АВТОРЕФЕРАТ ДИССЕРТАЦИИ по праву и юриспруденции на тему «Уголовная ответственность за превышение воинским должностным лицом власти или должностных полномочий»
Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України
Хавронюк Микола Іванович
со
І
УДК 344 (043.3/ 5)
КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПЕРЕВИЩЕННЯ ВІЙСЬКОВОЮ ПОСАДОВОЮ ОСОБОЮ ВЛАДИ ЧИ ПОСАДОВИХ ПОВНОВАЖЕНЬ
Спеціальність 12.00.08’. —Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юр'*
Київ-1998
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі кримінального права і кримінального процесу Академії Служби безпеки України
Науковий керівник:
кандидат юридичних наук, доцент
Мельник Микола Іванович, головний
консультант Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією
Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор Светлов Олександр Якович, завідувач відділом кримінально-правових проблем Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України
кандидат юридичних наук, доцент
Андрушко Петро Петрович, завідувач
кафедрою кримінального права та
кримінології Національного університету ім. Тараса Шевченка
Провідна організація:
. юридичний факультет Львівського
державного університету ім. Івана Франка.
Захист відбудеться 15 травня 1998 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 50.24.82 при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України (252001, Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4).
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України (252001, Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4).
Автореферат розісланий "14 " квітня 1998 р.
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат юридичних наук
Кучеренко І.М.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Побудова правової держави неможлива без забезпечення правового порядку, якого б дотримувались передусім посадові особи державних органів. Здійснення військовими посадовими особами своїх повноважень з явним виходом за їх межі може завдати значної шкоди виконанню найважливіших функцій держави — захисту суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки, та головного її обов'язку — забезпеченню прав і свобод людини.
В останні роки військові посадові злочини, в тому числі такий як перевищення військовою посадовою особою влади чи посадових повноважень, набули значного поширення. При цьому більше всього проявилися такі його небезпечні форми як насильство щодо підлеглого, незаконне використання підлеглого для особистих послуг, незаконне використання військового майна тощо.
З урахуванням цих обставин Верховна Рада України Законом “Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності посадових осіб" від 11 липня 1995 р. внесла істотні зміни та доповнення до Кримінального кодексу України, передбачивши, зокрема, відповідальність за перевищення військовою посадовою особою влади чи посадових повноважень окремою статтею 254 КК.
У теорії кримінального права проблемам відповідальності за посадові злочини присвятили свої роботи Б. В. Здравомислов,
В. Ф. Кириченко, М. Й. Коржанський, М. Д. Лисов, Ю. Г. Ляпунов,
П. С. Матишевський, А. Б. Сахаров, О. Я. Светлов, В. І. Соловйов, А. І.Трайнін та ін. Треба, однак, відзначити, що більшість наукових робіт із зазначеної проблематики належить до початку 90-х років і тільки роботи М. Й. Коржанського, П. С. Матишевського і
О. Я. Светлова грунтувалися на матеріалах України. За останні 20 років в Україні була захищена одна докторська дисертація (О. Я. Светлов, 1980 рік), в якій розроблювались теоретичні проблеми кримінальної відповідальності за посадові злочини, та три
кандидатських (О. М. Гук, 1988; О. О. Дудоров, 1994; В. С. Лу-комський, 1996), в першій із яких висвітлювались питання кримінальної відповідальності за зловживання владою або службовим становищем, а в двох других — за хабарництво.
З проблем відповідальності за військові злочини найбільш відомими є роботи колективу кафедри кримінального права і кримінального процесу Військово-політичної академії (пізніше — Військового інституту Міністерства оборони колишнього СРСР), підготовлені під керівництвом X. М. Ахметшина. В Україні ці питання розглядалися переважно на рівні розділів в монографіях, коментарях та посібниках В. А. Клименком, Г. І. Чангулі, А. Ш. Якуповим. При цьому склад перевищення військовою посадовою особою влади чи посадових повноважень, як і склади інших військових посадових злочинів, на дисертаційному рівні ні в часи існування СРСР, ні після набуття Україною незалежності не досліджувався.
В останні роки значно змінився зміст законодавчих актів, що регулюють питання проходження державної і, зокрема, військової служби, завдання Збройних Сил та інших військових формувань, структуру та компетенцію правоохоронних органів України. Змінились підстави кримінальної відповідальності за перевищення впади або посадових повноважень, у тому числі вчинене військовою посадовою особою. Це зумовило необхідність наукового дослідження невирішених та спірних в теорії кримінального права питань щодо відповідальності за перевищення військовою посадовою особою влади чи посадових повноважень, складних питань, що виникають у практиці
9
застосування ст. 254 КК.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Вибраний напрямок дисертаційного дослідження пов’язаний з Державною програмою боротьби із злочинністю, затвердженою постановою Верховної Ради України від 25 червня 1993 року (пункти
8, 9 розділу 1, пункт 2 розділу 4), з Комплексною цільовою програмою боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки,
з
затвердженою Указом Президента України від 17 вересня 1996 року № 837 (пункти 46, 48, 67, 70, 71), планом науково-дослідної роботи Академії Служби безпеки України на 1993-1997 роки (розділи 1 та 3).
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є комплексна розробка питань кримінальної відповідальності за перевищення військовою посадовою особою влади чи посадових повноважень, спрямована на удосконалення кримінального законодавства та практики його застосування. Для досягнення цієї мети були визначені такі основні задачі: 1) піддати дослідженню фактори, що зумовили дану кримінально-правову заборону; 2) провести юридичний аналіз складу перевищення військовою посадовою особою влади чи посадових повноважень та його кваліфікуючих ознак і на цій підставі розробити рекомендації щодо правильного застосування ст. 2542 КК України; 3) сформулювати пропозиції по вдосконаленню законодавства, що передбачає відповідальність за військові посадові злочини, та відповідних керівних постанов Пленуму Верховного Суду України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертантом під час комплексного наукового дослідження проблем кримінальної відповідальності за перевищення військовою посадовою особою впади чи посадових повноважень обгрунтовано низку положень, які є новими або відмінними від відомих раніше та мають значення для науки та практики:
1. Вперше обгрунтовано необхідність виділення складу та окремих форм перевищення військовою посадовою особою влади чи посадових повноважень у ст. 2542 КК України, наведені додаткові аргументи на користь висновку про недоцільність існування в новому Кримінальному кодексі України загальних складів перевищення влади або посадових повноважень поряд із загальними складами зловживання владою або посадовим становищем.
2. Удосконалено зміст поняття “перевищення влади або посадових повноважень" та критерії відмежування його від поняття “зловживання владою або посадовим становищем".
3. Дістало подальший розвиток положення про те, що поняття “перевищення влади або посадових повноважень” відображає не тільки зовнішню форму прояву суспільно небезпечних діянь, передбачених ст. 2542 (166) КК, а й специфічний спосіб вчинення інших суспільно-небезпечних діянь, передбачених КК України, з чим пов’язана необхідність, як правило, кваліфікації за сукупністю злочинів. Визначені винятки із цього правила.
4. Вперше дано поняття основного безпосереднього об’єкту перевищення військовою посадовою особою влади чи посадових повноважень. При цьому під повноваженнями запропоновано розуміти спеціальні обов’язки військових посадових осіб та права, надані їм для найбільш ефективного виконання зазначених обов’язків. Вперше визначено зміст додаткових безпосередніх об'єктів, поняття “підлеглий" стосовно до цього складу злочину, дається своє бачення змісту предмету перевищення військовою посадовою особою влади чи посадових повноважень.
5. Удосконалено зміст понять "незаконне використання транспортних засобів, споруджень чи іншого військового майна”, “незаконне використання підлеглого для особистих послуг чи послуг іншим особам”, “застосування нестатутних методів впливу щодо підлеглого'’, “перевищення дисциплінарної влади”, “застосування насильства щодо підлеглого” стосовно до складу злочину, що розглядається.
6. Удосконалено зміст понять “істотна шкода” і “тяжкі наслідки”, зроблено спробу уніфікувати їх для всіх військових посадових злочинів та наведено аргументи на користь того, що зазначені оціночні поняття не можуть визначатися за допомогою категорій, що не містять конкретних кількісних та якісних ознак.
7. Удосконалено зміст понять “військова посадова особа”, “військовий начальник”, “військовослужбовці, які займають постійно чи тимчасово посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов’язки за спеціальним дорученням повноважного
командування”; вперше розглянуто співвідношення понять “військова посадова особа” і “представник влади”.
8. Вперше зроблено висновок про те, що під зброєю в ст. 2542 КК України слід розуміти не тільки вогнестрільну (стрілкову і артилерійську, гранатомети), вибухову та холодну зброю, але й інші звичайні засоби ураження (реактивну, ракетну, бомбардувальну, мінну, запалювальну, торпедну зброю), а також зброю масового знищення. Обгрунтовано необхідність внесення доповнення до ст. 2542 КК, яке б дало змогу кваліфікувати за цією статтею дії військової посадової особи, вчинені на шкоду військовому правопорядку та пов’язані із застосуванням зброї не тільки щодо підлеглих, а й щодо будь-яких інших осіб.
9. Обгрунтовано необхідність виключення із ст. 254 та інших статей КК таких кваліфікуючих ознак, як “воєнний час” та “бойова обстановка”, з одночасним включенням ознаки “вчинення військового злочину в бойовій обстановці в умовах мирного часу” до обставин, що обтяжують відповідальність; визнано за необхідне підготовку і прийняття спеціального кримінального закону, дія якого б поширювалася лише на період воєнного часу.
10. Дістала подальший розвиток розробка питання про необхідність імплементації в кримінальне законодавство України міжнародно-правових норм, які передбачають відповідальність за застосування заборонених видів зброї, способів і методів ведення війни, за напад на певні об’єкти, за порушення норм, спрямованих на захист жертв війни. Вперше обгрунтовано доцільність передбачити як кваліфікуючу ознаку зазначених складів злочинів вчинення їх посадовою особою або за її вимогою.
11. Запропоновано нову редакцію диспозиціи статті 254 КК України.
Практичне значення одержаних результатів полягає:
1) у законотворчій діяльності — матеріали дисертації були використані для вдосконалення Кримінального кодексу та інших законів України. Зокрема, вони знайшли своє відображення в
прийнятих Законах України “Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності посадових осіб” від 11 липня 1995 р., “Про боротьбу з корупцією” та “Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України “Про боротьбу з корупцією" від 5 жовтня 1995 р. Окремі матеріали та висновки дисертації можуть бути використані для подальшого вдосконалення кримінального законодавства, зокрема в частині регламентації відповідальності за посадові та військові злочини;
2) у правозастосовчій діяльності — викладені в роботі пропозиції можуть бути враховані при підготовці постанови Пленуму Верховного Суду України про судову практику в справах про перевищення влади або посадових повноважень, проект якої підготовлено і подано автором до Верховного Суду України;
3) у науково-дослідницькій діяльності — частина сформульованих в дисертації положень використана автором при підготовці монографії “Уголовная ответственность за должностные преступления”, “Комментария к Закону Украины “О борьбе с коррупцией”, а також ряду наукових статей, інша частина має постановчий та дискусійний характер і може бути використана для подальшої розробки проблем кримінальної відповідальності за посадові та військові злочини;
4) у навчальному процесі та правовиховній діяльності — положення і висновки дисертації використані автором під час підготовки навчального посібника “Військові злочини”, при викладанні курсу Особливої частини кримінального права для слухачів та курсантів Академії Служби безпеки України, та можуть бути використані для підготовки інших навчальних посібників, відповідних розділів підручників, у правовому вихованні посадових осіб.
Апробація результатів дисертації. Окремі положення, теоретичні та практичні висновки дисертаційного дослідження оприлюднено на чотирьох науково-практичних конференціях, що відбулися у м. Києві, на тему: "Удосконалення кримінального законодавства
України” (листопад 1993 р.), "Майбутнє правної системи України" (березень 1996 р.), "Концепція розвитку законодавства України” (травень 1996 р.), ’’Проект Кримінального кодексу України та проблеми боротьби із злочинністю” (березень 1997 р.).
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг дисертації — 225 сторінок, із них основний текст — 178 сторінок, додатки (4 найменування) — 17 сторінок, список використаних джерел (283 найменування) — ЗО сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ У вступі обгрунтовується актуальність теми, визначаються мета і задачі дослідження, формулюються основні положення, що виносяться на захист, розкриваються наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, вказано на їх апробацію.
Розділ 1 — "Соціальна обумовленість кримінальної
відповідальності за перевищення військовою посадовою особою влади чи посадових повноважень та поняття цього злочину" — містить два підрозділи.
У підрозділі 1.1. — "Соціальна обумовленість кримінальної відповідальності за перевищення військовою посадовою особою влади чи посадових повноважень" — показано історію розвитку законодавства України про кримінальну відповідальність за військові посадові злочини і доведено, що чинна кримінально-правова норма про відповідальність за перевищення військовою посадовою особою влади чи посадових повноважень обумовлена соціально-економічними, юридико-кримінологічними і соціально-психологічними факторами. Необхідність виділення в ст. 2542 КК окремих форм перевищення військовою посадовою особою влади чи посадових повноважень обгрунтовується метою підкреслити їх суспільну небезпечність і зробити зміст їх кримінальної протиправності таким, що не вимагає складного тлумачення.
У підрозділі 1.2.— "Поняття перевищення військовою посадовою особою влади чи посадових повноважень" — аналізується законодавче визначення перевищення влади чи посадових повноважень, робиться спроба відмежувати його від суміжних понять шляхом розкриття його окремих ознак.
Автор визначає, що специфікою поняття “перевищення влади чи посадових повноважень”, як і поняття “зловживання владою чи посадовим становищем”, є те, що вони відображають не тільки зовнішню форму прояву суспільно небезпечних діянь, передбачених відповідними статтями КК, в яких ці поняття зустрічаються (статті 165, 166 , 254 , 2542), але й одночасно спосіб вчинення інших діянь, передбачених КК України в якості злочинів (в частинах 2, 3 і 4 ст. 84 КК цей спосіб визнається окремим видом злочину). Тому на практиці у більшості випадків перевищення влади чи посадових повноважень (у тому числі вчинене військовими посадовими особами) утворює ідеальну сукупність, в яку входять і інші злочини (на необхідності кваліфікації за такою сукупністю неодноразово наголошував Пленум Верховного Суду України в своїх постановах).
За ідеальною сукупністю діяння, передбачені статтею 2542, а так само статтями 165, 166 і 254 КК, не кваліфікуються тільки у випадках: 1) коли інші норми передбачають такі основні склади злочинів (без кваліфікуючих ознак), які можуть бути вчинені лише посадовими особами з використанням свого посадового становища, тобто спеціальні посадові злочини (статті 128, 130, 1341, 171, 172 та інші); 2) коли інші норми передбачають злочини, що є в цілому необережними (наприклад, втрата документів, що містять державну таємницю (ст. 68 КК) тощо), оскільки за своїм характером вони не можуть бути вчинені шляхом перевищення влади чи посадових повноважень; 3) коли інші норми передбачають злочини, що вчинюються лише таким спеціальним виконавцем, який не може бути посадовою особою (скажімо, злісна непокора вимогам адміністрації виправно-трудової установи (ст. 1833 КК), погроза начальникові (ст. 235 КК) тощо); 4) коли інші норми передбачають злочини,
котрі (наприклад, спричинення майнової шкоди шляхом обману або зловживання довір’ям (ст. 87 КК), самоуправство (ст. 198 КК) тощо) при вчиненні їх посадовими особами “трансформуються” в загальні посадові злочини.
У зв'язку зі складністю розмежування понять "зловживання владою або посадовим становищем" і "перевищення влади або посадових повноважень", на погляд автора, треба сформулювати диспозиції статей 166 та 2542 КК таким чином, щоб питання про таке розмежування взагалі не виникало. Поняття “зловживання владою або посадовим становищем” повинно бути передбачено лише в одній нормі КК України — в ст. 165. Усі інші умисні посадові злочини мають розглядатися як спеціальні склади зловживання владою або посадовим становищем.
Однак, навіть за умови сприйняття парламентом цієї точки зору, певний час ще буде залишатися актуальним питання розмежування зловживання владою або посадовим становищем і перевищення влади або посадових повноважень в діючих редакціях статей 165, 166, 254 та 2542 КК. Тому, з метою чіткого і правильного тлумачення зазначених понять автором запропонована нова редакція частини 2 пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про перевищення влади або посадових повноважень” від 27 грудня 1985 р. № 12.
Проведений аналіз дозволяє автору визначити перевищення влади або посадових повноважень як умисне вчинення посадовою (у тому числі військовою посадовою) особою дій, які явно (очевидно, безсумнівно) не входять у коло визначених законодавством України повноважень даної конкретної посадової особи, або, хоча і входять у коло її повноважень, але можуть бути вчинені нею лише за наявності особливих умов чи з дотриманням особливого порядку провадження (якщо в даному випадку такі умови відсутні або посадова особа такого порядку не дотримується), а також дій, які прямо передбачені кримінальним законом як спеціальні види (форми) перевищення
влади або посадових повноважень, яке завдало істотної шкоди суспільним відносинам, що охороняються кримінальним законом.
Розділ 2 — "Юридичний аналіз складу перевищення військовою посадовою особою влади чи посадових повноважень" — складається з чотирьох підрозділів.
В підрозділі 2.1. — "Об’єкт перевищення військовою
посадовою особою влади чи посадових повноважень” — визначається зміст родового і безпосереднього об'єктів, зміст понять "предмет" і "потерпілий" стосовно цього складу злочину.
Родовим об’єктом перевищення військовою посадовою особою влади чи посадових повноважень визнається визначений законодавством України порядок, згідно з яким військовослужбовці Збройних Сил України та інших військових формувань виконують на підставі загального військового обов’язку чи на конкурсно-контрактній основі специфічні завдання, покладені на ці військові формування.
Діяльність органів управління зазначених формувань
складається, в першу чергу, із діяльності військових посадових осіб, котрі в них працюють, по виконанню їх повноважень, обумовлених завданнями того чи іншого військового формування, та визначених як спеціальними актами законодавства (Закони “Про Службу безпеки України”, “Про Прикордонні війська України” та ін ), так і загальними для всіх цих формувань (Тимчасові статути Збройних Сил України, Положення про проходження військової служби тощо). Це дає підстави кваліфікувати як перевищення військовою посадовою особою влади чи посадових повноважень не тільки, скажімо, незаконне використання начальником прикордонного загону
транспортних засобів загону, а й видання ним же незаконного розпорядження про звільнення осіб, які незаконно перетнули державний кордон, або не тільки застосування насильства щодо підлеглого офіцером військової контррозвідки, а й його вимога до підлеглого піти на заборонений контакт з іноземцем без відповідної санкції.
Безпосереднім основним об’єктом перевищення військовою посадовою особою влади чи посадових повноважень, з урахуванням того, що цей злочин має декілька форм, слід визнати порядок виконання військовими посадовими особами військових формувань України своїх повноважень по забезпеченню військового правопорядку у сферах: використання військового майна (при незаконному використанні транспортних засобів, споруджень чи іншого військового майна), проходження військової служби військовослужбовцями і виконання трудових обов’язків робітниками і службовцями військових формувань (пм»і незаконному використанні підлеглого для особистих послуг чи послуг іншим особам), здійснення взаємовідносин між військовими начальниками та їх підлеглими, у тому числі застосування дисциплінарної влади (при застосуванні нестатутних методів впливу щодо підлеглого, застосуванні насильства щодо підлеглого та перевищенні дисциплінарної влади) та в інших сферах життєдіяльності військових формувань України (при іншому перевищенні влади чи посадових повноважень).
Зміст факультативного додаткового об’єкту злочину, що розглядається, можуть скласти будь-які суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом України. Обов'язковим додатковим об'єктом цього злочину в формі застосування нестатутних методів впливу щодо підлеглого є честь та гідність підлеглого, в формі застосування насильства щодо підлеглого — життя, здоров'я, честь та гідність підлеглого.
Автором дається визначення понять "транспортні засоби", "спорудження", "інше військове майно" стосовно до складу злочину, що розглядається.
Коли склад злочину в якості основного або додаткового (обов'язкового чи факультативного) об'єкта передбачає життя, здоров’я, волю і гідність особи, права та свободи людини, треба говорити про таку ознаку складу злочину як потерпілий. В пунктах “а” і “б” ст. 2542 КК використовується поняття “підлеглий”, але зміст його не
розкривається. На думку автора, підлеглими у військового начальника можуть бути як військовослужбовці та військовозобов’язані під час проходження відповідних зборів, так і робітники та слу^овці того чи іншого військового формування.
В підрозділі 2.2. — "Об’єктивна сторона перевищення військовою посадовою особою влади чи посадових повноважень" автор зазначає, що перевищення влади чи посадових повноважень не може проявитися в бездіяльності, це завжди — дія, яка може виражатися в таких формах: 1) незаконне
використання транспортних засобів, споруджень чи іншого військового майна; 2) незаконне використання підлеглого для особистих послуг чи послуг іншим особам; 3) застосування нестатутних методів впливу щодо підлеглого; 4) перевищення дисциплінарної влади; 5) застосування насильства щодо підлеглого; 6) інше перевищення військовою посадовою особою влади чи посадових повноважень.
Під незаконним використанням військовою посадовою особою військового майна слід розуміти протиправне фактичне (не юридичне) володіння тими чи іншими предметами військового майна, а також не пов’язане з незаконним переходом права власності розпорядження ними. Незаконність використання підлеглого для особистих послуг чи послуг іншим особам означає, що військовий начальник вимагає від підлеглого вчинити дії, які не належать до службових обов’язків останнього, передбачених законодавством. Перевищення дисциплінарної влади полягає в накладенні стягнень, застосуванні заохочень та вжитті інших дисциплінарних заходів без необхідних підстав для цього або з порушенням встановленого порядку їх накладання (застосування, вжиття). Під застосуванням насильства щодо підлеглого треба розуміти фізичне чи психічне насильство, що було застосовано у зв’язку з виконанням начальником та (або) підлеглим обов’язків військової служби, або, хоча і не в зв’язку з виконанням таких обов'язків, але при фактичному виконанні їх, коли завідомо для
посадової особи порушувався порядок військових взаємовідносин чи демонструвалась відкрита неповага до інших підлеглих.
Іншим перевищенням військовою посадовою особою влади чи посадових повноважень може бути будь-який вихід за їх межі, що не стосується форм, які розглянуті вище, та не передбачений п. “б"
о
ст. 254 КК (організація чи підмовництво військовими начальниками підлеглих до вчинення злочинів, видання незаконних розпоряджень про звільнення затриманих осіб тощо).
Застосування нестатутних методів впливу щодо підлеглого є загальним виразом таких дій, як незаконне використання підлеглого для особистих послуг чи послуг іншим особам, перевищення дисциплінарної влади та застосування насильства щодо підлеглого, тому існування такої загальної форми не виправдовується необхідністю.
Не порушуючи взаємозв’язку між безпосереднім об’єктом перевищення військовою посадовою особою влади чи посадових повноважень та суспільно небезпечними наслідками цього злочину, його основним наслідком автор пропонує визнати шкоду, яка заподіюється порядку виконання військовими посадовими особами військових формувань України своїх повноважень по забезпеченню військового правопорядку у сферах використання військового майна, проходження військової служби військовослужбовцями і виконання трудових обов’язків робітниками і службовцями військових формувань України, здійснення взаємовідносин між військовими начальниками та їх підлеглими та в інших сферах життєдіяльності військових формувань.
Щодо зазначеного основного наслідку, то він прямо випливає із змісту діяння: перевищення влади чи посадових повноважень, наданих для забезпечення військового правопорядку, використовується для його порушення. Тобто шкода основному об’єкту злочину, що розглядається, настає завжди. Питання ж про те. коли її слід визнавати істотною, є (і не може не бути) суто оціночним. При цьому оцінка істотності шкоди, що складає зміст основного наслідку, в зв’язку з неможливістю визначити її за допомогою кількісних критеріїв, цілком залежить від оцінки істотності шкоди, яка складає зміст додаткових наслідків.
Усі передбачені КК України додаткові суспільно небезпечні наслідки за критерієм їх змісту автор поділяє на такі, що передбачають: 1) матеріальну шкоду; 2) фізичну шкоду; 3) моральну шкоду; 4) організаційно-управлінську шкоду; 5) політичну шкоду; 6) соціально-психологічну шкоду; 7) іншу шкоду.
Автор підкреслює, що не тільки суспільна небезпечність діяння має якісний і кількісний вираз — характер та ступінь суспільної небезпечності. Ці ознаки мають відношення і до суспільної небезпечності наслідків. Тому, якщо визначення наслідку в законі не можна вважати досить конкретним (наприклад, аварія), але він піддається обчисленню, то без такого обчислення його визначати не можна. Такі ж наслідки, ступінь суспільної небезпечності яких визначити неможливо (підрив престижу представників державної влади, тяганина та бюрократизм тощо) не можуть визнаватися істотною шкодою.
Підрозділ 2.3. — "Суб’єкт перевищення військовою посадовою особою влади чи посадових повноважень" — присвячений передусім аналізу поняття "військова посадова особа".
Із примітки до статті 254 КК (вона була сформульована за пропозицією автора) випливають такі специфічні ознаки військової посадової особи: 1) військовими посадовими можуть бути визнані тільки особи із числа військовослужбовців, тобто осіб, які перебувають на дійсній військовій службі у Збройних Силах та інших військових формуваннях України, а також військовозобов'язані під час проходження зборів. Такими, що перебувають на дійсній військовій службі, слід вважати і військовослужбовців, які відряджені до інших державних органів, Товариства сприяння обороні України, Академії наук України тощо для виконання робіт оборонного характеру із залишенням на військовій службі; 2) військовими посадовими особами можуть бути тільки громадяни України; 3) посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов’язків, військові посадові особи можуть займати лише в певних державних та, як виняток, деяких інших органах, а не
в будь-яких підприємствах, установах і організаціях незалежно від форми власності.
Військові начальники поділяються на начальників за посадою та начальників за військовим званням. Військовослужбовці, які належать до різних військових формувань України, можуть знаходитись у відносинах підлеглості тільки у певних випадках, виключний перепік яких наводиться автором в дисертації.
Військовими начальниками можуть бути й військовослужбовці рядового складу, коли вони займають відповідну посаду (наприклад, командир відділення), або тимчасово мають в підпорядкуванні військовослужбовців, яким можуть пред’являти обов’язкові для виконання вимоги (скажімо, старший прикордонного наряду).
Частина військових посадових осіб, які виконують організаційно-розпорядчі обов’язки, не є військовими начальниками. Це, наприклад, судді військових судів, які не є головами чи заступниками голів відповідних військових судів, слідчі та помічники військових прокурорів, слідчі Служби безпеки, які не є керівниками підрозділів, офіцери — працівники олеративно-розшукових підрозділів Служби безпеки. Прикордонних військ, оперативних підрозділів Національної гвардії України тощо. Характерним для всіх означених осіб є те, що вони несуть самостійну відповідальність за доручену ділянку роботи (ведення олеративно-розшукової діяльності, розслідування чи розгляд кримінальної справи тощо) та не мають підлеглих за посадою. Зазначені особи можуть бути визнані військовими начальниками лише у конкретній кримінальній справі (якщо, наприклад, злочин був вчинений такою особою відносно підлеглого за військовим званням).
Не можуть визнаватися військовими посадовими особами представники професорсько-викладацького складу військово-навчальних закладів та військово-медичні працівники, крім як під час виконання ними дій та прийняття рішень, що мають юридичне значення (скажімо, під час приймання іспитів чи оцінки придатності до військової служби). Не слід визнавати військовими посадовими
особами і комірників та інших осіб, дії яких по управлінню майном мають фактичний, а не юридичний характер. В той же час всі зазначені особи в окремих випадках — під час виконання обов'язків дізнавачів, чергових частин, членів внутріперевірочних комісій, начальників ешелонів (команд) тощо — мають визнаватися військовими посадовими особами.
Окремо автор зупинився на співвідношенні понять “представник влади” і “військова посадова особа”, зробивши висновок, що на відміну від поняття “посадова особа” поняття “військова посадова особа" не охоплює собою повністю поняття “представник влади”. Військові посадові особи за відповідних умов можуть визнаватися представниками влади, але за певних обставин військовослужбовці—представники влади (скажімо, чатовий на посту) можуть не бути військовими посадовими особами.
Автор вважає, що в законодавстві України повинен міститися виключний перелік військових формувань, особовий склад яких визнається військовослужбовцями, їх служба — військовою, а порушення службових обов'язків може бути визнано військовим злочином. В дисертації також розглянуті деякі питання кваліфікації, пов'язані з тим, що обов'язковою ознакою злочину, передбаченого статтею 2542, є спеціальний суб'єкт.
В підрозділі 2.4. — "Суб’єктивна сторона перевищення військовою посадовою особою влади чи посадових повноважень"
— автор аналізує психічне ставлення військової посадової особи до вчиненого нею перевищення влади чи посадових повноважень і його наслідків.
Підкреслюючи, що специфіка складу злочину, передбаченого статтею 2542 КК, робить питання про вину при перевищенні військовою посадовою особою влади чи посадових повноважень складним і не однозначним, автор вирішує його таким чином.
Ставлення до дій у вигляді явного виходу за межі наданих військовій посадовій особі повноважень характеризується тим, що вона усвідомлює суспільно небезпечний характер їх (оскільки ці дії самі по собі створюють загрозу заподіяння шкоди об’єктам кримі-
нально-правової охорони), тобто військова посадова особа усвідомлює той факт, що повноваження, надані їй для охорони військового правопорядку, вона використовує на шкоду останньому. Це є визначальним для визнання того факту, що суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 254 КК, в цілому характеризується виною у формі умислу.
Ставлення військової посадової особи до інших фактичних дій (незаконне використання транспортних засобів, застосування насильства щодо підлеглого тощо) може характеризуватися тільки прямим умислом. Ставлення військової посадової особи до наслідків, які є додатково факультативними, при незаконному використанні транспортних засобів, споруджень чи іншого військового майна та незаконному використанні підлеглого для особистих послуг чи послуг іншим особам може характеризуватися тільки непрямим умислом або необережністю (злочинною самовпевненістю чи злочинною недбалістю). При інших формах перевищення військовою посадовою особою влади чи посадових повноважень ставлення до наслідків може характеризуватися будь-якою формою вини.
Таким чином, вина при перевищенні військовою посадовою особою влади чи посадових повноважень може бути умисною або мати змішану форму. Тому ставлення винної військової посадової особи додій і до наслідків необхідно розглядати окремо.
Мотиви та мета при перевищенні військовою посадовою особою влади чи посадових повноважень не впливають на кваліфікацію. Вони можуть мати кримінально-правове значення лише як обставини, які пом’якшують чи обтяжують відповідальність (статті 40 і 41 КК України) та враховуватися при застосуванні положень статей 44—45, 461 КК та деяких інших.
Розділ 3 — “Кваліфіковані види перевищення військовою посадовою особою влади чи посадових повноважень” — складається із трьох підрозділів.
В підрозділі 3.1. — "Перевищення військовою посадовою особою влади чи посадових повноважень, вчинене із застосуванням
зброї" — розглядаються поняття "зброя" і "застосування зброї". Перевищення військовою посадовою особою влади чи посадових повноважень, вчинене із застосуванням зброї, є можливим лише при наявності ознак однієї із форм цього злочину, вказаних в пункті “б" ст. 2542, та відповідної кваліфікуючої ознаки, передбаченої пунктом “в” ст. 2542 КК.
Автор звертає увагу на те, що під зброєю в ст. 2542 КК України слід розуміти не тільки вогнестрільну, вибухову та холодну зброю, але й інші звичайні засоби ураження, а також зброю масового знищення, оскільки всі зазначені види зброї практично можуть бути використані військовою посадовою особою при перевищенні влади чи посадових повноважень, особливо у воєнний час.
Під застосуванням зброї військовою посадовою особою розуміється не тільки безпосереднє застосування зброї начальником, але й віддача наказу підлеглим про застосування зброї як засобу фізичного впливу щодо інших підлеглих.
У випадках, коли військова посадова особа застосовує зброю або віддає наказ про її застосування щодо осіб, які не є підлеглими для цієї посадової особи, в тому числі цивільних осіб, її дії необхідно кваліфікувати як перевищення посадовою особою влади за частиною 2 ст. 166 КК. Конструкція диспозиції пункту “в” ст. 254 КК не дозволяє кваліфікувати такі дії як перевищення військовою посадовою особою влади, вчинене із застосуванням зброї. Для наявності такої можливості треба диспозицію пункту “б” доповнити словами “або інших осіб”.
Підрозділ 3.2. — "Перевищення військовою посадовою особою влади чи посадових повноважень, якщо воно спричинило тяжкі наслідки" — присвячений розгляду поняття "тяжкі наслідки". Вони можуть полягати в матеріальній, фізичній, моральній шкоді тощо. На думку автора, для того, щоб кримінальний закон розумівся і застосовувався однаково, необхідно уніфікувати для військових посадових злочинів поняття “тяжкі наслідки”, коли вони полягають у заподіянні не тільки матеріальних збитків, але й інших видів шкоди.
Для цього ж потрібно спочатку проаналізувати зміст тих словосполучень, які в окремих нормах КК України передують словосполученню “та інші тяжкі наслідки". Крім того, питання, чи є тяжкими наслідками та чи інша шкода, що складає зміст додаткових наслідків перевищення військовою посадовою особою влади чи посадових повноважень, слід вирішувати на підставі порівняльного аналізу тяжкості цього злочину та злочинів, які передбачають ці ж наслідки як основні, а також з урахуванням характеру суспільної небезпечності цих злочинів.
В підрозділі 3.3. — “Перевищення військовою посадовою особою влади чи посадових повноважень, вчинене у воєнний час або в бойовій обстановці" — автор передусім аналізує ознаки “воєнний час" і “бойова обстановка".
Воєнний час — це період з дня і часу оголошення Верховною Радою України стану війни або з дня і часу фактичного початку воєнних дій в разі воєнного нападу (агресії) на Україну чи при необхідності виконання міжнародних договорів по спільній обороні від агресії і до дня і часу оголошення Верховною Радою України про укладення миру або про припинення воєнних дій.
Воєнний час настає також з початком воєнних дій, які фактично можуть здійснюватися тривалий час без оголошення стану війни (а за певних політичних обставин таке оголошення може взагалі не відбутися).
Бойову обстановку автор визначає як певний стан військових з’єднань, частин (кораблів) та (або) підрозділів, за яким вони ведуть погоджені дії з метою знешкодження (розгрому) військового супротивника, оволодіння важливими районами (рубежами) або утримання їх і виконання інших тактичних завдань, і погоджується з думкою інших науковців, що бойова обстановка може виникнути і в мирний час.
Синтезувавши певні норми міжнародних актів, у яких йдеться про посадові злочини військовослужбовців, автор виділяє чотири групи заборон при веденні воєнних дій, і підкреслює необхідність
імплементації в кримінальне законодавство України міжнародно-правових норм, які передбачають відповідальність: а) за
застосування заборонених видів зброї; б) за застосування заборонених способів і методів ведення війни; в) за напад на певні об'єкти; г) за порушення норм, спрямованих на захист жертв війни,
— а також обгрунтовує доцільність як кваліфікуючої ознаки відповідних складів злочинів передбачити вчинення їх посадовою особою або за її вимогою. За відсутності таких складів злочинів у чинному законодавстві (крім передбачених статтями 260-263 КК) дії військової посадової особи, яка віддає наказ про порушення законів чи звичаїв війни або особисто порушує їх, можуть бути кваліфіковані за ст. 2542 КК як інше перевищення військовою посадовою особою влади чи посадових повноважень.
У висновках, що завершують роботу, підбито підсумки проведеного автором дослідження, висловлено конкретні пропозиції, спрямовані на вдосконалення кримінального законодавства і практики його застосування. Зокрема, запропоновано викласти текст назви і диспозицій статті 2542 КК в такому вигляді:
“Стаття 2542. Перевищення військовим начальником влади
а) Перевищення військовим начальником дисциплінарної влади, а також застосування насильства щодо підлеглого або інших осіб, якщо ці дії завдали істотної шкоди, —
караються....
б) Дії, передбачені пунктом "а” цієї статті, вчинені із застосуванням зброї, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки, —
караються ...”
Відповідно, такі діяння, як незаконне використання транспортних засобів, споруджень чи іншого військового майна та незаконне використання підлеглого для особистих послуг чи послуг іншим особам, якщо вони завдали істотної шкоди, пропонується включити до диспозиції пункту “а” статті 254 КК і розглядати їх як спеціальні форми зловживання посадової особи владою чи посадовим становищем.
ВИСНОВКИ
Таким чином, в дисертації розглянуті питання соціальної обумовленості кримінальної відповідальності за перевищення військовою посадовою особою влади чи посадових повноважень, дано поняття перевищення влади чи посадових повноважень та досліджені його специфічні ознаки, зроблено детальний юридичний аналіз складу цього злочину та його кваліфікованих видів, сформульовані відповідні пропозиції щодо удосконалення законодавства і судової практики України.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1) Клименко В. А., Мельник Н.И., Хавронюк Н.И. Уголовная ответственность за должностные преступления: Монографія. — К.: Блиц-Информ, 1996. — 160 с.;
2) Мельник Н.И., Омельченко Г. Е., Хавронюк Н.И. Комментарий к Закону Украины "О борьбе с коррупцией". — К.: Блиц-Информ, 1996. — 352 с.;
3) Хавронюк М.І. Військові злочини: Навчальний посібник. — К.: Українська академія внутрішніх справ, 1995. — 156 с.;
4) Хавронюк М.І. Деякі питання вдосконалення законодавства, що передбачає кримінальну відповідальність за військові злочини // Удосконалення кримінального законодавства України: Збірник наукових праць. — К.: Українська академія внутрішніх справ, 1996. — С. 82-86;
5) Клименко В. А., Мельник М. І., Хавронюк М.І. Норма про відповідальність за зловживання владою або посадовим становищем потребує вдосконалення // Удосконалення кримінального законодавства України: Збірник наукових праць. — К.: Українська академія внутрішніх справ, 1996. — С. 123-124;
6) Хавронюк Н. О некоторых правовых средствах противодействия мошенничеству со стороны частных и должностных
лиц // Предпринимательство, хозяйство и право. — 1996. — № 10. —
С. 17-21;
7) Хавронюк Н. Существенный ущерб как признак объективной стороны превышения власти или служебных полномочий // Предпринимательство, хозяйство и право. — 1997. — № 1. — С. 2327;
8) Мельник М. I., Хавронюк М.І. Розмежування складів злочинів “зловживання владою або посадовим становищем" та “перевищення влади або посадових повноважень” // Право України.
— 1997, — №2, — С. 31-33;
9) Хавронюк М.І. Забезпечення прав людини як сутність державної влади // Майбутнє правної системи України: тези доповідей та наукових повідомлень Міжнародної науково-практичної конференції молодих юристів (15-16 березня 1996 р.). — К.: Українська правнича фундація, 1996. —С. 20-22;
10) Мельник М. І., Хавронюк М.І. Розробка концепції
кримінального законодавства — необхідна передумова підготовки і прийняття нового Кримінального кодексу України // Концепція розвитку законодавства України: Матеріали науково-практичної
конференції. Травень 1996 р. — К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1996. — С. 394-395;
11) Хавронюк Н. Закон суров. А справедлив? // Народная армия. — 1992. — 14 марта;
12) Мельник М., Хавронюк М. Була б людина, а стаття знайдеться // Голос України. — 1996. — 20 лютого;
13) Мельник Н.И., Хавронюк Н.И. "Эпидемия” должностных преступлений на Украине: причины и следствия // Юридическая практика. — 1996. — № 15-16;
14) Хавронюк М.І. Військових карали завжди // Юридичний вісник України. — 1996. — №№ 43-48;
15) Хавронюк М.І. Деякі пропозиції щодо уніфікації поняття “тяжкий злочин” // Юридичний вісник України. —1996. — № 36.
АНОТАЦІЯ
Хавронюк М.І. Кримінальна відповідальність за перевищення військовою посадовою особою влади чи посадових повноважень. — Рукопис.
Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08. — кримінальне право та
кримінологія; кримінально-виконавче право. Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Київ, 1998.
В дисертації розглядаються питання соціальної обумовленості кримінальної відповідальності за перевищення військовою посадовою особою влади чи посадових повноважень, дається поняття перевищення влади чи посадових повноважень та досліджуються його специфічні ознаки, робиться детальний юридичний аналіз складу цього злочину та його кваліфікованих видів, формулюються відповідні пропозиції щодо удосконалення законодавства і судової практики України.
Ключові слова: кримінальна відповідальність, перевищення влади чи посадових повноважень, військова посадова особа, істотна шкода, тяжкі наслідки, застосування зброї, воєнний час, бойова обстановка.
АННОТАЦИЯ
Хавронюк Н.И. Уголовная ответственность за превышение воинским должностным лицом власти или должностных
полномочий. — Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08. — уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. Институт
государства и права им. В.М.Корецкого НАН Украины, Киев, 1998.
В диссертации рассматриваются вопросы социальной обусловленности уголовной ответственности за превышение воинским должностным лицом власти или должностных
полномочий, дается понятие превышения власти или должностных
полномочий и исследуются его специфические признаки, делается детальный юридический анализ состава этого преступления и его квалифицированных видов, формулируются соответствующие предложения по совершенствованию законодательства и судебной практики Украины.
Ключевые слова: уголовная ответственность, превышение власти или должностных полномочий, воинское должностное лицо, существенный вред, тяжкие последствия, применение оружия, военное время, боевая обстановка.
SUMMARY
Khavronjuk М.I. Criminal responsibility of military official for improper use of authorities. — Manuscript.
Dissertation thesis for scientific degree of master of arts, specialisation — Law — 12.00.08. — criminal law and criminology; criminal executive law. Koretskiy V.M. Institute of State and Law of N.A.S. of Ukraine, Kyyiv, 1998.
Dissertation thesis deals with the problem of social determination of criminal responsibility of military official for improper use of powers. The author gives the definition of such notion as Improper Use of Authorities and studies its specific traits, gives a detailed analysis of corpus delicti and its kinds, formulates proposals for perfection of legislative and court practice of Ukraine.
Key words: criminal responsibility, improper use of powers of office authorities, military official, extensive damage, grave consequences, arms use, war time, war fare.
Здано до складання У# Підписано до друку 2-М Зд
Папір 'дРч/с А> і Формат &й'*Р>ч/і6 Умов друк, аркуш 0 98.
Замовлення /V№2 . Наклад 120 прим
