АВТОРЕФЕРАТ ДИССЕРТАЦИИ по праву и юриспруденции на тему «Завершение досудебного следствия составлением обвинительного акта»
НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО
ОД
ГРИШИН Юрій Олександрович
УДК 343.123.3+343.
ЗАКІНЧЕННЯ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА ЗІ СКЛАДАННЯМ ОБВИНУВАЛЬНОГО АКТА
Спеціальність 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза
АВТОРЕФЕРАТ дисертації па здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Харків - 2000 р.
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі кримінального процесу
Національної академії внутрішніх справ України (МВС України)___________________
Науковий керівник- Заслужений юрист України, кандидат юридичних на) Смітіснко Зінаїда Дмитрівна, Національна академія внутр шніх справ України, професор кафедри кримінального пр< цесу.
Офіційні опоненти - Заслужений діяч науки і техніки України, академік Академ правових наук України, доктор юридичних наук, професс Грошевий Юрій Михайлович, віце-президент Академії пр вових наук України;
кандидат юридичних наук, доцент Шибіко Василь Петр вич, завідуючий кафедрою правосудця Київського наці* нального університету імені Тараса Шевченка.
Провідна установа: відділ кримінально-правових та кримінологічних гіроблі Інституту держави і права імені В. М. Корецького Наці пальної академії наук України.
- 00
Захист дисертації відбудеться " і " ібіТ Н А 2000 р. о "_Ю_" годи на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.01 в Національній юридичн академії України імені Ярослава Мудрого (610024, м. Харків, вул. Пушкіне ка, 77).
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національної юридичн академії України імені Ярослава Мудрого (610024, м. Харків, вул. Пушкіне ка, 77).
Автореферат розісланий " Ь " Е9РЄЗН А 2000 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради БИТЯК Ю. П.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Реалізація конституційної ідеї створення право->ї держави в Україні обумовлює реформування національної системи кримінального дочинства. Конституційні принципи презумпції невинності (ст. 62) й підтримки деревного обвинувачення в суді (п. 5 ст. 129) прямо визначають тільки одну форму за-нчсння досудового розслідування, у результаті якого обвинувачуваний був би поста-іении у становище підсудного з усіма наслідками, що випливають із цього - направ-:иня кримінальної справи до суду із підсумковим обвинувальним актом суб'єкта, ;ии провадив розслідування. При цьому Конституція не вирішує проблему збережені в законодавстві країни, що реформується, домінуючого стану слідства як найбільш ладної процесуальної діяльності, стосовно якої аналогічна діяльність органів діз-шня на даний час має допоміжний характер на початковому етапі розслідування, акий підхід законодавця до побудови майбутнього кримінального процесу, по-перше, пначає необхідність теоретичного обгрунтування найбільш доцільних форм заверения досудового слідства, а по-друге, актуалізує розробку проблем ного закінчення зі угаданням підсумкового обвинувального документа в справі.
Різним аспектам проблем закінчення досудового слідства зі складанням підсум-івого обвинувального акта присвячені роботи С.А. Альперта, В.М. Бикова, В.З. Белова, О.І. Галагана, М.Ф. Горського, О.І. Гршіенка, Ю.М. Грошевого, А.П. Гуляєва, .Я. Дубинського, С.П. Єфимичева, Р.В. Жогина, B.C. Зеленецького, B.C. Зубарева, ).М. Калмикова, Н.В. Калмикової, Г.К. Кожевникова, ІО.В. Кореневського, В.П. Кожа, М.Г. Кортика, Л.П. Крнсіиа, О.М. Ларіна, В.З. Лукашевича, В.Т. Маляренка, ХВ. Манаєва, Л.А. Маріупольського, А.Я. Меженцевої, Г.М. Миньковського,
1.П. Мптрохіна, О.Р. Михайленка, О.Б. Муравіна, 1.Д. Перлова, Г.А. Печникова, .К. Пітерцева, Д.А. Постового, З.Д. Смітієнко, В.Ф. Статкуса, С.С. Степачева, .А. Стремовського, М.С. Строговича, О.В. Танцюри, Ф.М. Фаткуліна, П.В. Шумсько-ГІ.С. Елькінд, H.A. Якубович, Р.Х. Якупова та інших процесуалістів. При всій різ-оплановості робіт зазначених авторів їх об'єднує розгляд проблем досудового слідст-з у відриві від конституційних основоположних засад ного сучасної організації -ринципу змагальності. Це утрудняє розроблення концепції реформування стадії досу-ового розслідування в сучасних умовах формування демократичних основ українсь-ої держави й інтернаціоналізації світового співтовариства. Крім цього, проведене аваром дослідження стану слідчої практики показало, що серйозні недоліки, відступи ід норм закону, спрощення при складанні підсумкового обвинувального документа агато де в чому пояснюються відсутністю науково обгрунтованих рекомендацій, роз-облених на основі узагальнення практики застосування норм, що регулюють зміст і груктуру такого процесуального акта, а також сучасних досягнень кримінально-роцесуальної науки й криміналістики. Сукупність наведених обставин й обумовила ибір теми даного дисертаційного дослідження.
Зв'язок роботи з науковими програмами і планами. Дисертаційне досліджеі автора передбачено планами науково-дослідної роботи Луганського інституту ви рішніх справ і Національної академії внутрішніх справ МВС України на 1996-2000 р Мета і завдання дослідження. Основна мета дослідження - розробка концептуа ннх основ реформування етапу закінчення досудового слідства, визначення й конк тнзація ного оптимальної конструкції з позиції посилення змагальних засад кри нального процесу і підвищення ефективності процесуальних гарантій, а також нап] цювання на цій основі рекомендацій, спрямованих на вдосконалювання структу] змісту і методики складання підсумкового обвинувального документа в справі. / досягнення зазначеної мети дослідження в роботі накреслене вирішення таких завдаї
♦ обгрунтування необхідності розвитку змагальних засад досудового слідст а також доцільних форм його закінчення в кримінальному процесі України, який формується;
♦ систематизація етапів історичного розвитку інституту закінчення досудоіи слідства в Україні;
♦ аналіз положень кримінально-процесуального закону України, що реї у; ють закінчення досудового слідства, дослідження спірних точок зору щодо їх удос: калювання й обгрунтування позиції автора з цих проблем;
♦ законодавче, теоретичне й практичне визначення правового статусу слід го, начальника слідчого підрозділу й прокурора, а також розробка на цій основі еф тивної конструкції етапу закінчення досудового слідства;
♦ обгрунтування поняття підсумкового рішення досудового слідства й хар теристика оптимальної форми обвинувального акта досудового слідства;
♦ узагальнення практики прийняття підсумкового рішення про закінчення . судового слідства з обвинувальним висновком, виявлення в ній тенденцій, обумов них недосконалістю діючого закону, вироблення пропозицій щодо удосконалення Ги норм;
♦ розробка пропозицій щодо раціональної методики складання обвинуваль го акта досудового слідства.
Методологія, методика н емпірична база дослідження. Загальною методолої ною основою дослідження є положення матеріалістичної діалектики щодо пізнання альної дійсності та їх зв'язок із практичною діяльністю при здійсненні кримінальні судочинства. У ході наукового дослідження широко використовувалися як емпірії (анкетування, контент-аналіз змісту кримінальних справ, метод самооцінки й експе них оцінок, статистичної інформації), так і теоретичні (методи аналізу і синтезу, інд ції і дедукції, історичний, логічний, системно-структурний, порівняльно-правовий і сіологічний) методи. Теоретичною основою дисертаційного дослідження стали ДОС нення в галузі теорії держави і права, правової психології, лінгвосоціопсихології, е
з
і і соціології, кримінально-процесуального права, криміналістики і кримінального іава.
У роботі проаналізовані: правові акти вітчизняного і закордонного законодавств умовах існування різних історичних форм кримінального процесу; нормативні акти постанови Пленуму Верховного суду України, більше 170 наукових праць вітчизня-іх і закордонних авторів; рекомендаційні законодавчі акти, підготовлені провідними іеними Співдружності Незалежних Держав (СНД), законодавство США, Німеччини Франції, а також міжнародно-правові документи.
Достовірність і обгрунтованість висновків автора підтверджується емпіричними іними, отриманими ним у процесі вивчення правової статистики, узагальнення кри-нально-процесуальної практики правоохоронних органів України. Дисертантом юанкетовано більш 500 слідчих, начальників слідчих підрозділів, прокурорів, суддів ідвокатів, а також вивчено 862 закриті кримінальні справи і 565 архівних кримі-ільних справ, закінчених із складанням обвинувального висновку.
Наукова новизна дослідження. Вона полягає в тому, що автором уперше в рамках іссртаційної роботи зроблена спроба комплексного дослідження проблем закінчення ісудового слідства з позиції конституційного принципу розподілу влади в крнмі-ільному судочинстві. При цьому враховувався міжнародний досвід із питання роз-ібки європейської моделі кримінального судочинства. Проведене дослідження дає зжливість наукового обгрунтування оптимальної конструкції завершального етапу судового слідства, а також механізму ефективних процесуальних гарантій захисту тституційних прав і свобод громадян в умовах демократичних основ української :ржави, що зароджуються. Є науковою новелою і результати досліджуваних автором ітань, пов'язаних із розробкою структури, змісту і раціональних способів складання дсумкового обвинувального акта досудового слідства.
Проведене дисертантом дослідження дає змогу сформулювати такі основні по-іження, що виносяться на захист:
1. У кримінально-процесуальному законодавстві України, що реформується, ор-ін дізнання не повинен бути наділений правом закінчення розслідування криміналь-іх справ зі складанням підсумкового обвинувального акта.
2. Необхідно зберегти в новому КПК України закінчення досудового слідства у ормі складання підсумкового обвинувального акта, постанови про закриття кримі-ільної справи і постанови про направлення справи до суду для вирішення питання зо застосування примусових заходів медичного характеру.
3. Пропонується розширити права слідчого стосовно до суб'єктів, які здійсшо-ть процесуальний контроль і нагляд за досудовим слідством, шляхом позбавлення ачальника слідчого підрозділу і прокурора права давати слідчому обов'язкові для ього вказівки і скасовувати його постанови, що обумовлює вилучення з КПК ст.114 (1).
4. Сферу судового контролю на досудових стадіях необхідно поширити на всю роцедуру порушення кримінальних справ і їх розслідування, а також пов'язане з ни-
ми дотримання конституційних прав і свобод громадян. При цьому дня здійснення с дового контролю необхідно увести до всіх загальних судів України посаду слідчо: судді, повноваження якого були б пов'язані тільки з виконанням цієї функції.
5. Повноваження прокурора не повинні бути пов'язані зі здійсненням функції к рівпнцтва досудовим слідством. У цьому зв'язку пропонується, по-перше, наділіг прокурора правом і обов'язком реагувати на виявлене ним порушення законності в х ді досудового слідства тільки шляхом внесення протесту в порядку ст.21 Закону "П] прокуратуру", а по-друге, вирішувати всі суперечки, що виникли між слідчим і прок рором із приводу внесеного в слідчий підрозділ протесту, у суді в слідчого судді.
6. Пропонується авторське обгрунтування необхідності закріпленій в нової КПК України такої процедури закінчення досудового слідства зі складанням обвіш вального акта слідчого, яка б надавала всім зацікавленим учасникам процесу праї знайомитися з матеріалами кримінальної справи до складання підсумкового процес ального документа і заявляти відповідні клопотання.
7. Обгрунтовується необхідність внесення до ч.І ст.217, найменування, а такс чч.І і 6 ст.218 КПК коректив, що дозволяють пов'язати закінчення досудового слідст саме зі складанням підсумкового обвинувального акта і направленням крнмінальн справи до суду.
8. Після ознайомлення з матеріалами кримінальної справи (прн закінченні дос дового слідства зі складанням підсумкового обвинувального акта) необхідно встан вити реальні часові умови всім зацікавленим учасникам процесу не тільки для заяі обґрунтованих клопотань, але й для оскарження постанов слідчого про часткову аі повну відмову в їхньому задоволенні в суді в слідчого судці. Це обумовлює внесені змін до ч.З ст.217, а також чч.І і 3 ст.221 КПК.
9. Позбавлення прокурора функції керівництва слідством обумовлює не затве дження ним підсумкового обвинувального акта слідчого або його складання, а вш сення постанови про підтримку державного обвинувачення в суді або постанови п] відмову в підтримці державного обвинувачення в суді. У цьому контексті потрібі зберегти в КПК норму, що зобов'язує слідчого після складання обвинувального ак направляти кримінальну справу прокуророві (ст.225), виключити з КПК ст.230 і вш ти відповідні правові корективи до ст.ст.227-229, 231 і 232.
10. У запропонованій автором процедурі закінчення досудового слідства підсу ковнй обвинувальний документ слідчого повинен одержати найменувані "обвинувальний акт". Це обумовлює внесення змін у найменування ст.223 КПК та іні його норми, у яких використовується термін "обвинувальний висновок”.
11. Пропонується авторське обгрунтування необхідності покладання на слідчо обов'язку вручення обвинувачуваному, його захисникові і законному представннкої потерпілому, цивільному позивачеві, цивільному відповідачеві або їх представник! копії обвинувального акта не пізніше доби з моменту його складання і, відповідно, д ти їм можливість заявити клопотання по суті складеного підсумкового документа,
шож оскаржити його в суді в слідчого судді. Це обумовлює правове коригування :.223, а також скасування ч.І ст.254 КПК.
12. Обвинувальний акт складається з вступної, описової, резолютивної і заключ-зї частин, кожна з який несе визначене змістове навантаження У цьому зв'язку про-знується принципово нова редакція ст.223 КПК України.
13. Пропонується ввести до ст.224 КПК України частину другу, що передбачає оточення як додатків до обвинувального акта й іншої, не передбаченої цією статтею, зпідкової інформації, що полегшує ознайомлення з матеріалами кримінальної справи Зо сприйняття змісту підсумкового документа слідчого.
14. Обгрунтовуються раціональні способи складання обвинувального акта.
Теоретичне і практичне значення результатів дослідження. Сформульовані авто-
зм висновки і пропозиції можна використати для вдосконалення кримінально-зоцесуального законодавства, а також слідчої, прокурорської і судової практики. За-шодаоча реалізація результатів дослідження може сприяти посиленню змагальних і сад кримінального процесу України, створенню демократичної слідчої структури та дпопідної до неї конструкції закінчення досудового слідства, а також розширенню зоцесуальних гарантій захисту конституційних прав і свобод громадян. Запропоно-ші дисертантом концептуальні основи реформування стадії досудового розслідувані можуть бути використані в роботі зі створення нового українського КПК, у викла-шні курсу "Кримінальний процес" і спецкурсів з досудового розслідування, а також зн розробці відповідної навчально-методичної літератури.
Особистий внесок здобувача. Положення , що містяться в дисертації , знайшли дбпгок у п'ятьох публікаціях, виконаних здобувачем у співавторстві. Всі вони зароблені дисертантом самостійно.
Апробація результатів дослідження. На основі матеріалів дослідження автором дготовлені й направлені до вищого законодавчого органу України пропозиції про ¡формування стадії досудового розслідування. Комітет із питань законності і право-зрядку Верховної Ради підтвердив їх науково обгрунтований характер і визнав за не-зхідне використати в законопроектній роботі над новим КПК країни. Основні поло-ения дисертації обговорені на міжнародній науково-практичній конференції Іюдський чинник і підвищення ефективності діяльності правоохоронних орга-в"(Луганськ, 1995); на міжрегіональній науково-практичній конференції "Творча спадина П.І.Новгородцева (до 130-річчя з дня народження) та актуальні проблеми подави правової держави в Україні" (Луганськ,1996), "круглому столі" за участю чле-в координаційного комітету по боротьбі з організованою злочинністю Луганської зласної державної адміністрації, юристів, економістів , політологів, соціологів, спів-збітників МВС, прокуратури і СБУ, працівників банківських структур і контрольних зганів Луганської області (Луганськ,1997), а також на постійно діючій науково-зактнчній конференції "Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю" Міжрегіо-ільної академії керування персоналом (Луганськ, 1999).
б
Напрацьовані автором положення використовуються в системі службової підп товкії слідчих і дізнавачів УМВС України в Луганській області, навчальному процеї а також у науково-дослідній роботі слухачів і курсантів ЛІВС МВС України.
Публікації. Основні положення і висновки дисертації викладені в 12 публікації загальним обсяг 51,2 друкованнх аркуша.
Структура дисертації відповідає меті і завданням дослідженняГВона складаєте із вступу, двох розділів й шести підрозділів, висновків, додатків і списку використан літератури (174 найменування). Загальний обсяг дисертації складає 180 сторінок.
ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обгрунтовується вибір теми дослідження, визначаються його мета й з вдання, характеризується новизна отриманих результатів і їх практичне значені! сформульовані основні положення, які виносяться на захист, подаються дані про а робацію результатів дисертаційної роботи.
Перший родзіл "Поняття закінчення досудового слідства" складається з трьі підрозділів.
У підрозділі 1.1 "Форми закінчення досудового слідства" обгрунтовуються на більш доцільні форми закінчення слідства в кримінальному процесі України, що р формується. Автор підгримує процесуалістів, які вважають, що в сучасних умов проведення судово-правової реформи в країні украй важливо створювати жнттєі ефективні правові конструкції, що, з одного боку, відповідають міжнародним демокр тичним принципам права, а з іншого боку - враховують культуру й історію Україї (О.Р.Михайленко, В.П.Корж та ін.). Проведений з цієї позиції ретроспективний аіш розвитку вітчизняного інституту закінчення досудового слідства в умовах існуван різних історичних форм кримінального процесу (у період до судової реформи 20 л стопада 1864 року і по цей час), зокрема, показав: 1) закриття кримінальної справі направлення її до суду зі складанням обвинувального акта (висновку), а з прийнята КПК 1961 року й направлення кримінальної справи до суду для вирішення питан про застосування примусових заходів медичного характеру виступають як історичі апробовані процесуальні форми закінчення досудового слідства в Україні; 2) із моме ту проголошення незалежності України в державі взятий курс на розвиток змагальн го досудового слідства в кримінальному процесі; 3) формування ефективної процеду закінчення досудового слідства об'єктивно можливе тільки за умов суворого дотр мання конституційного принципу розподілу влади в кримінальному судочинстві (ст.і
Аналіз положень Конституції (ст.ст.6,121 і 129) у контексті отриманих результ тів історичного огляду, а також змісту наукових розробіток вітчизняних і закордони процесуалістів, у тому числі і на рівні міждержавного консультаційно-правового спі кування вчених країн, що входять до СНД, дозволив авторові прийти до логічно висновку про те, що в законодавстві країни, яке реформується, необхідно встанови такий порядок досудового провадження, який зберіг би домінуючий стан слідства найбільш складної процесуальної діяльності стосовно якої діяльність органів дізнан
>вннна мати допоміжний характер на початковому етапі розслідування кримінальної іравн. По-перше, такий підхід до визначення співвідношення дізнання і досудового іідства відповідає історично сформованій законодавчій практиці в Україні, по-друге, дповідає змагальним засадам кримінального судочинства (М. Строговнч, А. Машо-:ць, М. Іванова, О. Левченко), і по-третє, заснований на реальних економічних умо-іх здійснення судово-правової реформи в країні. У цьому зв'язку дисертант аргумен-)вано заперечус пропозиції про покладання на органи дізнання розслідування в пов-зму об'ємі у справах про нетяжкі злочини (автори Концепції правової реформи в країні) і злочини невеликої і середньої тяжкості , але без складання підсумкового об-інувального акта (автори проекту КПК України). З позиції викладеного дисертант готожнює завершення досудового провадження з закінченням досудового слідства.
У літературі, присвяченій періодизації досудового провадження , ного закінчення заднційно включається до змісту завершального етапу розслідування. Пов'язавши лиміналістнчпе поняття закінчення етану розслідування (І.М.Лузгін) із процесом під-зтовки, прийняття і реалізації процесуальних рішень слідчого (А.Я.Дубинський), ав-зр прийшов до закономірному висновку про те, іцо для з'ясування процесуального оняття закінчення досудового слідства необхідно виявити ті тенденції, які характери-/ють розвиток як усього комплексу рішень, що виносять слідчі слідчих при заверенні озслідування, так і їх співвідношення. Аналізуючи роботи О.М. Ларіна, Г.М. Вєтро-ц, М.С. Строговича, Л.М. Карнєєвої, Л.Б. Алексєєва та інших процесуалістів, присвя-ених питанню формування функції обвинувачення в процесі розслідування злочинів, нсертант обгрунтував, що розв'язати це питання можна шляхом класифікації проце-уальних рішень слідчого на акти, з прийняттям яких може бути остаточно реалізова-а функція обвинувачення на досудовому слідстві (О.Б.Муравін). Зазначена класифі-ація дозволила автору теоретично обгрунтувати виділення на етапі закінчення досу-ового слідства трьох видів взаємопов'язаних рішень. Перший вид пов'язаний із фор-іуліованням підсумкового обвинувачення і направленням кримінальної справи до су-у, другий - із вирішенням функції обвинувачення на досудовому слідстві шляхом за-рнітя кримінальної справи і третій вид - із вирішенням функції обвинувачення (у роцесуальному понятті) шляхом направлення справи до суду для вирішення питання :ро застосування примусових заходів медичного характеру. Аналіз слідчої практики іідгвердив практичну значимість названих видів рішень при закінченні досудового лідства (ст.212 КПК).
Враховуючи, що закінчення досудового слідства у формі складання підсумкового ібвннувального документа, постанови про закриття кримінальної справи і постанови іро направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових аходів медичного характеру виступають як історично апробовані, теоретично і прак-ично обгрунтовані форми завершення розслідування у кримінальній справі та пропо-іусться зберегти їх у кримінальному судочинстві України, що реформується.
У підрозділі 1.2 "Правовий статус владно-розпорядницьких суб'єктів, які прі ¡¡мають рішення про закінчення досудового слідства" аналізуються законодавчі, теор тнчні й практичні аспекти правового статусу слідчого, начальника слідчого підрозд лу, прокурора і суду з позиції відповідності процесуальних повноважень зазначені суб'єктів конституційним змагальним засадам кримінального судочинства. При цьон автор підтримує позицію ттіхтіроцесуалістіВі-котрі вважають,лцо для створення зм гального досудового слідства і відповідно етапу його закінчення "необхідне чітке ро межування основних кримінально-процесуальних функцій обвинувачення, захисту вирішення справи і, відповідно, суб'єктів, які їх здійснюють (А.О.Машовець). Аналіз ючи у цьому контексті теоретичні розробки H.A. Якубович, М.С. Строговича та інші авторів, дисертант приходить до висновку про те, що при змагальномій побудові крі мінального процесу саме розходження інтересів учасників процесуальної діяльності визначає здійснення ними різних кримінально-процесуальних функцій.
Відповідно до чинного законодавства рішення про завершення досудового слід тва приймають слідчий і прокурор, які остаточно і вирішують функцію обвинувачені надосудовому слідстві (ст.ст.114,212-226,227 і 232 КПК).
У наукових працях вітчизняних і закордонних авторів висловлюються різні то ки зору щодо системи процесуальних функцій, здійснюваних слідчим. Автор розділ; обгрунтовану точку зору О.Б.Муравіна про те, що слідчий до встановлення особ винної у вчиненні злочину, здійснює функцію розслідування, а після її встановлення ■ функцію обвинувачення. В основі виконання цих функцій лежить принцип процес альної самостійності і відповідальності слідчого (ст.114 КПК). Законодавчий, теореті чний і практичний аналіз правового положення слідчого показав, що він не відповід; пізнавальному характеру його процесуальної діяльності, принципам оцінки доказів прийняття рішень за внутрішнім переконанням. Це визначає розширення прав слідч го щодо суб'єктів, які здійснюють процесуальний контроль (начальник слідчого підр зділу) і нагляд (прокурор) за досудовим слідством у законодавстві України, що рефо мується. Такого роду пропозиція передбачає в законодавстві України, що реформуєт ся, позбавити керівника слідчого підрозділу права здійснювати процесуальний кон роль за діяльністю слідчого і, відповідно, обумовлює вилучення з КПК ст.114 (1).
Розвиваючи висловлену пропозицію, автор аргументовано показав, що bctj України до Ради Європи, а також прийняття нової Конституції країни поклали поч ток процесу розвитку вітчизняного кримінального судочинства у бік зближення з но мамн європейського кримінального процесу, який усе більше збагачується змішаниіі структурами, коли слідство здійснюється під контролем судді, який є арбітром з осн вних питаннь юрисдикційної процедури і контролює дотримання особистих свобс (наприклад, у німецькому і португальському кримінальному процесі). Водночас анал ст.ст.29-32 Конституції і норм глави 22 КПК свідчить про те, що повноваження слідч го і прокурора недостатньо обмежуються судовою владою, яка відповідно до консті туційного принципу поділу влади повинна врівноважувати і розділяти межі їх владні
ункцій під час розслідування кримінальних справ. Такий стан Закону не виключає ювжнвання владою і, відповідно, порушення конституційних прав і свобод громадян сфері досудового слідства. Автор підгримує процесуалістів, які відстоюють точку зо-у про те, що встановлення судового контролю на досудових стадіях кримінального роцесу належним чином захистить конституційні права і свободи громадян, а також ібсзпечить законність при проведенні розслідування злочинів (В.Д.Бринцев, .Стефанюк, І.Л.Петрухін та ін.). Розвиваючи зазначену точку зору в контексті поло-:ень ст.55 Конституції, яка гарантує посилення судового захисту законних прав і сво-од громадян від сваволі посадових осіб держави, дисертант обгрунтовано пропонує оширити сферу судового контролю на всю процедуру порушення кримінальних справ їх розслідування, а також пов'язане з ними дотримання особистих прав і свобод гро-іадян. У цьому зв'язку він позначає відповідні повноваження суду, (розгляд скарг, лопотань і відводів учасників процесу, а також заяв органів дізнання, слідчого і про-урора з приводу суперечок, що виникли між ними; санкціонування застосування іаґібільш суворих заходів кримінально-процесуального примусу і слідчих дій, пов'язаних обмеженням конституційних прав і свобод громадян; закриття кримінальних справ),
. також пропонує відмежувати судовий контроль у досудових стадіях кримінального іроцесу від правосуддя шляхом уведення до всіх загальних судів України посади слід-іого судді, діяльність якого була б пов'язана тільки зі здійсненням судового контролю.
Правовий статус прокурора автор досліджує, дотримуючись висловленої в літе-іатурі точки зору про те, що прокуратура відповідно до теорії поділу влади не може іуш елементом судової і виконавчої влади. Вона повинна діяти від імені і за доручен-іям законодавчої влади, що не дозволить сконцентрувати всю повноту влади в однім іргані (В.В.Долежан, Т.Б.Вільчик, А.Ф.Козлов та инш.). Дисертант, визначивши фун-сціго прокурорського нагляду як законоохоронну (Ю.М.Грошевнй, Д.І.Пишньов), під-среслює обгрунтованість позиції О.Р.Михайленко, В.С.Зеленецького, В.П.Коржа, Л.В.Шумського та інших вітчизняних процесуалістів, які вважають, що прокурор для шконання покладеної на нього функції нагляду за розслідуванням використовує функцію процесуального керівництва досудовим слідством незалежно від його відомчої підпорядкованості. Однак, на його думку, є дуже спірним їх твердження про те, що до-:удо]іе слідство як специфічний об'єкт прокурорського нагляду визначає вибір саме функції керівництва і, відповідно, пов'язаних із нею методів нагляду. Проведене дослідження методів реагування прокурора на виявлені порушення закону у ході розслідування і при його закінченні (сг.227 КПК), що по суті збережені й авторами проекту КГ1К України (ст.25), дозволив автору прийти до висновку про те, що вони не враховують особливості досудового слідства як предмета свого пізнання. їх зміст вступає в протиріччя з гносеологічними, логічними і психологічними правилами оцінної діяльності слідчого, що істотно порушує принцип його процесуальної самостійності і відповідальності. Більше того їх використання (п. 5 ст.227 КПК) ігнорує саму сутність, мету і завдання прокурорського нагляду за дотриманням законів (ст.ст.1 і 4 Закону "Про
прокуратуру") і ставить прокурора в становище слідчого, тобто піднаглядного, а і наглядового суб'єкта. При цьому законодавець не враховує і важливе значення псих логічної установки прокурора, у якого керівництво слідством породжує почуття ві, повідальності за долю справи і позбавляє його можливості об'єктивно оцінювати д пущені при розслідуванні справи похибки і помилки.
З цієї^озиції логічно обгрунтовується положення про те,тцо для посилення зм гальних засад досудового слідства, забезпечення реальної дії принципу процесуальн самостійності слідчого, створення правових гарантій захисту законних прав громад» і досягнення істини в справі повноваження прокурора не повинні бути пов'язані здійсненням функції керівництва досудовим слідством. З урахуванням цього виснові аргументовано пропонується, по-перше, наділити прокурора правом і обов'язком ре гувати на виявлене ним порушення законності у ході досудового слідства тільки сп собом внесення протесту в порядку ст.21 Закону "Про прокуратуру", який не передб чає втручання в оперативну діяльність піднаглядного органа, а по-друге, впріпіуиаі всі суперечки, що виниклії між слідчим і прокурором з приводу внесеного в слідчі підрозділ протесту, у суді в слідчого судді. •
У підрозділі 1.3 "Загальна характеристика процесуальних рішень про закінчені досудового слідства" досліджується відповідність процесуальних рішень про заве] шення розслідування конституційним принципам кримінального судочинства. Анал зуючи чинне законодавство України, а також наукові розробітки, автор аргументов; но показав, що існуючий порядок закінчення досудового слідства із закриттям Крим нальної справи (ст.214 КПК) не тільки не відповідає змагальним засадам кримінальні го процесу, але й обмежує дію конституційного принципу презумпції невинності процесі доведення на досудовому слідстві, а також право громадян, які постраждай від злочину, на захист своїх конституційних прав. Його необхідно змінити шляхо уведення такої процедури, яка б дала зацікавленим учасникам процесу (обвин; вачуваному (або підозрюваному), його захисникові або законному представішкої потерпілому, цивільному позивачеві, цивільному відповідачеві і їх представника» право знайомитися з матеріалами кримінальної справи до складання підсумкової процесуального акта і заявляти відповідні клопотання. З огляду на це, пропонуєтм зберегти в законодавстві України, що реформується, аналогічний зазначеному порядс закінчення досудового слідства зі складанням обвинувального акта (ст.ст.217-22 КПК), а також внести до ч.І ст.217, найменування, чч.І і 6 ст.218 КПК правові Кореї тиви, що дозволяють пов'язати закінчення досудового слідства саме зі складанням пі; сумкового обвинувального акта і направленням кримінальної справи до суду.
Дисертант обгрунтовує, що існуюча редакція ст.221 КПК, не виключає, а пері дбачає обмеження конституційного принципу забезпечення права обвинувачуваної на захист (ст.63), а також рівності сторін обвинувачення й захисту як одного з заса змагальності в кримінальному процесі (А.О.Машовець).З цієї позиції аргументоваи пропонується встановити реальні тимчасові умови названим зацікавленим учасника
и
процесу не тільки для заяви обгрунтованих клопотань, але й дня оскарження постанов слідчого про часткову або повну відмову в їх задоволенні в суді в слідчого судді. Це обумовлює внесення відповідних коректив до ч.З ст.217, а також чч.І і 3 ст.221 КПК.
У роботі також доводиться, що позбавлення прокурора функції керівництва до-судовим слідством обумовлює не затвердження ним підсумкового обвинувального акта слідчого або його складання, а винесення постанови про підтримку державного обвинувачення в суді або постанови про відмову в підтримці державного обвинувачення в суді. На користь такої позиції виступають не тільки правила оцінної діяльності слідчого, але й загальноприйняті в теорії кримінального процесу механізм і форма прийняття процесуального рішення (А.Я.Дубинський). Більше того, підсумковий обвинувальний акт за формою і змістом повинен бути висновком обвинувальної влади. Її представляє на стадії досудового розслідування слідчий, а не прокурор, наглядова діяльність якого не може безпосередньо породжувати функцію обвинувачення, прямо пов'язану із функцією розслідування. Прокурорський нагляд спрямований тільки на забезпечення законності формування обвинувачення в ході слідства. На це вказує і конституційний термін "підтримка державного обвинувачення в суді" (п.1 ст. 121 Конституції), що означає, па аргументовану думку автора, здійснення діяльності, спрямованої на відстоювання прокурором у суді перед стороною захисту законності підсумкового обвинувачення слідчого. Отже, для забезпечення урегульованого правового режиму захисту свого процесуального інтересу як сторони обвинувачення при віддані обвинувачуваного під суд, прокурор зобов'язаний прийняти конкретне рішення з питання про підтримку в суді обвинувачення, сформульованого в обвинувальному акті слідчого. Воно повинно бути пов'язане з результатами перевірки прокурором справи , що надійшла до нього, здійсненої за правилами процесуальної форми (ІО.М.Грошевий, Д.І.Пишньов) і зафіксованої згідно із законодавчою практикою у формі постанови, приблизні зразки якої розроблені дисертантом. Така позиція не суперечить думці деяких із вітчизняних процесуалістів, які вважають, які прокурор повинен оформляти рішення про підтримку державного обвинувачення в суді на стадії досудового розслідування (О.Р.Михайленко, П.В.Шумський). Більше того, покладення на прокурора обов'язку складання підсумкового обвинувального акта досудового слідства (В.Т.Маляренко, автори проекту КПК) вимагає збільшення кількості прокурорів в Україні, що є неможливим у сучасних умовах проведення судово-правової реформи в країні (В.П.Корж). У цьому зв'язку також пропонується зберегти в КПК норму (ст.225), котра зобов'язує слідчого після складання обвинувального акта, направляти справу прокуророві, а також виключити з нього ст.230 і внести відповідні правові корективи до ст.ст. 227-229, 231 і 232.
Підводячи підсумки дослідження, автор формулює поняття закінчення досудового слідства.
Розділ 2 "Закінчення досудового слідства зі складанням обвинувального акта”
має три розділи.
У підрозділі 2.1. "Поняття, значення і вимоги, що ставляться до обвинувального акта” акцентується увага на тому, що підсумковий обвинувальний акт є найважливішим і найбільш відповідальним документом слідчого, що завершує досудове слідство. Він с різновидом процесуального рішення в кримінальному процесі і йому притаманні всі його основні риси (А.ЯДубинський, В.СЗеленецький, В.М.Биков та ін.). У загальному вигляді він представляє правовий акт слідчого, що виражає ного висновки про направлення справи до суду для вирішення питання про винність особи у скоєнні інкримінованого йому злочину.
Дисертант підкреслює, що згідно з чинним законодавством і запропонованою ним процедурою закінчення досудового слідства, підсумковий обвинувальний акт складається тільки після ознайомлення зацікавлених суб'єктів із матеріалами справи і дозволу заявлених клопотань (ст.ст.218-222 КПК). Аналізуючи законодавство України, наукові праці М.П.Давндова, А.І. Галагана, Д.С.Сусло, І.Либуса, В.О.Коновалової та інших учених, автор доходить висновку про те, що для забезпечення дотримання принципу презумпції невинності на завершальному етапі розслідування слідчий зобов'язаний у підсумковому обвинувальному акті чітко обгрунтувати і мотивувати свій висновок про необхідність притягнення особи до кримінальної відповідальності. При цьому документ, що розглядається, повинен виражати не просто думку слідчого про винність обвинувачуваного, але і його внутрішнє переконання як результат оцінки зібраних у справі доказів. Це зводить обвинувальний документ до розряду особливо відповідальних актів досудового слідства.
Автор, полемізуючи з О.Р.Михайленком, В.С.Зеленецьким і М.С.Строговичем з питання про юридичну природу підсумкового обвинувального документа, підкреслює, що в умовах дії запропонованої ним процедури закінчення досудового слідства він є актом обвинувальної влади.З цієї позиції він підтримує висловлену в літературі думка про те, що підсумковий документ у справі "...за своєю суттю зовсім не є будь яким висновком - це саме акт, рішеній обвинувальної влади" (М.С.Строгович). Він повинен дійсно отримати найменування "обвинувальний акт", тому що термін "обвинувальний висновок" не в повній мірі відбиває його юридичну природу. Використовуючи наукові розробітки в галузі науки лінгвосоціопсихології (Т.М.Дридее), загальної теорії права (С.І.Вільянський) і теорії кримінального процесу, дисертант обгрунтував, що при конструюванні найменування підсумкового обвинувального акта необхідно користуватися термінологію, що вказує на сутність самого процесуального рішення слідчого, яке містить " ...не тільки логічний висновок, але й державно-владне розпорядження", приводить у дію правовий примус (С.С.Алєкссєв). У цьому контексті етимологія і юридичне значення слова "акт" найбільш точно визначають суть рішення слідчого при закінченні досудового слідства. Зазначена пропозиція обумовлює використання в законодавстві України, що реформується, терміна "обвинувальний акт" для позначення підсумкового обвинувального документа слідчого. Це передбачає правове коригування тих норм КПК, у яких використовується термін "обвинувальний висновок".
Розкриваючи суспільно-політичне, юридичне, профілактично-виховне й організаційно-технічне значення підсумкового обвинувального акта слідчого, автор обгрунтовує, що для забезпечення реалізації права обвинувачуваного на захист, а також змагальності сторін необхідно покласти на слідчого обов'язок вручення обвинувачуваному, його захисникові і законному представникові, потерпілому, цивільному позивачеві, цивільному відповідачеві або їх представникам копії обвинувального акта не пізніше доби з моменту його складання, відповідно, надати їм можливість заявити клопотання по суті складеного підсумкового документа, а також оскаржити його в суді в слідчого судді. Це обумовлює правове коригування ст.223, а також скасування ч.І ст.254 КПК.
Підсумковий обвинувальний документ, будучи процесуальним актом досудового слідства, повинен відповідати і вимогам, що ставляться до нього, питання про які розглянуте в теорії кримінального процесу досить докладно. У цьому контексті автор аргументовано показує, що обвинувальний акт повинен бути законним, обгрунтованим, мотивованим,, своєчасним і справедливим. Більше того, він повинен відповідати вимогам всебічності, повноти й об'єктивності, а з позиції мови і стилю повинен бути визначеним, грамотним, логічним і відбивати високу культуру оформлення.
Підводячи підсумки дослідження, автор формулює поняття обвинувального акта.
У підрозділі 2.2. "Структура і зміст обвинувального акта" зазначається, що питання про структуру обвинувального акта в теорії кримінального процесу є дискусійним. КПК характеризує її у найзагальнішому вигляді, виділяючи дві частини - описову і резолютивну (ч.1ст.223). Водночас у літературі були висловлені пропозиції про виділення в обвинувальному акті вступної (С.К.Пітерцев, В.М.Бнков, В.М.Тертишник та інш.) і заключної (Л.А.Маріупольскин, В.Ф.Статкус, В.С.Тульчина) частин.
Автор вважає, що обвинувальний акт складається з вступної, описової, резолютивної і заключної частин. По-перше, цьому документу, як різновиду процесуального рішення повинні бути притамані властивості його структурної організації, яка включає поряд з описово-мотивуючою і резолютивною частинами, також і вступну. Подруге, із позиції інформаційно-цільового аналізу, активно використовуваного в лінг-восоціопсихології, текст будь-якого процесуального документа має ієрархічну структуру, утворену нерівнозначними смисловими блоками, складеними з мовних засобів, котрі передають його зміст. Проведений у цьому контексті аналіз ч.б ст.223 і ст.224 КПК, а також практики складання обвинувального акта дозволив виділити в ньому елементи (підпис слідчого, місце і час складання , а також додатки), що виконують у тексті документа інші комунікативні функції, чим елементи, об'єднані в резолютивну частішу (ч.5 ст.223 КПК). Ці елементи утворять самостійний інформаційний блок документа, що завершує його смислову структуру. Це визначає їх об'єднання в самостійну - заключну частину, котру необхідно виділяти в тексті обвинувального акта.
На основі запропонованої процедури закінчення досудового слідства, аналіза чинного закону і наукових розробіток, а також узагальнення передового слідчого до-
свіду автор обгрунтував, що з позиції виконання принципів уніфікації ділового писемного мовлення виділені ним частини обвинувального акта повинні характеризуватися наступним.
Вступна частина містить вихідну інформацію, необхідну для правильного сприйняття всього_документа. Вона складається із заголовка документа, що включає його найменування, номер кримінальної^:прави, прізвище й ініціали. обвинувачуваного (обвинувачуваних), кримінальний закон, за яким кваліфіковано інкримінований обвинувачуваному (кожному з обвинувачуваних) злочин; дати, приводу і підстави до порушення кримінальної справи, спеціального звання, прізвища й ініціалів особи, яка порушила кримінальну справу, злочини, передбаченої КК, за ознаками якого вона порушена; даних про рух кримінальної справи. Автор розкриває смислові і стилістичні особливості її тексту і пропонує варіант заголовка обвинувального акта.
Описова частина є центральним і найбільш складним розділом обвинувального акта, у якому повинні бути відбиті всі обставини, що складають предмет доведення (ст.64 КПК). Вона містить у собі такі підрозділи: преамбула; сутність справи; особистість обвинувачуваного у справі; відомості про потерпілого, цивільний позов, заходах щодо забезпечення відшкодування матеріальних збитків і можливої конфіскації манна; причини й умови, що сприяли скоєншо злочину, і заходи щодо їх усунення; відомості про рух матеріалів кримінальної справи. Зміст цих елементів розкривається з позиції їх відповідності конституційним і спеціальним принципам кримінального процесу.
У резолютивній частині сформульований головний висновок слідчого. Вона містить відомості про особистість обвинувачуваного, юридичне формулювання пред'явленого обвинувачення з обов'язковою вказівкою конкретних статей КК, за якими злочини кваліфіковані і формулювання рішення слідчого про направлення кримінальної справи до суду. Автор обгрунтовано пропонує відбивати в цій частіші лише основні біографічні дані обвинувачуваного, а також не включати до юридичного формулювання обвинувачення фабулу злочину, як це практикується у слідчій практиці.
Заключна частина повинна включати перелік членів слідчо-оперативної групи, якщо вона була створена в ході розслідування; місце і час складання документа; підпис особи, яка його склала, а також додатки. Пропонується розширити практику додатка до обвинувального акта та іншої, не передбаченої законом інформації, що полегшує ознайомлення з матеріалами справи або сприйняття змісту підсумкового документа. Реалізувати зазначену пропозицію необхідно шляхом введення до ст.224 КПК частини другий відповідного змісту.
На основі отриманих результатів дослідження, автор пропонує принципово нову редакцію ст.223 КПК.
У підрозділі 2.3."Практіічні рекомендації щодо складання обвинувального акта" доводиться, що складання обвинувального акта необхідно починати задовго до закінчення розслідування з проведення відповідної підготовчої роботи як невід'ємного елемента техніки планування розслідування. Автор вважає, що, з огляду на особливості
форми й змісту обвинувального акта, механізму його прийняття, принципи і структуру планування з позиції психології праці, а також основні типові документовані операції процесу керування, вона повинна включати: 1) накопичення і класифікацію інформації, яка е доказом у справі на основі бази даних, необхідних для планування розслідування і складання обвинувального акта; 2) систематизацію матеріалів кримінальної справи; 3) розробку плану обвинувального акта.
У роботі рекомендуються передові методи накопичення, збереження, вилучення і групування за визначеними ознаками інформації у справі, основані на широкому використанні можливостей ПЕОМ. Автор підкреслює, що розроблена ним форма обвинувального акта, відповідаючи вимогам уніфікації мови і стилю офіційних документів, розвиває стандартизований стиль викладу його тексту з використанням машинного опрацювання. У цьому контексті визначається приблизна мета програм, котрі можуть складати програмне забезпечення такої автоматизованої системи.
Особливості систематизації матеріалів кримінальної справи досліджуються на основі відомих теорій і практиці способів розміщення документів слідчого провадження (хронологічного, тематичного, за особами і змішаного). Пропонуються варіанти оптимального розміщення матеріалів кримінальної справи.
На думку автора, відповідно до загальної техніки планування розслідування необхідно складати письмовий ішан обвинувального акта, обов'язкової форми котрого не повинно існувати. У цьому зв’язку він пропонує приблизну форму плану обвинувального акга, що відбиває структуру документа, що позначає основні елементи його змісту, способи і терміни їхнього викладу (і перекладу), а також осіб, відповідальних за їх підготовку (при груповому методі розслідування).
Аналізуючи слідчу практику та спеціальну літературу, дисертант рекомендує раціональні прийоми написання тексту обвинувального акта, основані на особливостях організації індивідуального і групового методів розслідування злочинів, на використанні слідчим ПЕОМ, а також стійких словесних конструкцій, наявних у законах і під-законних актах, і вироблених тривалою юридичною практикою.
У висновках у концентрованому вигляді підводяться підсумки дослідження загальнотеоретичних і практичних проблем етапу закінчення досудового слідства, а також сформулював конкретні пропозиції щодо реформування досліджуваного інституту в сучасних умовах формування демократичних основ української держави. Ці пропозиції, спрямовані на посилення змагальних основ кримінального процесу і підвищення процесуальних гарантій у законодавстві України, що реформується, пов'язані з обгрунтуванням :
♦ стану досудового слідства у системі кримінально-процесуальної діяльності;
♦ доцільних форм закінчення досудового слідства;
♦ необхідності зміни правового положення слідчого, начальника слідчого підрозділу, прокурора і суду;
♦ створення демократичної процедури закінчення досудового слідства;
♦ оптимальної форми підсумкового обвинувального акта слідчого;
♦ раціональної методики складання обвинувального акта досудового слідства.
За темою дисертації опубліковані такі роботи автора:
1. Быков В.М., Гришин Ю.А. Обвинительное заключение по групповому уголов-
ному делу: Лекция. - Ташкент: Ташкентская высшая школа МВД СССР, 1988. - 35 с. -2,25 п. л. ~ ~ ---------
2. Гришин Ю.А. Проблемы совершенствования методики составления процессуальных актов предварительного расследования //"Человеческий фактор в повышении эффективности деятельности правоохранительных органов". Материалы международной научно-практической конференции. Луганск. 1995. С. 115-118 - 0,25 пл.
3. Гришин Ю.А., Папу В.В. Система доказательств в обвинительном заключении //"Творческое наследие П.И.Новгородцева (к 130-летию со дня рождения) и актуальные проблемы построения правового государства в Украине" . Материалы межвузовской научно-практической конференции. Луганск. 1996. С.149-153 - 0,25 пл.
4. Гришин Ю.А. К вопросу о методах усиления ответственности прокуратуры х качество следственной работы в условиях судебно-правовой реформы. //Там же. С. 174 177 -0,25 п.л.
5. Гришин Ю.А., Чверткин М.И. Расследование деятельности преступных сооб ществ с участием защитника: Учебн.-практ. пособие. - Луганск: РИО ЛИВД, 1997. 279 с. - 17,5 пл.
6. Гришин Ю.А., Смитиенко З.Д. Предварительное следствие. Словарь речевы) стандартов: Учебн.-практ. пособие. - Луганск: РИО ЛИВД, 1997. - 72 с. - 4,75 пл.
7. Гришин Ю.А. Из истории развития досудебного расследования в Украине Учебное пособие. - Луганск: РИО ЛИВД, 1997. - 144 с. - 9,12 п.л.
8. Гришин Ю.А. Актуальные проблемы института соучастіи и составления обвн нительного заключения по уголовным делам о деятельности преступных сообщесп //Вісник Луганського інституту внутрішніх справ № 1 - Луганськ: РВВ ЛІВС, 1997. С.163-171 - 0,5 пл.
9. Гришин Ю.А. К вопросу о принципе процессуальной самостоятельности и от ветственности следователя //Вісник Луганського інституту внутрішніх справ № 3. - Лу ганськ: РВВ ЛІВС, 1998,- С.133-143 - 0,5 пл.
10. Гришин Ю.А. О структуре обвинительного заключения //Вісник Луганськоп інституту внутрішніх справ № 4. - Луганськ: РВВ ЛІВС, 1998. - С.138-143 - 0,5 пл.
11. Гришин Ю.А. Окончание досудебного следствия с составлением обвинитель ного заключения: проблемы и пути реформирования: Монография. - Луганск: РИС ЛИВД,1999.-252 с. - 15,75 пл.
12. Гришин Ю.А. Курочка Н.И. К вопросу о методике составления обвинитель ного заключения по уголовному делу //'Актуальные проблемы борьбы с преступно стью". Материалы научно-практической конференции МАУП (Луганский филиал; 15-16 июня 1999 г. - .Луганск:: ООО "Знания", 1999. С.76-93 - 0,6 пл.
АНОТАЦІЯ
Гришин ІО.О. Закінчення досудового слідства із складанням обвинувального акта,- Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 - кримінальний процес і криміналістика; судова експертиза. Національная юридична академія України имені Ярослава Мудрого. Харків, 2000.
Досліджується комплекс теоретичних і практичних проблем реформування етапу закінчення досудового слідства із складанням обвинувального акта слідчого в умовах посилення змагальних засад кримінального процесу та підвищення процесуальних гарантій. Пропонуються напрацьовані на цій основі рекомендації, спрямовані на вдосконалення форми обвинувального акта, а також методики його складання.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: досудове слідство, змагальність, слідчий, обвинувальний акт.
АННОТАЦИЯ
Грішиш Ю.А. Окончание досудебного следствия с составлением обвинительного ікта. - Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по спеціальності! 12.00.09 - уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза. Національная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого, Харьков, 2000.
Исследуется комплекс теоретических и практических проблем реформирования ітапа окончания досудебного следствия с составлением обвинительного акта следова-еля в условиях усиления состязательных начал уголовного процесса и повышения іроцессуальньїх гарантий.
Основная цель исследования - разработка концептуальных основ реформирована этапа окончания досудебного следствия, определение и конкретизация его опти-1 алы юн конструкции с позиции усиления состязательных начал уголовного процесса і повышения эффективности процессуальных гарантий, а также наработка на этой ос-юве рекомендаций, направленных на совершенствование структуры, содержания и ме-одики составления итогового обвинительного документа по делу. Для ее достижения . диссертации предпринята попытка комплексного исследования проблем окончания [осудебиого следствия с позиции конституционного принципа разделения властей в головном судопроизводстве. При этом учитывался международный опыт по вопросу азработки европейской модели уголовного судопроизводства. Проведенное исследо-ание дает возможность научного обоснования оптимальной конструкции завершающего этапа досудебного следствия, а также механизма эффективных процессуальных арантнй защиты конституционных прав и свобод граждан в условиях зарождающих-я демократических основ украинского государства и интернационализации мирового ообщества. Представляется научной новеллой и результаты исследования автором
вопросов, связанных с разработкой структуры, содержания и рациональных способов составления итогового обвинительного акта досудебного следствия.
Диссертация состоит из вступления, двух разделов и трех подразделов.
Во вступлении обосновывается выбор темы исследования, обозначаются его цели —и задачи, характеризуется новизна полученных результатов и их практическое значение, сформулированы основные положения, которые выносятся на защиту, приводят» данные об апробации результатов диссертационной работы.
Первый раздел "Понятие досудебного следствия" состоит из трех подразделов. Е подразделе 1.1 "Формы окончания досудебного следствия" автор обосновывает необходимость развития состязательных начал отечественного досудебного следствия I целесообразные формы его окончания в реформируемом законодательстве Украины. Е подразделе 1.2 "Правовой статус властно-распорядительных субъектов, принимающи; решения об окончании досудебного следствия" им анализируются законодательные теоретические и практические аспекты правового статуса следователя, начальник; следственного подразделения, прокурора и суда с позиции соответствия процессуаль ных полномочий указанных субъектов конституционным состязательным основал уголовного процесса. В подразделе 1.3 "Общая характеристика процессуальных реше ний об окончании досудебного следствия" диссертант исследует соответствие процес суалыюго порядка окончания досудебного следствия конституционным принципа» уголовного судопроизводства.
Второй подраздел "Окончание досудебного следствия с составлением обвини тельного акта" состоит из трех подразделов. В подразделе 2.1 "Понятие, значение ] требования, предъявляемые к обвинительному акту" рассматривается правовая суш ность итогового обвинительного документа применительно к предложенной днссер тантом процедуре окончания досудебного следствия. В подразделе 2.2 "Структура ! содержание обвинительного акта" раскрываются теоретические и практические прс блемы формы итогового обвинительного документа по уголовному делу. В подраздел 2.3 "Рекомендации по составлению обвинительного акта" рассматриваются вопрось связанные с разработкой рациональной методики составления обвинительного акта.
В выводах в концентрированном виде подводятся итоги исследования общетес ретических и практических проблем этапа окончания досудебного следствия, а так» формулируются конкретные предложения по реформированию исследуемого ЦИСТИТ} та современных условиях формирования демократических основ украинского госуда} сгва и интернационализации мирового сообщества.
Сформулированные автором выводы и предложения можно использовать пр совершенствовании уголовно-процессуального законодательства, а также следстве! ной, прокурорской и судебной практики. Законодательная реалшация результатов и следования может способствовать усилению состязательных начал уголовного проце' са Украины, созданию демократичной следственной структуры и соответствующей е конструкции окончания досудебного следствия, а также расширению процессуальны
гарантий защиты конституционных прав и свобод граждан. Предложенные диссертантом концептуальные основы реформирования стадии досудебного расследования могут быть так же использованы в работе по созданию нового украинского Уголовнопроцессуального кодекса.
КЛЮЧЕВЫЕ СЛОВА: досудебное следствие, состязательность, следователь, обвинительный акт.
SUMMARY
Grishin Y.A. Completion of a pre-trial investigation with formation of an accusatory act. -Manuscript.
Thesis for awarding the degree of the Candidate of Law in Specialiti 12.00.09 - criminal procedure and criminalistics; forensic expertise. National law academy of Ukraine named after Yaroslav Mudryi. Kharkiv, 2000.
It is researched the complex of theoretical and practical problems of reforming of the stage of completion of a pre-trial investigation with formation of an accusatory act under conditions of intensification of competition of criminal process and increase of procedural guarantees. It is proposed produced on that basis recommendations that is purposeful to improve forms of an accusatory act and also methodic of its formation.
KEY WORDS: pre-trial investigation, controversy, investigator, accusatory act.
