сторін у спорі є громадянин, за винятком випадків, коли вирішення таких спорів віднесено законом до відання інших органів”.
У третьому підрозділі “Підвідомчість суду вимог про встановлення юридичних фактів чи станів” досліджується сутність окремого провадження. При цьому зазначається, що об'єкт судового захисту і предмет судової діяльності в окремому провадженні є ключовими при вирішенні питання про підвідомчість суду вимог про встановлення юридичних фактів чи станів.
Об'єктом судового захисту в окремому провадженні с законний інтерес, під яким дисертант розуміє відображене в об'єктивному праві або такій, що випливає з його суті, юридащгнп дозвіл, який виражається в прагненні суб'єкта користуватись
конкретним благом, а в випадках, колл є перешкода до цього, -звертатися за захистом до суду.
Предметом судової діяльності в окремому провадженні є встановлення юридичних фактів і станів. Дисертантом не поділяється точка зору тих авторів, які стверджують, що в окремому провадженні встановлюються не тільки юридичні факти, але й підтверджуються суб'єктивні права. В окремому провадженні встановлюються ті чи інші обставини, з якими норма права зв'язує виникнення, зміну чи припинення у з&чшигка відповідних прав чи обов'язків, які мають здійснюватись поза межами окремого провадження. Якщо при розгляді справи, як зазначено в ч. З ст.255 ЦПК, порядком окремого провадження виникає спір про право, підвідомчий судам, справа одразу набуває позовного характеру. При цьому автором поділяється думка тпх БчeшLx-пpcцeCyaïIІa:iв, які вважають, що спір про право складається або з спору про одшшчншї юридичний факт, з якпм зв' язано виникнення, зміна або пріппінення суб' єкпшного права або з мцожіоішстіо таких фактів, якщо в основу суб'єктивного права входить торпдшпіші склад. З цього робиться висновок, що не тільки спір про право, а н спір про факт не може бути предметом розгляду в окремому провадженні.
Наведене дато дисертант)' підстави зробити висновок про те, що не всі справи, які віднесені законом до окремого провадження, (ст. 254 ІЩК), відображають сутність окремого провадження, оскільки не у всіх справах об'єктом судового захисту є охоронювяшш законом інтерес, а предметом судової діяльності -встановлення юридичного факту чи стану. На думку автора вимоги про визнання громадянина обмежено дієздатним недієздатним, про встановлення неправильності запису в актах громадянського стану і оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні повинні бути віднесені законодавцем до позовного провадження.
У висновках сформульовано деякі загальні положення як результат проведеного дослідження. Зазначається, що інститут підвідомчості суду спорів і інших правових вимог є фундаментальним інститутом цивільного судочинства, без якого виникнення цивільного процесу, здійснення правосуддя у щгвільтіх справах, а також реалізація судового захисту суб'єктивних прав і охорокюваних законом інтересів неможливі. Поєднання в межах
одного предмета дослідження науково-іхрішіадної иробдоматшаї дало можливість автору визначити неповноту правової доктргапі і недолшг діючого .■законодавства в сфері застосування інституту судової підвідомчості і ряду ІНШИХ проблем ІЦІВІПЬНОГО процесуального права.
За темою дисертації опубліковано такі роботи:
1.Тимченко І1.М. Понятие судебной подведомственности // Нова Конституція України і проблемі! вдосконалення законодавства,-Харків: Національна юридична академія України.-1997.-С.106-110.
2-Тимченко П.М. Подведомственность - институт гражданского процессуального права і! Проблеми законності: Ресиубл. міжвідомч. науков. зб.: Ред. В.Я/ Тацій.-Харків: Національна юридична академія України.-вип.39.-1999.-С.52-56.
3.Тимченко П.М. Законный интерес как предмет судебной защиты // Вісник університету внутрішніх справ.-1999.-№б.-С.307-310.
4.Тимченко П., Комаров В., Пугачева Н. Процесуальні питання обмеження дієздатності громадян, які зловживають спиртними напоями // Радянське право.-1986.-№9.-С.45-49.
5.Тимченко П.М. Проблемы судебной подведомственности: Учеб. пособие,- Харьков: Нац. юрид. акад. Украины, 2000.- 45 с,
6. Тимченко П.М. Некоторые проблемы применения нормативных актов при разрешении споров, вытекающих из договоров контракции //Тези доп. та наук, повідомлень Всеукр. науково-практичної конф. “Законодавство про арбітражний суд України: теорія і практика його застосування", Харків, Українська юридична академія, 1992.-С.34-36.
7. Тимченко ГІ.М. Проблемы подведомственности юридических
дел общим и хозяйственным судам // Тези доп. та повідомлень Всеукр. науково-ирак. семінару «Судово-правова реформа: проблеми
господарського судочинства.- Харків: Національна юридична академія України,1995.-С.29-30.
Тимченко П.М. Проблеми судової ШДЕІДОМЧОСТІ.-РуКСІШС. Дисертація на 'здобуття наукового ступеня кандидата кіріццпгїшх наук за спеціальністю 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право.-Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. Харків, 2000.
Дисертацію присвячено дослідженню інституту підвідомчості в цивільному СуДОЧШЇСТВІ.
Обгрунтовується по лож ення, ЇДО цей ІНСТіПуг є фундаментальним інститутом цивільного судочинства.
ПІДВІДОМЧІСТЬ суду спорів і інших правових вимог як інститут цивільного процесуального права є сукупністю правових норм, що регулїототь вілдосшш між особами і судом, в який вони звертаються для вирішення питання про прийняття до відання і юрисдикції суд}' їх спорів і інших правових вимог.
Сформульовано конкретні пропозиції з метою удосконаленім даючого цивільного процесуального законодавства.
Ключові слова: судова влада, підвідомчість, позовне
провадження, провадження в справах, що втпткають з адміїіістр атггв гіо-пр а?, о з пх відносин, окреме провадження, захист прав та охоронювагаїх законом інтересів.
Тимченко П.М. Проблемы судебной
подведомственноспі.-Рукошісь.
Диссертация на соискание ученой степешг кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 - гражданское право и гражданский процесе; семейное право; международное частное право.-Национальная юридическая академия Украшіьі имени Ярослава Мудрого. Харьков, 2000.
Диссертация посвящена исследованию института подведомственности в гражданском судопроизводстве.
Обосновано положение, что этот институт является фундаментальным институток гражданского судопроизводства.
Подведомственность суду споров и иных правовых требования как тістшуг гражданского процессуального права -совокупность правовых норм, которые регулируют отношения между' лтщамл п судом, в который онп обращаются для решенпя вопроса о
принятии к ведению и юрисдикции суда их споров и иных правовых требований.
Выделяются принципы института судебной
подведомственности: исключительность судебной подведомственности. специализации судебной подведомственности, преимущественной подведомственности правовых споров судам общей юрисдикции, которые определяют внутреннее единство норм права, составляющих этот институт.
Исследование видов подведомственности стало
теоретическим концептом вывода, что правильный выбор вида подведомственности обеспечивает судебную специализацию. В зависимости от законодательного решения специализации судебной системы этот концепт может бьггь основанием для дифференциации гражданской юрисдикции, в результате дальнейшего «расчленения» юрисдикции общих судов.
Аргументируется положение, что критерии, закрепленные в институте судебной подведомственности, определяют вид гражданского судопроизводства, что имеет известное значение для обоснования структуры проекта нового гражданского процессуального кодекса Украины. Спор о нраве является предметом судебной деятельности в исковом производстве и производстве по делам, возникающим го адмшшстративно-правовых отношений, а иные правовые требования - предметом судебной деятельности особого производства
Вносятся конкретные предложения с целью совершенствования действующего гражданского процессуального законодательства
Ключевые слова: судебная власть, подведомственность, исковое производство, производство по делам, возникающим го административно-правовых отношений, особое производство, судебная защита прав и охраняемых законом интересов.
Timchenko Р.М, Problems judicial jurisdicilon. --ManuskripL The dissertation on compétition of a scientific degree of the candidate of jurisprudence од a speciality 12.00.03 - civil law and civil
process; the family right; international private law. - National legal academy of Ukraine of a name Yaroslav Wise. Kharkov. 2000
The dissertation is devoted to research of institute jurisdiction in civil legal proceedings. .
The rule is formulated, that this institute is by fundamental institute of civil legal proceedings.
Jurisdiction to court of disputes and other legal requirements as the institute of the civil remedial right is set of the rules of law, which adjust the relation between the persons and court, in which they address for die decision of a question on acceptance to conducting and jurisdiction of court of their disputes and other legal requirements.
The concrete offers are brought in with the purpose of improvement of the working civil remedial legislation.
Key words: judicial authority, jurisdiction, claim manufacture, manufacture on businesses arising from the administrative - legal relations, special manufacture, judicial protection of the rights and interests, protected by the law.
