АВТОРЕФЕРАТ ДИССЕРТАЦИИ по праву и юриспруденции на тему «Правовое регулирование участия иностранных юридических лиц в гражданских правоотношениях (уравнительно-правовой аспект)»
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ХЄДА СВІТЛАНА МИКОЛАЇВНА
УДК 341.9:347.19: 340.5
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ УЧАСТІ ІНОЗЕМНИХ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ У ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИНАХ (ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ)
Спеціальність: 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
/
Київ - 2004
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі цивільного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Науковий керівник:
Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор,
академік Академії правових наук України КУЗНЄЦОВА Наталія Семенівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка професор кафедри цивільного права
доктор юридичних наук, професор, ХАРИТОНОВ Євген Олегович,
Одеська національна юридична академія, завідувач кафедри цивільного права
Провідна установа:
кандидат юридичних наук,
ЩЕРБИНА Олена Валентинівна, Міжнародна фінансова корпорація (м. Київ),
радник з юридичних питань
Національна юридична академія України ■ імені Ярослава Мудрого (м. Харків).
Захист відбудеться 20 травня 2004 року о 10:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.06 в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 253 (зал засідань).
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 10.
Автореферат розісланий “_____” квітня 2004 року.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради г кандидат юридичних наук, доцент
Боднар Т.В.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дисертаційного послітіження. Протягбм останніх десятиліть і розвитку світової економіки домінують процеси поглиблення інтернаціоналізації та 'лобалізації господарського розвитку, що зумовлює зміну обсягів і характеру руху ¡¡акторів і результатів виробництва, а також процеси гармонізації правового регулювання суспільних відносин та зближення правових систем. За таких умов тідприємницька діяльність юридичних осіб не обмежується територією однієї держави, і кількість юридичних осіб - суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності постійно ¡більшується.
Світовий досвід свідчить про те, що країни з перехідною економікою не здатні пійти з економічної кризи без залучення та ефективного використання іноземних нвестицій, які здійснюються прямо чи опосередковано корпоративними структурами. Гакі структури не тільки забезпечують доступ до сучасних технологій, моделей сорпоративного управління та ведення бізнесу, але й динамізують ринки товарів і послуг га формують конкурентне середовище. Окрім того, вони підтримують національного товаровиробника, оскільки надають початковий капітал для ведення спільної діяльності і українськими партнерами.
У зв’язку з розбудовою в Україні ринкової економіки завдання законодавця та оридичної науки полягає у формуванні правової основи для ефективного використання ютенціалу іноземних компаній. Перевага України полягає в тому, що вона мас всі умови [ля створення власної моделі правового регулювання відносин з іноземним елементом, ¡скільки в неї є об’єктивна можливість уникнути типових помилок, запозичити юзитивний світовий досвід у сфері регулювання відносин за участю іноземних сомпаній, пристосовуючи його до особливостей національних економічної, правової, юлітичної та інших сфер суспільного життя. Тому, дослідження законодавства, іравозастосовчої практики та наукових напрацювань провідних постіндустріальних сраїн, а також міжнародних інституцій, у сфері правового регулювання участі іноземних оридичннх осіб у цивільних правовідносинах має велике значення.
Вихід України на міжнародний рівень як суверенної держави привернув до неї 'вагу корпоративних структур, що акумулюють значні фінансові ресурси, а отже мають ютенціал для інвестування цих коштів в українську економіку. Однак, нестабільність іаціонального законодавства, яке могло би гарантувати захист іноземного капіталу, не іозволяе таким структурам розгорнути повного мірою діяльність на території України. -Іа відміну від таких великих та відомих у світі структур, єдиною метою невеликих поземних компаній при інвестуванні п українську економіку переважно є швидке багачення, що не сприяє економічному розвитку держави. Недосконалість аконодавчої бази не лише позбавляє Україну можливості залучити до своєї економіки [кісний іноземний капітал, але також сприяє переходу “в тінь” українських [ідприємницьких структур. Унаслідок цього українські компанії мають менше южливостей співпрацювати з іноземними компаніями та брати участь у подальшому юзвитку міжнародного співробітництва на рівні юридичних осіб.
Враховуючи нестабільність нормативно-правової бази України та недостатніс регламентації відносин “з іноземним елементом”, нагальною є потреба вироблені основних теоретичних положень, визначення практичних проблем та розроблені рекомендацій по вдосконаленню національного законодавства в сфері правово регулювання участі іноземних юридичних осіб у цивільних правовідносинах.
Окрім того, у вітчизняній юридичній науці майже не приділяється ува дослідженню іноземного законодавства, яке регламентує участь іноземних компаній цивільних правовідносинах. З іншого боку, постійно зростає зацікавленість українські підприємств у поширенні своєї діяльності за межі України, де вони розглядаються : іноземні юридичні особи з точки зору іноземного права. Отже, актуальність досліджені проблеми правового регулювання участі іноземних юридичних осіб у цивільні правовідносинах у порівняльно-правовому контексті не викликає сумнівів.
Ступінь лослідженості теми дисертації. У вітчизняній юридичній науці : проводилося всебічне порівняльно-правове дослідження особливостей правово регулювання участі іноземних юридичних осіб у цивільних правовідносинах. Хоча окре форми участі (наприклад, акціонерні товариства, постійні представництва, дочір підприємства нерезидентів, договори про спільну діяльність, концесійні договори тощ були предметом досліджень та обговорювалися в ряді наукових та науково-популярні публікацій, загалом можна констатувати відсутність достатньої уваги українськ юридичної науки до всебічного порівняльно-правового висвітлення цієї теми.
^Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика дисертаї є складовою науково-дослідної роботи кафедри цивільного права юридично факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, зокрем; зв’язку з розробкою теми “Формування механізму реалізації і захисту прав та своб' громадян в Україні” № 01БФ042-01.
Об’єктом дисертаційної роботи є нормативно-правові акти України, Російсь» Федерації, ФРН, Франції, США та Канади, що регламентують участь іноземні юридичних осіб у цивільних правовідносинах, а також практика їх застосування.
Предметом дисертаційного дослідження є цивільно-правові відносини, і складаються за участю іноземних юридичних осіб.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є аналіз особливост правового регулювання участі іноземних юридичних осіб у цивільних правовідносин за законодавством України, Російської Федерації, ФРН, Франції, США та Канади також способів захисту прав і законних інтересів іноземних компаній, а також наведен теоретико-методологічної аргументації та вироблення науково обґрунтовані пропозицій щодо подальшого вдосконалення та уніфікації національного законодавст в цій сфері. '
з
Зазначена мета зумовлює вирішення наступних головних завдань: (1) уточнення »сновних понять і категорій цивільного та міжнародного приватного права, що іикористовуються в сфері правового регулювання участі іноземних компаній у цивільних правовідносинах; (2) здійснення порівняльно-правового аналізу ісобливостей правової регламентації участі іноземних юридичних осіб у цивільних іравовідносшіах відповідно до законодавства України, Російської Федерації, ФРН, Франції, США та Канади; (3) визначення поняття та обсягу цивільної правосуб’єктності поземних юридичних осіб на підставі аналізу законодавства досліджуваних країн; (4) іизначення поняття та дослідження правового механізму переведення юридичними ісобами свого доміцилію до інших країн та вироблення рекомендацій по запровадженню іідновідного інституту в Україні; (5) визначення особливостей та сутності ірганізаційно-правових форм участі іноземних корпоративних інвесторів у цивільних іравовідносинах в Україні, Російській Федерації, ФРН, Франції, США та Канаді; (6) юслідження способів захисту прав і законних інтересів іноземних юридичних осіб у ¡аціональних юрисдикційних органах та юрисдикційних органах третіх країн, а також > спеціалізованих міжнародних установах; (7) розробка практичних рекомендацій :тосовно вдосконалення законодавства України в сфері правового регулювання участі поземних юридичних осіб у цивільних правовідносинах.
, Методологічна та теоретична основа гсослілження. Методологічною основою іисертаційного дослідження с діалектичний метод пізнання суспільних відносин, явищ а процесів із системно-структурним підходом до вивчення матеріалу, поєднаний із :интезом та системним аналізом правових понять і категорій та іншими методами іаукового дослідження, а також порівняльно-правовий, формально-логічний, )етроснективний та інші інструменти наукового аналізу.
Зокрема, діалектичний метод використовується для аналізу становлення іаконодавства, що регламентує участь іноземних компаній у цивільно-правових іідносинах. Аналіз законодавства та правозастосовчої практики інших держав у сфері >егулювання участі іноземних юридичних осіб у цивільних правовідносинах ідійснюється за допомогою порівняльно-правового методу. Такі методи наукового юслідження як синтез та системний аналіз застосовуються з метою уніфікації правових юнять та категорій, що використовуються в досліджуваних країнах, а також для іизначення сучасних тенденцій у розвитку законодавства провідних країн у сфері іегулювання участі іноземних компаній у цивільних правовідносинах, а також для формулювання пропозицій із імплементації певних положень у законодавство України.
Теоретичною основою дослідження та зроблених у дисертації висновків юслужили роботи вітчизняних та російських науковців, зокрема Л.II. Ануфрієвої, A.B. \соскова, М.М. Богуславського, В.І. Борисової, В.Г. Варнавського, М.І. Данилькевича, З.В. Дзери, Г.К. Дмитрієвої, A.C. Довгерта, І.М. Завійського, Д.В. Задихайла, В.В. Залеського, В.П. Звєкова, О.С. Іоффе, В.І. Кісіля, A.A. Конопляника, В.М. Коссака,
І.С. Кузнєцової, М.І. Кулагіна, JI.A. Лунца, В.В. Луця, О.Л. Маковського , Б.К. УІалишева, 0.10. Мельника, О.О. Мережка, A.B. Міцкевича, I.A. Покровського, М.К. Зулейменова, М.Ю. Тихомирова, Г.С. Фединяк, Є.О. Харитонова, О.В. Щербини та
інших дослідників. У процесі роботи використовувалися наукові та аналітичні прац зарубіжних авторів: А. Андерсена, Ф. Арчібальда, У. Батлера, К. Беглі, Б. Бекера, Д Бенерта, Ф. Бускета, Р. Віталя, А. Вьєндьє, III. Вільєр, Гіллена М., Р. Давіда, Д. Детьєна М. Іссада, К. Катшоу, В. Кнаппа, У. Колвенбаха, Ф. Лефебра, М. Літки, Дж. Макінтошг Р. Манна, А. Морлок, X. Фарія, Ф. Опшина, Л. Раапе, К. Реддена, К. Роберта, Б Треммпла, Д. Уолласа, Б. Чеффінза, Г. Чізмена та інших авторів.
Нормативною базою дисертаційного дослідження є цивільні, торгові (в країна: з дуалістичною системою приватного права) та цивільно-процесуальні кодексі досліджуваних країн, закони України, Російської Федерації, ФРН, Франції, США т; Канади про господарські (комерційні, підприємницькі) товариства та про інвестиційн; діяльність, а також міжнародно-правові документи, зокрема Уніфікований закої ЮНСІТРАЛ про міжнародний комерційний арбітраж, Нью-Йоркська Конвенція ирі визнання та приведення у виконання іноземних арбітражних рішень, Конвенція ирі вирішення інвестиційних спорів між державами та громадянами інших держав, Римськ Конвенція про право, що застосовується до договірних зобов’язань, Європейські Конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж та інші акти.
У дисертаційній роботі використані матеріали узагальнень судової практики зокрема матеріали Верховного суду США, Апеляційного суду Британської Колумбії Європейського суду, Міжнародного центру з вирішення інвестиційних спорів Міжнародного арбітражного суду при Міжнародній торговій палаті та інши: спеціалізованих міжнародних установ.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дана дисертаційні робота є одним із перших в Україні порівняльно-правових досліджень участі іноземнії: юридичних осіб у цивільних правовідносинах, здійснених на підставі аналіз; законодавства України, Російської Федерації, ФРН, Франції, США, Канади т практики його застосування. .
Наукова новизна результатів, одержаних в процесі роботи над дисертацією конкретизується в наступних основних теоретичних положеннях:
1. На сучасному етапі реформування приватного права України з метою уніфікаці підходів до визначення правових понять та категорій пропонується використовуваті тільки поняття “особистий закон (статут)” для визначення правового статус; юридичної особи.
2. У роботі детально аналізується інститут перенесення доміцилію юридичної особі який автором визначасться як переведення компанії за межі юрисдикції, відповідні до законодавства якої вона набула статусу юридичної особи, без необхідності і ліквідації в цій юрисдикції.
3. Можливість перенесення компанією свого доміцилію закордон є додаткові» стимулом для іноземних юридичних осіб при інвестуванні в країни з нестабільної економічною, політичною та правовою системами. Отже, з метою заохоченії іноземного інвестування пропонується запровадити в Україні інститут перенесена доміцилію юридичної особи. Оптимальним варіантом є законодавче закріпленії
права переносити доміцилій як з України, так і до неї, при цьому порядок, умови та термін такого перенесення повинні бути чітко регламентовані законодавцем.
1. При запровадженні в Україні інституту перенесення доміцилію юридичної особи доцільно запозичити таку правову модель, згідно з якою “переведена” компанія буде вважатися суб’єктом права одночасно двох юрисдикцій: право попередньої юрисдикції регулюватиме всі питання, пов’язані з правовим статусом юридичної особи, а всі аспекти фінансово-господарської діяльності “переведеної” компанії в новій юрисдикції входитимуть до сфери правового регулювання цієї нової юрисдикції.
3. На підставі порівняльно-правового аналізу законодавства досліджуваних країн сформульовано визначення дочірньої компанії, відповідно до якого дочірньою компанією визнається юридична особа, контроль за управлінням та діяльністю якої здійснюється іншою (материнською) юридичною особою в силу володіння нею більшістю голосів у дочірній компанії або згідно з укладеним між ними договором про підпорядкування.
3. Враховуючи фактичну залежність дочірньої компанії від материнської, обґрунтовується доцільність запровадження солідарної відповідальності материнської компанії з дочірньою за угодами, укладеними останньою з метою виконання обов’язкових для неї вказівок материнської компанії, та субсидіарну відповідальність головної компанії за боргами дочірньої у випадку її банкрутства з вини материнської компанії.
?. З метою захисту інтересів акціонерів та кредиторів акціонерного товариства члени його виконавчого органу повинні нести солідарну відповідальність за шкоду, спричинену товариству, якщо така шкода виникла внаслідок рішення виконавчого органу, та вони проголосували за прийняття такого рішення.
і. Виходячи з основного призначення статуту як документу, який юридично індивідуалізує господарське товариство як суб’єкта права, самостійного та конкретно визначеного учасника цивільного обороту, випливає відкритий, публічний характер статуту. У зв’язку з цим обґрунтовується доцільність надання третім особам права звернення до відповідного органу державної реєстрації для ознайомлення зі змістом статутів господарських товариств.
). Світова практика свідчить про поширення на сучасному етапі альтернативного (позасудового) вирішення спорів, що пояснюється рядом причин, які висвітлено в дисертаційний роботі. У зв’язку з цим наводяться додаткові аргументи на користь дослідження та розвитку в Україні міжнародного комерційного арбітражу та інших альтернативних засобів вирішення спорів.
Наукову новизну дослідження також складають сформульовані та теоретично ібґрунтовані рекомендації з удосконалення законодавства України в сфері правового )егулювання участі іноземних юридичних осіб у цивільних правовідносинах. Оскільки і Україні іноземні юридичні особи функціонують переважно у формі господарського
(підприємницького) товариства, в дисертаційній роботі сформульовані пропозиції удосконалення законодавства про юридичні особи в цілому та господарські (підприємницьких) товариств зокрема, а саме:
1. Обґрунтовується необхідність внесення до спеціального закону, який регулює стаг підприємницького товариства, положення, яке би передбачило обов’язок голої виконавчого органу акціонерного товариства та товариства з обмежено відповідальністю в будь-який час надавати на вимогу кожного акціонера (учасник; засвідчені копії річних фінансових звітів, а також актів перевірок будь-які державних органів, висновків ревізійної комісії та аудитора товариства за остан три роки, а також будь-яких протоколів зборів вищого органу управлінь товариства.
2. Пропонується виключити із Закону України “Про господарські товариства” 19?
р. ст. 64, яка передбачає можливість виключення учасника з товариства з обмежено відповідальністю. ■
3. Пропонується внести зміни до ст. 148 Цивільного кодексу України, що полягають наданні учасникам товариства з обмеженою відповідальністю права встановлені в установчому договорі заборони на вихід учасника з товариства протягс визначеного учасниками строку.
4. Обґрунтовується пропозиція доповнити ст. 61 Закону України „Прогосподарсь товариства" 1991 р. положенням такого змісту: „Неналежно скликані збор учасників визнаються дійсними у випадку присутності на них всіх учасників".
5. Вказується на доцільність надання акціонерам (учасникам) акціонерної товариства та товариства з обмеженою відповідальністю можливості обираї альтернативну структуру управління товариством, а саме передавати функі виконавчого органу управляючому (яким може бути юридична особа).
Теоретичне та практичне значення результатів дисертаційної роботи полягає тому, що матеріали дослідження одержані в процесі всебічного порівняльно-правово; аналізу регулювання участі іноземних юридичних осіб у цивільних правовідносин! на підставі досвіду провідних країн цивільного та загального права, а також окреслюю' перспективи розвитку вітчизняної юридичної науки в цій сфері.
З метою уніфікації українського законодавства з міжнародними правовій актами та його гармонізації з провідними світовими тенденціями в сфері регулюваш участі іноземних компаній у цивільних правовідносинах, сформульовані в дисертаї висновки та пропозиції можуть використовуватися для вдосконалення чинної законодавства України та при розробці нових нормативно-правових актів у цій галу:
Результати дисертаційного дослідження можуть слугувати матеріалом до подальшої науково-дослідної роботи та використовуватися в навчальному процс< зокрема при підготовці підручників, навчальних посібників для студентів юридичні вузів та факультетів.
Особистий внесок злобувача. Дисертація є самостійною, завершеною науковою роботою, одним із перших в Україні порівняльно-правових досліджень регулювання участі іноземних юридичних осіб у цивільних правовідносинах, здійсненим на підставі аналізу законодавства, правової доктрини та правозастосовчої практики СШ А, Франції, ФРН, Канади, України та Російської Федерації, виконаним на монографічному рівні. В роботі сформульовано теоретичні положення, висновки, рекомендації, що одержані автором в результаті ґрунтовного аналізу наукових та нормативно-правових джерел, а також детального ознайомлення з діяльністю підприємств із іноземними інвестиціями в Україні.
Апробація результатів /тисептапії. Основні положення дисертації були апробовані на наукових конференціях, зокрема 12 квітня 2002 року на науково-практичній конференції студентів та аспірантів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (доповідь на тему “Переведення доміцилію юридичних осіб”), у квітні 2002 року на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми цивільного права та практики його застосування у сучасний період” (доповідь на тему “Поняття та обсяги цивільної правосуб’єктності іноземних юридичних осіб за законодавством України”), у листопаді 2002 року на Перших Всеукраїнських юридичних читаннях студентів і аспірантів (доповідь на тему “Правове положення товариства з обмеженою відповідальністю за законодавством України, Франції та ФРН (порівняльно-правові аспекти)”), у квітні 2003 року на науково-практичній конференції студентів та аспірантів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (доповідь на тему “Міжнародний комерційний арбітраж як альтернативний засіб захисту прав та законних інтересів іноземних юридичних осіб (порівняльно-правові аспекти)”).
Окремі положення дисертації обговорювалися також на навчальних семінарах “Виконання судових рішень” та “Правове регулювання надання фінансових послуг. Інвестиційна діяльність”, які проводилися відповідно у січні та лютому 2002 року Центром комерційного права, а також на семінарі “Економічні та юридичні аспекти створення та діяльності дочірніх підприємств”, який проводився у лютому 2003 року Міжнародною фінансовою корпорацією.
Публікації. Основні теоретичні положення дисертаційного дослідження викладені дисертантом у шести наукових публікаціях, у тому числі в п’яти наукових статтях і в тезах доповіді на науковій конференції.
Структура лнеертанії обумовлена метою та характером завдань дослідження. Відповідно до них дисертація складається зі вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 215 сторінок, у тому числі 23сторінки - список використаних джерел із 253 найменувань, більше ніж 140 з яких є іноземними джерелами мовою оригіналу.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі розкривається сутність та обґрунтовується актуальність тем дисертаційного дослідження, зв’язок із науковими програмами, планами, темам кафедри цивільного права юридичного факультету Київського національної університету імені Тараса Шевченка, сформульовані мета та завдання дослідженії дається характеристика об’єкта, предмета, використаних методів дослідженії викладається наукова новизна та обґрунтовуються основні наукові положення, я виносяться на захист, висвітлюється ступінь розробки проблематики робот: інформаційна база дослідження, показано теоретичне та практичне значення отримані результатів, їх апробація, а також характер публікацій.
У першому розділі “Цивільна правосуб'єктність іноземних юридичних осіб
який включає три підрозділи, автором визначається поняття юридичної особи і основного суб’єкта міжнародного приватного права, поняття та обсяг цивільн правосуб’єктності іноземних юридичних осіб, а також досліджуються джерел правового регулювання іноземних компаній у США, Канаді, Франції, ФРН, Україні ■ Російській Федерації.
У першому підрозділі “Загальна характеристика іноземних юридичних осіб) учасників цивільних правовідносин” здійснюється правовий аналіз категорії юридичн особи у міжнародному приватному праві, визначаються її ознаки, наводяты класифікації юридичних осіб за законодавством досліджуваних країн. Зокрем робиться висновок про те, що в сучасних цивільно-правових кодифікаціях, як правил не наводиться чітке визначення поняття “юридична особа”. Цивільне законодавсті багатьох іноземних держав воліє взагалі не давати визначення юридичної особ Незважаючи на таку невизначеність, аналіз положень іноземного законодавства, судов практики та теоретичних досліджень дозволяє виявити наступні загальні ознаки, я досить повно характеризують юридичну особу як суб’єкта права: (1) незалежніс існування юридичної особи від складу її учасників; (2) наявність самостійної волі, яі не співпадає з волею и окремих учасників; (3) наявність майна, відокремленого в майна учасників юридичної особи; (4) самостійна відповідальність юридичної осо( за своїми зобов’язаннями в межах належного їй майна; (5) можливість від свого іме укладати угоди в межах, дозволених законом; (6) право бути позивачем та відповідачі в юрисдикційних органах.
Основним фактором для уточнення цивільно-правового статусу іноземні юридичних осіб у міжнародному приватному праві є та обставина, що на них виливаю1 принаймні дві регулюючі системи - система національного права держави, відповіді до законодавства якої така юридична особа створена, та держави, на території якої во і здійснює чи планує здійснювати діяльність (територіальний закон). При цьому в ря випадків особливе значення можуть мати також норми відповідних міжнародних уге у яких беруть участь зазначені держави.
Окрім того, автором досліджуються організаційно-правові форми юридичні осіб за законодавством США, Франції, фРН, Канади, України та Російської Федеран внаслідок чого робиться висновок про те, що назви організаційно-правових фо{
можуть змінюватися залежно від країни, однак правова сутність кожної з таких форм, незалежно від назви у певній країні, приблизно однакова, хоча єдиної класифікації не існує. Найбільш поширеним є поділ юридичних осіб залежно від характеру об’єднання (осіб або капіталів) та від ступеню відповідальності учасників за зобов’язаннями юридичної особи (всім своїм майном чи виключно в межах внесеного вкладу).
У другому підрозділі “Поняття та обсяг цивільної правосуб’єктності іноземних юридичних осгТГ’визначається поняття та обсяг цивільної правосуб’єктності іноземних компаній. Зокрема, розкриваються сучасні підходи до концепції спеціальної та загальної правоздатності юридичної особи. Так, результати проведеного дослідження свідчать про кризу доктрини ultra vires (спеціальної правоздатності) в країнах англосаксонського права, а згодом і в інших провідних країнах. На підставі проведеного аналізу дисертантом підтримується ідея відмови від концепції спеціальної правоздатності юридичної особи в національному праві.
Автор погоджується з аргументами, висловленими A.B. Асосковим, Л.П. Ануфрієвою, В.І. Кісілем та іншими науковцями на користь відмови від застарілого підходу до визначення правового статусу іноземної юридичної особи через “національність”, тобто особистий закон (статут) і державну належність юридичної особи.
Зокрема відзначається, що поняття «національність» та -«особистий закон» мають різну сферу застосування. Так, категорія «особистий закон (статут)» використовується в науці міжнародного приватного права та стосується тільки сфери колізійно-правового регулювання. Що стосується «національності» юридичної особи, то це поняття має більш широку сферу застосування і стосується передусім публічно-правових інститутів - це державна належність юридичної особи, що дозволяє визначити межі дії публічно-правових норм законодавства певної держави. Разом із тим поняття «національність» продовжує застосовуватися і в сфері міжнародного приватного права, перетворюючись при цьому, по-суті, в синонім поняття «особистий статут» юридичної особи.
На думку автора, використання в науці міжнародного приватного права публічно-правової категорії «національність юридичної особи» не є виправданим за наявності власного загальноприйнятого поняття «особистий закон (статут) юридичної особи». Отже, на сучасному етапі реформування приватного права України з метою уніфікації підходів до визначення правових понять та категорій пропонується використовувати тільки поняття “особистий закон (статут)” для визначення правового статусу юридичної особи.
У роботі аналізуються панівні доктрини визначення особистого закону (статуту) юридичної особи, а саме доктрини інкорпорації, осілості та центру експлуатації. Також досліджується теорія контролю.
У роботі детально аналізується інститут перенесення доміцилію юридичної особи, який автором визначається як переведення компанії за межі юрисдикції, відповідно до законодавства якої вона набула статусу юридичної особи, без необхідності її ліквідації в цій юрисдикції.
Можливість перенесення компанією свого доміцилію закордон є додатковим стимулом для іноземних компаній при інвестуванні п країни з нестабільною економічною, політичною та правовою системами. Отже, з метою заохочення іноземного
інвестування пропонується запровадити в Україні інститут перенесення доміцил юридичної особи.
. Дисертант приходить до висновку про те, що перенесення доміцилію може ма місце лише за наявності двох передумов: (1) законодавство попередньої юрисдикі передбачає або (в деяких випадках) прямо не забороняє можливість такого перенесен без необхідності попередньої ліквідації юридичної особи; (2) законодавство ное юрисдикції повинне визнавати збереження прав “переведеної” юридичної особи продовження застосування до питань, пов’язаних з правовим статусом компанії, пра попередньої юрисдикції, включаючи вимогу, щоби суди приймаючої держави визнава “переведену” компанію юридичною особою, а повноваження її посадових ос визнавалися в новій юрисдикції. Отже, при запровадженні інституту перенесен; доміцилію юридичної особи в національному праві, оптимальним варіантом законодавче закріплення права переносити доміцилій як з України, так і до неї, п; цьому порядок, у мови та термін такого перенесення повинні бути чітко регламентова законодавцем. .
При запровадженні в Україні інституту перенесення доміцилію юридичної осої доцільно запозичити таку правову модель, згідно з якою “переведена” компанія бу вважатися суб’єктом права одночасно двох юрисдикцій: право попередньої юрисдикі регулюватиме всі питання, пов’язані з правовим статусом юридичної особи, а всі аспек фінансово-господарської діяльності “переведеної” компанії в новій юрисдикі входитимуть до сфери правового регулювання цієї нової юрисдикції.
Третій підрозділ “Джерела правового регулювання іноземних юридичних осі присвячено аналізу джерел правового регулювання участі іноземних юридичних ос у цивільних правовідносинах у США, Франції, ФРН, Канаді, Україні та Російськ Федерації.
Відносини з іноземним елементом у всіх державах регламентуються норма: міжнародного приватного права (така назва загальноприйнята в країнах цивільно права) або так званого conflict of laws (так іменується ця галузь в кранах загально права).
У сфері правового регулювання майнових відносин з іноземним елемент« найбільш чітко проявляються загальні тенденції, притаманні розвитку джер приватного права на сучасному етапі: падіння ролі закону, зростання адміністративно нормотворення, розширення свободи судового тлумачення, фактичного перетворені судді на законодавця, інтернаціоналізації цивільного права.
Досліджуючи нормативно-правові акти Франції, Російської Федерації, ФР США, Канади та України, можна виділити наступні джерела права, спільні для вс цих країн, незалежно від їх місця в ієрархії джерел права, обумовленого належністю, тієї чи іншої правової сім’ї: (1) конституція та конституційні закони (2) міжнародн правові акти, (3) закони, (4) нормативно-правові акти органів виконавчої влади та ( судові рішення (прецеденти).
Теорія джерел права в країнах цивільного права традиційно характеризуєть тим, що в них законодавчі акти мають першорядне значення. Що стосується кра англосаксонської сім’ї права, то тут найважливішим джерелом права є судові
прецедент, хоча останнім часом акцент почав зміщуватися на користь регулювання найважливіших суспільних відносин за допомогою законів.
Дисертантом підкреслюється, що фактичне визнання судової практики джерелом права в країнах континентального права та процес, що одночасно з ним відбувається, зміна ролі прецедентів, послаблення принципу обов’язковості прецеденту в країнах загального права, призводять до взаємного зближення цих двох панівних західних правових систем.
У другому розділі “Форми участі іноземних юридичних осіб у цивільних правовідносинах” дисертант досліджує, на підставі законодавства США, Канади, Франції, ФРН, України та Російської Федерації, організаційно-правові форми участі іноземних юридичних осіб у цивільний правовідносинах.
Аналіз законодавства, судової практики та юридичної літератури досліджуваних країн дозволяє зробити загальний висновок про те, що найпопулярнішою серед іноземних інвесторів формою участі в цивільних правовідносинах є акціонерне товариство (корпорація). В країнах континентального права товариству з обмеженою відповідальністю також часто надається перевага, а в США та Канаді поширеною формою залишаються партнерства.
. . У першому підрозділі “Особливості участі іноземних юридичних осіб у цивільних правовідносинах у формі створення юридичних осіб та їх відокремлених підрозділів” досліджуються різноманітні корпоративні організаційно-правові форми, в яких іноземні юридичні особи можуть брати участь у цивільно-правових відносинах у досліджуваних країнах. Особлива увага приділяється аналізу акціонерних товариств (корпорацій) та товариств з обмеженою відповідальністю.
Дисертант досліджує проблему правової класифікації дочірньої компанії. Аналіз національного законодавства та практики його застосування свідчить про неоднозначний підхід до визначення поняття “дочірня компанія (підприємство)”. На сьогодні існує три точки зору стосовно даної проблеми: (1) компанія вважається дочірньою, якщо вона повністю знаходиться у власності іншої юридичної особи, (2) фактично будь-яке господарське (підприємницьке) товариство може вважатися дочірнім по відношенню до тієї компанії, яка контролює його діяльність, тобто має необхідну кількість голосів у вищому органі управління та (3) чинне законодавство передбачає можливість створення як унітарних дочірніх підприємств, так і дочірніх товариств. Автор обґрунтовує висновок про те, що дочірні компанії можуть створюватися в будь-яких організаційно-правових формах, передбачених відповідним законодавством.
На підставі порівняльно-правового аналізу законодавства досліджуваних країн сформульовано визначення дочірньої компанії, відповідно до якого дочірньою компанією визнається юридична особа, контроль за управлінням та діяльністю якої здійснюється іншою (материнською) юридичною особою в силу володіння нею більшістю голосів у дочірній компанії або згідно з укладеним між ними договором про підпорядкування.
, Враховуючи фактичну залежність дочірньої компанії від материнської, обґрунтовується доцільність запровадження солідарної відповідальності материнської
компанії з дочірньою за угодами, укладеними останньою з метою виконані обов’язкових для неї вказівок материнської компанії, та субсидіарну відповідальніс-головної компанії за боргами дочірньої у випадку її банкрутства з вини материнськ компанії.
Важливим для іноземних акціонерів (учасників) акціонерного товариш (товариства з обмеженою відповідальністю) є також питання доступу до внутрішиь інформації товариства, зокрема фінансової документації. В роботі обґрунтовуетьі необхідність внесення до спеціального закону, який регулює статус підприємницької товариства, положення, яке би передбачило обов’язок голови виконавчого оргаї акціонерного товариства та товариства з обмеженою відповідальністю в будь-який ч; надавати на вимогу кожного акціонера (учасника) засвідчені копії річних фінансові звітів, а також актів перевірок будь-яких державних органів, висновків ревізійної комк та аудитора товариства за останні три роки, а також будь-яких протоколів зборіввищої органу управління товариства.
Виходячи з основного призначення статуту як документу, який юридичі індивідуалізує господарське товариство як суб’єкта права, самостійного та конкреті визначеного учасника цивільного обороту, випливає відкритий, публічний характ( статуту. У зв’язку з цим обґрунтовується доцільність надання третім особам праї звернення до відповідного органу державної реєстрації для ознайомлення зі змісто статутів господарських товариств.
Ст. 64 Закону України “Про господарські товариства” 1991 р. передбач; можливість виключити учасника з товариства з обмеженою відповідальністю. Праї на виключення учасника має суперечливу природу та невідоме законодавсті розвинутих країн. Окрім того, законодавець не розробив процедуру використання цьої права, що є потенційною підставою для судового спору без адекватних стандартів йоі вирішення, що утримує багатьох іноземних інвесторів від використання товариства обмеженою відповідальністю як форми ведення господарської діяльності на територ України. Отже, пропонується виключити зазначену ст. 64 із Закону України “Пр господарські товариства” 1991 р.
У роботі вказується на доцільність надання учасникам товариства з обмежено відповідальністю права передбачати в установчому договорі можливість заборони і вихід учасника з товариства. При цьому, учасники можуть визначити строк дії так заборони, або ввести її на весь час дії установчого договору, а також в будь-який ч; скасувати таку заборону.
На практиці часто постає проблема належного скликання зборів учасник товариства з обмеженою відповідальністю. Існує ризик визнання угоди недійсно (якщо така угода потребує затвердження зборами) через недотримання процедур скликання, навіть якщо на зборах були присутні всі учасники. Тому авторе пропонується доповнити ст. 61 Закону України „Про господарські товариства” 1991 положенням такого змісту: „Неналежно скликані збори учасників визнаються дійсни\ у випадку присутності на них всіх учасників”.
У зарубіжному законодавстві всебічно використовуються моделі, за якил спеціалізовані (в тому числі юридичні) компанії виконують функції виконавчого оргаї
нших юридичних осіб. Отже, автор пропонує надати акціонерам (учасникам) українського акціонерного товариства та товариства з обмеженою відповідальністю можливість обирати альтернативну структуру управління товариством, а саме тередавати функції виконавчого органу управляючому (яким може бути юридична )соба).
З метою захисту інтересів акціонерів та кредиторів акціонерного товариства ілени його виконавчого органу повинні нести солідарну відповідальність за шкоду, ¡причинену товариству, якщо така шкода виникла внаслідок рішення виконавчого )ргану, та вони проголосували за прийняття такого рішення.
., . Дисертант досліджує правове положення філій та представництв іноземних оридичних осіб за законодавством Франції, ФРН, України, Російської Федерації, США га Канади. Аналіз законодавства досліджуваних країн дозволяє зробити висновок про ге, що незважаючи на ряд переваг філії порівняно з дочірньою компанією, що шпливають з її статусу структурного підрозділу юридичної особи, іноземні компанії іастіше створюють дочірні компанії на території приймаючої держави. Перш за все це ложна пояснити тим, що за борги філії відповідає компанія - засновник. Окрім того, в іагатьох країнах відкриття філії передбачає виконання ряду обтяжливих для іноземного нвестора вимог, у тому числі обов’язку надання вичерпної інформації про діяльність материнської компанії. У деяких країнах, наприклад у ФРН, процес відкриття філії є іільш складним та тривалим, ніж створення дочірньої компанії. Автор погоджується з тім, що той факт, що іноземні інвестори часто надають перевагу створенню дочірньої сомпанії, є виправданим, принаймні на стадії розширення операцій у іншій країні.
У роботі підкреслюється, що незважаючи на переваги інших організаційно-іравових форм участі іноземних юридичних осіб у цивільних правовідносинах, за іевних умов відкриття іноземною компанією свого представництва в іншій країні можна іважати одним із найкращих способів для провадження її діяльності закордоном. Автор іизначае представництво іноземної юридичної особи як установу чи особу, яка іредставляє інтереси іноземної компанії на території іноземної держави та має на це іалежним чином оформлені повноваження.
У другому підрозділі "Особливості участі іноземних юридичних осіб у цивільних іравовідносинах без створення нових юридичних осіб” дисертант зосереджує увагу на [ослідженні правової природи договорів про спільну інвестиційну діяльність та :онцесійних договорів.
У роботі зазначається, що правове регулювання договорів про спільну нвестиційну діяльність у досліджуваних країнах є подібним, нормативно-правові акти іістять багато тотожних положень. Договір про спільну діяльність можна визначити ік угоду, за якою дві або більше фізичні чи юридичні особи (учасники) зобов’язуються іб’єднати зусилля та спільно здійснювати діяльність без створення юридичної особи з іетою отримання прибутку або досягнення іншої законної мети.
Аналізуючи концесійне законодавство та юридичну літературу досліджуваних граїн, автор робить висновок про те, що концесійне законодавство України потребує юдальшого удосконалення в частині спрощення процедури отримання концесії, а також творення додаткових стимулів (відстрочка сплати концесійних платежів, можливість,
за певних умов, викупу іноземним інвестором об’єкту концесії по закінченні строї концесійного договору та ін.) для іноземних інвесторів.
У третьому розділі “Захист прав і законних інтересів іноземних юридичні осіб” дисертантом розглядаються особливості захисту прав і законних інтерес іноземних юридичних осіб у національних юрисдикційних органах та юрисдикційні органах третіх країн, а також у спеціалізованих міжнародних установах. Окрім тої досліджуються проблеми, пов’язані з визнанням і виконанням рішень іноземні арбітражів.
У першому підрозділі "Особливості захисту прав та законних інтересів іноземн юридичних осіб у національних юрисдикційних органах та юрисдикційних органах треп країн” автор аналізує систему національних юрисдикційних органів досліджувані країн, зокрема проводить класифікацію судових органів. Окрім того, дисерта: розглядає проблему вибору права, що застосовується при вирішенні спорів за учасч іноземних юридичних осіб.
Автор приходить до висновку, що в усіх досліджуваних країнах визнається, певних умов, принцип автономії волі, який застосовується не лише до контракту, а до інших правових питань, пов’язаних із договором. Принцип автономії во застосовується до тлумачення, виконання контракту, умов розірвання та недійсності також до наслідків визнання його недійсним.
У другому підрозділі “Особливості захисту прав та законних інтересів іноземн юридичних осіб у спеціалізованих міжнародних установах” досліджується пробле: альтернативного вирішення спорів за участю іноземних юридичних осіб.
На підставі аналізу законодавства США, Канади, ФРН, Франції, Російсьі Федерації та України дисертант робить висновок про те, що в усіх цих країн дозволяється використання альтернативних засобів вирішення спорів за учас' іноземних юридичних осіб, найбільш поширеним серед яких є інституцій»: (третейський суд) чи ad hoc (спеціально створений для вирішення одного спор арбітраж. У всіх досліджуваних країнах створено спеціалізовані установи, які надаїс послуги в сфері міжнародного комерційного арбітражу.
У цьому підрозділі досліджується правова природа арбітражного застережен та аналізуються вимоги до його змісту і форми за законодавством США, Франції, ФІ та решти досліджуваних країн.
Дисертант, в рамках аналізу інституційного арбітражу, досліджує питан діяльності Постійного арбітражного суду, Міжнародного центру з вирішен інвестиційних спорів, Міжнародного арбітражного суду при Міжнародній торгої палаті та інших приватних і публічних установ, що надають послуги з альтернативне вирішення спорів із іноземним елементом. Окрім того, окремо розглядається діяльнії Європейського суду та Суду першої інстанції.
У результаті роботи над цим підрозділом дисертант наводить додатке аргументи на користь подальшого розвитку в Україні альтернативних засобів вирішен спорів, особливо арбітражу.
У третьому підроздЬіі "Визнання та виконання рішень іноземних арбітражів” шалізується процедура та досліджуються проблеми, пов’язані з визнанням та шконанням рішень іноземних арбітражів.
Підкреслюється, що однією з переваг міжнародного комерційного арбітражу є іаявність установленого порядку визнання та примусового виконання арбітражних >ішень. Основу цього порядку складає Нью-Йоркська конвенція, учасниками якої на :ьогодні є 123 держави, в тому числі Україна, яка ратифікувала Нью-Йоркську сонвенцію Указом Президії Верховної Ради Української PCP від 22 серпня 1960 року.
Автор наводить наступні основні принципи визнання та виконання іноземних ірбітражних рішень за Нью-Йоркською конвенцією: (1) визнання та виконання ідійснюється згідно з процесуальними нормами тієї території, де рішення підлягає іизнанню та виконанню, в зв’язку з чим національне право держави, де рішення підлягає пізнанню та виконанню, визначає орган, компетентний визнати та виконати рішення, і також правила такого визнання та виконання; (2) до визнання та виконання ірбітражних рішень не повинні застосовуватися більш обтяжні умови, ніж ті, що існують (ля визнання та виконання внутрішніх рішень; (3) для отримання визнання та шкоиания арбітражного рішення зацікавлена сторона повинна звернутися до сомпетентного органу держави, де рішення підлягає визнанню та виконанню, з іідповідним проханням, а також надати документи, передбачені конвенцією; (4) у іизнанні та виконанні арбітражного рішення може бути відмовлено лише на підставах, іередбачешіх конвенцією.
У висновках узагальнюються результати дисертаційного дослідження, в якому іроведено порівняльно-правовий аналіз регулювання участі іноземних юридичних осіб г цивільних правовідносинах за законодавством України, Російської Федерації, СІПА, Канади, ФРН та Франції. Окрім того, викладаються найбільш важливі наукові та фактичні результати, одержані під час дослідження, сформульовані конкретні іропозиції з удосконалення правового регулювання участі іноземних юридичних осіб г цивільних правовідносинах в України шляхом внесення змін до законодавства.
У роботі обгрунтовуються наукові висновки, що характеризуються теоретичною ювизною та практичним значенням. Зокрема, аналізуючи джерела правового ¡егулювання іноземних юридичних осіб, автор висловлює точку зору, яка полягає в •ому, що дотримання тією чи іншою державою певної правової традиції (загального ірава чи статутного права) опосередковано залежить від того, яку роль відіграє держава і регулюванні економічних відносин. Так, чим активніше втручання держави, тим іільшою є роль закону, а чим менше таке втручання, тим більшою є роль прецеденту. Дійсно, Канада, США та більшість інших країн загального права завжди відрізнялися іерегульованістю економічних відносин, в цих країнах культивувалася ідея вільного >инку. Цим цілям якнайбільше відповідає теорія загального права, адже суддя швидше, ііж законодавець, може реагувати на зміни в економічному житті суспільства та іраховувати різноманітні фактори при вирішенні конкретного спору. Країни цивільного ірава завжди відрізнялися великим ступенем державного регулювання економіки Франція, Україна, Російська Федерація, ФРН), тому роль закону тут природно була іільшою. Слід однак зауважити, що в країнах цих двох сімен нрави час від часу
відбувається зміщення акценту в бік закону чи прецеденту як джерел права, залежі від конкретної економічної ситуації. Незважаючи на це, можна з упевненістю сказат що там, де зросла роль закону, держава почала більше втручатися в економічне жиг країни та навпаки. •
Окрім того, обґрунтовується необхідність внесення до спеціального закону, и регулює статус господарських (підприємницьких) товариств положення, яке ( передбачило обов’язок голови виконавчого органу акціонерного товариства ■ товариства з обмеженою відповідальністю в будь-який час надавати на вимогу кожно: акціонера (учасника) засвідчені копії річних фінансових звітів, а також актів перевір; будь-яких державних органів, висновків ревізійної комісії та аудитора товариства: останні три роки, а також будь-яких протоколів зборів вищого органу управліш товариства.
Дисертант відзначає недоцільність віднесення установчого договору } установчих документів акціонерного товариства та товариства з обмежено відповідальністю, оскільки установчий договір за правовою природою є договором п] спільну діяльність, який має припиняти свою дію з моменту реєстрації товариства, тоб' з моменту досягнення мети.
Автор вказує на доцільність надання учасникам товариства з обмежено відповідальністю права встановлення в установчому договорі заборони на вих учасника з товариства протягом визначеного учасниками строку.
Ст. 64 Закону України “Про господарські товариства” 1991 р. передбач; можливість виключити учасника з товариства з обмеженою відповідальністю. Праї на виключення учасника має суперечливу природу та невідоме праву розвинутих кра'і Окрім того, законодавець не розробив процедуру використання цього права, що потенційною підставою для судового спору без адекватних стандартів його вирішенії що утримує багатьох іноземних інвесторів від використання товариства з обмежене відповідальністю як форми ведення господарської діяльності на території Україн Отже, пропонується виключити зазначену ст. 64 із Закону України “Про господарсь товариства” 1991 р.
На практиці часто постає проблема належного скликання зборів учасник товариства з обмеженою відповідальністю. Існує ризик визнання угоди недійсно (якщо така угода потребує затвердження зборами) через недотримання процедуі скликання, навіть якщо на зборах були присутні всі учасники. Тому авторе пропонується доповнити ст. 61 Закону України „Про господарські товариства” 1991 положенням такого змісту: „Неналежно скликані збори учасників визнаються дійснш у випадку присутності на них всіх учасників”.
У зарубіжному законодавстві всебічно використовуються моделі, за яки.\ спеціалізовані (в тому числі юридичні) компанії виконують функції виконавчого оргаї інших юридичних осіб. Отже, автор пропонує надати акціонерам (учасника! українського акціонерного товариства та товариства з обмеженою відповідальній можливість обирати альтернативну структуру управління товариством, а са? передавати функції виконавчого органу управляючому (яким може бути юридичі особа).
. Обґрунтовується доцільність передбачення в концесійному законодавстві зжливості надання концесіонерам відстрочки в сплаті концесійних платежів у випадку :воєння ними пріоритетних галузей економіки, визначивши максимальний строк такої дстрочки, а також права викупу об’єкту концесії по закінченні строку концесійного >говору.
На підставі аналізу законодавства, теоретичних джерел та практики США, анади, Франції, ФРН, України та Російської Федерації дисертант робить загальний існовок про те, що способи захисту прав та законних інтересів іноземних юридичних :іб, а також процедура виконання рішень іноземних арбітражів у досліджуваних іаїнах потребують подальшого розвитку та удосконалення.
Внаслідок проведення в Україні “малої" судової реформи національну судову істему було приведено у відповідність із судовими системами країн цивільного права окрема арбітражні суди було перейменовано у “господарські”, що дозволяє уникнути ототожнення з арбітражами (третейськими судами), та позбавлено спеціального ■атусу шляхом віднесення до системи загальних судів).
В Україні слід розвивати альтернативні засоби вирішення спорів, особливо )бітраж, що по-перше, допоможе розвантажити суди, а по-друге сприятиме залученню оземних інвестицій. Для цього слід сприяти відкриттю арбітражних центрів, ийснювати роз’яснювальну роботу серед підприємців, вводити спеціальні навчальні фси у вищих учбових закладах та здійснювати інші заходи.
Можна виділити наступні риси арбітражу, які спонукають сторони обирати саме зй спосіб вирішення спорів: (1) остаточність арбітражного рішення, його юв’язковість та неможливість оскарження; (2) міжнародне визнання арбітражних шень; (3) нейтральність арбітрів; (4) спсчцалізація арбітрів; (5) швидкість та :ономічність арбітражного процесу; (6) конфіденційність; (7) недовіра сторін до оземної правової системи; (8) можливість здійснення контролю за арбітражним юцесом шляхом детальної регламентації арбітражної процедури; (9) уникнення адблеми відсутності міжнародно визнаних уніфікованих правил виконання судових шень; (10) можливість пристосування арбітражної процедури до природи певного штракту чи ситуації; (11) існує більше шансів зберегти наявні ділові стосунки, ¡кільки арбітраж не є таким агресивним, як судовий процес; (12) існує більше :>жлииостей для ведення багатомовних процесів, оскільки сторони мають доступ до інхронного перекладу, чого вони можуть не мати при судовому розгляді.
Основні положення дисертації викладені дисертантом у наступних ґблікаціях:
Хєда С.М. Переведення доміцилію юридичної особи в кризових ситуаціях.// Науковий вісник Чернівецького університету. - 2001. - Випуск 103. Правознавство. - С. 32-36.
Хєда С.М. Правове становище дочірніх підприємств.// Підприємництво, господарство і право. - 2003. - № 4. - С. 65-67.
3. Хєда С.М. Особливості правового становища представництв іноземних компан в Україні.// Підприємництво, господарство і право. - 2003. - № 5. - С. 37-39.
4. Хєда С.М. Особливості правового положення товариства з обмежено відповідальністю (порівняльно-правові аспекти).// Підприємництво, господарст: і право. - 2003. - № 9. - С. 51-53.
5. Kheda, Svitlana. Foreign Corporate Investing to Ukraine.// UABA Times. Ті Newsletter of the Ukrainian American Bar Association. - Spring, 2001. - P. 2-4.
6. Хєда С.М. Поняття та обсяг цивільної иравосуб’єктності іноземних юридичних ос
за законодавством України.// Вісник Хмельницького інституту регіонально управління та права. - 2002. - № 2. - С. 48-50. . <
АНОТАЦІЇ
Хєда С.М. Правове регулювання участі іноземних юридичних осіб у цивільні правовідносинах (порівняльно-правовий аспект). - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук спеціальністю 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнарод приватне право. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Ки 2004.
У дисертації досліджується законодавство країн загального та цивільного праї яке регламентує участь іноземних юридичних осіб у цивільних правовідносини Зокрема, розглядається проблема цивільної правосуб’єктності іноземних компані формулюється поняття та досліджується правовий механізм перенесення юридичнш особами доміцилію. Істотна увага приділяється визначенню особливостей та сутнос корпоративних та договірних організаційно-правових форм участі іноземні корпоративних інвесторів у цивільних правовідносинах, зокрема акціонерні товариств, товариств з обмеженою відповідальністю, дочірніх компаній, договорів п спільну інвестиційну діяльність та концесійних договорів. У дисертації такс досліджуються способи захисту прав і законних інтересів іноземних компаній національних юрисдикційних органах та юрисдикційних органах третіх держав, а такс у спеціалізованих міжнародних установах. Особлива увага приділяється пробле альтернативного вирішення спорів, зокрема міжнародному комерційному арбітраж Пропонуються практичні рекомендації стосовно вдосконалення законодавства Україї в сфері правового регулювання участі іноземних юридичних осіб у цивільні правовідносинах.
Ключові слова: іноземна юридична особа, цивільна правосуб’єктнісі доміцилій, акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, дочірі компанія, договір про спільну інвестиційну діяльність, концесійний догові альтернативні засоби вирішення спорів, міжнародний комерційний арбітраж.
Хеда С.Н. Правовое регулирование участия иностранных юридических лиц в ражданских правоотношениях (сравнительно-правовой аспект). - Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по пециальности 12.00.03 - гражданское право и гражданский процесс; семейное право; ¡еждународное частное право. - Киевский национальный университет имени Тараса Иевченко, Киев, 2004.
Диссертация является самостоятельной завершенной научной работой, одним [з первых в Украине всесторонних сравнительно-правовых исследований особенностей частия иностранных юридических лиц в гражданских правовотношениях в Украине, ’оссийской Федерации, ФРГ, Франции, США и Канаде.
Диссертация состоит из вступления, трех разделов, восьми подразделов, выводов [ списка используемых источников.
Во вступлении обосновывается актуальность темы работы, определяются объект [ предмет исследования, его цель и основные задачи, излагается научная новизна, оказывается теоретическое и практическое значение работы.
В диссертации уточняются основные понятия и категории гражданского и [еждународного частного права, которые используются в сфере правового регулирования частия иностранных компаний в гражданских правоотношениях. В частности, на сновании анализа законодательства исследуемых стран дается определение понятия и бъема гражданской правосубъектности иностранных юридических лиц.
В работе детально анализируется институт перенесения домицилия юридического ица, который автором определяется как переведение компании за пределы юрисдикции, соответствии с законодательством которой она приобрела статус юридического лица, ез необходимости ее ликвидации в этой юрисдикции. Также исследуется правовой [еханизм перенесения домицилия и приводятся рекомендации относительно введения Украине соответствующего правового института.
Существенное внимание уделяется определению особенностей и сущности рганизационно-правовых форм участия иностранных корпоративных инвесторов в ражданских правоотношениях в Украине, Российской Федерации, ФРГ, Франции, )ША и Канаде, в том числе акционерных обществ, обществ с ограниченной тветственностью и других предпринимательских обществ.
На основании сравнительно-правового анализа законодательства юрмулируется определение дочерней компании, в соответствии с которым дочерней омпанией признается юридическое лицо, контроль за управлением и деятельностью оторой осуществляется другим (материнским) юридическим лицом в силу владения м большинством голосов в дочерней компании или в соответствии с заключенным ежду ними договором о подчинении.
Кроме того, в диссертации исследуются договоры о совместной инвестиционной еятелыюсти и концессионные договоры.
В работе анализируются способы защиты прав н законных интересов ностранных юридических лиц в национальных юрисдикционных органах и фисдикционных органах третьих государств, а также в специализированных
международных учреждениях. Особое внимание уделяется проблеме альтернативно разрешения споров, в частности международному коммерческому арбитрам Предлагаются практические рекомендации по усовершенствованию законодатель« Украины в сфере правового регулирования участия иностранных юридических лш гражданских правоотношениях.
Ключевые слова: иностранное юридическое лицо, гражданок
правосубъектность, домицилий, акционерное общество, общество с ограничен!* ответственностью, дочерняя компания, договор о совместной инвестиционп деятельности, концессионный договор, альтернативные способы разрешения спор< международный коммерческий арбитраж.
Kheda S.M. Legal Regulation of Participation of Foreign Legal Entities in Ci Law Relations (Comparative Law Aspects). - Manuscript.
Dissertation for the academic degree of the candidate of legal sciences, specialisati 12.00.03 - Civil Law and Civil Procedure; Family Law; International Private Law. - Tai Shevchenko Kyiv National University, Kyiv, 2003.
The dissertation analyses legislation of the common law and civil law countries the sphere of participation of foreign legal entities in the civil law relations. In particular, t institute of the legal capacity of foreign legal entities is researched. The author defines t term and studies the legal mechanism for the transfer of a domicile of a legal entity to forei countries. Special attention is given to the analysis of peculiarities and essence of the corpor; and contractual legal forms of participation of foreign corporate investors in civil relatio including joint stock companies, limited liability companies, subsidiaries, agreements on jo: investment activity and concession agreements. The author also analyses existing means legal protection of rights and interests of foreign entities in national and foreign jurisdicti bodies and in specialised international institutions. Special attention is given to the alternat: dispute resolution and particularly to the arbitration. The author proposes practii recommendations on development of the Ukrainian law in the sphere of legal regulation participation of foreign entities in civil law relations.
Key words: foreign legal entity, legal capacity, domicile, joint stock company, limit liability company, subsidiary, agreement on joint investment activity, concession agreeme alternative dispute resolution, arbitration.
