АВТОРЕФЕРАТ ДИССЕРТАЦИИ по праву и юриспруденции на тему «Уголовно-правовые нормы об ответственности за кражу как институт уголовного законодательства»
г-
і..,
КУЗНЕЦОВ Віталій Володимирович
УДК 343.34
КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІ НОРМИ ПРО ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА КРАДІЖКУ ЯК ІНСТИТУТ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
Спеціальність 12.00.08 кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичними аук
» / /
/
Київ - 2000
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі кримінального права Національної академії внутрішніх справ України.
Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор Смітієнко
Віктор Миколайович, Національна академія внутрішніх справ України, професор кафедри кримінального права.
Офіційні опоненти:
- доктор юридичних наук, член-кореспондент Академії правових наук України, професор Лановенко Ігор Петрович, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, провідний науковий співробітник;
- кандидат юридичних наук, професор Александров Юрій Валерьянович, Національна академія внутрішніх справ України, професор кафедри кримінології.
Провідна установа - Одеська державна юридична академія
(Міністерство освіти і науки України).
/У / £Ч ’
Захист відбудеться " ьАУ 2000 р. о /£_ годині на
засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03 при Національній академії внутрішніх справ України (03035, м. Київ - 35, Солом'янська пл., 1).
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України (03035, м. Київ - 35, Солом'янська пл., 1).
Автореферат розісланий "/<? " 2000 р.
Вчений секретар спеціалізованої
вченої ради, ^ '
доктор юридичних наук А.В. Іщенко
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. З моменту встановлення реальної незалежності України перед суспільством постав цілий комплекс важливих проблем, вирішення яких є невідкладною справою. Особливої гостроти ці проблеми набувають за наявності таких, уже сталих в Україні, соціально-економічних явищ, як занепад економіки, зростання злочинності, масове безробіття, матеріальне зубожіння населення. У цьому контексті до найважливіших завдань правової держави належать як удосконалення кримінального законодавства і практики його застосування на прогресивній основі з урахуванням охорони загальнолюдських цінностей, так і суттєве поліпшення роботи всіх правоохоронних органів і теоретичне дослідження питань боротьби зі злочинністю.
Враховуючи, що власність є економічною основою життя суспільства та людини, показником добробуту населення, конче потрібно забезпечити належний захист з боку держави цієї серцевини всіх суспільних відносин. Це положення має свої витоки як із вітчизняного, так із міжнародного права.
У ст.ст. 13 та 41 Конституції України проголошено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, а держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання. Аналогічне положення проголошується і в ст.1 Протоколу №1 до Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини.
Однією з поширених форм посягань на власність є розкрадання шляхом крадіжки. Слід зазначити, що з прийняттям Конституції України, Закону України “Про власність”, низки інших нормативних актів, які закріпили рівний правовий статус усіх форм власності, виникла нагальна потреба в приведенні кримінального законодавства у відповідність із вказаними положеннями. Однак поки що це не знайшло відображення в чинному Кримінальному кодексі України. В ньому існує застарілий поділ крадіжок залежно від предмета викрадення. Регламентування крадіжок державного або колективного майна в главі 2, а крадіжок індивідуального майна - главі 5, і відповідно до цього різне ставлення держави до цих злочинів спиралось і спирається на ст.З Конституції УРСР 1919 року, що явно не відповідає чинному законодавству і потребує змін.
Вивчення судово-слідчої практики з даної категорії справ та аналіз спеціальної і загальної юридичної літератури свідчать про те, що в працівників органів внутрішніх справ виникають істотні складнощі при розкритті та розслідуванні різних видів крадіжок, пов’язані з недосконалістю чинного кримінального законодавства та різними тлумаченнями кримінально-правових
понять. Тому особливо важливо, щоб безпосередня боротьба дьогс правоохоронного органу з таким соціально-правовим злом, як крадіжка, мал; належне теоретичне підгрунтя в українському кримінальному законодавстві.
Безперечно, кримінально-правові норми про відповідальність за крадіжку відомі всім криміналістам. Це, зокрема, підтверджують багаточисленні науков праці, монографії, статі.
Серед дореволюційних правників, які розробляли окремі аспекти ціє проблеми, чільне місце посідають такі вчені: Л.Белогріц-Котляревський В.Єсіпов, Г.Колоколов, А.Круглевський, М.Неклюдов, СЛознишев, М.Таганцев Д.Тальберг, І.Фойницький та інші.
Із сучасних криміналістів та кримінологів, які досліджували окремі питанні кримінальної відповідальності за крадіжку, головне місце посідають такі відом правники: Ю.Александров, Г.Борзенков, В.Владимиров, Б.Волженкін
Й.Гельфанд, М.Гельфер, С.Єлісеєв, А.Закалюк, А.Зелінський, М.Коржанський Г.Крігер, Б.Курінов, В.Литовченко, Ю.Ляпунов, П.Матишевський, В.Меньшагіи П.Михайленко, М.Панов, А.Пінаев, А.Піонтковський, Т.Сергєєва, В.Смітієнкс Є.Тенчов, В.Тихий, Є.Фролов, В.Шакун, В.Шикунов та інші.
У більшості наукових публікацій крадіжка розглядається як одна з фор? посягань на власність або як спосіб вчинення злочину. Таке розумінн наймасовішого суспільно небезпечного явища, очевидно, не зовсім відповіла реальному стану справ.
Привертає увагу той факт, що в чинному кримінальному законодавстві н завади враховуються окремі досягнення вітчизняної кримінально-правове думки. Тільки спираючись на багатовіковий досвід українського нормотворенш а також зважаючи на окремі положення зарубіжного кримінальног законодавства, можливе пізнання самої сутності інституту крадіжки, історичнії умов його виникнення, розвитку його разом із суспільством, співвідношення іншими подібними інститутами кримінального законодавства.
У контексті реформування кримінального законодавства України визріл необхідність змістовного, на якісно новому рівні, вдосконалення кримінальне правових норм про відповідальність за крадіжку. При цьому важлив визначитись і в тенденціях розвитку кримінально-правового інституту крадіжкі До цього потрібно підходити уважно, тому що постійна зміна чинног законодавства, яке не завжди встигає враховувати нові потреби людини і суспільства, робить його не завжди послідовним. З урахуванням цих важливи вимог актуальним видається дослідження реформування кримінально-правовог інституту крадіжки.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрани напрямок дослідження базується на п.2 ст.5, ст.ст. 25, 28, 60, ч.2 ст.8
з
Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки, затвердженої Указом Президента України від 17 вересня 1996 року, планах наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України та кафедри кримінального права академії.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексна розробка і конкретизація загальнотеоретичних положень щодо сутності кримінально-правових норм про відповідальність за крадіжку як інституту кримінального законодавства і формулювання на цій основі пропозицій, спрямованих на вдосконалення кримінального законодавства і практики застосування кримінально-правових норм про відповідальність за крадіжку.
Відповідно до поставленої мети в дисертації зроблено спробу вирішити такі вузлові завдання:
- вивчити історичний аспект появи та розвитку кримінально-правового інституту крадіжки як у вітчизняному, так і в зарубіжному кримінальному законодавстві;
- проаналізувати стан наукової розробки проблеми в теорії кримінального права;
- визначити поняття кримінально-правового інституту крадіжки та законодавчу дефініцію крадіжки;
- розглянути кримінально-правову сутність інституту крадіжки (предмет правового регулювання, структуру) та інші його властивості;
- визначитись із предметами різних видів крадіжок;
- відмежувати крадіжку від суміжних складів злочину;
- розробити пропозиції і рекомендації щодо вдосконалення кримінального законодавства та інших нормативних актів України, а також практики їх застосування.
Наукова новизна одержаних результатів визначається насамперед об’єктом дисертаційного дослідження. На монографічному рівні по-новому з врахуванням новітніх досягнень вітчизняної кримінально-правової теорії юзглядаються кримінально-правові норми про відповідальність за крадіжку як нститут кримінального законодавства. На захист виносяться такі положення:
вперше в українській юридичній літературі пропонується визначення поняття кримінально-правового інституту крадіжки як сукупність передбачених у кримінальному законодавстві кримінально-правових норм, що встановлюють кримінальну відповідальність за протиправну діяльність, пов'язану з таємним корисливим вилученням чужого майна, головним чи додатковим
об’єктом якої є відносини власності;
- вдосконалення інституту крадіжки в майбутньом; кримінальному законодавстві повинно грунтуватися на таки: критеріях: а)обумовленість однакової побудови структурі кримінально-правових статей; б)виваженість при встановленії кількісного обсягу цього правового інституту, тобто достатніст підстав для криміналізації та декриміналізації різних виді крадіжок;
- конкретизовані і знайшли подальшу розробку питання сутност та структури інституту крадіжки. Характерними рисам: інституту крадіжки є його багатофункціональність, особливії: таємний спосіб вчинення злочинної діяльності, найбільш кількість злочинів, які становлять цей інститут, найбільш кількість потерпілих. Особливістю цього кримінально-правовог інституту є те, що він не закріплений у вигляді відповідної глав Кримінального кодексу України;
- детально досліджується проблема гуманізації кримінальне правової політики у сфері боротьби з крадіжками майн; Інститут крадіжки повинен враховувати можливіст застосування компромісних норм та кримінально-правов реституцію до осіб, що вчинили крадіжку;
- пропонуються конкретні рекомендації щодо вдосконаленії кримінального законодавства України та правозастосовчі практики з урахуванням подальшої розробки інститут крадіжки, зокрема така редакція статті Особливої частини К "Крадіжка": ч.І - "Таємне викрадення чужого майна на суму, пі перевищує одну мінімальну заробітну плату"; ч.2 - "Ті ж ді вчинені повторно, за попередньою змовою групою осіб або значних розмірах"; ч.З - "Ті ж дії, поєднані з протиправни проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, аЄ вчинені у великих розмірах, або пов’язані з викрадення предметів, що мають історичну, наукову, художню чи культурі: цінність"; ч.4 - "Ті ж дії, вчинені в особливо великих розмір: або організованою групою".
Теоретичне та практичне значення одержаних результаті: Сформульовані та викладені в дисертаційному дослідженні положенн узагальнення, висновки і рекомендації мають як загальнотеоретичне, так спеціально-галузеве значення для науки кримінального, кримінальні виконавчого права, кримінального процесу та кримінології, оскільї
розширюють і поглиблюють уявлення про сутність і значення інституту крадіжки та застосування кримінально-правових норм у діяльності правоохоронних органів і суду.
Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що зроблені в ньому висновки та пропозиції можуть вважатися певним внеском у теорію кримінального права і попередження злочинності. Особливо це стосується таких важливих правових інститутів, як інститут кримінально-правої реституції, призначення покарання тощо.
Практичні рекомендації, у тому числі пропозиції законодавчого характеру, спрямовані на підвищення ефективності роботи правоохоронних органів у боротьбі з крадіжками чужого майна.
Результати дисертаційного дослідження впроваджені в діяльність Верховного Суду України (акт від 03.01.2000р.) та використані Комітетом з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності та боротьби з організованою злочинністю і корупцією Верховної Ради України при доопрацюванні проекту Кримінального кодексу України (акт №1029/3 від 31.01.2000р.).
Основні положення та результати дослідження можуть бути також використані:
- при підготовці постанов Пленуму Верховного Суду України щодо питань призначення покарань та застосування судами законодавства про відповідальність за злочини проти власності;
- для удосконалення діяльності слідчих і судових органів;
- при доопрацюванні проекту Кримінального кодексу України, інших законодавчих актів;
- при розробці комплексних загальнодержавних, регіональних та локальних спеціальних програм і заходів, спрямованих на підвищення ефективності протидії крадіжкам майна;
- для написання відповідних розділів і підрозділів підручників і навчальних посібників з кримінального права, кримінології та спеціальних курсів з цих дисциплін;
- при підготовці та читанні лекцій на тему “Злочини проти власності” з кримінального права і за темами: “Кримінологічна характеристика злочинів проти власності”; “Причини та умови, що детермінують злочини проти власності” з кримінології, а також суміжних з ними тем;
- у науково-дослідній роботі слухачів і курсантів навчальних закладів системи МВС;
- для підвищення рівня правових знань серед населення.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційної дослідження доповідались і обговорювались на засіданнях кафедр кримінального права Національної академії внутрішніх справ України, у вистуї на міжнародній науковій конференції «Європа на порозі нового тисячоліття», яі відбулась 5 травня 1999 року в Академії праці і соціальних відносин Федеран профспілок України.
Окремі матеріали дисертаційного дослідження використовуються навчальному процесі Національної академії внутрішніх справ У країн Національного університету "Києво-Могилянська академія" під час проведені семінарських і практичних занять з кримінального права.
Публікації. Основні положення та висновки, що сформульовані дисертаційному дослідженні, опубліковані автором у восьми одноособові наукових статтях, сім з яких - у фахових виданнях.
Структура дисертації зумовлена її метою та поставленими завданнями складається зі вступу, трьох розділів, які містять сім підрозділів, висновків пропозицій, списку використаних літературних джерел (240 найменувань), І ілюстрація та 7 таблиць у 23 додатках на 30 сторінках. Повний обсяг дисертації 228 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обгрунтовується вибір та актуальність теми дослідження, її зв'язс з науковими програмами, планами і темами, ступінь її наукової розробк визначено мету і завдання дисертаційного дослідження; показано наукої новизну, яка зумовлюється основними положеннями, що виносяться на захис розкрито теоретичну та практичну значимість одержаних результагів.
У першому розділі "Соціальні і правові передумови появи та існуваш інституту крадіжки", який включає два підрозділи, висвітлюється істор розвитку та становлення інституту крадіжки від найдавніших часів ; сьогодення, сучасне регламентування його в законодавствах окремих зарубіжні країн.
У першому підрозділі "Генезис інституту крадіжки у вітчизняному зарубіжному законодавстві" розглядається історія виникнення, формування ■ подальшого розвитку інституту крадіжки. Автор за допомогою історичної методу досліджує становлення інституту крадіжки в різних законодавчих акт; минулого. Дотримуючись хронологічної послідовності, дисертант дає розгорну; характеристику історичного розвитку кримінально-правового інститу крадіжки. У роботі наводяться окремі положення та приклади з Біблії, Збірниі законів царя Хамурапі, римського права, з договору Русі з Візантією (911 р
аналізуються різні редакції “Руської Правди”, Литовський статут 1529 p., Судебник 1497 p., Судебник 1550 p., Мединський губний указ 1555 p., Соборне Уложення 1649 p., військовий Артикул 1715 p., "Права, за якими судиться малоросійський народ" 1743 p., Указ "Про суд та покарання за воровство різних родів та установ робітничих домів" 1781р., Уложення про покарання уголовні і виправні 1845 p., Уголовне Уложення 1903 р. Не залишились поза увагою також закони та інші нормативні акти радянського періоду розвитку нашої держави і новітні досягнення української кримінально-правової думки.
На основі проведеного дослідження автор дійшов висновку, що крадіжка є самостійним і одним із найдавніших асоціальних явищ; поняття, зміст та структура цього явища в різні часи внаслідок різного ставлення до нього законодавця змінювались і набували іноді зовсім протилежних форм; боротьба з крадіжками мала не тільки каральний характер, але й була спрямована на повне відшкодування заподіяної викраденням шкоди.
У другому підрозділі "Інститут крадіжки в сучасному зарубіжному кримінальному законодавстві" розглядається сучасне регламентування явища крадіжки в кримінальних законодавствах зарубіжних країн.
За своїм змістом кримінальне законодавство таких країн, як Італія, Німеччина, Франція, Великобританія, Японія, Болгарія, Югославія, Польща, а також тих, де закріплений шаріат, в понятті крадіжки не виділяє таку головну ознаку (властиву для вітчизняної кримінально-правової думки) цієї правової категорії, як таємність. Навіть така ознака крадіжки в кримінально-правових нормах згаданих держав, як не насильницьке заволодіння чужим майном, не завжди є обов’язковою. Крадіжка в одних країнах виступає як загальний злочин проти власності (це можна порівняти з певними застереженнями, з нашим родовим поняттям “розкрадання”), в інших як злочин, що поєднує, з точки зору українського кримінального законодавства, крадіжку і грабіж.
Особливості зарубіжного кримінального законодавства у регламентуванні відповідальності за крадіжки знаходять вияв в окремому самостійному закріпленні злочинів, що входять до інституту крадіжки. Про це свідчить хоча б прийнятий у Великобританії Закон про крадіжку 1968 р.
Досліджений матеріал свідчить про принципову різницю в розумінні і регулюванні інституту крадіжки в кримінальному законодавстві зарубіжних країн порівняно з чинним Кримінальним кодексом України. Проводячи певні паралелі з історії розвитку поняття і системи крадіжок в зарубіжних і нашій країні, автор дисертаційного дослідження робить висновок про подібність минулих позицій, які з часом змінились. Експертне опитування працівників міліції показало, що 21,5% опитаних респондентів не вважають обов’язковою ознакою крадіжки таємний спосіб викрадення майна. Уже це вказує на можливі
подальші, більш глибокі, перспективи вивчення цього питання.
Проаналізовані нормативні документи дозволяють зробити такі висновки крадіжка виступала й виступає (у законодавствах окремих зарубіжних країн) не лише як таємне, але і як відкрите викрадення чужого майна, не пов’язане і: застосуванням насильства; кримінальне законодавство окремих зарубіжних країї закріплює кримінально-правові норми про відповідальність за крадіжку яі самостійний кримінально-правовий інститут.
У другому розділі "Поняття, зміст та структура інституту крадіжки", якиі включає три підрозділи, розглядаються поняття, структура інституту крадіжки дано правову характеристику системи кримінально-правових норм пр( відповідальність за крадіжку; досліджено диференціацію крадіжок залежно вц предмета злочину, а також перспективи появи нових кримінально-правовш норм, що вплинуть на структуру цього правового інституту.
У першому підрозділі "Поняття і сутність інституту крадіжки ] кримінальному законодавстві України" досліджено основні положення, щ< розкривають юридичний зміст вказаного протиправного явища, запропоновані поняття та визначено структуру інституту крадіжки.
У вітчизняній кримінально-правовій теорії правова категорія "крадіжка розглядалась і до цього часу розглядається як окремий склад злочину передбачений ст.81 і ст.140 КК України, а також (в окремих кримінально правових нормах) як спосіб здійснення злочину.
Дослідження крадіжки як явища, а не як одиничного злочину потребу якісно нового аналізу кримінально-правових норм про відповідальність з крадіжку саме як інституту кримінального законодавства.
Про важливість постановки такої проблеми свідчать і результаті експертного опитування працівників міліції. Так 95,5% респондентів вважають що крадіжка є асоціальним протиправним явищем, а 70% осіб вказують н наявність у кримінальному законодавстві певної сукупності правових норм, як встановлюють кримінальну відповідальність за різні види крадіжок. Вили крадіжки як окремого суспільно небезпечного явища поширюється не тільки II кримінально-правові відносини, але й на (як прямо, так і опосередковано економічні, соціально-культурні і навіть політичні відносини.
Розуміння" крадіжки на рівні кримінально-правового явища, а не лише я способу вчинення злочину або як одиничного злочину, приводить до логічног питання: яке ж місце кримінально-правових норм про відповідальність з
крадіжку в системі кримінального законодавства? Навіть застосовуючи метод ві протилежного, дисертант робить висновок, що дане явище за обсягом набагат ширше від однієї кримінально-правової норми та асоціації кримінально-правови норм. Воно, безумовно, менше галузі і підгалузі кримінального права. Не мож
воно бути і субінститутом, тому що в такому разі воно повинно охоплюватися правовим обсягом якогось інституту. Найбільш подібними до цього структурного елементу кримінального законодавства є інститути кримінальної відповідальності за злочини проти індивідуальної власності громадян і державної або колективної власності, які лише збігаються з ним змістовно в окремих положеннях. Тобто ці кримінально-правові норми про відповідальність за крадіжку не входять у повному обсязі у відомі кримінально-правові інститути Особливої частини Кримінального кодексу, а це говорить лише про одне: інститут крадіжки це справді нове самостійне утворення.
Інший шлях полягає в тому, що при дослідженні цього питання необхідно використати філософські поняття "окремого", "особливого" і "загального". Якщо розглядати один з різних видів крадіжки, то він, безумовно, підпадає під філософську категорію "окремого". Це - один злочин, окремий факт, який сам по собі хоч і є унікальним, але все ж не дає повного відображення всього загалу подібних випадків. Повна невідповідність окремих крадіжок тим правовим стандартам, що застосовуються до цього різновиду злочину (це і крадіжка людини тощо), на думку автора, підводить ці випадки під філософську категорію "особливого". Безумовно, існування "окремого", "особливого" логічно виводить на філософську категорію "загального". Проведене дослідження дає змогу зробити висновок, що кримінально-правові норми про відповідальність за крадіжку повинні мати таку правову форму, в якій органічно поєднуються всі ці окремі явища в їх спільності чи подібності зв’язків і відносин. Найбільш вдалою і правильною правовою формою закріплення цих окремих подібних явищ є, на думку дисертанта, інститут крадіжки.
Даний шлях вказує, що процес пізнаній окремих злочинів є своєрідний рух від їх простого сприйняття і аналізу до більш якісного розуміння як кримінально-правового феномена.
Автор визначає такі характерні риси інституту крадіжки: його
багатофункціональність, особливий таємний спосіб вчинення злочинної діяльності, найбільша поширеність злочинів, які становлять цей інститут, найбільша кількість потерпілих.
Особливістю цього кримінально-правового інституту є те, що він не закріплений у вигляді відповідної глави Кримінального кодексу України.
Одним із висновків першого підрозділу стало вихідне поняття: інститут крадіжки - це сукупність передбачених у кримінальному законодавстві кримінально-правових норм, які встановлюють кримінальну відповідальність за протиправну діяльність, пов'язану з таємним корисливим вилученням чужого майна, головним чи додатковим об’єктом якої є відносини власності.
У другому підрозділі "Предмет злочинів, що становлять інститут крадіжки розглядаються певні предмети злочинів, які допомагають диференціюваті кримінальну відповідальність за різні види крадіжок.
Автор у цілому погоджується з визначеннями предмета злочину, як пропонуються такими правниками, як М. Коржанський, В. Кудрявцев, В. Тацій Є.Фролов, і пропонує таке його визначення: предмет злочину - це вказана ; кримінально-правовій нормі певна річ матеріального світу з властивостям] суспільних відносин, які зазнають або ставляться під загрозу негативних змії внаслідок суспільно небезпечного посягання.
Автор розглядає фізичні, економічні та юридичні ознаки предмета крадіжки
Фізичною ознакою предмета крадіжки є його матеріальність у вигляді реч Дисертант дотримується визначення речі, яке запропоноване в проею Цивільного кодексу України. В ст. 163 цього законопроекту річчю визнаєтьс предмет матеріального світу, який задовольняє потреби людей і щодо яког можуть виникати цивільні права та обов'язки.
З економічної точки зору предмет крадіжки завжди є конкретної матеріальною цінністю, тобто має вартість і може задовольнити певні потреб людини.
Автор доводить, що предмет крадіжки повинен бути цінним або за сутгк або за призначенням. Тому цінність майна за суттю повинна визначатись залежи від матеріалу, форми, віку та унікальності речі.
Розглядаючи цінність предметів крадіжок за суттю, дисертант вважає, їй такими є речі, які мають історичну, наукову, художню або культурну цінність.
У роботі досліджуються як предмет крадіжки речі, що не є цінними, а; держава наділила їх таким правовим режимом, який гарантує їм вільний ас обмежений обмін на інші матеріальні речі, що є цінними за суттю. Це такі реч як валюта, цінні папери, інші документи.
Юридична ознака предмету крадіжки полягає в тому, що викрадене майї повинне бути об'єктом чужої власності.
У кримінально-правовій літературі склалося, на думку автора, в основно?, правильне розуміння цього критерію, який можна сформулювати таким чиної викрадене майно є чужим для винної особи.
Автор доводить, що позиція залишення існуючого поділу майна і державне, колективне та індивідуальне грунтується на хибно зрозумілих вимог: практики щодо визначення форм власності викраденого майна. Це, як відом базується на невиправданому радянському розумінні, що суспільна небезпечніс посягань на різні форми власності різна (як згадувалось вище, це випливало Конституції УРСР 1919р. та інших нормативних актів). Така позиція лиі ускладнює кваліфікацію злочину. З прийняттям Конституції України 1996
пріоритетність у кримінально-правовій охороні державної та колективної власності була скасована, хоча, як згадувалось, кримінальне законодавство не зазнало відповідних змін.
У роботі пропонується визначити поняття «чуже майно» у відповідній статті кримінального закону. Пропонується таке законодавче визначення: під чужим майном потрібно розуміти майно, що не є власністю винного, крім речі, на яку він має право співвласника.
Важливим етапом у дослідженні є відмежування кримінально караної крадіжки від адміністративно караної. На думку автора, критерієм для такого відмежування повинен стати передбачений у кримінальному законодавстві розмір шкоди, з якого настає кримінальна відповідальність. Для обгрунтування цього положення автор наводить результати експертного опитування працівників міліції: 80,5% респондентів підтримали таке положення. Тому в дисертації пропонується встановити єдине вартісне обмеження щодо визначення кримінальної караності крадіжки, яке може залежати від мінімальної заробітної плати.
Одним з основних підсумків цього підрозділу є пропозиція визначити у відповідній статті Особливої частини поняття крадіжки як таємного викрадення чужого майна на суму, що перевищує одну мінімальну заробітну плату.
Загальним підсумком цієї частини дослідження є виділення таких речей, що можуть бути предметом крадіжки за чинним кримінальним законодавством: а)рухоме і нерухоме майно (подільне та неподільне, споживне та неспоживне, головне і приналежне, складне); б) речі з особливим правовим режимом (частково вилучені з цивільного обігу); в) валюта, цінні папери, інші документи (талони на пально-мастильні матеріали, проїзні документи, знаки поштової оплати - марки, конверти і т.п.; г) квитки різних лотерей, телефонні картки, жетони для проїзду в метро.
У третьому підрозділі "Перспективи визначення нових предметів крадіжок" розглядається поява нових видів крадіжок, а також пропонується сучасне кримінально-правове тлумачення тих злочинів, які не знаходять відповідного законодавчого регламентування.
Крадіжка як історичне явище набуває різних форм і видів в залежності від суспільного розвитку людства, а також від злочинної “винахідливості” людей. Враховуючи це, в дослідженні робиться висновок про те, що у сферу впливу цього суспільно небезпечного прояву залучаються все нові предмети. За допомогою таких предметів, що знаходяться під кримінально-правовим захистом, на думку автора, і буде розширюватись як кількісно, так і якісно інститут крадіжки. Дослідження таких злочинів стає особливо важливим під час реформування кримінального законодавства України.
У дисертації значне місце відведене вивченню такого злочину, як крадіжкг електроенергії. Досліджуючи історію регламентування цього явища ) вітчизняному та зарубіжному кримінальному законодавстві, автор приходить де обгрунтованого висновку про необхідність "реанімації" цих наукових т; нормативних положень.
Визнання електроенергії ймовірним предметом крадіжки спирається н: проведений аналіз положень філософської, юридичної та іншої спеціально наукової літератури. Зроблені автором висновки про необхідність кримінально правового закріплення крадіжки електроенергії цілком відповідають Закон} України "Про електроенергетику" від 16 жовтня 1997 року.
Особливе місце в проведеному дослідженні відводиться визнаннк комп'ютерної інформації специфічним ймовірним предметом крадіжки. Появ; таких нових злочинів, як комп’ютерні викрадення інформації, потребує нового наукового вивчення такого елемента матеріального світу, як інформація.
У зв'язку з цим у роботі проводиться критичний аналіз Законів України "Пр< інформацію", "Про науково-технічну інформацію", "Про захист інформації і автоматизованих системах", а також іншої загальної та спеціальної літератури, і якій розглядаються окремі аспекти правової природи комп'ютерної інформації.
Враховуючи сучасні потреби життя та спираючись на аналіз історі економіки, яка свідчить про постійну зміну економічної і фізичної природі грошей, автор пропонує визнати можливим предметом крадіжки безготівку т; "електронні" пластикові картки. Це спирається на те, що існуючі три функці грошей як засобу платежу, міри вартості і гарантованості майном емітент; фактично зазнали змін. На сучасному етапі розвитку економічних відносні остання функція грошей вже не відіграє тієї ролі, яку вона відігравала раніше. Ц пов’язано з тим, що гроші в сучасному суспільстві виступають як кредит довірі їх власника до емітента та економічної системи держави.
У роботі пропонується вважати “електронну” пластикову картку певни: еталоном вартості, яким є гроші, бо розвиток нових технологій призводить Ді трансформації звичайних грошей в так звані «електронні».
Враховуючи певну поширеність і особливості небезпеки крадіжок релігійни: святинь, автор відніс ці речі до окремого виду ймовірних предметів крадіжки Самостійне правове регламентування таких посягань, на думку автора, повинн бути закріплене у кримінальному законодавстві. Таке ставлення до релігійни: святинь відповідає не тільки потребам духовного розвитку суспільства, але : виходить з історії вітчизняного нормотворення та розвитку кримінально-правове думки.
Дисертант пропонує таке визначення релігійної святині: предмет
матеріального світу, особливості якого в певної частини людей викликають вагомі причини вірити в наявність вищого створіння - Бога.
Підсумком цього етапу дослідження є визначення можливих самостійних предметів крадіжки: 1) електричної енергії; 2) таких видів комп’ютерної інформації, як довідково-енциклопедична, науково-технічна (яка не є інтелектуальною власністю), конфіденційна, соціологічна; 3) безготівкових грошей; 4) “електронних” банківських карток; 5) релігійних святинь.
Треті» розділ "Спірні питання реалізації інституту крадіжки в умовах реформування кримінального законодавства України" має практичну спрямованість і присвячений питанням, що пов'язані з відмежуванням крадіжки від суміжних складів злочину, а також дослідженню тенденцій подальшого вдосконалення норм, які становлять даний кримінально-правовий інститут.
У першому підрозділі "Відмежування крадіжки від суміжних складів злочину" визначається, що кримінально-правовий інститут крадіжки є самостійним інститутом кримінального законодавства з притаманними йому властивостями.
Розуміння сутності і самостійності будь-якого явища стає більш зрозумілим при порівнянні його з іншими суміжними явищами. Проведене дослідження свідчить про взаємозв’язок крадіжки з іншими суміжними злочинами. Особливо це стосується шахрайства, яке також набуває поширення у сфері злочинності.
У роботі певну увагу приділено питанням відмежування різних форм розкрадання електроенергії. Найбільший практичний і теоретичний інтерес викликало в дослідженні питання: здійснено крадіжку чи розкрадання електроенергії шляхом шахрайства? У цьому разі потрібно керуватися такими положеннями. Коли фізична особа укладає договір купівлі-продажу
електроенергії, вона отримує право на володіння певного кількістю
електроенергії, але й вона зобов’язується виконувати певні вимоги - правильне надання інформації про кількість використаної енергії, не порушення роботи лічильника та інші.
Якщо особа порушує договірні зобов’язання з конкретною метою розкрадання електроенергії, то це, безумовно, характеризує такий спосіб здійснення злочину, як обман. Відповідно ці злочинні дії повинні
кваліфікуватись як шахрайство.
Якщо ж фізична особа, незалежно від наявності договору, незаконно, таємно підключиться до електричної мережі, тобто відбудеться несанкціонований, в збхід лічильника, доступ до мережі, то ці дії потрібно кваліфікувати як крадіжку глектроенергії.
У роботі розглядаються також проблемні питання кваліфікації крадіжої металу на об'єктах електроенергетики. Автор вважає, що лише в тому разі, колі наявна змішана форма вини в таємних діях злодія, тобто ставлення злочинця де наслідків у вигляді вилучення металу із законної власності - умисне, а д< ймовірної шкоди навколишньому середовищу чи громадській безпец проявляється злочинна недбалість чи самовпевненість, молена говорити, щі справді вчинено крадіжку.
Наведені в дисертації приклади свідчать про те, що основним безпосередні? об’єктом таких посягань, мабуть, не завжди можна визначати відносиш власності на конкретний предмет енергетики. Тобто в залежності від ставленії; винної особи до наслідків протиправного діяння (щодо дій наявний лише прямиі умисел) відбувається визнання того чи іншого безпосереднього об’єкта основнії? або додатковим. Такий підхід, на думку автора, дає змогу більш правильні відобразити правову природу цього складного посягання, що безпосередню знайде реалізацію у відповідній кримінально-правової кваліфікації.
У другому підрозділі "Удосконалення інституту крадіжки під ча реформування українського кримінального законодавства" пропонуютьс конкретні організаційно-правові заходи щодо поліпшення якості розкриття т розслідування крадіжок та шляхи вдосконалення кримінально-правових норм, щ передбачають відповідальність за крадіжку, та пов'язаних з ними інши нормативних актів.
У дисертаційному дослідженні робиться обгрунтований висновок щод неналежного рівня кримінально-правової політики держави у сфері боротьби крадіжками. Це підтверджується також результатами експертного опитуванні 58% респондентів висловились за таке положення. У такому ракурсі викликаю! інтерес такі статистичні дані: з 1993 по 1998р. кількість зареєстрованих крадіжо майна, відповідальність за які передбачена в ст.ст.81, 140 КК знизилась в 1,1 раза (якщо не брати до уваги рівень латентності, який за результатам експертного опитування становив 38,6%), а кількість осіб, засуджених за цим статтям судами України за вироками, що набрали чинності, збільшилась в 1,4 раза. Це не тільки вказує на збільшення кількості злодіїв у державі, а й свідчт про поширення таємного викрадення чужого майна саме групового характеру, також організованих проявів таких злочинів. Так, протягом 1993-1998р. кількість вчинених організованими злочинними групами крадіжок зросла у З раза.
Про недостатність кримінально-правових та інших заходів боротьби крадіжками свідчить також те, що значний відсоток респондентів із сумніво ставиться до охорони державою власних майнових прав та інтересів. Так, 8,5' опитаних працівників міліції вказали, що при викраденні в них майна вони і
звернуться за допомогою до правоохоронних органів, 28,0% - звернуться, якщо будуть впевнені в результатах пошукових заходів. 23,8% кримінальних справ, від усіх проаналізованих, свідчать про те, що винна особа до судового розгляду не відшкодувала заподіяну шкоду, тобто вже лише ці показники свідчать про недостатній рівень відшкодування винними збитків від вчиненого злочину.
Вихід із цього становища автор бачить у зміні пріоритетів кримінально-правової політики. У роботі обгрунтовується, що держава не повинна ставити за головну мету лише покарати злодія за те, що він щось вкрав. На думку автора, певна гуманізація кримінально-правової політики у сфері боротьби з крадіжками і перегляд пріоритету в захисті потерпілої сторони повинні викликати такі зміни, як можливість застосування кримінально-правових інститутів компромісу та реституції до осіб, що вчинили крадіжку. Про це також свідчить і експертне опитування працівників міліції: 53,0% з них виступають за введення кримінально-правової реституції. У дисертаційному дослідженні пропонуються також конкретні організаційно-правові заходи щодо поліпшення якості розкриття та розслідування крадіжок. Це, по перше: зміна підходу у визначенні результатів боротьби з крадіжками (за це висловились 56,0% опитаних), по-друге: орієнтація роботи ОВС на розкриття найбільш небезпечних (можливим критерієм може стати розмір викраденого) крадіжок (за це висловились 33,5% опитаних).
На підставі проведеного дослідження дисертант пропонує вдосконалення кримінального законодавства, а саме:
- доповнити Кримінальний кодекс України такою статтею "Розкрадання
електроенергії чи енергоносіїв": “ч.І. Розкрадання електроенергії та
енергоносіїв шляхом незаконного підключення до мережі електропередач, нафто-, бензо-, газопроводів промислового чи побутового призначення, перекручення даних, що фіксують їх витрачання, чи механічного порушення роботи лічильника у значному розмірі, - карається...; ч.2. Ті ж дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб або у великих розмірах, - караються...; ч.З. Ті ж дії, вчинені організованою злочинною групою або в особливо великих розмірах, або шляхом нападу на об'єкти електроенергетики, - караються...”;
- доповнити Кримінальний кодекс України такою статтею “Викрадення
об’єктів права власності шляхом використання електронно-обчислювальної техніки”: “ч.І. Розкрадання об’єктів права власності шляхом використання електронно-обчислювальної техніки,- карається...; ч.2. Ті ж дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб або у великих розмірах, - караються...; ч.З. Ті ж дії, вчинені організованою злочинною групою або в особливо великих розмірах, - караються...”.
Таким чином, визнання існування в кримінальному законодавстві окремого самостійного правового інституту, на погляд автора, сприятиме не тільки
реальному дієвому реформуванню кримінального законодавства, але й дасті змогу переглянути пріоритети боротьби держави з таким суспільно небезпечно явищем, як крадіжки, і підвищить ефективність роботи органів внутрішніх спраї по попередженню, розкриттю, розслідуванню крадіжок та зменшенню Ь шкідливих наслідків.
У висновках викладені основні теоретичні підсумкові положення т; практичні рекомендації, що випливають із результатів дисертаційноп дослідження, пропозиції щодо вдосконалення кримінального законодавства зокрема пропонується:
1) об'єднати у реформуючому кримінальному законодавстві в одній глав (розділі) "Злочини проти власності" і в одній статті два види крадіжок, незалежні від форми власності викраденого майна;
2) у відповідній статті Особливої частини Кримінального кодексу Україні передбачити законодавче визначення крадіжки як таємного викрадення чужоп майна на суму, що перевищує одну мінімальну заробітну плату;
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ:
1. Кузнецов В.В. Крадіжка як кримінально-правове явище // Науковії вісник Української академії внутрішніх справ України. - 1998. - №2. - С. 146-151
2. Кузнецов В.В. Крадіжка як форма суспільно небезпечної иоведінк неповнолітніх // Науковий вісник Національної академії внутрішніх спра України. - 1999. - №3. - С. 139-144.
3. Кузнецов В.В. Поняття і сутність інституту крадіжки в кримінальном праві України // Вісник Запорізького юридичного інституту МВС України.
1999. - № 1. -С. 47-53.
4. Кузнецов В.В. Комп’ютерна інформація як предмет крадіжки // Прав України. - 1999. - Х° 7. - С. 85-89.
5. Кузнецов В.В. Комп’ютерна крадіжка: що розуміти під предмете злочину // Право України. - 1999. - № 10. - С. 74-77.
6. Кузнецов В.В. Сучасні посягання в сфері безготівкових розрахунків Предпринимательство, хозяйство и право. - 1999. - № 10. - С. 38-41.
7. Кузнецов В.В. Крадіжка електричної енергії // Предпринимательств хозяйство и право. -1999. - № 11. - С. 44-47 .
8. Кузнецов В.В. Кримінально-правовий захист права людини на власність Збірник наукових статей міжнародної наукової конференції «Європа на поре нового тисячоліття». - 1999. - С. 77-82.
Кузнецов В.В. “Кримінально-правові норми про відповідальність за крадіжку як інститут кримінального законодавства”. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. - Національна академія внутрішніх справ України, Київ, 2000.
Дисертація містить комплекс теоретичних і практичних питань, пов'язаних з дослідженням поняття, змісту, сутності та юридичної природи кримінально-правових норм про відповідальність за крадіжку як інституту кримінального законодавства. Досліджується історичний розвиток та формування інституту крадіжки. Розкривається значенім та місце крадіжки як кримінально-правового явища в законодавстві України, а також вплив її на слідчо-судову практику. Досліджуються різні види крадіжки залежно від предмета викрадення.
Особливого значення надається розгляду проблемних питань відмежування крадіжок від інших складів злочину, а також виробленню на цій основі нової кримінально-правової політики в боротьбі із крадіжками.
Вносяться пропозиції щодо вдосконалення чинного кримінального, кримінально-процесуального кодексів, а також інших нормативно-правових актів.
Ключові слова: правовий інститут, кримінально-правовий інститут, спосіб вчинення злочину, предмет крадіжки, крадіжка.
Кузнецов В.В. Уголовно-правовые нормы об ответственности за кражу как институт уголовного законодательства. - Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00,08 - уголовное право и криминология; уголовноисполнительное право. - Национальная академия внутренних дел Украины, Киев,
2000.
Диссертационное исследование содержит комплекс вопросов теоретического и практического характера, посвященных уголовно-правовым нормам об ответственности за кражу как института уголовного законодательства.
На основе комплексного анализа юридической литературы диссертантом дается определение института кражи и кражи как преступления. Автором исследуются содержание, структура и другие стороны уголовно-правового института кражи. Значительное внимание уделяется историческому аспекту исследуемой проблемы. Рассматривается практическое значение изменения уголовно-правовой борьбы с кражами на основе понимания их как ;амостоятельного социально опасного явления.
В диссертационном исследовании подчеркивается, что кража - это
самостоятельное и одно из старейших общественно опасных явлений. Автор утверждает, что понятие, содержание и структура этого явления в разное историческое время вследствие различного отношения законодателя к нему изменялись и приобретали иногда противоположные формы.
Автор подчеркивает, что кража как преступление выступала и выступает (в законодательствах зарубежных государств) не только как тайное, но и как открытое похищение чужого имущества, не связанное с применением насилия, а также как явление выступает самостоятельным уголовно-правовым институтом.
В работе указывается на такие характерные черты института кражи, как многофункциональность, особый тайный способ преступной деятельности, наибольшее количество потерпевших, наибольшая распространенность преступлений, которые составляют институт кражи. Особенностью этого уголовно-правового института есть то, что он не закреплен в виде самостоятельной главы в Уголовном кодексе Украины.
В диссертационном исследовании констатируется, что независимо от того, что разные виды кражи размещены в отдельных главах Особенной части Уголовного кодекса, но по истории развития, по содержанию они органически взаимосвязаны и дополняют одна другую.
В исследовании делается вывод о том, что в сферу влияния этого общественно опасного явления попадают все новые предметы. При помощи таких предметов уголовно-правовой защиты, по мнению автора, и будет расширяться как количественно, так и качественно институт кражи. Исследование таких преступлений становится особенно важным во время построения качественно нового уголовного законодательства Украины.
Автор определяет как возможные самостоятельные предметы кражи: 1)электрическую энергию; 2) такие виды компьютерной информации, как справочно-энциклопедическая, научно-техническая (не являющаяся интеллектуальной собственностью), конфиденциальная, социологическая;
3) безналичные деньги; 4)“электронные" банковские карточки; 5) религиозные святыни.
В диссертационном исследовании делается обоснованный вывод относительно ненадлежащего уровня существующей уголовно-правовой политики государства в сфере борьбы с кражами. Выход из этого положения автор видит в изменении приоритетов уголовно-правовой политики.
В работе также обосновывается положение, что государство не должно ставить в качестве основной цели только лишь наказание вора за кражу чужого имущества. По мнению автора, определенная гуманизация уголовно-правовой политики в сфере борьбы с кражами и пересмотр приоритета в защите пострадавшей стороны должны вызвать такие изменения, как возможность
применения компромиссных норм и уголовно-правовую реституцию к лицам, которьц совершили кражу. Об этом также свидетельствует проведенный автором экспертный опрос сотрудников органов внутренних дел и анализ уголовных дел по данной категории преступлений.
Особое внимание уделяется раскрытию практического значения института кражи, его применению в судебно-следственной практике и в деятельности органов внутренних дел. В работе также формулируются основные предложения и рекомендации по совершенствованию уголовного законодательства и улучшению правоприменительной практики органов внутренних дел и судов.
Ключевые слова: правовой институт, уголовно-правовой институт кражи, тайный способ совершения преступления, предмет кражи, кража.
Kuznetsov V.V. Criminal-legal norms about responsibility for theft as institute of criminal legislation. - Manuscript.
Candidate dissertation on juridical sciences, speciality 12.00.08 - a criminal law and criminology; criminal-executive law. - National Academy of Internal Affairs of Ukraine, Kiev, 2000.
Dissertation contains a complex of theoretical and practical problems, associated with research of notion, maintenance, essence, juridical institute nature of criminal-legal norms about responsibility for theft as institute of criminal legislation. Considerable attention is paid to the analyses and description of historical facts of the appearance and development of theft's institute. Significance and place of theft as criminal-legal appearance in legislation of Ukraine and its influence on investigation-juridical practice are considered. Different kinds of theft in dependence from object of theft are explored.
A special place in work occupies consideration of problem dissociate thefts from other crime compositions and also thanks to it making new criminal-legal politics on fight with thefts.
The offers are contributed for improvements acting criminal, criminal-juridical code and also other normative acts.
Key words: legal institute, criminal-legal institute, crime accomplishing method, object of theft, theft.
