АВТОРЕФЕРАТ ДИССЕРТАЦИИ по праву и юриспруденции на тему «Правовые вопросы антимонопольного регулирования предпринимательской деятельности в Украине»
КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
КОРЧАК Наталія Миколаївна
ПРАВОВІ ПИТАННЯ АНііІМОНОПОЛЬНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ
Спеціальність: 12.00.04 «господарське право; арбітражний процес .
Лито реферат
дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних ййук
Київ -1996
Робота виконана на кафедрі господарського права Київського університету імені Тараса Шевченка.
Науковий керівник — ПРОНСЬКА Г.В., доктор юридичних наук,
професор
Офіційні опоненти — ЗАМОЙСЬКИЙ І.Є., доктор юридичних наук,
професор
—■ УСЕНКО М.І., кандидат юридичних . нпук, доцент
Провідна організація — Антимонопольний комітет Уіфаїни
Захист дисертації відбудеться р.
о годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.01.01.43
при Київському університеті імені Тараса Шевченка (252017, вул.Володимирська, 60, юридичний факультет, ауд. 253).
З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка.
Автореферат розісланий 1996 р.
Вчений секретар алізованої вченої р кандидат юридичних наук
спеціалізованої вченої ради , і/- О.Вінник
___
- * ' кУ~
І.Загальна характеристика роботи Актуальність теми дослідженні!. Перехід від державно-монополістичної до ринкової економіки пов'язаний з глибокими перетвореннями відносин власності. Роздержавлення, приватизація та демонополізація економіки, утвердження різноманітних форм пласкості є головною умовою створення ринково-конкурентного середовища. Немає необхідності обгрунтовувати важливість демонополізації економіки при переході до ринкової системи. Від того, наскільки швидко буде запущений конкурентний механізм, в певній мірі, залежить результативність ринтвих реформ.
Серйозною перешкодою на шляху становлення та розвитку ринкових відносин є монопольна структура економіки України. Для її подоланні необхідні не тільки цілеспрямовані ?зходи, орієнтовані на розвиток конкуренції, але й одночасно і введення в дію механізмів ринкового регулювання, спрямованих на 'запобігшим, обмеженім та припинення прояву мокоп яістичних тенденцій та захист інтересів підприємців та споживачів від монополістичних правопорушень. .
Панування монополій складає одну із характерних рис економічного житія на сучасному етані історичного розвитку. Сконцентрувавши у своїх руках значні фінансові та матеріально-технічні ресурси, маючи виробничі та інші можливості, монополії отримуют ь певну владу над суспільством.
. Монополізм у господарській діяльності, відсутність реальної конкуренції перешкоджають розвитку економічних реформ і с однією з причин кризових явищ в економіці України, Розуміючи, що питаній демонополізації відіграють важливе значення, Верховна Рада України 18 лютого І992 рвху прийняла Закоїі “Про обмеженім монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”. Як особливий захід регулювання монополістичної діяльності підприємців, органів влади і управління,
зазначений Закон створив юридичну базу для здійснення державного анти-. монопольного регулювання і, в свою чергу, започаткував формування та розвиток антимонопольного законодавства України.
„ В усіх країнах з розвинутою економікою тривалий час ефективно функціонує система державного регулювання, що спрямована, перш за все, иа створення сприятливих умов для розвитку конкурентного середовища. Як складова частина системи державного регулювання в економічній сфері, ан-тимонопольие законодавство спрямоване на заохочення підприємництва, створення альтернативних виробництв, у тому числі із залученням іноземних інвестицій, розукрупнення, де це доцільно, а також виведення господарюючих суб'єктів із під прямого впливу державних органів.
Вказане законодавство встановлює бар'єри на шляху тих підприємців, діяльність яких приводить до обмеження конкуренції і там самим спричиняє шкоді' розвитку і функціюваннио ринку. Мова йде про норми, яких не могло бути в умовах соціалістичної системи, панування державно! власності і адміністративно-командного диктату в суспільстві, і які визнані всіма цивілізованими країнами. .
Прийняття Законів України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” та "Про Аяшмонополышй комітет України" стало відправним пунктом в формуванні системи антимонопольного регулювання в Україні.
Саме ці обставини визначили вибір теми, її актуальність, теоретичну та практичну значимість.
Ступінь досліджеііості темн дисертації. Вибір даної теми в якості предмета дисертаційного дослідження був в певній мірі обумовлений тією обставиною, що в юридичній літературі питання системи антимонопольного регулювання в Україні не одержало достатнього висвітлення. Лише деякі складові часта, и цієї системи, головним чнной на прикладах із зарубіжної
практики здійснення антимонопольного регулювання, висвітлювались як в юридичній, так і, в більшій мірі, в економічній літературі. Однак, спеціальних-правових досліджень з питань проведення антимонопольно? політики, застосування та реалізації антимонопольного законодавства та відповідальності за монополістичні правопорушення досить мало. •
Серед українських авторів, що висвітлювали дані питання, слід назвати В.Літкевича, В.Марченка, Л.Білу, С.Колесова, Н.Орлову, СГорбаня, К. Кривенка. ,
Окремі проблеми антимонопольного регулювання знайшли своє відображення в роботах науковців країн СНД Ю.Рубіна, М.Гельвановсьт;ого, О.Глазової, І.Стародубровської, В.Єременка, А.Бслкіна, О.Амуржуєва. Питання регулювання обмежувальної господарської практики в зарубіжних країнах знайшли своє відображення в роботах О.Жндкова, В.Мозоліна, М.ІСулагіна, Г.Нікерова, О.Зіменкової, О.Улибишевої.
Слід відзначити, що в правовій та економічній літературі відсутній узагальнений аналіз всієї системи антимонопольного регулювання, залишаються також не розроблені такі важливі загально теоретичні питання, як склад монополістичного правопорушення, характер відповідальності за порушення антимонопольного законодавства, інші питання. '
Подальше дослідження проблеми антимонопольчого регулювання в умовах сучасної економіки України має велике значення при виборі тих чи інших організаційно-правових заходів впливу на монополістичній правопорушників. Проте, не дивлячись на зростаючий інтерес вчених і практиків до вказаної проблеми, питання, пов'язані із правовою оцінкою конкретних складів монополістичних правопорушень, а також підставами, порядком застосування антимоиопольних санкцій, залишаються без серйозного теоре-пічного осмислення та юридичного аналізу. .
Не дивлячись на прийняття ряду законодавчих актів, аигнмонопольие -законодавство України і його нормативно-методична база запишаються недостатніми для регулювання відносин в сфері антимонопольной) регулювання та потребують подальшого удосконалення.
Предметом дослідження обр&но правові питання антимонопольного регулювання підприємництва в Україні. Дослідженню підлягають, зокрема, складові системи антимонопольного регулювання /антимонопольна політика, антимонопольне законодавство, система, антимонопольних органів/, окремі види монополістичі їх правопорушень, а також санкції за порушення антимонопольного законодавства. В роботі аналізується досвід зарубіжних країн в сфері антимонопольного регулювання.
Методологічною основою дослідження є діалектичний метод наукового пізнання, а також конкретно-наукові методи формально-логічного аналізу. Інформаційною основою дисертаційного дослідження є нормативні документи України і зарубіжних країн з досліджуваних питань, джерела господарського та цивільного законодавства, теорії держави і права, роботі вчє-них-юриетів, економістів* які досліджуюють окремі проблемі? антимонопольного регулювання, практичні матеріали Антимонопольного комітету України.
Об'єктом дисертаційного дослідження виступає система антимонопольного регулювання в Україні. Конкретно досліджуються основні напрямки та принципи проведення антимонопольно! політики; поняття, галузева приналежність, структура антимонопольного законодавства; місце внтлмоно-польних органів в системі державних органів, їх функціональна приналежність і підпорядкованість; характер діяльності антимодопольних органів та організаційио-правсйі заходи антимонопольного регулювання; конкретні склади монополістичних правопорушень та види антимонопольних санкцій.
Мета дисертаційного дослідження. Виходячи з досягнутого рівня теоретичної і практичної розробки проблеми обмежувальної ділової практики у
підприємницькій діяльності, ставиться мета — дати комплексний аналіз антимонопольного регулювання як елементу механізму ринкового господарства та правову оцінку окремим видам монополістичних правопорушень і антимо-нопольннм санкціям, а також зробити висновки і внести пропозиції щодо удосконалення чинного антимонопольного законодавства. А для цього;
— виявити існуючі зв’язки між конкуренцією і монополією та об'єктивну необхідність антимонопольного законодавства в соціально орієнтованій економіці;
— з’ясувати правову природу антимонопольного законодавства шляхом наукового дослідження питань про формування та зміст антамонопольного законодавства як вітчизняного, так і зарубіжного на аитимонопольну систему України;
—- з'ясування можливості та раціональних меж використання зарубіжного досвіду антамонопольного регулювання в Україні;
— проаналізувати правове становище АігпімЬнопольїюгр комітету України як органу, який здійснює державний контроль в сфері антимонопольного регулювання, завдання та характер його діяльності, а також місце аатимонопольних органів в системі державних органів;
— дослідити суп, державного контролю з боку аптимонопольних органів за дотриманням антимонопольного законодавства як важливої склало-во! функції управління;
• — зупинятись на характеристиці організаційно-правових заходів анти-
монопольного регулювання, а також майнової відповідальності за монополістичні правопорушення;
. ’ і . ■ ■ . 1 . ■
— здійснити аналіз конкретних складів монополістичних правопорушень та антимонопольно санкцій;
— розробити пропозиції по вдосконаленню антамонопольного законодавства і практики боротьби з його порушеннями.
' Наукова новизна полягає в дослідженні чової гілки законодавства України антимонопольного законодавства. На основі комплексного монографічного дослідження системи антимонопольного регулювання в Україні конкретно визначено поняття, галузеву приналежність і структуру антимонопольного законодавства; правовий сгасус антймонопольних органів, завдання і характер їх діяльності; поняття та склад монополістичного правопорушення; правова природа аітімонопольннх санкцій, їх функціональне призначення в системі норм антимонопольного законодавства та конкретні види.
Джерельна база, аналіз антимонопольного законодавства та практики його застосування та спеціальної літератури з предмета дослідження дали можливість сформулювати наукові положення, висновки та пропозиції, які складають наукову новизну дисертаційного дослідження. На захист виносяться наступні положення: .
— нормальне функціїоваїшя ринкової .систсміз, о межах якої встановлюється необхідна рівновага між монопольио-регушоючими і конкурентними силами, можливе лише при відповідному правовому забезпеченні добросовісної, поведінки на ринку. Саме це спонукало законодавця розробити цілу систему антимонопольних заходів, основу яких складає антимонопольно законодавство;
— антимонопольно законодавство, не дивлячись на свііі комплексний характер, є інститутом господарського права. Ця галузева приналежність констатується в умовах Його виникнення та розвитку;
— в техніко-юридичному відношенні потрібно розрізняти антимоно-польне законодавство, яке включає в себе норми проти обмеження конкуренції і норми проти недобросовісної конкуренції, та аитимонопольиий інститут. Останній бактеризується лише нормами проти обмеження конкуренції /антимснопольїінми нормами/;
— антимонопольні органи є частиною державного апарату. Вони
здійснюють господарсько-управлінські функції в сфері антимонопольногсі регулювання. При цьому антимонопольні органи наділені контрольними повноваженнями, що дає підставу стверджувати, що вони займають особливе місце в системі органів державної виконавчо?влади; . ■
— монополістичні правопорушення є різновидністю правопорушень,
вчинених у сфері господарської діяльності. Беручи до уваги юридичну природу антимоіь мольного законодавства як господарсько-правового явища, маємо підставу стверджувати: монополістичні правопорушення є різновидністю господарських правопорушень; -
— склад монополістичного правопорушення є тим юридичним фактом,
який породжує правовідносини в сфері антимонопольного регулювання. Однак, відповідальність за монополістичні правопорушення може настати і при наявності “обмеженого складу” монополістичного правопорушення, а, в окремих випадках, і без вини; .
—• враховуючи той факт, що антимонопольне законодавство являє собою сплав правових норм різних галузей права, джерелами застосування відповідальності за Монополістичні правопорушення ї, зокрема, адміністративне право, цивільне право. В залежності від цього антимонопольні санкції мають адміністративно-правове та цивільно-правове коріння;
— ствердження про необхідність внесення змій до чніьюго югтмоко-
польного законодавства України. .
Теоретична цінність дисертаційного дослідження полягає в тому, що заповнюється значна прогалина в українській юридичній науці по цікавій і важливій проблемі. Матеріали дисертації дають можливість отримати досита цілісну уяву про процес здійснення як вітчизняного, так і зарубіжного анти-моноіїольііого регулювання підприємницької діяльності.
Практична значимість роботи. Дисертаційна робота підготовлена як правове теоретичне дослідження проблем антимонопольного регулювання в Україні, в якій значна увага автора концентрується на питаннях поняття та змісту антимонопольного регулювання, поняття та складу монополістичних правопорушень, характеристиці організаційно-правових заходів антимонопольного регулювання, з'ясування місця відповідальності за порушення антимонопольного законодавства в системі господарського права та правової природи антимонопольних санкцій.
Робота Має ці ьову практичну спрямованість, оскільки крім теоретичних висновків і узагальнень зроблено конкретні пропозиції по удосконаленню антимонопольного законодавства України.
Окремі теоретичні підходи можуть бути відправним пунктами для
подальшого відпрацювання, правової бази антимонопольного регулювання, а / ■ ■ практичні рекомендації — основою для вдосконалення окремих елементів
цієї правової бази. Положення дисертації можуть використовуватись при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників, методичних розробок для студентів вузів, територіальних відділень Антимоно-почьного комітету України, в спецкурсах но антимонопольному праву, в спецсемінарах з питань практики застосування антимонопольного законодавства та враховані для написання загальних робіт на дану тему. Частина сформульованих у дисертації положень Носить дискусійний характер і може слугувати базою для подальшого наукового дослідження правових проблем антимонопольного рсіулювання в цілому.
Апробацій результатів дослідження. Основні теоретичні Положення та висновки дисертації'зншішліі відображення у трьох публікаціях, доповідались та обговорювались на засіданнях кафедри господарського права Київського університету імені Тараса Шевченка. Здійснено апробацію деяких теоретичних рекомендацій щодо практики застосування антимонопольного законо-
давства при розробці проекта Закону України “Про эахйст від недобро* совісної конкуренції” та проекта Антимонопольного процесуального кодексу України.
Структура роботи. Ціль та завдання визначили наступну структуру дисертації: . '
Вступ
Розділ 1. Антимоиопольне регулювання як елемент механізму ринкового господарства
§1.Об’єктивна необхідність антимонопольного законодавства в соціально орієнтованій економіці .
§ 2. Система антимонопольного регулювання в Україні § 3. Основні економіко-лравові категорії антимонопольного регулювання
§ 4. Компетенція антимонопольних органів України Розділ 2. Поняття та види монополістичних правопорушень '
§ 5. Поняття монополістичних правопорушень § б. Зловживання монопольним становищем § 7. Неправомірні угоди між підприємцями § 8. Дискримінація підприємців органами влади і управління Розділ 3. Санкції за порушення антимонопольного законодавства '
Висновки . '
Список нормативних матеріалів та основної використаної літератури
2.0сішпдшй зміст роботи
У першому розділі роботи досліджуються питання антимонопольного регулювання в умовах ринкового господарства. Адже значно підвищений в
їй
остані роки науковий і практичний інтерес до проблеми монополії дозволяє говорити про реальне її визнання в. розвитку економіки України, '
Характеризуючи ринок як засіб побудови ефективної економіки, пошу--кач підкреслює, що саме через ринок досягається необхідна рівновага між монопольно-регулюючими та конкурентними силами, діючими одночасно та взаємодоповнюючи один одного. Однак концентрація та спеціалізація капіталу, породжуючи створення монополій, призводить до загострення ‘ конку-> рентної боротьби на ринку. За даних обставин конкуренція не в змозі зберегти себе сама і потребує певну систему організації конкурентних відносин.
Згідно із ст.42 Конституції України держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Це пояснюється тим, що держава неспроможна взяти на себе ту місію, яку виконує конкуренція. Держава виконує лише компенсаційну функцію, заповнюючи прогалини конкуренції та здійснюючи господарсько-регулятивну діяльність по підтримці в певниж межах свободи підприємництва і конкуренції як елементарних умоз ринкового механізму. -
■Досвід розвитку зарубіжних крвІ;і, підкреслює автор, свідчить, що ринкова система сама по собі не створює достатніх умов для попередження монополізму. Нормальне функціювашія ринкової системи можливе лише при відповідному правовому забезпеченні добросовісної поведінки на ринку. США стала першою країною, яка прийняла законодавчі акти в цій сфері: Закон Шермана 1890 року; Закон Клейтона 1914 року; Закон про Федеральну торгову комісію 1914 року.
Потрібно зазначити,, що поява монополій в нашій країні — результат дії не конкуренпшх сил, а цілеспрямованої державної політики, яка проводилась в Радянському Союзі, починаючи з 20-х років, Внаслідок якої сформувалась тотальна система господарювання. Саме це і спонукало українського законодавця розроби, і цілу систему заходів протиді'мспотвореяня процесу конку-
ренції з боку економічно могутніх одиниць через безпосереднє державне регулювання на конкретних монополізованих ринках України або конкретних монопольних утворень. Це, в свою чергу, і складає суть антимонопольного регулювання в.У країні. -
В якості складових системи антимонопольного регулювання в Україні автор виділяє: 1/ антимонопольну політику; 2/ антимонопольне законодавство; 3/ антимонопольні органи.
Формування чіткої і збалансованої пнтпмонопольноУ політики — важливе завдання для будь-якої економічної системи ринкового типу. Прийняття Державної програми демонополізації економіки та розвитку конкуренції 21 грудня 1993 року стало першим кроком у цьому напрямку. Пошукам зупиняється! на характеристиці основних принципів, об’єктів та суб’єктів ЕНТИМОНОПОЛЬНОЇ політики.
Узагальнюючи зарубіжну практику антимонопольного регулювання в процесі здійснення антимонопольної політики, автор зазначає, що при наявності певних тенденцій, Емтнмонопояьна політика кожної країни відображає її культурно-історичні тенденції. Тобто різниця в економічній структурі впливає па оптимізацію форм регулювання в різних країнах. Усвідомлення цього є важливим особливо в період формування власної шітимонопольної політики!. На думку дисертантки відкритість економіки є найвищим пріоритетом для ефективної ан гимокопольної політики, так як міжнародна конкуренція — могутній засіб боротьби з монополіями національного характеру.
Юридичну основу для їірогедеаня державної ашимонопольної політики в Україні створює Закон “Про обмежеїшя монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у нідрнємницькій діяльності” від 18 лютого 1992 року, який став базою для формування антимонопольного законодавства в Україні.
Структуру антимонопольного законодавства становлять правові акти різної юридичної сили: Конституція; Закони; Укази Президента; Постанови Верховної Ради; Декрети та Постанови Кабінету Мірістрів; нормативні доку-мети, що затверджуються Антимонопольним комітетом як одноособово, так
і разом з іншими міністерствами та відомствами. ,•
На відміну від антимонопольных законів зарубіжних країн, національне аитимонопольне законодавство, зазначається в роботі, спрямоване та обмеження монопольної діяльності не тільки господарюючих суб’єктів, але й органів влади і управління.
На підставі вивчення фактичного матеріалу автор приходить до висновку, ідо існує суттєва різниця між антимонопольним законодавством і антимо-нопольним інстйтутом. Аитимонопольне законодавство може включати в себе як норми проі'н обмеження конкуренції /антимонолольні норми/, так і иормй проти недобросовісної конкуренції. Антнмонопольний же інститут спрямований на охорону економічної конкуренції від діяльності, яка обмежує або виключає її.
Сгме те, що законодавство про недобросовісну конкуренцію не ставить перед собою мети впливати на структуру ринку та підприємницьких відносна, а передбачає охорону споживачів від обманних дій в процесі здійснення конкуренції, відрізняє його від антимонопольного законодавства, головним завданням якого є запобігання, обмеження та припинення будь-яких проявів монополізму. ; .
Конкретне оформлення законодавства про конкуренцію, підкреслює автор, завжди є реакцією на відповідну ринкову ситуацію. А тому статичного аігоімок; больного законодавства для всіх часів та ринків не буває.
, На, підставі вивчення фактичного матеріалу пошукач робить висновок, що в зарубіжній практиці рідко зустрічаються випячхи, коли відношення в
сфері недобросовісної конкуренції та монополістичної діяльності регулюються одним нормативним актом. ' ' , .
. Консолідація, норм про обмеження монополізму та недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності була, до недавнього часу, характерна і для антимонопольного законодавства України.
Дисертантка вважає, іцо об’єднання монополістичних дій і недобросовісної конкуренції в одному нормативному акті недоцільне і є проявом того факту, що сучасна економіка країни є економікою перехідного періоду до більш високої якості. Тим більше, що правова природа монополістичних правопорушень і порушень в сфері недобросовісної конкуренції неоднакова і вони посягають на різні об’єкти, а тому потребують різного правового регулго-вання. . •
Зроблені перші кроки у цьому напрямку: 7 червня 1996 року Верховна Рада України прийняла Закон “Про захист від недобросовісної конкуренції”, який-буде введений.» дію з 1 січня 1997 року, розробляється лроект Закону України “Про економічну конкуренцію”.
0 дисертації підкреслюється, одо в правовій літературі немає єдиної думки стосовно правової природи та галузевої приналежності антимонопольного законодавстві. З точки зору автора, антимонопольно законодавство комплексний інститут.
Комплексність антимонопольного законодавства обумовлена тим, що воно розвивається не на базі однієї з традиційних галузей або інститутів права, а поєднує в „тобі ряд елементів суміжних галузей права. Якщо говорити про дане законодавство як про сукупність норм, що регулюють відносини в сфері добросовісної конкуренції, то воно не є самостійною галуззю права, а лише певним розділом господарського права. А тому, за своєю природою ан-тимонопольне законодавство характеризується як господарсько-правовий
інститут, в >и і>му органічно поєднуються організаційні та майнові елементи, властиві господарському праву в цілому.
При цьому, зауважує пошукач, ангимонопольне законодавство не слід розглядати в якості “другорядної” структури господарського законодавства. Антнмонопольні норми мають власні функції по регулюванню особливої групи відносин в умовах ринкової економіки.
Перебуваючи в якості одного з важелів впливу ка підприємницьку діяльність, антимонопольне законодавство є правовим засобом регулювання співвідношення між конкуренцією та монополією, а також установлення ринкових правил поведінки.
■'Ось чому в Законі України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” містяться норми заборонного» /ст.ст.4-6/, процесуального /ст.ст.23-25/ та розбудовчого /ст.ст.11, 14-16/ характеру та поєднуються елементи диспозитивності в поведінці учасників господарського обігу та сторін договору з державно-імперативним елементом, що призводить волю суб’єктів конкретних правовідносин у відповідність з волею держави. Це є свідченням поєднання в антимонопольному законодавстві приватного /монополістичного/ інтересу з економічною політикою держави /публічним/.
Ключовим пунктом, від якого залежить спрямованість та зміст антимот нопольного законодавства, є критерій монополізму. Розкриваючи суть даного, питаній автор в загальному плані висвітлює такі економіко-правові категорії аигимонопольного регулювання, як “монопольне становище”, “монопольна діяльність”, “ринкова влада”. В дисертації робиться узагальнюючий висновок: наявність монопольного становища — об’єктивна ситуація, що склалася на ринку певного товару. Сам фаісг домінування ще не свідчить про прояв антиконкуренгнях дій і не повинен розглядатись в якості монополістичне о правопорушення. Однак, втручання підприємця-
монополіста в процес конкуренції розцінюється як зловживання монопольним становищем.
Проведення антимонопольної політики та контроль за додержанням антимонопольного законодавства здійснюється через певний інстнтуційшій механізм, що включає в себе спеціальний державний орган — Антимонополь-
иий номітет України. Він і його територіальні відділення становлять систему ' і органів Антимонопольного комітету України.
Особливе місце в роботі приділено дослідженню компетенції антимо-нопольит органів. Звертається увага на той факт, що характер завдань, виконання яких покладена на антимонопольні органи законодавцем, обумовлює, по-перше, характер їх діяльності: контрольний, репресивний, розбудов-чий; по-друге, широкі організаційно-правові заходи антимонопольного регулювання. Останні реалізуються антимонопольннми органами а межах наданої їм компетенції у формі спостереження, а також контрольно-профілактичній та ярнсік&льній формах.
Зупиняючись на характеристиці кожної із вищевказаної форм, автор роботи висловлює думку про доцільність удосконалення механізму реалізації права доступу до інформації,-необхідної для здійснення завдань антимоно- . польного законодавстві, та процедури її надання на вимогу державних упов-новноаажених, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України шляхом конкретизації характеру і змісту такої інформації та встановлення гарантій, пов’язаних з розголошенням відомостей, що становлять комерційну таємницю. -
На думку пошукача, збитки, заподіяні розголошенням комерційної таємниці співробітниками антимонопольних органів, повинні відшкодовуватись антимонопольною установою згідно із цивільним законодавством. .
З метою посилення особистої відповідальності працівників антимоно-польлих органів в процесі реалізації ними владних повноважень доцільно бу-.
ло б, вважає дисертантка, передбачити їх адміністративну відповідальність у вигляді попередження або штрафу за розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю.
^ Як негативний момент відзначається те, що на законодавчому рівні не врегульоване питання про місце Антимонопольного комітету України в системі державних органів та про його правову природу.
З одного боку, Комітет є органом, який здійснює державну політику в сфері обмеження монополізму та сприяння розвитку конкуренції, а тому с державним органом. '
Поряд з цим, Комітет є органом, який самостійно проводить розслідування та за його результатами приймає обов’язкове для виконання рішення, що вказує на правоохоронну сторону діяльності зазначеного органу.
Одночасно, Комітету притаманні контрольні функції, які є першочерговими В його діяльності, Останнє дає підставу вважати, що Комітет займає особливе місце в системі державних органів. .
На підставі проведеного наукового дослідження з даного питання автор робить висновок, що діяльність Комітету є найбільш близькою до виконавчоі влади. Як орган державного управління Комітет виступає при реалізації свого основного призначення — державний контроль за додержанням норм антимонопольного законодавства; А тому, в певній мірі, він с частиною державного апарату, який здійснює функції державного управління в сфері антнмоно-польного регулювання.
• У другому розділі дисертації досліджуються конкретні види монополістичних правопорушень. Пошукач звертае увагу на той факт, що власне визначення поняття монополістичного правопорушення відсутнє в антимонопольному законодавстві України, а тому дає слідуюче його визначення: монополістичні правопорушення — це такі, що суперечать нормам антимонопольного законодавства, види діяльності, якісне узгоджуються з покладе-
ними на підприємців, органи влади і управління юридичними обов’язками, порушують суб’єктивні права підприємців, які беруть участь у конкуренції, чи споживачів та здійснюють негативний вплив на конкуренцію.
В дисертації звертається увага на питання щодо розуміння окремих елементів складу монополістичного правопорушення: І/ протияравність поведінки господарського порушника; 2/ збитки, що виникли внаслідок протиправної поведінки господарського порушника; 3/ причинний зв’язок між протиправною поведінкою порушника і завданими збитками; 4/ вина госпо-датського порушника. ,
Автор зазначає, що кожний із конкретних склада монополістичного правопорушення/ вказаний а ст.ст.3-6 Закону України “Про обмеження мо-нопалізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”, виступає в я хост* прикладу недопущенна, обмеження чи усунення конкуренції.
Аналізуючи елемента кенструкіуі складу монополістичного правопорушення, особлива увага прмділжігсь суб’єктивній стороні правопорушення.
Під вшою в илтимокопояшій ирзкгиці, на думку автора, слід розуміти існування зв'язку між двома обставинами, що є підставою відповідальності за, монополіє гачні правопорушення:
1/ наявність у суб’єктів монополістичного правопорушення реальних можливостей для належного здійснення підприємницької діяльності та виконання функціональних обов’язків;
2/ неприйняття ними всіх необхідних заходів щодо недопущення порушень антимонопольного законодавства.
Відзначаючи, що проблема суб’єктивної сторони монополістичного правопорушення в правовій літературі зоясім не досліджена, автор робить такий висновок: вика не є універсальним видом відповідальності за моно-
полістичні правопорушення. Але в окремих випадках законодавець згадує фактори, що стосуються вини. '
Там, де вказується мета діяльності, мова йде про вину у формі прямого умцслу /непрямий умисел, необережність у таких випадках складу монополістичного правопорушення не утворюють/. Там, де законодавець вказує лише на результат, можна говорити про байдужість фактору вини, тобто про дію принципу “спричинення”. Де немає ні того, ні іншого, повинен діяти загальний принцип права — відповідальність за вину. Причому форма вида для наявності складу монополістичного правопорушення в таких випадках нг впливає на його юридичну оцінку. .
Таким чином, відзначає автор, можна говорити про запровадження в антимонопольному законодавстві України дії принципу “спричинення з виключеннями”, тоб;о безвинного спричинення, але з виключеннями. Характер же виключень вказує на випадки безвинної поведінки, результатом якої с чи може бути недопущення, обмеження або усуненім конкуренції.
Погоджуючись з концепцією суб'єктивного ризику, яку запропонував В.А.Ойгензіхт, пошукач вважає, що п якості суб’єктивної підстави виникнення відповідальності за порушення антимонопольного законодавства, окрім вини, може бути ризик як допущення вірогідностних, випадкових обставин, що спричиняють негативні наслідки для підприємців та споживачів.
. Характеристика правопорушень в сфері монополістичної діяльності складається із юридичної оцінки кожного виду монополістичного правопорушення; зловживання монопольним становищем; неправомірні угоди між підприємцями; дискримінація підприємців органами влади і управління.
Автор зауважує, що український законодавець виділяє дві категорії монополістичних правопорушень. 1/ індивідуальні зловживання, тобто зловживання монопольним становищем на ринку, а також акти та дії органів влади і управління, ш.і обмежують конкуренцію; ї/ колективні дії, тобто неправо-
мірні угоди /погоджені дії/ між підприємцями, а також між органами влади і управління, що дискримінують підприємців.
Одним із видів монополістичних правопорушень с зловжшіанпя монопольним становищем. Зловживання є об’єктивно неправомірного поведінкою, тобто такою, яка. протирічить антимонопольному законодавству та призводить до подальшого обмеження конкуренції, яка іі так пже ослаблена наявністю монополізму на ринку або, якщо такої конкуренції ще на даний момент ке існує, заважає її появі.
На думку автора зловживання проявляються в діях, які за характером спрямування можна кваліфікувати на: 1/ створення перешкод для конкурентів; 2/ експлуатація споживачів. Типовими ж видами зловживань з боку підприємців є: зв’язуючі угоди; ексклюзивні територіальні угоди; ексклюзивні торговельні угоди; відмова від торговлі.
Досліджуючи такий склад правопорушення, як зловживання монопольним становищем, пошукам підкреслює, що положення ет.4 Закону Україні! “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” мають ке тільки заборонний, але й регулятивний характер. Вони встановлюють певні правила поведінки на ринку Шляхом вказівки на фактичні обставини, що утворюють склад зловживання монопольним становищем, отже і склад господарського правопорушення.
Відсутність розвинутого конкурентного ринкового середовища сприяє укладенню між підприємцями угод, що дискримінують споживачів та потенційних конкуреутів. Найбільш типовими е неправомірні угоди, що укладаються між підприємцями.
Зазначаючи, що Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” в ст.5 не проводить розмежування Між горизонтальними та верти альними угодами, дисертантка здійснює певний економічний та правовий аналіз кожної із вка-
/
занкх форм. Автор зауважує, що і горизонтальні, і вертикальні угоди е завжди значним джерелом антиконкурентно? поведінки в економіці перехідного періоду.
*
В роботі висловлюється думка про доцільність введення процедури
надання антимонопольними органами спеціального дозволу на укладення
• ' і .
угод обмежувального характеру. Це, в свою чергу, сприятиме викриттю неправомірних угод між підприємцями, запровадженню ефективного державного контролю за такими угодами, формуванню у підприємців впевненості, що укладені між ними угоди не будуть тіротирічити антимонопольному законодавству.
. Коли ж в антимонопольному Законі не буде прямої заборони виключно до всіх угод обмежувального хдракгеру, можливим стане їх дозвіл з боку антимонопольно! установи за умови, якщо про всі деталі такої угоди буде зроблене 'нглежне повідомлення, а відповідні скоординовані дії підприємців сприятимугь технічному прогресу, поліпшенню пропозиції товарів на рийку, задоволенню інтересів споживачів щодо якості товарів та не усувають конкуренцію ”а значній частині товарного ринку. . ’
Атор підкреслює, що запровадження процедури повідомлення сприятиме удосконаленню механізму реалізації антимонопольно! о законодавства в сфері неправомірниних угод. Адже система повідомлень може стати джерелом надходження необхідної інформації для здійснення антимонопольного регулювання, а також організації та проведення обліково-аналітичної роботи в процесі реалізації антимонопольно) політики.
Здійснюючи правовий аналіз ст.5 Закону України “Про обмеження монополізму та Недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” автор робить висновок: неправомірною визнається така колективна поведінка підприємців на ринку, яка:
1/може ^ути небезпечною для конкурейтів;
2/ пов’язана формальними або неформальними, письмовими або усними угодами чи домовленостями;
З/ спрямована на обмеження виходу на ринок конкурентів або іншим чином усуває конкуренцію, що негативно впливає на стан господарського обігу.
Процес досягнення угоди залишає певні докази. Ними можуть бути як свідчення про зв’язки, гак і про дії її учасників. Факт існування угоди може бути підтверджено за допомогою прямих і непрямих доказів. В роботі автор наводить приклади них доказів.
Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” спрямований на обмеження монопольної діяльності не тільки підприємців, але й органів влади і управління. Законодавець виділив дві групи неправомірних дій з боку органів влади і управління:
1/індивідуальні зловживання органів влади і управління /п. 1 ст.б того Закону/; ' . •
II угоди між органами влади і управління, що призводять до дискримінації підприємців /п.2 ст.б цього Закону/.
Поряд з цим автор зазначає, що належний аналіз неправомірної поведінки органів влади і управління буде не повний без ураху&анйя п.З ст.б Закону України "Про обмеження монополізму та недопущенні недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”, в якоМу передбачена можливість встановлення законодавчими актами України виіШятків із положень цієї статті. А ТоМу п.З вносить суттєві коректИйй до ri.rt.l-2 даної статті.
На підставі вивчення фактичного Матеріалу автор називає прИЧйНи дискримінації підприємців органами влади і управління. Це, по-перше, поєднання в особі одного органу функцій державного управління та функцій господарської діяльності. За таких умов природнім є бажання таких органі»
створити своїм господарським підрозділам привілейовані умови порівняно з іншими підприємцями, які займаються аналогічною діяльністю. По-друге, недотримання вимог антимонопольного законодавства в частині погодження з антимонопольнити органами рішень щодо демонополізації економіки, розвитку конкуренції та антимонопольного регулювання. По-третє, неправомірна практика створення нових чи наділення існуючих структур державного управління повноваженнями або делегування окремих функцій державного управління об’єднанням підприємств, іцо призводять до дискримінаційних наслідків щодо підприємців,
До тих пір, підсумовує дисертантка, поки за органами влади і управлінця зберігаються окремі повноваження, що ставлять в залежність від них діючих на ринку підприємців, доти буде існувати небезпека перевищення цими органами своїх Прав в господарській сфері, прийняття необгрунтованих рішень обмежувального характеру та здійснення неправомірних дій, що гальмують розвиток конкуренції.
ТпетИі розділ роботи, який грисзячений дослідженню санкції за монополістам; правопорушення, починається з констатації того факту, що одним із зчходіп впливу в механізмі застосувати антимонопольнаго законодавства є відповідальність. Беручи до уваги юридичну природу даного законодавства як господарсько-правового інституту, автор стверджує: відповідальність за порушення антимонопольного законодавства є різновидністю господарсько-правової відповідальності. Як різновидність форм державного примусу, відповідальність за монополіеігичні правопорушення має всі ознаки, Що притаманні юридичній відповідальності в цілому. , .
Правова природа' Санкцій за монополістичні правопорушення визначається змістом об’єкту юридичного захисту та регулювання, а саме — захист інтересів підприємців чи споживачів шляхом запобігання, обмеження та припинення порушень антимонопольного законодавства.
На думку пошукача санкція виплітає із відповідальності. В санкції відображається конкретний результат впливу відповідальності. Відповідальність за порушення антимонопольного законодавства передбачає саме застосування та реалізацію санкцій, встановлених цим законодавством,
Відзначаючи, що місце та значення санкцій в системі норм антимонопольного законодавства визначається їх функціям», дисертантка вказує на такі функції антимонопольних санкцій: регулятивна; превентивна; компенсаційна; каральне, сигиалізуюча; стимулюючо-внховна; захисна.
Виходячи з уже відомих положень про відповідальність у господарському праві та спираючись на зміст антимонопольного законодавства ан-тимонопольні санкції можна поділити на:
1/ прнсікальні, тобто такі, що спрямовані на припинення порушення антимонопольного законодавства; .
2/ штрафні, тобто такі, що спрямовані на досягнення карального ефеюу відносно порушника антимонопольного законодавства;'
З/ компенсаційні, тобто такі, що спрямовані на відновлення майнової бази потерпілого шляхом відшкодування збіпків, заподіяних внаслідок зловживання монопольним становищем.
В роботі автор детально зупиняється иа характеристиці кожного із ви-щепереліченнх видів антимонопольних санкцій, використовуючи ігри цьому як теоретичний, так і практичний матеріал, що торкається даного ннтсішя дисертаційного дослідження.
У енсноаках узагальнюються результати дисертаційного дослідження,
. конкретизуються теоретичні міркування автора, а також формулюються пропозиції щодо вдосконаленій антимонопольного законодавства та механізму його реалізації. ’
Окремі,.полоясення дисертаційного дослідження викладені у наступних публікаціях: ^
■ 1. Державні кшшнції та синдикати як форми підприємницьких
об'єднань економіки 20-х років //Збірник наукових праць юридичного факультету Чернівецького університету імені Ю.Федоховича “Ерліхівський збірник”.Внл.1. -Чернівці, 1994.-0,5д.а.
2. Санкції як правовий засіб антимонопольного регулювання //Збірник наукових праць юридичного факультету Чернівецького університету імені Ю.Федьковича "Ерліхівський збірник”. Вип.2. - Чернівці, 1995. - 0,7 д.в..
3. Антикоикурентна діяльність як прояв монополізму у господарській + ' ■
практиці //Науково-їірактичка конференція /Чернівці, 4-5 травня 1995 року/ Доповіді та виступи - Чернівці, 1995. - 0,6 д.г.
АННОТАЦИЯ
Корчак Н.Н. Правовые вопросы антимонопольного регулирования предпринимательской деятельности в Украине
Диссертация является рукописью. Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.04. — хозяйственное право; арбитражный процесс. Киевский университет имени Тараса Шевченко, 1996.
Впервые на основании антимонопольного законодательства Украины как хозяйственно-правового института выполнено комплексное исследование системы аігти«онопольного регулирования, очерчен круг нарушений в сфере монополистической деятельности, определены правовые средства борьбы с их проявлениями в хозяйственном обороте. .
Особое внимание уделяется вопросам правовой природы антимонопольного законодательства Украины, правовому статусу Антимонопольного комитета Украины, задачам и характеру их деятельности, понятию монополистического правонарушения.
ANNOTATION
Коге'лак N.N. Anti-inonopoli regulation issues of entrepreneul activity in the Ukraine
The dissertation is a manyscript. The paper is a handwriting dissertation for unacademic degree of candidate of jurisprudence, speciality 12.00.04.—Business Law; Arbitrazli Process . Kyiv University named after Taras Slievchenco, 1996.
■ For the firkst time, on the basis of anti-monopoly Ukrainian legislation as a legal institution, the complete Research of anti-monopoly regulation system 1ш been, the scope of anti-monopoly activity offences has been outlined, legal means of struggle against the violations in the business have besn determined.
Much attention is paid to the legal nature of anti monopoly legislature issues in Ukrainian bodies, to the goals and the character of their activity, to fee idea of monopoly violation.
Ключові слова: конкуренція, аіпимонопольне законодавство, аігпшо-копольна політика, аітшонопольні органи, антимонопольие регулювання, монополістичні правопорушення.
