АВТОРЕФЕРАТ ДИССЕРТАЦИИ по праву и юриспруденции на тему «Усовершенствование юридических гарантий при привлечении работников к материальной ответственности»
НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО
УДОСКОНАЛЕННЯ ЮРИДИЧНИХ ГАРАНТІЙ ПРИ ПРИТЯГНЕННІ ПРАЦІВНИКІВ ДО МАТЕРІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
Спеціальність: 12.00.05 - трудове право;
право соціального забезпечення
АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
СУРОВСЬКА Лариса Іванівна
УДК 331.0
Харків - 2000
Дисертація є рукописом
Робота виконана на кафедрі трудового права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України
Науковий керівник - кандидат юридичних наук, професор Жи-галкін Пайіїо Іванович, завідуючий кафедрою трудового права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор Мацюк Анатолій Романович, завідуючий науково-експертним відділом Секретаріату Верховної Ради України
кандидат юридичних наук, доцент Стичинський Броніслав Станіс-лавович, перший заступник Міністра юстиції України
Провідна установа - Університет внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України (м. Харків)
Захист відбудеться "З1/ " 200_ р. о 4годині
на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.03 при Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, 24, вул. Пушкінська, 77.
: 3 дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної
юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, 24, вул. Пушкінська, 77.
Автореферат розіслано "£6" -¿/-Огчсгр 2000 р.
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дисертаційного дослідження. На су пісному етапі суттєві зміни, що відбуваються в економіці, обумовлюють необхідність удосконалення соціально-трудових і вігробничих відносин. У тісному взаємозв'язку з цим процесом повинні здійснюватись і зміни у СВІДОМОСТІ людей у процесі реалізації трудових відносин. Вихід України н;і нота рубежі соціально-економічного прогресу створив об’єктивні передумови для розширення гарантій трудових прав працівників і подальшого вдосконалення правового механізму їх охорони. Тому однією з найважливіших теоретичних проблем науки трудового права є розробка питань ггрэнговояогз захисту трудових прав працівників.
І не випадково у Постанові Верховної Ради України від 17 червня 1999 р. “Про Засади державної політики України в галузі прав людшш” зазначається, що забезпечення прав та основних свобод людини є ¡головним обов’язком держави, органів державної влади й органів місцевого саг.гопря-дулання.
Трудові права громадян України повинні бути не тільки закріплені в трудовому законодавстві, а й забезпечені соціально-економічними, організаційними, політичніши та юридичними гарантіями.
Показниками реальності трудових прав працівників є їх детальна регламентація в нормах права. Подальше зміцнення законності в трудових правовідносинах, підвищення рівня діяльності законодавчих органів сприятимуть посиленню ролі юридичних гарантій, які являють собою встановлені державою й закріплені з правових актах засоби й методи, за допомогою яких забезпечується виконання правових обов’язків і здійснюються охорона й захист у випадках порушеній трудових прав працівників.
В умовах формування ринкової економіки необхідна не тільки ефективна організація праці. Велику роль відіграє і правове регулювання праці незалежно від того, на якій формі власності вона застосовується. Трудове право позіїтибно впливає на процес економічних перетворень у країні.
Активне впровадження приватизації викликає потребу істотних змін у трудовому законодавстві у зв’язку з тим, що окремі норми “не стикуються” між собою. Заявилося чимало прогалин, головною причиною чого є відсутність чіткого визначення правової природи окремих інститутів трудового права, зокрема інституту матеріальної відповідальності. Слід також заува;кити, що трудове законодавство, одержане в спадок від СРСР, було зорієнтовано в основному на інтереси вігробницгва, а не працівника. Законе папство про матеріальну відповідальність було спрямовано на захист суспільної власності, яка вважалася священною й недоторканою основою радянського ладу. І проблема юридичних гарантій при притягненні праців-
ншсів до матеріальної відповідальності впродовж багатьох років не досліджувалася.
У зв’язку з щшу сучасних умовах великого значення набуває вдо-сісоаалеїшя юридичних гарантій при притягненні до матеріальної відповідальності працівника за заподіяну підприємству, установі або організації шкоду.
Відставання »пінного законодавства про працю від економічного розвитку держави зумовлено відсутністю необхідних теоретичних досліджень цієї проблеми. Ефективність юридичних гарантій при притягненні працівників до матеріальної відповідальності залелаїть від теоретично обгрунтованого й аргументованого їх вибору і закріплення в трудовому законодавстві з подальшим застосуванням на практиці.
Деякі аспекти правового регулювання матеріальної відповідальності вже досліджувалися в науці трудового права. Цим проблемам, наприклад, були присвячені монографії П.Р. Стависького, Є.С. Бєлінського, С.С. Наринського, Л.О. СироЕатської та наукові праці інших авторів. Але ці дослідження проводилися в умовах панування загальнонародної і колгоспно-кооперативної власності, охорон}' якої держава забезпечувала всі:.;,; доступними засобами.
За сучасних умов існування різних форм власності з’явилися працюючі власники, виникли підприємства, засновані на недержавних формах власності, поширюється на практиці всупереч законодавству повна матеріальна відповідальність.
Деякі правники, будучи прихильниками ришсу, висло раюють пропозиції про відмову від обмеженої матеріальної відповідальності та про запровадження принципу повної відповідальності всіх працюючих за заподіяну шкоду. Власники підприємств без законних на те підстав притягають найманих працівників до повної відповідальності, спираючись на цивільно-правові норми, що свідчить про порушення трудового законодавства у сфері відшкодування заподіяної шкоди. Про це свідчать і результати перевірки дотримання законності при покладанні на працівників матеріальної відповідальності територіальними державними інспекціями праці на 449 підприємствах, в установах та організаціях. За даними перевірки із 788 випадків, коли з окремими працівниками було укладено письмові договори про повну матеріальну відповідальність, 5' кожному другому випадку працівники не належали до тих осіб, з якими можна укладати такі договори.
Порушуючи вимога ст.136 КЗпП України, керівники підприємств самостійно ухвалювали рішення про відшкодування матеріальної шкоди в роЗіМІрі, що перевищує середньомісячний заробіток працівника, встановлювали також колективну матеріальну відповідальність без погодження з профспілковим комітетом підприємства, установи чи організації. При цьо-
з
му допускалися й інші порушення.1 Ось чому питання юридичних гарантій при притягненні працівників до матеріальної відповідальності набувають особливої актуальності.
На сьогодні узаконено колективну (бригадну) матеріальну відповідальність, в умовах якої працівники іноді відшкодовують шкоду без вини, що різко знижує гарантії їх прав на охорону заробітної плати.
У науковій юридичній літературі висловлюються різні думки щодо колективної (бригадної) матеріальної відповідальності. Деякі фахівці з трудового права ставляться до цього інституту негативно. В той же час у судах розглядається багато справ про притягнення працівників до матеріальної відповідальності. Аналіз судової практики свідчить, що чисельність таких справ на знижується.
На підприємствах недержавного сектора набуває поширення практика застосування матеріальних санкцій за порушення трудової .дисципліни, за неналежне виконання трудових обов’язків, що проявляється в незаконних відрахуваннях із заробітної плати. Спостерігається також намагання притягати працівників за шкоду, заподіяну розголошенням комерційної таємниці, до повної матеріальної відповідальності за нормами Ціпзільного кодексу України на підставі принципу повного покриття шкоди, хоча трудове право забороняє притягнення працівників до повної матеріальної відповідальності (ст. 134 КЗпП Україні! не передбачає такого випадку).
Ця проблема, на жаль, залишається поза увагою вчених і дослідників у галузі трудового права, внаслідок чого поширюються факти порушення трудового законодавства. Відсутні й наукові рекомендації з цих питань, і роз’яснення Пленуму Верховного Суду України.
Актуальність теми дисертації визначається й тим, що поширення контрактної форми трудового договору призводить до збільшення випадків притягнення працівників до повної матеріальної відповідальності. Роботодавці, керуючись статтею 21 КЗпП України, передбачають у контрактах обов’язок відшкодувати шкоду в повному розмірі. Причиною такої практики є наявність колізії між змістом ч. З ст. 21 КЗпП і п. 20 Постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р. №170, якою затверджено “Положення про порядок укладення контрактів при прийнятті на роботу' працівників”.
Усе вищевикладене й обумовило вибір теми дисертаційного дослідження.
1 В.Тьоткін. Контроль за дотриманням законності щодо покладення на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації//Праця і зарплата.- 1999. -№ 36(196).- С. 5.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до комплексної цільової програми “Проблеми вдосконалення юридичних гарантій здійснення права на працю в умовах ринкової економіки”(номер державної реєстрації 0186.0.070864).
Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом дослідження виступають юридичні гарантії при притягненні працівників до матеріальної відповідальності. Вони розглядаються як самостійний інститут трудового права. Предметом дослідження є система нормативних актів, які регулюють матеріальну відповідальність, судова практика їх застосування.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є теоретичне обгрунтування й визначення правової природи матеріальної відповідальності як самостійного виду юридичної відповідальності та розробка конкретних пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства України про працю в питаннях притягнення працівників до матеріальної відповідальності за нових економічних умов.
Для досягнення поставленої мети в дисертаційному дослідженні ставилися й вирішувалися завдання:
- визначити місце інституту7 матеріальної відповідальності в системі юридичної відповідальності;
- проаналізувати й узагальнити підстави диференціації видів і форм матеріальної відповідальності;
- виявити особливості застосування матеріальної відповідальності на підприємствах недержавної форми власності;
- розіфити недоліки нормативного регулювання при притягненні працівників до окремих видів матеріальної відповідальності;
- запропонувати основні напрями та шляхи підвищення ефективності юридичних гарантій при притягненні до матеріальної відповідальності.
Методологічна й теоретична основи дослідження. Методологічна основа дослідження складається з базових науково-теоретичних положень, прийнятих в юридичній науці в цілому і в науці трудового права зокрема. У процесі роботи використані такі наукові методи дослідження: історичний, логіко-юридичний, системний, соціологічний, порівняльно-правовий, статистичний. Основні положення та висновки, подані в роботі, грунтуються на аналізі чинного трудового законодавства, особливостей його застосування, досягнень науки трудового права.
Теоретичну основу для висновків, зроблених у дисертації, становлять праці провідних вчених-юристів: із загальних питань теорії трудового
права - М.Г. Александрова, B.C. Андрєєва, М.Й. Бару, Б.К Бегичова,
О.Д. Зайкіна, В.М. Іванова, Р.І. Кондратьєва, АР. Мацюка, А. Є. Пашерст-ника, О.С. Паппсова, В.І. Прокопенка, О.І. Процевського, В.М. Смирнова та ін., а з проблем гарантій при притягненні працівників до матеріальної відповідальності - Є.С. Бєлінського, В.Г. Вакуленка, B.C. Венедиктова, С.С. Каринського, Д.О. Карпенка, Є.О. Кленова, В.Г. Малова, В.М. Скобєл-кіна П.Р. Стависького, J1.0. Сироватської, Б.О. Шеломова та ін.
Емпіричною основою дослідження є опублікована й неопублікова-на судова практика з питань притягнення до матеріальної відповідальності.
Наукова новизна одержаних результатів. У роботі вперше комплексно досліджується проблема удосконалення юридичних гарантій при притягненні працівників до матеріальної відповідальності. Поняття матеріальної відповідальності розглянуто з якісно нової позиції, тобто на перше місце стають юридичні гарантії, на друге - відповідальність.
На захист виносяться такі науково-теоретичні положення:
- сформульовано поняття матеріальної відповідальності працівників як самостійного виду юридичної відповідальності;
- обгрунтовано недоцільність і неправомірність об ‘єднання в один інститут матеріальної відповідальності працівників і підприємств перед працівником за ушкоджене здоров’я;
- загальні підстави й умови притягнення до матеріальної відповідальності розглядаються як гарантії від необгрунтованого притягнення працівників до матеріальної відповідальності;
- узагальнено випадки звільнення від матеріальної відповідальності;
- аргументовано єдність правового регулювання матеріальної відповідальності працівників підприємств з різними формами власності;
- доведено доцільність диференціації видів й форм матеріальної відповідальності залежно від об’єктивних та суб’єктивних чинників;
- обгрунтовано висновок про необхідність збереження Переліку посад і робіт, де можна укладати договори про повну матеріальну відповідальність в умовах переходу до ринкової економіки;
- внесено пропозиції про зміну редакції ст.134 КЗпП України;
- аргументується точка зору щодо неможливості застосування при бригадній організації праці солідарної відповідальності;
- доведено висновок про необхідність регулювання нормами трудового, а не цивільного права відносин між власником і найманим керівником щодо матеріальної відповідальності;
- запропоновано вилучити з норм трудового законодавства ст. 135
КЗпП України, яка знижує роль юридичних гарантій працівників при притягненні їх до матеріальної відповідальності і суперечить чинному законодавству про матеріальну відповідальність;
- матеріальну'відповідальність визнано такою, що настає на підставі закону, а не договору;
- даються рекомендації щодо зниження коефіцієнтів, які застосовуються при визначенні розміру шкоди;
- виявлено умови визначення виробничого ризику;
- обгрунтовується висновок про можливість застосування в трудовому праві субсидіарно норм цивільного законодавства.
Теоретичне та практичне значення дисертаційного дослідження. Отримані в результаті наукового дослідження висновки і пропозиції мають як теоретичне, такі практичне значення.
Теоретичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що вивчення інституту матеріальної відповідальності в трудовому праві, дослідження окремих її видів, юридичних гарантій при притягненні до матеріальної відповідальності спрямовані на подальший розвиток вчення про охорону прав працівників.
Практичне значення дисертації зводиться до того, що окремі пропозиції й висновки можуть бути використані при розробці нового Трудового кодексу України, а також окремих нормативних актів, які реіулюють матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну підприємству, установі чи організації.
Крім того, основні положення дисертації можуть застосуватися під час розробки нових підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій з курсу “Трудове право України”, а також при викладанні спецкурсу “Гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності”.
Особистий внесок здобувана. Сформульовані й обгрунтовані автором висновки, положення та пропозиції є особистим його надбанням, оскільки вони базуються на* особистих дослідженнях, критичному осмисленні 170 наукових і нормативних джерел і на узагальненні судової практики застосування норм трудового законодавства з питань притягнення до матеріальної відповідальності.
, Окремі положення порушуються в роботі вперше, інші розглядаються з урахуванням змін у соціально-економічному житті держави.
Апробація результатів дисертації. Положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри трудового права Національної юридич-
иої академії Україні імені Ярослава Мудрого.
Результати проведеного дослідження використовувались у навчальному процесі під час лекцій та практичних занять зі студентами з курсу "Трудове право”. Свої погляди з деяких проблем, розглянутих у роботі, автор виклав на міжнародній науковій конференції “ Випускники вузів на ринку праці “ (м. Харків, 1999).
Публікацій Основні теоретичні положення й висновки дисертації знайшли відбиття у чотирьох наукових статтях.
Структура дисертації визначена метою та завданнями дослі-
Робота викладена на 177 сторінках машинописного тексту і складається із вступу, трьох розділів, що включають десять підрозділів, висновку та списку використаної літератури (170 найменувань ).
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У Вступі обгрунтовується актуальність обраної теми, визначаються цілі та завдання роботи, розкриваються в узагальненому вигляді основні результати, які отримані внаслідок проведеного дослідження і виносяться на захист, викладається наукове та практичне значення дисертації.
Розд'їл перший “Матеріальна відповідальність як самостійний вид юридичної відповідальності” присвячено всебічному дослідженню інституту матеріальної відповідальності, загальній характеристиці та відмежуванню її від інщих видів відповідальності.
У підрозділі першому “Поняття та юридична природа матеріальної відповідальності” досліджується місце та роль матеріальної відповідальності в трудовому' праві. Дослідження останньої автор здійсшоє, виходячи з положення, що вона є одним із галузевих видів юридичної відповідальності, яка , у свою чергу, являє собою різновид соціальної (ретроспективної) відповідальності.
У роботі проведено детальний аналіз різних визначень поняття матеріальної відповідальності, а також її ознак. Автор не поділяє точки зору, що матеріальну відповідальність прийнято вважати засобами примусу, покарання, розглядати її як реалізацію і фактичне застосування санкції правової норми, як негативну оцінку праці окремого працівника або всього колективу.
Деякі вчені (наприклад, В.М. Скобєлкін) розглядають матеріальну відповідальність у двох аспектах - позитивному і ретроспективному, тобто, на їх думку, відповідальність існує як до вчиненій правопорушення, так і
після цього. Дисертант дотримується погляду, що матеріальна відповідальність з позицій трудового права є ретроспективною, тому що вона застосовується за вчинене; позитивний же аспект можна аналізувати лише у філософському плані.
На думку автора, певний інтерес становить поява в юридичній літературі нового терміна “трудо-правова відповідальність”. Його наявність пояснюється вченими П.Р. Ставиським та B.C. Венедиктовим тим, що ця відповідальність є внутрішнім елементом трудових правовідносин, частиною предмета трудового права. Вона пов’язана з діяльністю людини в процесі праці і тому є трудовою. Термін “трудо-правова відповідальність” заслуговує на увагу тому, що він грунтується на створенні ефективно функціонуючого механізму' юридичної відповідальності, у тому числі й трудової, який би не давав можливості порушувати правові приписи, тобто діяв позитивно і давав можливість виховувати в суб’єктів трудового права почуття відповідальності.
Обгрунтовуючи пропозиції щодо класифікації видів відповідальності за галузями права, дисертант пропонує визначити поняття та юридичну природу матеріальної відповідальності як самостійний вид, який застосовується при реалізації трудових відносин і виникає в тому випадку, коли порушуються обов’язки, передбачені трудовим договором. Тому матеріальна відповідальність ні в якому разі не може бути різновидом цивільно-правової відповідальності й існувати в трудових правовідносинах поряд з цивільно-правовими, як це вважають деякі правники, підкреслюючи, що в нових економічних умовах взаємовідносини між роботодавцями та працівниками повинні регулюватися цивільним правом.
У другому підрозділі “Загальні підстави та умови притягнення працівників до матеріальної відповідальності” зазначається, що закріплення в трудовому законодавстві загальних підстав та умов є важливою юридичною гарантією при притягненні працівників до матеріальної відповідальності. Автор погоджується з визначенням правопорушення як завжди винного суспільно небезпечного діяння, яке суперечить нормам права і за яке передбачена певна відповідальність. Тому єдиною підставою матеріальної відповідальності є правопорушення, в результаті якого власникові майна заподіяно пряму дійсну шкоду. Помилковим вважає дисертант твердження деяких учених, що незалежно від характеру суспільних відносин заподіяння майнової шкоди прирівнюється до дисциплінарних проступків. Дисертант вважає, що підставою матеріальної відповідальності є майнове правопорушення, елементами якого є пряма дійсна шкода, противоправна поведінка, причинний зв’язок та вина працівника. У роботі пропонується стисла правова характеристика кожного елемента майнового правопорушення з точки зору гарантій при притягненні працівника до матеріальної
відповідальності. Потрібно вважати неправомірною вимогу відшкодувати шкоду, якщо буде відсутній хоча б один із цих елементів.
Дисертант поділяє думку Б.С. Антимонова про те, що за межами людського передбачення: ніхто не може бути обережніш, і тому приділяє значної уваги обставинам, які звільняють працівника від матеріальної відповідальності. Згідно з чинним законодавством до таких обставин належать виробничо-господарський ризик та крайня необхідність. Але ризикувати може тільки працівник, який має спеціальну професійну підготовку.
Концепція “безвинна відповідальність” розглядається деякими вченими як обов’язок відшкодувати шкоду незалежно від вини. Автор же вважає, що відшкодування шкоди, заподіяної в стані крайньої необхідності, не може бути підставою відповідальності, тому що відсутнє правопорушення, і такі дії закон називає правомірними, тобто невинними. Від чіткого визначення й оцінки умов притягнення до матеріальної відповідальності залежить правильне застосування законодавства про матеріальну відповідальність.
У третьому підрозділі “Цілі та функції матеріальної відповідальності” аналізуються спеціальні цілі та функції, притаманні матеріальній відповідальності. Автор не погоджується з точкою зору С.С. Наринського, П.Р. Стависького, які розглядають цілі матеріальної відповідальності як сприяння у вихованні почуття поваги до майна власника, зміцнення трудової дисципліни та охорона заробітної плати. Цей погляд є застарілим, тому що в трудовому праві не окреслена роль юридичних гарантій при притягненні працівників до матеріальної відповідальності.
Погоджуючись із загальноприйнятим визначенням функцій трудового права, автор пропонує розглянути їх як основний напрямок правового впливу норм трудового законодавства на суспільні відносини, поведінку та свідомість працівника у сфері праці і вирізняє з їх числа таку функцію, як гарантійна. Не підтримує дослідник позицію П.Р. Стависького про об’єднання охоронної (забезпечувальної) функції власника майна з гарантійною в одну - охоронну. Таке об’єднання не є доцільним, бо не відбиває специфічної цілі матеріальної відповідальності. Ціль охоронної функції -охорона трудових прав та законних інтересів працівників, а ціль гарантійної - не тільки охорона заробітної плати, але й порядку відшкодування шкоди.
При визначенні функцій матеріальної відповідальності у цивільному та інших галузях права широко застосовується термін “компенсація”. У трудовому ж праві до компенсацій відносять виплати, які відшкодовують (компенсують) виграти при виконанні трудових обов’язків. Тому в інституті матеріальної відповідальності неправильно визначати таку функцію як компенсаційну.
Дисертант полемізує із твердженням В.М. Лебєдєва про те, їло для матеріальної відповідальності виховання дисципліни праці - другорядне завдання. Дійсно для матеріальної відповідальності це не головна ціль, але й не другорядна, тому що бережливе ставлення до майна власника -важливий елемент дисципліні! праці. Інститут матеріальної відповідальності, вважає дисертант, виконує триєдину функцію. Автор зигртае увагу на посилення юридичних гарантій при. відшкодуванні працівниками заподіяної шкоди. Проведений аналіз функцій матеріальної відповідальності свідчить, що існує проблема негативного стимулювання матеріальної відповідальності, яке є одним з важливих засобів бережливого ставлення до манка власника, а несамостійною функцією.
У четвертому підрозділі “Відмежування матеріальної відповідальності” досліджується низка ознак, які відмежовують матеріальну відповідальність від цивільно-правової, адміністративної та інших видів відповідальності. Окрема увага приділяється розмежуванню матеріальної від майнової відповідальності за цивільно-правовими нормами та матеріальної відповідальності власіпіка підприємства, установи чи організації перед працівником. Головною ознакою відмежування матеріальної відповідальності працівників від майнової відповідальності власника є не тільки майновий стан суб’єктів трудових правовідносин і різна їх роль в організації праці, але й особливе виділення в законодавстві працівника як суб’єкта трудових правовідносин. Важнішою умовою оптимального, тобто ефективного й результативного задоволення потреб людини у процесі праці с встановлення гарантій при притягненні працівників до матеріальної відповідальності.
Дисертант не підгримує думку П.Р. Стависького, що для матеріальної відповідальності працівників і майнової відповідальності власника характерна загальна відповідальність, тому що вони відповідають за одне й те ж правопорушення, а не за різні. Кожна із сторін трудових правовідносин має свої обов’язки, порушення яких викликає матеріальну або майнову відповідальність. Працівники повинні бережливо ставитися до майна власника, а останній зобов’язаний дотримуватися законодавства про працю. Деякі вчені вважають, що наявність трудового зв’язку між власником і працівником не може бути достатньою підставою для відмежування матеріальної відповідальності від інших видів відповідальності. Але як раз цей зв’язок і розмежовує майнову і матеріальну відповідальність за характером санкцій, умовами та порядком їх застосування.
Проведений дисертантом аналіз свідчить про те, що матеріальна відповідальність за своєю природою та внутрішнім характером певною мірою схожа з цивільно-правовою, але матеріальна відповідальність працівників може виникнути тільки в процесі реалізації трудових відносин,
а майнова відповідальність за цивільно-правовими нормами застосовується незалежно від існуючих правовідносин.
Розділ другий “Форми та види матеріальної відповідальності” іплісвячено дослідженню специфічних рис та проблем правового регулювання кожного виду матеріальної відповідальності.
У першому підрозділі “Підстави для диференціації видів матеріальної відповідальності” досліджується зміст видів матеріальної відповідальності, який розкривається через зміст майнових санкцій кожного з видів за обсягом відшкодування шкоди. Визнаючи юридичну рівність сторін трудового договору, автор вважає, що власник майна завжди економічно сильніше працівника, тому' основним видом матеріальної відповідальності повинна бути обмежена матеріальна відповідальність.
Проаналізувавши чинне законодавство про працю в питаннях щодо обмеженої матеріальної відповідальності, дисертант пропонує вилучити сг. 133 КЗпП України, тому що випадки, вказані в ній, за своєю суттю охо-тілноіоться ст. 132 КЗпП України.
Здійснений дослідником аналіз трудового законодавства і практики свідчить, що відмова від переліку робіт при укладенні трудового до-овору є передчасною. За умови його скасування роботодавці будуть намагатися розширити перелік саме робіт з повною матеріатьною відповідальністю, що призведе до зниження гарантій прав працівника. Дослідивши ..міст договору про повну матеріальну відповідальність, автор дійшов висновку, що не можна ототожнювати його з цивільно-правовим і визнати правильним твердження про те, що цей договір дає можливість для застосування змішаної відповідальності (як це пропонує В.Г. Вакуленко).
Посиленням юридичних гарантій буде вважатися й видача разових довіреностей працівникові, до повсякденних обов’язків якого не входить виконання такого роду доручень, хоча це може мати місце тільки в разі згоди самого працівника.
З метою посилення юридичних гарантій дисертант пропонує внести відповідні зміни до п.З ст.134 КЗпП України, передбачивши повну матеріальну’- відповідальність лише за наявності вироку суду.
Що стосується підвищеної матеріальної відповідальності, то вона є виключним видом і застосовується лише в деяких випадках, коли це передбачено законами або іншими нормативними актами.
У другому підрозділі “Індивідуальна матеріальна відповідальність посадових осіб” порушуються й вивчаються проблеми притягнення посадових осіб до матеріальної відповідальності. Дисертант пропонує вилучити термін “явне” зі ст. 109 ЦПК України, тому що його вилучено з корм трудового законодавства. Ця непогодженість законів призвела до того. що відсоток притягнутих до матеріальної відповідальності посадових
осіб різко змешішвся. При притягненні посадових осіб до матеріальної відповідальності автор пропонує виявляти сукупність характерних ознак, таких як вина (незалежно від її форми), порушення закону' та наявність шкоди.
Розглядається питання про притягнення посадових осіб до кримінальної відповідальності. Дослідник вважає, що протягувати посадових осіб до кримінальної відповідальності слід тоді, якщо буде встановлено, що посадова особа ухиляється від виконання рішення суду' з особистих мотивів.
Особливістю цього виду відповідальності, вважає науковець, є дії посадових осіб, не спрямовані на безпосереднє заподіяння шкоди і його регресний характер. Автор дійшов висновку, що матеріальну" відповідальність посадових осіб потрібно виділити в окрему статтю Кодексу законів про працю.
У підрозділі третьому “Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність” наводиться характеристика колективних суб’єктів права і кріггикуєгься трактування сучасної моделі трудового договору: власник -працівник - трудовий колектив. Досліджуючи проблеми запровадження бриґадної матеріальної відповідальності, дисертант стає на позицію тих правніїків, які вважають, що відносини з приводу укладення договору про колективну матеріальну' відповідальність являють собою “інтегральну частішу трудового договору”. Інакше кажучи прийняття колективної матеріальної відповідальності означає припинення трудових відносин з одночасною пропозицією укласти новий трудовий договір. У результаті порівняльного аналізу договорів про індивідуальну та колективну матеріальну' відповідальність відкриваються їх загальна підстава, ознаки й закономірності, в тому7 що системи, які представляють ці договори, є складовими частинами повної матеріальної відповідальності працівників на підставі договору за трудовим законодавством.
Шкода може бути заподіяна власникові майна спільними неправомірними діями декількох осіб. У цьому' випадку при колективній (бригадній) матеріальній відповідальності вона може бути долевою або солідарною. Дослідивши юридичну природу' долевої і солідарної відповідальності, автор приходить до висновку, що вони відрізняються від матеріальної відповідальності самим розумінням спільного заподіяння шкоди і що при солідарній відповідальності шкода повинна вважатися обов’язково єдиною, тобто являти собою одне ціле. Принцип солідарної відповідальності несумісний із відповідальністю працівника, тому' що колективна (бригадна) матеріальна відповідальність застосовується тільки на підставі трудового договору й у випадках заподіяння шкоди власникові майна з вини певних працівників. Колективна матеріальна відповідальність відрізняється від до-
лезої загальним невід’ємним обов’язком, у якому частка кожного члена бригади залежить не тільки від певної шкоди, а й від інших чинників. '
Дослідник акцентує увагу на питанні про деяку схожість матеріальної відповідальності з депреміюванням колективу як своєрідним засобом юридичної відповідальності. Автор, не погоджуючись із таким його вирішенням, стверджує, що позбавлення премії не може вважатися виконанням обов’язку' працівника по відшкодуванню шкоди.
Проаналізувавши взаємну відповідальність власника майна та бригади, дисертант пропонує застосовувати тільки матеріальну відповідальність і ні в якому разі не дисцишіінарну. Розглядаючи проблему колективної вини , науковець переконує, що над нею потрібно працювали окремо, тому що в трудовому праві ще не визначено поняття вини не тільки колективу, а й окремого працівника.
Розділ третій “Юридичні гарантії при притягненні працівників до матеріальної відповідальності” присвячено проблемам правового регулювання правовідносин по відшкодуванню шкоди, порядку притягнення до матеріальної відповідальності працівників недержавних підприємств та пропонуються можливі шляхи й засоби вдосконалення юридичних гарантій.
У підрозділі першому “Гарантії при відшкодуванні шкоди” досліджуються правовідносини, що виникають при відшкодуванні шкоди. Не погоджуючись із поширеного думкою про те, що відносини по відшкодуванню шкоди - це найпростіший зв’язок між власником манна і працівником, дисертант вважає, що з точки зору сукупності конкретних суб’єктивних прав та обов’язків це не є простим сукупним зв’язком, а являє собою елемент правовідносин. Правовий зміст правовідносин по відшкодуванню шкоди в трудових правовідносинах нерозривно пов’язаний з обов’язком працівника бережливо ставитися до майна власника і на підставі цього працівника молена притягувати до матеріальної відповідальності за заподіяну власникові майна шкоду'. Дане положення повністю відповідає діалектичному закону', який зумовлює взаємозв’язок “можливості” і “дійсності”. Атому слід визнати, що обов’язок відшкодувати шкоду' виникає в рамках складних трудових правовідносин.
Автор не поділяє думки Л.О. Сироватської про те, що правопорушення є тією кваліфікаційною ознакою, яка не дозволяє вважати правовідносини по відшкодуванню шкоди складовою частішою трудових-правовідносин. Обов’язок працівника відшкодувати шкоду' породжено порушенням обов’язку берегти майно власника, який він повинен виконувати за трудовим договором. •
Правовідносини по відшкодуванню шкоди мають характерні риси, які свідчать про деяку самостійність щодо трудових правовідносин, хоча
входить до їх складу.
Відшкодування шкоди має дві стадії - визначення факту заподіяння шкоди і реалізація норм трудового законодавства по відшкодуванню шкоди. Не погоджуючись із точкою зору Є.О. Кленова, В.Г. Малова, дисертант приходить до висновку, що правовідносини по відшкодуванню шкоди виникають від моменту заподіяння прямої дійсної шкоди, а відповідальність -коли виконується обов’язок по відшкодуванню шкоди.
У другому підрозділі “Єдність та диференціація у правовому регулюванні матеріальної відповідальності працівників недержавних підприємств” уперше досліджується проблема юридичних гарантій при притягненні працівників недержавних підприємств до матеріальної відповідальності, обгрунтовується необхідність більш чіткого визначення норм матеріальної відповідальності працівників недержавних підприємств. Проблема правового регулювання трудових відносин у недержавному секторі господарювання потребує аналізу теорії “широкої сфери дії трудового права”. Погоджуючись із думкою К.П.Горшеніна, що ця теорія може мати місце лише тоді, коли виникнуть відповідні економічні умови, науковець вважає, що зближення правового регулювання праці працівників державних і недержавних підприємств - це складний взаємопов'язаний процес, тому сьогодні ще необхідно диференціювати правове регулювання як трудових відносин взагалі, так і відносин матеріальної відповідальності зокрема.
Поява нових організаційно-правових форм підприємств, діяльність яких регулюється окремими нормативними актами, викликає необхідність підходити до застосування норм трудового законодавства диференційовано. У зв’язку з цим дисертант пропонує розробити і прийняти окреме Положення про матеріальну відповідальність працівників недержавних підприємств, яке закріпило б особливості підстав, умов, видів матеріальної відповідальності і виступило б гарантом захисту прав працівників таких підприємств.
У майбутньому трудове законодавство, безумовно, має набути широкої сфери застосування і основними змінами в методі правового регу лювання трудових відносин повинно бути: а) подальше звуження сфери централізованого регулювання і розширення прав підприємств, установ та організацій; б) розширення свободи дій суб’єктів трудових відносин; в) участь трудових колективів у встановленні та змінах умов праці.
У третьому підрозділі “Проблеми юридичних гарантій пр: притягненні працівників до матеріальної відповідальності” викладена узагальнююча характеристика юридичних гарантій при притягненні працівників до матеріальної відповідальності. Дисертант визначає значимість юридичних гарантій у теорії держави та права, які спрямовані на впро-
вадження, охорону й відновлення законності. Удосконалення юридичних гарантій нерозривно пов’язано з розвитком самого права. Саме поняття матеріальної відповідальності включає до свого складу засоби захисту при відшкодуванні шкоди.
Поділяючи думку вчених юристів про перспективу розробки та вдосконалення юридичних гарантій, автор вважає, що вона дозволить законодавчим органам вибирати при прийнятті нормативних актів ті чи інші санкції з урахуванням гарантій, указаних як у Конституції, так і в інших нормативних актах.
З метою посилення юридичних гарантій працівників доцільно до видання розпорядження власника майна при відшкодуванні шкоди зажадати від працівника пояснення обставин заподіяння шкоди й ознайомити його з розпорядженням під розписку.
Дисертант визначає, що важливим досягненням науки трудового права при притягненні працівника до матеріальної відповідальності є звільнення його від відшкодування шкоди, заподіяної в разі виробничо-господарського ризику або у випадку крайньої необхідності. Однак потрібно вказати на те, що неможливо визначити нормальний виробничо-господарський ризіпс на підставі загального правила, тобто мати якісь вихідні критерії, такі як ретельна підготовка за згодою компетентного органу, користь кінцевого результату, небезпека загрози здоров’ю і життю людей тощо.
Висновки. Заключна частина роботи містить загальні висновки, одержані автором у процесі дисертаційного дослідження, а саме: а) матеріальна відповідальність за трудовим правом є окремим ретроспективним видом трудової юридичної відповідальності, яка витікає з нормативних приписів і спрямована на відшкодування шкоди, заподіяної працівниками; б) матеріальна відповідальність власника майна і матеріальна відповідальність працівника хоча й мають загальну правову природу, але відмінність їх цілей і функцій не дають можливості об’єднати їх в один вид; в) головною функцією матеріальної відповідальності працівників є гарантійна; г) матеріальна відповідальність є комплексним правовим інститутом трудового права; д) колективна матеріальна відповідальність - специфічний вид матеріальної відповідальності, який має іманентні ознаки; е) правовідносини по відшкодуванню шкоди входять до складу єдиних трудових правовідносин; є) матеріальна відповідальність повинна бути диференційованою; ж) юридичні гарантії при притягненні до матеріальної відповідальності забезпечують працівника соціально-економічними правами.
Викладено конкретні рекомендації щодо подальшого вдосконалення правового регулювання матеріальної відповідальності з метою посилення юридичних гарантій при відшкодуванні шкоди, заподіяної працівниками власникові майна.
За темою дисертації опубліковані такі роботи:
1. Суровська Л.І. Проблеми юридичних гарантій при притягненні працівників до матеріальної відповідальності // Нова Конституція України і проблеми вдосконалення законодавства: Темат. зб. наук. пращ.. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 1997. - С. 54-60.
2. Суровская Л.И. Полная материальная ответственность за незаконное увольнение или перевод на другую работу // Проблеми законності: 36. наук, праць. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 1998. - № 34. - С. 135142.
3. Суровська Л.І. Проблема единого правового регулювання матеріальної відповідальності працівників недержавних підприємств // Держава та право: 36. наук, праць,- Київ. - 1999. - № 3. - С. 149-154.
4. Суровська Л.І. Юридичні гарантії при притягненні працівників до матеріальної відповідальності // Укр. право. - 1999. - № 2. - С. 91-96.
Суровська Л.І. Удосконалення юридичних гарантій при притягненні працівників до матеріальної відповідальності. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.05 - трудове право, право соціального забезпечення. - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Харків, 2000.
Дисертація присвячена дослідженню особливостей та проблем удосконалення юридичних гарантій при притягненні працівників до матеріальної відповідальності. Розглянуто поняття матеріальної відповідальності як ретроспективного виду юридичної відповідальності, її цілі та функції, відмежування матеріальної відповідальності від інших видів відповідальності, підстави розмелювання видів та форм матеріальної відповідальності, проблеми правового регулювання матеріальної відповідальності працівників недержавних підприємств. Внесено конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства про працю з питань юридичних гарантій при притягнені до матеріальної відповідальності.
Ключові слова: юридичні гарантії, матеріальна відповідальність, працівник, власник, майно, відшкодування, шкода, звільнення, договір.
Суровская Л.И. Усовершенствование юридических гарантий при привлечении работников к материальной ответственности. - Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.05 - трудовое право, право социального обеспечения. - Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого, Харьков, 2000.
Диссертация посвящена исследованию особенностей и проблем усовершенствования юридических гарантий при привлечении работников к материальной ответственности. Интенсификация процесса приватизации вызывает потребность существенных изменений в трудовом законодательстве, т.к. отдельные нормы, регулирующие материальную ответственность работников противоречат друг другу. Кроме этого в законодательстве о труде выявилось немало пробелов, и главной причиной этого является отсутствие четкого определения правовой природы института материальной ответственности работников в новых экономических условиях. В период существования предприятий, учреждений, организаций с различными формами собственности на практике все чаще применяется полная материальная ответственность работников. Нарушая требования ст. 136 КЗоТ Украины, некоторые руководители предприятий, учреждений, организаций самостоятельно принимают решения о возмещении материального ущерба в размере, превышающем среднемесячный заработок работника, устанавливают коллективную(бригадную) материальную ответственность без согласования с профсоюзным комитетом предприятия, учреждения, организации, привлекают работников к материальной ответственности за ущерб, причиненный разглашением коммерческой тайны. Выявлено также много других нарушений при привлечении работников к материальной ответственности. Все это подтверждает актуальность темы диссертационного исследования, целью которого является определение и теоретическое обоснование правовой природы материальной ответственности и разработка конкретных предложений по совершенствованию действующего законодательства Украины о труде при привлечении работников к материальной ответственности за ущерб, причиненный по их вине собственнику имущества.
Объектом исследования выступают юридические гарантии при привлечении работников к материальной ответственности, которые автор рассматривает в качестве самостоятельного института трудового законодательства.
Автором рассмотрено понятие материальной ответственности с качественно новой позиции, как ретроспективный вид юридической ответственности, когда на первом месте находятся юридические гарантии, а на втором - ответственность; ее цели, функции, главной из которых является гарантийная; отличие материальной ответственности от других видов ответственности (дисциплинарной, административной, гражданско-правовой, имущественной ответственности собственника); виды ( ограниченная, полная и повышенная) и формы материальной ответственности (полная материальная ответственность должностных лиц и коллективная (бригадная); выявлены проблемы правового регулирования материальной ответственности работников негосударственных предприятий с учетом происшедших
социально-экономических перемен в Украине и предложены пути их разрешения.
В диссертации впервые комплексно исследуется институт юридических гарантий трудовых прав работников и правовой институт материальной ответственности работников, причинивших ущерб имуществу' собственника.
На основе изучения, исследования и анализа 170 научных и нормативных источников, обобщения судебной практики применения норм трудового законодательства при привлечении работников к материальной ответственности, автором внесены предложения по изменению редакции п.п.З, 7 ст. 134 КЗоТ Украины и выделении п.8 этой статьи в отдельную статью, призванную регулировать материальную ответственность должностных лиц за незаконное увольнение или перевод на другую работу, а также в других случаях нарушения действующего законодательства о труде; об исключении из Кодекса законов о труде Украины ст. 133 "Случаи ограниченной материальной ответственности работников", ст. 135 "Пределы материальной ответственности в случаях, когда фактический размер ущерба превышает ее номинальный", действие которых значительно снижает роль юридических гарантий при привлечении работников к материальной ответственности.
Научно-практическими результатами, направленными на совершенствование юридических гарантий при привлечении работников к материальной ответственности, являются выводы автора о комплексности правового института материальной ответственности и необходимости ее дифференциации; о нецелесообразности и неправомерности объединения в одном правовом институте материальной ответственности работников и собственника предприятия, учреждения, организации перед работником за поврежденное здоровье; о необходимости сохранения Перечня должностей и работ, где можно заключать договоры о полной материальной ответственности; о необходимости регулирования отношений между собственников и наемным работником только нормами трудового права; о специфичности коллективной материальной ответственности как отдельного вида, который имеет имманентные признаки, и невозможности применения солидарной ответственности в этом случае; о том, что правоотношения по возмещению ущерба являются составной частью одного сложного трудового правоотношения, а юридические гарантии обеспечивают работников правом пользоваться своими социально-экономическими правами, закрепленными как Конституцией, так и Кодексом законов о труде Украины.
Ключевые слова: юридические гарантии, материальная ответственность, работник, собственник, имущество, возмещение, ущерб, освобождение, договор.
