АВТОРЕФЕРАТ ДИССЕРТАЦИИ по праву и юриспруденции на тему «Правовые аспекты распоряжения продукцией коллективными сельскохозяйственными предприятиями»
НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ
На правах рукопису
РГБ ОД
ВАСШІЬЧЕНКО Олена Миколаївка
ПРАВОВІ АСПЕКТИ РОЗПОРЯДЖЕННЯ ПРОДУКЦІЄЮ КОЛЕКТИВНИМИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИМИ ПІДПРИЄМСТВАМИ
Спеціальність: 12.00.06 - земельне право; аграрне право;
екологічне право; природоресурсове право
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Харків 1995
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі аграрного права Національної юридичної академії України
Наукові керівники;
член-кореспондент Академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор) ШЕЛЕСТОВ B.C.І доктор юридичних наук, професор ЗАПОРОЖЕЦЬ А.М.
Офіційні опоненти;
1. Доктор юридичних наук, член-кореспондент Національної академії наук України, академік Академії правових наук України СЕМЧИК В.І.
2. Доктор юридичних наук, член-кореспондснт Академії правових наук України ПОГРІБНИЙ О.О.
Провідна організація
Київський національний університет ім.Т.Г.Шевченка
Захист відбудеться "ІЗ 1995 р. о " '/З " год.
на засіданні спеціалізованої вченої ради д 068.25.01 в Національній юридичній академії України за адресою 310024 м.Харків, вул. Пушкінська,77
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національної юридичної академії України за адресою м.Харків, вул.Пушкінська,77
Автореферат розісланий "у/>" 1995 р.
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради професор Гончаренко В.Д.
Загальна характеристика роботи
Актуальність теми дослідження. Аграрна політика складає одну з найважливіші« сфер соціально-економічних перетворень в Україні. Не випадково одним з перших законодавчих актів після Декларації про державний суверенітет 17 жовтня 1990 р. Верховною Радою був принятий Закон "Про пріоритетність соціального розвитку села і агропромилового комплексу в народному господарстві України". "Пріоритетність соціального розвитку села й агропромислового комплексу, -зазначено в Законі,- об’єктивно випливає з виключної значимості й незамінності продукції сільського господарства в життєдіяльності людини і суспільства, з потреби відродження селянина як господаря землі, носія моралі та національної культури. Високий рівень соціально-економічного розвитку села є головною умовою продовольчого та сировинного забезпечення республіки, її економічної незалежності''.
Пріоритетність агропромислового комплексу знайшла своє правове закріплення і в наступних нормативних актах. Необхідність приділяти проблемам сільського господарства особливу увагу спонукала законодавця віднести агропромисловий комплекс до числа пріоритетних сфер для іноземного інвестування, передбачивши додаткові пільга та страхові гарантії інвесторам, які вкладають капітал у впровадження високопродуктивних агротехнологій вирощування сільськогосподарських культур та утримування худоби, оновлення і модернізацію підприємств, що займаються заготівлею і зберіганням сільськогосподарської продукції. До числа пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки віднесено виробництво, переробку та зберігання сільськогосподарської продукції.
Особлива увага приділяється підтримці сільськогосподарських товаровиробників. Наприклад, Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств " від 28 грудня 1994 р. передбачає звільнення від сплати податку з прибутку, одержаного від виробництва сільськогосподарської продукції та продукції її переробки (ст.5.1.1).
Чинне законодавство передбачає рівність усіх форм господарювання в АПК - селянських (фермерських) господарств, колективних сільськогосподарських підприємств, радгоспів, підсобних сільських господарств підприємств, установ, організацій, переробних та інших підприємств, акціонерних товариств, орендних колективів, особистих підсобних господарств громадян - та їх рівні права на організацію виробництва і володіння своєю продукцією. Серед численних суб’єктів господарювання в агропромисловому комплексі України переважають колективні сільськогосподарські підприємства. Про це
- З -
свідчить значне число зайнятих у них робітників та кількість вироблюваної продукції. Історично склалося так, що на протязі багатьох років основними виробниками сільськогосподарської продукції були сільськогосподарські артілі, а потім колгоспи.
Розрахунки спеціалістів і аналіз діяльності різних організаційно-правових форм господарювання в аграрному секторі підтверджують, що найближчими роками основними виробниками товарної продукції сільського господарства в Україні будуть колективні сільськогосподарські підприємства.
Правовою основою їх діяльності є Закон "Про колективне сільськогосподарське підприємство" від 14 лютого 1992 р., який передбачає, що ці підприємства самостійно розпоряджуються виробленою продукцією і доходами, визначають види, розміри та порядок формування і використання фондів і резервів.
Право розпорядження виробленою продукцією є одним з найважливіших правомочностей колективних сільськогосподарських підприємств як власників. Завдяки цьому праву підприємства можуть виконувати завдання, визначені законом: задоволення інтересів членів підприємства і всього населення України, постачання громадянам продуктів харчування, а промисловості - сільськогосподарської сировини. Розпоряджаючись виробленою продукцією колективні сільськогосподарські підприємства одну частину її розподіляють за внутрішньогосподарськими фондами, а іншу збувають споживачам. Напрямки реалізації товарної частини валової продукції потребують детальної правової регламентації та аналізу.
Ступінь розробленості проблеми. Вибір теми дослідження "Правові аспекти розпорядження продукцією колективними сільськогосподарськими підприємствами" зумовлено її важливістю й актуальністю, а також мірою розробленості проблеми. Питання здійснення права розпорядження продукцією торкалися такі вчені, як Баховкіна Л.М., Казанцсв М.Д., Каландадзе А.М., Козир М.І., Павлов І.В., Сдоб-нов С.І., Шувалов В.І., Янчук В.З., розглядаючи право колгоспної власності в цілому. Правознавці Волков О.І., Іванов Г. В. досліджували правовий режим спеціальних, у тому числі й натуральних фондів колгоспів. Більшість робіт належать до 60-70х років та базуються головним чином на матеріалах Примірного статуту колгоспу 1969 р. Зрозуміло, що існуючі розробки не враховують ні нового законодавства, ні сьогоденної економічної ситуації в Україні, що відбилося на діяльності колективних сільськогосподарських підприємств. Науковцями ще не проаналізовані детально проблеми державного контракту на сільськогосподарську продукцію. Лише окремі питання зовнішньоекономічної діяльності сільськогосподарських підприємств, вклю-
чаючи експорт продукції, розглядаються в нових роботах Ц.В. Біржової, В.Н. Петріної.
Автор даного дослідження виходить з недостатньої урегульова-ності шляхів реалізації сільськогосподарської продукції новітнім законодавством України, непридатності старих підходів до цих проблем в умовах становлення ринкових відносин в аграрному секторі. Відмова від обов’язковості укладання держконтракту на закупівлю сільськогосподарської продукції, ліквідація державної монополії на зовнішньоекономічну діяльність та можливості підприємств самостійно експортувати свою продукцію викликають необхідність детального аналізу правової регламентації цих питань.
Об’єкт та предмет дослідження. Предметом дисертаційного дослідження є законодавство в сфері розпорядження колективними сільськогосподарськими підприємствами виробленою продукцією, а також практика його застосування.
Об’єктом : даного дослідження є здійснення колективними сільськогосподарськими підприємствами права розпорядження виробленою продукцією в єдності двох його сторін, тобто розподіл валової продукції всередсні господарства і реалізація її в державні та регіональні продовольчі ресурси, а також на експорт.
Мста та завдання дослідження.
Завдання даного дослідження полягають в:
' ' ' /
- обгрунтуванні ролі колективних сільськогосподарських підприємств як основних товаровиробників в АПК України на основі порівняння їх з іншими организаційно-правовими формами господарювання;
- аналізі права розпорядження колективних господарств України виробленою продукцією на різних історичних етапах розвитку сільськогосподарської кооперації;
- узагальненні практики розподілу колективними сільськогосподарськими підприємствами різних регіонів України натуральної продукції за внутрішньогосподарськими фондами;
- виявленні нових шляхів реалізації товарної частини валової продукції сільського господарства;
- докладній характеристиці участі колективних сільськогосподарських підприємств у формуванні державних та регіональних продовольчих ресурсів, порядку укладання
державних контрактів, заходів заохочення товаровиробників до їх укладання, відповідальності сторін за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань у зв’язку з продажем продукції державі;
- дослідженні правового регулювання експорту сільськогосподарської продукції її виробниками на сучасному етапі.
Метою дисертації є внесення пропозицій щодо удосконалення законодавства України в сфері розподілу та реалізації продукції колективними сільськогосподарськими підприємствами, захисту їх прар та законних інтересів.
Теоретична й інформаційна база дослідження. Методи дослідження. Теоретичною й інформаційною базою дослідження є чинне законодавство України і практика його застосування, а також юридична і економічна література. Хоча в аспекті, який обрав автор, проблема права розпорядження виробленою продукцією досліджується вперше, в дисертації використані деякі наукові розробки і висновки вчених-юристів Баховкіної Л.М., Бичкової Ц.В., Волкова 0.1., Іванова Г.В., Казанцева М.Д., Козиря М.І., Павлова І.В., Погрібного 0.0., Семчика В.І., Янчука В.З., а також роботи економістів Єрьоменка В., Зінченка А.П., Кузняка Б., Фридбсрга Л.Я.
У процесі роботи над дисертацією автором вивчалися й аналізувалися матеріали Міністерства сільського господарства і продовольства та відповідних управлінь областей і районів України, арбітражних судів та органів прокуратури. У роботі використано законодавство Російської Федерації і практика його застосування, а також досвід деяких зарубіжних країн і Європейського Союзу.
Під час написання дисертації використовувався діалектичний метод дослідження і такі прийоми як порівняльний аналіз, комплексний підхід, узагальнення практики розпорядження сільськогосподарською продукцією, а також історичний і логічний методи пізнання.
Наукова новизна дослідження. Дисертаційне дослідження базується на новітньому законодавстві України. Вперше аналізуються нормативні акти України з питань розпорядження продукцією, виробленою в сільськогосподарських артілях, а потім в колгоспах починаючи з 20х років.
Новизна дослідження полягає також у:
- аналізі організаційно-правових форм колективних сільськогосподарських підприємств та нормативної бази їх діяльності;
- виявленні особливостей збуту сільськогосподарської про-
дукції на етапі становлення ринкових відносин з урахуванням специфіки України; '
- визначенні поняття державного продовольчого фонду, особливостей його формування і використання в нових умовах;
- обгрунтуванні заходів щодо захисту прав колективних сільськогосподарських підприємств як постачальників продукції в державні та регіональні ресурси;
- аналізі примірної форми державного контракту на закупівлю продукції в централізовані ресурси у 1995 р.;
- визначенні основних напрямків заохочення колективних сільськогосподарських підприємств до укладання державних контрактів;
- аналізі практики розгляду арбітражними судами спорів у зв’язку з участю колективних підприємств у формуванні продовольчих фондів;
- дослідженні передбачених чинним законодавством України особливостей правового регулювання експорту сільськогосподарської продукції,
Робота спрямована на правову підтримку колективних сільськогосподарських підприємств як провідних товаровиробників в аграрному секторі. .
■ Наукові результати одержані автором у процесі особистої роботи і критичного осмислення наукових досліджень на основі вивчення й узагальнення законодавства України та зарубіжних країн у сфері розпорядження сільськогосподарською продукцією, а також практики діяльності колективних сільськогосподарських підприємств і правоохоронних органів.
Теоретична і практична значимість дисертації полягає в тому, що її висновки і пропозиції можуть бути використані при подальшому вдосконаленні законодавства, розробці і прийнятті нових нормативних актів, у тому числі відомчого характеру, з питань формування продовольчих ресурсів України та регіональних фондів, а також експорту сільськогосподарської продукції. Положення роботи можуть використовуватися при підготовці навчальних посібників та методичних вказівок, у науково-дослідницькій роботі студентів, при читанні лекцій з курсу аграрного права для студентів юридичних вузів. Висновки та рекомендації, що містяться в дисертації, можуть враховуватися в діяльності колективних сільськогосподарських підприємств
при укладанні державних контрактів та при інших шляхах збуту ' власної продукції.
На захист виносяться питання про:
- місце колективних сільськогосподарських підприємств у системі сільськогосподарських товаровиробників та про правові основи їх діяльності;
- специфіку здійснення колективними сільськогосподарськими підприємствами права розпорядження виробленою продукцією;
- поняття продовольчого фонду України, порядок його формування та використання на сучасному етапі;
- особливості участі колективних сільськогосподарських підприємств у створенні централізованих та регіональні« продовольчих ресурсів, заходи щодо їх заохочення до укладання державних контрактів на закупівлю сільськогосподарської продукції;
- необхідність прийняття Закону "Про закупівлю сільськогосподарської продукції та сировини в державний і регіональні фонди",
- особливості правового регулювання експорту сільськогосподарської продукції її виробниками, про можливості його розширення, необхідність та межі державного керівництва вивозом продукції.
Апробація і впровадження результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертації опубліковані в статті в журналі "Право України" (1992 р., № 8), в тезах доповідей на наукових та науково-практичних конференціях. Окремі положення і результати доповідались автором на регіональній конференції "Актуальні проблеми вдосконалення діяльності місцевих Рад народних депутатів в умовах розбудови"{1990 р.) та на міжрегіональній конференції молодих вчених "Законодавство України: стан, проблеми, перспективи" (1994р.).
Деякі положення роботи використовувались автором у навчальному процесі при проведенні практичних занять з курсу сільськогосподарського права та в науково-дослідній роботі студентів.
Структура роботи. Структура дисертації відображає мету, завдання та основні напрямки дослідження. Робота складається з вступу, двох глав, поєднуючих чотири параграфи, висновку та бібліографії.
Зміст роботи
У вступі обгрунтовується' актуальність теми дисертації, визначаються предмет, мета і завдання дослідження, розкривається новизна роботи та її практична значимість, сформульовані положення, винесені на захист.
Глава І "Вироблена продукція як об’єкт права власності колективних сільськогосподарських підприємств" складається з двох параграфів.
У першому параграфі визначається місце колективних сільськогосподарських підприємств у системі сільськогосподарських товаровиробників. Автор наводить дані про сільськогосподарські підприємства в Україні, зайняті ними площі, валовий збір основних видів продукції. Порівнюються показники діяльності підприємств громадського сектора (колективних сільськогосподарських підприємств, радгоспів, міжгосподарських підприємств), а також особистих підсобних господарств населення, селянських (фермерських) господарств і громадян-орендарів. Дається аналіз правових основ функціонування різних суб’єктів господарювання в аграрному секторі, оцінюється їх життєспроможність та перспективи кожної з цих організаційних форм.
Процеси демократизації та реформування в сільському господарстві наприкінці 80х років вплинули на широке використання індивідуального, сімейного, бригадного підряду з орендою землі та (або) інших основних засобів виробництва. Розвитку підрядних та орендних відносин деякою мірою сприяло і чинне в той час законодавство. Впровадження оренди і підряду в аграрний сектор мало як позитивні, так і негативні риси. Останні, а також вдосконалення відносин власності, нові можливості для перетворень форм господарювання, включаючи становлення фермерства і приватизацію, вплинули на скорочення використання підрядних та орендних відносин у сільському господарстві в останні роки.
З 1989 р. в Україні почали утворюватися селянські (фермерські) господарства. На початок цього року їх уже налічувалося понад 32 тис. Однак доля виробленої ними продукції незначна. Відсутність необхідної державної підтримки, труднощі з фінансовим і матеріально-технічним забезпеченням, обмеження інтересів фермерів при виділенні земельних ділянок - все це не дає підстав розраховувати на швидке перетворення селянських (фермерських) господарств в основних товаровиробників в аграрному секторі.
Велика кількість продукції сільського господарства виробляється в підсобних господарствах населення України. Однак слід
враховувати, що, по-перше, в особистих господарствах населення вирощує продукцію перш за все для власного споживання і реалізує лише її лишки; по-друге, ці господарства спеціалізуються на виробництві більш вигідної продукції; по-трете, нерідко худоба і птахи громадян утримуються за рахунок кормів, що виробляються в громадському секторі. Ці фактори свідчать про те, що навряд чи можна протиставляти особисті підсобні господарства громадян колективним та державним сільськогосподарським підприємствам. Розширення і зміцнення приватного сектора в сільському господарстві не означає ліквідацію громадського. Оптимальнішим уявляється подальший розвиток виробничо-господарського кооперування особистих підсобних господарств з підприємствами громадського сектора. >
Наводячи висловлену в літературі думку про те, що в сільському господарстві зарубіжних країн більше виправдали себе індивидуальні або сімейні ферми, автор робить висновок, що в Україні ще не створені умови для перетворення фермерських і особистих підсобних господарств в основних товаровиробників. Крім того, посилаючись на зарубіжний досвід автор звертає увагу на тенденцію до укрупнення господарств, яка спостерігається в країнах Західної Європи та СІЛА. Примітно, що з кінця 80х років в агропромисловому комплексі України також намітився процес об’єднання підприємств, які займаються сільськогосподарським виробництвом, з переробними, транспортними, обслуговуючими та торговельними організаціями. У дисертації показані відмінні риси агрофірм, агрокомбінатів, концернів, консорціумів.
Посилаючись на статистичні дані, дисертант робить висновок, що переважна маса сільськогосподарської продукції виробляється в господарствах громадського сектора, де переважають колективні сільськогосподарські підприємства (далі-КСП). У роботі розглядаються правові основи діяльності колективних сільськогосподарських підприємств. Автор наводить різні точки зору на зміст поняття "колективне сільськогосподарське підприємство", що викликано неконкретним формулюванням його в Законі від 14 лютого 1992 р., та вважає, щодо колективних підприємств належать колгоспи, сільськогосподарські кооперативи, спілки селян та інші агропромислові формування.
Юридичною базою створення і функціонування колективних господарств в аграрному секторі є Закон "Про колективне сільськогосподарське підприємство” від 14 лютого 1992 р. У роботі зазначаються неточності та суперечності, які містяться в Законі і ускладнюють його застосування, призводять до обмеження прав колективних підприємств. Так, Закон не дає чіткої відповіді щодо суб’єкта права
власності в колективних підприємствах; ст.7 містить суперечність між п. 1 та п.2, не відповідає положенням Закону "Про власність"та. нормам Цивільного кодексу. Хоча з прийняттям Закону "Про колективне сільськогосподарське підприємство"відпала необхідність у Примірному статуті, 18 березня 1992 р. Президія Ради КСП схвалила примірний зразок Статуту. Оцінюючи таку практику в цілому позитивно, дисертант відзначає деякі його негативні риси. Зокрема, примірний зразок не містить вказівки на те, що власником землі та всього майна є саме підприємство, а передбачає лише право повного господарського ведення, що суперечить не тільки Закону "Про власність", але навіть і Закону "Про колективне сільськогосподарське підприємство ”, незважаючи на тс, що примірний зргізок розроблений відповідно до цього Закону.
Перетворення підприємств громадського сектора торкнулися також і радгоспів та інших державних сільскогосподарських підприємств. Згідно з законодавством приватизація цих підприємств здійснюється шляхом їх перетворення в колективні сільськогосподарські підприємства. Автор аналізує передбачений законодавством порядок приватизації державних підприємств, наводить дані про її темпи.
Робиться висновок, що нові аграрні формування, селянські (фермерські) господарства, розвиток особистих підсобних господарств населення, перетворення власності в агропромисловому комплексі не змінять позицію колективних сільськогосподарських підприємств як провідних виробників товарної продукції сільського господарства.
У другому параграфі розкривається здійснення колективними сільськогосподарськими підприємствами правомочності по розпорядженню виробленою продукцією.
Автор розглядає вироблену продукцію як об’єкт права власності, вказує на сталу серед вчених-аграріїв думку про дві сторони права розпорядження колгоспною власністю: право встановлення порядку її внутрішньогосподарського використання і право передачі (відчуження) її іншим особам і організаціям, що узгоджується з поділом усієї валової продукції підприємств на 2 групи: продукцію, що споживається в господарстві, і товарну частину валової продукції.
У дисертації аналізується історія права розпорядження колективними господарствами України виробленою продукцією, починаючи з 20х років, розкриваються напрямки реалізації сільськогосподарської продукції, показується, які створювались внутрішньогосподарські натуральні фонди, дається їх класифікація.
Відмічаючи, що ні Закон "Про колективне сільськогосподарське підприємство " ні примірний зразок Статуту КСП не містять переліку внутрішніх фондів сільськогосподарської продукції і сировини, автор викладає результати вивчення Статутів та інших локальних нормативних актів колективних підприємств різних регіонів України. Аналіз показав, що більшість Статутів теж не дають переліку фондів, а напрямки внутрішньогосподарського використання продукції закріплюються в інших локальних актах (частіше в Положенні про оплату праці і про розподіл доходів) і щорічно переглядаються. Практика свідчить про те, що, як правило, колективні сільськогосподарські підприємства створюють насіннєвий, фуражний, резервний (страховий) фонди та натуральний фонд споживання. В роботі наводяться приклади з практики щодо кількісного співвідношення продукції, яка розподіляється в кожний з фондів.
Виходячи з положення Закону про тс, що суб’єктом права власності на вироблену продукцію є колективне сільськогосподарське підприємство як юридична особа, в дисертації показується, як органи управління здійснюють право розпорядження продукцією. Коментується положення Статутів багатьох КСП про те, що підприємство за бажанням своїх членів може створювати самостійні госпрозрахункові колективи і надавати їм право самостійно реалізовувати вироблену продукцію, та висловлювана у зв’язку з цим думка про можливість надання таким колективам статусу первинних кооперативів з правами юридичної особи. Відмічається, що чинне законодавство, зокрема Закон "Про підприємства", не передбачає існування в складі підприємства інших юридичних осіб.
Далі автор зупиняється на шляхах збуту товарної частини валової продукції, як традиційних, так і нових, характеризує торгівлю ф’ючсрсними, форвардними та спотовими контрактами, звертається до практики перших аукціонів по продажу сільськогосподарської продукції в Україні, розглядає їх позитивні та негативні сторони.
Дисертантом обгрунтовується необхідність детального дослідження продажу виробленої продукції в державні та регіональні продовольчі ресурси, а також на експорт, чому й присвячена глава П "Правові проблеми реалізації товарної продукції колективними сільськогосподарськими підприємствами".
В першому параграфі розглядається участь колективних господарств у формуванні централізованих • та регіональних фондів сільськогосподарської продукції і сировини.
Вказується, що проблема створення ресурсів та забезпечення населення продовольчими засобами у випадку їх недостачі існувала ще за часів Київської Русі, що було однією з найважливіших сфер
державного управління. Дослідник показує, як вирішувалося це питання за часів Петра І, Єкатерини II та Олександра І, як змінився підхід до створення продовольчого фонду після Жовтневої революції 1917 р., зупиняється на різних формах державних заготівок сільськогосподарської продукції - закупівлях, обов’язкових поставках та натуроплаті за роботу МТС.
Далі автор розглядає, як відбилося на формуванні і використанні продовольчого фонду проголошення незалежності України у 1991 р. Формулюється поняття державного продовольчого фонду. Аналізуючи чинне законодавство, дисертант робить висновок, що державні продовольчі ресурси можна визначити як частину товарної сільськогосподарської продукції, яка закуповується на основі державного контракту і використовується для споживачів бюджетної сфери (Збройні Сили, Служба Безпеки, війська Міністерства внутрішніх справ, дитячі будинки, лікарні тощо), формування державного резервного та елітного насіннєвих фондів і генетичного фонду в тваринництві. Висловлюється й аргументується думка про необхідність постачання сільськогосподарської продукції з централізованого фонду також для районів, потерпілих від Чорнобильської аварії. Дослідник обгрунтовує створення регіональних продовольчих ресурсів. Викладаються різні точки зору на способи формування продовольчих ресурсів (продовольчий податок, контрактна система).
У роботі досліджується державний контракт як правова основа формування централізованих та регіональних продовольчих фондів, вказується на непостійність законодавця щодо участі колективних підприємств у створенні ресурсів сільськогосподарської продукції та сировини, відстоюється принцип добровільного укладання КСП держконтрактів.
Дисертант висловлюється за необхідність заохочення колективних підприємств до укладання державних контрактів, доцільність закріплення заходів заохочення в законодавчому порядку до початку контрактної кампанії і обгрунтовує це. На основі аналізу законодавства та практики його застосування викладені пропозиції щодо підвищення ефективності таких заохочень, як постачання господарствам матеріально-технічних ресурсів в рахунок авансу, зустрічний продаж продуктів переробки поставленої сільськогосподарської продукції.
У дисертації відзначено, що важливим чинником залучення до формування продовольчих ресурсів колективних сільськогосподарських підприємств виступає "їх фінансове забезпеченя, аналізується діючий порядок видачі авансів господарствам та кінцевих розрахунків за продукцію, зазначаються його недоліки, що порушують інтереси товаровиробників. Констатуючи, що важливою частиною держконт-
рактів на закупівлю продукції в державні та регіональні ресурси є взаємна відповідальність заготівельників та колективних сільськогосподарських підприємств як товаровиробників за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань, дослідник докладно зупиняється на положеннях примірної форми контракту, запропонованої в Порядку закупівлі, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції, сировини і продовольства у 1995 р., пропонує заходи щодо вдосконалення правової регламентації відповідальності сторін.
Автор дослідження звертається до практики арбітражних судів по розгляду спорів, пов’язаних з реалізацією колективними сільськогосподарськими підприємствами продукції в централізовані та регіональні ресурси, аналізує можливі причини невеликої кількості таких справ.
На завершення параграфу висловлюється і аргументується ідея щодо розробки та прийняття Закону "Про закупівлю сільськогосподарської продукції та сировини в державний і регіональний фонди
Другий параграф присвячений правовому регулюванню експорту сільськогосподарської продукції її виробниками. У ньому відзначається, що законодавцем передбачено право колективних сільськогосподарських підприємств самостійно здійснювати експорт власної продукції як частину зовнішньоекономічної діяльності. Вказується, що за своїм земельним потенціалом та природно-кліматичними умовами Україна може стати провідною аграрною країною. Далі автор зупиняється на тому, які цілі переслідують українські виробники, вивозячи свою продукцію за кордон.
Розглядаючи питання державного регулювання сільськогосподарського експорту, автор наводить приклади того, як це здійснюється в країнах Європейського Союзу, робить висновки про необхідність державного регулювання вивозу сільгосппродукції з України. Дисертант аналізує існуючий порядок квотування і ліцензування, питання ціноутворення та використання виручки в іноземній валюті, критично висловлюється щодо адміністративних обмежень на ввіз товарів замість сільськогосподарського експорту. Робиться висновок, що державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності не повинно обмежувати право колективних сільськогосподарських підприємств самостійно розпоряджатися виробленою продукцією та одержаними коштами.
Дослідник вказує на переважну долю бартерних операцій у структурі сільськогосподарського експорту, наводить приклади з практики, відмічає позитивні й негативні сторони цієї тенденції.
Автор дисертаційноі роботи підводить підсумок, що в створенні сприятливих умов для експорту продукції, що в достатньої кількості
виробляється в країні, мають бути зацікавлені не тільки підприємства, але й держава. Позитивно оцінюючи те, що законодавець надає деякі пільги сільськогосподарським виробникам при експорті власної продукції, дисертант вказує на те, що державне регулювання експорту мусить бути спрямоване на економічне заохочення вивозу продукції шляхом ліцензування, квотування, пільг та дотацій.
У висновку містяться результати, одержані внаслідок проведеного дослідження, систематизовані пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства в сфері розпорядження колективними сільськогосподарськими підприємствами виробленою ними продукцією.
Основні положення дисертації опубліковані в таких роботах:
1. Участь місцевих Рад у формуванні загальносоюзного та республіканського продовольчих фондів // Актуальні проблеми вдосконалення діяльності місцевих Рад народних депутатів в умовах розбудови: Короткі тези доповідей та наукових повідомлень регіональної науково-практичної конференції. Харків, 1990. С. 90-92. (рос. м.)
2. Забезпечення законності при формуванні загальносоюзного та республіканського продовольчих фондів // Проблеми забезпечення законності в механізмі правозастосування: тези доповідей міжреспубліканської науково-практичної конференції. Волгоград, 1991.
С. 89-91. (рос. м.)
3. Правовий режим продовольчого фонду України (проблеми формування) // Право України. 1992. № 8. С. 16-17, 35.
4. Законодавство України про формування державного продовольчого фонду // Законодавство України: стан, проблеми, перспективи. Короткі тези доповідей та наукових повідомлень міжрегіональної наукової конференції молодих вчених. Харків, 1994. С. 89-90. (рос. м.)
5. Правове регулювання експорту продукції колективними сільськогосподарськими підприємствами // Актуальні проблеми становлення державності в Україні: Короткі тези доповідей та наукових повідомлень. Харків, 1995. С.25. ( рос. м.)
Vasilchenko O.M. Legal Aspects of Production Disposal by Collective Agricultural Enteiprises: Thesis in the form of manuscript presented for Candidate of Juridical Sciences Degree in the specialized field 12.00.06 -Land Law; Agrarian Law; Ecological Law; Environmental Law. - National Law Academy of Ukraine, Kharkiv, 1995.
The role of collective agricultural enteiprises as the main producers in Ukrainian agriculture is substantiated. The author shows the specific nature of cariying out the right of production disposal. The notion of the food fund of Ukraine is given, and also the procedure of its creation and use, the legal basis of collective agricultural enterprises’ participation in the formation of national and regional resources, including the encouragment of enteiprises to conclude state contracts. The author proves the necessity of adopting the Law "On the Purchase of Agricultural Production for State and Regional Funds". Particular features of the regulation of agricultural export are described.
Васильченко E.H. Правовые аспекты распоряжения продукцией коллективными сельскохозяйственными предприятиями. Диссертация в виде рукописи на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.06 - земельное право; аграрное право; экологическое право; природорссурсовос право. - Национальная юридическая академия Украины, Харьков, 1995.
Обосновывается роль коллективных сельскохозяйственных предприятий как основных товаропроизводителей в сельском хозяйстве Украины. Показана специфика осуществления коллективными предприятиями права распоряжения производимой продукцией. Дается понятие продовольственного фонда Украины, порядок его формирования и использования, излагаются правовые основы участия коллективных сельскохозяйственных предприятий в создании цент-, рализованных и региональных ресурсов, включая меры по стимули-' рованию хозяйств к заключению государственных контрактов. Аргументируется необходимость принятия Закона "О закупках сельскохозяйственной продукции и сырья в государственный и региональные фонды". Характеризуются особенности правового регулирования экспорта сельскохозяйственной продукции ее производителями.
Ключові слова: колективні сільськогосподарські підприємства, розпорядження сільськогосподарською продукцією, державні та регіональні продовольчі ресурси, експорт сільськогосподарської продукції.
