АВТОРЕФЕРАТ ДИССЕРТАЦИИ по праву и юриспруденции на тему «Судебная зашита субъективных прав граждан в сфере административно-правовых отношений»
ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА
УГРИНОВСЬКА ОКСАНА ІВАНІВНА
РГ6 ОД
1 з СЕН 2301 УДК 347,92(477)
СУДОВИЙ ЗАХИСТ СУБ’ЄКТИВНИХ ПРАВ ГРОМАДЯН У СФЕРІ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН
Спеціальність: 12.00.03 - цивільне право; сімейне право; цивільний процес; міжнародне приватне право.
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі цивільного права і процесу юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка
Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор,
Пушкар Євген Георгійович - професор кафедри цивільного права і процесу Львівського національного університету імені Івана Франка
Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, академік Академії правових
наук України, Заслужений діяч науки і техніки Штефан Михайло Йосипович, професор кафедри правосуддя Київського національного університету імені Тараса Шевченка,
кандидат юридичних наук, професор,
Комаров Вячеслав Васильович, проректор по навчальній роботі Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (м. Харків), член-коресподент Академії правовий наук України
Провідна установа: Прикарпатський державний університет імені Василя
Стефаника
засіданні спеціалізованої вченої/ ради К.35.051.03. у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою 79602, м.Львів, вул.Січових Стрільців, 14 (зал засідань юридичного факультету, Г-409).
З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79602, м.Львів, вул. Драгоманова, 5)
Автореферат розісланий “'/ 'Г ” 2000 року.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради /СУ/ В.М.Коссак
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
В усіх демократичних розвинутих державах світу одним з найвагоміших надінь вважається право громадян на судовий захист своїх прав і свобод, закріплених щіональним та міжнародним законодавством, від порушень будь-яким суб’єктом равовідносин - державним чи приватним органом, юридичною чи фізичною :обою.
Згідно зі ст.1 Конституції, Україна є суверенна і незалежна, демократична, зціальна правова держава, в якій людина, її права і свободи визнаються найвищою зціальною цінністю.
Проте під тягарем економічних негараздів особливу тривогу викликає правовий ігілізм, збільшення кількості порушень прав і законних інтересів громадян з боку зганів державної влади, юридичних, посадових і службових осіб. Рішення, дії чи ;здіяльність чиновників різних рангів часом межують із правовим свавіллям, удове оскарження дій посадових осіб концептуально ґрунтується на визнанні дповідальності суб'єктів державного управління за свої службові справи відносно з будь-кого з громадян перед звичайними судами та є обов'язковою умовою юбоди громадян.
Актуальність теми. Надання широкої можливості громадянам звертатися до /ду у випадку неправомірних дій органів державного управління і службових осіб ірактеризує рівень розвитку демократії, тому не випадково вказані положення іайшли своє відображення в Конституції України, прийнятій 28 червня 1996 року, ч.2 ст.55 якої кожному гарантується право на оскарження до суду рішень, дій чи гздіяльності органів державної влади, органів місцевого самоуправління, зсадових і службових осіб. Конституція України закріпила новий тип відносин іж державою й особою - людина визнається найвищою соціальною цінністю, а її зава і свободи мають визначати зміст і спрямованість діяльності держави (ст. 3). онституційне закріплення зазначеного права викликало помітне збільшення лькості звернень громадян до суду за захистом прав і свобод. Це свідчить, що гамадяни, маючи гіркий досвід спілкування з адміністративними органами, пере-зналися в тому, що надійно захистити свої права і законні інтереси від правового іавілля чиновників і юридичних осіб вони можуть лише в судовому порядку.
Зважаючи на те, що інститут судового захисту громадян у справах, що вини-іють з управлінських відносин, з'явився порівняно недавно, відсутня достатня лькість теоретико-наукових напрацювань, унаслідок чого спостерігається неодно-іачне тлумачення тих чи інших правових норм, постає необхідність поглибленого зслідження цього проблемного питання.
Актуальність теми дослідження зумовлюється також потребами судової практи-
і, оскільки, у процесі вирішення цивільних справ виникають певні труднощі щодо істосування процесуального законодавства, загальних правил цивільного процесу
та спеціальних правил провадження у справах, що виникають з управлінської діяльності.
У дослідженні проблеми природи провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, та порядку розгляду справ за скаргами на неправомірні рішення, дії чи бездіяльність державних органів, юридичних і службових осіб у сфері управлінської діяльності з урахуванням її системності та комплектності виникає можливість науково-практичного аналізу та оцінки доступності правосуддя у цивільних справах як соціально-правового виміру рівня здійснення судової влади та ефективності порядку судочинства.
Все це й зумовило необхідність дослідження проблем провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, та процесуальних особливостей розгляду справ за скаргами на неправомірні рішення, дії чи бездіяльність державних органів, юридичних і службових осіб у сфері управлінської діяльності як відносно самостійної наукової проблеми.
Зв'язок роботи з науковими проблемами. Дисертаційне дослідження з теми “Судовий захист суб’єктивних прав громадян у сфері адміністративно-правових відносин” здійснено за планом наукової роботи юридичного факультету і кафедри цивільного права та процесу Львівського національного університету імені Івана Франка в рамках наукових програм та напрямків, затверджених Академією правових наук України.
Ступінь наукової розробленості проблеми. Питання судового захисту прав громадян у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, розглядаються в юридичній науці, зокрема, у дисертаційних працях Г.В.Єрьоменко, Г.М.Гук, В.А.Кройтора, Ю.В.Білоусова, а також у роботах представників науки цивільного процесуального права: О.Г.Боннера, Д.М.Чечота,
В.І.Шишкіна, М.Й.Штефана, Б.М.Юркова, Є.Г.Пушкара та ін. Деякою мірою ці проблеми висвітлювалися також у підручниках з цивільного процесу.
Мета та завдання дослідження. Метою дослідження є комплексний науковий аналіз провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, як структурного компонента цивільного процесу з погляду сучасних уявлень про судову владу та форми її здійснення, а також природи справ за скаргами на неправомірні рішення, дії чи бездіяльність державних органів, юридичних і службових осіб у сфері управлінської діяльності з урахуванням поширення на процедуру їх розгляду позовної (спірної) форми цивільного процесу із висновками і пропозиціями щодо подальшого розвитку та вдосконалення чинного законодавства, яке регулює процесуальний порядок розгляду цієї категорії справ. Мета наукового дослідження зумовила такі завдання наукового пошуку: дослідити процесуально-правову природу провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин у структурі цивільного процесу; уточнити поняття управлінської діяльності, її види і характерні ознаки;
з
визначити передумови права особи на звернення до суду з цієї категорії справ та процесуальний порядок його реалізації;
з'ясувати особливості судового розгляду справ за скаргами громадян, предмет судового дослідження, процесуальні засоби становлення обставин справи, постанов суду та вимоги до них.
Теоретична основа дослідження. Як теоретичну основу дослідження було використано праці вищезазначених вчених-процесуалістів, а також
О.А.Добровольського, М.А.Гурвіча, І.А.Жеруоліса, С.О.Іванової, О.Н.Кожухара,
B.В.Комарова, А.О.Мельникова, Є.Г.Пушкара, М.К.Треушнікова, Є.М.Мурадян, Т.Л.Осокіної, Н.О.Чечиної, В.І.Тертишнікова та ін. Це дало змогу проаналізувати стан проблем, що досліджуються, визначити низку питань, які залишилися за межами досліджень теоретиків цивільного процесу.
Крім досліджень учених-процесуалістів, у роботі використано також праці представників загальної теорії права, науки адміністративного права та інших галузевих наук: С.С.Алексеева, С.М.Братуся, П.М.Рабіновича, Д.М.Бахраха, Л.В.Коваля, Ю.М.Козлова, Н.Ю.Хаманєвої, Б.М.Лазарева, В.І.Геленьова, Н.Г.Саліщевої,
C.С.Студенікіна, Ц.Я.Ямпольської, А.Ф.Клейнмана, В.В.Бойцова та ін.
Методологічну основу дисертаційного дослідження становлять сучасні
уявлення про державу, право, які визначають зміст, послідовність процесів поступального розвитку правової системи та такого інституту як правосуддя, що забезпечує захист прав та інтересів громадян, які охороняються законом. У процесі написання дисертації автор використовував історико-правовий, порівняльно-правовий, системно-структурний, формально-логічний та інші загальнонаукові та спеціальні методи дослідження.
Нормативна основа дослідження: Конституція України, цивільно-
процесуальне законодавство та інші нормативно-правові акти.
Емпірична основа дослідження: результати вивчення й узагальнення автором судової практики розгляду справ за скаргами на рішення, дії чи бездіяльність державних органів, юридичних і службових осіб у сфері управлінської діяльності судами міста Львова (Шевченківського, Залізничного, Франківського, Галицького районних судів), Львівської області та іншими судами України, аналіз матеріалів узагальнення судової практики розгляду цієї категорії справ, проведених Верховним Судом України, Львівським та Івано-Франківським обласними судами, і судової статистики Верховного Суду України за 1995-1999 роки.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше в Україні на дисертаційному рівні розробляються процесуальні аспекти порядку розгляду судами справ за скаргами на неправомірні рішення, дії чи бездіяльність державних органів, юридичних і службових осіб у сфері управлінської діяльності на основі нової редакції глави 31-А Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦГТК). У дисертаційному дослідженні автором обгрунтовано та сформульовано нові теоретичні та практичні висновки, які виносяться на захист, зокрема:
Історико-правове дослідження законодавства та оцінка стану теорії цивільного процесуального права дали змогу зробити висновок про те, що на сьогодні законодавець не зміг знайти єдиного критерію віднесення справ до провадження, що виникає з адміністративно-правових відносин, яке й у ЦПК 1963 року не має єдиної підстави і поєднує різні за своєю правовою природою справи.
У результаті дослідження сутності справ за скаргами на неправомірні рішення, дії чи бездіяльність державних органів, юридичних і службових осіб у сфері управлінської діяльності обгрунтовується висновок про спірний (позовний) характер цих справ, про наявність сторін у справі, про можливість застосування в процесі їх розгляду інститутів позовного судочинства.
Виходячи з завдань побудови правової держави в Україні, дисертант виявляє тенденції розвитку судочинства з цієї категорії справ, робить висновок про те, що захист прав громадян України від неправомірних дій в управлінській сфері може й надалі здійснюватись загальними судами за правилами цивільного судочинства.
Теоретично обгрунтовується поняття “спору про право”, предметом якого є суб’єктивне право, яке випливає з матеріальних правовідносин тільки між конкретними особами, внаслідок його порушення або оспорювання.
У зв'язку з необхідністю уніфікації цивільної процесуальної форми обґрунтовується положення, що у процесі розгляду цієї категорії справ у порядку позовного провадження виникає потреба у формуванні спеціальних правил судочинства. З погляду законодавчої техніки такий підхід передбачає виділення в структурі нового ЦПК України глави "Окремі позовні провадження", до якої будуть віднесені справи, які виникають із адміністративно-правових відносин.
З урахуванням того, що предметом діяльності суду в провадженні у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, все ж таки є спір про право, сформульовано концептуальний висновок, відповідно до якого вимоги громадян, що виникають у сфері управлінської діяльності, є, по суті, позовними, тому їх слід називати не скаргами, а адміністративними позовами.
Визначено передумови права на подання скарги у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, та порядок реалізації цього права, склад осіб, що беруть участь у справі.
Розроблені рекомендації щодо визначення судової підвідомчості в управлінських правовідносинах, щодо яких існують найбільші труднощі у судовій практиці.
З урахуванням того, що в ч.2 ст.248-1 ЦПК України законодавець надає право подання скарги тільки одноособово фізичною особою, і, таким чином, звужує коло осіб, суб'єктивне право яких вимагає захисту, пропонується ч.2 ст.248-1 ЦПК України викласти в такій редакції: "Скаргу до суду може бути подано громадянином, його представником або, на прохання громадянина, уповноваженим представником громадської організації, трудового колективу. Кількома особами можливе подання скарги, якщо це випливає з закону, який регулює ці правовідносини".
Оскільки наявність спору про право свідчить про існування у справі сторін з протилежними інтересами, спір між якими повинен розглядатися в порядку позовного провадження, тому правило ч. 7 ст. 2486 ЦПК України про залишення заяви без розгляду підлягає зміні на закриття провадження в справі.
Визначено низку обставин справи, які необхідно з’ясувати під час судового засідання, розглянуто вимоги, які ставляться до судових рішень, сформульовано рекомендації щодо вдосконалення цивільного процесуального законодавства та судової практики.
Теоретичне та практичне значення роботи визначається новизною дисертаційного дослідження і полягає у розвитку теорії цивільного процесуального права, можливості її застосування для нового ЦПК України, проекту Закону про судоустрій. Конкретні рекомендації можуть бути враховані у процесі розгляду судами справ за скаргами громадян на неправомірні рішення чи бездіяльність органів державного управління, а також у практичній діяльності посадових осіб.
Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані для вдосконалення програм викладання курсів навчальних дисциплін: "Цивільний процес", "Особливості розгляду окремих категорій цивільних справ", "Адміністративне провадження в Україні" та ін.
Особиста участь автора в одержанні наукових результатів, викладених у дисертації, полягає у концептуальній розробці специфіки предмета наукового дослідження, що зумовило саму логіку наукового пошуку та можливість одержання нових висновків. Узагатьнення правової сутності провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, специфічність процесуальної форми звернення за захистом порушеного права "адміністративного позову" та інші висновки дали змогу кваліфікувати зроблені дисертантом надбання як реальний внесок у теорію цивільного процесуального права і відмежувати від тих, які формулювались іншими вченими з проблем, що були предметом дослідження.
Апробація результатів дослідження. Наукові розробки, сформульовані в дисертації, доповідалися на наукових конференціях "Проблеми державотворення і законотворення в Україні" (Львів, травень 1998 р.), “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні”, що проходили у Львівському державному (національному) університеті імені Івана Франка у 1996, 1997 та 2000 роках; регіональному семінарі “Міжнародні та національні судові засоби імплементації Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод” (24-25 березня 1999 р., м.Львів); науково-практичному семінарі “Судовий захист прав людини і громадянина: національний та міжнародний аспекти” (26-27 січня 2000 р., м.Львів).
Результати проведеного дослідження були апробовані на навчальному семінарі суддів та адвокатів (січень 2000 р.)
Публікації. За результатами роботи опубліковано сім наукових статей, з них одна у співавторстві.
Структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів (сімох підрозділів), висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи -167 сторінок.
ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обгрунтовується актуальність теми дослідження, мета і завдання роботи, ступінь новизни, формулюється теоретичне і практичне значення його результатів, особистий внесок автора в одержання наукових результатів, викладених у дисертації.
Перший розділ "Інститут судового захисту прав громадян у сфері адміністративно-правових відносин. Загальний аналіз" присвячено історико-правовому дослідженню регламентації провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, аналізуються перспективи реорганізації цього виду провадження в Україні.
У першому підрозділі "Становлення та розвиток судового захисту' прав громадян у сфері адміністративно-правових відносин в Україні" досліджується розвиток цивільного процесуального законодавства, яке регламентувало провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, починаючи з початку XX ст.
Автор зазначає, що становлення та розвиток в Україні системи контролю за законністю у сфері державного управління відбувалося під визначальним впливом правової теорії і практики Росії, а також колишнього СРСР, у складі яких довгий час знаходилася наша держава.
Російська дореволюційна правова школа (В.А.Гаген, Н.М.Коркунов,
Н.М.Лазаревський) однозначно вказувала на необхідність створення окремої гілки судочинства, яке буде займатися адміністративно-правовими скаргами. Важливі кроки в цьому напрямку були зроблені столипінською реформою 1906-1907 рр., яка передбачала створення цілісної системи адміністративних судів. У 1917 р. Тимчасовим урядом приймається Закон про адміністративні суди, але процес був зупинений подіями 1917 р. Спроби запровадити інститут адміністративного правосуддя мали місце і безпосередньо в Україні. Зокрема, в Конституції УНР, яка була запропонована Українською Центральною Радою, вказувалось на те, що "судова влада в межах цивільного, карного і адміністративного законодавства здійснюється виключно судовими установами".
У науковій літературі перших років радянської влади (М.Загряцков, А.Єлістратов) підкреслюється необхідність створення конкретної гілки судочинства для контролю за державною владою. На жаль, із середини 20-х років загальне "сприйняття" радянською правовою наукою адміністративної юстиції висловлено Є.Носовим: "в радянській дійсності немає грунту для суб'єктивних публічних прав і адміністративної юстиції".
Протягом більше ніж десяти років (1924-1937) законність у сфері управління забезпечувалася тільки державним, відомчим і громадським контролем.
І лише після прийняття Постанови ЦВК і РНК СРСР від 11.04.1937 року, яка скасувала адміністративний і встановила судовий порядок вилучення майна у колгоспів, кустарно-промислових артілей та у громадян на покриття недоїмок по державних та місцевих податках, обов'язковому окладному страхуванню, обов'язкових натуральних поставках та штрафах і створення судочинства від 11 квітня 1937 року, знову з'явилися праці, в яких одні автори ці нововведення розглядали як адміністративну юстицію з адміністративним позовом (А.Ф.Клейнман) інші вважали, що провадження за законом від 11 квітня 1937 року є непозовним і здійснюється у своєрідних формах радянського адміністративного процесу (Б.Р.Левін, С.С.Студенікін).
В Основах цивільного судочинства Союзу PCP та союзних республік 1961 року була втілена ідея про спеціальну регламентацію позовного провадження, провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, та окремого провадження. Концепцію регламентування трьох видів проваджень у цивільному процесі згодом було сприйнято та розвинуто в ЦПК УРСР 1964 р.
Аналізуючи наукові напрацювання у цій сфері, дисертант зупиняється на проблемі запровадження в Україні спеціалізованих адміністративних судів. Зазначаючи позитивні ознаки спеціалізованого судочинства (вузька галузева спеціалізація, професіоналізм, швидкість реагування на порушення законності), автор, аргументуючи зарубіжною практикою, наголошує на негативній тенденції збільшення спорів про підвідомчість між різними гілками судової влади у випадку запровадження адміністративної юстиції. Враховуючи конкретні обставини, які склалися в Україні (кризовім соціально-економічний стан, відсутність традицій судового захисту прав, зародковий стан демократизації судової влади), в роботі наголошується на необхідності зміцнення судової влади шляхом її концентрації, а не подрібнення, яке створить умови для виникнення суперечностей усередині неї самої.
У другому підрозділі "Процесуально-правова суть провадження у справах за скаргами громадян, які виникають у сфері управлінської діяльності" на основі визначення правової природи цих категорій справ розкриваються характерні ознаки і властивості провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин. Предметом дисертаційного дослідження є передбачений главою 31-А порядок оскарження громадянами до суду рішень, дій чи бездіяльності державних органів, юридичних та службових осіб у сфері управлінської діяльності. При цьому зазначається, що структура цивільного процесу і місце в ньому провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, є кардинальною проблемою, яка має концептуальний характер для розробки проекту нового ЦПК України.
Уявляється, що аналіз правової суті справ, що виникають з адміністративно-правових відносин, можливий тільки на нових методологічних засадах. Основним
критерієм класифікації цивільного судочинства повинна бути не процесуальна особливість тих чи інших справ (П.Ф.Єлісейкін), не характер матеріальних правовідносин, а все ж таки спір про право. Критикуючи домінуючу точку зору в літературі, що завданням суду у позовних справах є розгляд і вирішення спору про право, а у справах, що виникають з адміністративних відносин, - завдання суду полягає в перевірці законності дій органів управління, дисертант вказує, що тут має місце викривлення завдань судочинства, через метод досягнення цих завдань. Завдання цивільного судочинства у всіх справах однакове. Ст.2 ЦПК України визначає завданням цивільного судочинства охорону прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави шляхом всебічного розгляду та вирішення цивільних справ у повній відповідності з чинним законодавством. Розглядаючи одні справи, ці завдання досягаються методом вирішення спору про право між сторонами, а інші - безспірним способом підтвердження безспірного права, т.б. без вирішення спору про право. Перевірка законності дій сторін матеріального правовідношення здійснюється судом при вирішенні всіх справ. У справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, акцентується увага на перевірці законності органів державного управління лише тому, що ці справи зазвичай розглядаються в адміністративному порядку і судовий контроль, як правило, здійснюється як виняток. Отже, завдання суду у процесі розгляду всіх справ є однакове - захист суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу. А яким способом цей захист буде здійснюватися судом - це питання процесуальної форми здійснення цього захисту.
На думку дисертанта, немає ніяких наукових критеріїв для відмежування провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, від позовного провадження. Видаються слушними пропозиції І.А.Жеруоліса, Є.Г.Пушкара запровадити на справи, що виникають з адміністративно-правових, відносин позовного порядку їх розгляду і вирішення. Тому було б доцільним змінити ст.1 ЦПК України, визнавши, що законодавство про цивільне судочинство встановлює порядок розгляду справ по спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових правовідносин, справ по спорах, що виникають з адміністративно-правових відносин і справ окремого провадження.
Детальніше зупинившись на питанні юридичної природи звернень громадян, які не задоволені актами, діями чи бездіяльністю виконавчої влади, і підтримуючи спірну форму провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, автор робить висновок про можливість існування у цивільному процесі України адміністративних позовів. Оскільки характер позову визначається не процесуальною формою, якій він підпорядкований, а характером матеріального права, засобом захисту якого він є. Це провадження є видом позовного з окремими процесуальними особливостями, які зумовлені адміністративно-правовим характером спірних правовідносин, що розглядаються в цій формі цивільного процесу, і характером адміністративного права, яке застосовується в цій формі.
У зв'язку з цим пропонується змінити систему ЦПК України і побудувати її так, щоб провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, не було б відокремленим видом цивільного судочинства, як це є сьогодні, а складало б вид позовного, яким воно по суті є.
Другий розділ "Право громадян на судовий захист у сфері управлінської діяльності" присвячений теоретичним і практичним проблемам суті, виникнення і реалізації права громадян на судовий захист від неправомірних рішень, дій чи бездіяльності державних органів, юридичних і службових осіб і складається з трьох підрозділів: "Право громадян на звернення до суду", "Передумови права на звернення до суду" і "Процесуальний порядок реалізації права на звернення до суду".
У першому підрозділі "Право громадян на звернення до суду", на основі визначення правової природи державного управління, розкриваються його характерні ознаки і властивості. Підкреслюється, що особливою якістю державного управління є те, що органи, які його здійснюють, створюються виключно для реалізації виконавчої (адміністративної) влади. Український законодавець у тексті Основного закону держави пішов шляхом глобального розширення повноважень судових органів щодо розгляду правових спорів між органами державного управління і громадянами, незважаючи на суть спору і те, якими нормами він регулюється. На підставі дослідженого матеріалу робиться висновок про необхідність "глобального" контролю суду за адміністративною діяльністю і не тільки державних органів, але й органів державного самоврядування, юридичних, службових та посадових осіб.
У контексті розгляду питання права на судовий захист автор зупиняється на розкритті понять "захист" і "охорона" права, вказуючи на їх нетотожність. Аналізуючи точки зору в літературі, робиться висновок, що поняття "охорона права" є ширшим, ніж поняття "захист права".
Захист права та законних інтересів визначається як реалізація юридичних санкцій відповідних правових норм компетентними органами або безпосередньо уповноваженими чи зобов'язаними у правовідношенні з метою здійснення суб'єктивних прав і законних інтересів у випадку, коли вони оспорюються ким-небудь або порушені.
У другому підрозділі "Передумови права на звернення до суду"
аналізуються передумови права на звернення до суду. Основна увага зосереджена на тих, які мають певну специфіку у зв'язку з особливостями управлінських відносин. Наголошується, що передумови права на звернення до суду за судовим захистом мають виключно процесуальний характер і не зачіпають питання про наявність у зацікавленої особи матеріального суб'єктивного права чи охороню-ваного законом інтересу. До позитивних передумов відносять процесуальну правоздатність зацікавлених осіб, їх процесуальну зацікавленість, підвідомчість справи судову, а також правовий характер вимоги. Цю категорію справ може
порушити як громадянин особисто, так на його прохання його представник, уповноважений представник громадської організації і трудового колективу.
Визначивши проблему підвідомчості як вкрай важливу для постановленая законного й обгрунтованого рішення та успішного захисту прав, свобод і законних інтересів громадян та суб'єктів публічно-управлінської діяльності, слід зазначити, що, згідно зі статтею 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини в державі, а тому, умовної підвідомчості як такої, у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, не існує. Більш можливою для цієї категорії справ є альтернативна підвідомчість, під якою розуміють підвідомчість справи як суду, так і іншому визначеному в законі юрисдикційному органу. Але у справах за скаргами громадян у публічно-управлінській діяльності в "чистому вигляді" ця альтернативна підвідомчість не спрацьовує, оскільки управлінський орган не може прийняти остаточного рішення, навіть орган вищестоящого рівня; адміністративно-правовий спір може вирішуватись як в адміністративному, так і в судовому порядку, і отже, якщо. громадянин не задоволений результатом вирішення спору вищестоящою уповноваженою інстанцією, то він може звернутись за вирішенням спору до суду.
Аналізуючи проблему судової підвідомчості справ за скаргами на вчинення чи відмову у вчиненні нотаріальних дій, дисертант схильний вважати, що, незважаючи на пропозиції в літературі (І.А.Жеруоліс) визнати їх такими, що належать до спірного провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, все ж таки немає підстав. В органів нотаріату немає власних юридичних інтересів у цій справі, які є протилежними до інтересів скаржника, оскільки, ніяких матеріально-правових вимог скаржник до цих органів не пред'являє і пред'явити не може. Скаржник у будь-яких матеріально-правових відносинах з цими органами не перебуває. Відносини, які виникають між скаржником і нотаріусом по суті не є матеріально-правовими, а процесуально-правовими (адміністративно-процесуальними), оскільки нотаріат виконує певні правоохоронні функції. Отже, ніяких правових підстав для виділення цих справ з окремого провадження немає.
Якщо громадянин звертається до суду не у зв'язку з тим, що органом рагсу чи нотаріусом порушуються його суб'єктивні права, а лише перешкоджаються в їх реалізації, то можна звернутися до норми аб.З ч.І ст.248-2 ЦПК України де вказано, що об'єктом оскарження можуть бути такі рішення, дії чи бездіяльність, які створюють перепони для реалізації громадянином своїх конституційних прав та свобод. Тобто, формально за змістом ст.248-2 ЦПК України охоплюються вищезгадані стосунки з органами рагсу та нотаріальними органами. .
Труднощі в судовій практиці виникають щодо визначенням підвідомчості справ, які виникають у процесі приватизації житла. Автор зазначає, що скарги на відмову органів державного управління і службових осіб провести приватизацію наймачами житлових приміщень державного житлового фонду в своїй основі
мають цивільно-правовий спір і повинні розглядатися в порядку позовного провадження. Справи ж за скаргами про відмову службових осіб видати документи, які необхідні для проведення приватизації житлового приміщення, грунтуються на відносинах влади і підпорядкування (на адміністративних відносинах), а тому повинні розглядатися за правилами глави 31-А ЦПК України.
Що ж стосується спеціальних передумов, які притаманні для цієї категорії справ, то можна назвати наявність спору про право адміністративне, характерні ознаки якого були викладені вище. Якщо у процесі розгляду справи з'ясується, що має місце спір про право цивільне, який повинен розглядатися в позовному провадженні, суд повинен винести ухвалу про залишення скарги без розгляду і роз'яснити сторонам можливість звернення у загальному позовному порядку.
У третьому підрозділі "Процесуальний порядок реалізації права на звернення до суду" характеризуються вимоги цивільного процесуального законодавства щодо процедури звернення до суду. Зокрема, розглядаються такі умови реалізації права, як наявність повноважень на ведення справи, наявність цивільної процесуальної дієздатності, дотримання правил підсудності і форми звернення, сплати державного мита. .
Досліджуючи питання дієздатності, як умови реалізації права звернення до суду, заперечується думка, висунута в науковій літературі (В.Н.Кройтор), про можливість надання неповнолітнім віком від 15 до 18 років права особистого звернення до суду. Автор наголошує, що зниження віку для процесуальної дієздатності ні в якому разі не можна трактувати як демократизацію та гуманізацію цивільного процесу. Адже реальний захист зі сторони держави може бути надано лише тій особі, яка свідомо вимагатиме його.
Однією з умов прийняття судом скарги з цього виду провадження є дотримання правил родової підсудності. Справи розглядаються районними (міськими) судами за скаргами громадян за місцезнаходженням суб'єкта оскарження (ст.248-2 ЦПК України). З аналізу вивчених автором дисертації справ з оскарження рішень, дій та бездіяльності органів державної влади, службових і юридичних осіб випливає, що судді в своїй практичній діяльності не завжди вірно враховують наведені вище особливості і приймають до свого провадження непідсудні цьому суду справи, що призводить у кінцевому підсумку до судової тяганини. .
Характеризуючи форму звернення до суду за діючим законодавством, скаргу, автор підкреслює, що немає підстав розмежовувати скаргу і позов на підставі того, що позовна заява завжди містить у собі матеріально-правову вимогу до відповідача, а в скарзі такої вимоги немає (М.Г.Авдюков). Як і позов, скарга має у собі дві взаємопов'язані вимоги: матеріальну вимогу до органу управління і процесуальну вимогу до суду за захистом права. Подібно до позову, скарга ставить перед судом питання вирішення правового спору. Без матеріально-правової вимоги не може бути предмета ні для спору між сторонами, ні для розгляду цього спору.
Відомо, що право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних, посадових і службових осіб у сфері управлінської діяльності мають лише фізичні особи, якщо суб'єктом оскарження порушено їх особисті права і свободи (ст.248-1 ЦПК України). Що ж до колективу, як суб'єкта подання скарги, законодавець нічого не вказує. На думку автора, видається, що скарга від імені кількох осіб може подаватися тільки у тих випадках, якщо це випливає із закону, який регулює ці правовідносини. Наприклад, відповідно до ст.8 Закону України "Про підприємництво”, у випадку відмови громадянам-засновникам підприємства у державній реєстрації, вони можуть оскаржити цю відмову до суду. За Законом України "Про підприємства в Україні" вихід структурних підрозділів і самостійних об'єднань може здійснюватись за згодою власника майна чи уповноваженого ним органу та з участю трудового колективу з наданням їм права підприємства. Відмова власника може бути оскаржена трудовим колективом до суду. Тому вважається за необхідне доповнити ст.248-1, зокрема п.2, виклавши її у такій редакції: "Скаргу до суду може бути подано громадянином, його представником або, на прохання громадянина, уповноваженим представником громадської організації, трудового колективу. Кількома особами можливе подання скарги, якщо це випливає із закону, який регулює ці правовідносини".
До процесуального порядку реалізації права звернення до суду з цієї категорії справ слід також віднести наявність у представника громадянина повноважень на ведення справи у суді, а також оплату скарги державним митом.
Необхідно зазначити, що всі розглянуті вище умови реалізації права на звернення до суду за скаргами на рішення, дії чи бездіяльність органів державного управління, органів місцевого самоврядування, юридичних, посадових і службових осіб у сфері управлінської діяльності, які порушують права та свободи громадян, не впливають на можливість реалізації зацікавленого особою права на звернення до суду за захистом. Ці умови вказують лише на належне чи неналежне здійснення права. Залежно від того, яка умова порушена, скарга може бути залишена без розгляду або без руху. Після усунення допущених порушень зацікавлена особа може реалізувати своє право на звернення до суду.
У третьому розділі "Особливості судочинства за скаргами на неправомірні рішення, дії та бездіяльність державних органів, юридичних чи службових осіб" розглядаються "Теоретичні та практичні особливості судового дослідження обставин справи" та "Постанови суду у справах за скаргами громадян у сфері управлінських відносин та особливості їх виконання".
У першому підрозділі "Теоретичні та практичні особливості судового дослідження обставин справи" розглядаються характерні особливості судового розгляду скарг на неправомірні рішення, дії та бездіяльність державних органів, юридичних чи службових осіб. Наголошується, що редакція гл.31-А ЦПК, яка діє з
12 березня 1996 року, значно розширила коло суб'єктів і предмет судового
оскарження, внесла зміни в порядок розгляду скарг. Оскільки, згідно зі ст.248 ЦПК, скарга може бути подана громадянином до суду безпосередньо або після оскарження до органу, посадової особи вищого рівня, щодо того органу, посадової особи, що постановила рішення, вчинила дію або допустила бездіяльність, норми прийнятих раніше актів законодавства, що передбачали обов'язкове попереднє оскарження до вищестоящого органу чи посадової особи, із зазначеної дати втратили чинність.
Значної уваги заслуговує проблема так званих “суб’єктів оскарження”. Нова редакція цієї глави визначає в якості таких суб’єктів державний орган, юридичну і службову особи, а в ч.З ст 248-1 ЦПК України пояснює, що до них належать органи державної виконавчої влади та їх службові особи; керівники установ, організацій, підприємств і їх об’єднань незалежно від форми власності; керівні органи і керівники об’єднань громадян, а також службові особи, які виконують організаційно-розпорядчі, адміністративно-господарські обов’язки, або виконують такі обов’язки за спеціальними повноваженнями.
Видається слушною позиція Ю.В.БІлоусова, що суб'єктами оскарження в прямому розумінні цього слова є громадяни, чиї права чи законні інтереси, на їх думку, порушено і які звертаються до суду із скаргою. Прийняті ними рішення, дії чи бездіяльність є об'єктом оскарження. А державні органи, юридичні і службові особи можуть бути в даному випадку суб'єктами саме прийняття, вчинення дії чи допущення бездіяльності.
Найкращим, можливо, був би такий узагальнюючий термін як суб'єкти публічно-управлінської діяльності, оскільки всі ці зазначені органи та особи виконують певні управлінські функції, можуть видавати вказівки, обов'язкові для конкретних осіб (індивідуальні акти) або невизначеного кола осіб (нормативно-правові акти). Але слід говорити не про будь-яку управлінську діяльність, а лише ту, яка здійснюється в інтересах держави і суспільства і регулюється публічно-правовими нормами. Адже поняття управління носить широкий зміст, бо застосовується різними науками, зокрема економічними, правовими тощо, а для нас важливе лише таке управління, яке здійснюється в адміністративно-правових відносинах влади і підпорядкування .
Але чи не найсуперечливішим є положення ст.248-6, зокрема п.7, за яким суд, встановивши у процесі розгляду скарги наявність спору про право, який розглядається у порядку позовного провадження, залишає скаргу без розгляду і роз’яснює заявнику його право на пред’явлення позову на загальних підставах.
З грудня 1997 р. Пленумом Верховного Суду України була прийнята постанова №13 "Про практику розгляду судами справ за скаргами на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних, посадових і службових осіб у сфері управлінської діяльності, які порушують права та свободи громадян", де в п.9 дається тлумачення п.7 ст.248-6 ЦПК: “Встановиш при розгляді скарги наявність спору про право, який розглядається в порядку позовного провадження, суд залишає скаргу без розгляду,
у зв'язку з чим провадження у справі закінчується. У разі з'ясування цих обставин при поданні скарги суддя відмовляє в її прийнятті і роз’яснює заявнику його право на пред'явлення позову на загальних підставах, оскільки провадження в порядку, передбаченому гл.31-А ЦГЖ, не може бути розпочате .
Як ми вже зазначали вище, наявність спору про право у справах, що виникають
із адміністративно-правових відносин, сумніву не викликає. 1.
Цей спір виникає із адміністративних, фінансових чи пенсійних правовідносин, однак він тісно пов'язаний з іншими взаємопов'язаними і взаємозумовленими ним відносинами. Маються на увазі цивільні, житлові, шлюбно-сімейні, трудові та інші суспільні відносини. Більше того, відповідати на питання про правомірність чи неправомірність оскаржуваних дій органу державного управління чи посадової особи, тобто вирішити адміністративно-правовий спір по суті майже неможливо не вникаючи в нюанси цивільних, житлових, трудових та інших правовідносин, нерозривно пов'язаних з ним. Так, скарга на відмову у прописці не може бути правильно вирішена без врахування положень Житлового кодексу, які передбачають право наймача на вселення інших громадян у зайняте ним приміщення.
Отже, роз'яснення в п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України суперечить правовій природі справ, що виникають із адміністративно-правових відносин, які характеризуються наявністю спорів про право. Намагання ж застосувати це роз’яснення на практиці сприяє нічому іншому, як порушенню закону, ущемленню прав і законних інтересів осіб, які беруть участь у справі, створенню різноманітних труднощів і ускладнень для суду і зацікавлених осіб.
Зазначається, що глава 31-А ЦПК України вперше загострює увагу на нерівнозначності понять “дія”, “рішення”, “бездіяльність”. Проаналізувавши дефініцію поняття “рішення” в науковій літературі, автор робить висновок, що воно є нічим іншим, як різновидом дії, оформленої у формі акта. Оскільки новим для глави 31-А ЦПК України є поняття “бездіяльності” дисертант детальніше зупиняється на правовій характеристиці цього терміна, вказуючи, що саме зволікання, часто свідоме, є причиною порушення суб’єктивних прав громадян.
У підрозділі другому “Постанови суду у справах за скаргами громадян у сфері управлінських відносин та особливості їх виконання” розглядаються вимоги, яким повинні відповідати судові рішення та механізм їх реалізації.
Судове рішення як акт судової влади інтерпретується як акт правосуддя і процесуальний документ. Незалежно від виду судового рішення та від того, яка норма матеріального права застосовується, сутність рішення залишається незмінною. Вона полягає в тому, що рішення суду є актом правосуддя, який захищає права сторін шляхом вирішення судом першої інстанції правових спорів по суті. Судове рішення повинно бути законним, обгрунтованим, повним, відповідним формі, бути чітким і точним.
На думку дисертанта судове рішення у справах за скаргами в управлінській діяльності має відповідати цим загальним вимогам. Разом з тим, своєрідність
судових рішень у цих справах визначається у деяких випадках процесуальним, а також матеріальним законодавством, яке підлягає застосуванню.
Проаналізовано умови обгрунтованості судового рішення у справах за скаргами громадян у сфері управлінських відносин.
В юридичній літературі неодноразово обговорювалося питання про те, як далеко може і повинен поширюватись контроль суду за законністю в діяльності управлінських органів, тобто чи можуть суди тільки відхиляти оскаржувані рішення чи навіть змінювати їх. Дисертант дійшов висновку, що суд не повинен вирішувати питання, які становлять виключну компетенцію органів управління (доцільності проведення тієї чи іншої дії, черговості та ін.). Але суд, визнаючи ту чи іншу дію чи бездіяльність неправомірною, чим відповідним чином поновлює права та свободи громадян (зобов’язання здійснити прописку громадянина, включити до черги осіб, які потребують поліпшення житлових умов, здійснити державну реєстрацію як суб’єкта підприємницької діяльності тощо). Отже, відновлюючи законність у сфері управлінських відносин, суд надає право органу управління у виборі максимального захисту суб’єктивного права громадянина.
Враховуючи специфіку справ, які виникають з адміністративно-правових відносин, автор вважає, що з цих справ суд не може вийти за межі вимог, заявлених скаржником. Цей висновок грунтується на тому, що можливість визнання рішення, дії чи бездіяльності неправомірними пов’язується з підставами, які точно передбачені законом, і у цих справах можливим є тільки винесення рішення про визнання.
Наголошується, що правосуддя повинно належно реагувати на порушення законності зі сторони органів управління, застосовуючи такий інститут цивільного процесуального права як окрему ухвалу. Шкода, що лише із чотирьох справ з усіх досліджуваних було винесено окремі ухвали.
Щодо точності судового рішення, то це питання стосовно рішень за скаргами, що виникають з управлінських відносин, має не практичний, а академічний характер. У судовій практиці немає прецендентів неточності судового рішення щодо наявності в ньому граматичних помилок. Помилки у підрахунках, які також спричиняють неточність судового рішення, взагалі не властиві цій категорії справ.
Найважливішою для громадянина, який звернувся за захистом своїх прав та свобод, є така ознака (властивість) судового рішення як його здійсненність (чи реа-лізованість) шляхом виконання. Реалізація судових рішень у справах за скаргами на неправомірні рішення, дії та бездіяльність державних органів, юридичних чи службових осіб має деякі особливості, серед яких розглядаються такі: форма реалізації, коло осіб, які здійснюють реалізацію рішення, порядок реалізації.
Щодо форми реалізації рішень з цієї категорії справ, то вона полягає в тому, що реалізація рішень здійснюється за межами цивільного процесу. Тут не заводиться у суді відповідного виконавчого провадження, не виписується виконавчого листа, не бере участі у виконанні такого рішення державний виконавець. У виконавчому провадженні бере участь сам суд в особі судді, який постановляє рішення, та борж-
ник - суб’єкт публічної управлінської діяльності. Оскільки немає належної процесуальної регламентації реалізації цих судових рішень, це слід урахувати в новому процесуальному законодавстві. Можливо, кращим способом виконання судового рішення у справі за скаргою громадянина на управлінський акт, могло б бути застосування загальних правил виконавчого провадження, яке грунтується на законній силі судового рішення.
У висновках сформульовано деякі загальні положення як результат проведеного дослідження. Вказується, що проблема видів проваджень цивільного процесу є глобальною для концептуального обгрунтування нового Цивільного процесуального кодексу України. В результаті наукового пошуку автор намагався внести конкретні пропозиції стосовно вдосконалення чинного законодавства про порядок розгляду ■ судами справ за скаргами громадян на рішення, дії чи бездіяльність державних органів, юридичних чи службових осіб та зробити певний прогноз у цьому напрямку.
Список опублікованих праць за темою дисертації:
1. Угриновська О.І. До проблеми встановлення адміністративної юстиції в Україні. //Вісн. Львів, ін-ту внутрішніх справ. -Вип. 7 . -1998. - С. 144-151
2. Угриновська О.І. До проблеми співвідношення адміністративної та судової юрисдикції. // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні. Матеріали III Регіон. Наук. конф. - Львів, 1997. -С. 179-184.
3. Угриновська О.І., Білоусов Ю.В. До питання про правову природу провадження по справах, які виникають з адміністративно-правових відносин // 36. наук, праць № 7. Ч. 2. - Хмельницький, 1998. -С. 217-220.
4. Угриновська О.І. Судочинство у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин: історичний досвід та перспективи. // Вісн. Львів, ун-ту (сер. юрид.). - Вип.,34. -1999. -С. 209-212.
5. Угриновська О.І. Провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин. Теоретичні проблеми // Права людини і Україна, праці лабораторії прав людини Академії правових наук України. Сер. 1. Дослідження і реферати. -Вип. 2. - Львів. - 1999. -С. 100-105.
6. Угриновська О.І. Провадження у справах за скаргами громадян у сфері державного управління в структурі цивільного процесу // Держава і право, 36. наук, праць. -Вип. 5. - К., 2000. - С.97-100.
7. Угриновська О.І. Особливості судочинства за скаргами на неправомірні рішення, дії та бездіяльність державних органів, юридичних і службових осіб. // Вісн. Львів, ун-ту (сер. юрид.) - Вип.35. - 2000.- С.294-299.
Анотації
Угриновська О.І. Судовий захист субєктивних прав громадян у сфері адміністративно-правових відносин. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук зі спеціальності 12.00.03. - цивільне право, цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. - Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів - 2000.
Дисертацію присвячено дослідженню провадження у справах з адміністративно-правових відносин як структурного компоненту цивільного процесу та проблемам судового захисту прав громадян від неправомірних дій, рішень та бездіяльності у сфері управлінської діяльності.
Значна увага приділена аналізу правової природи провадження у справах з адміністративно-правових відносин. Обгрунтовується положення про те, що ці справи за своєю суттю є позовними, а тому до них є можливим застосування інститутів позовного провадження. В роботі окреслено шляхи і напрямки вдосконалення правової теорії та чинного законодавства у цій сфері, охарактеризовано передумови права на звернення до суду з цієї категорії справ, порядок реалізації його та особливості розгляду справ за скаргами громадян.
Ключові слова: правосуддя у справах, що виникають з адміністративно-правоих відносин; адміністративний позов; судовий захист; скарга; провадження; посадова особа; судове рішення.
Угриновская О.И. Судебная защита субъективных прав граждан в сфере административно-правовых отношений. - Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 - гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право - Львовский национальный университет имени Ивана Франко, Львов - 2000.
Диссертация посвящена исследованию производства по делам, возникающим из административно-правовых отношений как структурного компонента гражданского процесса и порядка рассмотрения дел по жалобам граждан на действия, решения и бездеятельность органов государственного управления.
Историко-правовое исследование законодательства, а также анализ теории гражданского процессуального права явились основанием для вывода о том, что на сегодняшний день законодатель не смог найти единого критерия для обособленного правового режима судопроизводства по делам, возникающим из административно-правовых отношений, которые еще в Гражданском
процессуальном кодексе 1963 года не имели единого основания. В настоящее время ГПК Украины объединяет различные по своей правовой природе категории дел.
В результате исследования сущности дел по жалобам на неправомерные решения, действия или бездеятельность государственных органов, юридических или служебных лиц в области управленческой деятельности обосновывается вывод о спорном (исковом) характере этих дел, о наличии противоположных сторон по этой категории споров; о возможности применения в процессе их рассмотрения институтов искового производства.
Исходя из задач построения правового государства в Украине, диссертант излагает концепцию развития судопроизводства по этой категории дел, а также делает вывод о том, что защита прав граждан Украины от неправомерных действий в управленческой области может и в дальнейшем осуществляться судами общей юрисдикции по правилам гражданского судопроизводства.
В связи с необходимостью унификации гражданской процессуальной формы, обосновывается положение о том, что в процессе рассмотрения этой категории дел в порядке искового производства возникает необходимость формулирования специальных правил судопроизводства. Исходя из законодательной техники, это положение предусматривает выделение в структуре нового ГПК Украины главы “Отдельные исковые производства”, к которой будут отнесены дела, возникающие из административно-правовых отношений.
С учетом того, что предметом деятельности суда при производстве по делам, возникающим из административно-правовых отношений, все-таки имеет место спор о праве, сформулировано концептуальное положение, в соответствии с которым требования граждан, возникающие в области управленческой деятельности, к суду по своей сущности являются исковыми. Исходя из этого, их следует считать не жалобами, а административными исками.
Исследованы предпосылки права на подачу жалобы по делам, возникающим из административно-правовых отношений, а также порядок его реализации.
Изложены рекомендации по определению судебной подведомственности дел, возникающих из управленческих правоотношений, относительно которых существуют трудности в судебной практике.
Сформулированы предложения по усовершенствованию гражданского процессуального законодательства.
Ключевые слова: правосудие по делам, возникающим из административноправовых отношений; административный иск; судебная защита; жалоба; судопроизводство; должностное лицо, судебное решение.
Ugrynovska O.I. Judicial protection of subjective rights of citizens in the sphere of administrative legal relations. - Manuscript.
Dissertation for scientific degree of the candidate of juridical science in the branch 12.00.03 - of civil law, family law, civil procedure, private international law. -The Ivan Franko National University of Lviv, Lviv, 2000.
The dissertation is dedicated to the discovery of the proceeding in administrative legal relation as a structural component of civil procedure and to the problems of judicial protection of citizen’s rights against the sphere of governmental activity.
Much attention is devoted to the analysis of legal nature of proceeding in administrative legal relations. The provision that present form of civil procedure according to its essence is actional and that’s why it is possible to apply the institutes of action proceeding, is grounded.
In this work the ways and directions of the enhancement of legal theory and legislation in force in this branch are determined, the pre - conditions of the right to appeal to the court in this category of cases, the procedure of its realization and the peculiarities of court examination of the cases according to the complaints of citizens.
Key words:
justice in the civil cases proceeding in administrative legal relations complaint, claim, motion court examination court rulings / decision, legal resolution administrative suit
