АВТОРЕФЕРАТ ДИССЕРТАЦИИ по праву и юриспруденции на тему «Местное самоуправление Львова: правовые основы, организационная структура и деятельность органов (вторая половина XIX - начало XX веков)»
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ОГС (]П
10 На правах рукопису
З
КІСЕЛИЧНИК Василь Петрович
МІСЬКЕ САМОВРЯДУВАННЯ ЛЬВОВА: ПРАВОВІ ОСНОВИ, ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА І ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ
(ДРУГА ПОЛОВИНА XIX — ПОЧАТОК XX СТОЛІТТЯ)
12.00.01 — теорія та історія держави і права, історія політичних І правових вчень
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Київ — 1994
Робота викопана на кафедрі теорії та історії держави і права юридичного факультету Львівського державного університету ім. Івана Франка.
Науковий керівник
— ТИЩИК, Борне Йосипович, кандидат юридичних наук, професор.
Офіційні опоненти:
— П0ТАРИКІНА Лідія Луківна, доктор юри-
• дичних наук, професор;
— СЕМКІВ Віталій Остапович, кандидат юридичних наук, доцент.
Провідна організація
Інститут державі! і права НАН України,
Захист відбудеться « ,3 > ІЇ/йХ 1994 р. в_______год. на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д. 068. 18. 17 при Київському університеті ім. Тараса Шевченка 252017, вул. Володимцрська, 60, юридичний факультет.
З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці Київського укі верситету ім. Тараса Шевченка.
Автореферат розісланий 1994 р.
Учений секретар спеціалізованої вченої ради
КУЗНЕЦОВА Н. С.
- з - .
Актуальність теми дослідження. У процесі національного відродження відбуваються значні аміни у всіх сферах суспільного життя. Актуальним стає питання про участь громадян і їх територіальних об’єднань у державотворчих процесах.
• Враховуючи вітчизняні історичні традиції, світовий досвід, Українська держава відроджує інститут місцевого самоврядування, який може і повинен створити надійний механізм активної участі громадян в управлінні територіями, вирішенні багатьох життєво важливих територіальних проблем.
Правові основи функціонування інституту місцевого самоврядування в сьогоднішніх умовах у Європі закріплені в Європейській хартії про місцеве самоврядування від 15 жовтня, 1985 року, відзначається, «о органи місцевого самоврядування становлять одну 8 підвалин будь-якого демократичного ладу.1
Місцеве самоврядуваня, як свідчить досвід країн з розвиненою демократією, відіграє важливу роль в утвердженні правових засад у відносинах держави та' її адміністративно-територіальних одиниць, забезпеченні прав і свобод людини. Розбудова незалежної демократичної України в числі першочергових завдань вимагає вирішення проблем управління територіями. Ця проблема набула особливої ваги й актуальності у зв’язку з неоднозначними і суперечливими наслідками реформи державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, яка здійснюється в Україні у відповідності а прийнятими законами України "Про місцеві раїи народних депутатів та
'-Європейська хартія про місцеве самоврядування// Віче. 1993. - N6. - С. 33. ‘ ’
місцеве і регіональне самоврядування, "Про представника Президента України", "Про формування місцевих органів влади і самоврядування". і
В основу реформи покладено принцип децентралізації влади, перетворення місцевих Рад народних депутатів в органи місцевого і регіонального самоврядування, звільнення від виконання ними не властивих їм державних функцій та надання самостійності і незалежності громадам у вирішенні питань місцевого життя.
' Але 5аходи, спрямовані на "роздержавлення" Рад були не аов.сім продумані, не завжди послідовні у формуванні політи-ко-правоього статусу цих органів, що призвело до внеціиення самої ідеї територіального самоврядування, тобто проблема становлення і розвитку місцевого самоврядування в Україні ще не розв’язана. .
Однією з передумов розв’яааня цієї проблеми повинно бути вивчення історичного досвіду місцевого самоврядування в Україні. . . .
Місцеве самоврядування - одна а давніх традицій Української держави, його історичний роввиток пройшов декілька етапів. Першою історичною формою була сусідська община давніх слов’ян. Розвинений самоврядний лад мала Київська Русь. Демократичні традиції міського устрою перейшли до українських міст доби середньовіччя, и XIII століття в українських містах запроваджується Магдебурзьке право, яке створило нову юридичну основу для розвитку місцевого ' самоврядування в Україні. Самобутньою сторінкою в історії було військово-адміністративне самоврядування і полково-сотенний устрій, які існували в Україні з другої половини XVI до середи-
ни XVIII століття. ,
У XVIII - XIX століттях, коли українські землі увійшли до складу різних держав,. на них формувалося сучасне (модерне) європейське самоврядування і ці процеси істотно позначилися на розвиткові українського самоврядування. Закладені в цей час традиції вплинули на інститут самоврядування в УНР і ЗУНР, загибель яких припинила на довгий час історію українського самоврядування.
Серед етапів розвитку українського самоврядування найменш вивченим є період XIX століття. Україна на той час перебувала у складі, двох імперій - Австро-Уго'рської та Російської, які стимулювали процес уніфікації суспільного життя і запроваджує-чи на українських землях свої системи’ вря-дування. Одночасно у цих,країнах відбувався процес’становлення місцевого самоврядування сучасного європейського типу, який на українських землях мав свої Особливості. Цей процес має багато спільних рис із становленням самоврядування в Україні сьогодні, що надав науковому інтересу до нього практичного значення*. Основні можливості дослідження інституту самоврядування на західноукраїнських землях у XIX ст. полягають у аналізі правових основ, організаційної структури і діяльності органів самоврядування .великих міст,, зокрема, Львова.. . . ■ ■■■■/■' ■' ' ■ .’ ■ • • ‘ :.
Аналіз стану наукового дослідження самоврядування Львова свідчить, що система міського самоврядування Львова з 70-х років XIX ст. не була предметом окремого історико-пра-вового дослідження. Це і визначило мету нашої наукової роботи - провести комплексне історико-правове дослідження системи міського самоврядування Львова за статутом 1870 року. •
- 6 -
У цьому аспекті були поставлені такі завдання:
- проаналізувати розвиток і традиції міського самоврядування до середини ХіХ століття;
• - обгрунтувати соціально-економічні та політико-правові передумови розвитку самоврядування м. Львова у другій половині ХІХ століття; '
- показати процес розробки і надання м. Львову статуту 1870 року, його зміст та роль у становленні системи самоврядування;
’ - дослідити порядок формування, структуру і компетенцію
оргавів самоврядування м. Львова ва наданим статутом 1870 року; .
. - визначити місце і роль міської ради у системі органів ' самоврядування; •
’ - проаналізувати повноваження магістрату як виконавчого
органу; ,
- розглянути діяльність міських органів самоврядування;
- вкщчиги позитивний досвід реалізації органами самоврядування господарських та соціальних функцій; ,
- критично оцінити суперечності та слагЗкі місця у системі міського самоврядування; . *
- сформулювати висновки щодо ролі і місця самоврядних органів у соціально-економічному розвиткові м. Львова;
' - узагальнити позитивний досвід роботи органів міського
самоврядування для пропозицій щодо організації і діяльності органів місцевого самоврядування на сучасному етапі.
. . Методологічну і теоретичну основу дослідження складають наукові положення історії держави і права, теорії держави і . права, галузевих правових наук. У процесі дослідження ви-
користовувалися загальнонаукові та частковонаукові, методи: історико-порівняльний, системно-структурний, формально-логічний, метод аналізу документів, статистичний та інш.
Сформульовані в дисертаційному дослідженні теоретичні висновки і практичні рекомендації спираються на праці вчених, які досліджували основні історичні проблеми самоврядування. Серед них праці Д.Баталія, О.Бальцера, М.Василенка, М.Владимирського-Вуданова, С.Гошовського, М.Грушевського, Д.Дорошенка, І.Крип’якевича, В.Кульчицького, Р.Лащеика, Л.Окіншевича, Ю.Панейка, Ф.Папе, Н.Полонської-Василенко, Й.Рудніцкого. А.Ткача, С.Томашівського, О.Чоловського, М.Чубатого.
Використовувалися також окремі аспекти досліджень
А.Андрієвського, В.Антоновича, К.Василенка, Л.Добровольсько-го, В.Лоаинського, І.Созанського, Є.Сечинського, О.Яблонсь-кого, праці яких містили факти і відомості про розвиток українських міст і традиції самоврядування в них.
Джерельну базу дослідження склали нормативно-правові акти і архівні матеріали. Особливо цінними, а огляду розуміння повноважень і практичної діяльності органів самовряду1 вання Львова - міської ради 1 магістрату, є фонди: Оссо-лінських (<1.5.). Кжечуновичів (Ф.63), Райса (Ф.92) відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки АН України ім.В.Стефаникл, які містять численні документи щодо становлення і розвитку львівського самоврядування. Дослідження і анапіз архівних матеріалів, саме цих фондів дало можливість зрозуміти специфіку природи міського самоврядування Львова за статутом 1870 року. . ■ . . - '
Джерельна база дала змогу сформулювати,наукові положен-
ня, аргументоване доведення яких містить наукову новизну. На захист виноситься наступні наукові висновки і положення, які містяться в дисертації: і
■ - У другій половині XIX ст. у Львові сформувалась система міського самоврядування європейського типу. Ця система продовжила традиції самоврядування в Україні;
- теоретичною основою системи самоврядування була громадська теорія самоврядування, базовими для якої є гуманістичні ідеї природних прав територіальної громади;
' - практично система самоврядування будувалася за модел-
лю "відносної автономії" з досить широкими правами міської громади, певною ієрархічною незалежністю органів самовряду-ваная від центральних органів влади;
- незалежність громади базувалася на економічному грунті, зокрема на власному майні. Правовою основою автономного розвитку Львова служив міський статут;
- органи самоврядування стосовно до громади виконували власні (самоврядні) і доручені (державні) функції. Повноваження самоврядних органів були регламентовані в міському статуті і здійснювались заі принципом розподілу влади;
- діяльність органів самоврядування грунтувалася на
участі громадян у справах громади, їх політичній та господарській активності. Поряд з цим, органи самоврядування часто’ були знаряддям панування найбільш чисельної і найбільш політично активної національної громади, іцо суперечило інтересам інших національних громад міста; • .. :
' . - діяльність органів самоврядування в цілому позитивно
впливала на громадську активність жителів міста, на економічний розвиток і розбудову Львова; ' '
- самоврядування м. Львова у другій половині XIX - по-
чатку. XX століття стало часткою державотворчого досвіду українського суспільства, який потім був реалізований у власній державі; •
- спираючись на історичні надбання самоврядування, що є часткою загальнолюдських політичних і правових надбань, можна знайти оптимальне вирішення проблем відродження територій України, зберегти 1 примножити інтелектуальні і матеріальні сили громади.
Практичне значення результатів дослідження. Звернення до історичного досвіду самоврядування є додатковою позитив-пою можливістю гуманніше і а меншими втратами здійснити перехід до демократичного суспільства в Україні. Тому автор дослідження намагався зробити історичний матеріал прагматичним чинником розбудови системи самоврядування незалежної України, акцентуючи увагу на поставлених, але. не розв'язаних питаннях співвідношення органів законодавчих, виконавчих і самоврядних та ефективного функціонування .апарату органів самоврядування. ’ .. .
Результати дослідження розширюють теоретичні уявленняя про систему самоврядування, традиції самоврядування в Україні, правову основу та діяльність органів самоврядування. Теоретичні- положення дисертації можуть бути використані/для подальших наукових розробок як Історії українського самоврядування, так і його сьогоднішніх проблем, а також у практиці організації навчального процесу дпй працівників самоврядних органів. . . ■ \ ; : ... ■.
Апробація результатів роботи. Основні положення і вис-/ новки дисертаційного дослідження обговорювались ра засідай-
нях кафедри теорії та історії держави і права ДЦУ, викладені в опублікованих наукових статтях, використовуються у навчальному процесі. >
' Структурно дисертація складається іа вступу трьох розділів, висновків* додатку та списку використаної літератури та додатків.
. Зміст роботи
У вступі обгрунтовується актуальність, мета, предмет і структура дослідження, подається стан наукової роаробки проблеми, характеризується методологічна, теоретична, джерельна база, формулюються основні положення, що виносяться на захист, розкривається наукова новизна і практичне значення результатів проведеного дослідження, вказано на апробацію дослідження. . .
У першому розділі "Становлення 1 розвиток самоврядування у місті.Львові", досліджується історія становлення і розвитку львівського міського самоврядування, яка- переконливо доводить динамічну природу .цієї інституції. На розвиток міського самоврядування впливали різні чинники: соціально-економічні та політичні фактори, форма державного правління Та устрою, національний склад громади і держави та інше. Індивідуальна природа самоврядування у м.Львові відбивала суспільне життя, коли відмінні життєві обставини за часів української держави (Галицько-Волинське князівство), польського та австрійського панування творили відмінні адміністративні системи з різними формами самоврядних інституцій, що відповідали політичним, суспільним та економічним поглядам
суспільства. Поряд а цим у розвитку львівського самоврядування простежуються певні закономірності, наступність у творенні .самоврядних інституцій. З огляду на це, статут 1870 року є продовженням практики міського самоврядування, започаткованої у Львові ще за княжої доби.
Автор досліджує виникнення, повноваження і діяльність органів міського самоврядування Львова у відповідності з вимогами Магдебурзького права (XIV - XVIII ст.). Самоврядування за Магдебурзьким правом було історично першим типом привнесеного явища європейської правової культури, що отримало у Львові певні особливості. З часу надання Львову Магдебурзького права місто звільняється від влади місцевих правителі в-землевласник: х і утворює самоврядну громаду.
Відповідно до наданого'місту привілею від 17 червня 1356 року у Львові формуються представницькі органи міської влади - рада з бургомістром (орган законодавчої і адміністративної влади) і лава з війтом (судовий орган). Дані органи . з своїми службами становили міський магістрат. .
До складу ради, яку також називали міським сенатом входили райці і бургомістр. Найдавніша згадка про міську раду . Львова належить до 1359 року. Тоді до її складу входило 6 райців і в такому кількісному складі вона проіснувала до 1522 року. . :
Як головна влада міста, рада відала всіма питаннями, що . стосувалися міського господарства і його, управління. Її нор-мотворча діяльність ре'адгвйвувалась в ухвалах (вількарах), яких повинні були дотримуватись у своїй діяльності міські органи і посадові особи.-Рада розпоряджалася міським майном, контролювала діяльність цехів, надавала міське громадянство,
. ■ - 12 - ■ . мала окремі судові повноваження. ■
Судова влада належала міському суду - лаві, до складу якої входили лавники на чолі а війтом. До компетенції лави входив розгляд усіх справ, ва винятком тих, які розглядала безпосередньо сама рада.
Рада і лава були праобразом майбутніх органів львівського міського самоврядування. Цьому сприяло Магдебурзьке право, яке надавало можливість міщанам формувати свої представницькі органи, містило обгрунтовані вимоги до претендентів на посади міських райців, закрішиовадоо широкі повноваження ради у питаннях управління, фінансово-господарській, військовій і законодавчих сферах, забезпечувало певну належність міського суду.
У розділі розглядаються соціально-економічні і політи-ко-правові передумови розвитку самоврядування у другій половині ХЗХ століття, досліджується історичний перелом у розвитку львівської громади і міського самоврядування XIX століття, крли Львів перебував у складі Австрійської монархії. Суперечливий характер цієї історичної епохи на&лав свій відбиток на систему самоврядування, тому дисертація містить короткий опис соціально-економічних і політичних передумов розвитку самоврядування. Автор аналізує вплив на розвиток львівського самоврядування австрійської політичної і правової реформи,, яка пройшла через три етапи поступового руху до конституційної монархії. Умови політичних реформ сприяли наданню коронним краям (зокрема, Галичині) автономії і розвиткові самоврядування, розширенню прав громад і окремих громадян. Цього настійно вимагав- і соціально-економічний розвиток Австро-Угорщини, для якого були характерними внутрішня супе-
- ІЗ -
речливість, конфліктність, породжені замкнутістю економічного простору, нерівномірним ростом окремих, часто самодостатніх економік, поглибленою соціальною диференціацією.
Далі у роботі аналізується економічні і соціальні передумови становлення міського самоврядування у Львові..
Значна увага приділена нормативно-правовій основі розвитку міського самоврядування. Детально аналізуються австрійські державні закони: "Про організацію громад."За-
кон громадський зобов'язуючий в Королівстві Галичині і Володимирі! разом а. великим Князівством Краківським", а також "Виборча ординація для громад". . .
. Отже, безпосередніми передумовами розвитку самоврядування у Львові були: нздачня Львову нового статусу столиці
коронного краю, економічне та фінансове піднесення львівської громади, створення інфраструктури великого капіталістичного міста, бурхлива урбанізація і надмірно швидке зростання чисельності жителів Львова, формування загальноалстрійської правової бази самоврядування, стійкі і розвинені самоврядні традиції міста.
У дисертації розглядається процедура прийняття статуту міського самоврядування 1870 року, який завершив тривалий і складний процес створення самоврядних Інституцій за австрійським зразком. Автор докладно описує і аналізує роботу правової секції міського виділу по розробці статуту, протиріччя між міською 1 центральною владою при прийнятті і санкціонуванні статуту, практику усунення національних громад від участі в розробці статуту.
З наданням статуту 1870 року відкрилася нова епоха в-історії самоврядування львівської громади.
. . - 14 - . .
У другому розділі - "Правові основи формування, структура і- компетенція органів самоврядування" розглядаються проблеми формування, структури і компетенції органів самоврядування, що утворили систему львівського міського самоврядування, модель якої в цілому виглядала як модель "відносної автономії". У стосунках э державою наголос падає на надання незалежності та певної свободи дій місцевим органам, влада та обов’язки яких вивначаються ааконодавством. До місцевої влади входив представницький орган громади - рада та її виконавчий. орган - магістрат. Своєрідною ав'язуючмо ланкою між' радою і магістратом був президент міста, який одночасно очолював ці органи. ‘ '
У розділі вроблено аналіз основних положень статуту 1870 року, який дав емогу виділити загальне та особливе у системі самоврядування м.Львова другої половини XIX - початку XX ст.,' порівнюючи порядок формування, структуру і компетенцію органів самоврядування з історичною практикою львівського міського самоврядування і іншими типовими системами самоврядування XIX століття. •
Певні особливості були характерні для виборів до органів самоврядування. Порядок обрання радних (депутатів) міської ради, президента міста, віце-президентів і міських делегатів регламентувала спеціальна виборча ординація, яка була надана місту Львову одночасно із статутом 14 жовтня 1870 року. Порядок виборів до ради повинен був забезпечити .її. представницький характер. З цієї точки зору позитивною була відмова від станового принципу при виборах. Однак в дисертації відзначається, що мешканці м.Львова, які володіли активним виборчим правом, обмежувались віковим ценэом (а 24-х- ро-
ків), майновим (сплата податків у сумі не менше 8 і 12 гульде- иів), приналежністю до громади чи до певно'і професії, що значно звужувало коло виборців. У дослідженні підкреслюється і такий негативний аспект виборчого права як позбавлення активного і пасивного виборчого права жінок, проти чого виступали і самі жінки і прогресивні діячі м.Львова. Внаслідок різних обмежень склад представницького органу самоврядування у різні періоди формувало не більше 1/15 жителів Львова.
У роботі аналізується також пасивне виборче право. На думку автора, обмеження у пасивному виборчому праві, які стосувалися службовців, боржників громади, орендарів нерухомого майна, - мали позитивний характер, бо запобігали зловживанням. У дисертації розглядається цікава практика участі у виборах юридичних осіб (державних корпорацій, уста-, нов, публічних фондів). .
У результаті виборів, організація яких детально розглядається в дисертації, формувалася міська рада. Автор відзначає, ідо львівська, міська рада у різні періоди своєї діяльності була польською за національним складом. Наприклад, у. 1892 році українці Львова, які становили тоді 17.08Х населення міста, одержали лише 4% всіх мандатів міської ради, У 1911 р. адміністративний трибунал у Відні взагалі скасував результати виборів до міської ради з "причин ущемлення меншості (малося на увазі українське і єврейське населення -
В.К.) в її політичних представницьких правах".
Обрана міська рада формувала інші органи в системі самоврядування. На багатомандатній основі, таємно, під головуванням найстаршого за віком міського радного, рада обирала президента міста, віце-президентів і міських делегатів.
■ -16-
Президент міста був наділений досить широкими повноваженнями. Він очолював міську раду і магістрат, виконував функції повітового старости, здійснював керівництво всіма міськими службами, призупиняв рішення міської ради, які не відповідали вимогам закону. Широкі повноваження президента базувалися на його персональній відповідальності перед міською радою аа свою діяльність і діяльність міських служб, а також перед центральним урядом за діяльність у дорученій сфері. ■ . .
■ 3 обранням міської ради і президента стала можливою пё-' редбачена статутом реформа магістрату. Львівський магістрат як виконавчий орган у системі міського• самоврядування, що передбачала координацію двох влад,’ сформувався остаточно після надання м.Львову И жовтня 1870 року власного статуту і затвердження міською радою 1& липня 1872 року штатного розкладу працівників магістрату. Службовці магістрату призначалися міською радою, а допоміжний персонал - президентом міста. ’ . . . ■ ■ '' ■ ■ . . ..
У дисертації досліджується організація міської ради Львова, її місце і роль у структурі органів міського самоврядування. Автор доводить, що ва юридичною природо» міська рада була постановляючим і контрольним органом громади, їй належало право давати загальні вказівки щодо адміністрування (управління) громадськими справами. Аналіз повноважень міської ради уможливив розподіл сфер її діяльності на власну сферу діяльності 1 доручену сферу. “До власної сфери діяльності входили питання бюджету і фінансів, адміністрування, будівництва і комунального господарства, охорони громадського порядку і соціального захисту населення, освітніх закла-
дів. Повноваження у цих галузях міська радз здійснювала сама . при допомозі власного фінансово-контрольного органу - розрахункової палати в участю своїх структурних підрозділів (секцій, комісій). До дорученої оіери міської ради належали повноваження, що їх передавали їй інші органи державного апарату. Найчастіше ці поЕіноважєння Сули тимчасовими і-стосувалися виконання конкретних завдань (будівництво міської бойні, роаширешш території Личакіьеького цвинтаря, купівля будинку для міських арештів тощо). ■
Повноваженням міської ради та владній- компетенції відповідала її структура. Згідно от. 43 статуту Львова, рада вирішувала всі питання які підносилися до її виключної компетенції на своїх загальних зборах. Поряд з цим, міська рада могла передавати вирішення окремих питань на розгляд своїх чи спеціальних комісій. .
Секції утворювалися радою для вивчення, розгляду і надання висновків по пропозиціях, які вносилися у раду магістратом. На засіданнях секцій розглядалися найважливіші справи, а такод справи, які потребували фахових знань.
З питань, які вимагали-постійного нагляду чи фахових знань, міська рада обирала в свого складу спеціальні постійні і тимчсасові комісії, причому до роботи в комісіях залучалися не тільки депутати.
Повноваження, структура міської ради обумовлювали її правову, організаційну та фінансово-економічну самостійність.
У розділі досліджується роль і місце магістрату у структурі органів самоврядування м. Львова, процес його поступової трансформаці ї у виконавчий орган міського самовряду,-вання, стуктура і повноваження магістрату.
- 18 -
Міський виконавчий орган складався в президії магістрату і восьми департаментів (відділів), які очолювали радники. Беапосереднє керівництво роботою виконавчого органу здійснював другий віце-президент, а згодом - директор магістрату.
Перший департамент відав питаннями міських маєтків і фінансів.в наглядом за міською касою. Прерогативою другого департаменту були нерегулярні прибутки громади та прибутки від права пропінації. Третій департамент разом а міським будівельним управлінням займався питаннями будівництва в: місті і ремонтом доріг, справами місцевої поліції і пожежної без-' пеки. Завданням четвертого департаменту було вирішення військових питань, включаючи набір на службу та розміщення (розквартирування) військ. У компетенцію пятого департаменту входили питання промисловості. Шостий департамент відав справами доброчинності і опіки над бідними. Сьомий департа-'мент займався податковими справами, восьмий - освітою і навчальними закладами. ‘
У дисертації досліджуються структурні зміни в магістраті, збільшення кількості департаментів. Аналізується діяльність введених у структуру виконавчого органу інститутів комісаріатів дільниць і міських делегатів. Розглядається співвідношення між власно» і дорученою сферою д'іяльністі маг і страту'. Автор доводить, що функції самоврядування магістрат найповніше реалізовував в адміністрування, сфері будівництва і комунального обслуговування населення, у фінансах і місцевих податках, в організації " освітнього і культурного життя м.Львова, у веденні статистики. У політичній сфері, торгівлі, промисловості, охороні законності і громадського порядку магістрат частіше виступав як представник державної
- їй -
(урядової) адміністрації. •
У третьому розділі - "Роль міської ради і магістрату и розвитку міського самоврядування" розглядається практика діяльності органів міського самоврядування, аналізується Істо-рико-правовий досвід та основні методи роботи. Зроблено аналіз діяльності міської ради, яга мала за мету реалівацію принципів і положень міського самоврядування, закладених у статуті 1870 року. Автор доводить, що міська рада як представницький орган самоврядування активно використовувала надані їй статутом повноваження для керівництва господарським та соціально-культурним литтям міської громади. Основними функціями міської ради буди нормотиорча, контролююча та господарсько-регулятивна. Для нормотворчої діяльності ради характерною ознакою була чітка система підготовки, проходження і прийняття рішень ради, обумовлена, впорядкованою структурою ради і детальним регламентом її роботи. Для господарсько-регулятивної функції була характерною тенденцій забезпечення громади соціальними послугами (охорона здоров'я, соціальне забезпечення, доброчинна діяльність) аа рахунок власних ресурсів і незалежної податкової політики. Реалізовуючи свої повноваження, міська рада не дублювала діяльність інших органів влади і самоврядування, зокрема, магістрату.
Міська рада намагалася постійно покращувати організацію. стиль і методи своєї роботи ради. З цією метою неодноразово переглядався регламент роботи ради, вносилися зміни до міського статуту, створювалися комісії для аналізу роботи ради. .
■ Підкреслюючи ці моменти в діяльності ради, автор нр ідеалізує, її роботу. Міська рада як діючий орган припуска-
- 20 - .
лаоя помилок, часто діяла в інтересах не всієї громади, а окремих національних, політичних чи соціальних угруповань. У дисертації виділені негативні моменти в діяльності ради.
Міська рада намагалася вирішувати надто велику кількість питань у стислі строки. Низькою була дисципліна радних, через відсутність яких засідання ради відкладаяися,. переносилися. не відбувалися взагалі.
У своїй діяльності рада не спиралася на широкі верстви міського населення, ш відзначали і самі радні. Національний та соціальний склад ради, її пропольська діяльність робили ' неможливим участь представників інших національних громад у громадському житті міста. "
Кадрова політика міської' ради ще більше загострювала проблему участі иепольського населення Львова в органах місцевого самоврядування. .
Міська рада реалізовувала не всі передбачені статутом повноваження. Інколи це робилося свідомо. Так, тільки э 1895 року внаслідок великого дефіциту міського бюджету з громадян стали стягувати додатки до державних податків, право на які громаді, надавали ст.ст.86, 8? статуту Львова. В інших випадках міська рада посилалася на відсутність механізму реалізації повноважень або його неодосконалість. .
У цілому діяльність міської ради виразно підкреслює її керівну роль в устрої та функціонуванні громади.
У розділі також розглядається практична Діяльність' ма- . гістрату - виконавчого органу, яка у другій половині XIX початку XX століття зосередилася ві таких сферах життя міської громади як житлове і адміністративне будівництво, освіта, захист інтересів споживачів, дотримання чистоти і порядку в
- 21 - ■
місті, охорона здоров’я, надання соціальних послуг інвалідам, дітям-сиротам, тяжко хворим і немічним.
Магістрат намагався здійснювали спої повноваження, керуючись такими принципами: самостійність і незалежність у
межах своїх повноважень, поєднання місцевих і державних інтересів громадян і всього, населення міста. Взаємодія магістрату а громадськими організаціями міста (товариствами, фондами, фундаціями), самофінансування і самозабезпечення V межах міського бюджету, оптимальна Децентралізація 1 незалежна організаційна структура. Фундаментом для реалізаці ї' цих принципів була розроблена нормативно-правова бзйа, внутрішні суперечності якої визначали Інколи невідповідність завдань і методів в діяльності маг істрату. Так, нормативно-непиеначене співвідношення між плааісм і доручено» сферою діяльності виконавчого органу зумовило систематичне вростання обсягів дорученої сфери, що суперечило самоврядній природі цього органу. Реально це оаначало, ідо магістрат частіше виступав як орган держаки, що не відповідало принциповим засадам австрійського законодавства про практично повну незалежність громад та їх органів від держави.
Одним з найважливіших завдань Львівського магістрату як виконавчого органу самоврядування громади було підвищення рівня життя у столиці коронного краю. Однак статистичні дані свідчать, що цього досягти, не вдалося. Методи адміністративного впливу на відносини виробників, торговців і споживачів, незважаючи на їх систематичність, не завжди були дієвими. Неконтрольований. бурхливий приріст населення ва рахунок приїжджих робив міський споживчий ринок одним з найдорожчих в Австро-Угорщині при відносно низькій заробітній платі.
- 22 -
Основні хиби роботи магістрату восередилися в сфері відносин етномогаїчного населення Львова. Міська громада не була цілісною і складалася з менших етногромад: поляків
(иайчисельнішз), українців, євреїв, німців і т. д, Інтереси цих етногромад, звичайно, були різними. У дисертації доводиться, ир магістрат найчастіше аахишав інтереси польської громади. Иокааовою у цьому плані є довга боротьба русинів -українців ва відкриття у Львові української школи. Така, обумовлена його національним складом, позиція магістрату спонукала інші громади об'єднуватися в громадські організації для аахиоту і задоволення своїх економічних, соціально-культурних інтересів. Логічно, що з середини XIX століття у Львові виникають масові українські організації: товариство "Просвіта’' (1808), товариство ім. Т.Г. Шевченка (1873), "Народна торгівля" (1883), "Сокол" (1В89), "Сільський господар" (1894). Ці оргаиігацП протистояли шовіністичним колам інших організацій і органам влади, в тому числі магістрату.
У дослідженні автор узагальнив позитивний досвід роботи виконавчого органу і критично ровглянув його недоліки.
У "Висновках" подаються загальні висновки і пропозиції аа наслідками дисертаційного дослідження.
Основні положення дисертації опубліковані в наступних наукових працях: -
3. Повага до права як елемент правової культури місцевого самоврядування//Теви доповідей і повідомлень "Місцеві радиі проблеми місцевого самоврядування і місцевого госпоо-дарства". - Львів, 1980. ' .
2. Структура органів самоврядування м. Львова (13^6-177с')// Тези доповідей і повідомлень республіканської
науково-практичної конференції «Становлення і розвиток місцевого самоврядування в суверенній Українській правовій державі». — Львів, 1991.
3. Львівський магістрат за статутом 1870 року//Тези Львівської регіональної науково-практнчної конференції «На шляху до правової держави». — Львів, 1992.
4. Органи самоврядування Львова за статутом 1870 р.//Вісник Львівського університету, серія юридична. Випуск ЗО, 1993.
5. До питання про організацію, повноваження і принципи діяльності Львівського магістрату як органу самоврядування за статутом 1870 року//Республіканець.— 1993 — № 4.
6. Повноваження і діяльність органів самоврядування Львова у відповідності з вимогами Магдебурзького права (XIV— XVI ст.) //Республіканець— 1994 — № 2.
Підписано до друку 20.04.94. Формат 60х84/ш. Друк офсет. Папір офсет. Умов. друк. арк. 1,16. Умов. фарб. відб. 1,4. Обл.-вид. арк. 1,0. Тираж 150 прим. Зам. 2458.
Обласна книжкова друкарня, 290000, Львів, вул. Стсфаника, 11.
