АВТОРЕФЕРАТ ДИССЕРТАЦИИ по праву и юриспруденции на тему «Правовой режим имущества крестьянских (фермерских) хозяйств Украины»
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО
Р Г Б ОД
2 5 ИОЯ 15«8 „
На правах рукопису ПРОЦЕНКО Тамара Павлівна
ПРАВОВИЙ РЕЖИМ МАЙНА СЕЛЯНСЬКИХ (ФЕРМЕРСЬКИХ) ГОСПОДАРСТВ
УКРАЇНИ
Спеціальність: 12.00.06 — земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсове право.
АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття вченого ступеня кандидата юридичних наук
Київ - 1996
Дисертацією є рукопис
Робота виконана у відділі правових проблем екології та аграрного права Інституту держави і права ім.В.М.Корець-кого Національної Академії наук України
Науковий керівник — доктор юридичних, наук, член-корес-
пондент Національної Академії наук України, академік Академії правових . наук України
СЕМЧИК ВІТАЛІЙ ІВАНОВИЧ
Офіційні опоненти: Доктор юридичих наук, професор,
член-кореспондент Академії правових наук Українш
ПОГРІБНИЙ ОЛЕКСІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ
Кандидат юридичних наук, доцент ЯНЧУК ВОЛОДИМИР ВАСИЛЬОВИЧ
Провідна організація — Національна юридична академія
ім. Ярослава Мудрого
Захист відбудеться “ С ” 1996 р. о Ч/П' годині на
засіданні спеціалізованої вчеяої ради Д.50.24.82 при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 252001, м.Киів-1, вул.Трьохсвятительська,4.
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.
/Г
Автореферат розіслано “ ^ іИРлОїсОиЗаі 996 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради, /у)
кандидат юридичних наук КУЧЕРЕНКО І.М.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність і рівень дослідженості тематики дисертації. Із розвитком в Україні ринкової економіки відроджується така форма господарювання, як селянські (фермерські) господарства. Нові форми економічних відносин зумовлюють необхідність нових підходів до організації та стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції, посилення залежності оплати праці від її результатів, надання селянинові права самостійно розпоряджатися засобами виробництва, вирощеного продукцією і прибутком від її реалізації, тобто запровадження на селі нового економічного механізму господарювання, головними засадами якого є удосконалення форм ведення господарства на основі різноманітних форм власності та дійового правового забезпечення.
Аграрні перетворення в Україні спираються на відповідну правову базу. Ще до здобуття Україною політичної незалежності Верховна Рада Української РСР прийняла Закон “Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві України”, в якому проголосила відродження селянина як господаря землі, носія моралі та національної культури. Досвід економічно розвішених країн свідчить про те, що сучасні фермерські господарства, які є провідними продуктивними силами аграрного сектора економіки, найбільш повно дають можливість селянинові бути господарем на землі й ефективно та раціонально її використовувати.
Першими нормативними актами, що започаткували правову основу для створення селянських (фермерських) господарств, були Закон Української РСР “Про економічну самостійність Української РСР”, прийнятий 3 серпня 1990 року, який затвердив індивідуальну (особисту трудову і приватну трудову) власність, а також Земельний Кодекс Української РСР від 18 грудня 1990 року, за яким земля надавалася громадянам у довічне успадковуване володіння для ведення селянського (фермерського) господарства. Правові питання, пов’язані із селянськими (фермерськими) господарствами, знайшли своє відбиття в багатьох подальших законодавчих актах, зокрема в законах про землю, власність, підприємництво, оренду, та інших.
Правовою основою створення селянських (фермерських) господарств та їхньої виробничої діяльності став Закон України “Про селянське (фермерське) господарство”, прийня-
тий Верховною Радою України 20 грудня 1991 року, із змінами і доповненнями — 22 червня 1993 року.
Цим Законом регламентуються питаня власності, оскільки ведення селянського (фермерського) господарства пов’язане передусім з відносинами права власності на земшо та майно. Однак юридичні питання майнових правовідносин взагалі і селянських (фермерських) господарств, зокрема, регулюються нормами багатьох галузей права — цивільного, адміністративного, трудового, сімейного та ін. Крім того, селянське (фермерське) господарство — це сімейне об’єднання громадян, які мають у своєму розпорядженні як майно спільної власності, так і спільного користування, що створює додаткові труднощі лри вирішенні майнових спорів.
Детальне наукове дослідження питань юридичної природи та структури власності на майно селянських (фермерських) господарств є новим, актуальним завданням у вітчизняній юридичній науці. Його розв’язання має важливе теоретичне і практичне значення для визначення обсягу майнових прав та обов’язків членів селянських (фермерських) господарств, тобто встановлення юридичних умов формування, використання, розпорядження і відчуження майна цих господарств, стану правового регулювання майнових відносин.
Вибір теми дослідження “Правовий режим майна селянських (фермерських) господарств” обумовлений як її новизною, важливістю й актуальністю, так і ступенем розробленості проблеми. Питання правового режиму майна суб’єктів агропромислового комплексу розробляли такі учені, як В.І.Семчик, В.З.Янчук, О.О.Погрібний, В.К.Попов, Н.І.Титова, Ц.В.Бичко-ва, З.А. Павлович, та ін. Однак ці дослідження стосувалися більше майна колективних сільськогосподарських підприємств. Проблемам правового регулювання діяльності селянських (фермерських) господарств були присвячені праці О.О.По-грібного, Н.І.Титової, В.І.Семчшса, Б.В.Янчука, Г.В.Чубукова, В.М.Корніснка. Проте в них питання майнових відносин викладалися й аналізувалися не досить детально, не були досліджені проблеми правового забезпечення внутрішньогосподарських і міжгосподарських зв'язків, реалізації товарної сільськогосподарської продукції, охорони майна. Крім цього, останнім часом значно оновилося відповідне законодавство, а також сталися зміни в економічному становищі України.
Автор даного дослідження виходить з наявності недостатнього урегулювання чинним законодавством правового режиму спільного майна селянських (фермерських) господарств,
відсутності правового урегулювання реалізації виробленої ними продукції і використання доходів, недосконалого організаційно-правового забезпечення використання й охорони майна, недостатнього визначення юридичної відповідальності за порушення майнових, прав згаданих господарств і необхідності детального аналізу їхньої правової регламентації.
Метою робота є комплексний аналіз законодавства, яким визначається правовий режим майна селянських (фермерських) господарств, що виявляється в процесі здійснення громадянами, які займаються селянським (фермерським) господарством, права приватної власності, інших майнових прав, використання майна і землі в сільськогосподарському виробництві, реалізації сільськогосподарської продукції, в охороні і захисті майнових прав, а також у підготовці рекомендацій аграр ного законодавства щодо удосконалення законодавства у зазначеній сфері.
Відповідно до цього в дисертації зосереджено увагу т еи-копаті таких основних завдань:
— здійснити детальний аналіз закріплених у законодавстві майнових, у т.ч. земельних, прав громадян, які займаються селянським (фермерським) господарством, і на цій підставі найбільш повно відобразити правововий режим майна в чинному законодавстві;
— провести дослідження правового режиму майна селянських (фермерських) господарств як об’єкта майнових правовідносин і особливостей майнових прав громадян щодо здійсненна права власності, права на оренду майна і самостійного вирішення питань раціонального використання майна і землі в сільськогосподарському виробництві, реалізації виробленої продукції, охорони й захисту майнових прав і самостійності господарювання;
— визначити ефективність законодавства, яким встановлюється правовий режим майна селянських (фермерських) господарств і гарантії їхніх майнових прав як сільськогосподарських товаровиробників щодо раціонального використання майна в господарській діяльності, його охороїш і захисту;
—- виявити шляхи удосконалення законодавства про селянські (фермерські) господарства, забезпечення їхніх майнових прав і господарської самостійності як сільськогосподарських товаровиробників та внести рекомендації щодо цього.
Об'єктом дисертаційного дослідження е законодавство України про селянське (фермерське) господарство, про власність, земельне та інше законодавство, яким визначається правовий режим майна громадян, що займаються селянським (фермерським) господарством, як об’єкт майнових правовідносин, а також практика застосування цього законодавства.
Предметом дисертаційного дослідження с правовий режим майна громадян, що займаються селянським (фермерським) господарством. Він охоплює комплекс майнових відносин у процесі здійснення прав власності, інших майнових прав, використання майна в сільськогосподарському виробництві, під час реалізації продукції, при охороні і захисті майнових прав.
Методологічною основою дисертації при вирішенні намічених завдань сталії діалектичний метод дослідження і такі його прийоми, як системний, функціонально-правовий і порівняльний аналіз, історичний і логічний метода пізнання, а також комплексний підхід та узагальнення практики майнових правовідносин селянських (фермерських) господарств.
Теоретичним та інформаційним підгрунтям дослідження є чинне законодавство України і практика його застосування, а також юридична література. У дисертації використано наукові розробки і висновки учених-юристів: Ю.С.Шемшученка, В.З. Янчука, Ц.В.Бичкової, В.І.Семчика, О.О.Погрібного, Н.І.Тито-вої, В.К.Попова, З.А.Павловича, В.ВЛнчука, В.Б.Авер’янова, В.Ф.Сірешса, М.І.Козиря, Г.Є.Бистрова, Г.В.Чубукова, В.І.Ан-дрійцева, Я.М. Шевченко, Н.С.Кузнецової, І.М.Кучерешсо, В.М.Корнієнко, та інших учених.
У процесі роботи над дисертацією автором вивчалися й аналізувалися матеріали Асоціації фермерів України, Асоціації фермерів Київської області, Міністерства сільського господарства і продовольства України, Верховного Суду України, Вищого Арбітражного суду України, Київського обласного суду, Генеральної прокуратури України, діяльність окремих селянських (фермерських) господарств Київської, Запорізької, Одеської та інших областей. У роботі використано досвід правового регулювання селянських (фермерських) господарств у зарубіжних країнах.
Теоретичне і практичне значення дисертації полягає в тому, що результати дослідження дають можливість обгрунтувати концептуальні підходи до вирішення теоретичних проблем
права власності і правового режиму майна селянських (фермерських) господарств за умов аграрної реформи. Воші створюють теоретичну основу для вдосконалення законодавства про селянські (фермерські) господарства і приведення його у відповідність з Конституцією України. Наукові розробки, рекомендації та висновки дисертації можуть бути використані у подальшому вдосконаленні законодавства, у розробці і прийнятті нових нормативних актів (в т.ч. відомчого характеру) з питань правового регулювання майнових правовідносин, які виникають у селянських (фермерських) господарствах. Положення роботи можуть використовуватися при підготовці підручників, навчальних посібників і методичних матеріалів, при читанні лекцій з аграрного права для студентів юридичних вузів та факультетів, у науково-дослідній роботі. Висновки і рекомендації, що містяться у дисертаційному дослідженні, можуть бути корисними при вирішенні будь-яких спірішх питань, що стосуються правового режиму майна селянських (фермерських) господарств.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше у вітчизняній науці аграрного права комплексно досліджено зміст правового режиму майна селянських (фермерських) господарств, праза власності, інших майнових і земельних прав громадян, що займаються селянськими (фермерськими) господарствами, в т.ч. в процесі їхнього створення і господарської діяльності; дана оцінка прав, що стосуюгься громадян, які займаються селянським (фермерським) господарством, членів і найманих працівників селянського (фермерського) господарства, селянського (фермерського) господарства як юридичної особи; визначені форми управління майном в проідес.і сільськогосподарського виробництва, укладання господарських договорів та договорів реалізації продукції; проведено аналіз правового механізму захисту майнових прав селянських (фермерських) господарств; виявлені напрями вдосконалення законодавства щодо майнових прав селянських (фермерських) господарств та їхніх членів і забезпечення економічної самостійності господарств в процесі використання майна в сільськогосподарському виробництві, реалізації продукції, охорони і захисту майнових прав.
На захист виносяться такі положення:
— науково-правова оцінка історичного розвитку законодавства про майно селянських господарств;
— визначення поняття правового режиму майна громадян, що займаються селянським (фермерським) господарством, як об’єкта майнових правовідносин у сфері сільськогосподарського виробництва, а також класифікація майна селянських (фермерських) господарств;
— характеристика колізій в законодавстві щодо майнових відносин селянського (фермерського) господарства;
— характеристика правового статусу юридичної особи селянського (фермерського) господарства як суб’єкта аграрних і майнових відносин;
— обгрунтування особливостей правового режиму спільного майна селянського (фермерського) господарства;
— формулювання рекомендацій щодо форм і методів заохочення селянських (фермерських) господарств до участі в укладанні державних контрактів на закупівлю у них продукції, а також використання отриманих ними прибутків;
— запропоновано шляхи вдосконалення засобів захисту? майна селянського (фермерського) господарства і пропозиції щодо підвищення ефективності юридичної відповідальності за порушення майнових прав селянських (фермерських) господарств.
Апробація, впровадження і публікації, результатів дисертаційного дослідження. Основні положення і висновки дисертації висвітлені у публікаціях автора, а також у тезах доповідей і наукових повідомленнях на науково-практичних конференціях та “круглих столах”: “Проблеми підготовки нового Цивільного кодексу України” (1993 рік); “Аграрна реформа в Україні: економічні і правові проблеми” (1993 рік); “Право власності в Україні” (1995 рік).
Положення роботи використовувалися автором у науково-дослідній роботі, в лекціях на державному семінарі для викладачів юридичних факультетів сільськогосподарських технікумів України та студентів юридичного факультету Вознесен-ського сільськогосподарського коледжу.
Основні положення дисертації знайшли відображення в шести наукових публікаціях.
Структура і обсяг дисертацій Структура дисертації відображає мету, завдання та основні напрями дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи 178 сторінок.
ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обгрунтовано актуальність теми дисертації, визначено предмет, мету і завдання дослідженім, сформульовано положення, винесені на захист.
Розділ І “Загальна характеристика правового регулювання майнових відносин селянських (фермерських) господарств” присвячений характеристиці законодавства про селянські (фермерські) господарства в їхньому історичному розвитку. Першими законодавчими актами про селянські господарства були Маніфест Олександра II від 19 лютого 1861 року, який скасував кріпосне право, а також акти про викуп селянами поміщицьких земель га вирішення земельних відносин на селі. Майнові права селян у загальних рисах було визначено в “Загальному положенні про селян, які вийшли із кріпосної залежності”. Крім “Загального положення...” були пришиті й інші правові акти, що конкретизували і розвивали норми, викладені у положенні. Для регламентації поземельного устрою селян України вийшли друком три окремі місцеві положення. Вони заклали достатню правову базу для створення одноосібних селянських господарств, придбання землі, майна та регулювання майнових відносин. Земельні наділи виявилися занадто малими, а великі грошові виплати не сприяли накопиченню капіталу для заснування хуторів та відрубів. Общинне землекористування покривало лінивого господаря і не давало змоги ефективно вести господарство працьовитим селянам.
Виходячи із переважно економічних причин необхідно було зробити кардинальний крок уперед до належного реформування сільського господарства. В історичному плані значний інтерес становить законодавство про земельні реформи (1906-1914 років), яке передбачало можливість переселення селян на хутори, надання їм відрубів з метою створення міцних селянських господарств. Ця реформа відома як столипінська. Царський уряд підготував і в складній політичній ситуації прийняв законодавчі акти, які звільняли селян від непомірних викупних платежів, скасовували право общини на надільну землю, давали можливість об’єднувати землі у відруби і створювати хутори. Основним документом реформи став Указ Правлячого Сенату від 9 листопада 1906 року “Про селянське землеволодіння і землекористув аішя”.
Подальші законодавчі акти ще більшою мірою сприяли закріпленню капіталістичних відносин на селі. Поряд з законо-
давними актами приймалися й інші документа, що створювали умови для ефективного функціонування селянських господарств. Реформа прискорила розпад общини, створила достатню законодавчу базу для підвищення ефективності сільськогосподарського, переважно одноосібного господарства. Проте кінцевої мети не було досягнуто внаслідок проведення реформи у масовому примусовому порядку. Виробнича діяльність економічно міцних хуторів та відрубів дала б можливість піднести малопродуктивне землеробство та підвищити агрокультурний рівень селянства до рівня європейських країн.
26 жовтня (8 листопада) 1917 року на II Всеросійському з’їзді Рад було прийнято “Декрет про землю” — перший законодавчий акт радянської влади у сфері земельних відносин. Цим декретом було скасовано приватну власність на землю, а поміщицькі землі — конфісковано. Прямим продовженням “Декрету про землю” став Закон “Про соціалізацію землі”, прийнятий III Всеросійським з’їздом Рад і затверджений ВІДВК 27 січня 1918 року. “Декрет про землю” та Закон “Про соціалізацію землі” були прийняті також II Всеукраїнським з’їздом Рад 17 березня 1918 року.
16 жовтня 1922 року на III сесії ВУЦВК було прийнято Земельний кодекс УРСР, яким підтверджувалося скасування приватної власності на землю. Земельний кодекс зберіг общину, дав змогу розвиватися хуторським і відрубним господарствам, ввів товариський спосіб землекористування. Формою господарювання на селі став одноосібний селянський двір, який існував до проведення повної колективізації 1930-1935 років. Чинним законодавством регулювалися всі питання земельних і майнових відносин селянського двору.
Для регулювання процесів створення та функціонування селянських (фермерських) господарств у сучасних умовах було прийнято Закон України “Про селянське (фермерське) господарство” від 20 грудня 1991 року і цей же закон у редакції від 22 червня 1993 року. В дисертації зроблено порівняльний аналіз змісту цього документу, наведено характеристику значних змін і доповнень, показано причини викладення його в новій редакції. Серед інших законів проаналізовано Земельний кодекс України в редакції від 13 березня 1992 року. Закон “Про колективне сільськогосподарське підприємство” та інші.
Слід зазначити, що проаналізовані законодавчі та підза-конні нормативно-правові акти створюють певну нормативно-правову базу для забезпечення діяльності селянських (фермерських) господарств, але оскільки ці господарства є новою
формою господарювання в нашій державі, то в процесі їхньої діяльності виникають проблеми, що вимагзють юридичного регулювання. Однією з них є визначення особливостей правового режиму майна селянських (фермерських) господарств. Досліджуючи її, автор формулює визначення поняття правового режиму майна громадян, які займаються селянським (фермерськім) господарством. У дисертації досліджується також питання юридичної природи і структури власності на майно селянського (фермерського) господарства та аргументується положення про те, що під терміном “майно” слід розуміти не тільки речі, а й інші матеріальні цінності та майнові права.
У результаті дослідження ефективності аграрного законодавства автор доходить висновку, згідно з яким право спільної сумісної власності членів господарства на майно виробничо-господарського призначення є найоптимальнішою формою його використання у сучасних умовах господарювання. Відповідно до Закону України “Про власність” майно селянського (фермерського) господарства поділяється:
1) на об’єкти, що перебувають у спільній власності членів господарства. Джерелом формування спільного майна є об’єднане в період створення господарства майно, господарська діяльність, кредити та інші джерела, не заборонені законодавством;
2) на об’єкти, які перебувають у спільній власності кількох членів господарства. У зв’язку з тим що таке майно має різне цільове як виробниче, так і культурно-побутове призначення і може використовуватися не всіма членами господарства, автор називає його майном змішаного користування;
3) члени господарства мають майно, яке належить на праві особистої власності окремим членам господарства і до майнових об’єктів селянського (фермерського) господарства не належить. Таким здебільшого є майно подружжя.
Автором розроблено механізм розподілу майна у разі виділення окремих його членів з господарства або поділу.
Виходячи з аналізу чинного законодавства автор доходить висновку, що в Законах України “Про власність” і “Про селянське (фермерське) господарство” присутня колізія правових норм, яка виявляється в тому, що згідно з першим законом між членами селянського (фермерського) господарства здійснюються відносини власності на засадах речового права, а згідно з другим законом між селянським (фермерським) господарством як юридичною особою і його членами — на засадах зобов’язального права. Такий висновок грунтується на тому, що
суб’єктами права власності на спільне майно перший закон визнає членів селянського (фермерського) господарства, а другий закон — селянське (фермерське) господарство як юридичну особу. Вилучення із Закону України “Про селянське (фермерське) господарство” вимоїн про реєстрацію селянського (фермерського) господарства як юридичної особи усунуло б його невідповідність Закону України “Про власність” та створило умови для єдиного підходу і порядку застосування цивільно-правової відповідальності членів селянського (фермерського) господарства.
На підставі результатів дослідження законодавства про майнові і земельні відносини автор робить загальний висновок, що громадянин, якому надається земельна ділянка у власність для ведення селянського (фермерського) господарства, підлягає реєстрації в поземельній книзі сільської, селищної, міської Ради. В ній має зазначатися розмір земельної ділянки та інше нерухоме майно, склад господарства і майнові відносини між його членами. Дисертантом вносяться такі пропозиції щодо внесення до чинного законодавства України таких змін і доповненень:
— обумовити майнові права неповнолітніх дітей;
— урегулювати майнові права непрацездатних членів господарства;
— законодавчо оформити інститут цриймацтва.
Уникненню спірних майнових питань подружжя, яке створює селянське (фермерське) господарство відповідно до Закону України “Про власність”, сприятиме укладення шлюбного контракту, в якому слід обумовити їхні майнові права та обов’язки.
Для запобігання роздрібу земель, які надано для ведення селянського (фермерського) господарства, при розірванні шлюбу між дружиною та чоловіком у Державному акті на право приватної власності на землю слід зазначати, що громадянину належить частина земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства і частина земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства, яка відповідно до чинного законодавства може розподілятися між членами сім’ї.
У розділі II “Правові аспекти використання майна селянських (фермерських) господарств” розглядаються питання використання майна селянськими (фермерськими) господарствами у процесі вироблення сільськогосподарської продукції.
На основі проведених досліджень автором зроблено висновок, що господарство самостійно визначає, яку частину виготовленої продукції зарахувати до внутрішньогосподарських фондів для вкладення в розвиток господарства, а яку реалізувати. Держава не дає вказівок щодо створення внутрішньогосподарських фондів. Господар створює їх на власний розсуд, погоджуючи рішення з іншими членами селянського (фермерського) господарства.
Аналізується існуюча в Україні практика реалізації сільськогосподарської продукції селянськими (фермерськими) господарствами та її правове забезпечення. Автор вважає, що більш доцільніш було б застосування адміністративно-правових та економічних важелів, які сприяли б ефективнішому забезпеченню належного рівня прибутковості, стабільності економіки, високоефективному та прогресивному рівню виробництва, збереженню та відновленню природної бази сільського господарства. Адміністративно-правові методи, на думку автора, мають допоміжний характер і повинні забезпечувати підвищення ефективності економічних методів. Одним з таких методів є самостійність товаровиробників у визначенні напрямів господарської діяльності, структури виробництва і власності на вироблену продукцію.
Закон Украйні “Про селянське (фермерське) господарство” передбачає право селянського (фермерського) господарства добровільно укладати договори на продаж своєї продукції або реалізовувати її на ринку, а також визначає суб’єктів договірних правовідносин, до яких належать підприємства, установи чи організації, окремі громадяни, а також іноземні партнери. Крім того, згідно з Указом Президента України від 18 січня 1995 року “Про заходи щодо реформування аграрних відносин” селянські (фермерські) господарства можуть реалізовувати свою продукцію за контрактами, на аукціонах, через біржі, торгові і контрактові будинки, заготівельні та посередницькі організації. Договірні відносини щодо закупівлі сільськогосподарської продукції регулюються Цивільним кодексом України.
Досвід ведення селянського (фермерського) господарства свідчить про те, що більш ефективною формою є реалізація продукції за договорами, а також продаж її на ринку.
Право вільного вибору форм реалізації виробленої продукції є свідченням ефективності законодавчого закріплення справжньої господарської самостійності селянських (фермерських) господарств.
Договір контрактації є формою державних закупівель сільськогосподарської продукції, однак зорієнтований більшою мірою на колективні сільськогосподарські підприємства. У дисертації підтримується думка про те, що цей договір як правова форма реалізації виробленої продукції є прийнятним і для селянських (фермерських) господарств.
За відрегульованої нормативної бази та відповідного механізму біржової торгівлі в Україні прийнятною формою реалізації продукції буде також продаж її через товарно-сировинні або спеціалізовані біржі, аукціони, торгові будинки.
Прийнятними для селянських (фермерських) господарств є такі види контактів, як спотові, форвардні та ф’ючерні.
Одним з джерел формування спільного майна селянських (фермерських) господарств є кредити. Аналіз стану' кредитування банками селянських (фермерських) господарств, які інколи не мають навіть стартового капіталу, свідчить, що кредити надаються під високі відсотки, які господарство сплатити не спроможне. Державшій фонд підтримки селянських (фермерських) господарств не має змоги надавати їм фінансову допомогу, оскільки одержує з Державного бюджету обмаль коштів. Пошукувачем вноситься пропозиція про доцільність встановлення пільгової верхньої межі відсоткових ставок по кредитах для селянських (фермерських) господарств з відстрочкою повернення їх банкам.
Селянські (фермерські) господарства сплачують податки і відрахування у відповідні фонди. Як свідчить аналіз податкових відносин з державою, селянські (фермерські) господарства переобтяжені податками. Податкова система не дає їм змоги нарощувати темпи зростання продукції, створювати міцну матеріально-технічну базу. Виходячи з цього слід внести суттєві зміни в законодавство про оподаткування селянських (фермерських) господарств, визначивши для них на даний момент єдиний вид податку — податок на землю.
Автором зазначається, що згідно з чинним законодавством усе спільне майно селянського (фермерського) господарства підлягає обліку за формою, встановленою для суб’єктів підприємницької діяльності. З метою спрощення обліково-звітної документації Міністерство сільського господарства та продовольства України спільно з Інститутом аграрної економіки Української академії аграрних наук розробили проект Інструкції та методичних рекомендацій “Про бухгалтерський облік та звітність селянських (фермерських ) господарств”. Однак даний проект як такий, що не розв’язує поставленого завдання, не
був затверджений. Голови селянських (фермерських) господарств, користуючись правом, наданим їм законом, і досі самостійно визначають форми, склад та процедури ведення облікової документації.
Автор не вважає доцільним поширення на селянські (фермерські) господарства порядку звітності, встановленого для підприємств, і пропонує доопрацювати проект Інструкції, спростивши в ній форми обліку і звітності.
Дисертант обгрунтовує висновок про ге, що держава повинна надавати підтримку фермерському рухові, яка полягає в:
1) правовому забезпеченні сільськогосподарської кооперації, рівноправності фермерів з іншими сільськогосподарськими товаровиробниками;
2) встановленні і підтримці паритету цін між сільським господарством і промисловістю, а при порушенні його — відшкодуванні заподіяних збитків, захисті селянських (фермерських) господарств від монополізованих промислових структур шляхом проведення виваженої експортно-імпортної політики;
3) стимулюванні виробництва вітчизняних високопродуктивних машин і обладнання, застосування передових технологій для колективних сільськогосподарських підприємств і селянських господарств, інших сільськогосподарських товаровиробників;
4) наданні допомоги господарствам в інвестуванні, пільгових кредитах, організації агросервісних служб, маркетингових послуг тощо;
5) створеіші справедливої пільгової податкової системи.
Розділ III “Правовий захист майна селянських (фермерських) господарств” присвячений дослідженню основних правових форм і методів захисту майна і майнових прав та інтересів селянських (фермерських) господарств.
У дисертації розглянуто систему засобів захисту майнових прав селянських (фермерських) господарств, яка здійснюється загальними судами, арбітражними судами, а також органами прокуратури. Досліджено нові організаційно-правові форми захисту майнових прав селянських (фермерських) господарств, зокрема послуги аудиторських фірм, нотаріату, аграрних бірж та біржових арбітражів.
Результатом аналізу чинного законодавства України, пра-вотворчої діяльності органів законодавчої і виконавчої гілок влади є узагальнення їхнього досвіду в частині ефективності застосування законодавства, зокрема Цивільного та Кримі-
пального кодексі® України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Заколу України “Про селянське (фермерське) господарство”, указів Президента України, декретів та постанов уряду.
Виявлено колізії в законодавстві про захист майнових та земельних прав селянських (фермерських) господарств, розбіжності у підвідомчості земельних і майнових спорів через різні підходи до визначення їхнього юридичного статусу, що знижує ефективність чинного законодавства.
На матеріалах перевірок обласних прокуратур зроблено висновок про широкі можливості прокурорського нагляду у питаннях виявлення та усунення порушень чинного законодавства про діяльність селянських (фермерських) господарств. За новою Конституцією України нагляд за додержанням законодавства, в т.ч. аграрного, до компетенції прокуратури не входить.
Значну допомогу в усуненні порушень законодавства про селянське (фермерське) господарство могла б на договірних засадах надавати юридична служба Асоціації фермерів України за умови її організаційного і кадрового зміцнення. Підготовлені нею узагальнюючі матеріали мажна було б використовувати для формування пропозицій та подань до органів державної влади і місцевого самоврядування з питань удосконалення законодавства та практики його застосування.
У розділі досліджуються також питання юридичної відповідальності за порушення майнових прав селянських (фермерських) господарств, наведено класифікацію способів правового захисту. Детально розглянуто способи захисту майнових прав селянських (фермерських) господарств, зокрема права власності, інших речових прав, шляхом усунення порушення їх, примусу до виконання зобов’язань та притягнення до юридичної відповідальності.
До порушників майнових прав селянських (фермерських) господарств застосовують традиційні види юридичної відповідальності: цивільна, кримінальна, адміністративна, матеріальна (за нормами трудового права).
Вивчення судової практики свідчить, що цивільно-правова відповідальність є найбільш дійовою, але недостатньо використовується селянськими (фермерськими) господарствами через необізнаність фермерів з цивільним законодавством та невмінням їх звертатися до судового захисту. Піднести її роль можна було б за допомогою юридичної служби Асоціації фермерів України та її обласних і районних віддалів, яку рекомен-
дується створити. Віщання спеціальної юридичної літератури для фермерів сприяло б підвшцешпо їхніх правових знань.
На думку дисертанта, законодавство про адміністративні правопорушення через відсутність відповідних норм недостатньо вплизає на захист майнових прав селянських (фермерських) господарств. Ряд норм КпАП України, якими охороняється державна власність, не поширюються на майно селянських (фермерських) господарств, що належить до приватної власності. Вносяться рекомендації щодо вдосконалення КпАП і встановлення юридичної відповідальності за протиправні дії щодо приватної власності.
Оскільки робота існуючих органів адміністративної юрисдикції, в т.ч. щодо захисту майнових прав громадян, як показує практика, є неефективною, то підтримуються пропозиції про створення в судовій системі України адміністративних судів для розгляду справ про адміністративні правопорушення.
Кримінальне законодавство, що прийняте в радянський період, також не відтворює законодавчого визнання рівноправності всіх форм власності і рівності всіх суб’єктів перед законом у питаннях, захисту їхніх майнових прав. Кримінальний кодекс України передбачає більш суворі міри кримінальної відповідальності за посягання на державне і колективне майно
— порівняно з особистим, а тепер — приватним майном громадян. Застосування застарілого кримінального законодавства може бути використане як тимчасове для перехідного періоду.
У дисертації підтримуються пропозиції щодо прийняття нового Кримінального кодексу України, різні варіанта якого вже розроблені, і відтворення в ньому єдиного підходу до кримінальної відповідальності за посягання на будь-яку форму власності.
Самостійним видом юридичної відповідальності поряд з цивільно-правовою є матеріальна відповідальність членів селянського (фермерського) господарства і найманих працівників. Якщо стосовно матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну найманими працівниками за трудовим договором, застосовують правила трудового законодавства, а за шкоду, заподіяну найманими працівниками за цивільно-правовим договором, — правила цивільного законодавства, то стосовно членів селянських (фермерських) господарств, відносини яких з господарством здійснюються на засадах членства, ці питання майже не вирішені. їхнє вирішення ускладнюється ще й тим, що відповідно до Закону України “Про власність” майно селянського (фермерського) господарства розглядається як спіль-
на сумісна власність, а за Законом України “Про селянське (фермерське) господарство” суб’єктом права власності є селянське (фермерське) господарство ж юридична особа, а не його члени.
Вилучення із Закону України “Про селянське (фермерське) господарство” правила про його реєстрацію як юридичної особи усунуло б його невідповідність Законові України “Про власність’’ і створило б умови для єдиного підходу і єдиного порядку до застосування цивільно-правової відповідальності членів селянського (фермерського) господарства за заподіяну ними майнову шкоду.
Узагальнені в дисертації матеріали про всі види юридичної відповідальності за порушення майнових прав селянських (фермерських) господарств і пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства та практики його застосування спрямовані на підвищення ефективності правової охорони приватної власності і майнових прав селянських (фермерських) господарств та їхніх членів.
У висновках викладено основні підсумки проведеного дослідження щодо розвитку окремих положень теорії аграрного права, рекомендацій щодо удосконалення чинного законодавства в сфері майнових відноснії селянських (фермерських) господарств і практики його застосування, що і є результатом даної дисертаційної роботи.
Основні положеная дисертації опубліковані в таких працях:
1. ГІроценко Т.П. Право власності на майно селянських (фермерських) господарств України // Тези доповідей та наукових повідомлень науково-практичної конференції “Проблеми підготовки нового Цивільного кодексу України”. — К., 1993.
— С. 93-95.
2. Процент Т.П. Право членів фермерського господарства на частку в майні, його поділ та виділ // Тези доповідей та наукових повідомлень “круглого столу” “Аграрна реформа в Україні: економічні і правові проблеми”. — Одеса, 1993. — С. 31-32.
3. Пелих А/., Процент Т. Закон фермера захищатиме И Колос. — 1994. — 7 жовтня.
4. Семчик В.1., Проценко Т.П. Правові питання охорони навколишнього середовища в селянських (фермерських) госло-
дарствах України // Тези доповідей та наукових повідомлень “Регіональні проблеми охорони навколишнього середовища”.
— К„ 1995. — С. 63-65.
5. Проценгсо Т.П. Захист майнових прав селянських (фермерських) господарств // Тези доповідей та наукових повідомлень науково-практичної конференції молодих юристів “Право власності в Україні в умовах ринкових відносин”. — К., 1995.
— С. 45-47.
6. Проценко Т.П. Законодавство про майно селянських (фермерських) господарств Україші // Правова держава. — Вип. 6. — К., 1995. — С. 193-202.
Protsenko T.P. The legal regime of the property of peasant’s (farmer’s) estates of Ukraine.
The dissertation (manuscript) for obtaining a scientific degree of the condidate of sciences (Low) on the speciality 12.00.06 — Land Low; Agrarian Low; Ecological Low; Natural Resources Low. The V.M. Koretsky Institute of State and Low of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kiev, 1996.
The dissertation is devoted to the investigation problems of legal regime of the property of peasant (farmer) estates. It contains scientific and legal appreciation of the historic development of the legislation on farmer estates beginning from the reform of 1861 as well as the complex research of legal problems of the origin of peasant (farmer) estates in Ukraine. The notion of legal status of the property of citizens running peasant (farmer) estates is formulated. The classification of their property and characteristics of the legal status of juridical person of these estates are given. The collisions in legislation are determined. The author of dissertation also makes recommendations on the improvement of forms and methods of business activity and organization of contracties and protection of the rights of peasant’s (farmer’s) estates.
Процеико Т.П. Правовой режим имущества крестьянских (фермерских) хозяйств Украины. Диссертация в виде рукописи на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.06 — земельное право; аграрное право; экологическое право; природоресурсовое право. — Институт государства и права им.В.М.Корецкого Национальной Академии наук Украины, Киев, 1996.
В работе рассматриваются вопросы правового режима имущества крестьянских (фермерских) хозяйств. Дана научно-пра-
вовая оценка исторического развития законодательств о крестьянских хозяйствах, начиная с реформы 186 і года, а также проведено комплексное исследование правовых вопросов возникновения крестьянских (фермерских) хозяйств Украины. Сформулировано понятие правового режима имущества граждан, ведущих крестьянское (фермерское) хозяйство, дана классификация их имущества, характеристика правового статуса юридического лица этих хозяйств, определены коллизии в законодательстве, касающиеся имущественных отношений. Даны рекомендации по совершенствованию форм и методов хозяйственной деятельности и организации договорных связей, исследованы вопросы защиты прав крестьянских (фермерских) хозяйств.
Ключові слова: Селянські (фермерські) господарства, майно, правовий режим майна, майнові відносини, захист майна, юридична відповідальність, господарська діяльність, договір, прибутки, кредити, податки, розподіл та реалізація продукції.
