АВТОРЕФЕРАТ ДИССЕРТАЦИИ по праву и юриспруденции на тему «Действие уголовного закона Украины во времени»
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ - -
КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ їм. ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
РГ 5 ол
На правах рукопису
1 0 АПР 1955
ВАС ИЛАШ Василь Михайлович
ЧИННІСТЬ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНУ УКРАЇНИ В ЧАСІ
12.00.08 — кримінальне право і кримінологія; виправно-трудове право
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
КИЇВ - 1995
Робота виконана на кафедрі кримінального права і процесу Львівського державного університету імені Івана Франка.
Науковий керівник — НОР Василь Тимофійович, доктор юридичних
наук, професор.
Офіційні опоненти: — СТРЄЛЬЦОВ Євгеній Львович, доктор
юридичних наук, професор;
— ЛИХОВА Софія Яківна, кандидат юридичних наук, доцент.
Провідна,організація — Українська академія внутрішніх справ
(м. Київ).
Захист дисертації відбудеться «1995 р о годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.068.18.14 при Київському університеті імені Тараса Шевченка (252017, вул. Володимирська, 60, юридичний факультет).
З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка.
Автореферат розісланий
.1995 р.
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат юридичних наук, доцент
ШІІБІКО В. П.
- з -
Загальна характеристика роботи
Актуальність теми дослідження. Процеси, що відбуваються в Україні по реорганізації і демократизації економічного, соціального і політичного життя нашої держави, ставлять на порядок д-'я завдання правового- забезпечення удосконалення суспільних відносин, зміцнення законності і правопорядку, успішне вирішення яких без докорінних змін чинного законодавства, в тому числі і кримінального, практично уявити не можливо. По-суті йдеться про перехід соціальної системи в якісно новий стан, що не може бути здійснений без відміни застарілих правових норм, щр гальмують суспільний розвиток, прийняття нових та внесення змін до діючих, з тим, щоб вони були здатні сприяти суспільному оновленню., ■
Зміна, доповнення і прийняття нових норм кримінального закону, декриміналізація окремих суспільно-небезпечних діянь, посилення чи пом"якшення покарання завжди відбуваються в часі і тягнуть за собою для особи, що вчинила злочин, різні правсьі наслідки. У зв"язку з цим важливого значення набуває дослідження проблеми чинності кримінального закону в часі, яка має практичний інтерес в декількох аспектах.
Перш за все, це питання про регулятивну функцію кримінального закону, оскільки чинним, тобто загальнообов"язковим для виконання, кримінальний закон стає з моменту вступу.його в законну силу, а цьому акту повинен передувати деякий період, що необхідний для ознайомлення з ним не тільки тих осіб і органів, які повинні його застосовувати,“'але й тих, до кого він звернений.
По*другег правильне визначення моменту вступу кримінального закону в силу, а також і припинення його дії має важливе значення і для усунення колізії законів.. Адже, у деяких випадках, коли новий закон приходить на зміну раніше діючому кримінальному закону, незавжди легко визначити, який із них підлягає застосуванню. У зв"язку з цим і набуває актуальності питання набрання та втрати чинності кримінального закону, які, враховуючи зміни та нові явища в правовій дійсності, потребують нового законодавчого врегулювання.
Оскільки, закріплюючи в ч.І.ст.б Кримінального Кодексу України положення "злочинність і караність діяння визначаються законом, який діяв під час вчинення цього діяння", законодавець не вказав, що слід розуміти під часом вчинення суспільно-небезпечного діяння, а в теорії кримінального права дане питання вирішується суперечливо, то в ході чергової кодифікації’ кримінального законодавства необхідно у законодавчому порядку закріпити визначення часу (моменту) вчинення злочину.
Крім цього, свого вирішення потребує і цілий ряд актуальних для практики проблем зворотної сили кримінального закону. Перш за все це стосується питання можливості зворотної сили кримінального закону, що іншим чином покращує кримінально- правове становище винної особи, встановлення меж дії зворотної сили кримінального закону, поняття закону, що пом"ягаіує покарання та проблема застосування проміжного кримінального закону.
Недивлячись на те, що вказані вище проблеми частково ь>.були предметом наукових досліджень, зокрема М.Д.Шарго-редського, Я.М.Врайніна, М.Д.Дурманова, М.І.Блум, А.А.Тілле,
- О -
М.І.Ковальова та деяких інших, однак більшість із них в теорії кримінального права і на практиці продовжують вирішуватись суперечливо, що в значній мірі знижує ефективність застосування кримінального закону, призводить до помилок при вирішенні конкретних кримінальних справ. Крім цього, чимало із названи • питань чинності кримінального закону в часі на сьогоднішній день із урахуванням нових суспільних обставин, які впливають на формування кримінальної політики, потребують іншої інтерпретації та нового законодавчого вирішення. Викладені обставини науково-теоретичного і практичного характеру визначають актуальність і обумовили вибір теми дисертаційного дослідження.
Дисертація підготовлена відповідно до плану науково-дослідницьких робіт кафедри кримінального права і процесу Львівського державного університету ім.І.Я.Франка.
Мета і завдання дослідження. Метою кандидатської дисертації є дослідження проблем чинності кримінального закону в часі та підготовка і теоретичне обгрунтування конкретних пропозицій, спрямованих на удосконалення та підвищення ефективності застосування чинного законодавства, зокрема ст.б КК України, ідо регулює чинність кримінального закону в часі. Виходячи з цього, дисертант поставив на вирішення наступні завдання: .
- з"ясувати порядок набрання та втрати чинності кримінальним законом;
- довести необхідність надання зворотної сили не тільки кримінальному закону, що усуває караність діяння або пом"якп;ує покарання, але й іншим чином покращує кримінально-правове становище 'винної особи;
. . - о -
- з"ясувати, -щр слід розуміти під кримінальним законом, що пом'якшує покарання;
- визначити межі дії зворотної сили кримінального закону;
- довести необхідність застосування проміжного кримінального закону;
- сформулювати і внести пропозиції по удосконаленню редакції ст.б КК України.
Методологія і джерела дослідження.Дослідження грунтується на законах і категоріях діалектики з використанням спеціальних наукових методів: логічного, порівняльно-право-
вого, системно-структурного, юридичного аналізу.
Основні висновки і положення цієї роботи грунтуються на дослідженні значного обсягу монографічної літератури вітчизняних авторів, наукових статей, на аналізі чинного Кримінального, Кримінально-процесуального законодавства України, та ряду зарубіжних країн,, опублікованої та місцевої судової практики. Поряд з роботами із кримінального права використовувались праці з загальної теорії держави і права, філософії, енциклопедично-до.відникова література.
Емпіричну базу дослідження становить інформація, одержана внаслідок вивчення кримінальних йправ, розглянутих судами України, переважно її Західного регіону (всього вивчено 95 кримінальних справ). Крім того вивчено 80 матеріалів про відмову в порушенні кримінальних справ та припинення провадження по кримінальних справах у зв"язку із декриміналізацією окремих видів злочинів.
З метою вивчення думки практичних працівників було проведено опитування 95 працівників суду й прокуратури Львівської, Івано-вранківської та Тернопільської областей.
Наукова новизна дослідження полягяє насамперед у тому, що воно є першим в Україні дисертаційним дослідженням проблеми чинності кримінального закону в часі. У дисертації гроблена спроба вирішення ряду складних дискусійних питань чинності кримінального закону в часі, які виникають не тільки в теорії кримінального права, 'але й правозастосувальній практиці, а також сформульовані пропозиції по удосконаленню ст.б КК України. В роботі висвітлені наступні положення, що виносяться на захист: .
1) зроблено висновок, що опублікування кримінального закону
в офіційних друкованих виданнях є обов'язковою підставою набрання ним чинності. Неопублікований у встановленому порядку кримінальний закон є нечинним. Спроба ввести в дію неопублікований кримінальний закон повинна розцінюватися, як грубе порушення Конституції України, зокрема 4.5. ОТ. 97; . ■
2) аргументується, що нормативно-правові акти, до яких відсилають бланкетні кримінально-правові норми повинні набувати чинності не через десять днів після їх реєстрації, як зазначено в Указі Президента України від 03 жовтня 1992 року "Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади", а після десяти днів з моменту їх опублікування;
3) обгрунтовується висновок, що існуюча практика введення в дію закону, в тому числі і кримінального, постановами Верховної Ради України, у яких вказується момент набрання чинності даного закону, не грунтується на законі. -Дане питання у відповідності до ч.5.ст.57 Конституції України має бутії врегульовано безпосередньо у самсму ганоя:.
Прийняття Верховною Радою постанов щодо конкретного закону має сенс, коли виникає необхідність врегулювати інші, крім набрання чинності, питання;
4) обгрунтовується доцільність підготовки і прийняття в Ук-
раїні Закону "Про Закони та інші нормативно-правові акти України; ,
5) дається вичерпний перелік підстав втрати чинності кримінальним законом. Робиться висновок, що визнання Конституційним Судом України кримінального закону нечинним, у разі невідповідності його Конституції України, законом України чи належним чином укладеним і ратифікованим міжнародним договорам і угодам є самостійною підставою втрати чинності кримінального закону;
6) відзначається необхідність розрізняти поняття "втрати чинності" кримінальним законом і "зупинення чинності". Вводиться в правовий. обіг поняття "зупинення чинності кримінального закону";
7) обгрунтовується необхідність заміни в кримінальному законі поняття "часу вчинення злочину" на "момент вчинення злочину" і пропонується його законодавче визначення;
8) обгрунтовується необхідність надання зворотної сили не
тільки кримінальному закону, що усуває караність діяння або пом"якшує покарання, але й іншим чином покращує кримінально-правове становище; •
9) уточнено поняття кримінального закону, що пом"икшує покарання і дано поняття закону, що іншим чином покращує кри-мі.чальноправове- становище винної особи;
1-..)обгрунтовується, що новий кримінальний закон, що усуває караність діяння,- пом"як£ує покарання чи' інігим чином пок-
ращує кримінально-правове становище винної особи, поширюється як на осіб, які вчинили відповідні діяння до вступу такого закону в силу, так і на осіб, які відбувають або вже відбули покарання за їх вчинення, але судимість з них за це не знята і не погашена; ,
11)на підставі аналізу змін і доповнень внесених в чинний
Кримінальний Кодекс України з моменту вступу його в силу і по даний час розроблені правила визначення який із двох кримінальних законів є більш м"якшим і зокрема для випадків, коли новий кримінальний закон, на відміну від раніше діючого, частково пом"якшує і одночасно посилює покарання; •
12)наводяться додаткові аргументи на користь застосування
проміжного кримінального закону. ■
Практичне значення результатів- дослідження. Одержані результати дослідження можуть бути використані при проведені подальших наукових досліджень цієї проблеми, при підготовці проекту нового Кримінального Кодексу України, а також при підготовці постанов Пленуму Верховного Суду України, в яких йдеться про чинність кримінального закону в часі. ' Крім цього, висновки і рекомендації, що сформульовані в процесі розгляду теоретичних і практичних питань чинності кримінального закону в часі, мажуть бути використані в правозастосу-вальній діяльності, в учбовому процесі з курсу кримінального права та спеціальних курсів.
Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладені в 3-х опублікованих наукових статтях, доповідались на науково-практичній республіканській конференції (Львів, 1933 року), на семіна-
■ - 10 - ■ pax практичних працівників (суддів, прокурорів) Львівської Івано-Франківської, Тернопільської, Волинської областей, н,-кафедрі кримінального права і процесу Львівського державного університету ім.І.Франка, використовуються у навчальному процесі.
Структура дисертації: Дисертація складається із вступу, двох глав, які охоплюють сім параграфів, висновку та списку використаної літератури.
Зміст роботи.
У "Вступі" обговорюється актуальність теми дисертації, визначаються мета, завдання і структура дослідження, вказується методологічна та імперична база, формулюються положення, що виносяться на захист, розкривається практична значимість роботи, вказано на апробацію результатів дослідження.
В главі І "Набрання та втрата чинності кримінальним законом" з’ясовується порядок набрання та втрати чинності кримінальним законом, дається визначення часу (моменту) вчинення злочину. З’ясовуючи порядок набрання чинності кримінальним законом , автор зазначав, що на відміну від раніше чинного порядку, встановленного Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 24 вересня'1958 року (в редакції від 19 серпня 1980 року) " Про порядок опублікування законів Української РСР, постанов та інших актів Верховної Ради Української FCP, указів 1 постанов Президії Верховної Ради Української РСР і набрання ними чинності", ч.5 ст.97 Конституції України не допускає надання чинності законам, в тому ‘•.йолі і кримінальним,’ раніше дня опублікування. Адже, відповідно до ч.5 ст.97 Конституції України "закон набуває чин-
ності після десяти днів з моменту опублікування, якщо інше * не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування". . • . '
Опублікування кримінального закону в офіційних друкованих виданнях, робить висновок дисертант, є обов’язковою підставою д.:я набирання ним чинності.Неопублікований у встановленому законом порядку кримінальний закон визначається нечинним, а його застосування правоохоронними органами, як грубе порушення Конституції України. .
' З’ясовуючи момент н Зрання чинності кримінальним законом, автор окремо зупиняється на порядку набрання чинності нормативно правовими актами, до яких .відсилають бланкетні диспозиції кримінально правових норм.
Вказані нормативні акти, на думку дисертанта, ' повинні набувати чинності не через десять днів після їх реєстрації, як зазначено в ст.З Указу Президенту України від 03 жовтня 1992 року "Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади", а після десяти днів'з моменту їх опублікування, якщо інше не зазначено в самому акті, але не раніше дня опублікування. Адже, будучи правилом поеєдінки нормативний акт не може діяти, тобто стати загальнообов’язковим для виконання раніше, ніж з ним ознайомляться суб’єкти права, яким він адресований. ' ' ,
Розрізняючи поняття "опублікування закону", "публікація закону", автор зазначає, що під опублікуванням кримінального закону слід розуміти встановлений законом спосіб доведення до загального відому громадян прийнятого закону, цо закачається в поміценні його тексту в загальнодоступному ефі цій-
ному органі друку- Поміщення ж тексту закону в інших видак нях, які не є, відповідно до чинного законодавства офіційними, передачу тексту по радіо, телебаченню і т.п., слід вважати публікацією, а не опублікуванням. ’
Днем опублікування слід вважати день виходу в світ офіційного видання, в якому поміщено повний і точний текст закону. ‘
. Днем же виходу в світ офіційного видання слід вважати дату, яка вказанав на самому виданні, а не ту, коли видання фактично дойшло до читачів (рознесено підписчикам, надійшло до експедиції пошти).
Офіційними друкованими ■ виданнями, відповідно до ст.6.10.3 Регламенту Верховної Ради України, прийнятого Верховною Радою'України 27 липня 1994 року є "Відомості Верховної Ради України", газета "Голос України".
В роботі обгрунтовується доцільність підготовки і прийняття в Україні закону "Про Закони та інші нормативно-правові акти України". Прийняття такого закону, на думку дисертанта, дозволило.б упорядкувати всю систему діючих нормативно-правових актів, забезпечити більш високі вимоги до їх змісту і форми. Автор вказує на недоцільність надання чинності законам, в тому числі і кримінальним, постановами Верховної Ради України. На його думку, питання чинності кримінального закона, відповідно до ч.5 ст.97 Конституції України повинно бути врегульовано безпосередньо в самому законі. Прийняття Верховною Радою постанов цодо конкретного закону мас сенс, каїк виникає необхідність врегулювати інші, крім чі.яНостї, питання. . ■
Аналізуючі! зазначені в кримінально правовій літературі
- ІЗ -
підстави втрати чинності кримінальним законом, автор робить * висновок, що кримінальний закон втрачає свою чинність внаслідок: . -
- скасування (відміни) його Верховною Радою України, з вказівкою про це в законі;
- заміни ’"ого іншим кримінальним законом, що охороняє ті ж
самі відносини;. . . - .
- спливу строку його дії; ' ,
- визнання його не чинним Конституційним Судом України, якщо його положення суперечитт Конституції України та міжнароднім актам, що визнані Україною.
Втрата чинності кримінальним законом внаслідок визнання його нечинним Конституційним Судом України, зазначає дисертант, має свою особливість.
По-перше, кримінальний закон скасовується не органом законодавчої влади, який його приймає, а органом судової влади, Конституційним Судом. ■
По-друге, оформлення скасування цього закону здійснюємся шляхом постановления рішення Конституційним Судом України.
По-третє, кримінальний закон втрачає свою чинність не з визначеного законодавцем моменту, а з моменту набрання чинності. . . .
Автор не поділяє висловлені в кримінально правовій літературі думки про визнання самостійно» підставою втрати чинності кримінальним законом внаслідок відсутності особливих умов та обставин, що викликали його дію (М.Д. Шарго-родського, 1.1. Солодкіна). Відсутність чи припинення дії особливих умов і обставин, на його думку, не є самостійно*
\ ‘И - .
підставою для втрати чинності таким законом.Вказаний кримінальний закон просто не може бути застосований, оскільки відсутні в цей момент умови і обставини, на наявність яких він і розрахований. •
Посилаючись на постанову Верховної Ради України від 16 травня 1992 року "Про зупинення застосування статей 25і, 522 КК Української РСР",. автор вказує на необхідність розрізняти поняття "втрата чинності" Кримінальним Законом та "зупинення чинності". Адже, в окремих випадках спеціальним нормативним актом законодавець може зупинити чинність кримінального закону на певний строк або до настання зазначенних ним обставин.
З’ясовуючи поняття часу вчинення злочину, автор обгрунтовує необхідність заміни в ст.б КК України поняття "час вчинення злочину" на "момент вчинення злочину" і пропонує
його законодавче визначеная. '
Дисертант не підтримує позиції вчених-криміналістів, які пропонують при визначенні часу (моменту) вчинення злочину брати до уваги тільки момент вчинення суспільно небезпечної дії (бездіяльності), незалежно від моменту настання суспільно небезпечних наслідків, передбачених кримінальним законом (Н.Ф. Кузнєцової, М.І. Блум). На думку автора, моментом вчинення матеріальних складів злочину слід вважати
момент настання передбачених законом суспільно небезпечних наслідків, ідо наступають в результаті вчинення суспільно небезпечної дії чи бездіяльності, а моментом вчинення формальних складів злочину - момент вчинення суспільно небезпечної дії чи бездіяльності. . '. ' . .
Беруча до урати те, що триваючий злочин характеризуем-
ся безперервним здійсненням певного злочинного діяння і закінчується внаслідок дій самої винної особи, спрямованої до припинення злочину (явка з повинною) або настання подій, що перешкоджують вчиненню злочину (затримання злочинця), дисертант зазначає, що моментом вчинення такого злочину слід вважати момент закінчення злочинного діяння. .
Моментом вчинення продовжуваного злочину, на думку автора, слід вважати момент його закінчення, тобто момент вчинення останньої злочинної дії, що складає даний злочин.
Окремо автор зупиняється на визначенні часу вчинення злочину співучасниками: організатором, підмовником, пособником. Виходячи із того, що злочинні дії співучасників причинно зв’язані з настанням суспільно небезпечних наслідків (у матеріальних складах) небезпосередньо, а через дії виконавця і що у випадках, коли виконавець з будь-яких причин відмовляється від вчинення злочину, дії підмовника і пособника на практиці кваліфікуються як Готування до злочину, дисертант робить висновок, що моментом вчинення злочину у співучасті необхідно вважати момент вчинення виконавцем суспільно небезпечного діяння, передбаченого особливою частиною КК України. ■
.. В главі II "Зворотна сила кримі надь ного закону" розглядається цілий ряд актуальних для практики проблем зворотної сили кримінального закону, а саме: питання про можливість
зворотної сили кримінального закону, що іншим чином покращує кримінально правове становище, винної особи; визначаються межі зворотної дії кримінального закону; уточнюється поняття кримінального закону, що пом’якшує покарання і дається поняття закону, що,іншим чином покращує кримінально правове.
становище винної особи; наводяться додаткові аргументи на користь застосування проміжного кримінального закону.
З'ясовуючи питання про підстави надання кримінальному закону зворотної сили, автор обгрунтовує необхідність надання зворотної сили не тільки кримінальним законам, що усувають караність діяння або пом'якшують покарання, алей іншим чином покращують кримінально правове становище винної особи. Адже непоширення зворотної дії на кримінальні закони, що іншим чином покращують кримінально правове становище винної особи, не тільки не відповідає змісту самого правила про зворотну силу закону, що закріплено в ч.2 ст.б КК України, але й принципу гуманізму, ідеї правової демократичної держави. .
Те, що такі кримінальні закони повинні мати зворотну силу, зазначає , дисертант, вказує вже і сам факт ненадання законодавцем зворотної сили кримінальним законам, що іншим чином погіршують кримінально правове становище винної особи.
Автор не поділяє висловлені в кримінально правовій
літературі думки таких вчених-криміналістів, як М.Д. Миргородського, -А.А. Тілле, М.Д. Дурманова, які вважають, що у виняткових випадках, а саме, коли злочинне діяння становить особливу суспільну небезпеку або має широке поширення, законодавець може надати більш суворому кримінальному закону зворотню силу, зробивши виняток із закріпленого в ч.З ст.б КК України правила про незворотність дії більш,суворого кримінального закону.
Посилаючись на положення ч.2 ст.11 Загальної Декларації Прав Людини, ст.15 Міжнародного Пакту про громадянські і політичні права, прийнятого на XXI сесії Генеральної Асамблеї
ООН 16 грудня 1966 року, дисертант зазначає, що надання зворотної сили кримінальному закону, що встановлює чи посилює покарання в жодному разі недопустиме. Адже в умовах загостреної політичної боротьби, постійно виникаючих конфліктів на міжнаціональному, релігійному грунті є велика спокуса розправитись із своїми противниками за допомогою законів, що встановлюють чи посилюють покарання, надавши їм зворотної сили.
В роботі дисертант детально зупиняється на аналізі всіх випадків, коли новий кримінальний закон без сумніву є більш м’якшим.
Автор на підставі аналізу змін і доповнень, внесених в чинний КК України з моменту вступу його в силу і по травень 1994 року дав перелік всіх випадків, коли новий кримінальний закон одночасно пом’якшує і посилює покарання. На його думку, у випадках, коли новий кримінальний закон одночасно пом’якшує і посилює покарання необхідно користуватися правилом за яким суд призначає покарання в межах санкцій порівнюваних законів, нижня межа якого визначаються за законом з більш низькою нижньою межею, а верхня - за законом з більш низькою верхньою межею. '
- Запропоноване вирішення даного питання грунтується на можливості суду призначи і винній особі покарання в межах між мінімальними (верхньою і нижньою) границями, що встановлені порівнюваними кримінальними законами (законом, що був чинним на момент вчинення злочину 1 законом, що набрав чинності' на момент розгляду справи у суді) є приємлемим для всіх випадків і найкращим чином забезпечує реалізацію положень ст.6 КК України. _
-18 -
Однак, як зазначає дисертант, запропоноване вирішення даного питання може стати обов’язковим для.правозастосуваль-них органів тільки у тому випадку, коли законодавець внесе до чинного КК України відповідні доповнення.
Далі автор зупиняється на визначенні меж зворотної сили кримінального закону.
Зазначаючи, що з моменту набрання чинності кримінальним законом, який усуває караність діяння, кримінальні справи стосовно осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності за такі діяння, що знаходяться в провадженні органів дізнання, слідства або суду, підлягають на практиці закриттю на підставі п.2 ч.І ст.6 КПК України за відсутністю в їх діях складу злочину, а засуджена особа, відповідно до ч.2 ст.54 КК України - звільненню від призначеного судом покарання, дисертант разом з тим зауважує, що існуючу практику закриття кримінальних справ у зв'язку із набранням чинності кримінальним законом, що усував караність діяння, на підставі п.2 ч.І ст.6 КК України, навряд чи можна визнати правильною. '
Автор розділяє позицію тих авторів (зокрема Б.О. Кири-ся), на думку яких, закриття (відмова у порушенні) кримінальних справ у випадках набряння чинності кримінальним законом, що усуває караність діяння, повинно .проводитись не за мотивами відсутності складу злочину, а за спеціальною нереа-білітуючою підставою, а саме "у зв’язку із вступом в силу вакону, що усуває караність діяння". Цією підставою автор і пропонує доповнити ч.І ст.6 КПК України.
Дисертант не погоджується із твердженням деяких криміналістів, зокрема М.І. Блум, А.А. Тілле, що зворотна
сила більш м'якшого кримінального закону поширюється не на всі діяння вчинені до вступу в силу такого закону, а тільки на діяння, вироки відносно яких ще не вступили в законну силу. а для поширення ж цього закону на діяння, вироки відносно яких вступили в законну силу, необхідно спеціальний законодавчий акт.
Правило про зворотну силу нового більш м’яксого кримінального закону, на думку автора, повинно поширюватися на весь період існування кримінально правового відношення, тобто з моменту його виникнення (вчинення суспільно небезпечного діяння) і до моменту його закінчення (зняття або погашення судимості), в одинаковій мірі, стосуючись, як осіб, стосовно яких ведеться розслідування, так і засуджених, і тих, що відбувають або вже відбули міру покарання.
В роботі обгрунтовується необхідність застосування більш м’якшого проміжного кримінального закону. Автор розділяє позицію І.І. Гореліка, 1.С. Тишкевича, на думку яких, кваліфікація злочину і пов’язані з нею питання про покарання, строки давності, можливість визнання особи особливо-небезпечним рецидивістом, про наявність чи відсутність складу злочину в діях винної особи не повинно залежати від часу розкриття злочину і розгляду справи у суді. Якщо за цей час кримінально правова оцінка діяння змінилася в сторону усунення або пом’якшення кримінальної відповідальності, то становище обвинуваченого (підсудного) не повинно погіршуватися, хоч би в подальшому і був прийнятий більш суворий кримінальний закон або закон, що встановлює караність діяння. В подібних випадках повинен застосовуватися більш м’якший проміжний закон або закон, що усуває караність діяння.
Завершується дисертація Висновками, в яких сформульовані пропозиції, що спрямовані на удосконалення та підвищення ефективносі застосування чинного законодавства, зокрема ст.6 КК Укпаїни, що регулює питання чинності кримінального закону в часі.
Пропонується: _
а) Статтю 6 "Чинність Кримінального закону в часі" викласти у такій редакції: .
"Застосуванню підлягає кримінальний закон, що був чинним на момент вчинення злочину. Моментом вчинення злочину необхідно вважати момент вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого Особливою'частиною цього Кодексу.
У випадках, коли кримінальна відповідальність пов’язується за законом з настанням суспільно небезпечних наслідків, що наступили в результаті вчинення злочину, моментом вчинення такого злочину необхідно вважати момент нас-.тання таких' наслідків.
. Моментом вчинення злочину у співучасті необхідно вважати момент вчинення виконавцем суспільно небезпечного діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу."
б) доповнити КК України статею 6і, в такій редакції:
"Закон, що усуває караність діяння, пом’якшує покарання
чи іншим чином покращує кримінально правове становище винної особи, має зворотну силу, тобто поширюється як на осіб, що вчинили відповідні діяння до вступу такого закону в силу, так і на осіб, які відбувають або вже відбули покарання за їх вчинення, але судимість з яких за це ще не знята і не погашена.
Якщо з моменту вчинення суспільно небезпечного діяння і
до усунення його кримінально правових наслідків будуть прийняті закони, що передбачають різне, в залежності від ступеня тяжкості, покарання або усувають такого роду діяння як кримінально карні, чи іншим чином покращують кримінально правове становище винної особи, то застосуванню підлягає закон, що є найбільш м’якшим, усуває караність діяння чи іншим чином покращує кримінально правове становище винно'і особи.
Закон, що встановлює караність діяння, посилює покарання чи іншим чином погіршує кримінально правове становище винної особи, зворотньої сили не має".
в) статтю 39 КК України "Загальні начала призначення покарання" Еикласти у такій редакції:
"Суд призначає покарання в межах, встановлених статею закону, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин, у точній відповідності з положеннями загальної частини цього Кодексу. •
У випадках, коли новий кримінальний закон, на відміну від раніше чинного закону, частково пом’якшує і посилює покарання, суд призначає покарання в' межах санкцій цих законів, нижня межа якого визначається за законом з більш низькою нижньою межою, а верхня - за законом з більш низькою верхньою межою.
При призначенні покарання суд, керуючись законом і правосвідомістю, враховує характер і ступінь небезпечності вчиненого злочину, особу винного і'обставини справи, що пом’якшують та обтяжують відповідальність". .
Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях автора: . ■
1. Зворотна сила проміжного кримінального закону // Вісник Львівського університету. Серія юридична.- 1993, випуск 30-С.98-100.
2. Боротьба із організованою злочинністю та проблеми чиннос-
ті кримінального закону України // Проблеми боротьби з організоване*) злочинністю, корупцією і хабарництвом.- Науково-практична конференція. (Львів, 25-26 лютого 1993 року). Доповіді - ЛЬВІВ, 1993. - С. 141-144.
3. Питання чинності кримінального закону в часі за проектом
кримінального кодексу України//Кримінальний кодекс України (проект): проблеми теорії та практики. - науково-практична
конференція (Львів, 15-17 груд'йя 1993 року). Доповіді та виступи. - Львів, 1994. - С. 178-180.
1. Vasylash V.M. Validity of Ukrainian criminal law in time.
The dissertation in form of marmskript for achievement of the academic degree of Candidate of science of law by the speciality 12.00.08 - criminal law, criminology, reformatory law; Kyiv University after T. Shevchenko, 1995.
The argumentative problems of the validity of criminal law in time are in research. The time of conmiting a crime is determinated and the possibility for criminal las* to be retroactive, that improves the criminal legal state of a qu-ilty person are researched. The limits of retroaction of criminal law are determinated. The notion of criminal law which commutes punishment is specified and the notion of law which improve the criminal legal state of a quilty person is presented. There are additional arguments in favour of using the intermediate criminal law.
2) Василаш B.M. Действие уголовного закона Украины во времени.
Диссертация в виде рукописи на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 - уголовное право и криминология исправительно-трудовое право; Киевский университет им. Тараса Шевченко, 1995.
Исследуются спорные вопросы действия уголовного закона во времени. Дается определение времени совершения преступления и исследуется вопрос о возможности обратной силы уголовного закона, что иным образом улучшает уголовно правовое положение лица, виновного в совершении преступления. Уточняет-..
■ - 24 -
ся понятие уголовного закона, смягчающего наказание и дается понятие закона, что иным образом улучшает уголовно правовое положение лица, виновного в совершении преступления. Приводятся дополнительные , аргументы в пользу применения промежуточного уголовного закона.
Ключові слова: дія кримінального закону, зворотна сила
кримінального, час вчинення алочину.
