АВТОРЕФЕРАТ ДИССЕРТАЦИИ по праву и юриспруденции на тему «Обязательства по возмещению вреда, причиненного субъектами гражданского права»
рГ Б ОД
і Л і-1'"'
Міністерство внутрішніх справ України Університет внутрішніх справ
На правах рукопису
и
Зобов'язання по відшкодуванню шкоди, іцо заподіяна суб'єктами цивільного, права
Спеціальність: 12.00.03 - цивільне право: сімейне право; цивільний процес; міжнародне приватне право
АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Харків 1995.
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі цивільно-правових дисциплін Університету внутрішніх справ МВС України
на засіданні спеціалізованої Вченої ради К.02.24.01. в Університеті внутрішніх справ МВС України за адресою: 310080, м.Харків, пр. 50-річчя СРСР, 27 ' '
З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Університету внутрішніх справ
Автореферат розіслано _____1995 р.
Науковий керівник
доктор юридичних наук, заслужений юрист України, лауреат Державної премії України, професор Пушкін О.А.
Офіційні опоненти
- доктор юридичних наук, професор Боброва Д.В.
- кандидат юридичних наук, професор Мусіяка В.Л.
Провідна установа
- Інститут держави та права ім. В.М.Корецького Н аці о н алы і ої а каде м і ї. наук України
Захист відбудеться діі Фио£>-7 К*Я______________1995 р. о___А О_________год.
Вчений секретар • спеціалізованої вченої ради -кандидат юридичних наук, доцент
В.Є,Кириченко
Актуальність томи цього дисертаційного дослідження зумовлена насамперед становленням в незалежній Україні громадянського суспільства і правової держави. Громадянське суспільство роллядейтьсч як сфера матеріального, економічного жи їтя та діяльності люден, як взаємопов'язана система соціальних груп, спільнот, інститутів, приватних осіб, взаємодія яких регулюється цивільним правом і прямо не залежить під політики держанії. Громадянське суспільство є внутрішньо суперечливим, бо її ньому нідбувається постійне протистояння, зіткнення приватних інтересів. Розв'язати протиріччя можна лише за допомгою держави. При цьому роль держави як виразника спільних інтересів полягає лите у .встановленні «правил гри», яких повніші дотримуватися учасники цивільних правовідносин.
Важливим елементом цивільних відносин у громадянському суспільс тві с зобов'язальні правовідносини, у складі яких певне місце займають і деліктні зобов'язання, які виникають внаслідок заподіяння шкоди протиправними діями суб'єктів цивільного права. їх значення зумовлене насамперед тим, що в цілому ряді випадків, саме за допомогою такого роду зобов’язань і забезпечується підновлення порушених абсолютних прав (права власності, інших майнових прав, нрава інтелектуальної власності, особистих немайнових прав), які складають у своїй сукупності основу цивільних правовідносин. Безумовно, всі ці відносини, в тому числі й деліктні зобов'язання, і раніш складали предмет цивільно-правового регулювання. Однак прагнення України до формування громадянського суспільства зумовило потреби в створенні принципово нового Цивільного кодексу (ЦК) п порівнянні з тим, що був прийнятий в Україні підчас дії планової адміністративно-командної господарської системи. Відповідно нагального стала потреба в нових підходах до розв'язання багатьох питань, пов'язаних зделіктними зобов'язаннями, а також виникла необхідність дещо по-іншому переосмислити їх теоретичне (наукове) обгрунтування. Незважаючи па те, що юридична наука не відчуває недоліку в літературі, що стосується деліктних зобов'язань, нових праць, які були б присвячені питанням
з
урегулювання даних відносин, в Україні по мас до цього часу.
Особливо актуальним с дослідження деліктних зобов'язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди протиправними господарсько-технічними діями або, точніше кажучи, протинрашшми діями суб'єктів цивільного прала. Норми, що їх регулюючі., як цідимо, складають основу деліктного права. Ало и умовах ринкової економіки то підприємництва ці зобов'язання набувають і нового значения. Саме вони повинні відіграти істотну роль у боротьбі з несумлінною рекламою та конкуренцією, виготовленням та реалізацією товарів, які можуть заподіяти шкоду. Вкрай актуальною с ії проблема відшкодування не тільки майнової, але й моральної шкоди. Все це потребує, щоб у новому ЦК України на відміну від діючого в розділі «Зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди» було подано розгорнуту и чітку класифікацію всіх видів цих зобов'язані, із зазначенням в пій належного місця зобов'язань, які досліджуються в даній роботі.
Метою дослідження даної дисертації с аналіз діючого и Україні законодавства, яке регулюс зобов'язання, що тищкаюті, внаслідок заподіяння шкоди, вивчення практики його застосування, порівняння законодавства України з аналогічним законодавством зарубіжних країн, узагальнення літератури з даної проблеми та ро іробка на цій основі власної позиції про сутність, міс це та ролі, деліктних зобо в'язань по відшкодуванню шксф,н, заподіяної протиправними діями суб'єктів цивільного права, а також про належне. їх урегулювання в новому цивільному законодавстві України.
Мі'тодологічнуосноцудослідження склали закони матеріалі стичної
• діалектики, а також інші методи наукового пізнання - сип ємного •підходу до явищ,' які вивчаються, порівняльно-правового аналізу, історичний, логічний тощо. Автором ураховані погляди й інших філософських шкіл, зокрема вчення про природні права людини.
Теоретичною базою для висновків, які зроблено в дисертації, стали праці відомих вчених-юристів України, що стосуються досліджуваної проблеми Ч.Н.Азімова, Д.В.Бобрової, М.В.Гордона, С.І.Вільнянського,
Н.С.Кузнсцової, В.В.Луца, В.П.Маслова,.Г.К.Матвеева, В.Л.Мусіяки,
О.Л.Підоирнгорп, В.К.Попова, С’.І і.Приступи, З.В.Рамовської,
О.А.Пушкіна, В.М.СамЪйленко, А.Н.Савицької, М.М.Сібільова,
О.Ф.Скакун, Я.М.Шевченко, Р.Б.Шишки та ін.; країн співдружності -С.С.Алексеева, М.М.Агаркова, Б.С.Антімонова, Г.М.Білякової, С.П.Братуся, В.Г.Верднікова, Ю.Х.Калмикова, О.О.Красавчикова, Л.Г.Кузмсцопої, Л.А.Майланік, Н.С.Малєіна, І.Б.Новицького, В.Т.Смирнова, А.О.Собчака, Е.А.Суханова, В.А.Тархова, Р.О.Халфіної,
A.С.Шевченка, К.К.Яічкова, К.В.Ярошенко та ін., атакож О.С.Іоффета
B.А.Оіігензіхта, які проживають нині відповідно в США та Ізраїлі. Певну допомогу п роботі над дисертацією надали праці дореволюційних російських вчених Г.Ф.Шершеневича, П.Н.Гусаковського,
C.А.Беляцкіна, Є.Є.Пірвіца, Т.М.Яблочкова, І.А.Покровського, атакож американських юристів Самуеля Варена та Льюіса Брендіса. ‘
Предметом дослідження у даній дисертації є цивільно-правові відносини, що складаються в сфері економічного обігу у зв'язку з порушенням абсолютних цивільних прав, коли їх порушення тягне для фізичних і юридичних осіб заподіяння майнової чи моральної шкоди, відшкодування якої* тільки й може проводитися шляхом зменшення майнової сфери особи, яка заподіяла.шкоду.
Наукова новизна, дисертації полягає в тому, що вона є першим в Україні і в СНД дослідженням деліктних зобов'язань з урахуванням нових підходів до їх врегулювання, а також в наступних її основних положеннях, які виносяться до захисту.
1. В обгрунтуванні загальних положень* зобов'язального права,
яким повинні відповідати і деліктні зобов'язання, про віднесення їх до розряду охоронних зобов’язань, про визначення місця деліктних зобов'язань в загальній системі зобов'язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, про відокремлення норм, які регулюють відшкодування шкоди, що заподіяна протиправними діями суб’єктів цивільного права р окрему класифікаційну групу як основи деліктного права. .. .
2. В твердженні необхідності законодавчого закріплення принципу, згідно з яким шкода, що заподіяна діями суб'єктів цивільного права, підлягає відшкодуванню у всіх випадках, якщо не будедоведено. що шкода загодігша правомірно.
3. В обгрунтуванні того, -що не. повинна вважатися як така, що заподіяна протиправно, і, відповідно, як така, що не підлягає відшкодуванню шкода, заподіяна не тільки в стані необхідної.оборони, але й в результаті використання заходів самозахисту або в зв'язку з запобіганням злочину, затриманнямті» доставкою злочинця у відповідні органи влади, дощо при цьому не були перевищені межі дій, що були продиктовані конкретною ситуацією.
4. На відміну дід поширеної в літературі думки про склад цивільного
правопорушення, як основи виникнення деліктної відповідальності, та відповідно про існуванню двох і більше правових засад відшкодування шкоди, автором відстоюється та думка, що підставою для виникнення усих деліктних зобов'язань, що реалізуються в формі цивільно-правової відповідальності, є факт заподіяння шкоди, який нідповідае певним умовам (загальним або спеціальним),. котрі передбачені законом. • . ' .
5. В трактовці загальних та спеціальних умов відповідальності за заподіяну шкоду з урахуванням нових тенденцій розвитку цивільного законодавства в умовах ринкової економіки, зокрема в твердженні про можливість виникнення майнової цікоди у зв'язку з порушенням особистих немайнових прав фізичних.та юридичних осіб.
6. В обгрунтуванні співвідношення загальних та спеціальних умов деліктної відповідальності, близькому до співвідношення загальних та спеціальних норм цивільного законодавства. В тнердлуїнні на цій підставі, що шкода заподіяна злочинними елементами працівникам органів внутрішніх справ, незважаючи на їх підвищене пенсійне забезпечення, повинна відшкодовуватися за нормами цивільного законодавства про протиправно заподіяну шкоду.
7. В судженнях про доцільність доповнити передбачений в сі'. 44G ЦК перелік осіб, що відповідальні за шкоду, яка заподіяна неповнолітніми віком до 15 років, фізичними особами, які вказані в ст. 95 Кодексу про шлюб та сім'ю та тими дитячими закладами, які нині можуть створюватися і як недержавні організації. У випадках, коли до відповідальності залучуються батьки та дитячі установи розмір їх часток повинен визначатися в залежності від ступеня вини, що була допущена ними.
о
8. Втвердженніпроте.'щовідповідальністьбатьківтапіклувальників ' за шкоду, що заподіяна неповнолітніми'від 15 до 18 років є своєрідним засобом забезпечення виконання обов'язків самих цих неповнолітніх, які є деліктоздатними в повному обсязі’ Передбачаються допустимими і регресні позови до цих неповнолітніх з боку осіб, які відшкодували за них шкоду.
9. В обгрунтуванні необхідності встановлення відповідальності ’ осіб, з пики яких громадяни, що страждають недоумством або душевною хворобою без достатніх підстав були відновлені в дієздатності і,
в наслідок зняття над ними нагляду, заподіяли шкоду.
10. Найбільш чіткому та широкому визначенні джерел підвищеної небезпеки як предметів матеріального світу, які мають шкідливі властивості, внаслідок чого їх використання в діяльності фізичних та , юридичних осіб створює підвищену небезпеку для оточуючих.
•Iі 1. В обгрунтуванні' білііз- широкого кола володільців джерел підвищеної небезпеки у зв'язку зроЗвитком підприємництва, виникненням поряд з правом власності і інших речових прав. , ■ • .
12. В трактовці відповідальності згідно зі ст. 450 ЦК не як в її об'єктивній осудності, а як за заподіяння шкоди,, що має під собою як суб'єктивну умову-ризик, що розуміється'як простий випадок;
• 13. В судженнях про необхідність введення в Україні страхування
цивільної відповідальності володільців джерел підвищеної небезпеки.
14. В порадах про встановлення в деліктному праві України більш чітких засад справедливості при’ розв'язанні питань, пов'язаних з обсягом та способами відшкодування майнової шкоди потерпілим відповідно до принципу його повного відшкодування.
15. В трактовці зобов'язань по відшкодуванню моральної шкоди як
самостійного виду деліктних зобов'язань, в" силу яких на користь потерпілих присуджується своєрідний штраф за моральні та фізичні страждання, що їм заподіяні . . ■
. Практхічне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що вони можуть бути використані при розробці нового ЦК , України, а також в судово-слідчій практиці при розв'язанні відповідних справ.
Апробація та впровадження результатів дослідження виразіїлися в 'і'ому, що воші були предметом обговорення на науково-практичних конференціях, які проводилися в Університеті внутрішніх справ (м.Харків) з проблем оиеративію-розшукової діяльності в суч.і/ них умовах; в Регіональному відкритому соціальному інституті їм.курські з актуальних проблем сучасного права; в онублікунаїїні в рі ших виданнях 8 праць по темі дисертації, використанні одержаних результатів в навчальному процесі Університету внутрішніх справ (м.Хаків), в лекціях та консультаціях д<\я практичних працівників системи МВС України.
Структура дисертації обумовлена основною лютою дослідження та сенсом проблем, що розглянуті в ній і складаються, крім вступу, з чотирьох глав, що включають'тринадцять параграфів, та висновку. До дисертації додається список використаної літератури. . "
У вступі обгрунтовується актуальність обраної геми дослідження, визначаються ціль та завдання дослідження, формулюються положення, що виносяться до захисту, визичається практичне значення проведеного дослідження. - •
Глава перша роботи - «Загальна характеристика зобов'язань по відшкодуванню шкоди, яка заподіяна протиправними діями суб'єктів цивільного права» - складається з двох'параграфів. У параграфі першому - «Поняття та система зобов'язань в цивільному праві України», насамперед, акцентується увага па необхідність з'яс ування поняття та системи зобов'язань в цілому як окремого тину цивільних правовідносин з тим, щоб мати можливіс ть у всій повноті дати аналіз зобов'язань по відшкодуванню шкоди, що заподіяна протиправними 'діями суб'єктів цивільного права. У дисертації обгрунтовується, що вказані зобов'язання повинні спиратися па загальні засади зобов'язального права. Відповідно робиться висновок: оскільки зобов'язання, з яких би підстав вони не виникали, характеризуються низкою запільних ознак, остільки доцільно в цивільному законодавстві я розділі «Зобов'язальне право» мати окремий підрозділ, котрий охоплював би норми, що розв'язують питання загальні для всіх видів моов язальннх правовідносин. Далі дасться стисла характеристика
двох основних блоків зобов'язань: регулятивних (позитивних), що включають в себе головним чином договірні зобв’язання, та охоронних зобов’язань, які п свою чергу мають складну видову структуру. Відзначається, що охоронні зобов'язання - це окремий рід зобов'язань, який характеризується тим, що вони є не просто внедоговірними, а такими, що виникають безпосередньо внаслідок імперативного розпорядження закону та завжди становлять собою однобічні зобов'язання (кредитор - тільки сторона, що потерпіла), які завжди спрямовані на відновлення абсолютних лрав суб'єктів цивільних правовідносин, що були порушені. Тому невиправданим є включення цих зобов'язань в діючому ЦК в один ряд не тільки з договірними, але й з тими внедоговірними зобов'язаннями, которі виникають на підставі однобічних правомірних дій. У новому ЦК України вони повинні бути поданими самостійним підрозділом. Важливий; а то й головний вид охоронних зобов'язань складають зобоп'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди. Воші можуть бути як майновими, так і немайновими, коли, наприклад, спричиняється моральна шкода. Значні особливості властиві й законодавчій регламентації Дих зобов'язань, і зумовлено це тим, що вказані зобов'язання виникають в зв'язку не з реалізцією, а з порушенням абсолютних майнових, а також немайно-вих прав, здійснення яких (останніх) зовсім не припускає будь-якої форми регулятивних (позитивних) зобов'язань. Ось чому зобов'язання, що виникають із заподіяння шкоДи, відносяться до розряду (роду) охоронних зобов'язань. Але ж і йказані зобов'язанная в свою чергу поділяються на певні види (підвиди).
- Відповідно §2 першої глави роботи присвячений визначенню місця зобов’язань п^ відшкодуванню шкоди, заподіяної протиправними діями суб’єктів цивільного права, в структурі зобов'язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди. У літературі широко росповсюджена думка про те, що будь-які зобов’язання, що виникають із заподіяння шкоди ь деліктними, тобто такими, іЦ-о виникають із правопорушень. Але це не є вірним. Вони містять в собі не лише деліктні зобов'язання, а й зобов'язанням відшкодуванню шкоди, яка заподіяна правомірними діями, на що в свій час справедливо звернула увагу Д.В. Боброва. Разом'
з тим вказані види зобов'язань, мають низку вельми значних відмінностей. Протиправно заподіяна шкода підлягає відшкодуванню у всіх випадках. Шкода, що заподіяна правомірними діями, підлягає відшкодуванню лише у випадках, передбачених законом (ч. III ст. 440 ЦК). І тільки це вже зумовлює в системі зобов'язань, іцо виникають внаслідок заподіяння шкоди, незважаючи на їх спільну мету, погребу в самостійному врегулюванні. Але й деліктні зобов'язання також необхідно поділяти на певні підвиди. Так, безумовно, окремий різновид деліктних зобов'язань становлять зобов'язання, що виникають з протиправних дій органів державної влади та управління (ст.ст. 442, 443 ЦК). Але основну масу деліктних зобов'язань, що передбачені гл. 40 ЦК становлять зобов'язання по відшкодуванню шкоди, яка с заподіяною протиправними діями суб'єктів цивільного права - особами фізичними та юридичними. Тут вже діє принцип генерального делікту, відповідно' з яким сам факт заподіяння шкоди визнається (припускається) протиправним, якщо той, хто заподіяв шкоду не доведе, що був управомочений на здійснення дій, внаслідок яких заподіяна шкода. Так, шкода, що заподіяна в стані необхідної оборони, не підлягає відшкодуванню, якщо при цьому не були перевищені її межі (ст. 440 ЦК). Далі зазначається, що в новому ЦК у числі засобів захисту цивільних прав слід передбачити і самозахист цих прав. Однак і засоби самозахисту також повинні бути відповідними порушенню і не виходити за межі дій, що необхідні для його запобігання. Якщо і и цих випадках заподіяння шкоди буде виходити за межі відповідного самозахисту, то виникає деліктне зобов'язання. Не повинна підлягати відшкодуванню також шкода, що спричинена особі и зв'язку з запобіганням-її злочинних дій або її затриманням та доставкою у відповідні органи влади. Але й в цих випадках щоб не виникло деліктні; зобов'язання, шкода, що заподіяна затриманій особі новинка буги продиктованою обставинами ситуації і не виходити за межі, які визначені цією ситуацією.
Підбиваючи підсумок, дисертант зазначає, що вказаний інститут деліктних зобов'язань є покликаним гарантувати відновлення порушених абсолютних прав суб'єктів цивільного права, виходячи з того, що
ю
тривалість та стабільність цих прав - невідмінна умова нормального розвитку відносин, що становлять предмет цивільного права, а ■ можливість відновлення цих прав, у випадках їх порушення, не може бути забезпечена речовими та подібними до них позовами. Відповідно до цього визначається і окрема роль інституту деліктних зобов'язань в системі правових заходів по захисту прав та інтересів громадян та , організацій. Відновлення порушених прав за допомогою вказаних ' зобов'язань полягає не у відтворенні стану, що існував до порушення, оскільки це не можливо , а у відшкодуванні (компенсації) шкоди, що ' була заподіяна. Отже, розглянуті зобов'язання, внаслідок самого характеру протиправного заподіяння шкоди дуже тісно пов'язані з цивільно-правовою відповідальністю. Більш того, вони одночаснб є ‘ правовою формою її реалізації. Тому необхідно цю відповідальність і відрізняти від відповідальності за порушення обов'язку в існуючому договірному або іншому регулятивному зобов'язанні. В останньому ■ випадку обов'язок по відшкодуванню шкоди виступає як санкція за порушення даного зобов'язання, що являє собою заміну одного обов'язку (виконання в натурі) іншим (відшкодуванням збитків). Тоді як обов'язок відшкодувати протиправно заподіяну шкоду по правилам гл. 40 ЦК сам по собі є заходом цивільно-правової відповідальності, яка застосовується до особи, що спричинила шкоду, і відповідно є зобов’язаною цю шкоду відшкодувати з метою відновлення порушеного стану потерпілого. Необхідність того, щоб у суспільстві, яке зветься громадянським був > забезпечений належний захист абсолютних йравовідносин (не тільки речово-правовий, але й зобов’язально-правовий) і зумовлює актуальність’ більш ширшої регламентації вказаних деліктних зобов'язань.
Глава друга називається «Загальні умови відшкодування шкоди, що заподіяна протиправними діям» суб'єктів цивільного права». У першому параграфі даної глави досліджуються проблеми співвідношення підстави.та умов виникнення зобов'язань по відшкодуванню протнп- ' равно заподіяної шкоди, яка і нині залишається дискусійною. Ряд вчених (С.С.Алексєєв, Н.С.Малєін та ін.) підставою виникнення деліктних зобов'язаньвважають склад правопорушення, який включає об'єктивні та суб'єктивнфелементи (протиправність дії, шкідливий ,
результат, причинний зв'язок між протиправними діями та шкідливим результатом, вину). Робиться висновок, що указаний склад цивільного правопорушення є єдиною підставою відповідальності за заподіяння шкоди. І якщо відсутня вина, то в цьо’му випадку вже мас місце не відповідальність, а особлива Правова форма відновлення майнового стану потерпілого, яка грунтується на принципі локалізації шкоди на особі, що її заподіяла (О.О.Красавчиков), або мова йде просто про обов'язок відшкодувати шкоду чи сплатити штраф (Г.К.Матвеев). В усих цих теоріях припускається зміщення понять підстав та умов відшкодування шкоди, яка заподіяна протиправними діями суб'єктів цивільного права. Більш того, до цих відносин без будь-яких до того вагомих причин застосовуються категорії кримінального права. Звичайно, і кримінальний злочин може заподіяти шкоду, що, безумовно, породжує зобов'язання по її відшкодуванню. Однак, оскільки ця протиправна дія ще є і суспільію небезпечною, то за порушення абсолютного цивільного права настас і кримінальнії відповідальність, але не перед потерпілим, а перед державою, і не в формі відшкодування шкоди, яка заподіяна. Кримінальна відповідальність перед держаною не може виникнути, коли не має складу злочину. Цивільне ж Право виходить з того, що потерпілий, якому.протиправпо заподіянії шкода, хай і безвинними діями, повинен бути підновлений в своєму первинному стані. Тому не можна змішувати підстави кримінальної та цивільно-правової відповідальності. Дисертант поділяє погляді! таких цивілістів (В.Т.Смірнова, А.О.Собчака та інших), які є прихильниками теорії відповідальності, що грунтується на Вині з вийнятками, су тніс ть якої полягає в тому, що, як загальне правило, відповідальність настас при наявності вини, а у випадках, передбачених законом, і без вини. Зазначається також, що оскільки деліктне зобов'язаниая є цивільним правовідношенням, то виникає воно внаслідок певної підстави. Л під підставами виникнення, змінений та припинення цивільних правовідносин, як відомо, слід розуміти певні житгєві обставини, які називаються юридичними фактами, з котрими закон пов'язує вказані наслідки. Відповідно, підставою виникнення деліктних зобов'язань автор вважає сам факт протиправного заподіяння шкоди. Інша справа,
що реакція держави на скисни правопорушення можлива лиnit* при наявності умок, які встановлені законом. Умови - ці: ті ознаки, що характеризують «підставу», і без наявності яких ііраіюнідіюшоїшя не може виникнути. Ноші визнані и законі як ті нормативні нимопі, яким іі кожному конкретному випадку ноішіша відповідати підстава, тобто юридичний факт. Однак, цілком природнії», що ціумоші або нормативі нимопі, з урахуванням яких виникають деликші зобов'язання, мають свої особливості. М.М.Лпіркон справедливо пише: якщо прано рахується з умислом та необережністю, то це ні; означає, що там, де не мас умислу та необережності, прано пе мас значення і не може бути пранопоруиіс-чіпя. Закон пон'язус пенні наслідки з. тими нішадками людської поведінки, коли особа, яка порушила норму, робить це без умислу, і без необережності. Відповідно зі скапаним, псі умочи деліктної відповідальності поділяються на дні груші: загальні та спеціальні. Загальні умони регламентуються ст. 110 ЦК. Спеціальні ж умони, при наявності яких ншшкають зобон'язаїшя у відшкодуванні шкоди, яка заподіянії протиправними діями суб'єктів цинільпого прана, передбачені ст. ст. 4415-450 ЦК. Звичайно, загальні та спеціальні умони не нірно розглядати як складний юридичний склад, тобто як підставу, яка складається з ряду юридичних факті». Відповідно, параграф другий даної глави присвячується аналізу загальних умов ішникпенняшкоди, яка заподіяна протиправними діями суб'єктів
. *
цивільного права. Виходячи із змісту ст. 440 ЦК, яка побудована на-принципі генерального делікту, до загальних умов відносяться: факт заподіяння шкоди, протппр'ашіість поведінки особи, що заподіяла шкоду, причинний зв'язок між протиправними діями і шкодою, яка насталії, ніша занодіюнача шкоди. Ці умови віднесені до загальних тому, що для виникнення деліктного зобов'язання їх шіяшьсть необхідна в усіх випадках, якщо інше не передбачене законом. Далі автор детально розглядає усі вища перераховані запільні умови деліктної відповідальності, Відповідно до поняття шкоди зазначається, що цим терміном позначаються наслідки правопорушення. При цьому вказується, що для повного розкриття сутності шкоди, заподіяної цивільним деліктом, треба розрізняти шкоду, заподіяну майновим і
ІЗ
особовим нсймайновим правам суб'єктів цивільного прана. Слід також мати на увазі, що в одних випадках при порушенні особистих прав не виникає матеріальних збитків, а в інших - супроводжується негативними матеріальними наслідками. Наприклад, приниження ділокої репутації, престижу фізичної чи юридичної особи може тягнути для неї виникнення збитків. Тому, говорячи про порушення особистих прав, треба пам’ятати, що таке порушення може супроводжуватися заподіянням як майнової, так й пеманнової (моральної) шкоди. З урахуванням сказаного ст. 440 ЦК, в якій говориться ливле про майнову шкоду, що пов’язана з порушенням майнових прав суб'єктів цивільного права, в новому ЦК її необхідно було б сформулювати в такій редакції: «Майнова шкода, яка неправомірно заподіяна особистим благам фізичних та юридичних осіб, а також шкода, яка неправомірно заподіяна майну фізичних та юридичних осіб, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка заподіяла шкоду».
В нерозривному зв'язку зі шкодою знаходиться другий елемент загальних умов відповідальності - протиправна поведінка особи, яка заподіяла шкоду. Обов'язок відшкодувати шкоду може бути покладений на її спричинителя лише в тому випадку, якщо шкода викликана Його протиправною поведінкою. І лише в цьому, а не в будь-якому іншому випадку, иастає деліктна відповідальність за заподіяння шкоди. Протиправність дії в цивільному делікті істотно відрізняється від лротиправності як елементу укладу злочину. Протиправність дії, як умови виникнення деліктних зобов'язань, припускається. Тоді як протиправність дії як елемент складу злочину повинна бути прямо передбачена законом.
Третій елемент загальний умов цивільно-правової деліктної відповідальності - причинний зв'язок між протиправною поведінкою спричинителя та шкодою, що настала. Тут дисертант солідарізується з поглядами В.Т.Смірнова та. А.О.Собчака в тому, що причинний зв'язок виконує функцію визнаїальника об'єктивно уявляємої межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправної поведінки. Але правий і Г.К.Матвєєв, який припускає можливість настання і так' званої безпричинної відповідальності. Звичайно, шкода не може ви-
никнути, якщо не мас причини, яка її викликала. Однак законодавець мас прано встановити обов'язок тієї чи іншої особи по відшкодуванню шкоди, якщо причиною її заподіяння були дії не її (особи), а інші обставини, наприклад, непереборна сила.
Четвертий елемент складу загальних умов відповідіїльності с інша особи, що заподіяла шкоду. Вина відіграє, з одного боку, важливу виховну ролі,,, як громадський осуджувач заподіювача шкоди, а з іншого боку, з достатньою повнотою забезпечує інтереси потерпілого, оскільки спричишпель шкоди також завжди передбачається винним в її заподіянні (ч. II сг. 440 ЦК). Припускається протиправною і дія, якою була спричинена шкода, доки не буде доведене інше. Така конструкція загальних умов відповідальності за заподіяну шкоду є, при відсутності екстремальних і подібних їм обставин, найбільш оптимальною, тобто такою, що відповідає логіці деліктних зобов'язань в цивілізованому суспільстві. ■ ’
Третя. гла«а дисертації носить назву «Спеціальні умови або особливості окремих видів зобов'язань по відшкодуванню шкоди, що заподіяна протиправними діями суб'єктів цивільного права». В першому параграфі цісїтлани розглядається питання про співвідношення загальних та спеціальних умов відповідальності за заподіяну шкоду. Показано, що співвідношення між ними це не що інше, як співвідношення між загальним та спеціальним цивільним законодавством. Разом з тим зазначається, що спеціальні умови встановлюються законом там і тоді, де і коли закон розширює або обмежує перелік умов, необхідних для покладання деліктної відповідальності на особу, яка заподіяла шкоду. У параграфі другому проаналізовані особливості зобов'язань по иідшкодуванню шкоди, що заподіяна неповнолітніми у віці до п'ятнадцяти років. Відзначається, що головна особливість цих . деліктних зобов'язань полягає в тому, що за шкоду, заподіяну неповнолітніми, відповідальність покладається на батьків (усиновителів), опікунів та дитячі заклади під наглядом яких знаходилися діти. Разом з тим обгрунтовується, що вказані фізичні та юридичні особи відповідають за свої, а-не за чужі дії, оскільки діти у віці до п'ятнадця ти рокін визнаються повністю недієздатним». Дисертант вважає, що
визначений в. ст. 446 ЦК перелік фізичних та юридичних осіб, які відповідають за шкоду заподіяну неповнолітніми у віці до п'ятнадцяти років ИОВИИОІІ бути доповненим особами, ІЦО здійснюють постійне виховання дітей з їх утриманством (ст. 95 КпШС), а також дитячими закладами заснованими і не на державній формі власності. При цьому дитячі будинки та школн-інтернати повинні нести відповідальність не тільки за відсутність нагляду, але й належного виховання дітей. Далі говориться, що для застосування ст. 446 ЦК необхідно, щоб протиправними були як дії названих осіб, так і дітей. Відповідно необхідно враховувати і два ряди причинних зв'язків між цимі діями та шкодою, що настала. Звичайно, в діях осіб, що відповідальні за шкоду, повинна бути вина, що охоплює і протиправність дій дітей. Обгрунтовується, що у випадках притягнення до відповідальності і батьків, і дитячі установи їх обов'язок по відшкодуванню шкоди повинен грунтуватися на часткових засадах.
В третьому параграфі розглянуті особливості зобов'язань по відшкодуванню шкоди, що заподіяна неповнолітніми у віці від 15 до 18 років. У цьому випадку відповідальність за Шкоду, Що заподіяна вказаними особами грунтується на інших засадах. Ці особи вважаються повністю деліктоздатними і особисто відповідають за заподіяну ними шкоду, В разі відсутності майна у ций осіб їх батьки (усиновителі), піклувальники повинні нести лише додаткову відповідальність. Відповідно в дисертації стверджується, що при застосуванні ст. 447 ЦК необхідно розрізнювати два види зобов'язань - основне, на підставі якого шкода відшкодовується неповнолітніми, і додаткове (акцесорне) на підставі чого до відповідальності за заподіяну неповнолітніми шкоду притягаються їх батьки (усиновителі), піклувальники. Тому відповідальність неповнолітніх грунтується на загальних підставах, які передбачені ст.ст. 440,451 ЦК, а відповідальність батьків (усиновителів), піклувальників є своєрідним засобом забезпечення виконання обов'язку їх деліктоздатними, хоча і неповнолітніми дітьми. При такій конструкції Дих двох видів зобов'язань допустимим вважається і право регрусу до цих неповнолітніх. Ка думку автора, школи-інтернати, дитячі будинки, також повинні бути включені до числа осіб, які можуть нести
відпинідіїльпість згідно до гт. 447 ЦК, насамперед тому що, якщо дни. ШК ЯКИХ ін'рсніпцус П'ятнадцяті, |ЮКІН, ЗІіаХОДЯТЬСЯ Н на ЗІіаіПІХ ДН І ЯЧИХ установах, Ті) Са.МОЦІ устішоїшс ГОЛОВНИМИ ІІИХОІіаТеЛЯМИ Ш'ІКПІІІОЛІ mix. Да\і її параграфі нислоллюсться згода :і тим, що делікти ідагнимп
ІІеІЮННОЛІ'1 НІ ІІОІІІIIІ1ІІ ШГ!1І(1ІІ<ГПІСЯ ||<> З 15, ЯК ЦЄ ПереДбаЧОНО ЧНІІІІІ1М законодавством, <і з 1-4 років. 1 гирана тут ІІЄ ТІЛЬКИ II зрілості чи ріши СВІДОМОСТІ НЄИОВІ10ЛІТПІХ, її нтому, ІЦО ІК'ТсІІІОНЛіЧІІІЯ ОИТИМНЛІ.ІІОІ'О піку делікто здатності повинно Пупі пов'язаним -і реальними можливі >< гямп неіюнпо\ітні.ч щодо відшкодування заподіяної ними шкоди.
В параграфі четвертому аналі іукш.сн особливості нідш тідальпості за шкоду, що заподіяна• недісздатними особами та особами, які нездатні розуміти значення своїх дій (ст.ст. 44Н, 449 ЦК). Назначасі і.си, що особи, і мини яких громадяни без достатніх на ті- підстав були підновлені вдісздатності, шбов'изапі нести відповідальність за заподіяну .'Міми громадянами шкоду.
В параграфі. п'ятому розглянуті особливості зобов'язань щодо нідшкодунапня шкоди, яка заподіяна джерелом підвищеної иебе піски. Дисертант дотримуються тісї точки зору, що під джерелом підвищеної ІНЧІсЗПЄКИ СЛІД розуміти Предметі! матеріального світу, які мають особливі кількісні та якісні характеристики, внаслідок яких володіип;: (користування, зберігання іт.ін.) ними пов'язано і підіїїіщеііоіо иебе і-пекою для оточуючих. Далі детально аналізується витання проте, х то може і ношінеп. вважатися володільцем джерела підвищеної пебеї-пеки. У зв'язку з цим розглядаються різноманітні ситуації, зокрема, коли джерело підвшцепої небезпеки знаходиться іі загалі.ції! власності декількох осіб; передасться власником в господарське управління іншій організації на підставі договору транспортного обслуговування або н виробничо-технічне уарапління; коли джерело ніднпщічіої небе і-иеки передасться володільцем другій особі без н<ілежіюго юридичного оформлення договором, дорученням і т.ін.; коли мас місце перехід джерела шдииіценої небезпеки п оперативне підпорядкування органів ДЛІ або дізнання, або коли джерело опиняється по тільки в оперативному, ііле іі в технічному управлінні працівників органів ішутрпппіч справ; коли шкода може бути заподіяна користувачем ввтомобіуі па
умовах прокату, основаному на договорі, ллє особою, що не мала посвідчення подія; п разі угону автотранспортного засобу і т.ін. Розглядається н проблема упраномочоної особи - суб'єкта прана на відшкодування шкоди, іцо заподіяна володільцем джерела підвищеної небезпеки. Дисертант дотримується тієї позиції, щодо такого кола осіб необхідно відносити тих, які випадково опинилися в районі впливу джерела підвищеної небезеки, тобто «сторонніми» по підношенню до названого джерела. Крім того, відзначається, що поняття «заподіяння шкоди» н цивільному праві не може буги відірвано від категорії суб'єкта її заподіяння і дії особи, що спричинила шкоду, не можугь протиставлятися тим матеріальним предметам, за допомогою яких -вона спричинена. У зв’язку з цим відповідальність за шкоду, що заподіяна з використанням джерела підвищеної небезпеки, є відповідальністю володільца такого джерела за свої дії, а не за дії машин, хімічних речовин, електричного струму тощо. Складним тут є і причинний зв'язок між діяльністю, в процесі якої було використано джерело підвищеної небезпеки, і спричиненою останнім шкодою. Тільки встановлення всіх рядів причинного зв'язку дає можливість виявити дійсно відповідальну особу - володільця джерела підвищеної небезпеки. У тих випадках, коли шкода заподіяна джерелом підвищеної небезпеки в умовах дії непереборної сили, слід вважати, що спричинена шкода знаходиться в необхідному причинному зв'язку не з джерелом підвищеної небезпек», а з фактом цієї непереборної сили. Шкода, що виникає в цих умовах не є протиправно заподіяною. У х зв'язку з цим і не виникає обов'язок володільця джерела підвищеної небезпеки її видшкодовувати. Вина володільця джерела підвищеної небезпеки, відповідно до законодавства, значення не має.Але це не означає, що її не треба встановлювати. Діючи таким чином, суд виконує важливу профілактично-виховну функцію, сприяючи цим укріпленню дисципліни і порядку в використанні джерел підвищеної небезпеки. Але і при відсутності вини в діях володільця такого джерела є наявним суб'єктивний момент. Він (володілець) ризикує, а за ризик, згідно до ст. 450 ЦК, якщо шкода все ж таки заподіяна, необхідно відповідати. Відповідальність за ризик базується не просто на фактові
заподіяння шкоди, але й на тому, що володілець джерела підвищеної небезпеки розуміє, що піп ризикує, використовуючи таке джерело.
В параграфі шостому в позитивному плані розглядається питання про страхування іі,ицільної відповідальності володільців--джерел підвищеної пебезеки, я ке до цього часу п законодавстві України не знаґппло сного вирішення.
У глані четвертій розглянуті питання про обсяг та способи відшкодування шкоди. В параграфі першому цієї глаип вказує ться, що обсяг відповідальності зазаподіяішя шкоди визначається виключно у відповідності з обсягом заподіяної шкоди. 1 такий підхід до вирішення проблеми називається принципом повного відшкодування. Вказаний принцип тісно пов'язаний зі способами відшкодування шкоди. Перший спосіб, що є відображеним у законі - відшкодування у натурі - на практиці застосовується дуже рідко. Це пов’язано, насамперед з тим, що для потерпілого с більш зручним отримати грошову компенсацію та придбати річ, що відповідає jrtoro власному смаку та потребам,а ніж ту, яка підновлена особою’, що спричинила шкоду. Тому у моному ЦК слушно буде визнати первинним такий спосіб відшкодування шкоди, як відшкодування збитків, п вторинним - відновлення речі, що мзнала шкоди, в натурі. Д<ілі дисертант приділяє увагу цитатно про правила оцінювання шкоди, що заподіяна розкраданням, нестачею, знищенням чи пошкодженням матеріальних цінностей, а також питанням про відшкодування шкоди, що заподіяна спільними діями, про принцип змішаної відповідальності (вини), відповідно до якого обсяг відповідальності особи, що заподіяла шкоду, зменшується у випадку грубої необережності з боку потерпілого. Всі ці піпання розглядаються з позиції необхідності встановлення у деліктному прані України більш чітких засад справедливості при визначенні обсягу та способів відшкодування майнової шкоди особам, що потерпіли, відповідно з принципом її повного відшкодування.
Параграф другий останньої глави присвячений питанню про обсяг та способи відшкодування шкоди, що заподіяна життю та здоров'ю громадян. Підкреслюється, що коли мова йде про заподіяння шкоди житпо та здоров'ю громадян, то не можна застосовувати такий захід
ЦІІШЛиіО-П))<ШОНОЇ ВІДПОВІДаЛЬНОСТІ, ЯК ВІДНОВЛОІШЯ ПОПереДНЬОГО СІ ану ПОТОрНІЛОГО (ПІДНІКОДуваїШН у натурі], ОСКІЛЬКИ ЦІ бл<1Г(І IIIі с такими, ЩО МОЖУТЬ ПуТН ВІДПОВЛОИИМН. ;\ЛЄ |)<1.Н)М З ТИМ Порушення нк<1 ІСІНІІХ
Гіл.іг може породжувати (викликати) майнові наслідки: трачений у ім'я іку :іі зниженням працездатності заробіток, витрати, инклпкані пошкодженням здоров'я. В цих випадках нідіюмлювальна (функція цииі\і,но-праноної відповідальності полягає у компенсації птрат и маніюніїї сфері громадянина, гцо викликані посяганнями на сферу немаіпкжу. •
Відповідно до діючого законодавства, шкода, що заподіяна у -.в'язку з загибеллю або пошкодженням здоров'я громадяїннісі, відшкодується, як і шкода, що заподіяна майну, по нормах виедоговірних шбон'язапі.. Однак в літературі до цього часу ведуться дискусії з приводу галузевої при належності зобов'язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди жттю та здоров'ю громадян. Насамперед, маються на увазі ситуації, н яких шкода спричиняється у зв'язку з існуючими між сторонами (спричиинтелем та потерпілим) договірними відносинами. Дисертант дотримується тієї позиції, що договір може лише посилити відповідальність в порівнянні з тіе.ю, що встановлена законом. Принцип свободи договору це дозволяє. Природньо, що умови договору, які обмежують відповідальність за заїЛдіяння шкоди, повинні визнаватися недійсними. Далі відзначається, що позитивним у нині діючому законодавстві є відсутність врахування загальної працездатності при визначенні розміру відшкодування за шкоду, що заподіяна здоров'ю, атакож, що розмір відшкодування не зменьшується на суму пенсії, яка сплачується потерпілому, що, безумовно, відповідає принципу соціальної справедливості. Однак і тепер залишається не-врегульованим питання про визначення сум, що підлягають відшкодуванню внаслідок заподіяння шкоди здоров'ю осіб, що с учасниками підприємницьких структур. Судова практика в цих випадках йде шляхом визначення розміру відшкодування на базі середньорічного прибутку, який відповідно з даними податкової інспекції потім поділяється по місяцях. Це правило було б доцільно ввести в новий ЦК.
Параграф Трегіїї ЧОТНерТОЇ ГЛсІШІ ДНГСрТіІЦІННОГі) ДОСЛІД. ІчЄ||Ц>І и І >і і с нячеіппі проблемі нідшкодунання моральної шкоди, яка пнкликас значний інтерес багатшх ичопих-ціпіілистіи. Ниерчаючіи ь до цн:і Проблемі!, ННТор ДОСЛІДЖуС, ЯК ШДІІІКиДуН.ІІІІШ МОрНЛЬІЮЇ шкоди ЗДІШ ІІІОІІІІЛОСІ, 1) дореіюлюційпій Росії Та ЯКИМИ були ТеореТИЧИІ розробки н ціп області. Далі п параграфі аналізується німецькі!, англійські' Та американське ІіІКОІКіД.'ЧСЧІИ), яке регулює. ИИТаїІИЯ нідшкодунання шкоди, що икник<к: як із делікту, так і з договору. Досліджуючи цю проблему и межах діючого цивільного закоподані і на України, дисертант етнерджус, що у нинадках заподіяння моральної шкоди порушенням іфсін громадян та організацій н рогулятптшх (догоіііршіх га І11НІІ1Х) праіюнідпоіііічпиїх або у ш'язку з порушенням їх абсолютних Иран (прана нласиості, іншого речопого прана, чеі:ті, гідності, ділової репутації тощо), ннннкас самое гішіо охоронно-деліктно :іобои'я:іання, що пов'язано саме з заподіянням моральної шкоди. Іи .кіно кажучи, и цих випадках, поряд з порушенням іпіппх нраи, порушується і окремо абсолютні: суб'сктшше цивільне прано фізичних та юридичних осіб па спокійно життя, прапо на чоспе до себе підношення. Це н скою чергу ошачас, що її структурі деліктних зобов'язань н іншому ЦК можно на баїі ст. -1-Ю1 діючого ЦК окремо передбачити і регламентацію даного виду деліктних зобон'язань. Разом з тим, ангор ннажас формулювання ст. ‘МО1 ЦК таким, що не с цілком досконалим. Внаслідок того, що моральна шкода, яка заподіяна суб’ектоиі циііілі.пого прана ні: може бути компенсованою, тому що но можлнпо знайти грошошій або матеріальний еквівалент, який би зміг замінити моральні страждання, які були перенесені потерпілим, шіаслідок заподіяння моральної шкоди, буде нірнпм говорити ні! про компенсацію моральної шкоди, а про штрафні санкції на користь потерпілого, що накладаються на особу, яка заподіяла шкоду. Розмір штрафу попипоп визначатися судом з урахуванням по іошіих пн,мог, характеру дії особи, що заподіяла моралі,ну шкоду.
Завсфіцусться дисертація заключною част иною, и якій шдзначасться, що зроблені її роботі висновки та пропозиції, на погляд дисертанта,відповідають суті та юридичним конструкціям делікті ні х зобов'язань.
Основні положення дисертації 1!ІДО(їріІЖЄ1ІІ в наступних публікаціях:
1. Зіігорулі.ко А.І І. Возмещение Вреда, ПрИЧІПІеПІНЯ О ІірЄСі уіП1Ь!МІ! д'ч'ісгпннмп нескольких лиц. //Бизнес Ппформ. І1.",':!. N ЗО. (0,3 до ).
2. Зіігорулько Л.М. Возмещение иреда. Причинений!<> источником ноііьіиіеііноіі опасности. //Пичмес Ппформ. 1993. N 39. (0,3 д.а.).
З Лігорулі.ко Л.И. Гражданское (частное) і ірії по п,і с і раже субъективных upon граждам. //Ппчнес Ппформ. 1994. N 1 (0,3 д.,і. в
спіиапторстні).
1. Зогорулько Л.11. Возмещение имущественною ІіреДіІ, нричпнен-пого преступными действиями. //Бизнес Иік|к)рм. 1991. N 7. (0,3 д.а.)
5. Загорулько Л.И. Особенности возмещения вреда, причиненного несовершеннолетними. //Бизнес ІІиформ. 1994. N 12. (0,3 д.а.).
G. Загорулько Л.И. Теория и практика возмещения морального ирода //Пизнес Ипформ. 1994. N 36. ( 0,3 д а.). •
7. Загорулько Л.И. Установление транспортного средстиа и водителя, причинившего пред физическому либо юридичесокм лицу,в дорожно-транспортном происшествии //Сборник материалов научнопрактической конференции но проблемам операгнвно-розыекпой деятельности в современных условиях. К , 1995. (0,2 д а.).
В. Загорулько А.И. Понятие обязательств по возмещению вреда и характеристика их как охранительных обязательств //Сборник материалов научно-практической конференции по актуальным проблемам современного права. М., 1995. (0,35 д.а.)..
Загорулько А.И. Обязательства но возмещению вреда, причиненного субъектами гражданского прана: Диссертации на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности Г-Ї.ОО.ІХЗ - гражданское прайс, семейное право; гражданский процесс; между народное часті me прано. Университет внутренних дел. Харьков,1905. ’ .
ІІ диссертации, наряду с аналімом действующего законода телі.стна н научных работ, изложены новые подходы к решению многих вопросов, связанных с обязательстпамн п, прежде осего с обязательствами но возмещению вреда, причиненного противоправными действиями субъектов гражданского права (деликтными обн )агелі>ствамн]. Рассмотрен вопрос о месте'нм ціліших оби іателитн в системе обязательств из причинения вреда. Исследована проблема соотношения оснований и условий возмещения противоправно причиненного вред<1 п, соответственно, рассмотрены особенности отдельных видов обязательств по возмещению вреда, причиненного противоправными деПстинями субъектов граждане'кого нрава (ответственностьнесовершеннолетних, владельце» источников повышенной опасности и тд). Затронуты актуальны!; вопросы о страховании гражданской ответственности, а также о возмещении морального вред». Сформулированы конкретные предложения но совершенствованию гражданского
законодательства Украины.
Zagorulko A.I. Obligations (о compensate for the harm done by the subjects of civil
law.
Manuscript-type thesis for a candidate's degree on law sciences in speciality 12.00(13 - civil law; family law; civil procedure; private international law. University of Internal Allaiis, Ministry of Internal Aflairs, Kharkov, 1995.
In this thesis the laws in force and scientilic papers are analysed. New approaches to solvimj many of the problems connected with the delictual obligations aie stated. Obligations to compensate for the harm done as a result of the illegal actions of the subjects of civil law are staled. The problem of the place ol the above mentioned obligations in the system of obligations resulting from doing harm is considered. The " problem of correlation between the grounds for and conditions of compensating for the harm done as a result of the illegal actions is analysed and, correspondingly, the річ iritiesof separate types of obligations to compensate for the harm done as a result of illegal actions of the subjects of civil law /responsibility of juveniles, owners of the sources of increased danger and so oil/ are considered. Urgent problems of insurance of civil responsibility as well as those of compensating for moral harm are touched upon. Concrete proposals on improving the civil law of Ukraine are formulated.
Ключові слова: деліктні зобов'язання, шкода, відшкодуиапі!" інкодн. '
Відповідальний за випуск доцент Самойлєнко В.М.
- •
Підп, до друку 21,09.95. Папір о’фсет., друк.офсет. Ум.-друк.арк. 1,0, обл.-вид, арк. 1,2.
Тираж 100 прим, Зам. № 59/2 Дільниця оперативного друку Університету внутрішніх справ. Україна, 310080, м.Харків, щ) 50-річчя СРСР, 27.
