АВТОРЕФЕРАТ ДИССЕРТАЦИИ по праву и юриспруденции на тему «Смертная казнь (уголовно-правовое и криминологическое исследование)»
Р Г Б ОД
1 4 АВГ 1995
УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ 8НУТРІШШ СПРАВ
На правах рукопису
Уєвчекко Ольга Тарасівна
СМЕРТНА КАРА (КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВЕ ТА КРИМІНОЛОГ ПНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ)
Спеціальність: 12.00,03 -
кримінальне право і кримінологія; виправно-трудове права
Автореферат дисертаціі на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Київ - 1995
Робота виконана на кафедрі розслідування злочинів Української академії внутрішніх справ.
Науковий керівник; доктор йридичних наук,
заслужений ирист України В.О.ГШОВ
Офіційні опоненти: доктор вридичних наук, професор
І.П. ЛАНОВЕНКО; кандидат йридичних наук, доцент с.я. ЛИШ
Провідна організація: Юридичний інститут при Одеському дер-хавнону університеті ін.І.І.Мечнікова
Захист відбудеться ' •*________1995 року на засіданні
спеціалізованої вченої ради К ОІ.56.01 при Українській академії внутрішніх справ (252035, К.іїв, Сояон'янська плоиа, 1).
З дисертацій» нохна ознайомитися у бібліотеці Української академії внутрішніх справ (252035, Київ, Солом'янська плока, 1і.
У/''/',;,/
Автореферат розісланий _„_1995 року.
Вчений секретар спеціалізованої вченох ради
кандидат йридичних наук / В.ІЛЕНУНТІЙ
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ Актуальність теми дослідження. Смертна кара завжди залишалась дуне актуально», складний і суперечливе» проблеме» незалежно бід соціальних умов, ко існували в суспільств», та особистих поглядів тих осіб, «о зверталися до її розробки. Положення, *о викладені ниїчє, обгрунтовуючи актуальність проблеми інституту смертної кари як кшоваї проблеми в процесах гуманізації не тільки пенітенціарної систени, але і суспільства в цілому, визначили вибір теми дисертаційного дослідження:
- Україна була одним із ініціаторів прийняття Генерально» Асамблеє» Організації Об'єднаних Націй у 1?8? році Другого факультативного протоколу до Піїнзродного Пакту про громадянські та політичні права, який направлений на скасування смертної кари. Готовність України йти політичним курсом реального виконання нинародно-прабОБИ" зобов'язань у галузі дотримування прав лвднки обумовля5 гостру необхідність удосконалення національного законодавства, в тому числі і б питанні цода смертної кари:
- більшість досліджень з проблеми смертної, кари грунтувались на даних розвинутих країн світу, в результаті чого універсальність оцінок в основному приписувалась теорії і практиці, ао пзнуить на Заході нечисленні дослідження із проблем смертної кари, проведені в ранніх радянської юридичної науки, обмежувались, як правило, питаннями загальної дискусії і недостатньо підкріплялись емпіричним матеріалом. Це обумовлювалось тим, <о дані судової практики застосування виняткової міри покарання були секретними і не підлягали науковому аналізу в загальній правовій літературі. 6 результаті проблема смертної кари, будучи однією із найбіль» гострих проблем науки кримінального права, виявилась нзйненв розроблено»:
- ?акт недостатнього рівня дослідхенкя проблеми смертної кари обумовив поверхове її розуміння, І тільки в нинішній час виникли об'єктивні умови для наукового аналізу інституту смертної
- 4 - ■
кари На основі суспільних процесів, «о реально протікають. З'явилась реальна исшивість еля проведення комплексного дослідження проблем інституту смертної кари не тільки г кримінально-правовому і кримінологічному аспектах, а і в співвідношенні із істори-ко-м «народними, соціально-політичними, соціолсгс-психологічннми і моральними аспектами.
Теоретична і практична значущість багзтоаспектного дослідження інституту смертної кари обумовила вибір теми і коло питань дисертаційного дослідження.
Мета і завдання дослідхення. На основі комплексного багато-аспектного монографічного дослідження проблеми смертної кари довести необхідність не тільки обмеження сфери застосування виняткової міри покарання, з і її повного скасування,
Досягнення ціс ї мети пгредьачало:
' проведення історико-соціального дослідження проблеми
смертної кари, шичанчи аналіз системи міжнародно-правових нори, стандартів і гарантій, ко утворкшть правову основу інституту смертної кари; порівняльно-правовий аналіз зарубіжного законодавства і практики застосування викот міри покарання, загальні тенденції в цьому питанні, ко спостерігаються в сучасному світі;
- вивчення громадської дунки про застосування смертної кари в Україні. Аналіз явик і факторів, ко впливакть на Формування суспільної правосвідомості і таких, ко обумсглшь позиції відносно смертної кари. Роль суспільної думки при вирішенні дер -яавок питання про застосування виняткової, міри покарання;
- визначення поняття та юридичного змісту виняткової міри покарання в межах системи покарань. Аналіз практики застосування судами України виняткової міри покарання, Дослідження загальних начал призначення смертної кари. Аналіз кола злочинних діянь, за які ця міра покарання може бути призначена, та кола осіб, до яких вона ноже бути застосована;
- дослідження негативних наслідків застосування виняткової три покарання та вивчення питання про можливості скасування смертної кари в Україні в сучасних умовах;
- Формулввання є ненов к їв і практичних рекомендацій подо подальшого удосконалення кримінального законодавства України, яо регламентує застосування смертної кари, а також пропозицій, які спрямовані на обмеження сфери її застосування.
Методологія та методика дослідження. Методологічну основу дослідження складакть діалектичний метод пізнання соціально-правових. яви*, а також методи, по властиві науці кримінального права: порівняльно-правовий, логіко-иридичний, історико-правовий, аксюлог ічний, інституціональний, конкретно-соц іолог ічннй,
Функціональний, вибірковий, нодешання, анкетування, спостере-іення, інтерв'явання. Основні висновки і положення роботи базуються на аналізі кримінального, кримінально-процесуального, виправно-трудового законодавства України, інаих держав, і скупних проектів Кримінального кодексу України (проект Кабінету Міністрів України і проект комісії Верховної Ради України), а також проект Російської Федерації, монографічних досліджень вітчизняних і зарубіжних криміналістів. Були використані ніжнародно-правові документи в галузі дотримування прав людини, наукові розробки з загальної теорії і окремих галузей права, психології, філософії, соціології, кримінології і етики. У роботі наведені літературні джерела із тени, ко досліджується, і критично проаналізовані теоретичні погляди та висловлювання їхніх авторів.
Емпіричну базу дослідження склали: практика судів України (застосування смертної кари у 1971-І994рр.); кримінальні справи і матеріали про помилування ссіб, засуджених до виняткової міри покарання (310 справ): матеріали анкетування 1050 респондентів (населення України, в тому числі співробітники органів внутрішніх справ, а також особи, які відбувать покарання у вигляді позбавлення ВОЛІ їж
За обсягом вибірки, і ї представницька» емпірична інформація, на думку автора, забезпечила одержання достовірних і репрезентативних для України висновків.
Наукова новизна. Дисертаційна робота є першим і поки ко єдиним в Україні комплексним дисертаційним дослідженням проблеми
- 6 -
смертної кари як виняткової ніри покарання.
На захист виносяться такі положення;
1. Обгрунтування необхідності скасування смертної кари б Україні і введення замість виняткової міри покарання довічного позбавлення волі,
2. У випадку збереження з Кримінальному кодексі України цієї міри покарання - законодавче обнеженнв сфери її застосування.
3. Законодавче визначення положення, згідно з яким відповідальність за військові злочини, вчинені у воєнний час чи в бойовій обстановці, повинні визначатися законодавством воєнного часу, виключивши з Кримінального кодексу України такі статті.
4. бикличення із Кримінального кодексу України ст.ст.58, 59, 190Ш, п."б“ от.234 КК, а всі випадки посягання на життя вказаних 8 цих статтях осіб кваліфікувати за п.“е* ст,?3 кК (в пропонованій нами редакції),
5. Надання всім засудженим до смертної кари права подання касаційної скарги на вирок суду, для чого виклшчити із практики Верховного Суду України можливість розгляду такої категорії справ як суду першої інстанції. Одночасно надати засудженим право особисто брати участь у засіданні касаційної інстанції та здійснювати свій захист. Прийняти пояснення про обов'язкову перевірку вироку на смертну кару. Розширити підсудність районних народних судів з передачей їм права розгляду справ, за якими винні можуть бути засуджені до смертної кари.
Ь. Пропозиції «одо доповнення дікчого , кримінально-процесуального законодавства України положенная про обов’язковість проведення судово-медичної експертизи для встановлення вагітності притягнутої до відповідальності пінки за вчинення злочину, за який попливе призначення смертної кар».
7. Введення в судову систему України інституту суду присяжних та суду в розширеному складі і надання права їх вибору самим особам, до яких моке бути застосована смертна кара.
9. Доцільність розробки і прийняття Закону України про помилування, як юридичної бази інституту помилування, в якому перед-
бачити обов’язкову участь б Комісії з помилування при Президенті України поряд з посадовими особами державного апарату представників громадськості (релігійних діячів, представників культури, науки, преси),
?. Створення багаторівневої системи статистичного обліку практики застосування смертної кари в Україні. Щорічне публікування інформації про застосування смертної кари, включаючи число осіб, засуджених до виняткової міри покарання, число осіб, *о перебувають в ув’язненні і чекають виконання смертної кари, число Фактично виконаних вироків (страті, число скасованих або таких, до пом'якшують за скаргами вироки на смертну кару, і число випадків, коли приймалося рішення про помилування.
Теоретичне і практичне значення результатів проведеної автором роботи полягає:
- у науково-дослідній сфері: матеріали дисертації можуть бути використані для подальших досліджень теоретичних та практичних проблем інституту смертної кари в цілому, для розширення знань про деякі аспекти зокрема;
- у норнотворчій діяльності: висновки дисертації можуть бути використані при підготовці пропозицій по внесенню змін до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів України і розробці якісно нових законодавчих актів, які б більш повно враховували міжнародні стандарти в галузі дотримання прав людини, зокрема розробці Закону України про помилування;
- у правозастосовчій діяльності: вироблені пропозиції, яо спрямовані на забезпечення правових і процедурних гарантій для осіб, засуджених до смертної кари;
- у навчальному процесі: окремі положення та висновки дисертації можуть бути використані при підготовці відповідних розділів підручників тз навчальних/посібників, у науково-дослідній роботі, можуть служити матеріалом для підвицення рівня правових знань працівників правоохоронних органів.
Апробація і впровадження результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертації були відображені в трьох наукових
публікаціях та узагальненнях, по представлені у відділ з питань помилування при Адміністрації Президента України, у Верховний Суд України Ш94?.). Результати роботи викладались у ході проведення двох науково-практичних конференцій, засідань кафедри розслідування злочинів Української академії внутріїніх справ, лекційних матеріалах для працівників правозахисник органів. Вони використо-
»
вувться в навчальному процесі Української академії, внутрівніх справ, а тако* у науково-дослідній роботі слухачів і курсантів, Структура дослідкення. Робота складається із вступу, трьох глав, закличної частини, списку використаної для дослідження літератури, додатку (таблиці, примітки та посилання).
ЗМІСТ РОБОТИ У вступі міститься обгрунтування вибору теми дослідження, визначаються мета і завдання, методологічні основи дослідження, характеризуються достовірність та наукова новизна отриманих результатів, Формулюються основні положення, по виносяться на захист, розкривається науково-практична • значимість висновків та пропозицій, викладаються дані з апробації йогс результатів.
У першій главі "Соціально-правові питання інституту смертної кари* . досліджуються історико-соціальний та міжнародно-правовий аспекти інституту смертної кари, а тако* вивчаються громадські позиції відносно застосування виняткової міри покарання. Застосування логічного методу у рамках тривалого історичного періоду і використання широкої джерельної та історіографічної бази дозволило автору, визначивши головні тенденції і закономірності історичного процесу, сформулювати наступні висновки. Смертна кара -інститут загальнолюдський, а не запозичений одним народом у іншого. Прообразом смертної кари була кривава помста. Вона і смертна кара знаходяться у тісному генетичному зв'язку: ці інститути є відплато».за діяння. Перехід від кривавої помсти до смертної кари здійснювався ішхом встановлення інституту громової пені. В ХІ-ХУст., в міру розвитку держави і права, відбулось юридичне закріплення смертної кари. Превалювання в Ш-Ш1ст. в правовій
політиці дерши цілей виплати і страхання розширило сферу її законодавчого закріплення і збільшило об’єм застосування на практиці. Загальне пом'якшення моралі, розвиток науки і гуманітарних вчень, негативний досвід практики залякувальних репресій і усвідомлення корнеті помірних покарань привели в ШІІ-Шст, до поступового обмеження с?ери застосування смертної кари.
Зробивши екскурс в історій застосування цієї міри покарання в Україні в радянський період, дисертант прийасз до висновку, по вона, як правило, не відповідає своєму законодавчому визначений як виняткової міри покарання, так як постійно (всі здійснені державок відміни - з “і січня 1?і8р. по 28 листопада 1918р.; з 24 травня 1947р. по 12 травня 1950р. - бум актами короткочасними і такими, по переслідували суто політичні цілії застосовувалися до значної категорії осіб і за велике коло злочинних діянь. За період 1971-1991рр. в Україні смертна кара призначалася 2394 засудженим, з них за от.93 КК - 222В, за вчинення особливо небезпечних злочинів проти держави - 40, за ст.49 - 31. Значне законодавче звуження можливості призначення смертної кари (сфєра її застосування стала в основному обмежуватися вчинками, пов'язаними з позбавленням лиття дядей) було здійснено Україно» вже як суверенно» незалежно» державою.
Проведене нами дослідження дає підстави зробити висновок, ко історія розвитку кримінального права свідчить про актуалізацій суспільної думки та відповідної реакції законодавця відносно застосування смертної кари або її скасування на певних історичних етапах. Протягам всього розвитку нашої держави ставлення до проблеми смертної кари змінялось; періоди скасування або незастосу-вання смертної кари змінювались періодами численних страт чи раптовим поворотом до цієї міри покарання. Цей Факт підриває впевненість у тому, ко вивий рівень економічного і соціального розвитку повинен обов’язково відображатись в скороченні випадків застосування смертної кари.
По мірі усвідомлення світовим суспільством того Факту, по зневажливе ставлення до явдського життя ке досить поширене явике,
яке реально загрожує саним основан цивілізованого суспільства, проблема-смертної..кари перестала бути тільки питанням внутрішньої юрисдикції держав і набулагніжнародного значення.
Дослідження системи міжнародних норм, стандартів та гарантій, «о утворить правову основу інституту смертної кари, вивчення досвіду законотворчої та практичної діяльності загальновизнаних міжнародних організацій в галузі дотримання основних прав людини, проведення порівнювально-правового аналізу практики застосування виняткової міри покарання у різних країнах світу дозволили автору виявити деякі загальні тенденції та закономірності. .
Протягом тривалого періоду міжнародне суспільство розробило й прийняло ряд міжнародно-правових норм, які містять мінімальні стандартні правила для держав, по зберігають у своїх правових системах смертну кару і застосовують ї ї на практиці (Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, 196ір, його Другий Факультативний протокол, 1989р.,Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод, 1950?,, її Уостий протокол, 1983р. та ін.). В решті-решт, ці, а також інші міжнародно-правові норми і стандарти, основна увага в яких відводиться поряд з проблемо» конституційності смертної кари інституту процедурних гарантій при призначенні ціє ї ніри покарання (право на справедливий судовий розгляд і на подачу апеляції, право на помилування, відсутність зворотної дії закону, призначення смертної кари тільки за вчинення особливо тяжких злочинів тоцо), і визначать ту планку, нижче якої цивілізовані країни не повинні опускатись. Вони Формуить Фундаментальну правову доктрину інституту смертної кари і утворить реальний захисний,механізм для осіб, які засуджуються до виняткової ніри покарання.
Справа має такий вигляд, їо єдиним правильним і об’єктивно обумовленим напрямком розвитку людського суспільства є його розвиток на шляху скасування смертної кари. Смертна кара має швидше символічне, ніж практичне значення. Застосування її є результат традиційних поглядів на те, по вона необхідна для підтримки за-
- tl -
kqhhocti і правопорядку, а такої як Фактора, ко стримує вчинення населенням злочинів. Одначе, досвід країн, які усунули виняткову міру покарання, і нездатність держав, які виступають за її зберігання, надати переконливі докази її користі, вкззумть на те, ко загальна тенденція повного скасування смертної кари, яку ми спостерігаємо в теперішній час у світі, набуває реального значення.
По-перме. в цивилізованих країнах скорочується число смертних страт. Це пояснюється обмеженням використання смертного вироку судовими органами, а також широким застосуванням виконавчо» владою права помилування. По-друге, звужується коло злочинів, які передбачать кошт їсть винесення смертних вироків. І, хоча в деяких країнах смертна кара передбачена за скоєння досить широкого спектру діянь (лжесвідчення, застосування вогнестрільної зброї і її незаконний обіг, злочини проти власності і т.п.), смертні вироки, як правило, виносяться тільки за вбивство при обтяхуичих
обставинах, По-трете,_____скорочуються коло осіб, яким мажуть бути
винесені смертні вироки. В більшості країн закон однозначно встановлю: мінімальний вік - 18 років, до досягнення якого злочинцю не ноїе бути винесений вирск - смертна кара. Слід зазначити, ко число осіб жіночої статі складає лише незначний відсоток загальної кількості осіб, засуджених до смертної кари, і в останній час помітно скорочується. По-четверте, має кісце скасування смертної кари: за період з 1984р. по 1990 р. її скасували 11 країн (в 197М983рр. - всього 3 країни); 21 країна скасувала її de facto, тобто, не застосовує цю міру покарання на практиці протягом 10 і більше років, В теперішній час в середньому одна країна в рік скасовує смертну кару de jure.
В кінцевому рахунку приходимо до висновку, ко більаість рішень про скасування смертної кари були обумовлені загальною спрямованістю кримінально-правової політики держав, орієнтованої на пріоритетність людського життя, а такої даними, ко свідчили про відсутність суттєвого впливу цієї міри покарання на загальний рівень злочинності. Вважаємо, ко наявність або відсутність смерт-
ної кари в різних країнах світу, неоднакова практика її застосування, ступінь ефективності механізму процедурних гарантій при її призначенні обумовляться пери за все станси соціально-політичних систем держав, розходженням в їх політичних курсах, різними рівнями культури і цивілізації, а також наявністю національних і релігійних особливостей.в суспільному розвитку. Загальну тенденцій до незастосування смертної кари необхідно розглядати в контексті власних проблем кожної конкретної країни.
На думку автора, незалежно від того, як розглядати підтримку смертної кари зі сторони громадської думки - бажаної, реакційної або викликаної повно» відсутністю розуміння, - Факт того, по багато держав, які зберігають виняткову міру покарання в своїх правових системах, і .застосовуить її на практиці, враховують суспільні позиції.з цього питання, <= безперечний, і з ним слід рахуватись. .. .
Суспільна думка громадян нашої країни твердо закріпилась на підтримці смертної кари. Так, при проведенні опитування подо проблем смертнаї кари (1050 респондентів) дисертант встановив, по більшість, опитуваних (Ш) висловили побажання, цоб виняткова міра покарання застосовувалася частіше, і схвалили її призначення за вчинення найбільш тяжких злочинів. Більша частина громадян <8Ш впевнена вії превентивному впливові на осіб, схильних до злочинної діяльності, і достатньо високо І77Ї) оцінює її виховну роль серед населення б цілому, 1 тільки 46Х громадян вважить, по смертна кара впливає відповідник чином особисто на них самих (на думку автора, ця цифра може свідчити про дійсну реальність “внеску", смертної кари в загальну превенцім). Як правило, більшість опитаних. (53У.) висловлює сумнів у суттєвому впливі смертної кари на зниження кількості злочинів і на вирішення проблеми злочинності. . Сприймаичи призначення смертної кари передусім як помсту . за вчинений злочин (80Х), все ж таки більша частина населення. (7IX) вважає неприпустимим публічний та видовицний характер страти. Як моїливу альтернативу смертної кари більшість (79Х) громадян розглядає. застосування довічного позбавлення волі.
- ІЗ - '
Практично всі опитувані (Ш), в основному маючи уявлення про смертну кару з матеріалів преси і телебачення та розуміючи свои незначну поінформованість «одо цього, тим більш впевнені (78%), цо законодавчі органи у питанні застосування виняткової міри покарання повинні притримуватися громадської думки. ?акт залежності суспільних позицій від впливу різних Факторів дійсності очевидний. Позиція відносно смертної кари - це не просто відгук на думку про злочинність чи досвід зіткнення з нем, а це аспект всієї загальної соціально-політичної ідеології та системи цінностей. Виявляється, по право на інття, яке проголошується Загально» деклараціє» прав людини й Конституціє» України, не повинне залежати від думки більшості. Денокрзтія - це не стільки “новгородське віче", де життєво важливі питання вирішуються за участи-'широких прошарків населення", скільки делегування права вирішувати їх найбільш компетентним своїм представникам. Тим більше, по хоч як прибічники (817.), так і противники (17Х) смертної кари висловлюсь тверду впевненість у правоті своїх позицій, і ті й інші демонструють слабкі знання теоретичних основ самого питання і пов'язаних з ним проблем, а також організаційної сторони застосування цієї міри покарання. Ці суперечності ставлять під сумнів надійність суспільних позицій як основу для законодавчих змін.
6 другій главі "Призначення і застосування виняткової міри покарання за законодавством України" смертна кара досліджується з позиції відповідності її загальним цілям покарання, аналізуиться загальні начала її призначення і підстави заміни позбавленням волі, вивчається судова практика її застосування.
Судова практика України, сфорнувавиись у свій час на соціалістичній доктрині покарання, до цього часу при призначенні смертної кари традиційно посилається на неможливість досягнення мети психологічного впливу на суб'єкта (“його виправлення та перевиховання, з урахуванням тяжкості вчиненого, неможливо навіть в умовах ізоляції від суспільства, і тому до нього слід застосовувати виняткову міру покарання"). Виявляється, по у смертній карі більве, ніж в іншій мірі покарання, виражена мета відплати. Це
чітко розуміть і сані засуджені до еиняткоеої міри покарання: "Нені здається, по це очікування відплати набагато страшніше, ні* вона сана". Юридична практика відмовилась тільки бід послідовного проведення принципів відплати, а не від самої цієї мети. Збереження смертної кари підкреслює подвійність цілей кримінального карного права'та кримінальної політики. Визнання за смертною каре» мети - мети відплати - суперечить законодавчому формулюванню цілей покарання, основним положенням інституту правової демократичної держави і цілої системи соціальних цінностей суспільства. Висновок .автора: єдиний спосіб подолання такої суперечності -повна відмова від смертної кари.
При дослідкенні поставлених питань автор виходить з того, по незалежно від залииення законодавцем смертної кари за рамками системи кримінальних покарань (ст. 23 Ш, вона є одним з каральних засобів кримінального правосуддя і повинна підлягати одна-' ковій з ними оцінці: за одними загальними правилами та на основі загальних критеріїв (ст, 39 Ш. В зв'язку з цим досліджуються основні положення Загальної частики кримінального права цодо призначення покарання у вигляді смертної кари, аналізуються вимоги закону про врахування характеру та ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину і особи винного приі,призначенні судом виняткової міри покарання. У дисертації обгрунтовується положення, згідно з яким можливість застосування смертної кари повинна обмежуватися як колон злочинних вчинків, за які ця міра ноже бути призначена, так і колом осіб, до яких вона може бути застосована (ст. 24 Ш.
Значне місце в цій главі відведено аналізу підстав призначення смертної кари. В результаті проведення теоретичних і практичних досліджень питань, попов'язані з характером і ступенем суспільної небезпечності вчиненого злочину, з обставинами, *а характеризують особу винного, і обставинами, «о обтяжують його відповідальність, з додержанням ме* покарання, по вказані в статтях КК, які передбачають відповідальність за тяжкі злочини, автором аргументується висновок про необхідність подальуого вдоскона-
- 15 - '
лення інституту підстав призначення смертної кари. Критично осмислюється ситуація, коли деякі суди в Україні, обгрунтовуючи призначення смертної кари, наводять такі мотиви, як “тяжкість злочину', 'особа винного", “з урахуванням всіх обставин справи", “тяжкість і небезпечність вчиненого злочину1. Такі загальні посилання не можуть бути визнані достатніми, тому по всі злочини, кодо яких допускається застосування смертної кари, с тяжкими і небезпечними, проте закон встановив за них і іниі види покарання. Перегляд кола критеріїв і їх законодавча конкретизація подо виняткової міри покарання будуть виправданими та зможуть сприяти усуненні* тих труднощів, яких зазнає у цей час судова практика в розумінні змісту окремих критеріїв і їх співвідношення.
’ Спирашчись на результати вивчення кримінальних справ і практики помилування в Україні, автор докладно проаналізував систему критеріїв звільнення від смертної кари і заміни її на позбавлення волі (обставини, ло пон'якиувть відповідальність, давність притягнення до кримінальної відповідальності і давність виконання обвинувального вироку, амністія та помилування засуджених до виняткової міри покарання), виніс ряд пропозицій, спрямованих на їх удосконалення. Крім того, вивчалась особлива група обставин (неповноліття злочинця, а також перебування жінки у стані вагітності під час вчинення злочину або на момент винесення вироку), при наявності яких закон прямо забороняє засудження до смертної кари таких осіб <ч.2 ст.24 Ш. Виявляється, по питання, пов'язані з віком та статт» осіб, до яких не може бути застосована виняткова міра покарання, не є вичерпаними, продовжувть бути дискусійними та вимагають подальшого дослідження.
Проведеним аналізом практики помилування в Україні автором було встановлено, цо з числа всіх помилуваних в останні десять років засуджені до смертної кари за ст. 93 КК складали понад 90Х, за інші злочини смертна кара застосовувалася дуже рідко, і тону клопотань таких осіб було незрівнянно менше. Питома вага і число помилуваних в Україні протягом ряду років були різноманітними. Так, у 1993р. питома вага помилуваних склала менше ЗХ (були поми-
лувані 3 із 101 засудженого до розстрілу). Зменшення чи збільшення б окремі роки числа засуджених до смертної кари (від 60 іс 320і, їх питомої ваги відносно всіх засуджених за злочини, за які законом була передбачена ця міра покарання (від 1,85?. до 12,Ш, а також питомої ваги помилуваних (від 2,61 до 18,?ї ) е в основному результатом змін у звальному спільному напрямку кримінальної політики держави і, як наслідок цього, в самій каральній практиці. Інститут помилування і частота заміни смертної кари пов'язані з рядок серйозних проблем. Так, з одного боку, помилування виконавчо» владо» може бути вирішенням проблеми надзвичайної суворості законодавства. Саме таким чином можна було б домогтися відміни смертної кари без того, цоб це було зафіксовано у законодавстві. Це дозволило 6 державній владі відмінити смертну кару в експериментальному порядку без перегляду закону. З іншого боку, при зловживанні помилуванням може бути серйозно підірезний авторитет судових органів.
У будь-якому випадку значення інституту помилування, як гарантії захисту тих, хто засуджує до снертної кари, істотне, а багато недоліків недосконалої системи судового перегляду вироку можуть бути компенсовані ефективно» системо» помилування з боку виконавчої влади.
З мето» підсилення і поширення процесуальних гарантій законності та обгрунтованості застосування смертної кари автор висловлюється за введення у судову систему інституту суду присяжних і у вигляді його альтернативи - суду у розширеному складі професійних суддів та народних засідателів, з наданням підсудному права вибору суду. Судова практика з часом покаже, який з цих двох судів виявиться ефективнішим, частіие буде використовуватися та менше припускатиме помилок.
Проблема скасування смертної кари багата в чому ускладнюється і тим, цо поки не знайдений прийнятний вид заміни цієї міри покарання, цо був би в достатній мірі суворим та разом з тим гуманним. Автор, констатуючи Факт об'активного-'існування пануичих уявлень про належну суворість покарання, які не дозволяють відно-
витися від смертної кари без заміни ї ї нз певний еквівалент, для обгрунтування доцільності введення інституту довічного позбавлення волі в Україні наводить ряд аргументів. Снєртна кара - необоротне покарання, а довічне ув’язнення, виключаючи подібну необоротність, даб можливість у будь-який час виправити судову помилку. Сане це автор і розглядає як найсерйозніший аргумент в обгрунтуванні необхідності введення довічного ув'язнення.
З мето» поглиблення розуміння складної природи смертної кари і отримання необхідного матеріалу для теоретичних висновків та практичних пропозицій проводився всебічний аналіз судової практики застосування смертної карк в Україні. Було встановлено, по рівень застосування смертної кари до кількості засуджених за злочини, за які могла бути застосована ця міра покарання, протягом останніх 20 років складав у середньому 5Х. Незважаючи на послідовне зниження кількості засуджених до смертної кари (з 13? у 198бр. до 63 у 1988р.), дані наступних років вказують на переривання цієї тенденції. У загальній структурі застосування судами мір покарання смертна кара складала в середньому 0,095;, а з 1990р. цей показник став невпинно збільшуватися. До смертної кари засуджувались в основному за вчинення двох категорій злочинів: проти життя та проти держави. При винесенні смертних вироків відносно осіб, їо вчинили злочини цих категорій, відверто простежувалася певна стабільність. Вона проявлялася в тому, їо до смертної кари засуджувався кожний другий, хто зчинив особливо небезпечний злочин проти держави, кожний третій, хто вчинив злочин, передбачений ст. ь9 КК, і ножний четвертий, засуджений за ст. 93 КК (93'/. серед осіб, засуджених до смертної кари). Останнім часом стійке і послідовне збільшення кількості умисних вбивств обумовило зростання кількості смертних вироків (бід 49 до 117 за період 1989-1993рр.), Серед засуджених до смертної кари переважну більшать складають особи з негативними соціально-суспільними установками. Виняткова міра покарання в основному застосовувалася чоловікам молодого і зрілого віку (18-30 років - кожний другий чи третій, тобто 54,ЗХ складають особи молодого віку), по часто мали
раніше судимості <54*;, тобто кожний другий! одну судимість - 2бХ, дві - 13!, три й більше - 15!) і ті, по вчинили цей злочин, як правиле, у стані сп’яніння (73!). Смертна кара в останні декілька років призначалася судами тільки за закінчене умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, відзначається зростання в останні три роки числа винесених судами смертних вироків для ряду регіонів України (Дніпропетровська, Запорізька, Миколаївська області та ін.). Виявляється, «о помітне збільшення числа смертних вироків у цей час зумовлено рядом причин, у т.ч. стійким зростанням насильницьких злочинів проти особи.
Отримані та проаналізовані багатоаспектні кримінологічні й статистичні дані дозволили авторові констатувати, ко судова практика застосування смертної кари в Україні відображала в кінцевому результаті стан соціально-економічних процесів суспільного розвитку, криміногенної обстановки в країні та перебувала під впливом загальносовзного законодавства і його тенденцій.
Підсилення кримінально-правового примусу як засобу управління суспільствам, проявлялося у прийнятті відповідних бг-гзточисленних законодавчих актів, негайно відбивалося на практиці застосування смертної кари у бік значного поширення її сфери. Вся судова статистика практики застосування смертної кари конструювалася таким чином, цоб, відбиваючи певні її дані, по можливості не вступати у протиріччя з офіційно» кримінальною політико» держави, коли Факти шо неблагополучно! динаміки злочинності та пов'язаної з не* тенденції посилення репресивних заходів стереотипно сприймалися як окремі та тимчасові, обумовлені негативними обставинами, і пояснювалися з традиційних позицій діалектичних суперечностей суспільного розвитку. В цьому неваїко переконатися, аналізуючи статистичні дані про кількість засуджених до виняткової міри покарання з окремих видів злочинів. Так, у графі “Інші тяжкі злочини8 об'єднувалися в загальні спільні показники дані по різних категоріях злочинів, а б графі “Особливо небезпечні злочини проти держави" вони не піддавалися постатейній розбивці. Крім того, дані про вік засуджених до смертної кари групувалися в та-
ких вікових межах і ‘18 і 24 V 50 і отарні"), по не дозволяли встановити ♦актичнє застосування цієї міри покарання до осіб дуже молодого (18-21) і літнього (понад по 60) віку. Автор, обгрунтовуючи це доказами, прийшов до висновку про назрілу необхідність створення багатоструктурної, їо базується на єдиних науково-методичних принципах системи статистичного обліку практики застосування смертної, кари в Україні з наступним дієвим контролем, об'єктивно» оцінкою та науково-прикладним кримінологічним аналізом і і даних.
Конна епоха вносила свою точку зору на проблгну смертної кари, але майже будь-яка державна влада намагалася зберегти цм міру покарання у своєму каральному механізмі, відстскйчи безумовне право використовувати її на овій розсуд. Визнали це право, автор вважав за необхідне в третій главі “Наукове прогнозування розвитку проблеми застосування смертної кари в сучасних умовах' дати винятковій мірі покарання соціально-моральну оцінку, проаналізувати наслідки її застосування, здійснити спробу довести, по в сучасній цивілізованій державі є тільки один алях розвитку - в бік повного і остаточного скасування смертної кари.
При нинішньому рівні знань ми не далекі від таких результатів досліджень, «о науковим способом встановили б перевагу збереження чи скасування смертної кари. Дослідження можуть стати лике для того, цоб уяснити деякі проблеми інституту снертноі кари і підтвердити чи заперечувати корисність наслідків її застосування, Завдання даного дослідження було б спрощене, якби були ясні всі тенденції і вирішені всі моральні і утилітарні питання. Вони досі залишаться не вирішеними.
Автор вважає, по соціально-правове значення найсуворіиого виду покарання полягає в тому, по воно відбиває правосвідомість суспільства. Це не стільки реакція на структуру та динаміку злочинності, скільки характеристика саного суспільства. Ця виняткова міра покарання - вкрай жорстока та необоротна. Які б докази не приводила держава, виправдовуючи застосування смертної кари, які б способи не використовувала для виконання цієї міри, проблема
смертної кзри негід ника від проблеми прав лкднни. Смертна кара як шра, ко підриває основи і права людини, кє мне бути виправдана, навіть якко Едастьсч дсеестн, по вона створ**- унікальну ситуацію, коли задовольняється деяка важлива суспільна громадська потреба. Сане те, ко нікому кє ке бдалее* продемонструвати особливу спроможність смертної карк задовольнити справді значну суспільну громадську потребу, й робить проблему смертної кари кє більв актуально*.
Застосування смертної кари зв’язане з рядом негативних впливів на суспільну громадську свідомість, витрати яких часом перевщують очікуваний позитивний'результат. Існування смертної кари сприяє закріпленню у правовій та моральній свідомості відсталі моральні норми і знижу* є цілому рівень правової та моральної культури суспільства. Усвідомлення того, ко в держав і існує і застосовується смертна кара, має негативний вплив на моральне здоров’я суспільства. Падіння суспільної громадської моралі з забуттям самооцінввання лкдини, як свідчить історія, нерідко супроводжується зростанням законодавчих приводів для смертної кари.
На думку автора, немає, переконливих аргументів на користь твердження про те, ко суспільства не в змозі знайти іниих засобів, крім смертної кари, коб висловити своє осудження скоєного злочину. Як свідчить досвід країн, де смертна кара була відмінена, достатньо суворе покарання, ко узгоджується з міжнародними стандартами прав людини, спроможне цілком адекватно продемонструвати засудження суспільством конкретних злочинів. На відміну від смертної кари ці види покарання, не зв’язані з позбавленням засудженого життя, відбивають цінності суспільства, а не цінності вбивці. Смертна ж кара, у випадку її застосування, в певній мірі може викликати почуття жалю до злочинця і тим самим підриває авторитет закону. Позбавлення державою життя одного із своїх громадян не вирішує проблем жертви і її близьких. Коли ж таке покарання застосовується' в ранках системи, неминуче не вільної еід людських помилок і переконань, результатом стає не ут-
вєрдження справедливості, а відхід бід неї, Смєрткз кара не захищає суспільство, а відволікає увагу від усвідомлення гострої необхідності розробити ефективні засоби захисту, ко в той же час служило б зміцнений і розвитку поваги до прав і життя людини. Виконання виняткової три створив видимість прийняття ефективних 1 невідкладних заходів. Відмова від смертної кари стане поштовхом для переорієнтації зусиль і правоохоронних органів, і всього суспільства на усунення причин правопорушень; відсутність смертної кари усуне ілизі» завершеності. Відміна смертної кари допоможе здійснити корінний поворот у політичній культурі народу на основі загальнолюдських цінностей гуманізму і демократії. Іде» обмеження изсвтабу застосування смертної кари і перетворення її у викличну міру покарання треба розглядати у контексті завдання її повної відіпни.
Політичне рішення з питання про смертну кару повинно бути продиктоване не стільки міркуваннями застосування смертної кари, скільки грунтуватися на міркуваннях морального, соціологічного і гуманітарного плану, ко виходять за межі таких досліджень. Якими 5 не були результати досліджень (а необхідність їх проведення не викликає у автора ніяких сумнівів і, вони ніколи не зможуть бути достатнім обгрунтуванням для скасування чи збереження смертної кари. Не слід відкладати політичне ріаення про скасування смертної кари у чеканні результатів досліджень в ціп галузі. Автор даної роботи, переконаний і послідовний прибічник виключення смертної кари з життя лидського суспільства, не приймає її ні в яких ситуаціях і вважає, ко питання про скасування виняткової міри покарання в Україні повинне бути вирішене негайно. Застосування смертної кари в дальшому згубно відіб’ється не тільки на прогресі держави та суспільства, але і їх «иттєздатності в цілому.
У закінченні підводяться підсумки проведеної роботи та містяться висновки про необхідність та доцільність поряд з отриманими результатами і сформованими пропозиціями, продовжити бага-тоаспектне і міждисциплінарне дослідження проблем інституту
смертної кари,
Основні полонення знайшли своє відображення б роботах;
1. Практика применения смертной казки в Украине за период с 1971 по 199і годы Н Проблеми боротьби зі злочинністю в Україні.
- Київ: ін-т дер*, і права АН України, 1992. 0.9 обл.-вид.арк.
2. Ііели наказания и смертная казнь // Проблеми удосконалення діяльності кримінально-виконавчої системи. - київ: РВВ Київськ, Ін-ту УАВС, 1974. 0.3 обл.-вид.арк.
3. Общественные позиции относительно применения смертной казки в Украине и причинные процессы, их обусловливание І! Здійснений процесу виконання покарання у вигляді позбавлення волі. - Київ: РВВ Київськ.ін-ту УАВС, 1994. 0.3 обл.-вид.арк.
0. Shevchenko. Capital Punishaent (criminal law and criminological analysis).
Master Arts Thesis for science - degree Doctor of Law (Qualification 12.00.08 - criminal law and criminology; labour corrective law).
Ukrainian Academy of Internal Affairs. - Kyiv, 1995.
Manuscript.
Criminal and criainological proplesis of the institute of capital punishaent are studied in this thesis in system and correlation with international and historical, socio-political, socio-psychological and «oral aspects of the problem. There are scientific conclusions and practical recommendations on the DroPles of further isproveaent of present crisinai Ukraine's
legislation which regulates assignment and application of exclusive punishment. Concrete proposals aimed at restriction of application of exclusive punishment in Ukraine in the context of the task of its total abrogation also are subnited in the thesis,
Уевченко O.T. Смертная казнь 1уголовно-правовое и криминологическое исследование).
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юриди-
ческих наук по специальности 12.00.08 - уголовное право и криминология; исправительно-трудовое право.
Украинская академия внутренних дел. - Киев, 1995.
Рукопись.
3 работе исследуится уголовно-правовые, криминологические
вопроса института смертной казни в системе и е соотношении с
историке - международный, социально-политическим, социолого-пси-кологическин и нравственным аспектами проблемы. Формулирувтся выводы, разрабатывается практические рекомендации по дальнейшему совершенствовании действующего уголовного законодательства Украины, регламентирушго назначение п применение исключительной меры наказания. Выносятся конкретные предложения, направленные на ограничение применения смертной казни в Украине в контексте задачи ее полной отмени.
Подписано до дрдкд 17.07.95. форкат 84X1001/32-ilani'p ofceTHiu. Гарнира лутературна. Друк внсокик* Тирах 100 пр>
